Черемха звичайна

Padus avium, синонім — P. racemosa —
високий кущ або дерево родини трояндових. Кора матова, чорно-сіра, з добре помітними сочевичками, на зломі жовта, з характерним запахом. Листки чергові, видовжені обернено-яйцеподібні або еліптичні, тьмяні, голі або з нижнього боку з пучками волосків у кутах жилок, з широкою клиноподібною основою і загостреною верхівкою, по краю з розставленими пильчастими зубцями, що закінчуються червоно-бурими залозками; черешки 1-1,5 см завдовжки, з двома залозками у верхній частині. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, запашні, в густих пониклих гронах; пелюстки (їх 5) білі або рожеві, обернено-яйцеподібні, з цілими краями або з краю торочкувато-зубчасті. Плід — куляста, чорна, на смак солодка і дуже терпка кістянка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні.

Поширення

Черемха звичайна росте по всій території України по лісах і в чагарниках на вологих місцях, вирощують її і в садах.

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків використовують плоди (Fructus Padi), квітки (Flores Padi), кору молодих гілок (Cortex Padi) і листя черемхи (Folia Padi). Кору заготовляють навесні (правила заготівлі й сушіння див. у статті Дуб звичайний). Квітки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки рослина відцвіте, відразу починають заготовляти листя. Зібрану сировину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушують під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають восени у зрілому стані й використовують свіжими (у вигляді соку), переробляють на киселі і морси або сушать на сонці, під наметами чи в сушарках при температурі не вищій за 60°С. Висушені грона перетирають і просівають через решето, щоб відділити гілочки і плодоніжки. Сухих плодів виходить 42-45%. Строк їхньої придатності — 5 років. Сушені плоди є у продажу в аптеках.

Хімічний склад

Плоди черемхи містять флавоноїди (1,5-2,0%), антоціани (3-рутинозид ціанідину — 9,13%, 3-глюкозид ціанідину — 7,35% ), хлорогенову, яблучну й лимонну кислоти, вітамін С, каротин, ціаногенну сполуку амігдалін, вуглеводи (фруктоза — 4,42-6,44%, глюкоза — 5,33-6,35%, сахароза — 0,6-0,62%, пектин — 1,1%); квітки — флавоноїди (3-галактоглюкозид кверцетину — 1,95%, гіперозид — 0,37%, астрагалін), стероїд ситостерин, тритерпеноїд лупеол, вуглеводень нонакозан; листя — флавоноїди (в гідролізаті: кверцетин, кемпферол, ціанідин), фенолкарбонові кислоти (в гідролізаті: кавова, синапова, ферулова, п-кумарова), вітаміни (С, Е, Р, каротин), бензальдегід, амигдалін, синильну кислоту (до 0,05%), ефірну олію (0,03-0,05%), кора — дубильні речовини (2-3%), вуглеводи (рафіноза — 3,12%, галактоза — 0,63%), бензальдегід, амигдалін (до 2%), синильну кислоту (до 0,09%).

Фармакологічні властивості і використання

У науковій медицині використовують плоди черемхи, які мають в’яжучі й протизапальні властивості, виявляють фітонцидну активність. У вигляді настою їх вживають при ентеритах і диспепсіях різної етіології (при інфекційних колітах і дизентерії їх призначають як допоміжний засіб). Замість настою можна вживати кисіль або морс.

Розведеним настоєм плодів спринцюються при хронічному кольпіті і білях.

Плоди входять до складу проти проносного шлункового чаю.

Під час Великої Вітчизняної війни свіжий сік використовували для гоєння гнійних ран.

Значно ширше використовують черемху в народній медицині : настій кори дають усередину як сечогінний, потогінний і проти гарячковий засіб; настій плодів, квіток або листя використовують у вигляді примочок при кон’юнктивітах і кератитах.

У гомеопатії кору і листя черемхи використовують для лікування стійких форм блефарокон’юнктивіту і радикулоневралгії.

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій плодів (10 г або 1 столову ложку сировини на 200 мл окропу) приймають по півсклянки 2 рази на день за 30 хв. до їди (як сечогінний засіб — по 1 столовій ложці 3-5 разів на день);

– настій кори (5 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці тричі на день.

ЗОВНІШНЬО — примочки з настою плодів (готують, як у попередньому прописі), квіток або листя (1 чайну ложку квіток або листя настоюють 8 годин на склянці холодної кип’яченої води);

– спринцювання (зранку і ввечері) настоєм плодів (20 г сировини на 200 мл окропу, настояти 2 години, процідити і розвести кип’яченою водою до 1 л).

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор

Дилему “що було раніше: курка чи яйце” розгадали

Що з’явилось перше: курка чи яйце, з’ясували британські вчені з університетів Шеффілда і Уоріка. Першою була курка, передає gogetnews.

Експерти дійшли такого висновку, коли на комп’ютері Hector змоделювали і вивчили процеси формування курячого яйця на всіх фазах. Виявили, що один з ключових протеїнів, який бере участь у формуванні яєчної шкаралупи, – білок овоклединін-17 – не може вироблятися за межами організму курки.

Тобто, яєчну шкарлупу утворюють виключно яєчники курки.

“Даний протеїн був відомий вже досить давно. Однак те, що він безпосередньо пов’язаний з процесом формування оболонки яйця, з’ясувалося лише зараз. Цікаво, що серед птахів різних видів спостерігаються різні варіанти цього білка, але за своїми функціональними особливостями вони практично не відрізняються”, – каже один з дослідників Колін Фрімен.

Білок овоклединін-17 (ОС-17) прискорює розвиток яєчної шкаралупи і сприяє перетворенню карбонату кальцію в кристали кальциту. Завдяки йому оболонка стає більш твердою і служить повноцінним захистом зародку курчати.

Над дилемою про “курку чи яйце” замислювались філософи. Аристотель вважав, що жодне з них не було первинним, а з’явилося одночасно.