Потойбічне життя чи агонія мозку. Як наука пояснює загадкові видіння під час клінічної смерті

Люди, що пережили клінічну смерть або перебували у комі, однак повернулися до життя, розповідають про низку досить дивних вражень – у науковій спільноті їх називають близькосмертними враженнями.

Від людини до людини вони дещо різняться, проте свідчення про вихід свідомості за межі тіла, потрапляння до дивного позаземного світу та зустрічі зі спіритичними істотами або давно померлими родичами, є досить поширеними, пише The Atlantic.

Дехто вбачає у цьому доказ існування потойбічного життя. Дехто – усього-на-всього банальну агонію мозку, що помирає. Що відомо про загадкове явище – читайте у матеріалі ТСН.ua.

Близькосмертні враження

Близькосмертними враженнями називають ті, що виникають під час подій, які нерідко можуть призвести до смерті, проте унаслідок яких людина вижила. Наприклад, клінічної смерті або коми. Усі ці досвіди є дуже подібними та відчуваються для людей, що їх переживають не сном або галюцинацією, а чимось “більш реальним, ніж життя”.

Ранні свідчення про близькосмертний досід (або щось, що його нагадує) датуються ще добою перед Середніми віками. Також про подібний випадок у 18 столітті писав французький військовий лікар.

Також читайте

Перевернувся у могилі. Учені з’ясували, що після смерті людські тіла продовжують рухатися

Сучасна ера досліджень близькосмертного досвіду розпочалася 1975 року з праці Раймонда А. Муді Дж “Життя після життя”, у якій він проаналізував 50 подібних випадків. Саме вона стала поштовхом до появи усіх наступних наукових досліджень, телевізійних шоу та публікацій. Невдовзі після її публікації виникла й невелика група з психологів, психіатрів, кардіологів та інших спеціалістів, які поділяли уявлення Муді про те, що свідомість або душа можуть існувати у нематеріальній формі, незалежно від тіла, а близькосмертні враження є підтвердженням цьому.

Спіритичну теорію підтримує й низка опублікованих праць на кшталт книги Proof of Heaven нейрохірурга Ебена Александра, що пережив близькосмертні враження, перебуваючи у комі через менінгіт.

США провели випробування закритих імплантів у людський мозок для контролю емоцій

Науковець викладав та практикував у кількох престижних лікарнях та медичних школах, включно з Brigham and Women’s Hospital та Гарвардом. Він проаналізував свої медичні дані і дійшов висновку, що його мозок тоді не працював, а те, що з ним трапилося, можна пояснити лише тим, що його душа справді “вийшла з тіла”.

Примітно, однак, що Александр не опублікував своїх висновків у жодному медичному журналі. 2013 року видання Esquire поставило під сумнів кілька основних тез його статті, зокрема, те, що мозок нейрохірурга нібито був не здатний до будь-якої активності.

Наразі більшість науковців притримується точки зору, що близькосмертні враження пояснюються певними змінами у мозку, який перебуває у стані стресу або помирає. Серед цих змін – брак кисню через погану анестезію або нейрохімічні реакції організму на травму. Проте довести це проблематично.

Проблеми наукового погляду на речі

Більшість досліджень щодо близькосмертного досвіду є ретроспективними – науковці самі шукали людей, які хотіли б розповісти про свій досвід. Це означає, що вибірка була не надто репрезентативною.

Люди, які мали моторошний близькосмертний досвід, могли бути менш схильні розповісти про нього, ніж люди, у яких він був позитивним. До того ж, більшість інтерв’ю відбувалися за кілька років після самого досвіду, тож спогади могли бути нечіткими.

Проблема ретроспективних досліджень й у тому, що у випадку з ними важко отримати достовірні дані про те, що насправді відбуваються з тілом та мозком людини, коли її душа нібито перебуває деінде.

Також читайте

Вчений довів існування життя після смерті квантовою фізикою

Справжнім підтвердженням подібного досліду може стати лише підтверджений випадок, коли людина бачить та чує речі, які інакше ніяк не можна було б пояснити.Перебування свідомості поза межами тіла – лише одна з 16 можливих варіацій близькосмертного досвіду. Проте тільки їй під силу довести його справжність. Вона дає змогу сприймати не спіритичний, а фізичний світ.

Якби вдалося довести, що людина щось бачила або чула тоді, коли науково це було б неможливим – це, щонайменше, довело б, що людські уявлення про мозок є неповними, а щонайбільше – що свідомість справді здатна виходити за межі тіла, і потойбічне життя може існувати у тій чи іншій формі.

Реальні випадки близькосмертних вражень

Проте наразі подібних прикладів небагато і усі вони не надто надійні. Однією з найвідоміших є історія Марії – мігрантки, що мала близькосмертний досвід, коли 1977 року у неї зупинилося серце у госпіталі Сіетла.

Коли її реанімували, жінка розповіла соціальному працівнику, що під час операції її душа нібито вилетіла за межі будівлі, і вона побачила кросівок на виступі третього поверху.

Коли соцпрацівник підійшов до вікна, на яке вказала Марія, він не лише побачив взуття, а й зазначив, що спосіб його розміщення означав, що жінка ніяк не могла помітити усіх деталей з приміщення.

Однак історії з Марією суттєво бракує доказів. За кілька років потому вона зникла і ніхто не міг її знайти, щоб підтвердити історію.

Іншим прикладом є випадок, що стався з американською співачкою Пам Рейнольдс. 1991 року їй провели операцію, щоб усунути аневризму біля основи мозку. З побоювань щодо того, що аневризма може луснути і вбити жінку протягом операції, хірург вдався до “гіпотермічної зупинки серця”.

Він охолодив тіло Рейнольдс до 15,5 градуса за Цельсієм. Це спричинило зупинку серця і попередило відмирання клітин через брак оксигену. Проте щоб переконатися, що мозок Рейнольдс був повністю неактивним, медики вставили їй у вуха спеціальні навушники, що програвали різкі, безперервні клацання на 100 децибелів – цей звук еквівалентний тому, що виникає під час роботи газонокосарки.

Якби якась частина мозку жінки працювала, були б помітні електричні сигнали у стовбурі головного мозку, який хірурги контролювали на електроенцефалограмі. Вони були відсутні, однак після операції співачка розповіла, що пережила близькосмертний досвід, зокрема досвід поза тілом.

Також читайте

ТСН Stories. Мертві мільйонери: рейтинг прибутку зірок після смерті

Жінка точно пригадала кілька деталей про те, що відбувалося у операційній, зокрема, форму кісткової пилки, яка використовувалася на її черепі, уривки розмов між медичним персоналом та те, що лікарі слухали пісню “Hotel California”.

Примітно, однак, що близький до смерті досвід Рейнольдс мав місце не тоді, коли її серце зупинилося, а до та після, коли вона була під анестезією, але жива. А отже, могла чути уривки розмов, а деякі речі просто-напросто вгадати.

До того ж, 2015 року команда учених опублікувала у журналі Національної академії наук (Proceedings of the National Academy of Sciences) дослідження, у якому дійшла висновку, що після зупинки серця мозок не лише не вимикається, а навпаки: у передсмертному стані він починає працювати активніше.

Наразі у медичній історії не зафіксовано жодного беззаперечного випадку, коли хтось бачив щось, що міг бачити лише безтілесний дух.

Ймовірні пояснення

Науковці нерідко намагалися раціонально пояснити близькосмертні переживання, проте їхні обґрунтування видаються неповними порівняно з відчуттями тих хто справді мав справу з цим явищем.

Так, наприклад, брак кисню, що часто настає під час зупинки серця, може призвести до дезорієнтації, плутанини або галюцинацій. А збій у скронево-тім’янному переході (частині мозку, яка виступає своєрідним інтегратором даних від органів чуття) – до «позатілесних» відчуттів.

Існує також думка, що надмірна кількість вуглекислого газу (гіперкарбія) може викликати у людини відчуття відокремленості від свого тіла або перебування у тунелі, а нейрохімічні речовини можуть спровокувати галюцинації.

Також читайте

Фізики пояснили, чому годинник зупиняється після смерті хазяїна

Проте навіть якщо пояснення виглядають достовірними, нема жодного способу підтвердити, що вони правдиві. Багато близькосмертних досвідів трапляються без якогось з перелічених явищ. А самі ці явища нерідко відбуваються без близькосмертного досвіду. Щоб встановити кореляцію, наявних наразі даних замало. Не існує також пояснення, чому ці враження є такими систематичними та змушують людей бачити протягом них одні й ті самі сюжети.

Як би там не було, наразі межі між життям і смертю усе більше розмиваються. Так, у праці “Смерть і свідомість” Сем Парніа зазначив, що всупереч поширеній думці, те, що спричиняє пошкодження мозку, коли людина не дихає більше декількох хвилин, – це не лише брак кисню. Без нього мозкові клітини можуть розкладатися протягом багатьох годин – особливо якщо перебувають у холоді.

Значно більше збитків завдає раптове повернення кисню до клітин головного мозку, відоме як “синдром реанімації”. Нові медичні методи дозволяють уникати подібних випадків та повертати до життя людей, які у протилежному випадку загинули б.

Також читайте

Лікар розкрив таємницю “життя після смерті”, прокинувшись після коми

Для деяких людей це доказ того, що життя після смерті справді існує – адже куди б ще людина дівалася, якщо мозок мертвий? Для матеріалістів це доказ протилежного: що мозок нікуди не “зникає”, принаймні, не більше ніж зображення на проєкторі, коли проєктор вимикається.

Натомість розум та свідомість є особливостями мозку, тобто тісно пов’язаними між собою фізичними та хімічними процесами нервової системи. Проте як саме вони пов’язані –поки достеменно невідомо.

Сім відтінків смерті: що відчуває людина, коли помирає

Світло в кінці тунелю – популярне уявлення про те, як ми відчуваємо перехід в інший світ. Але як розповідає кореспондент BBC Future Рейчел Ньювер, досвід людей, які пережили клінічну смерть, значно різноманітніший.

2011 року 57-річного соціального працівника з Англії – назвемо його пан А – доставили у центральну лікарню Саутгемптона, після того як він втратив свідомість на роботі. Поки лікарі намагалися ввести пацієнту катетер, його серце зупинилося. Без доступу кисню мозок миттєво припинив функціонувати. Пан А помер.

Незважаючи на це, він пам’ятає, що відбувалося далі. Медики схопили автоматизований зовнішній дефібрилятор (AED), апарат, який активує серцеву діяльність за допомогою електричного шоку. Пан А почув, як механічний голос два рази повторив: “Розряд”. Між цими двома командами, він відкрив очі і побачив дивну жінку у кутку під стелею, яка манила його рукою.

Автор фото, Thinkstock

Світло в кінці тунелю – це лише один з багатьох сценаріїв відчуття смерті

“Здавалося, вона знає мене, я відчував довіру до неї, я думав, що вона тут з певної причини, але я не знав, з якої саме, – згадував пан А пізніше. – Наступної секунди, я вже був нагорі, дивлячись зверху на самого себе, медсестру і якогось лисого чоловіка”.

Медичні записи пізніше підтвердили, що реанімаційний персонал і справді двічі вимовив команду “Розряд”. Опис людей в кімнаті, до якої пацієнт потрапив у несвідомому стані – а отже, він не міг бачити їх раніше – також абсолютно збігався з реальністю, так само як і їхні дії. Він описував речі, які відбувалися протягом трьох хвилин, про які, якщо довіряти нашим знанням з біології, він не міг мати жодної уяви.

Історія пана A, описана у журналі Європейської ради реаніматологів, – це одне з багатьох повідомлень, які ставлять під сумнів нашу уяву про клінічну смерть. До недавнього часу вчені точно знали, що коли серце людини перестає битися і припиняє поставляти кров до мозку, будь-яке усвідомлення реальності миттєво припиняється. З цього моменту людина фактично є мертвою.

Проте нові наукові дані свідчать, що цей стан у деяких випадках може бути оборотним. Протягом багатьох років пацієнти, які повернулися з того світу, розповідали свої спогади про те, що з ними відбувалося. Лікарі зазвичай відносили ці розповіді на рахунок галюцинацій, а вчені не мали бажання вивчати клінічну смерть, переважно тому, що вона вважалася поза межами наукового дослідження.

Автор фото, Thinkstock

Здавалося, мене тягнули глибоко під водою

Але Сем Парніа, лікар-реаніматолог та директор досліджень в галузі реаніматології у Медичній школі Університету Стоні Брук в Нью-Йорку, разом зі своїми колегами з 17 медичних установ США та Великої Британії, вирішив покінчити з припущеннями про те, що люди відчувають або не відчувають на смертному ложі.

Дослідники вважають, що зібрати об’єктивні наукові дані про потенційно останні моменти життя – цілком можливо. Протягом чотирьох років вони проаналізували понад 2 000 пацієнтів, які пережили зупинку серця, тобто офіційну клінічну смерть.

З цієї групи пацієнтів лікарі змогли повернути до життя 16%. Доктор Парніа та його колеги взяли інтерв’ю у третини цих пацієнтів – 101 людини. “Наша мета – зрозуміти насамперед те, що відчувають люди під час смерті, – каже доктор Парніа. – А потім довести, що те, що, за словами пацієнтів, вони бачать і чують у момент смерті, є дійсно усвідомленням реальності”.

Сім відтінків смерті

Пан А не єдиний пацієнт, який мав спогади про свою смерть. Майже 50% учасників дослідження могли щось згадати. Але на відміну від пана А і ще однієї жінки, чию розповідь про перебування поза власним тілом не можна довести об’єктивно, досвід інших пацієнтів, схоже, не був прив’язаним до реальних подій, які мали місце під час їхньої смерті.

Їх розповіді нагадували радше сновидіння або галюцинації, які доктор Парніа та його колеги розподілили на сім основних сценаріїв. “Більшість з них не відповідала тому, що раніше називали “передсмертним” досвідом, – каже пан Парніа. – Схоже, психологічні переживання смерті набагато ширші, ніж ми уявляли собі в минулому”.

Ці сім сценаріїв включають:

• Страх
• Образи тварин або рослин
• Яскраве світло
• Насильство і переслідування
• Дежавю або відчуття “вже баченого”
• Обличчя членів родини
• Спогади про події після зупинки серця

Психічні переживання пацієнтів коливаються від моторошних до блаженних. Одні пацієнти повідомляють про відчуття непереборного жаху або переслідування. Наприклад, таке. “Я мав пройти церемонію спалення, – згадує один учасник дослідження. – Зі мною були чотири людини, і якщо хтось з них брехав, він мав померти. Я бачив людей у трунах, яких ховали у вертикальному положенні”.

Інша людина згадує, що “її тягнули глибоко під водою”, а ще один пацієнт розповідає, що “мені сказали, що я помру і найшвидший спосіб зробити це – промовити останнє коротке слово, яке я не пам’ятаю”.

Проте, інші респонденти розповідають про досить протилежні відчуття. 22% згадують “почуття миру та спокою”. Деякі бачили живих істот: “Навколо геть усе було в рослинах, але не квітах” або “левів і тигрів”. Інші купалися в променях “яскравого світла” або возз’єдналися з родиною. В деяких було сильно почуття дежавю: “Я відчував, що я точно знав, що люди зараз зроблять і вони дійсно це робили”. Загострені почуття, викривлена уява про час і почуття відокремлення від власного тіла – поширені спогади пацієнтів, які пережили клінічну смерть.

Автор фото, Thinkstock

Деякі пацієнти відчували, що вони відокремлювалися від власного тіла

Хоча “безумовно люди щось відчували під час смерті”, говорить професор Парніа, те, як вони інтерпретувати ці переживання цілком залежало від їхнього досвіду життя та вірувань. Індуси могли розповідати, що вони бачили Крішну, а мешканець Середнього Заходу США стверджував, що бачив Бога. “Якщо людині, яку виховують у західному суспільстві кажуть, що коли ти помреш, ти побачиш Ісуса Христа, і він буде сповнений любові і співчуття , то вона, звичайно, побачить його, – говорить професор. – Вона повернеться і скаже: “Батько, ти мав рацію, я дійсно бачив Ісуса!” Але хіба може хтось з нас впізнати Ісуса або іншого Бога? Ви не знаєте, яким є Бог. Я не знаю, яким він є. Окрім зображень чоловіка з білою бородою, але всі розуміють, що це казкове уявлення”.

“Всі ці розмови про душу, рай та пекло – я гадки не маю, що вони означають. Напевно, існують тисячі тлумачень, залежних від того, де ти народився і як тебе виховували, – розповідає вчений. – Важливо перемістити ці спогади з галузі релігії у площину реальності”.

Звичайні випадки

Поки що команда вчених не встановила, від чого залежатиме здатність пацієнтів запам’ятати свої відчуття в момент смерті. Пояснень бракує і тому, чому одні люди відчувають страшні сценарії, а інші розповідають про ейфорію. Доктор Парніа також зазначає, що очевидно більше людей мають спогади клінічної смерті, ніж свідчить статистика. Більшість людей втрачає ці спогади через великий набряк мозку, спричинений зупинкою серця, або сильними седативними препаратами, які їм вводять у реанімації.

Навіть якщо люди не можуть згадати свої думки та почуття під час смерті, цей досвід безперечно впливатиме на них на підсвідомому рівні. Вчений припускає, що це пояснює дуже протилежну реакцію пацієнтів, які повернулися до життя після зупинки серця. Деякі взагалі більше не бояться смерті і починають ставитися до життя більш альтруїстично, в інших розвивається посттравматичний стресовий розлад.

Автор фото, Thinkstock

Одні пацієнти опиняються в жахливих місцях, інші – бачать Бога

Професор Парніа та його колеги планують подальші дослідження, аби знайти відповіді на ці питання. Вони також сподіваються, що їхня праця допоможе пролити нове світло на уявлення про смерть та звільнити її від стереотипів, пов’язаних з релігією або скептичною позицією.

Смерть цілком може бути об’єктом наукового дослідження. “Будь-яка людина з об’єктивним складом розуму погодиться, що дослідження треба продовжувати, – говорить вчений. – Ми маємо можливості і технології. Саме зараз настав час зробити це”.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Чому люди бачать “потойбіччя” в моменти клінічної смерті?

Для більшості людей, не залучених до фахової медицини, кома може мати всі ознаки клінічної смерті. А також деякі люди, що виходять зі стану коми, розповідають про схожі відчуття, як у стані клінічної смерті.

Анестезіологи та реаніматологи працюють зі станом клінічної смерті в пацієнтів ледь не щодня.

У практиці Дарії Сімчук такі випадки також траплялись.

Ми попросили пояснити різницю між комою та клінічною смертю.

“Щоби простіше було зрозуміти, клінічна смерть – це час від повної зупинки кровообігу та дихання, до настання необоротних змін в клітинах організму (коли їх вже не можна повернути до життя), триває вона в середньому 3-5 хвилин.

Без початку реанімації в цей період – настає необоротна біологічна смерть. Будь-якій біологічній смерті передує етап клінічної”, – пояснює Дарія Сімчук.

Утім, якщо клінічна смерть триває кілька хвилин, то кома може бути дуже довгою для людини.

Тим більш цікавим для науковців є подібність у свідомих переживаннях людей, що зазнали стану коми, та людей, що пережили клінічну смерть.

“У стані коми функції нашої центральної нервової системи різко пригнічені, свідомість відсутня, організм не реагує на зовнішні подразники, з‘являються розлади дихання і кровообігу.

Кома може бути як наслідком певних захворювань (неконтрольований діабет) або ж виникати через пошкодження структур у мозку (черепно-мозкова травма, інсульт)“, – додає експертка.

В обох випадках мозок продовжує функціонувати на певному рівні, але з серйозним пошкодженням чи пригніченням певних ділянок.

Як людину повертають зі стану клінічної смерті?

Дар’я Сімчук зауважує, що процес клінічної смерті є потенційно оборотним, і завданням медичних фахівців запобігти настанню біологічної смерті.

Проте яким чином можна примусити бездиханне тіло відновити свій кровообіг та дихання?

“Щоб повністю вивести пацієнта із стану клінічної смерті існує певний “ланцюг виживання”.

Він складається із ефективної серцево-легеневої реанімації, кваліфікованої першої медичної допомоги та післяреанімаційного лікування.

• розпізнавання клінічної смерті;
• виклику швидкої;
• проведення реанімації, власне виконання непрямого масажу серця та штучного дихання“, – пояснює Дарія Сімчук.

Вона додає, що в Україні нині є багато можливостей пройти такі спеціалізовані курси з надання першої домедичної допомоги. Чим більше людей будуть мати такі навички – тим більше може бути врятовано.

Водночас, лікарка нарікає, що ці ж знання надають у школах та коледжах на заняттях з безпеки життєдіяльності, однак, через формат викладання, більшість учнів та студентів недбало ставиться до вивчення цієї частини програми.

Чому в людей так сильно змінюється свідомість при клінічній смерті?

Нейрофізіологи наразі не мають остаточного розуміння механізмів, чому стан клінічної смерті спричиняє такі зміни свідомості.

Водночас, вони не заперечують ймовірності, що люди реально мають якесь усвідомлення надприродного в стані клінічної смерті.

Ґрунтовних досліджень про природу досвіду смерті не так багато, через очевидні труднощі в підтвердженні істинності цих розповідей.

Одне таке дослідження проводили впродовж 4 років фахівці з Саутгемптонського університету (Велика Британія). Дослідження назвали AWARE (AWAreness during REsuscitation, у перекладі “свідомість під час реанімації”).

У ньому досліджували 2060 пацієнтів, у яких трапилася зупинка серця під час лікування чи операції та до яких застосували заходи з реанімації.

330 пацієнтів повернулися до життя після реанімації, з яких 140 змогли пройти досить велику анкету з питаннями стосовно їхніх відчуттів у своєму стані.

Дослідники з’ясували, що 40% з них пам’ятали якесь усвідомлення свого стану та реанімації, але не могли пригадати, що саме вони бачили чи відчували.

Водночас, у 46% були спогади про свій стан, однак, вони не збігаються з поширеними розповідями про “світло в кінці тунелю”, ейфорію або спілкування з Богом. Люди навпаки відчували сильне почуття страху та немов їх тягнули на дно в темній воді.

Лише 9% опитаних розповіли історії, подібні до звичних “потойбічних” відчуттів при клінічній смерті, і ще 2% мали досвід “виходу поза межі тіла”, немов їх душа дивилась збоку на своє тіло й могла чути, що відбувається.

Найбільш цікавою знахідкою була розповідь одного пацієнта, який запевняв, що мав певне усвідомлення свого стану впродовж 3 хвилин, коли його серце не билося. Це суперечить медичним уявленням про те, що мозок перестає функціонувати через 20-30 секунд після зупинки серця.

Тобто, ймовірно, у мозку відбуваються якісь процеси після зупинки інших процесів життєдіяльності, про які наука наразі не здогадується.

Найпоширенішою гіпотезою є виникнення цих переживань через вплив кисневої недостатності на тканини мозку.

“Найчастішими ушкодженнями для організму від стану клінічної смерті, безумовно, є неврологічні ускладнення. Адже нервова система найважче переживає кисневе голодування, яке виникає під час зупинки кровообігу.

Часом буває ми повертаємо тіло до “життя”, але людина так і не приходить до свідомості, оскільки кора головного мозку зазнала необоротних змін“, – згоджується Дарія Сімчук.

Однак гіпотезу про кисневу недостатність почасти підважує інша популярна теорія про виникнення “потойбічного” досвіду через нейрохімічні реакції в мозку. Зокрема, це підтверджується в пацієнтів, у яких виникла несприятлива реакція на наркоз чи інші знеболювальні медичні препарати.

Наприклад, кетамін, який часто використовують для загальної анестезії, може у високій концентрації викликати відчуття “виходу за межі тіла”, а також надмірну ейфорію та спокій.

Також пацієнти, що прокидались раніше від наркозу під час операції, переповідали подібні історії відчуття “виходу з тіла”. Таке трапляється доволі рідко, зі ймовірністю 1 випадок на 1000 пацієнтів, яким застосовують загальний наркоз.

Ця схожість в історіях людей, що вийшли зі стану клінічної смерті, та людей, що вийшли з наркозу передчасно, підводить учених засновувати пояснення цих переживань через складну нейрохімічну реакцію.

Почасти це підтвердило дослідження 2009 року фахівців Університету Джорджа Вашингтона (США). Автори дослідження встановили електромагнітні датчики на черепи сімох смертельно хворих пацієнтів, яким медичні керівники погоджували евтаназію.

У момент, коли людям вимикали апарати життєвого забезпечення, датчики стежили за електромагнітною активністю нейронів у мозку в перші хвилини, коли тіло від’єднали від штучного життєзабезпечення.

Дослідники помітили суттєве зростання активності нейронів за кілька секунд до моменту або в саму мить настання смерті, хоча перед цим у мозку відбувалося падіння кров’яного тиску та зниження активності нейронів.

Тобто, саме в ту мить, коли людину визнають мертвою, у мозку відбувається низка різких “спалахів”.

Автори дослідження припустили, що після того, як у мозку зникає кисень і кровообіг припиняється, клітини мозку втрачають свій електричний заряд. Якраз цей різкий перехід у мозку може відображатися в ділянках, що відповідають за нашу пам’ять.

У випадку людей, яких повертають до життя через реанімацію, в їхній пам’яті можуть залишатися якраз моменти цих “спалахів” після зупинки кровообігу та дихання.

“Наукове описання “світла в кінці тунелю” пояснюється кисневим голодуванням нейронів, які в одну мить починають генерувати залпи імпульсів.

У свідомості людини це має виглядати як “світло в кінці тунелю”.

Я гадаю, що кожна людина в ці моменти бачить те, в що вірить.

Ніхто не знає що там – після смерті, адже остаточно з-за межі не повернувся жоден“, – зазначає Дарія Сімчук.

Хоча в медиків та науковців немає остаточного розуміння природи цих процесів, з точністю можна сказати, що такі переживання в людей трапляються досить часто.

Із подальшим розвитком методів лікування можна спрогнозувати, що дедалі більше людей повертатимуть “до життя” з межових станів коми чи клінічної смерті, і це допоможе вивчати щораз більше сторін природи нашого мозку.

Вас також може зацікавити:

Відкрита реанімація: правила поводження для відвідувачів

Побути помічником екстрасенса і не намочити штанці. Особистий досвід

Чому ми віримо обіцянкам астрологів, екстрасенсів та мольфарів