Вадим Модзалевський
28 березня (09.04.) 1882-го року у Тбілісі народився Вадим Модзалевський. Батько Вадима Львовича, Лев Миколайович Модзалевський (1837—1896), народився й учився в Петербурзі, потім студіював у Німеччині, відомий педагог і мовознавець, автор популярного підручника «Очерки воспитания и обучения» працював увесь час поза межами України – у Грузії, при дворі імператора був вихователем синів великого князя Михайла Миколайовича. Мати Вадима Львовича, народжена Костантинович, походила із старого українського роду грецького походження.
Дитячі роки Ваді пройшли в Петербурзі та в батьківському маєтку Гарі (с. Івановське Гдовського повіту). З дитинства захоплювався історією та літературою, але знав, що на нього чекала військова кар’єра й не перечив батькам. Семилітнього хлопчину віддали на навчання в Єкатерининське виховне училище Петербурзького дворянства в Новій Деревні. У 1892 році після успішного складання іспитів він був зарахований до 1-ого Кадетського корпусу, який закінчив у 1899 р. з високим балом, Модзалевський отримав право вступу до будь-якого військового училища без іспитів. Він вибрав Миколаївське інженерне училище, яке закінчив у 1902 р. із званням підпоручика. Служба – службою, а вільний час Вадя віддавав історії та літературі. Згодом під впливом старшого брата Бориса та завідувача Департаменту герольдії Російської імперії Василя Володимировича Руммеля, у юного Модзалевського зросла генеалогічна й історико-біографічна зацікавленість (свою головну працю «Малоросійський гербовник» він присвятив В. Руммелю).
Перш за все юнак дослідив історію власного роду, споріднену зі Старицькими, Вернадськими, написав розвідку.
Після закінчення училища влітку 1902 р. українець Модзалевський приїхав на службу в 14-й саперний батальйон Київського гарнізону. Час, вільний від служби офіцер віддавав студіюванню документів з історії України: досліджував побутову історію Лівобережжя, вивчав рукописи О. М. Лазаревського в Університетській бібліотеці. Як наслідок у «Русском биографическом словаре», «Киевской Старине», «Трудах Полтавской ученой архивной комиссии» з’явилися його перші публікації.
Вадя клопотав про вихід у відставку, але домігся лише звільнення від стройової служби у зв’язку з призначенням на посаду батальйонного скарбника. Він міг просидіти в архіві не одну годину, а дні та ночі, познайомився з такими ж крейзі – істориком Миколою Василенком і художником Георгієм Нарбутом. Вони стали друзями на все життя. «Мой дорогой, неоцененный Батя!» – писав Модзалевський Василенкові. У наукових колах за Модзалевським закріпилася слава талановитого дослідника.
У квітня 1903 р. Модзалевський одружився з Олександрою Лаврентіївною Гайовою (Гаєвською). Шлюб виявився невдалим: хоч Вадя швидко зрозумів, що не з тією сестрою одружився, бо закохався в Тусю (Наталію Гаєвську), дружина не давала розлучення. У 1907 р. Вадим Модзалевський неофіційно розлучився з дружиною Олександрою та зійшовся з її молодшою сестрою Тасею.
Упродовж 1903-1905 рр. Модзалевського обрали членом Чернігівської та Полтавської архівних комісій, Київського товариства літописця Нестора. Та військове начальство з підозрою розглядало студії В. Л. Модзалевського, не бажало, щоб офіцер ходив працювати в бібліотеку.
У ніч на 1 листопада 1906 р. підпоручика Модзалевського арештували й ув’язнили у військовополітичній тюрмі Косий капонір. Йому закидали допомогу повстанцям саперного батальйону, але за тиждень звільнили за недостатністю прямих доказів.
Вадим Модзалевський переїхав до Петербурга, упродовж п’яти років офіцер викладав у Першому кадетському корпусі, продовжив роботу в петербурзьких архівах, кожного дня відвідував архів Герольдії. За цей час він познайомився з багатьма дворянами України. У 1908 році побачив світ перший том “Малороссийского Родословника” – справжньої енциклопедії історії лівобережноукраїнського шляхетства XVII–XIX ст.” 3 січня 1909 р. відбулось знайомство Модзалевського з флігель-ад’ютантом російського імператора полковником Кавалергардського полку П. П. Скоропадським, який шукав упорядника фамільного архіву. З’ясувалося, що вони родичі. Скоропадський пообіцяв сприяти виданню наступних томів «Родословника», а Модзалевський погодився зайнятись історією роду та підготовкою до виданням родинного архіву Скоропадських. По суті, Вадим Модзалевський став першим біографом Павла Скоропадського.
У 1911 р. вийшов другий том «Родословника», зібрано матеріали наступних томів.
У 1911 р. Модзалевський залишив військову службу в званні капітана і після відставки переїхав до Чернігова, де став керівником Чернігівської вченої архівної комісії. У 1911-1912 рр. Модзалевський обіймав посаду директора чернігівського Музею українських старожитностей імені В. В. Тарновського, керував справами Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Секретар Чернігівського дворянського зібрання мав казенне житло, стабільне грошове утримання, вільний час, затишний «огромного размера кабинет в три окна фасада».
У Чернігові Модзалевський закінчив роботу над третім і четвертим томами «Родословника», що вийшли в Києві (1912 і 1914 рр.), уклав п’ятий том, але Перша світова позбавила братів Стороженків можливості оплатити видання.
У 1914 р. Вадим Модзалевський разом із В. Лукомським і Георгієм Нарбутом зробили «Малоросійський гербовник».
Події 1917 року Модзалевський зустрів свідомим українцем. Він намагався рятувати артефакти, колекції музеїв, садиби і пам’ятники Чернігівщини, які розкрадалися по дорозі.
У 1918 році Модзалевський переїхав до Києва – працював у декількох комісіях, які складали програмні документи для подальшої діяльності українських архівних, музейних і наукових установ, зокрема Академії наук; викладав у академії мистецтв. Часу для родоводів майже не було, але Вадя зібрав матеріали домашнього архіву про далекого родича козацького літописця Романа Ракушку-Романовського (по суті, це остання робота Модзалевського).
У Києві Вадим Мозолевський з дружиною Тасею (Наталією) поселилися в квартирі Георгія Нарбута у Георгіївському провулку, №11, помешкання 2 – поруч із брамою Заборовського, біля Софійського собору. Там у шести кімнатах жило 11 душ. За цей час Нарбут і Модзалевський породичалися: сімейне життя Георгія Івановича розладналося, і він одружився з Наталією Модзалевською.
3 серпня 1920 р. у Києві 38-річний Вадим Модзалевський помер від дизентерії.
Де і коли народився Ісус?
Вперше в історичних джерелах, що збереглися, «25 грудня» як дата народження Ісуса вказана Діонісієм Філокалом у Хронографі 354 року, який своєю чергою спирається на джерела 336 року, що написані за рік до смерті Костянтина Великого – аріянського імператора. У восьмому розділі твору, серед списку римських консулів записано, що Ісус народився під час консульства С. Augustus та L. Aemilianus Paulus 25 грудня. Рішення про святкування Різдва 25 грудня було ухвалено на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.
141224rizdvo-2.jpg
Про рік народження дає вказівку євангеліст Лука, коли описує хрещення Ісуса в Йордані: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія. Ісус, починаючи, мав з тридцять років» (3.1, 23). Тиберій став римським імператором 19 вересня 14 року. Євангеліст користувався звичаєвим арійським календарем, згідно з яким рік починається на весняне сонцестояння, тобто 22 березня. Тож 15-рік означає проміжок від 22 березня 29 року до 21 березня 30 року. У цей час Ісусові йшов 30-й рік (він мав повних 29 років).
Це підтверджує церковна традиція, згідно з якою Ісус народився 25 грудня 1 р. до н.е. — за 6 днів до початку нової ери. Дослідники допускають, що зазначена дата має символічний сенс, адже саме в цей день «народжується Сонце». Це відбувається незабаром після зимового сонцестояння (22 грудня), коли світловий день поступово починає зростати і «світло перемагає темряву». З другого боку, Боже провидіння зазвичай здійснює глибоко символічні дії. Так, число 25 (2+5=7) символізує боголюдську реалізацію, здавна використовувалось в арійських релігійних обрядах, вважалось числом сили при приготуванні цілющих настойок. Православні святкують день народження Ісуса на два тижні пізніше — «за старим стилем», тобто за Юліанським календарем, який проте дає у 26 разів більшу похибку в порівнянні з Григоріанським.
Народження Ісуса в 1 році н. е. підтверджується й Туринською плащаницею. На ній зафіксовані зображення монет, покладених на повіки мертвого Ісуса у п’ятницю 23 березня 31 року. Однією з них є відома нумізматам «лепта Пилата» — найдрібніша бронзова монета, що карбувалася римським намісником Понтієм Пилатом і була в обігу на підвладній йому території Ідумеї, Іудеї та Самарії. На одній з монет вказано дату карбування — напис TIBEPIOU CAICAPOC LIS, що означає «Тиберій імператор, рік шістнадцятий». За юліанським календарем, яким користувалася римська влада, це відповідає проміжку від 1 січня 30-го до 31 грудня 30 року н. е. Зазначене на монеті датування стало головною причиною, чому на очі Ісуса поклали саме цю недавно викарбувану найдешевшу монету, а не монети зі срібла чи золота. Інформаційно лепта Пилата була найціннішою, адже вказувала на час події (не раніше 30 р. н. е.) і місце події — володіння Пилата, оскільки цю дрібну монету не було сенсу брати з собою за кордон (при подорожах до інших країн беруть золото та срібло).
Згідно з розрахунками, що їх здійснив у Римі скіфський (український) чернець, папський архіваріус Діонісій Малий (475—550 рр.), воскресіння відбулося у недільний ранок 25 березня 31 року. Установлюючи зазначену дату, цей авторитетний вчений опирався на наявні в нього дані, а також на широко розповсюджений переказ, згідно з яким Хрестове воскресіння відбулося на 31 році його життя. Ця ж дата воскресіння — 25 березня 31 року — пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і рядом візантійських істориків церкви. Таким чином, і Євангеліє, і давня церковна традиція, і Плащаниця узгоджено вказують на те, що Ісус народився на початку першого року н. е.
У сучасній літературі нерідко наводяться інші дати народження Ісуса: від 7 до 4 року до н. е. Ця плутанина виникла після того, як стала відома дата смерті Ірода Великого. До речі, слово Ірод — це спотворене прочитання його справжнього імені — Герод, що означає «нащадок героя», «породжений героєм». Він помер у 4 році до н. е., тож виникло запитання, яким чином він міг після своєї смерті вчинити різанину дітей в околицях Вифлеєма? Для виправлення цієї суперечності й вирішили «пересунути» дату народження Ісуса, тож вийшла абсурдна ситуація, неначе Ісус народився за кілька років до Різдва.
Насправді ніякої суперечності нема, оскільки оповідання про вбивство дітей є фальшивою вставкою. Фальсифікатор ненавидів Герода Великого, тому й сфабрикув на нього цей «компромат» попри історичну неможливість такої події. Як пояснює католицький «Новий завіт з коментарем» (виданий за дозволом кардинала Мирослава Любачівського), «оповідання про вбивство дітей побудоване за зразком наказу єгипетського фараона, порівняйте з книгою “Вихід” 1.15-22». Тобто фальсифікатор не особливо напружував фантазію, а по суті повторив те, що вичитав у своїй настільній книзі. Детальніше про цю та інші вставки в Євангеліє можна прочитати в праці «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень».
Отже, Ісус народився саме того року, від якого ми починаємо відлік нової ери. Наступне запитання — де? Воно не таке просте, як може здатися на перший погляд.
З дитинства нас навчали, що Ісус народився в маленькому поселенні Вифлеєм, що розташоване в десяти кілометрах південніше Єрусалима. Біблійний словник Брокгауза повідомляє, що «в документах архіву Телль-Амарни (XIV ст. до Р.Х.) це містечко називається Бет-Лахама — “дім (або храм) богині Лахами”», тобто поселення існувало ще до приходу євреїв у Палестину в XIII ст. до н. е. На івриті його назва звучить як Бет-Лехем, гелленською (давньогрецькою) — Бетлеем, у церковно-слов’янському прочитанні — Вифлеєм. Іудеї, згідно зі своєю «народною етимологією», розшифровують цю назву як «дім хліба», а араби — як «дім м’яса». Обидва пояснення далекі від істини, оскільки це незначне поселення не могло бути ні хліборобським, ні тваринницьким центром.
За свідченнями очевидців, місцевість навколо Вифлеєма сувора — напівстеп-напівпустеля, рослинність бідна й одноманітна. Як повідомляє 12-томна православна «Тлумачна Біблія» (під редакцією професора Олександра Лопухіна), «у Вифлеємі нема ні річок, ні струмків, тож воду беруть з цистерн, що наповнюються дощовою водою». Можливо, що ця величезна залежність місцевих жителів-ханаанців від дощів сприяла возвеличенню згаданої вище «богині Лахами», що належить до ханаансько-шумерських божеств водної стихії. Саме за її іменем і було названо це містечко. Згідно з шумерською міфологією, «лахама» — це також духи водної стихії, породжені богом прісних вод Енкі.
Згаданий Вифлєєм має ще одне ім’я — «Єфрата» або «Єфрат», що значить «плодоносний, щедрий, життєдайний». Очевидно, що цей епітет виник завдяки тому ж таки культу «богині Лахами», яка вважалася «плодоносною» через те, що посилала на поля життєдайні дощі. Назва «Єфрат» збігається з назвою річки Євфрат в Межиріччі, де вихідці з Північного Надчорномор’я створили квітучу цивілізацію самарів-сумерів-шумерів.
У біблійних текстах це містечко іноді згадувалося під подвійною назвою — «Вифлеєм іудейський» або «Вифлеєм Єфрата». Це робилося для того, щоб відрізнити його від іншого Вифлеєма — галілейського. Однакова назва вказує на поширеність хліборобського культу «богині Лахами». Цей другий Вифлеєм у давнину був важливим містом, адже в книзі Навина (19,15) він перелічений у списку найбільших міст Галілеї. Як повідомляє «Біблійний словник Брокгауза», він знаходиться в 11 км північно-західніше Назарета — батьківського міста Ісуса.
Вірогідно, що в Назареті був дім святого Йосипа, земного батька Ісуса. Згідно з церковним переданням, свята матір Ісуса — Марія — походила з міста Сепфоріс, яке до 25 року н. е. було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади). Сепфоріс знаходився на відстані 5 км від Назарета, то ж цілком природно, що Йосип одружився на дівчині з сусіднього поселення. Від Сепфоріса до Вифлеєма також приблизно 5 км.
Якщо Ісус справді народився у Вифлеємі, то в якому? В галілейському, що знаходився в двох годинах ходу від Назарета, чи в іудейському, до якого треба пройти майже дві сотні кілометрів гористою місцевістю?
Згідно зі вставкою до Євангелія від Луки, Йосип і Марія начебто пішли до іудейського Вифлеєма для перепису. Як стверджує згаданий вище «Новий завіт з коментарем», «Лука обгрунтовує факт, що Ісус з Назарета народився у Вифлеємі, тим, що цісар Август (31 пер. Хр. — 14 по Хр.) наказав провести в цілому царстві перепис населення для встановлення збирання податків. Квіриній фігурує як сирійський намісник. Той перепис припадає на 6/7 р. по Хр.» (с. 151). Як бачимо, повідомлення вставки прямо суперечить даті перепису, що відбувся через 6-7 років після народження Ісуса. Згідно зі свідченнями римських істориків, цей перепис здійснив легат Сирії (імператорський намісник) Сульпіцій Квіриній, що обійняв цю високу посаду в 6 р. н. е.
І це ще не все. На час народження Ісуса Іудея і Галілея були окремими державами, які перебували під владою Риму. Іудеєю з 4 р. до н. е. по 6 р. н. е. правив Архелай, а Галілеєю з 4 до н. е. до 39 р. н. е. — Герод Антипа (обидва були синами Герода Великого). Перепис здійснювався для упорядкування податків: кого записали в податкову книгу, той згідно з нею зобов’язаний був сплачувати податки в залежності від розміру свого майна. Якби Йосип, який мешкав у Назареті, записався в податкову книгу Вифлеєма, то йому щороку треба було б ходити в сусідню державу платити податки, що є абсурдом. Насправді перепис проводився за місцем проживання, тож не було жодного сенсу мешканцям Назарета йти для цього у Вифлеєм, тим більше, що переписувачів передусім цікавило оподатковуване майно.
Не менш абсурдним виглядає твердження автора вставки, що наче Марія на дев’ятому місяці вагітності пішла особисто записатися в податкову книгу, хоча, як повідомляє «Тлумачна Біблія», «записати Марію в число платників податків, якщо б це було потрібно, Йосип міг і один». Тим більше що в Назареті та інших поселеннях Галілеї Марія мала багатьох родичів, які могли її доглянути на час відсутності Йосипа.
Таким чином, Ісус аж ніяк не міг народитися в Іудеї. Додаткова аргументація щодо цього наводиться у книзі Пшениця без куколю. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень. Якщо ж Ісус і народився у Вифлеємі, то лише в галілейському, хоча про це немає відомостей. Натомість євангелія однозначно повідомляють, що батьківським містом Ісуса був Назарет — тут був дім Йосипа і Марії, тут жили їхні родичі. Тож найвірогідніше, що Ісус народився в галілейському Назареті, тому його й називали Ісусом Галілеянином або Ісусом з Назарета.
Ще трохи, і правда про народження Сина Божого стане набутком не лише науковців, але й широкої громадськості. І тоді в українські колядки буде внесено уточнення, тож незабаром співатимемо: «У Назареті, у Назареті радісна новина. Пречиста Діва, пречиста Діва народила сина...». Радіймо!