Повернення суми авансу

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Поняття авансу

Чіткого визначення поняття терміну “аванс” в українському законодавстві не визначено. Однак, він все ж таки зустрічається, найбільше – в цивільних правовідносинах.

Так, Аванс – це відмінний від завдатка попередній платіж, а саме – визначена грошова сума або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги.

Ознаки авансу:

• попередній платіж;
• чітко визначений (у грошовій формі або у формі цінностей);
• не виконує функцію забезпечення взятих сторонами на себе зобов’язань;
• не є доказом укладання договору;
• зараховується в рахунок кінцевого платежу;
• у разі розірвання договору – підлягає обов’язковому поверненню.

Застосування авансу

Поняття авансу застосовується у наступних сферах:

• як частина авторської винагороди (п.6 ст. 33 Закону України “Про авторське право та суміжні права);
• як часткова оплата заявленого на наступний розрахунковий період обсягу електричної енергії (п. 1.1.2 ПРРЕЕ, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312);
• трудові правовідносини: як кошти, що виплачуються робочим у середині місяця за рахунок заробітної плати/щодо службових відряджень/для оплати робіт чи послуг в установі;
• найбільша практична користь авансу – Торгівля(аванс- як своєрідна форма кредитування покупцями продавців (постачальників), що виступає джерелом поповнення оборотних коштів постачальника та дає можливість постачальнику придбати або виробити для покупця цей товар).

Повернення суми авансу

Для повернення авансу, необхідно розуміти його природу та не плутати із завдатком.

Таким чином, аванс при виконанні зобов’язання зараховується до основного платежу, а у разі не виконання зобов’язання – підлягає поверненню в тому розмірі, в якому він надавався та незалежно від того, з вини якої сторони таке зобов’язання не виконано.

Судова практика

аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Див. також

Аванс та завдаток

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Завдаток

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання (ч. 1 ст. 570 ЦК України).

Функції завдатку. Умови здійснення передоплати у формі завдатку

Завдаток служить способом забезпечення тільки договірних зобов’язань і виконує три функції: доказову, забезпечувальну і платіжну.

Доказова функція виражається в тому, що завдаток видається на підтвердження укладення основного договору. Звідси випливає, що при виникненні між сторонами суперечки про те, чи був укладений основний договір чи ні, факт видачі та одержання завдатку, підтверджений у належному порядку, є безумовним доказом укладення основного договору, який забезпечений ним.

Видача й одержання завдатку можуть бути доказом укладення договорів, вчинених як в усній, так і в письмовій формі. Якщо договір вчинений в усній формі і при цьому відсутні письмові докази, то можна говорити про те, що договір визнається укладеним, оскільки видано завдаток.

Забезпечувальна функція виявляється в тому, що видача й одержання завдатку спонукають сторони до виконання основного зобов’язання. Дієвим фактором у даному випадку є таке правило: якщо невиконання зобов’язання відбулося з вини боржника (сторони, що видала завдаток), завдаток залишається в кредитора. Якщо ж за порушення договору відповідає кредитор (сторона, що одержала завдаток), він зобов’язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості (ст. 571 ЦК України). Саме втрата завдатку одним або повернення його іншим у подвійному розмірі складають суть забезпечувальної функції завдатку.

Видача завдатку як засіб забезпечення виконання зобов’язання може бути передбачена тільки домовленістю договірних сторін.

Платіжна функція виявляється в тому, що завдаток видається за рахунок належних платежів за основним зобов’язанням, тим самим він виявляється засобом часткового виконання основного зобов’язання, способом його виконання. При виконанні сторонами своїх договірних зобов’язань сума завдатку або зараховується за рахунок платежів, або утримується стороною, що видала завдаток, із суми належних з неї платежів.

Якщо сторони хочуть щоб передоплата за договором здійснювалася у формі завдатку необхідно дотримуватися наступних вимог законодавства:

• сторони мають прямо зазначити у договорі, що кошти, які сплачуються покупцем у рахунок майбутніх платежів є завдатком;
• договір, який містить положення про завдаток має обов’язково укладатися у письмовій формі, при чому такі положення можуть бути включені до основного договору (договору купівлі-продажу), або сторони можуть укласти окремий письмовий договір (договір про завдаток).
• між сторонами має бути укладений договір, яким передбачаються зобов’язання сторін (сплата коштів покупцем та передання майна продавцем). Тобто, договір про наміри або попередній договір (договір відповідно до якого сторони зобов’язуються укласти основний договір у майбутньому) не може містити положень про завдаток.

Зазначене підтверджується позицією Верховного суду України, який розглядаючи 13 лютого 2013 року справу №6-176цс12 щодо стягнення коштів, внесених як завдаток за попереднім договором купівлі-продажу, зазначає, що внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу. Зазначена позиція Верховного суду України, ще раз свідчить про те, що у тому випадку коли сторони лише домовилися укласти договір (уклали попередній договір), але не оформили основний договір, сплачені в рахунок виконання договору платежі є авансом, а не завдатком.

Аванс

Авансом визнається сума, що сплачується як попередній платіж у рахунок належних платежів. Відповідно аванс не виконує забезпечувальної функції. Сторона, що видала аванс, вправі вимагати його повернення в разі припинення зобов’язання до початку його виконання, а також у всіх випадках невиконання договору.

На відміну від авансу завдаток підлягає поверненню тільки в разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості виконання.

У разі сумніву щодо правової природи суми, сплаченої в рахунок належних зі сторони за договором платежів, ця сума вважається сплаченою як аванс, якщо не буде прямо вказано, що вона є завдатком. Це обумовлено ч. 2 ст. 570 ЦК України

Також відмітною ознакою є і те, що якщо видача й одержання завдатку є безумовним доказом факту вчинення договору, то видача авансу безумовним доказом факту укладення договору не є.

01 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 361/8331/18 досліджував питання щодо різниці авансу від завдатку, а також наслідки невиконання зобов’язання кожною із сторін. Крім цього, в постанові Верховного Суду України від 17.06.2021 у справі № № 711/5065/15-ц також роз’яснено різницю між завдатком та авансом.

Судова практика

Як повернути аванс від контрагента за договором (неочевидні положення законодавства про попередню оплату)

Практика попередньої оплати (авансування) є широко поширеною в договірних відносинах, будь то виконання робіт, надання послуг або поставка товару. В цій публікації ми хотіли би детально проаналізувати можливість стягнення штрафних санкцій, інфляційних коштів, процентів за користування грошима, тощо у випадку несвоєчасного повернення боржником нереалізованого авансу. І найголовніше, наприкінці публікації ми визначимо, які умови має містити договір, що передбачає попередню оплату, для того щоб у разі неналежного його виконання можна було стягнути з контрагента як суму попередньої оплати, так і штрафні санкції та інші компенсаційні виплати.

Загальні положення про аванс

За загальним правилом, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення авансу.

З сумою авансу наче все зрозуміло: вимагаємо повернення – нам його повертають, а якщо не повертають – стягуємо в судовому порядку.

А чи підлягає ця сума коригуванню на індекс інфляції, а чи можна вимагати сплати 3% річних або штрафних санкцій?

Вказане питання є абсолютно логічним, оскільки з часом гроші знецінилися. І звичайно хочеться отримати ще й відповідну компенсацію.

Індексація та 3% річних

Найперше, що спадає на думку, це стягнути з контрагента суму з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних. Треба лише вирішити, з якого періоду почати нараховувати: з моменту передачі контрагенту авансу, чи з моменту надходження вимоги про його повернення, чи може з моменту коли контрагент повинен був виконати зобов’язання.

Звертаємося з цих питань до законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання саме грошового зобов’язання.

Але чи є зобов’язання щодо повернення авансу (грошової суми, сплаченої в якості попередньої оплати), грошовим зобов’язанням?

Аналізуючи логіку судів можна дійти висновку, що грошовим зобов’язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов’язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов’язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Користуйтесь консультацією: ДОГОВІР ПОЗИКИ (РОЗПИСКА)

До речі і до 2014 року судова практика з цих питань також не була однозначною. І різні суди абсолютно по різному застосовували статтю 625 Цивільного кодексу України.

Привести в єдине русло це питання спробував Вищий господарський суд України (інформаційний лист від 20.10.2015 № 01-06/1837/15), а крапку поставив Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2015 року (справа № 3-357гс15).

Так було зроблено висновок про те, що стягнення авансу з відповідача за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

У зв’язку з цим за своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Отже сума сплачена в якості авансу, що згодом повертається в силу певних причин, не індексується і 3 % на неї не нараховуються.

Проценти за користування чужими коштами

Також звертає на себе стаття 536 Цивільного кодексу України відповідно до якої:

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На можливість застосування вказаної статті вказують положення ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України:

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Окремо слід зазначити, що наведене положення стосується договорів поставки. При цьому норми Цивільного кодексу України, які регулюють відносини щодо договорів підряду та виконання послуг, таких вимог не містять. А тому, на нашу думку, застосування до договорів підряду або послуг вищезазначеного положення можливо через аналогію закону.

Враховуючи відсутність на сьогодні в будь-яких нормативно-правових актах України визначеного розміру проценту за користування чужими грошовими коштами, при поверненні авансу нарахування процентів може бути здійснено лише у випадку, якщо зазначене передбачено умовами договору.

Тобто якщо в договорі про це нічого не “сказано” – то і процентів багато не отримаєш.

Штрафні санкції

Не варто плутати штрафні санкції за невиконання основного зобов’язання (непоставка товару, невиконання робіт, ненадання послуг або несвоєчасна поставка, виконання, надання), а також штрафні санкції за неповернення завдатку.

Якщо договір прямо не містить положень про застосування штрафних санкцій за неповернення або несвоєчасне повернення завдатку, то і штрафні санкції застосувати за вказані порушення не вбачається можливим.

Умови, які повинен містити договір з положенням про попередню оплату

Перед тим як навести конкретні пропозиції щодо необхідних умов договорів із попередньою оплатою, хочемо ще раз звернути увагу на необхідність детального та глибокого аналізу кожного пункту договору. Юридичний аналіз договору юристом, що спеціалізується у вказаній сфері, допоможе запобігти конфліктним ситуаціям, максимально унеможливить судові тяжби, а у разі необхідності звернення до суду – сприятиме досягненню необхідного результату.

І тепер у якості висновку наведемо положення, які має містити договір з умовами про попередню оплату:

1. Договір, в якому прописана умова про авансування, обов’язково має містити положення про призначення такого авансу, а також обов’язок контрагента щодо його цільового використання. Доцільно визначити форму звітування за використання авансу.
2. Договір має містити чітке положення про повернення авансу у випадку невикористання його за цільовим призначенням або неможливості в цілому виконати зобов’язання. Також необхідно чітко визначити строк, протягом якого сума попередньої оплати має бути повернута у разі настання визначених у договорі несприятливих обставин.
3. Враховуючи положення ст. 536 Цивільного кодексу України у договорі має бути встановлений розмір процентів за користування контрагентом коштами, наданими у якості попередньої оплати, у випадку їх несвоєчасного використання/повернення.
4. У договорі необхідно визначити розмір штрафних санкцій (наприклад, пеня за кожен день прострочення) у випадку несвоєчасного повернення авансу. Вказаний вид відповідальності встановлюється незалежно від відповідальності за невиконання/неналежне виконання основного зобов’язання.

Джерело: Юрист-блог