Позиції вживання прийменників і префіксів У та В

1. Щоб уникнути збігу букв на позначення приголосних звуків, що є важкими для вимови, та щоб досягти милозвучності, в українській мові вживають на письмі прийменник у та префікс у- на початку слів у таких позиціях:

1) між буквами, що позначають приголосні: Десь у житі кричав перепел; Наш у читель;

2) на початку речення або слова перед буквою на позначення приголосного: У лісі пахло квітами; У горі яскраво сяяло сонце; У наслідок зливи пошкоджено дороги;

3) на початку речення або слова перед двома чи трьома буквами, що позначають приголосні: У присмерку літають ластівки низько; У структурі слова таких морфем немає; У троє склали папір; У притул підійшли до юрби;

4) незалежно від кінця попереднього слова перед наступними в , ф , а також перед буквосполученнями льв , зв , св , дв , тв , гв , хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не лізь у воду (Укр. прислів’я); Хлопчик у волю награвся; Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Забіг у фоє; Діти побували у Львові; Він жив у Львові; Поринути у звучання пісні; Лікар глянув у звужені очі хворого; Прожили рік (роки) у своїй хаті; Постукали у двері; Юнак переміг у двоборстві; Коріння вросло у тверду землю; Чужинці живуть у твоєму будинку; Хлопці служили у гвардії; Лікар побував у Гвінеї; Схили гори одягнені у хвою; Промінчик заграв у хвилях.

Примітка. Після слова, що закінчується на голосний, у деяких дієсловах, прикметниках (дієприкметниках), прийменниках та прислівниках перед в пишемо префікс в-: Дослідниця вв ажає експеримент успішним; Гості вв ійшли до зали; Діти вв ічливі; Дитина вв і сні посміхається; Вони вв ісьмох вийшли на Говерлу.

5) після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед буквою, що передає приголосний: До мене зайшла товаришка, у чителька із сусіднього села; Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було… у Києві.

2. Щоб уникнути збігу букв, що передають голосні , та щоб досягти милозвучності, в українській мові на письмі вживають прийменник в між словами та префікс в- на початку слів у таких позиціях:

1) між буквами на позначення голосних: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Вона побувала в Одесі;

2) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: В очах дівчини бриніла сльоза; В Антарктиді працюють наукові експедиції;

3) після слова, яке завершує буква на позначення приголосного, перед словом, яке починає буква, що передає голосний: Вартовий погляну в в о твір.

4) перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляють голосний: В НБУ (В ен бе у), В МВФ (В ем ве еф);

5) після скороченого слова на приголосний, яке вимовляють повністю з кінцевим голосним: 1990 р. в місті сталася незвичайна подія;

6) після букви на позначення голосного перед більшістю букв, що передають приголосні (крім в, ф, льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко); Вона повернула в бік.

Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання у, в, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.

3. Деякі слова української мови — загальні та власні назви в будь-якій позиції вживаємо або тільки з у (ува́га, увертю́ра, уда́рник, узбере́жжя, ука́з, ультима́тум, умо́ва, уста́лення, устано́ва, уто́пія, уя́ва; Уго́рщина, Удовиче́нко, Ура́л), або тільки з в (взає́мини, вла́да, вла́сний, власти́вість, вплив, впливо́вий; Владивосто́к, Вру́бель та ін.). У кількох словах уживання в , у залежить від їхнього значення, пор.: в да́ча і у да́ча, в клад і у кла́д, в пра́ва і у пра́ва, в ступ і у сту́п.

Примітка. У поезії, крім узвичаєної назви Украї́на, уживали і вживають Вкраї́на: Як сонях той до сонця, до В країни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).

Дружина – вірна, відповідь — правильна

«Вірна відповідь», «вірний розв’язок», «вірне пояснення» – часто чуємо або й кажемо ми. «Невірно», – реагуємо, коли бачимо десь помилку. Та, виявляється, ми робимо усе неправильно!

У російській мові слово «верный» справді вживають у значенні «правильний». От і ми це скопіювали: ведуча телевізійної вікторини каже щасливому переможцю, що він відповів на всі запитання вірно, а автор наукової статті пише, що міркування його колеги виявилися невірними. Проте українській мові не властиве таке вживання слова «вірний».

Звернімося до народної творчості. У пісні співається: «Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная». А прислів’я мудро стверджує: «Без вірного друга великая туга».

Отже, вірний — це відданий; той, хто заслуговує на довіру; той, хто не зрадить; а ще — стійкий, такий, який не боїться випробувань. Пошукаймо приклади у літературі. Михайло Старицький пише:

Знов зрина жадання
Тихої розмови,
Щирого братання,
Вірної любові!

А ось — фрагмент вірша Наталі Забіли:

І я учитимусь як слід,
І буду вірним сином
Найкращої на цілий світ
Моєї Батьківщини!

Тож тепер, коли хочеш сказати «вірний», переконайся, що вживаєш його у правильному значенні: відданий, той, на кого можна покластися.

Якщо ж у Твоєму реченні слово «вірний» можна з легкістю замінити на «правильний» – так і роби! А коли хочеш додати своїй мові мальовничості — подумай: можливо, замість русизму «вірний» Тобі підійдуть ще якісь слова? Наприклад:

Ось поглянь, як їх можна використовувати:

• замість «вірно зауважив» – «слушно зауважив»;
• замість «вірний засіб» – «надійний засіб»;
• замість «на вірному шляху» – «на правдивому (правильному) шляху».

Пам’ятаймо: вірною може бути кохана, а відповідь — тільки правильна! 😉