НЕОСТИГМІНУ БРОМІД (NEOSTIGMINI BROMIDUM) Діюча речовина
синтетичний блокатор холінестерази оборотної дії, має високу спорідненість з ацетилхолінестеразою, що обумовлена його структурною тотожністю з ацетилхоліном; спочатку взаємодіє з каталітичним центром холінестерази,надалі утворює за рахунок своєї карбамінової групи стабільне з’єднання з ферментом, який тимчасово (від декількох хвилин до декількох годин) втрачає свою специфічну активність, після закінчення цього часу холінестераза звільняється від блокатора і відновлює свою активність; чинить виражену мускаринову та нікотинову дію, здатний напряму збудливо впливати на скелетні м’язи, призводить до зниження ЧСС, підвищує секрецію екскреторних залоз (слинних, бронхіальних, потових та ШКТ) і сприяє розвитку гіперсалівації, бронхореї, підвищенню кислотності шлункового соку, звужує зіницю, спричинює спазм акомодації, знижує ВТ, підсилює тонус гладкої мускулатури кишечнику (підсилює перистальтику та розслаблює сфінктери) і сечового міхура, викликає спазм бронхів, тонізує скелетну мускулатуру.
міастенія, г. міастенічна криза; рухові порушення після травми мозку; паралічі; відновлювальний період після перенесеного менінгіту, поліомієліту, енцефаліту; неврит, атрофія зорового нерва; атонія кишечнику, атонія сечового міхура; усунення залишкових явищ після блокади нервово- м’язової передачі недеполяризуючими міорелаксантами.
п/ш дорослим – 0,5-2 мг (1-4 мл) 1-2 р/добу, максимальна разова доза дорослим – 2 мг, МДД – 6 мг, курс лікування (окрім міастенії, міастенічного кризу, післяопераційної атонії кишечнику та сечового міхура, передозування міорелаксантами) 25-30 днів, за необхідності повторно ч/з 3-4 тижні, значна частина загальної добової дози призначається в денний час; міастенія: дорослим п/ш або в/м 0,5 мг (1 мл 0,05% р-ну)/добу, курс лікування тривалий, із зміною шляхів введення; міастенічний криз (з утрудненням дихання і ковтання) – дорослим 0,5-1 мл 0,05% р-ну в/в, надалі п/ш, з невеликими інтервалами; післяопераційна атонія кишечника, сечового міхура, профілактика, в т. ч. післяопераційної затримки сечі: п/ш або в/м, по 0,25 мг (0,5 мл 0,05% р-ну), якомога раніше після операції, повторно – кожні 4-6 год. протягом 3-4 днів; як антидот міорелаксантів (після попереднього введення атропіну сульфату в дозі 0,6 – 1,2 мг в/в, до збільшення частоти пульсу до 80 уд/хв) вводять ч/з 0,5 – 2 хв 0,5 – 2 мг в/в повільно, при необхідності повторюють (у т.ч. атропін у разі брадикардії) загальною дозою не більше 5-6 мг (10-12 мл) 20-30 хв, під час процедури забезпечують ШВЛ; діти (тільки в умовах стаціонару), міастенія gravis: новонароджені – на початковому етапі 0,1 мг в/м, після цього дозу підбирають індивідуально,0,05-0,25 мг або 0,03 мг/кг маси тіла в/м кожні 2-4 год., для новонароджених добову дозу можна зменшити навіть до повного скасування; діти до 12 років – 0,2-0,5 мг у вигляді ін’єкцій за необхідністю; як антидот при передозуванні міорелаксантами (після попереднього введення атропіну сульфату 0,02-0,03 мг/кг маси тіла в/в, до збільшення частоти пульсу до 80 уд/хв.) – в/в повільно 0,05-0,07 мг/кг маси тіла протягом 1 хв., максимальна рекомендована доза у дітей 2,5 мг; інші показання – 0,125-1 мг у вигляді ін’єкцій.
гіперчутливість до компонентів препарату; епілепсія, гіперкінези, ваготомія, ІХС, стенокардія, аритмії, брадикардія, БА, виражений атеросклероз, тиреотоксикоз, виразкова хвороба шлунка та ДПК, перитоніт, механічна обструкція ШКТ та сечовивідних шляхів, гіпертрофія передміхурової залози, що супроводжується утрудненим сечовипусканням, г. період інфекційного захворювання, інтоксикації у сильно ослаблених дітей, одночасне застосування із деполяризуючими міорелаксантами.
аритмія, бради- або тахікардія, AV-блокада, вузловий ритм, неспецифічні зміни на ЕКГ, зупинка серця, зниження АТ (переважно при парентеральному введенні), головний біль, запаморочення, непритомність, слабкість, сонливість, тремор, судоми, спазми і посмикування скелетної мускулатури, включаючи м’язи язика та гортані, оніміння ніг, дизартрія, міоз, порушення зору, задишка, пригнічення дихання, аж до зупинки, бронхоспазм, посилення бронхіальної секреції, гіперсалівація, спастичне скорочення і посилення перистальтики кишечнику, нудота, блювання, метеоризм, діарея, мимовільне випорожнення, почастішання сечовипускання, мимовільне сечовипускання, висипання, свербіж, гіперемія, кропив’янка, АР, включаючи анафілактичний шок, посилення потовиділення, відчуття жару, сльозотеча, артралгія; для усунення побічних явищ зменшити дозу або припинити застосування, у разі необхідності вводити атропін, метацин та інші холінолітичні засоби.
Препарати, які містять НЕОСТИГМІНУ БРОМІД Фармакологічні властивості Показання НЕОСТИГМІНУ БРОМІД Застосування НЕОСТИГМІНУ БРОМІД Протипоказання Побічна дія
НЕОСТИГМІН
Парасимпатоміметик, антихолінестеразний засіб. Це інгібітор ацетилхолінестерази і псевдохолінестерази; виявляє непряму холіноміметичну дію за рахунок оборотного інгібування холінестерази та потенціювання дії ендогенного ацетилхоліну; поліпшує нервово-м’язову передачу,
Альтернативні назви / синоніми:
Прозерин, неостигміну бромід.
Діюча речовина: неостигмін.
Рекомендації при вагітності:
Обмежені дані; відсутні співставні дані від експериментальних тварин.
Рекомендації при лактації:
Обмежена інформація; ймовірно сумісний.
Прийом під час вагітності (короткий висновок):
Це четвертинна сполука амонію, яку використовують для діагностики та лікування міастенії гравіс* та для зняття м’язової релаксації внаслідок дії недеполяризуючих міорелаксантів. Численні дослідження повідомляють про використання з такою ціллю без шкоди для ембріону/плода.
*Міастенія гравіс (myasthenia gravis) – аутоімунне захворювання, яке викликає прогресуючу слабкість м’язів в результаті порушення нервово-м’язової передачі. У більшості випадків страждають м’язи очей, жувальні і лицьові, рідше – дихальні. Частіше хворіють жінки у віці.
Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня.
Інформація щодо впливу на плід:
Наводимо дані різних досліджень.
Хоча неостигмін іонізується при фізіологічному рН, молекулярна вага є відносно низькою, що припускає трансфер неіонізованої фракції до ембріону/плода.
Обставини плацентарного трансферу неостигміну представили у 1996 році. Жінка на 31 тижні вагітності потребувала хірургічного втручання через перелом ліктевого суглобу. Їй ввели неостигмін внутрішньовенно в дозі 5 мг та глікопіролат (1 мг) для зняття м’язового паралічу наприкінці процедури. Серцебиття плода негайно знизилось з 115-130 ударів на хвилину до 90-110 ударів на хвилину, а далі поступово відновилось до 130 протягом 1-ї години. Через 4 дні знову виникла потреба в хірургії. Наприкінці процедури було введено внутрішньовенно неостигмін (5 мг) та атропін (0,4 мг) без впливу на серцебиття плода. Автори пояснили такі різні обставини більшим плацентарним трансфером атропіну в порівнянні з глікопіролатом, що призвело до блокади трансплацентарних мускаринових ефектів неостигміну.
Повідомляється про безпечне використання неостигміну для лікування міастенії гравіс. Одне дослідження описало 22 випадки такого впливу в І трместрі. Не виявлено асоціації з вродженими вадами розвитку. Дослідження 1973 року повідомило про внутрішньом’язове введення неостигміну (0,5 мг/день) протягом 3 днів як тест на вагітність у 27 жінок на 5-14 тижнях. Хоча вагінальна кровотеча виникла у 7 (26%) пацієнток, тільки в одному випадку наступив аборт, інші 26 вагітностей перебігали до пологів без ускладнень. Повідомлення 1983 року описало 2 жінок з міастенія гравіс, яких лікували протягом вагітності неостигміном, 105 мг/день (в комбінації з піридостигміном та амбенонієм) та 300 мг/день (в комбінації з піридостигміном), відповідно, без несприятливих наслідків у плодів.
Один дослідник вважає неостигмін препаратом вибору для вагітних з міастенія гравіс. Цей автор також зауважує, що не слід призначати при вагітності внутрішньовенно антихолінестеразу через можливість індукції передчасних пологів та припустив, що кращим вибором для діагностичних цілей є внутрішньом’язове введення неостигміну замість внутрішньовенного введення едрофонію. Однак, цю рекомендацію слід приймати з обережністю через високу частоту вагінальної кровотечі після внутрішньом’язового введення неостигміну.
Транзиторна м’язова слабкість спостерігається у 20% новонароджених від матерів з міастенія гравіс. Неонатальну міастенію викликає трансплацентарний пасаж антитіл IgG до анти-ацетилхолінових рецепторів.
Застосування препарату під час вигодовування:
Дві публікації стверджують, що препарат не проникає до грудного молока. Однак, піридостигмін, інша четвертинна сполука амонію, виявляється в грудному молоці. Хоча неостигмін іонізується при фізіологічному рН, молекулярна вага є відносно низькою, що припускає трансфер неіонізованої фракції до молока. Вплив на немовля, якщо такий взагалі існує, невідомий.
Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):
Неостигмін використовують у складі еякуляторної стимуляції у чоловіків з ураженням спинного мозку. Оскільки неостигмін не проникає через гемато-енцефалічний бар’єр, його слід вводити в спинномозкову рідину (інтратекально). У чоловіків з ураженням спинного мозку вище Т5 інтратекальне введення асоціювалось з істотним підвищенням кров’яного тиску та головним болем. Часто препарат індукував нудоту та блювоту.
Адаптовано за матеріалами:
- Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
- Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.