“Гніздування” – новий спосіб розлучитися. Що це таке та кому підійде

Розлучатися з партнером завжди складно. Але якщо у пари є діти, процес неймовірно ускладнюється. Безліч досліджень доводять, що дітям не легко пережити розлучення батьків.

Саме тому батьки шукають, як цю ситуацію полегшити.

Останнім часом дедалі частіше пари вирішують не перевозити дітей із помешкання, де вони жили з обома батьками, а жити з ними по черзі. Такий спосіб життя назвали “гніздування” (birdnesting).

Кожен законний опікун залишається з дитиною протягом узгодженого часу, а коли настає черга другого, їде жити до себе.

Це нагадує поведінку птахів, які тримають своїх пташенят у безпеці в гнізді, а самі по черзі прилітають доглядати їх.

“Ми хотіли зберегти для дітей стабільність, а не розривати все одразу”, – пояснює 38-річний Ніклас Бьорлінг зі Стокгольма. Після розлучення з дружиною вони вісім місяців жили з дітьми по черзі.

“Діти залишилися вдома, не змінювали школу, не втратили друзів”, – додає чоловік. Він також пояснює, що дітям не потрібно курсувати між двома будинками батьків.

Юристи з розлучень розповідають, що у США, Австралії та Нідерландах дедалі більше сімей обирають такий спосіб життя.

У дні, коли за дітьми доглядає дружина, Бьорлінг живе у вільній кімнаті у будинку своєї матері. Його колишня орендує кімнату в іншому будинку.

Заможніші пари купують окремі квартири, інвестують у ще одну нерухомість або перетворюють частину будинку на окремі помешкання.

Для багатьох це перехідний період, але є й такі, кому такий спосіб життя підходить, і вони живуть так роками, розповідає доктор Енн Бушо, психотерапевтка із Каліфорнії, яка написала про birdnesting книгу.

Але як, на думку експертів, впливає такий спосіб життя на дітей і батьків?

Як у зірок

На популярність такого рішення не в останню чергу вплинули розлучення знаменитостей. Наприклад, після розлучення з музикантом Крісом Мартіном Гвінет Пелтроу часто залишалася у їхньому спільному будинку.

Автор фото, Niklas Björling

Ніклас Бьорлінг вважає, що головне після розлучення – зберегти для дітей стабільність

“Я думаю, що “свідомий розрив стосунків” Гвінет Пелтроу та Кріса Мартіна справив велике враження. Вони показали, що розходитися можна доброзичливо та з повагою”, – каже Бушо.

Свій вплив мало й американське телешоу Splitting up together – “Розлучаємося разом”, герої якого після розлучення обрали саме такий спосіб життя.

Для деяких пар “гніздування” стає також й економічно більш вигідним рішенням. Їм не доводиться витрачати гроші на судові збори та податки, пов’язані з продажем житла, пояснює Стівен Вільямс, партнер із сімейного права у британській фірмі Ashtons Legal.

Утім, основний аргумент – це все ж таки піклування про добробут дітей та їхнє психічне здоров’я, вважає Вільямс.

“Є чудовий прогрес у тому, що пари, які розлучаються, почали думати насамперед про дітей, а не про свої проблеми”, – додає він.

Як це для дітей?

Чи дійсно для дітей це найкращий варіант, оцінити поки що складно, адже тенденція є досить новою.

Енн Бушо опитала десятки родин для свого дослідження, а у 1990-х роках і сама прожила 15 місяців у таких умовах зі своїм колишнім чоловіком та їхніми трьома дітьми.

Вона переконана, що такий варіант для дітей здоровіший, адже він дозволяє їм зберегти свої звички й поступово адаптуватися до змін у родині.

“Якщо спитати дітей, вони завжди кажуть, що розлучення – це зовсім не весело. Однак вони також додають, що весь тягар розлучення довелося нести батькам, а не їм”, – розповідає дослідниця.

З нею погоджується 36-річна Ліннеа Андерсдоттер зі Стокгольма, батьки якої розлучилися, коли їй було 11 років.

“Коли вони вперше повідомили мені, що збираються розлучитися, я дуже переживала, але коли дізналася, що мені не треба нікуди переїжджати, мені стало легше”, – розповідає жінка.

“Я наче залишилась у безпечній бульбашці, поки вони вирішували свої проблеми”.

Автор фото, Eline Linde

Елін Лінде, батьки якої по черзі жили з нею після розлучення, такий спосіб життя здавався заплутаним

На думку інших, така ситуація не допомагає дітям пережити й усвідомити розлучення батьків.

Елін Лінде з Осло, батьки якої по черзі жили з нею після розлучення, цей досвід здавався “дивним і заплутаним”.

“Я не знала, чий це будинок, мами чи тата, не знала, що вони зрештою вирішать, чи збираються вони знову бути разом”, – згадує 28-річна дівчина.

На думку дитячого психолога з Каролінського інституту в Стокгольмі Малін Бергстрем, такий спосіб життя шкодить дітям. Вони навпаки повинні навчитися разом із батьками протистояти викликам.

На думку Бергстрем, життя з двома батьками по черзі є також не менш стресовим для дітей, ніж постійні переїзди від мами до тата.

Вона брала участь у кількох великих шведських дослідженнях, які показали, що психічне здоров’я дітей, які жили у типових умовах спільної опіки батьків, не відрізнялося від тих, хто жив у традиційній сім’ї з двома батьками.

Як це для батьків?

На це питання відповідь також неоднозначна. Деяким парам такий спосіб допомагає виграти трохи часу й знизити тиск на себе. Обидві сторони можуть добре обміркувати майбутні кроки й уникнути необдуманих або невигідних рішень.

Бергстрем, однак, стверджує, що у перспективі такі стосунки мають негативний вплив і на пару, адже вони гальмують її здатність пережити розлучення.

“Природне бажання людини після розлучення – почати своє власне життя, впоратися, рухатися далі, – каже фахівець. – А постійне повернення у колишнє спільне помешкання не дає цього зробити”.

50-річна графічна дизайнерка зі Стокгольма Осе Левін розповідає, що саме це й трапилося з нею. Вона та її чоловік по черзі жили в тій самій квартирі, яку вони орендували після розлучення.

“Я знаю, що нам обом було зле у тій квартирі. Там не було моїх речей і це не було затишним місцем”, – згадує жінка.

“Ми наче застрягли на одному місці й нікуди не рухалися”. Зрештою її чоловік залишився у їхній старій квартирі, а батько допоміг їй придбати невелике помешкання поруч.

Родина за прикладом “гнізда” позбавляє дітей драматичних змін у житті, однак вона створює нові проблеми для дорослих. Як тепер розподілити домашні обов’язки, що буде, якщо у когось з’явиться новий партнер?

“Одна моя клієнтка повернулася додому та виявила у спальні вживаний презерватив. Це не дуже приємно, – каже Бушо. – Домовленості мають бути дуже чіткими”.

Автор фото, Bodil Schwinn

Боділь Швінн та її колишнього партнера гніздова родина цілком влаштовує

“Вам потрібно мати хороші стосунки зі своїм колишнім”, – погоджується Боділь Швінн зі шведського міста Соллентуна.

Зі своїм колишнім партнером вони ділять вартість прибиральника для сімейного будинку та разом поповнюють холодильник. “Ми ніколи не обговорюємо такі речі, як “ти купив м’ясо” або “ти з’їв моє м’ясо або мій сир”, ми просто купуємо продукти і готуємо, коли потрібно”, – розповідає Швінн.

Коли в її колишнього з’явилася нова дівчина, вони обладнали під спальню кабінет: “Багатьох дивують такі стосунки, але мене вони цілком влаштовують”.

Тимчасове рішення?

Сімейний адвокат Стівен Вільямс вважає, що це рішення не є універсальним. По-перше, деяким парам не вистачає фінансових ресурсів або підтримки, щоб знайти окреме житло для себе.

Якщо пара й досі конфліктує, їм також буде важко. Деяким людям такий спосіб життя просто не підходить.

Але прихильники “гнізда” сподіваються, що така практика стане згодом більш звичною. Бушо вказує, що спільне виховання дітей розлученими батьками у 1950-их здавалося радикальним, але тепер це позитивне рішення для багатьох сімей.

“Сподіваюся, у майбутньому проживання з дитиною по черзі після розлучення стане звичайною практикою для багатьох родин. Це стане своєрідним етапом у процесі розлучення, який триватиме кілька місяців або довше”, – вважає психотерапевтка.

Ніклас Бьорлінг насолоджується новим етапом життя у маленькій орендованій квартирі в Стокгольмі, розташованій за декілька хвилин їзди від помешкання його колишньої партнерки.

Тут він проводить деякий час зі своїми дітьми, а коли їх немає, то – зі своєю новою дівчиною.

Згадуючи свій досвід “гніздування”, він каже: “Я не шкодую про це. Але через деякий час хочеться все-таки розпочати нове життя”.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Worklife.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Кто такая Момо, почему она пугает детей и как защититься?

Впервые об игре под названием Момо услышали в Южной Америке около двух месяцев назад.

Устрашающее создание в виде женского бюста на курьих ножках с мертвенно-бледным лицом и выпученными глазами как будто запугивало пользователей в сети и обещало им скорую смерть.

А уже 25 июля местные СМИ сообщили о самоубийстве 12-летней девочки недалеко от Буэнос-Айреса в Аргентине.

Полиция до сих пор не подтвердила, что гибель ребенка связана именно с игрой, но в телефоне девочки нашли переписку в WhatsApp и видеозаписи, которые она делала перед смертью. Поэтому власти выразили подозрение, что все это было частью задания в игре, и кто-то мог намеренно заставить ее покончить с собой.

Что такое Момо?

Само изображение создала Link Factory – японская компания, специализирующаяся на спецэффектах. Скульптуру мифологического существа женщины-птицы впервые показали на выставке Vanilla Gallery в 2016 году.

А в 2018-м кто-то решил использовать этот образ для нового онлайн-монстра.

Игра началась в одной из групп в Facebook. Участникам предложили связаться с неизвестным номером. Позже в WhatsApp и других сетях Момо призвала писать ей всех, “кто не боится”, а иначе угрожала “страшным проклятием”, сообщил в своем Twitter отдел расследования компьютерных преступлений генпрокуратуры штата Табаско (UIDI) в Мексике.

Этот материал содержит контент, предоставленный Twitter. Мы просим вашего разрешения до загрузки, потому что он может использовать кукис и другие технологии. Вы можете ознакомиться с правилами кукис и политикой личных данных Twitter, прежде чем дать согласие. Чтобы увидеть этот контент, выберите “Согласиться и продолжить”.

Согласиться и продолжить

Контент из Twitter окончен, 1

Алгоритм действий всегда похож: Момо вступает в переписку на языке пользователя, иногда звонит или предлагает позвонить ей. Пока пользователь слушает нарезку ужасающих звуков, программа получает доступ к информации на гаджете.

“Преступники могут использовать эту игру, чтобы похищать персональную информацию, подстрекать к суициду и насилию, преследовать, заниматься вымогательством и вызывать физические и психологические расстройства – тревогу, депрессию и бессонницу”, – объясняют мексиканские правоохранители.

Момо быстро распространилась по всему миру, от Аргентины до Соединенных Штатов, Франции, Германии и России.

Новая жуткая игра взбудоражила медиа и соцсети особенно сильно, несмотря на то, что два года назад большой резонанс вызвала российская суицидальная игра “Синий кит”.

Тогда власти РФ сообщили, что жертвами игры стали не менее 15 подростков. Российские СМИ называли цифру – 130 детей.

Момо в Украине

В Украине пользователи также сообщают о том, что видели активность Момо в сетях, хотя она и не стала массовой.

Смотреть еще в FacebookБи-би-си не несёт ответственности за содержание других сайтов.

Контент из Facebook окончен, 1

После того, как 8 августа стало известно о самоубийстве 12-летнего мальчика в Сумской области, местная полиция даже сделала отдельное заявление, что случай не связан с пресловутой игрой.

Впрочем, это не значит, что такой проблемы в Украине нет, подчеркнул Сергей Тарасенко, начальник управления превентивной деятельности главного управления нацполиции в Сумской области.

“Я призываю всех граждан с большим вниманием и заботой относиться к воспитанию своих детей и внуков, занимать их интересными и полезными занятиями, а в случае обнаружения проблем консультироваться со специалистами – педагогами, психологами, медиками и работниками ювенальной превенции”, – отметил Тарасенко.

Смотреть еще в FacebookБи-би-си не несёт ответственности за содержание других сайтов.

Контент из Facebook окончен, 2

Что советуют психологи?

Автор фото, AFP/Getty Images

1. Бояться надо не интернет-игр

Если родители боятся Момо или других онлайн-игрушек, значит волноваться уже поздно, значит родители не очень-то доверяют своим детям и имеют пробел в отношениях, объясняет Светлана Панина, семейный психолог и гештальт-терапевт.

“Если ребенок интересуется чем-то непонятным родителям, хорошо вспомнить себя в подростковом возрасте, – говорит она. – В пионерских лагерях все рассказывали страшилки про черную руку, гроб на колесиках и красное платье – и что все это обязательно придет за тобой. Не слышала, чтобы это кого-то действительно свело с ума”.

Наиболее серьезные проблемы в жизни подростков – не интернет-новинки, а плохие отношения с родителями, буллинг в школе или в интернете. Это может спровоцировать сильные проблемы с психикой, включая подростковую депрессию.

“А уж если у ребенка проблемы с психикой, то неважно, что его подстегнет (к самоубийствк. – Ред.). И интернет-игры, по сути, никогда не являются настоящей причиной суицида у подростков”, – объясняет Панина.

2. Общение с детьми и доверие

Путешествие в виртуальный мир начинается там, где ребенка не устраивает реальность, объясняет психолог Анна Биланенко. А это часто бывает в семьях, где из-за чрезмерной занятости родителей дети остаются без внимания.

“У ребенка не будет возникать потребность в компьютерной игре, в альтернативной реальности, когда есть контакт с родителями. С ребенком нужно разговаривать. Никогда не обвинять и не осуждать его”, – объясняет Биланенко.

Причем речь идет не о поверхностном общении, подчеркивает детский психолог Ольга Катрич. Время с детьми следует проводить максимально качественно и полноценно.

“Это и совместная рыбалка, и походы. Это время, чтобы остановиться и выслушать ребенка, узнать о его переживаниях”, – говорит психолог.

“Если такие игры (Момо, Синий кит. – Ред.) происходят, то уже контакт родителей и ребенка потерян. У ребенка уже нет доверия. У меня есть клиент, который бросил институт, а родители об этом узнали через пять лет, потому что он просто не мог им рассказать, что он чувствовал и почему так сделал”, – добавляет она.

Автор фото, Getty Images

3. Разумный контроль

Контроль в разумных пределах – необходим, отмечает Анна Биланенко. Нашествие технологий, манипуляции в сети, которые применяют в таких играх, могут иметь очень сильное влияние на неустойчивую детскую психику.

“Бесконтрольности быть не может, – подчеркивает психолог. – У меня ноутбук подключен к детскому айфону, ребенку 15 лет. Конечно, я не читаю ее переписку, но я слежу за тем, с кем она общается”.

Правила должны быть четкими, но прозрачными, подчеркивает она.

Впрочем, контроль – это вторично. Главное – доверие и хорошие отношения, отмечает Ольга Катрич.

“Ребенок, у которого в семье все в порядке, расскажет обо всем сам, – говорит она. – А ребенок, у которого не все в порядке, будет прятаться и что-то скрывать. Так что даже если родители будут все тотально контролировать, они уже ничего не сделают”.

4. Откровенно об опасностях

Иногда родители не хотят говорить с детьми об опасностях, которые подстерегают в интернете, боясь, что этим только спровоцируют еще больший интерес у детей, но это ошибочный подход, убеждены психологи.

Они подчеркивают: нужно откровенно говорить с ними обо всех рисках, чтобы дети понимали, какими будут последствия их неосторожности. Такие откровенные разговоры также способствуют взаимному доверию и защищают от опасных увлечений в интернете.

5. Тревожные звоночки

Следует немедленно бить тревогу, если ребенок проводит в интернете более 3 часов. Если ребенок молчаливый, у него плохой аппетит и нет интереса к жизни, он не имеет других увлечений и интересов вне интернета, предупреждают психологи.

“Если ваш ребенок вдруг изменилсяь, замкнулся в себе, не стесняйтесь сходить к психологу. Будьте внимательны к ребенку, – объясняет Светлана Панина. – Если ребенок две недели лежит и не встает, не хочет в школу, это не значит, что он лентяй. Это очень сильно напоминает манифест подростковой депрессии. Они как раз и страшны тем, что подтолкнуть к суициду может любая мелочь”.

Следите за нашими новостями в Twitter и Telegram