Арес

А́рес (Арей, Еніалій; грец. Ἄρης ) — у давньогрецькій міфології — бог кривавої, підступної, жорстокої війни. Один із 12-ти богів-олімпійців (див. Олімпійські боги).

Зміст

Характеристика

Аресові приписані лють, мстивість, підступність, вміння розпалити війну. Геродот указував на фракійське походження культу Ареса, називав його одним із головних фракійських божеств. На думку міфографів, греки не сприймали риси грубої інстинктивності, властиві образу Ареса, що відбилося у нелюбові до нього з боку ін. богів (за винятком Ериди, Афродіти й Аїда).

Вважається єдиним спільним сином бога-громівника Зевса й богині-покровительки шлюбу Гери. Та навіть Зевс називав сина найненависнішим з усіх богів і ніколи не ставав на його бік у суперечках. За поемою «Фасти» Овідія, Арес з’явився на світ унаслідок чудесного зачаття: Гера народила хлопчика, отримавши від німфи Хлориди чарівну квітку з Оленських полів.

Ще малого Ареса полонили бунтівні близнюки Алоади — От і Ефіальт. За міфом, 30 місяців скутий ланцюгами Арес мучився в полоні у мідній в’язниці. Його, знесиленого, викрав Гермес. Після визволення Гера віддала Ареса в науку до фалічного божества Пріапа (див. Фалічні культи), який навчив юного бога мистецтву танцю, згодом — військовій справі.

Арес часто згадується як коханець Афродіти (рідше — її чоловік). Їхні діти: Ерос (Ерот, кохання), Антерос (ненависть), Гармонія (злагода), Фобос (страх), Деймос (жах). В «Одіссеї» Гомера та «Метаморфозах» Овідія описано любовний трикутник Ареса, Афродіти та Гефеста. Останній, дізнавшись від Геліоса про стосунки дружини з Аресом, улаштував пастку: спіймав коханців у невидиму бронзову сітку й виставив на поталу всім богам. Відпустив лише після поруки Посейдона, що Арес заплатить Гефесту викуп. Негативна конотація образу Ареса простежується й у мотиві непорядності: бог порушив слово й не заплатив обіцяне.

З Аресом міфи пов’язують і підступне вбивство Адоніса — нового коханця Афродіти. Він уникає відкритого двобою, а перетворюється на вепра й розриває суперника.

Опосередковано Арес дотичний і до початку Троянської війни: задля втіхи перетворився на могутнього бика, що легко здобув перемогу над улюбленим биком царевича Трої Паріса. Ланцюг подальших подій призвів до війни ахейців проти Трої. Арес насолоджується битвами, зрідка стає на чийсь бік, але у цій війні допомагає троянцям. На прохання бога світла Аполлона перетворився на фракійця Акаманта і збуджував хоробрість воїнів, допомагав царевичу Гектору, намагався вгамувати Діомеда (одного з основних полководців ахейців).

На противагу лютому й несамовитому Аресу греки більше шанували богиню справедливої війни, покровительку військового мистецтва й мудрості Афіну Палладу. Домінантність культу Паллади виражена її перевагою в бою — богиня сама могла поранити чи уразити Ареса (зокрема й подесятирила силу і направила руку Діомеда, який поцілив у бога списом). Неодноразово ранить Ареса ще один земний герой — Зевсів син Геракл.

Вважається покровителем амазонок, батько першої з них — Лісіппи. Амазонки присвятили богу війни пагорб (на якому розбили табір і складали жертви Аресові, коли прибули до Афін на битву з Тесеєм). На цьому ж Аресовому пагорбі, за міфами, відбувся суд олімпійських богів за позовом Посейдона. Назва пагорбу — Ареопаг — стала епонімом суду в Афінах із представників найбільш знаних родів. Окрім амазонок, інші діти Ареса теж мали норовливий і жорстокий характер (що засвідчує архаїчну природу образу бога). Так, фракійський цар бістонів Діомед годував своїх кобилиць людським м’ясом; аргонавт Мелеагр убив жахливого калідонського вепра; володар беотійського племені Флегій підпалив храм Аполлона в м. Дельфах, Еномай, володар Піси в Еліді, у перегонах колісниць вбивав списом переможених.

Хтонічну природу Ареса простежують і в його зв’язку з герпетологічними образами. Так, за «Метаморфозами» Овідія, разом з Еринією він породив величезного дракона. Цього дракона убива Кадм — міфічний засновник Беотії та Фів. За порадою Афіни герой вирвав отруйні зуби дракона й засіяв ними поле. З посівів народились воїни — помічники в будівництві фіванської фортеці Кадмеї. Після 8-річної спокути за перемогу над драконом Зевс дозволив Кадму одружитися з Аресовою донькою Гармонією; згодом обоє перетворилися на змій. Аналогічний мотив засівання поля зубами Аресового дракона містить і міф про аргонавтів. У священному гаю Ареса в Колхіді вогнедишний дракон стеріг золоте руно.

Як бог війни, Арес мав тісний зв’язок зі смертю: за поемами «Іліада» Гомера і «Героїні» Овідія, він звільнив із кайданів бога смерті Танатоса, відновивши у такий спосіб світовий порядок.

Значення

Арес уособлює чоловічу силу, готовність до дій і наполегливість. Зображували як дужого воїна, інколи з бородою, у блискучих мідних обладунках зі зброєю: у шоломі, з великим щитом, мечем чи списом. Їздить на золотій колісниці, запряженій квадригою кровожерливих коней. Атрибути: спис, смолоскип, собаки, шуліка. Під час бою надихає воїнів: несамовито гасає поміж бійцями, за ним — сини Деймос і Фобос, поряд — богиня розбрату Ерида й богиня несамовитих баталій Еніо, а також крилаті жіночі духи смерті — кери.

Відповідник у римській міфології — Марс, вшанований як батько Ромула і Рема — засновників Рима, та захисник людей загалом.

Культ Ареса був не надто поширеним у Греції. Найбільше бога війни шанували у Спарті (там знаходилася його статуя), у містах Фіви та Афіни на його честь були збудовані храми.

Поклоніння Аресу властиве й скіфській культурі.

Арес у мистецтві

У грецькому мистецтві з усіх олімпійських богів Арес представлений найменше. Найкращою зі збережених пам’яток із зображенням Ареса вважається скульптура Скопаса Молодшого, знайдена в м. Римі. Найвідоміші статуї «Арес Боргезе» та «Арес Лудовізи» (римські копії). Частіше до теми Ареса зверталися римські митці, які зображували його у військових обладунках.

У помпейських фресках використано сюжет «Арес і Афродіта». Емблеми Ареса карбували на римських монетах.

В епоху Відродження під впливом Овідія були створені полотна Боттічеллі, Тінторетто, Веронезе, Рубенса, Пуссена та ін. Їхні сюжети здебільшого присвячені коханню Ареса й Афродіти.

Література

1. Міфи давньої Греції. Київ : Веселка, 1980. 265 с.
2. Гловацька К. Міфи давньої Греції. Київ : Веселка, 1991. 265 с.
3. Кун М. Легенди і міфи стародавньої Греції / Пер. з рос. О. М. Іванченко. Київ : Мистецтво, 1996. 472 с.
4. War and Violence in Ancient Greece / Ed. by H. van Wees. Swansea : Classical Press of Wales, 2009. 389 p.
5. The Book of Greek & Roman Folktales, Legends, & Myths / Ed. by W. Hansen. Princeton : Princeton University Press, 2017. 584 p.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Арес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Арес (дата звернення: 1.03.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.06.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Арес

Арес – сын Зевса и Геры, один из самых именитых богов Древнегреческой мифологии. Бог войны, хитрой, вероломной и кровавой. Наверное, именно поэтому Арес был одним из самых нелюбимых богов у древних греков. Да и по сказаниям, Ареса также недолюбливали и сами боги, и если бы не его мать, то прямая дорога ему в Тартар.

Рождение, детство и юность Ареса

На самом деле, исследователи мифологии расходятся во мнении, касающемся рождения Ареса. Одни утверждают, что ревнивая Гера, уставшая от вечных измен Зевса, решила отомстить ему и родила Ареса от прикосновения к цветку. По этой легенде, Гера отправилась на край мира, дабы найти волшебный цветок, который был способен излечить любое бесплодие. И едва только она к нему прикоснулась, как на его месте оказался младенец, сильный, здоровый и красивый. Его-то она и отнесла на Олимп, и дала ему имя Арес.

Однако доподлинно известно, что Зевс называл Ареса своим сыном, а точнее – он говорил, что если бы Арес не был бы его сыном, то он давно бы уже сослал его в Тартар. И ведь действительно, любимицей Зевса всегда была Афина – богиня честной и справедливой войны, тогда как Арес добывал победу в сражениях любыми средствами, а воевал ради самой войны.

Арес, взошедший на Олимп, открыл для себя много интересного и нового, но по душе ему оказалась именно война, кровавая и беспощадная. Возможно, именно поэтому Арес проигрывал Афине все сражения, ибо сестра его была умным стратегом, тогда как Арес был могучим воином, но воевал бездумно и варварски, если можно так выразиться.

По сути, его не любили за то, что он всегда поддерживал тех, кто жаждал начать войну. При этом ему было все равно, за кого и за что сражаться. Он ненавидел договоры, ненавидел перемирия, ненавидел порядок. Ему нужны были хаос, разруха, крики раненых воинов, запах крови. За эту жажду крови он и стал нелюбимым сыном, нелюбимым богом и нелюбимым товарищем. Способствовало этому и то, что он мог начать войну на одной стороне, а закончить на другой (примерно так и было в Троянской войне).

Взрослый Арес

Мифология рассказывает об Аресе, как о могучем воине, невероятно хорошо сложенном, мускулистом и очень красивом. Однако его прекрасный облик всегда портило выражение жестокости на лице. Практически всегда Арес показывался с копьем или мечом в руки, и обязательно в воинском шлеме. Нередко Арес изображался и с горящим факелом в свободной руке.

Извечными спутниками Ареса был коршун-предвестник битвы, а также собаки, готовые рвать все и вся, что становилось на их пути. Сопровождала Ареса и богиня раздора – Эрида, порождавшая борьбу, ссоры, споры, раздоры, соперничество и состязание.

Эрида – эта та самая богиня, из-за которой началась Троянская война. По преданию ее не пригласили на свадьбу Пелея и Фетиды, от чего Эрида не на шутку обиделась, и подкинула Гере, Афине и Афродите яблоко Гесперид, с надписью «прекраснейшей».

Само собой, богини начали спорить, кому же из них предназначено яблоко. Рассудить их должен был Парис. Каждая из богинь пообещала Парису то, над чем они были властны, но юноша выбрал любовь красивейшей из женщин (Елены Прекрасной), и отдал яблоко Афродите.

Также в свите Ареса нередко можно было встретить и кровожадную Энию, богиню неистовой войны. Арес воевал ради самой войны. Иногда он и сам спускался в мир людей, чтобы принять участие в каком-нибудь сражении. Ему было все равно, на чьей стороне воевать. Главное – чтобы война продолжалась, ибо в этом был и весь Арес.