§ 3. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІЇ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ У ФРАНЦІЇ

З розвитком революційних подій у Парижі виникали і відігравали дедалі більшу роль політичні клуби. Якобінський клуб (члени його збиралися в бібліотеці монастиря Св. Якова) об’єднував різні угруповання Установчих зборів. Високі членські внески надійно охороняли клуби від незаможних. Впливи різних груп на якобінців зростали: одна з них сформувалася довкола Робесп’єра, інша – довкола Бріссо – літератора і також шанувальника Руссо. Офіційно Якобінський клуб називався «Товариством друзів конституції». 1790 р. було засновано «Товариство друзів прав людини і громадянина». Члени його засідали в монастирі кордельєрів, відтак воно дістало назву Клубу кордельєрів. До нього приймали всіх громадян. Найпопулярнішими ораторами тут були Дантон і Марат. Великий вплив на кордельєрів справляли журналіст Ебер і колишній вчитель Шометт. На другому році революції активізувалися також роялісти. Вони намагалися домовитися з монархами Європи про інтервенцію. Роялісти намагались врятувати життя королівської родини і відновити законний, на їхню думку, лад. Почалася підготовка до втечі короля з родиною закордон. 21 червня 1791 р. король і королева під виглядом лакея і покоївки залишили свій палац у Парижі і зникли в невідомому напрямку. Але неподалік від бельгійського кордону, у містечку Варенн утікачів виявили й затримали. У супроводі кількох тисяч громадян вони повернулися до Парижа.

Втеча короля спричинила зростання республіканських настроїв. Послідовні прибічники конституційної монархії (Лафайєт, Байї та ін.) вийшли з Якобінського клубу й утворили Клуб фельянів (його засідання відбувалися в монастирі фельянів). Клуб кордельєрів поставив вимогу ліквідувати монархію і встановити республіку.

Людовік XVI заявив, що його викрали. Установчі збори цю версію прийняли, і це ще більше загострило ситуацію.

17 липня 1791 р. на заклик кордельєрів у Парижі на Марсовому полі зібрався величезний натовп людей. Національна гвардія, якою командував Лафайєт, відкрила вогонь. Під час зіткнення загинуло 50 чол. Ці події спричинили розкол серед третього стану, що дістало вияв у першій Конституції Франції, яку король підписав 3 вересня 1791 р.

Вступом до Конституції 1791 р. стала «Декларація прав людини і громадянина», згідно з якою поділу на «активних» і «пасивних» не передбачалося, а всі французи повинні були мати рівні права.

Із прийняттям Конституції роль Установчих зборів була вичерпаною і вони були розпущені.

2. Законодавчі збори

1 жовтня 1791 р. розпочали свою роботу Законодавчі збори, які були обрані у відповідності з новою Конституцією «активними» громадянами. Законодавчі збори повинні були розробити нове законодавство держави. Переважна більшість депутатів була з числа підприємців та інтелігенції. Особливо багато було юристів (400 чол.). Інший характер мали також політичні угруповання. Тепер серед них не було захисників абсолютистського ладу. Понад третину зборів становили прихильники конституційної монархії. Вони вважали, що революція скінчилась із прийняттям Конституції 1791 р. і перетворенням Франції на конституційну монархію. На їхню думку, необхідно було законодавчо закріпити компроміс із династією Бурбонів. Тільки це могло заспокоїти монархістів за межами Франції і монархістів у самій державі. При цьому основні завоювання революції залишились би недоторканними. Група депутатів, в основному якобінці та кордельєри, не вважала, що революція завершилася і вимагала її продовження. Найвпливовішими з-поміж них були Бріссо і Кондорсе – філософ, математик, один із останніх просвітителів. До них примикав ряд депутатів від департаменту Жиронда, які представляли інтереси нових підприємців, зацікавлених в докорінному знищенні старого ладу. Вони увійшли в історію революції як жирондисти і вели до того, щоб ворожість Людовіка XVI справі революції стала очевидною, готуючи ґрунт для повалення монархії. Все більше відособлювалася група монтаньярів, яка критикувала жирондистів за те, що вони недостатньо рахувалися з «інтересами народу». Монтаньяри вимагали негайних змін в суспільстві. Найнепримиреннішим критиком Жиронди був Робесп’єр. Найчисленнішу групу Законодавчих зборів складали депутати, які називали себе незалежними. Вони були більш поміркованими, обережними, виступали за вирішення проблем Франції у відповідності із Конституцією. Незалежні намагалися примирити монархістів та революціонерів. І жирондисти, і монтаньяри їх називали «болотом». Від початку діяльності нових зборів Людовік XVI взяв курс на те, щоб повернути собі владу.

Боротьба французьких революціонерів проти інтервенції та повстань

Наприкінці XVIII ст. у Франції повсталі революціонери захопили владу і встановили республіку. Почалися демократичні перетворення суспільства, які супроводжувалися кривавим терором проти всіх тих, хто бачив інші шляхи розвитку держави. Центрами опору революціонерам стали південні і західні аграрні райони: Бретань, Вандея, Прованс. Після страти короля Людовіка XVI проти революціонерів піднялися не лише практично всі сусідні держави, а й значна частина громадян Франції. Навіть найжорстокіший терор не зміг допомогти революціонерам утриматися при владі і вони її втратили. Через деякий час влада у Франції перейшла до імператора Наполеона.

Французька революція дала поштовх зростанню антифеодальних, антиабсолютистських настроїв у європейських країнах, і чим більше симпатій вона викликала в середовищі радикальної європейської громадськості, тим ворожіше ставилися до неї правлячі кола феодально-абсолютистської Європи. Натхненником і організатором коаліції виступила Англія. На грунті ворожого ставлення до революції відійшли на другий план суперечності між сусідами Франції на сході – Австрією і Пруссією. Монархи цих країн заявили про готовність надати військову допомогу Людовіку XVI. 1792 р. вони уклали воєнний союз, започаткувавши першу антифранцузьку коаліцію.

У самій Франції питання про війну стало найважливішим. Король і двір прагнули до війни і були впевнені, що їхня країна зазнає поразки, тож з революцією буде покінчено і королівська влада відновлена. Більшість фельянів була проти війни, побоюючись, що вона знищить конституційну монархію. Жирондисти, не вірячи в сили коаліції, були за війну. Бріссо був упевнений, що король діятиме таким чином, що розвінчає себе. На противагу йому Робесп’єр проголошував, що спершу треба покінчити з «внутрішніми ворогами», а вже потім братися за «зовнішніх».

20 квітня 1792 р. Франція оголосила війну Австрії. Ще до початку війни воєнні плани Франції з допомогою королеви Марії-Антуанетти (до заміжжя – австрійська принцеса) потрапили до австрійців. Офіцери-роялісти відкривали шлях загонам противника, переходячи на його бік цілими полками.

Стурбовані Законодавчі збори ухвалили створити під Парижем військовий табір із 20 тис. волонтерів (добровольців). Отримавши повідомлення про вступ у війну Пруссії, вони звернулися до всього населення країни із закликом: «Вітчизна в небезпеці!» У відповідь на це до Парижа з усіх кінців Франції вирушили загони революціонерів. Саме тоді парижани уперше почули «Марсельєзу» – бойову пісню марсельського батальйону, яку написав військовий інженер Руже де Ліль (1760-1836). Мотив її можна почути і в наш час – це державний гімн Французької республіки.

3. Повалення монархії та встановлення республіки

Законодавчі збори не наважувалися на розрив із королівською владою. Боротьбу за продовження революції очолили 48 секцій Комуни Парижа, створені в червні 1790 р. Представники цих секцій проголосили себе революційною повстанською Комуною Парижа.

У ніч з 10 серпня 1792 р. під керівництвом Комуни тисячі озброєних людей оточили королівський палац Тюїльрі, і, незважаючи на шалену стрілянину з палацу, оволоділи ним. Законодавчі збори вимушені були усунути короля від влади і відправити його до в’язниці, на чому наполягала Паризька комуна. Членами Комуни стали відомі кордельєри Шометт, Ебер та ін. На вимогу Комуни був створений орган карального судочинства – Надзвичайний трибунал, на майдані Карусель спорудили гільйотину – «винахід» лікаря Гільйотена – спеціальну машину для відтинання голів.

19 серпня 1792 р. пруссько-австрійська армія (у складі її був і французький корпус дворян-емігрантів) перейшла французький кордон і заволоділа важливою фортецею на шляху до Парижа – Верденом. Велику роль в організації опору інтервентам відіграв Дантон. На всю країну прозвучали його слова з промови на зборах про те, що для перемоги «потрібна сміливість, ще раз сміливість, завжди сміливість – і Франція буде врятована!».

У перші дні вересня сталися перші акти масового терору, некерованого самосуду. Хтось пустив чутку буцімто у в’язницях «зріє змова». 2-5 вересня натовпи санкюлотів увірвалися до в’язниць і почали чинити швидкий і неправий суд та розправу. В дев’яти паризьких в’язницях було вбито сотні людей (від 1100 до 1400). Звістки про «вересневі вбивства» поширилися по всій країні та за її межами. Відтак революція втратила багатьох союзників і прибічників.

20 вересня 1792 р. в історії революції сталися дві знаменні події: почав працювати новий законодавчий орган – Національний конвент, обраний на основі загального виборчого права, і відбулася битва біля Вальмі. Першим декретом Конвенту було знищено королівську владу. 22 вересня 1792 р. Франція була проголошена республікою.

Біля села Вальмі (департамент Марна) 50-тисячна французька армія (переважно добровольці) зустрілася з 40-тисячною прусською армією під командуванням герцога Брауншвейзького. 10 днів простояли біля Вальмі противники, після чого прусські війська почали відходити. Інтервенти залишили терени Франції.

Серед 750 членів Національного установчого конвенту було 30 дворян, близько 60 представників духовенства, але найбільше (близько 500) – адвокатів і чиновників. За партійністю депутати розподілилися на жирондистів (200), монтаньярів (100) і незалежних («болото») – всі інші. На першому етапі роботи Конвенту незалежні йшли за жирондистами, які мали керівні пости в президії та в комісіях нового законодавчого органу.

Жирондисти вважали, що завдання революції вичерпалися із встановленням республіки, завоюванням загального виборчого права та інших політичних свобод. Їхню політику підтримували в більшості департаментів. Представники «Жиронди» складали Виконавчу раду – міністерство республіки. Монтаньяри твердили, що вони захищають санкюлотів, і вимагали посилення терору і продовження революції.

З ініціативи жирондистів Законодавчі збори прийняли декрет про розподіл селянських общинних земель та про здачу дрібними ділянками емігрантських земель у володіння селянам за невелику і довготермінову плату.

Упродовж першого періоду діяльності Конвенту точилася нескінченна боротьба між Горою і Жирондою. Гостра боротьба розгорнулася між жирондистами і монтаньярами щодо питання про долю короля. Монтаньяри виступали за суд над Людовіком XVI і його страту. Жирондисти були проти, розуміючи, що суд над королем і його страта призведуть до нової інтервенції та повстань монархістів у самій Франції. Коли в палаці Тюїльрі в таємному сейфі були виявлені документи, які свідчили про листування короля з австрійським імператором, короля звинуватили у зраді та віддали до суду. 21 січня 1793 р. Людовіку XVI, звинуваченому «в зловмисництві проти свободи нації та загальної безпеки держави», як було сказано у вироку, відтяли голову на гільйотині.

Страта короля схвилювала Францію, в якій протягом віків існував ледь чи не релігійний культ королівської влади. У провінції Вандея на північному заході Франції з новою силою спалахнуло повстання монархічно налаштованих селян, яких закликали до боротьби із «безбожним Конвентом» католицькі священики. Повсталих селян підтримувала Англія. Та найсильніше страта позначилася на відносинах Франції з європейськими державами.

Впливовості Жиронди на початку сприяли воєнні успіхи. Після Вальмі вона продовжила політику «революційної війни». Гасло «Мир хатинам, війна палацам!», висунуте Конвентом, підтримали багато монтаньярів. Декрети Конвенту наказували скасовувати в зайнятих французами землях феодальні порядки і вводити нові закони. В політиці Конвенту химерно поєднувалося прогресивне (знищення феодалізму) й експансіоністське (захоплення чужих територій). Дантон закликав обмежитися кордонами Франції. І мав рацію. Навесні 1793 р. за кілька тижнів усе було втрачене. Чисельність армії зменшилася з 400 до 230 тис. чол. Жиронда як правляча партія виявилася нездатною керувати війною, Жиронда засвідчила свою неспроможність вирішувати і внутрішні проблеми. Війна зруйнувала традиційні внутрішні і зовнішні економічні зв’язки, спричинила різке погіршення економічного становища республіки. Швидко почали підніматися ціни на предмети першої необхідності. Санкюлоти і сільська біднота вимагали зупинити зростання цін, установити для них верхню межу – «максимум». Жиронда відкидала «максимум» як підрив права власності та свободи приватної ініціативи. Гора також була спершу проти «максимуму». Але навесні 1793 р., коли різко загострилося продовольче питання, вона пішла назустріч вимогам санкюлотів.

На початку березня 1793 р. французькі війська під командуванням генерала-жирондиста Дюмур’є зазнали поразки в Бельгії. Дюмур’є з групою офіцерів перейшов на бік австрійців. У квітні війну знову було перенесено на територію Франції.

Конвент ухвалив закон про покарання учасників повстання у Вандеї, вони оголошувались поза законом і іншого покарання, крім смерті, для них не передбачалося. Цей закон, за який проголосував увесь Конвент, створював правове підґрунтя для більшості страт у найближчі місяці не тільки у Вандеї, а й по всій країні. Була створена система каральних органів. Спостережні комітети виявляли та арештовували «підозрілих». Революційний трибунал отримав право позасудового покарання. Засуджених позбавляли можливості оскаржити вирок (апеляція). Був сформований Комітет громадського порятунку, який наділявся практично неконтрольованими повноваженнями.

А Жиронда продовжувала робити політичні похибки. Засліплена ворожнечею до санкюлотів, вона всі сили зосередила на боротьбі з Горою, з Парижем і його Комуною. Жирондисти домоглися створення спеціальної «Комісії 12-ти» для розслідування терористичної діяльності Комуни. Комісія наказала заарештувати Ебера і деяких активістів.

Дантон, розуміючи, що нове повстання буде спрямоване проти Конвенту, створеного революцією, закликав до примирення та об’єднання. Марат висуває чітке гасло: «Треба, щоб уся Гора повстала проти цієї мерзенної комісії, хай вона буде піддана громадському прокляттю і безвідворотно знищена!».

Висновки

Конституція 1791 р. закріпила у Франції лад конституційної монархії. Суперечливість становища полягала в тому, що виконавчу владу очолила людина (Людовік XVI), яка повела політику реставрації абсолютизму, – це зумовило недовговічність створеного режиму. Законодавчі збори все більше ділилися на угруповання, які служили інтересам різних прошарків населення і боролися між собою. Це виявилося при вирішенні питання про війну. Криза, спричинена загрозою інтервенції Австрії та Пруссії, призвела до повстання 10 серпня 1792 р., повалення монархії і проголошення республіки. Страта короля призвела до нової інтервенції з боку коаліції монархічних країн Європи та роялістського повстання селян у Вандеї, яке розпочало громадянську війну у Франції. Із стратою короля були втрачені всі можливості для компромісу між різними політичними силами в країні. Після страти короля влада в республіці дісталася жирондистам. Вони намагалися утримати революцію в межах законності, але виявили повну нездатність приборкати радикально налаштованих монтаньярів. Не змогли вони обрати правильної лінії і щодо Паризької комуни, яка відображала інтереси радикально налаштованих санкюлотів. Невдачі чекали жирондистів і в боротьбі з інтервенцією антифранцузької коаліції.

Запитання і завдання

1. Який тип держави встановлювала Конституція 1791 р.?

2. Чим за складом депутатів Законодавчі збори відрізнялися від Установчих зборів?

3. Як спроба втечі короля вплинула на розмежування політичних сил у країні?

4. Хто відіграв вирішальну роль у підготовці повстання 10 серпня 1792 р.?

5. Яка партія і чому посіла провідне місце після повалення монархії?

6. Чим пояснюються незгоди між Горою і Жирондою?

7. До яких наслідків призвела страта короля Людовіка XVI?

8. Визначте поняття: якобінці, кордельєри, фельяни, монтаньяри, жирондисти, Конвент, Комітет громадського порятунку, терор, максимум, Вандея.

Документи та матеріали

Із звернення Бріссо «До всіх республіканців Франції» (24 жовтня 1792 р.)

«. Дезорганізатори – це ті, хто хоче все зрівняти, власність, добробут, встановити ціни на харчові продукти, визначити вартість різних послуг. Хто хоче, щоб робітник. одержував стільки, скільки і законодавець; хто хоче зрівняти навіть таланти, знання і доброчинності, бо у них самих нічого цього немає. Саме вони. поділили суспільство на два класи – який має і який не має, клас санкюлотів і клас власників, котрих вони збудили один проти одного».

Новая история в документах и материалах. – М., 1934. – Вып.1. – С. 151.

1. Проти чиїх вимог виступає Бріссо?

2. Чиї інтереси захищає Бріссо?

Запам’ятайте дати

1791 р., 3 вересня – прийняття першої Конституції Франції

1792 р., 10 серпня – повстання санкюлотів у Парижі, арешт короля

1792 р., 22 вересня – Франція проголошується республікою

1793 р., 21 січня – страта короля Людовіка XVI

§ 3. Завершення Великої французької революції кінця XVIII ст.

1. Що таке республіка? 2 Які риси притаманні республіканській формі правління? 3. Хто з французьких просвітителів виступав за встановлення республіки?

1. Повалення монархи та встановлення республіки. Загальне обурення французів, які й так зазнавали поразок, викликала звістка про те, що королева Марія-Антуанетта таємно передала австрійцям воєнні плани жирондистів. 10 серпня 1792 р. в Парижі спалахнуло повстання. Під впливом заворушень та за наполяганням Комуни Парижа (міського управління столиці) Законодавчі збори прийняли рішення про позбавлення короля влади та скликання нового вищого органу влади — Національного конвенту (зборів), який мав прийняти нову конституцію Франції. Людовіка XVI було заарештовано й ув’язнено. Результатом цього повстання стала ліквідація монархії у Франції.

Між тим війська антифранцузької коаліції розгортали наступ на Париж. Ситуація стала критичною. У Парижі оголосили масовий набір добровольців. Одночасно із цим натовп розгромив в’язниці та перебив «ворогів Вітчизни», що там утримувалися. Ця «революційна самооборона», як називали ці дії, започаткувала у Франції терор.

Терор — політика залякування, придушення політичних противників насильницькими методами. Використовується як засіб досягнення будь-якої мети.

20 вересня 1792 р. поблизу селища Вальмі, що неподалік Вердена, французи здобули першу перемогу над прусською армією. Цього ж дня Національний конвент своїм першим актом від 21 вересня 1792 р. проголосив Францію республікою. Це започаткувало період Першої республіки.

Склад Національного конвенту (20 вересня 1792 — 29 жовтня 1795 р.)

Ситуація в Конвенті була дуже хиткою. Жирондисти вважали, що встановлення республіки, завоювання політичних свобод стало завершенням революції, і намагалися зупинити її. Незалежні до травня 1793 р. переважно підтримували жирондистів. Монтаньяри обстоювали інтереси тих, хто прагнув продовження революції. Лідерами монтаньярів стали Жорж Жак Дантон (1759—1794) і Максиміліан Робесп’єр (1758—1794).

Жорж Жак Дантон

Жорж Жак Дантон до початку революції працював адвокатом у королівському суді, де здобув популярність своїм ораторським талантом. У роки революції він став якобінцем, був помічником прокурора Комуни Парижа, одним з організаторів якобінського терору. Проте масштаби терору злякали Ж.Ж. Дантона, який у 1793 р. виступив за його припинення. Радикальні якобінці, очолювані М. Робесп’єром, оголосили його за це зрадником.

За наполяганням депутатів-монтаньярів Конвент звинуватив Людовіка XVI у зраді та засудив до смертної кари. 21 січня 1793 р. короля стратили, а в жовтні позбавили життя його дружину Марію-Антуанетту. Унаслідок цих подій кількість країн — учасниць антифранцузької коаліції значно збільшилася. Навесні 1793 р. її війська перейшли в наступ, а французи стали відступати.

Максиміліан Робесп’єр

Максиміліан Робесп’єр був адвокатом. Свою політичну діяльність він розпочав депутатом Генеральних штатів від третього стану. Слухаюч и його палкі заклики до встановлення народовладдя, політичний уряд Оноре де Мірабо сказав: «Цей піде далеко, оскільки вірить усьому, що каже». М. Робесп’єр був першим за кількістю голосів депутатом від Парижа, обраним до Конвенту, де став одним із лідерів монтаньярів. Народ захоплювався його чесністю та називав Непідкупним. Однак прагнення побороти тиранію робило М. Робесп’єра надзвичайно жорстоким до тих, кого він вважав перешкодою на цьому шляху.

2. Установлення якобінської диктатури. Політика якобінців. Поразки на фронтах поєднувалися з ускладненням внутрішнього становища у Франції. Порушення господарських зв’язків викликало нестачу продуктів. Паризькі санкюлоти вимагали обмежити зростання цін на хліб. Монтаньяри, яких тепер вважали справжніми якобінцями, закликали розправитися з винними в погіршенні ситуації «зрадниками», тобто жирондистами, і вимагали створення сильної виконавчої влади в центрі. Зростанню напруження сприяло контрреволюційне селянське повстання у провінції Вандея, викликане примусовим набором солдатів. 31 травня — 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося повстання, унаслідок якого монтаньяри-якобінці захопили владу та вигнали з Конвенту жирондистів. Незабаром лідерів жирондистів було страчено. У країні встановилася якобінська диктатура.

Функції уряду Франції став виконувати Комітет громадянського порятунку з 11 осіб, очолюваний М. Робесп’єром. Своєю метою він вважав порятунок революції за будь-яку ціну. 24 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію, яка закріпила республіканську форму правління та затвердила загальне виборче право. Однак в умовах війни якобінці вважали недоцільним запроваджувати ці зміни.

Санкюлоти («безштанні», «голодранці») — презирливе прізвисько міської бідноти. У період якобінської диктатури ця назва поширилася на революційно налаштованих громадян.

Диктатура — нічим не обмежена влада особи, групи, що спирається на силу й певну державну структуру.

Якобінці вважали проголошення Франції республікою початком нової ери й запровадили нове літочислення за роками Республіки. Роки позначалися римськими цифрами: 1789—1791 рр.— I, II, III роки Свободи, 1792 р.— І рік Республіки, 1793 р.— II рік Республіки тощо. Якщо потрібно було назвати дату події, яка відбулася до цього, то казали «така-то дата за арабським стилем». Нова ера починалася 22 вересня 1792 р. і поділялася на 12 місяців із 30 днів, назви яких відповідали явищам природи та сільськогосподарським роботам. Осінні місяці — вандем’єр («виноградний»), брюмер («туманний»), фрімер («морозний»); зимові — нівоз («сніговий»), плювіоз («дощовий»), вантоз («вітряний»); весняні — жерміналь («проростаючий»), флореаль («квітучий»), преріаль («лучний»); літні — мессідор («жнивний»), термідор («спекотний»), фрюктідор («родючий»). Днем відпочинку був кожний десятий день. Існувало п’ять святкових днів — Генія, Праці, Подвигів, Нагород та Суспільної думки. Революційний календар діяв у Франції до 1 січня 1806 р.

Якобінці провели реорганізацію армії. Завдяки цьому вона перейшла в наступ і вже восени 1793 р. звільнила всю захоплену територію Франції та стала воювати за її межами. При звільненні від англійців міста Тулон відзначився капітан артилерії Наполеон Бонапарт. За цю перемогу він у віці 24 років здобув звання бригадного генерала.

Убивство Ж.-П. Марата Шарлоттою Корде. 1860. Художник Поль-Жак Бодрі

Як художник зобразив убивство одного з лідерів якобінців? Що, на вашу думку, він хотів сказати своєю картиною?

У липні 1793 р. дворянка Шарлотта Корде, щоб помститися за двох загиблих родичів, убила одного з лідерів якобінців Жана-Поля Марата. Це стало приводом для розгортання терору проти «ворогів революції». За Декретом про «підозрілих» заарештовували всіх, хто співчував тиранії. Так було страчено тисячі французів.

Для боротьби зі зростанням цін під тиском санкюлотів 29 вересня 1793 р. Конвент прийняв Декрет про «загальний максимум», яким обмежив ціни на зерно, борошно, сіль, мило тощо й одночасно зумовив збільшення заробітної плати робітникам. Продукти зникли з прилавків.

24 червня 1794 р. французька армія здобула вирішальну перемогу над австрійцями під Флерюсом у Бельгії. Франція переконливо перемагала у війні проти першої антифранцузької коаліції. Зовнішня загроза зникла, і якобінці опинилися наодинці з народом, який розчарувався в їхній політиці та прагнув припинення терору.

27 липня 1794 р. (якобінці дали цьому місяцю нову назву — термідор) у Конвенті сформувалася більшість противників політики якобінців. М. Робесп’єра та його прибічників заарештували в Конвенті, а наступного дня стратили. Унаслідок термідоріанського перевороту, як називають цю подію, режим якобінської диктатури у Франції було ліквідовано.

3. Термідоріанський режим. Термідоріанці, прагнучи здобути популярність серед народу, скасували Декрет про «підозрілих». До Конвенту повернули вцілілих жирондистів, помилували вандейських бунтівників. Однак фактично розпочався терор проти якобінців, із яких сотні було страчено й ув’язнено. Якобінський клуб і народні товариства закрилися.

У своїй політиці термідоріанці відмовлялися від якобінського радикального варіанта перебудови суспільства та прагнули захистити інтереси поміркованих верств нової знаті, яка сформувалася у Франції за роки революції. Термідоріанці виступали за республіканську форму правління, недоторканність приватної власності та свободу підприємництва. Прості парижани були незадоволені їхньою політикою.

Навесні 1795 р. в Парижі відбулися два великі повстання санкюлотів, що пройшли під гаслом «Хліба і Конституції 1793 р.!». Обидва виступи були жорстоко придушені, а сотні їх учасників страчені.

22 серпня 1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію. Вона зберігала республіку, але скасовувала загальне виборче право, відновлюючи двоступеневу систему виборів 1791 р. і майновий ценз виборців. 26 жовтня 1795 р. Конвент передав владу новим органам управління, сформованим за Конституцією 1795 р., — Законодавчому корпусу та Директорії.

Організація влади у Франції за часів термідоріанського режиму (27 липня 1794 — 9 листопада 1799 р.)

Головну роль у Директорії відігравав Поль Баррас (1755—1829), який був одним з організаторів термідоріанського перевороту. Чотирирічна доба правління Директорії сприяла зміцненню впливу в країні банкірів та підприємців. У багатьох французів її політика викликала незадоволення. Проте повернення «старого порядку» вони також не бажали.

4. Війни Директори. Переворот 18 брюмера. У період Директорії Франція здобула вирішальну перемогу над першою антифранцузькою коаліцією. Війна з її боку в цей період набула загарбницького характеру. Було захоплено лівий берег Рейну та Бельгію, Голландію перетворено на залежну від французів Батавську республіку. Навесні 1796 р. командувачем французької армії для походу до зайнятої австрійцями Північної Італії було призначено генерала Наполеона Бонапарта (1769—1821).

Наполеон Бонапарт був сином небагатого корсиканського дворянина. Здобувши воєнну освіту, він розпочав службу у французькій армії підпоручиком (молодший офіцерський чин), не маючи перспектив для успішної кар’єри через відсутність підтримки серед аристократії. У роки революції можливість піднятися вгору йому дали революційні війни й допомога Огюстена Робесп’єра, брата М. Робесп’єра. Після приходу до влади термідоріанців його усунули від служби за зв’язки з якобінцями. Однак стрімка кар’єра Н. Бонапарта відновилася, коли в ситуації загальної розгубленості він допоміг термідоріанцям придушити бунт 1795 р. в Парижі. Вдячна Директорія призначила його командувачем гарнізону Парижа, а згодом — італійської армії.

Зміцнивши боєздатність армії, молодий генерал Н. Бонапарт провів блискучу воєнну кампанію, швидко розгромив австрійців і захопив усю Італію. На карті Апеннінського півострова з’явилися нові державні утворення, залежні від Франції, були скасовані феодальні порядки, розширено виборче право тощо. Перша антифранцузька коаліція внаслідок італійського походу 1796—1797 рр. розпалася.

Наполеон під час державного перевороту 18 брюмера 1799 р. в Сент-Клоді. 1840. Художник Франсуа Буше

Головним ворогом Франції залишалася Велика Британія. Наполеон вирішив захопити Єгипет, а звідти рушити на Індію — найбагатшу британську колонію.

Під час єгипетського походу 1798—1799 рр. Наполеон захопив Єгипет, однак був відрізаний від Франції ескадрою англійського адмірала Гораціо Нельсона, яка знищила французький флот в Абукірській бухті поблизу Александрії.

У цей час у Парижі готувалася змова проти Директорії, яку її учасники розраховували використати для захоплення влади. Наполеон залишив свою армію в Єгипті та повернувся до Франції, оскільки мав свої плани щодо зміни влади в Парижі. 9 листопада 1799 р. (18 брюмера за революційним календарем) у столиці відбувся державний переворот, який став завершенням Великої французької революції кінця XVIII ст.

5. Підсумки та історичне значення Великої французької революції. Велика французька революція кінця XVIII ст. стала найбільшим соціальним переворотом другої частини Нової історії. Вона мала величезний вплив не лише на Францію, а й на всі країни Заходу. Розпочаті нею соціальні потрясіння багато в чому визначали європейську історію XIX ст.

Унаслідок революції у Франції було усунено перешкоди для її поступального соціально-економічного розвитку — ліквідовано «старий порядок», абсолютизм, становий поділ суспільства й залишки феодальних відносин у сільському господарстві. Сформувалося уявлення про націю як носія державної влади, який має право самостійно вирішувати свою долю. Це сприяло розгортанню національно-визвольної боротьби бездержавних народів Європи та Латинської Америки. Завдяки революції вперше на державному рівні було заявлено та закріплено природні невід’ємні права людини й громадянина, що започаткувало формування правової держави та громадянського суспільства.

Битва біля пірамід (Наполеон під час єгипетського походу французької армії). 1810. Художник Антуан-Жан Гро

Чому, на вашу думку, художники вирішили зберегти пам’ять для нащадків саме про ці моменти із життя Наполеона?

Франція в період Директорії та Консульства

Революція також дала досить жорстокі уроки. Зокрема, вона унаочнила небезпеку перебудови суспільства шляхом насильства, небезпеку терору та перетворення його на універсальний засіб розв’язання соціальних проблем.

Унаслідок революції у Франції встановилася республіканська форма правління. Незважаючи на постійну боротьбу за владу, у країні поступово утверджувалася зверхність представницьких органів влади. Із часом парламентська демократія, подолавши спроби повернення минулих порядків, здобула перемогу, а держава стала гарантом незворотності політичних, соціальних та економічних перетворень.

Висновки

Поглиблення революції у Франції привело до встановлення в країні республіканської форми правління.

На хвилі зростання невдоволення народу встановилася якобінська диктатура. Однак невідповідність політики якобінців інтересам більшості населення країни обумовила її падіння.

Термідоріанський режим не мав значної підтримки у Франції. Його падіння стало завершальною подією Великої французької революції кінця XVIII ст.

Запитання і завдання

1. Унаслідок якої події у Франції встановилася якобінська диктатура? 2. Коли було прийнято Декрет про «загальний максимум»? 3. Коли відбувся термідоріанський переворот? 4. Кому належала вища виконавча влада у Франції за Конституцією 1795 р.? 5. Якою подією завершилася Велика французька революція кінця XVIII ст.?

6. Як у Франції було повалено монархію і встановлено республіку? 7. У чому полягає особливість змін, здійснених у країні в період якобінської диктатури? 8. Визначте характерні риси політики термідоріанського Конвенту та Директорії.

9. Покажіть на карті події, пов’язані із завершенням Великої французької революції кінця XVIII ст., й опишіть їх. 10. Завершіть складання таблиці «Розгортання Великої французької революції кінця XVIII ст.» (с. 20). 11. Об’єднайтеся в малі групи та обговоріть, якими були уроки Великої французької революції кінця XVIII ст. для тогочасної Європи.

12. На початку XX ст. французький історик Жан Жорес у праці «Соціальна історія Французької революції» писав: «Революція — варварська форма прогресу. Чи зможемо ми колись побачити той день, коли форма прогресу стане дійсно людською?». Яким є ваше ставлення до цього твердження після завершення вивчення історії Великої французької революції кінця XVIII ст.? Обґрунтуйте свою точку зору.

§4. Завершення Великої французької революції

завершити аналіз подій революції за її періодами: визначити характерні риси якобінської диктатури та термідоріанського режиму як політичних режимів; з’ясувати підсумки та історичне значення Великої французької революції кінця XVIII ст.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке республіка? 2. Які риси характерні для республіканської форми правління? 3. Хто із французьких просвітителів виступав за встановлення в країні республіки?

1 ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІЇ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ.

Загальне обурення французів, які й так зазнавали поразок, викликала інформація про те, що королева Марія-Антуанетта таємно передала австрійцям воєнні плани жирондистів. 10 серпня 1792 р. в Парижі спалахнуло повстання. 20-тисячний натовп захопив королівський палац. За наполяганням Комуни Парижа (міського управління столиці) Законодавчі збори прийняли рішення про позбавлення короля влади та скликання нового вищого органу влади — Національного конвенту (зборів) для прийняття нової конституції. Людовіка XVI було заарештовано й ув’язнено. Результатом цього повстання стала ліквідація монархії у Франції.

Терор — політика залякування, придушення політичних противників насильницькими методами.

20 вересня 1792 р. поблизу селища Вальмі, що неподалік Вердена на півночі країни, французи здобули першу перемогу над прусською армією. Цього ж дня в Парижі зібрався Національний конвент, який своїм першим актом від 21 вересня 1792 р. проголосив Францію республікою. Це започаткувало період Першої республіки.

Марія-Антуанетта з трояндою. Художниця Е. Віже-Лебрен, 1783 р.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Жорж Жак Дантон

СКЛАД НАЦІОНАЛЬНОГО КОНВЕНТУ (20 вересня 1792 — 29 жовтня 1795 р.)

2 УСТАНОВЛЕННЯ ЯКОБІНСЬКОЇ ДИКТАТУРИ. ПОЛІТИКА ЯКОБІНЦІВ.

Поразки на фронтах поєднувалися з ускладненням внутрішнього становища у Франції. Порушення господарських зв’язків викликало нестачу продуктів. Паризькі санкюлоти вимагали обмежити зростання цін на хліб. Монтаньяри, яких тепер вважали справжніми якобінцями, закликали розправитися з винними в погіршенні ситуації «зрадниками», тобто жирондистами, і вимагали створення сильної виконавчої влади в центрі. Зростанню напруження сприяло контрреволюційне селянське повстання у провінції Вандея, викликане примусовим набором солдатів.

Санкюлоти («безштанні», «голодранці») — презирливе прізвисько, яке використовувалося аристократією щодо міської бідноти. У період якобінської диктатури ця назва поширилася на революційно налаштованих громадян.

31 травня — 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося повстання, унаслідок якого монтаньяри-якобінці захопили владу та вигнали з Конвенту жирондистів. Незабаром лідерів жирондистів було страчено. У країні встановилася якобінська диктатура.

Диктатура — нічим не обмежена влада особи, групи, що спирається на силу й певну державну структуру.

Функції уряду Франції став виконувати Комітет громадянського порятунку з 11 осіб, очолюваний М. Робесп’єром. Своєю метою він вважав порятунок революції за будь-яку ціну. 24 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію, яка закріпила республіканську форму правління та запровадила загальне виборче право. Однак в умовах війни якобінці вважали недоцільними ці зміни.

Санкюлот. Художник Л.-Л. Буальї, 1792 р.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із Декрету про безоплатне знищення феодальних прав (17 липня 1793 р.)

Представники французького народу. прийняли рішення викласти в цій урочистій декларації природні, невід’ємні і священні права людини.

І. Усі попередні сеньйоріальні податки й оброки, пов’язані з феодальними правами, як постійні, так і випадкові. ліквідуються безоплатно.

V. Колишні сеньйори. та інші власники документів, що встановлюють або підтверджують права, скасовані цим декретом або декретами, виданими попередніми зборами, мають надати їх у тримісячний термін після оприлюднення цього декрету до секретаріату місцевого муніципалітету.

VI. Особи, викриті в тому, що вони умисно приховали наявність документів або їхніх копій. караються п’ятьма роками каторги.

1. Яке значення мала поява цього Декрету? 2. Висловіть власне ставлення до методів, які встановлював Конвент для реалізації свого рішення.

Максиміліан Робесп’єр

ЦІКАВІ ФАКТИ

Якобінці вважали проголошення Франції республікою початком нової ери й запровадили нове літочислення за роками Республіки. Роки позначалися римськими цифрами: 1789—1791 рр. — I, II, III роки Свободи, 1792 р. — І рік Республіки, 1793 р. — II рік Республіки тощо. Якщо потрібно було назвати дату події, яка відбулася до цього, то казали «така-то дата за арабським стилем». Нова ера починалася 22 вересня 1792 р. і поділялася на 12 місяців із 30 днів, назви яких відповідали явищам природи та сільськогосподарським роботам. Осінні місяці — вандем’єр («виноградний»), брюмер («туманний»), фрімер («морозний»); зимові — нівоз («сніговий»), плювіоз («дощовий»), вантоз («вітряний»); весняні — жерміналь («проростаючий»), флореаль («квітучий»), преріаль («лучний»); літні — мессідор («жнивний»), термідор («спекотний»), фрюктідор («родючий»). Днем відпочинку був кожний десятий день. Існувало п’ять святкових днів — Генія, Праці, Подвигів, Нагород та Суспільної думки. Революційний календар діяв у Франції до 1 січня 1806 р.

Убивство Ж. П. Марата Шарлоттою Корде. Художник П. Бодрі, 1860 р.

Як художник зобразив убивство одного з лідерів якобінців?

Що, на вашу думку, він прагнув сказати своєю картиною?

Важливе значення мало прийняття якобінським Конвентом 17 липня 1793 р. Декрету про безоплатне знищення феодальних прав. Якобінці реорганізували армію, і вже восени 1793 р. вона перейшла в наступ. Було звільнено всю територію Франції. Під час визволення від англійців міста Тулона відзначився капітан артилерії Наполеон Бонапарт. За цю перемогу він у віці 24 років здобув звання бригадного генерала.

У липні 1793 р. дворянка Шарлотта Корде, щоб помститися за двох загиблих родичів, убила одного з лідерів якобінців Жана Поля Марата. Це стало приводом для разгортання терору проти «ворогів революції». 17 вересня 1793 р. було прийнято Декрет про «підозрілих», за яким заарештовували всіх, кого вважали прихильниками тиранії. Так було страчено тисячі французів.

До ворогів революції зараховували не лише дворян, прибічників монархії, а й жирондистів. Один із керівників жирондистів перед стратою сказав: «Революція. пожирає власних дітей».

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із Декрету про «підозрілих» (17 вересня 1793 р.)

I. Ті, хто своєю поведінкою, своїми зв’язками, своїми міркуваннями або писаннями проявили себе прихильниками тиранії.

II. Ті, хто не зможе представити. пояснення про свої засоби існування та виконання громадянських обов’язків.

IV. Ті з колишніх дворян, ураховуючи чиновників, дружин, батьків, матерів, синів або дочок та агентів-емігрантів, хто не проявляв постійно своєї відданості революції.

1. Дайте оцінку наведеного документа з точки зору панування права й принципів революційної доцільності. 2. Чи можна стверджувати, що Декрет сприяв розгортанню терору у Франції? Чому?

Страта М. Робесп’єра 28 липня 1794 р.

Чому, на вашу думку, було страчено М. Робесп’єра?

Якобінці навіть спробували створити для французів нову релігію — культ Розуму й Вищої істоти, усіляко висміюючи при цьому християнство та його прибічників. Однак ці наміри повністю провалилися.

24 червня 1794 р. французька армія здобула вирішальну перемогу над австрійцями під Флерюсом у Бельгії. Франція переконливо перемагала у війні проти першої антифранцузької коаліції. Зовнішня загроза зникла, і якобінці опинилися наодинці з народом, який зневірився в їхній політиці та прагнув припинення терору.

27 липня 1794 р. (якобінці дали цьому місяцю нову назву — термідор) у Конвенті сформувалася більшість противників політики якобінців. М. Робесп’єра та його прибічників заарештували, а наступного дня стратили. Унаслідок термідоріанського перевороту, як називають цю подію, режим якобінської диктатури у Франції було ліквідовано.

3 ТЕРМІДОРІАНСЬКИЙ РЕЖИМ.

Термідоріанці, прагнучи здобути популярність серед народу, скасували Декрет про «підозрілих». До Конвенту повернули вцілілих жирондистів, помилували вандейських бунтівників. Однак фактично розпочався терор проти якобінців, із яких сотні було страчено або ув’язнено. Якобінський клуб і народні товариства припинили діяльність.

У своїй політиці термідоріанці не намагалися відновити дореволюційний «старий порядок». Вони лише відмовлялися від якобінського радикального варіанта перебудови суспільства та прагнули захистити інтереси поміркованих верств нової знаті, яка сформувалася у Франції за роки революції. Термідоріанці виступали за республіканську форму правління, недоторканність приватної власності та свободу підприємництва. Прості парижани були незадоволені їхньою політикою.

22 серпня 1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію. Вона зберігала республіку, але скасовувала загальне виборче право, відновлюючи двоступеневу систему виборів 1791 р. і майновий ценз виборців. Нова Конституція розлютила прибічників монархії, і вони спробували захопити владу. На початку жовтня 1795 р. вони підняли повстання в Парижі. Рятівником Конвенту став генерал Наполеон Бонапарт, який за допомогою артилерії придушив виступ. 26 жовтня 1795 р. Конвент передав владу новим органам управління, сформованим за Конституцією 1795 р., — Законодавчому корпусу та Директорії.

Декларація прав та обов’язків людини і громадянина за Конституцією Французької республіки. 1795 р.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАДИ У ФРАНЦІЇ ЗА ЧАСІВ ТЕРМІДОРІАНСЬКОГО РЕЖИМУ (27 липня 1794 — 9 листопада 1799 р.)

Поль Баррас

Головну роль у Директорії відігравав Поль Баррас (1755—1829), який був одним з організаторів термідоріанського перевороту. Чотирирічна доба правління Директорії сприяла зміцненню впливу в країні банкірів і підприємців. Однак у багатьох французів її політика викликала незадоволення: ціни в цей період зросли у 230 разів, а заробітна плата — лише в 63 рази. Проте повернення «старого порядку» вони також не бажали.

4 ВІЙНИ ДИРЕКТОРІЇ. ПЕРЕВОРОТ 18 БРЮМЕРА.

У період Директорії Франція здобула вирішальну перемогу над першою антифранцузькою коаліцією. Війна з її боку в цей період набула загарбницького характеру. Було захоплено лівий берег Рейну та Бельгію, Голландію перетворили на залежну від французів Батавську республіку. Навесні 1796 р. командувачем французької армії для походу до захопленої австрійцями Північної Італії було призначено генерала Наполеона Бонапарта (1769—1821).

Зміцнивши боєздатність армії, молодий генерал провів блискучу воєнну кампанію, швидко розгромив австрійців і захопив усю Італію. На карті Апеннінського півострова з’явилися нові державні утворення, залежні від Франції, були скасовані феодальні порядки, розширено виборче право тощо. Перша антифранцузька коаліція внаслідок італійського походу 1796—1797 рр. розпалася.

Головним ворогом Франції залишалася Велика Британія. Наполеон вирішив захопити Єгипет, а звідти рушити на Індію — найбагатшу британську колонію. Під час єгипетського походу 1798—1799 рр. Наполеон захопив Єгипет, однак був відрізаний від Франції ескадрою англійського адмірала Гораціо Нельсона, яка знищила французький флот в Абукірській бухті поблизу Александры.

Адмірал Гораціо Нельсон. Художник Л.Ф. Еббот, 1799 р.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Н. Бонапарт, перший консул. Художник Ф. Жерар, 1803 р.

Наполеон Бонапарт був сином небагатого дворянина з Корсики. Здобувши військову освіту, він розпочав службу у французькій армії підпоручиком (молодший офіцерський чин), не маючи перспектив для успішної кар’єри. Можливість піднятися вгору йому дали революційні війни й допомога брата М. Робесп’єра — Огюстена. Після приходу до влади термідоріанців його усунули від служби за зв’язки з якобінцями. Однак кар’єра Н. Бонапарта відновилася, коли в ситуації загальної розгубленості він допоміг термідоріанцям придушити бунт 1795 р. в Парижі. Вдячна Директорія призначила його командувачем гарнізону Парижа, а згодом — італійської армії. Блискучий злет Наполеона Бонапарта від підпоручика до імператора перетворив його на кумира та взірець для наслідування.

Наполеон під час державного перевороту 18 брюмера 1799 р. в Сент-Клоді. Художник Ф. Буше, 1840 р.

Наполеон у Єгипті. Художник Ж. Л. Жером, 1867 р.

У цей час у Парижі готувалася змова проти Директорії, яку її учасники розраховували використати для захоплення влади. Дізнавшись про ситуацію на батьківщині, Наполеон залишив армію в Єгипті та повернувся до Франції. Він мав свої плани щодо зміни влади в Парижі. 9 листопада 1799 р. (18 брюмера за революційним календарем) у столиці відбувся державний переворот. Оточивши залу засідань військами, Н. Бонапарт примусив Законодавчий корпус затвердити рішення про розпуск Директорії та передачу влади трьом консулам — Е.-Ж. Сійєсу, П. Роже-Дюко та Н. Бонапарту.

Про переворот 18 брюмера, який став завершенням Великої французької революції кінця XVIII ст., Наполеон Бонапарт сказав: «Ми довели до кінця роман революції, тепер необхідно подивитися, що в ньому є реального».

5 ПІДСУМКИ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ.

Велика французька революція кінця XVIII ст. мала величезний вплив не лише на Францію, а й на всі країни Заходу. Розпочаті нею соціальні потрясіння багато в чому визначали історію Європи XIX ст.

Унаслідок революції у Франції було усунено перешкоди для її поступального соціально-економічного розвитку — ліквідовано «старий порядок», абсолютизм, становий поділ суспільства й залишки феодальних відносин у сільському господарстві. Сформувалося уявлення про націю як носія державної влади, що має право самостійно вирішувати свою долю. Це сприяло розгортанню національно-визвольної боротьби бездержавних народів Європи та Латинської Америки. Завдяки революції вперше на державному рівні було заявлено та закріплено природні невід’ємні права людини й громадянина, що започаткувало формування правової держави та громадянського суспільства.

Наполеон на мосту в Арколі. Художник А.-Ж. Гро, 1801 р.

Розгляньте ілюстрації на сторінці. Чому, на вашу думку, художники вирішили зберегти пам’ять для нащадків саме про ці моменти із життя Наполеона?

ФРАНЦІЯ В ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ ТА КОНСУЛЬСТВА

Унаслідок революції у Франції встановилася республіканська форма правління. Незважаючи на постійну боротьбу за владу, у країні поступово утверджувалося верховенство представницьких органів влади. Із часом парламентська демократія, подолавши спроби повернення минулих порядків, здобула перемогу, а держава стала гарантом незворотності політичних, соціальних та економічних перетворень.

Карикатура на Велику французьку революцію

ВИСНОВКИ

• Поглиблення революції у Франції привело до встановлення в країні республіканської форми правління.

• На хвилі зростання невдоволення народу встановилася якобінська диктатура. Однак невідповідність політики якобінців інтересам більшості населення країни обумовила її падіння.

• Термідоріанський режим не мав значної підтримки у Франції. Його падіння стало завершальною подією Великої французької революції кінця XVIII ст.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Дайте визначення поняття «терор». 2. Унаслідок якої події у Франції встановилася якобінська диктатура? 3. Коли було прийнято Декрет про «загальний максимум»? 4. Коли відбувся термідоріанський переворот? 5. Кому належала вища виконавча влада у Франції за Конституцією 1795 р.? 6. Якою подією завершилася Велика французька революція кінця XVIII ст.?

7. Як було повалено монархію і встановлено республіку у Франції? 8. У чому полягають особливості змін, здійснених у країні в період якобінської диктатури? 9. Визначте характерні риси політики термідоріанського Конвенту та Директорії. 10. Який вплив мала Велика французька революція на розвиток Франції та Європи в цілому?

11. Покажіть на карті події, пов’язані із завершенням Великої французької революції кінця XVIII ст., й опишіть їх. 12. Завершіть складання таблиці «Розгортання Великої французької революції кінця XVIII ст.» (с. 19). 13. Об’єднайтеся в малі групи та обговоріть, якими були уроки революції для тогочасної Європи.

14. На початку XX ст. французький історик Ж. Жорес у праці «Соціальна історія Французької революції» писав: «Революція — варварська форма прогресу. Чи зможемо ми колись побачити той день, коли форма прогресу стане дійсно людською?». Яким є ваше ставлення до цього твердження після завершення вивчення історії Великої французької революції кінця XVIII ст.? Обґрунтуйте свою точку зору.

Чому у Франції було встановлено 1 республікуЧому у Франції було встановлено 1 республіку

§ 3. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІЇ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ У ФРАНЦІЇ

§ 3. Завершення Великої французької революції кінця XVIII ст.

§4. Завершення Великої французької революції

Related Posts

Лікуємо дупло дерева

Чим корисний малоїжка

Що змушує холодець застигати