Творчий і життєвий шлях Грибоєдова Олександра Сергійовича

А. С. Грибоєдов народився в Москві 4 (15) січня 1795 р. (за іншим даними – в 1794 р.) у знатній дворянській сім’ї. У дитинстві одержав різнобічне домашнє утворення, а з 1802 р. по 1805 г. учився в Московському університетському Шляхетному пансіоні. В 1806 р. став студентом Московського університету. Закінчивши словесне (в 1808 р.) і політичний^-політичне-етико-політичне (в 1810 г. ) відділення, продовжував займатися математикою й природничими науками. У студентські роки Грибоєдов, що володів блискучими здатностями, багато й завзято працював.

Ще в університеті

він став поліглотом, з легкістю освоюючи іноземні мови, не тільки європейські (французький, англійський, італійський і німецький), але й древні (грецький і латинський). Пізніше до них додалися східні мови – перський, арабський і турецький. Його літературний дарунок виявився в перших гумористичних і сатиричних добутках. Роки навчання – час дружнього спілкування Грибоєдова з майбутніми яскравими представниками російського вільнодумства – Н. М. Муравьевим, И. Д. Якушкиним, Н. И. Тургенєвим, П. Я Чаадаєвим.

В 1812 р. Грибоєдов пішов добровольцем в армію й був зарахований корнетом у Московський гусарський

полк, однак брати участь у бойових діях проти військ Наполеона йому не довелось. В 1817 р. почалася його дипломатична кар’єра: відставний військовий став чиновником Колегії іноземних справ і до 1818 р. жив у Петербурзі, активно беручи участь у літературному й театральному житті Грибоєдов зблизився з молодими письменниками (В. К. Кюхельбекером, Н. І. Гречем, пізніше – з А. С. Пушкіним) і театральними діячами (П. А. Катениним, А. А. Шаховским, Н. И. Хмельницьким, А. А. Жандром). В 1815 р. була опублікована й поставлена на сцені його віршована комедія в одній дії” Молоді чоловіки” – переробка п’єси французького драматурга Крезі де Лессера “Le secret du menage”.

В 1817 р. у співавторстві СП. А. Катениним Грибоєдов написав комедію “Студент”, а разом з А. А. Шаховским і Н. И. Хмельницьким – комедію ” Своя сім’я, або Замужня наречена ” (перу Грибоєдова належить початок другої дії). Написана спільно СА.

А. Жандром комедія “Удавана невірність” (вільний переклад комедії французького драматурга Барта “Les fausses infidelites”) в 1818 р. ставилася на сценах Москви й Петербурга. Участь у роботі над цими побутовими п’єсами був пробій сил молодого драматурга перед початком роботи над його головним добутком – у другій половині 1810-х рр. складався задум комедії “Горе від розуму”. Призначення в 1818 г. секретарем російської дипломатичної місії в Персії Грибоєдов уважав свого роду ” почесною ” посиланням, продиктованої бажанням начальства видалити його з Петербурга. Приводом стала дуель офіцера В. Н. Шереметєва й графа А. П. Завадовского через балерину А. И. Істоміній (Грибоєдов був секундантом Завадовского).

Після трирічної служби в Персії Грибоєдова перевели в Тифлис: з 1822 р. він служив при главноуправляющем Грузії генералі А. П. Ермолове. Саме в цей час почав реалізовуватися виниклий раніше задум “Горя від розуму”. Із середини 1823 р. до кінця 1825 р. Грибоєдов перебував у тривалій відпустці Улітку 1823 р. у маєтку свого друга С. Н. Бегичева – селі Дмитровском Тульської губ – він посилено працював над ” Горем від розуму”, а восени відправився в Москву, де виступав із читанням уривків з комедії. Протягом декількох місяців Грибоєдов брав активну участь у московському літературному житті: разом з П. А. В’яземським написав водевіль “Хто брат, хто сестра, або Обман за обманом”, співробітничав в альманасі “Мнемозина”.

Із червня 1824 р. до кінця 1825 г. Грибоєдов жив у Петербурзі, продовжуючи літературні заняття – роботу над текстом “Горя від розуму” і новими п’єсами, які залишилися незавершеними (драма “1812 рік”, трагедії “Грузинська ніч”, “Родамист і Зенобия”). У столиці він спілкувався з багатьма людьми: письменниками, театральними діячами, майбутніми учасниками грудневих подій, у тому числі з К. Ф. Рилєєвим і А. А. Бестужевим, видавцями альманаху “Полярна зірка”. Дружні зв’язки з декабристами не залишилися непоміченими, незабаром після повернення на Кавказ до місця служби Грибоєдов знову виявився в Петербурзі: у січні 1826 р. Ермолов одержав приписання про його арешт. Довідавшись про це, Грибоєдов зумів знищити всі папери, які могли б скомпрометувати його на наслідку. На допитах у Петербурзі він рішуче заперечував свою участь у таємних суспільствах, що підтвердили у своїх показаннях багато декабристів Після наслідку, що тривав чотири місяці, його звільнили за браком доказів.

Дійсно, незважаючи на широке коло знайомих, пов’язаних з таємними суспільствами, і зіткнення з декабристами по деяких ідеологічних питаннях, Грибоєдов був далекий від декабристського руху. Імовірно, чималу роль зіграли в цьому найбільш помітні риси його характеру: замкнутість, обережність, іронічний, скептичний розум. Він критично ставився до тих проектам “порятунку” Росії, які пропонували декабристи, хоча й був просвітителем і вільнодумцем. Після повернення на Кавказ у вересні 1826 р. Грибоєдов став найбільшою фігурою російської дипломатії на Сході.

В 1827 г. йому було доручено звістки дипломатичні відносини з Туреччиною й Персією, а в 1828 р. він брав активну участь у підготовці Туркманчайского мирного договору, що поклав кінець війні з Персією. Після цього дипломатичного успіху Грибоєдов був призначений повноважним міністром у Персію. Однак нове призначення викликало в ньому не радість, а тривогу й похмурі передчуття: життя в тільки що “помирившет” Тегерані обіцяла труднощі й позбавлення Напередодні від’їзду в Персію, у серпні 1828 р., у Тифлисе Грибоєдов обвінчався з Н. А. Чавчавадзе. Незабаром після весілля він виїхав з посольством у Тегеран.

30 січня (11 лютого) 1829 г. Грибоєдов був роздертий юрбою фанатиків – супротивників миру з Росією, що розгромили будинок російського посольства. На пам’ятнику, установленому на могилі Грибоєдова в Тифлисе, висічені знамениті слова його дружини: “Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянці, але для чого пережила тебе любов моя?” Як підкреслив видатний поет до критик XX в. В. Ф. Ходасевич, “у цьому похмурому й романтичному фіналі тільки отчетливей пролунав загальний лад грибоедовской життя, багатими почуттями, враженнями й подіями. Грибоєдов була людина чудового розуму, великого утворення, своєрідного, дуже складного й, по суті, чарівного характеру Під сухуватої, а часто й жовчною стриманістю ховав він глибину почуття, що не хотіло позначатися по дрібницях. Зате в гідних випадках проявляв Грибоєдов і сильна пристрасть, і діяльну любов.

Він умів бути й відмінним, хоч і трохи непоступливим, дипломатом, і мрійливим музикантом, і “громадянином лаштунків”, і іншому декабристів. Сама історія його останньої любові й смерті не вдалася б особистості пересічної” (нарис “Грибоєдов”).

Схожі твори:

1. Біографія Грибоєдова Олександра Сергійовича Грибоєдов, Олександр Сергійович (1795- 1829 р. г.) Поет, драматург Біографія Народився 15 січня 1795 року в місті Москві. Батьки Грибоєдова були дворянського походження. Грибоєдов одержав домашнє утворення, потім учився в Московському університетському шляхетному пансіоні. З 1806 гола шість років провчився в Московському університеті на словесному факультеті, юридичному факультеті, а також.
2. Творчий і життєвий шлях Пушкіна Олександра Сергійовича Творчість Пушкіна бути стрімким рухом, тісно пов’язаним з його долею, із суспільно-ідеологічним і літературним життям Росії в першій третині XІX в. Пушкін не має двох біографій – біографії звичайної, життєвої й біографії письменницької. Він виявляє собою приклад єдності людини й поета. Життя й поезія зливалися в нього в одне ціле.
3. Творчий і життєвий шлях Блоку Олександра Олександровича Поетична доля А. А. Блоку була пов’язана із самою великою літературною течією російського модернізму початку XX в. – символізмом. Хоча хронологічно Блок належав до другого покоління символістів – младосимволизму (разом із Блоком младосимволистами були Андрій Білий (Б. Н. Бугаїв), З. М. Соловйов, Вяч. И. Іванов), – саме його творчість, на.
4. Життєвий і творчий шлях Олександра Івановича Купріна Купрін у своїй яскравій, самобутньої прозі відбив буття різних класів і станів російського суспільства кінця XIX-качану XX століття. Продовжуючи демократичні й гуманістичні традиції російської літератури, передусім Л. М. Толстого й А. П. Чехова, Купрін був трохи до сучасності, до її актуальним проблемам Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування.
5. “Срібна доба” російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби. Життєвий і творчий шлях російського поета Олександра Блока. Символізм його поезій УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас І семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 26 Тема. “Срібна доба” російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби. Життєвий і творчий шлях російського поета Олександра Блока. Символізм його поезій Мета: ознайомити учнів із.
6. Життєвий і творчий шлях – ПЕДРО КАЛЬДЕРОН – ВИДАТНИЙ ДРАМАТУРГ І ПОЕТ ІСПАНСЬКОГО БАРОКО ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ § 3. ПЕДРО КАЛЬДЕРОН – ВИДАТНИЙ ДРАМАТУРГ І ПОЕТ ІСПАНСЬКОГО БАРОКО П’єси Кальдерона – школа злоби, дзеркало розбещеності, академія безсоромності. Н. Ф. де Моратін. Трактат “Правда про іспанський театр”. 1763 р. У п’єсах Кальдерона скрізь ми бачимо тінь піднесеної ідеї, розгадку таїни життя.
7. Життєвий і творчий шлях – Леся Українка Леся Українка (1871-1913 pp.) Життєвий і творчий шлях Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) – українська письменниця, яка писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала у сфері фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. Лариса Петрівна Косач народилася.
8. Життєвий і творчий шлях Олексія Коломійця УРОК 45 Тема. Життєвий і творчий шлях Олексія Коломійця. Мета: ознайомити одинадцятикласників з біографією письменника та його роллю у розвитку української драматургії. Тип уроку: комбінований Обладнання: портрет О. Коломійця, виставка творів письменника. I. Оганізаційна частина. II. Перевірка засвоєних знань. Запитання та завдання для учнів. 1. Проаналізуйте вірші Д. Павличка про.
9. Життєвий і творчий шлях Ясунарі Кавабати І. Ясунарі Кавабата – перший у японській літературі лауреат Нобелівської пре­мії. (Нобелівська премія 1968 року присуджена письменнику за “письмен­ницьку майстерність, що з надзвичайною яскравістю виражає суть японського Способу мислення”.) ІІ. Ясунарі Кавабата – видатна постать японської літератури XX століття. 1. Життєвий шлях. (Народився в родині лікаря. Ясунарі Кавабата рано осиро­тів.
10. Життєвий і творчий шлях О. І. Купріна Олександр Іванович Купрін народився 26 серпня 1870 року в м. Наровчаті біля Пензи в родині дрібного чиновника. Рано залишившись без батька, він провів безрадісне “казенне” дитинство спершу в Будинку для вдів у Москві, де перебувала його мати, потім у Розумовському благодійному сирітському пансіоні. У десять років Купріна віддали у 2-гу.
11. М. СТАРИЦЬКИЙ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. “НЕ СУДИЛОСЬ” Варіант 1 1. Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях… А На Полтавщині. Б Київщині. В Харківщині. Г Херсонщині. 2. Початкову освіту М. Старицький отримав… А У Миргородській початковій школі. Б У Полтавській початковій школі. В Удома. Г У Сумській духовній семінарії. 3. П ‘єса І.
12. Життєвий і творчий шлях поета – АДАМ МІЦКЕВИЧ КЛАСИК ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ § 9. АДАМ МІЦКЕВИЧ КЛАСИК ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ В особі Адама Міцкевича польська література здобула талановитого романтика, який висловив усю тугу поневоленої польської душі, її невичерпне багатство та красу. Митець створив у своїй поезії образ батьківщини, що мріє про звільнення, і співця, котрий віддано служить цьому звільненню. Саме.
13. Генріх Гейне (1797-1856) Життєвий та творчий шлях Довга суперечка про рік народження Генріха Гейне усе ще не розв’язана. Він сам, особливо наприкінці свого життя, наполегливо і неодноразово заявляв, що народився 13 грудня 1799 року, але це твердження викликає законні сумніви. Імовірно, що він з’явився на світ двома роками раніше. Він був старший син у єврейській родині скромного.
14. Творчий і життєвий шлях Ахматової Ганни Андріївни Ганна Ахматова – літературний псевдонім А. А. Горенко, що народився 11 (23) червня 1889 р. під Одесою. Незабаром її сім’я переїхала в Царське Село, де майбутня поетеса прожила до 16 літ Рання юність Ахматової – це навчання в Царскосельской і Київської гімназіях. Потім вона вивчала юриспруденцію в Києві й філологію.
15. Життєвий і творчий шлях Генріха Белля Г. Белль – німецький прозаїк і публіцист, лауреат Нобелівської премії (1972). Зажив слави одного з найвидатніших письменників-гуманістів другої половини XX ст. У своїх оповіданнях, повістях і романах розвивав і збагачував традиції реалізму. Літературна критика визначає його як загальновизнаного майстра короткого оповідання. 21.12.1917 Р. – народився в Кельні, в родині столяра-різьбяра.
16. Творчий і життєвий шлях Горького Максима (Пєшкова Олексія Максимовича) Максим Горький – літературний псевдонім А. М. Пєшкова, що народилося 16 (28) березня 1868 р. у Нижньому Новгороді. Його раннє дитинство пройшло в сім’ї діда, а утворення обмежувалося 2 класами нижегородського слобідського Кунавинского училища З десятилітнього віку почалося життя “у людях”: “хлопчик” у магазині, учень і прислуга в кресляра, мисник.
17. Життєвий і творчий шлях – Панас Мирний Панас Мирний (1849-1920 pp.) Життєвий і творчий шлях В історії української літератури другої половини XIX століття творчість Панаса Мирного посідає ви значне місце. Літературу Панас Мирний розцінював як могутній засіб боротьби проти соціального гноблення. Письменник вважав, що літературні твори повинні активно втручатися у життя, викривати ворожі, підступні дії панівних класів.
18. Життєвий і творчий шлях – ВОЛТ ВІТМЕН Життєвий і творчий шлях Сивобородий патріарх американської поезії, прикутий до інвалідного візка, учасник і свідок бурхливих подій американської історії XIX ст., уособлення американського духу в найвищих його проявах… Вірші поета, сповнені пружної динаміки новітнього часу, бурхливого й мінливого, такі несхожі на сучасні їм європейські декадансні… Це Волт Вітмен – дивна.
19. Життєвий і творчий шлях – Юрій Іванович Яновський Юрій Іванович Яновський (1902-1954 pp.) Життєвий і творчий шлях Юрій Яновський – неперевершений майстер прози. Його твори збагатили українську літературу хвилюючим духом епохи нечуваних битв і пристрастей. Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 р. в селі Майєрове (тепер с Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині. Сім’я мала.
20. Творчий і життєвий шлях Шукшина Василя Макаровича В. М. Шукшин народився 25 липня 1929 р. у селі Зростки Алтайського краю в селянській сім’ї. Там пройшло його військове дитинство. З 16 років він працює в рідному колгоспі, потім – на виробництві В 1946 р. відправляється в міста Калугу й Владимир, де працює ким прийде – вантажником, слюсарем. Під.

Біографія Грибоєдова: цікаві факти. Цікаві факти про Грибоєдова Олександра Сергійовича. Олександр Сергійович Грибоєдов, коротка біографія В якому році жив Грибоєдов

Російський драматург, поет і дипломат, композитор, піаніст. Грибоєдов відомий, як homo unius libri, – письменник однієї книги, блискучою римованої п’єси «Горе від розуму».

Грибоєдов народився в Москві в родовитої сім’ї. Перші Грибоєдова відомі з 1614-го року: Михайло Юхимович Грибоєдов саме в цьому році отримав від Михайла Романова землі в Вяземському воєводстві. Примітно, що і мати письменника походила з цього ж роду Грибоєдова, з іншого його гілки. Засновник цієї гілки, Лук’ян Грибоєдов, володів невеликим селом у Володимирській землі. Дід письменника по материнській лінії, людина хоча і військовий, але що володіє дивовижним смаком і здібностями, перетворив родовий маєток Хмеліта в справжню російську садибу, острівець культури. Тут читали, крім французьких, російських письменників, виписували російські журнали, був створений театр, діти отримували прекрасне на той час освіту. Друга, батьківська гілка Грибоєдова, не була такою щасливою. Батько Грибоєдова, Сергій Іванович, картяр і марнотрат, відчайдушний драгунів Ярославського піхотного полку.

У 1802 році Грибоєдов був відданий в Шляхетний пансіон. Причому, з французької, німецької та музиці його зарахували відразу в середні класи. У музиці і мовами він залишиться сильним протягом всього свого життя. З дитинства знаючи французьку, англійську, німецьку та італійську мови, за час навчання в університеті вивчав грецьку та латинську, пізніше – перський, арабський і турецький і багато інших мов. Він був і музично обдарований: грав на фортепіано, флейті, сам складав музику. До сих пір відомо два його вальсу ( «Грибоєдовський вальс»).

Через рік пансіон довелося залишити через хворобу, перейшовши на домашню освіту. В1806-му році А.С.Грибоедов (у віці 11-ти років) вже слухач Московського університету, який успішно закінчить в 1808-му році, отримавши звання кандидата словесності, а в 1812-му році Олександр Сергійович вступив на етико-юридичне відділення , а потім на фізико-математичний факультет.

Під час Вітчизняної війни 1812 року, коли ворог наблизився до кордону Росії, Грибоєдов вступив (всупереч бажанню матері) в Московський гусарський полк графа Салтикова, який отримав дозвіл на його формування. Молодих людей приваблювали не тільки ідеї патріотизму, а й красива чорна форма, прикрашена шнурами і золотим шиттям (навіть Чаадаєв перейшов з Семенівського полку в Охтирський гусарський, захопившись красою форми). Однак через хворобу він довгий час був відсутній в полку. Лише в кінці червня 1814-го року він наздогнав свій полк, перейменований в Іркутський гусарський полк, в місті Кобрині, в Царстві Польському. У липні 1813-го року він буде прикомандирований до штабу командира кавалерійських резервів генерала А. С. Кологривова, де і прослужить до 1816 року в званні корнета. Саме на цій службі Грибоєдов почав проявляти свої незвичайні здібності в галузі дипломатії: він забезпечував дружні зв’язки з польським дворянством, залагоджував виникали конфлікти між армією і місцевим населенням, проявляючи дипломатичний такт. Тут же з’явилися і його перші літературні спроби: «Лист з Брест-Литовську до видавця», нарис «Про кавалерійських резервах» і комедія «Молоде подружжя» (переклад французької комедії «Le secret du Ménage») – відносяться до 1814 р статті «Про кавалерійських резервах» Грибоєдов виступив в якості історичного публіциста.

У 1815-му році, після смерті свого батька, матір, Настасья Федорівна, щоб залагодити похитнулися і заплутані справи покійного чоловіка, пропонує А. С. Грибоедова відмовитися від спадщини на користь його сестри Марії, яку майбутній письменник ніжно любив. Підписавши відмову, Грибоєдов залишається без засобів до існування. Відтепер він повинен буде заробляти чини і стан своєю працею. Нові літературні знайомства в Петербурзі, набуті під час відпустки, літературний успіх (від його першої п’єси був в захваті сам Шаховської, вона з успіхом була поставлена ​​в Москві), відсутність перспектив на військову службу – все це послужили приводом до того, що Грибоєдов починає клопоти про відставку. Однак при перекладі його в статський службу не були враховані ніякі його заслуги (він не брав участі в бойових діях), і замість чину колезького асесора (8 в Табелі про ранги), про який він клопотав, він отримує чин губернського секретаря, один з нижчих чинів (12) в Табелі про ранги (для порівняння: О.С.Пушкін надійде на службу в Колегію іноземних справ в чині колезького секретаря (10), що вважалося дуже скромним досягненням).

З 1817 служив в Колегії іноземних справ в Петербурзі, знайомився з А.С. Пушкіним і В.К. Кюхельбекером.

У 1818 Грибоєдов прийняв призначення секретарем російської дипломатичної місії при перською шаху (1818 – 1821, Тифліс, Тавриз, Тегеран) і доклав зусиль для повернення додому російських полонених. Призначення це було по суті посиланням, приводом для якої послужила участь Грибоєдова в четверний дуелі через артистки Істоміної. А.П.Завадовскій вбиває В.В Шереметєва. Дуель Грибоєдова і А.І.Якубовіча відкладена. Пізніше, в 1818-му році, на Кавказі, ця дуель відбудеться. На ній Грибоєдов буде поранений в руку. Саме по мізинця лівої руки згодом буде пізнаний понівечений персами труп письменника.

Після повернення з Персії в листопада 1821 служить в якості дипломатичного секретаря при командуючому російськими військами на Кавказі генерала А.П. Єрмолова, в оточенні якого було багато членів декабристських товариств. Живе в Тифлісі, працює над першими двома актами “Лиха з розуму”. Однак ця робота вимагає більшого усамітнення, більшої свободи від служби, тому просить у Єрмолова тривалу відпустку. Отримавши відпустку, проводить його спочатку в Тульській губернії, потім у Москві та Петербурзі.

У січні 1826 року, після повстання декабристів, Грибоєдова заарештували за підозрою в причетності до змови. Через кілька місяців він був не тільки звільнений, а й отримав черговий чин, а також допомога у розмірі річного платні. Серйозних доказів проти нього справді не було, та й зараз немає документальних підтверджень, що письменник якось брав участь в діяльності таємних товариств. Навпаки, йому приписують зневажливу характеристику змови: «Сто прапорщиків хочуть перевернути Росію!» Але, можливо, настільки повним виправданням Грибоєдов зобов’язаний заступництву родича – генералу І.Ф. Паскевич, улюбленця Миколи I, який був призначений замість Єрмолова головнокомандувачем Кавказьким корпусом і головнокомандуючим Грузії.

За цей період А.С.Грибоедов встигає зробити дуже багато. Він отримує в своє відання дипломатичні зносини з Грузією і Персією, реорганізує російську політику в Закавказзі, розробляє «Положення про управління Азербайджаном», при його участі були засновані в 1828 році «Тифліській ведомости», відкритий «робочий будинок» для жінок, які відбувають покарання. А.С. Грибоєдов становить разом з П. Д. Завелейскім проект про «Установі Російської Закавказької компанії», щоб підняти промисловість регіону. Він веде переговори з Аббас-мірзою про умови російсько-перського світу, бере участь в мирних переговорах в селищі Туркманчае. Саме він складає остаточний варіант мирного договору, надзвичайно вигідного для Росії. Навесні 1828 Олександр Сергійович був посланий до Петербурга з текстом договору. Призначений міністром-резидентом (послом) в Іран; по шляху на місце призначення провів кілька місяців у Тифлісі, де одружився з княжною Ніні Чавчавадзе, дочки начальника Ериванська області і грузинського поета Олександра Чавчавадзе.

30 січня 1829 перськими владою було спровоковано напад на російське посольство в Тегерані. Натовп мусульман, підбурювана фанатиками, увірвалася в будівлю посольства і вирізала всіх, що знаходилися там, включаючи і Грибоєдова. Російський уряд, не бажаючи нового військового конфлікту з Персією, вдовольнилося вибаченнями шаха. Залагоджувати дипломатичний скандал перський шах послав до Петербурга свого сина. У відшкодування пролитої крові він привіз Миколі I багаті дари, в числі яких був алмаз «Шах». Колись цей алмаз, обрамлений безліччю рубінів і смарагдів, прикрашав трон Великих Моголів. Тепер він знаходиться в колекції Алмазного фонду московського Кремля. Тіло Грибоєдова було привезено в Тифліс (нині Тбілісі) і поховано в монастирі Св. Давида.

Дата народження Грибоєдова – особливе питання. Сам драматург вказував роком народження 1790-й. Якщо судити за відомостями про сповіді книг церкви Дев’яти мучеників, в приході якого багато років перебували Грібредови, то рік його народження 1795. Є так само версія, що він народився в 1794-му році.

Син А. С. Грибоєдова і Н.А Чавчавадзе народився після смерті батька недоношеним, був охрещений Олександром, але помер через годину після народження.

Дружина А.С.Грибоедова залишила на його надгробку наступні слова:
«Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянки,
Але для чого пережила тебе любов моя! »

Бібліографія

Драматургія Грибоєдова:
Дмитро Дрянской (жартівлива трагедія) (1812)
Молоде подружжя (комедія на одну дію, в віршах) (1814)
Своя сім’я, або Заміжня наречена (5 сцен для комедії Шаховського) (1817)
Студент (комедія в трьох діях, написана спільно з П. А. Катенін) (1817)
Удавана невірність (комедія на одну дію в віршах) (1817)
Проба інтермедії (інтермедія в одній дії) (1818)
Хто брат, хто сестра, або обман за обманом (нова опера-водевіль в 1 дії спільно з П. А. Вяземським) (тисячі вісімсот двадцять три)
Горе від розуму (комедія в чотирьох діях у віршах) (1824)
Грузинська ніч (уривки з трагедії) (1828)

Публіцистика Грибоєдова:
Лист з Брест-Литовську до видавця »(1814)
Про кавалерійських резервах (1814)
Про розбір вільного перекладу Бюргеровой балади «Ленора» (1816)
Окремі випадки петербурзького повені (1824)
Заміська поїздка (+1826)

Олександр Сергійович Грибоєдов – російський драматург, поет, дипломат, композитор (збереглося два «Грибоєдовське вальсу»), піаніст. Найбільше відомий як homo unius libri– письменник однієї книги, блискуче римованої п’єси «Горе від розуму», яка до сих пір є однією з найбільш популярних театральних постановок в Росії, а також джерелом численних крилатих фраз.

А.С. Грибоєдов
портрет роботи І.М. Крамського, 1875

А.С. Грибоєдов народився 4 січня (15 січня по новому стилю) тисячі сімсот дев’яносто п’ять (за іншими даними – 1794) року в Москві в родині гвардійського офіцера. Предок А.С. Грибоєдова, Ян Гржибовський (пол. Jan Grzybowski), на початку XVII ст. переселився з Польщі в Росію. Його син Федір Іванович став писатися Грибоєдовим; за царя Олексія Михайловича він був розрядних дяком і одним з п’яти укладачів «Укладення», тобто зводу законів. Прізвище автора «Лихо з розуму» являє собою не що інше, як своєрідний переклад польською прізвища Гржибовський.

Грибоєдов отримав різнобічну домашню освіту. З 1802 року (або 1803) року по 1805 рік він навчався в Московському університетському благородному пансіоні (там же де свого часу буде вчитися Лермонтов). У 1806 році вступив до Московського університету на філософський факультет. У 1810 році, закінчивши словесне і юридичне відділення, продовжував вчитися на фізико-математичному факультеті. Грибоєдов виділявся різнобічної обдарованістю. Він чудово грав на фортепіано, складав музику, вірші, цікавився історією і правом, був справжнім поліглотом: в шестирічному віці опанував французькою, німецькою, англійською, а потім італійським і декількома східними мовами. Наставниками Грибоєдова в університеті виступали Петрозіліус, доктор прав Іон, нарешті, професор Буле. Наукові інтереси Грибоєдов зберіг на все життя.

У 1812 році Грибоєдов вступив добровольцем до Московського гусарський полк (добровільне нерегулярне підрозділ) графа Салтикова, який отримав дозвіл на його формування. Формування добровольчої дружини ще не завершилося, коли Наполеон вступив до Москви. Полку було наказано залишити місто і йти в Казань, на з’єднання з іркутським гусарським полком. Але 8 вересня 1812 року корнет Грибоєдов захворів і залишився у Володимирі. Імовірно, що до 1 листопада 1813 року через хворобу він так і не з’явився в розташуванні полку. Прибувши на місце служби, Грибоєдов потрапив в розвеселу компанію «Юних корнетів з кращих дворянських прізвищ»– князя Голіцина, графа Ефимовская, графа Толстого, Аляб’єва, Шереметєва, Ланского, братів Шатілова. З деякими з них Грибоєдов був родичем. Згодом він не без іронії писав в листі до свого друга С.Н. Бегичеву: «Я в цій дружині всього побув 4 місяці, а тепер 4-й рік як не можу потрапити на шлях істинний.»

До 1815 року Грибоєдов служив в званні корнета під командуванням генерала від кавалерії А.С. Кологривова. У 1814 році корнет Грибоєдов опублікував в журналі «Вісник Європи» кореспонденцію «Про кавалерійських резервах», «Лист з Брест-Литовську до видавця». У 1815 році опублікована і поставлена ​​на сцені комедія Грибоєдова «Молоде подружжя» – переробка комедії французького драматурга Крез де Лессер «La secret du mеnage», яка викликала критику М.Н. Загоскіна. Грибоєдов відповів памфлетом «лубочні театр». У 1816 році, вийшовши у відставку, Грибоєдов оселився в Петербурзі. У 1817 році він зараховується на службу в Колегію іноземних справ, знайомиться з літераторами – В.К. Кюхельбекером, Н. І. Греч, а трохи пізніше і з А. С. Пушкіним.

На початку літературної діяльності Грибоєдов співпрацює з П. А. Катенін, А. А. Шаховським, Н. І. Хмельницьким, А. А. Жандра. У 1817 році написана комедія «Студент» (спільно з Катениним), спрямована проти поетів «Арзамаса», послідовників Н. М. Карамзіна. Висміюючи їх, Грибоєдов полемізував як з чутливістю сентименталізму, так і з мрійливістю романтизму в дусі В. А. Жуковського. Поділяючи літературні взляд І. А. Крилова і Г. Р. Державіна, Катенина і Кюхельбекера, Грибоєдов був близький до групи так званих «архаистов», що складалися в суспільстві «Бесіда аматорів російського слова», очолювався А. С. Шишковим. Ці погляди позначилися в статті Грибоєдова «Про розбір вільного перекладу Бюргеровой балади« Леонора », в якій він захищав переклад, зроблений Катениним, від критики Н. І. Гнєдича. Комедія «Своя сім’я, або Заміжня наречена» написана в 1817 році в основному Шаховским, але за допомогою А.С. Грибоєдова (його перу належить початок другої дії) і Хмельницького. Комедія «Удавана невірність», що є вільним перекладом (написана спільно з Жандра) комедії французького драматурга Барта «Les fausses infidеlitеs», в 1818 році була представлена ​​на сценах Петербурга і Москви, в 1820 рік – в Орлі.

В середині 1818 року Олександра Сергійович Грибоєдов був призначений секретарем російської дипломатичної місії в Тегерані. Призначення в Персію було по суті посиланням, приводом для якої послужила участь Грибоєдова секундантом в дуелі офіцера В. А. Шереметєва і графа А. П. Завадовського через артистки Істоміної. Це була знаменита «четверная дуель», коли після супротивників билися і секунданти.

Історія дуелі така: два роки Істоміна була коханою кавалергардського штаб-ротмістра Шереметєва. Сталася сварка, і Істоміна з’їхала до своєї подруги. 17 листопада літератор Грибоєдов, який товаришував з Шереметєвим, повіз балерину «на чай» до іншого свого приятеля, камер-юнкери графу А.П. Завадовського, з яким ділив одну квартиру в столиці. Балерина «прочаёвнічала» на квартирі друзів два дні. Потім відбулося примирення Шереметєва і Істоміної, і та в усьому зізналася. Підбурюваний А. І. Якубовичем, Шереметєв викликав Завадовського на дуель. Секунданти Якубович і Грибоєдов також обіцяли битися. Умови найжорстокіші: стрілятися з шести кроків.

Першим стріляв Шереметєв. Куля пролетіла так близько, що відірвала комірець піджака Завадовського. Розлючений Завадовський викликав противника до бар’єра і потрапив йому в живіт. Через добу, Шереметєв помер. З огляду на трагічного результату сутички першої пари, друга дуель була відкладена. Вона відбулася лише восени 1818 року. Якубович був переведений в Тифліс по службі, там же виявився проїздом і Грибоєдов, прямуючи з дипломатичною місією в Персію. Грибоєдов вистрілив першим і промахнувся. Якубович прострелив йому долоню лівої руки.

У лютому 1819 року А.С. Грибоєдов приїхав в Тавриз. Ймовірно, на цей час припадає уривок з його поеми «Подорожній» (або «Мандрівник») – «Кальянчі» про полоненого хлопчика-грузина, якого продають на Таврізском ринку. З 1822 року А.С. Грибоєдов складається в штаті главноуправляющего Грузією генерала А.П. Єрмолова «по дипломатичній частині» в Тифлісі. Тут написані два перших акту комедії «Горе від розуму», задуманої, за свідченням С. Н. Бегичева, ще в 1816 році. У 1823-25 ​​роках А.С. Грибоєдов був в тривалій відпустці. Влітку 1823 року пише в тульському маєтку свого друга Бегичева третій і четвертий акти комедії «Горе від розуму». Восени того ж року написав спільно з П. А. Вяземським водевіль «Хто брат, хто сестра, або Обман за обманом», музику для якого написав А. Н. Верстовский. Влітку 1824 року Грибоєдов закінчив остаточну добработку комедії «Горе від розуму».

В Наприкінці 1825 року А.С. Грибоєдов повернувся на Кавказ. У Олександра Сергійовича зріли задуми нових творів, які на превеликий жаль дійшли до нас лише у фрагментах. План драми «1812» (1824-25 роки) свідчить про те, що Грибоєдов припускав зобразити героїв Вітчизняної війни, серед яких – кріпак, пізнав Я в боях почуття високого патріотизму; повернутий після закінчення війни «під палицю свого пана», він кінчає життя самогубством. Що дійшла до нас в уривку і в переказі Ф.В. Булгаріна трагедія «Грузинська ніч» (1826-27 роки), заснована на грузинському переказі, пройнята антикрепостнической думкою. План трагедії з історії Стародавньої Вірменії і Грузії «Родаміст і Зенобій» показує, що А.С. Грибоєдов віддавав, з одного боку, данина схильності до історичних досліджень, а з іншого – політичним проблемам сьогодення, перенесеним в далеку епоху, розмірковував про царської влади, провалі змови вельмож, що не спиралися на народ і т. Д.

З 22 січня по 2 червня 1826 року А.С. Грибоєдов перебував під слідством у справі декабристів. Однак ніяких звинувачень проти нього не висунули. Більш того, з’ясувалося, що задовго до декабристського путчу А.С. Грибоєдов вийшов з масонської ложі, відмовившись від будь-якого співробітництва з ними. Після повернення в вересні 1826 року в Кавказ А.С. Грибоєдов виступає вже як державний діяч і видатний дипломат.

У 1827 році вийшло розпорядження Грибоєдова відповідати за дипломатичні відносини з Персією і Туреччиною. Олександр Грибоєдов бере участь в питаннях цивільного управління на Кавказі, становить «Положення по управлінню Азербайджану». За його участю були засновані в 1828 році «Тифліській ведомости», відкритий «робочий будинок» для жінок, які відбувають покарання. А.С. Грибоєдов становить разом з П. Д. Завелейскім проект про «Установі Російської Закавказької компанії», щоб підняти промисловість регіону. У 1828 році Грибоєдов бере участь в Туркманчінском мирному договорі, укладеному з Персією. Потім він призначається повноважним міністром у Персію.

У серпні 1828 в Тифлісі, перед від’їздом до Персії, Грибоєдов обвінчався з Н. А. Чавчавадзе, з якої йому довелося прожити всього кілька тижнів. Від неї мав сина Олександра, який не прожив і дня.

Іноземні посольства розташовувалися не в столиці, а в Тавризе, при дворі принца Аббаса-Мірзи. Залишивши дружину в Тавризе, Грибоєдов виїхав з місією посольства в Тегеран, щоб представитися правителю Персії Фетх Алі-шаха. Під час цього візиту, 30 січня 1829 року російська дипломатична місія в Тегерані піддалася нападу натовпу релігійних ісламських фанатиків. Натовп несподівано увірвалася в будинок, грабуючи і руйнуючи все навколо. Швидше за все, ісламісти прямувала сановниками з оточення Фетх Алі-шаха, які були підкуплені Англією. Англія дуже боялася посилення позицій Росії в Персії після російсько-перської війни 1826-28 років, а Туркманчакскій мирний договір багато в чому підривав інтереси британської корони в цьому регіоні.

Під час нападу всі члени місії були вбиті, крім секретаря Мальцова. Вважається, що Грибоєдов, щоб сховатися, заліз в камінну трубу, але не проліз і застряг. Там його знайшли і вбили. Його тіло ще довго терзала розлючений натовп. Обставини погрому російської місії описуються по-різному. Мальцов – єдиний вижив свідок – не згадує про загибель Грибоєдова, а тільки пише, що людина 15 оборонялися біля дверей кімнати посланника. Мальцов пише, що було вбито 37 чоловік в посольстві (все, крім нього одного) і 19 тегеранських жителів. Інший свідок Різа-Кулі пише, що був убитий Грибоєдов з 37-ю товаришами, а з натовпу було вбито 80 осіб. Труп посланника був настільки спотворений, що його впізнали тільки по сліду на кисті лівої руки, отриманого в знаменитій дуелі з Якубовичем. Тіло Грибоєдова було доставлено в Тифліс і поховано на горі Мтацмінда в гроті при церкві Святого Давида.

Залагоджувати дипломатичний скандал перський шах послав до Петербурга свого онука. У відшкодування пролитої крові він привіз російському царю багаті дари, в їх числі був алмаз «Шах». Колись цей чудовий алмаз, обрамлений безліччю рубінів і смарагдів, прикрашав трон Великих Моголів. Тепер він сяє в колекції Алмазного фонду московського Кремля, як «викуп» Росії за смерть всім відомого драматурга. Комедією Грибоєдова «Лихо з розуму» і до цього дня починається вивчення російської літератури в кожній російській школі.

На могилі чоловіка вдова Ніна Чавчавадзе поставила пам’ятник з написом: «Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянки, але для чого пережила тебе любов моя?».

Останніх років життя А.С. Грибоєдова Юрій Тинянов присвятив роман «Смерть Вазір-Мухтара» (1928).

А.С. Грибоєдов увійшов в ряд великих російський і світових драматургів як автор комедії «Горе від розуму». Відкинута цензурою (при житті Грибоєдова були опубліковані лише уривки в альманасі «Російська Талія», 1825 рік), комедія поширювалася в численних списках, розійшлася на цитати і крилаті вирази, багато з яких і сьогодні не втратили своєї актуальності.

(Поки оцінок немає)

ім’я:
Дата народження: 15 січня 1795
Місце народження:Москва, Російська імперія
Дата смерті: 11 лютого 1829
Місце смерті:Тегеран, Персія

Біографія Грибоєдова Олександра Сергійовича

Олександр Грибоєдов відомий тільки по одній своїй п’єсі «Лихо з розуму», але також він був відмінним драматургом, музикантом і поетом. Комедія «Горе від розуму» до сих пір дуже популярна в театрах Росії, а багато висловлювань з неї стали крилатими.

Грибоєдов народився в дуже забезпеченій сім’ї і є нащадком старовинного дворянського роду. Батьки дуже серйозно поставилися до утворення хлопчика, який з ранніх років виявляв безліч своїх різнобічних талантів. Він отримав чудову домашнє виховання і навчання. Це дуже сильно вплинуло на його майбутнє життя.

У 1803 році майбутній письменник вступає до Московського університетський шляхетний пансіон. Всього лише в 11 років Грибоєдов став вчитися в Московському університеті на словесному відділенні. У 13 років він отримує кандидатську ступінь словесних наук. Також, він надходить і закінчує інших два відділення – морально-політичне і фізико-математичне.

Грибоєдов був дуже різнобічним і освіченим, ніж та відрізнявся від своїх сучасників. Він володів більш ніж десятьма іноземними мовами, виявляв себе як талановитого фахівця в письменстві і музиці.

Грибоєдов зголосився добровольцем в 1812 році під час Великої Вітчизняної війни. Однак він був в резервному полку, тому в бойових битвах він так і не брав участь. В цей час він вперше пробує писати і створює комедію «Молоде подружжя».

У 1816 році Грибоєдов їде жити в Петербург, де починає працювати в колегії закордонних справ, активно освоює і активно розвивається в сфері літератури, постійно відвідує театрально-літературні кола. Саме тут йому вдається познайомитися з Олександром Сергійовичем Пушкіним. Він пробує себе в ролі драматурга і пише комедії «Своя сім’я» і «Студент».

У 1818 році доля Олександра Грибоєдова кардинальним чином змінюється, так як його призначають на посаду секретаря царського повіреного, який очолював російську місію в Тегерані. Це було покаранням письменникові за те, що він брав участь у дуелі в ролі секунданта, яка закінчилася смертю одного з дуелянти. Молодий письменник дуже сумував за рідними місцями, йому було дуже тяжко перебувати на чужій землі.

Потім він в 1822 році їде в Грузію, в місто Тифліс (сьогодні Тбілісі), де і пише перші дві частини своєї великої комедії «Горе від розуму». У 1823 році Грибоєдов повертається на батьківщину в зв’язку з відпусткою, і там пише третю і четверту частини. Вже в 1824 році в Петербурзі п’єса була завершена. Її ніхто не публікував, так як вона була заборонена наглядом. Пушкін прочитав комедію і заявив, що вона вельми гідно написана.

Грибоєдов хотів помандрувати по Європі, але йому довелося в терміновому порядку в 1825 році повернутися на службу в Тифліс. У 1826 році його заарештували через справу декабристів. мног про раз його прізвище звучало на допитах, однак через недостатню кількість доказів, письменника відпустили.

Грибоєдов зіграв не останню роль в підписанні в 1828 році Туркманчайського мирного договору, так як він доставляв текст угоди в Санкт-Петербург. Тоді ж він отримав нове звання – повноважного міністра (посла) Росії в Персії. Він вважав, що все плани на рахунок розвитку в літературній сфері руйнуються через це.

Грибоєдов повертається в Тифліс, де вінчається з Ніною Чавчавадзе, якій всього 16 років. Потім вони вже разом їдуть в Персію. В країні були організації, які були проти мирного договору, і які вважали, що Росія надає занадто сильний вплив на їх країну. 30 січня 1829 року на російське посольство в Тегерані напала озвірілий натовп, жертвою якої і став Олександр Грибоєдов. Його так сильно спотворили, що дізналися письменника лише по шраму на руці. Тіло було доставлено в Тифліс і поховано на горі Святого Давида.

Документальний фільм

Вашій увазі документальний фільм, біографія Грибоєдова Олександра Сергійовича.

Бібліографія Грибоєдова Олександра Сергійовича

драматургія

рік не відомий
1812 рік (план і сцена з драми)
1824
Горе від розуму (комедія в чотирьох діях у віршах)
1 826 або одна тисяча вісімсот двадцять сім
Грузинська ніч (уривки з трагедії)
не раніше 1825
Діалог половецьких чоловіків (уривок)
1823
Хто брат, хто сестра, або обман за обманом (нова опера-водевіль в 1 дії)
1814
Молоде подружжя (комедія на одну дію, в віршах)
1818
Удавана невірність (комедія на одну дію в віршах)
1818
Проба інтермедії (інтермедія в одній дії)
рік не відомий
Родаміст і Зенобій (план трагедії)
1817
Своя сім’я, або заміжня наречена (уривок з комедії)
1825
Серчак і Ітляр
1817
Студент (комедія в трьох діях, написана спільно з П. А. Катенін)
1823
Юність віщого (малюнок)

Олександр Сергійович Грибоєдов народився в Москві в 1795 році. Він походив з багатої дворянської сім’ї, що належала до того вищого московським суспільству, яке він згодом описав у своїй комедії «Горе від розуму» (див. Її повний текст і короткий зміст на нашому сайті). Виховання і освіту він здобув прекрасні, спершу вдома, з різними вчителями і гувернерами, потім в благородному пансіоні. Грибоєдов вільно володів кількома іноземними мовами, чудово грав на фортепіано і іноді захоплювався музичними імпровізаціями; з дитинства в ньому видно було талановита, обдарована натура. П’ятнадцяти років він вступив до Московського університету, де він залишався 2 роки. Тут склалися і визначилися його літературні погляди і смаки; на Грибоєдова справив великий вплив професор естетики Буле, прихильник класичної теорії мистецтв, з яким він багато і часто розмовляв.

Портрет Олександра Сергійовича Грибоєдова. Художник І. Крамськой, 1875

Грибоєдов вийшов з університету в 1812 році, в самий розпал Вітчизняної війни; він одразу визначився волонтером на військову службу, але йому не вдалося брати участь у військових діях; полк його більше трьох років пробув в Білорусії, переходячи з одного містечка в інше. Згодом Грибоєдов з гіркотою згадував ці роки військової служби, проведені ним здебільшого в картковій грі, в гульні та розвагах, відволікали його від будь-якої культурної роботи. Веселий, палкий, пристрасний Грибоєдов, тоді ще дуже юний, легко захоплювався прикладом оточувала його офіцерської середовища, стаючи часто центром різних пустощів і витівок. Розповідають, наприклад, що одного разу він на парі в’їхав на бал до одного багатого білоруському поміщику верхи на коні.

У 1816 році Грибоєдов вийшов у відставку і визначився на службу в Колегію іноземних справ. Живучи в Петербурзі, він захоплювався театром і познайомився з літераторами Шаховским, Хмельницьким, Катениним, твори яких ставилися тоді на сцені. Через Шаховського Грибоєдов познайомився з членами літературного товариства «Бесіда аматорів російського слова» і всією душею приєднався до класичного течією. (Див. Етапи творчості Грибоєдова.) У першій своїй комедії – «Студент» – Грибоєдов висміює, зачіпає Жуковського і навіть, як не дивно, Батюшкова. Але в цій же комедії досить серйозно порушено і питання кріпосного права, зображено тяжке становище кріпосного селянина, з якого пан вимагає непосильного оброку.

Разом з Шаховским і Хмельницьким Грибоєдов написав дуже цікаву комедію, «Своя сім’я, або заміжня наречена», яку до сих пір іноді ставлять на сцені; комедія ця завжди користується успіхом завдяки живим, забавним картинам і дуже легкому мови.

Одна з п’єс Грибоєдова, «Молоде подружжя» (переробка з французької), була поставлена ​​на сцені вже в 1815 році.

У 1819 році Грибоєдов був призначений секретарем при російською посольстві в Персії, і повинен був їхати в перський місто Тебріз. Йому хотілося цілком присвятити себе літературі, але мати його вимагала, щоб він служив. Своєї службової діяльності Грибоєдов віддався всією душею і скоро звернув на себе увагу своїми видатними дипломатичними здібностями. Незважаючи на службу, Грибоєдов знаходив час для серйозних занять. У Тебрізі, який він дотепно називав своїм «дипломатичним монастирем», він серйозно вивчив перську і арабську мови, перську літературу, історію. Там же він працював над своєю знаменитою комедією «Лихо з розуму», яку задумав ледь не з п’ятнадцяти років. У Тебрізі закінчені були 1-е і 2-е дії.

Горе від розуму. Спектакль Малого театру, 1977

У службових справах Грибоєдов кілька разів їздив з Тебріза в Тифліс (Тбілісі). Відомий генерал А. П. Єрмолов, головнокомандувач на Кавказі, звернув увагу на блискучі здібності молодої людини, і, на його прохання, Грибоєдов був призначений до нього секретарем по іноземній частини. У Тифлісі він залишався до 1823 року. Незважаючи на успіх по службі і сердечне ставлення Єрмолова, Грибоєдова нестримно тягнуло до Росії. Нарешті він отримав відпустку і близько року провів то в Москві, то в Петербурзі, то в маєтку свого друга Бегичева в Тульській губернії.

Приїхавши в Москву після довгої відсутності, занурившись, як його герой Чацький, в вир московського суспільства, Грибоєдов під свіжим враженням закінчив в маєтку Бегичева «Лихо з розуму».

Рідко, яке літературний твір, не будучи надрукованим, поширилося і стало відомо з такою швидкістю, як «Лихо з розуму». Друзі переписували його і передавали рукописи один одному. Багато заучували напам’ять уривки і цілі сцени комедії. «Лихо з розуму» відразу викликало в суспільстві бурхливе захоплення – і таке ж бурхливе обурення; обурювалися всі ті, хто відчували себе зачепленим, осміяними в комедії. Вороги Грибоєдова кричали, що комедія його – злий пасквіль на Москву; вони зробили все, що могли, щоб не допустити друкування «Лихо з розуму», не допустити постановки на сцені. І дійсно, «Лихо з розуму» було видано вже тільки після смерті Грибоєдова, а постановку своєї дійсно чудової комедії він бачив тільки раз в аматорському виконанні офіцерів в Єревана (Єревані), в 1827 році.

Незважаючи на гаряче бажання Грибоєдова подати у відставку, він повинен був, за наполяганням своєї матері, повернутися знову на службу на Кавказ.

Після вступу на престол государя Миколи I в 1826 році, Грибоєдов був несподівано арештований і привезений до Петербурга; він був звинувачений в участі в змові декабристів, Але дуже скоро виправдався і був відпущений. До сих пір не встановлено, чи перебував він дійсно членом «Північного товариства». У «Лихо з розуму» Грибоєдов висловив своє негативне ставлення до таємних товариств (Репетилов); але відомо, що він дійсно був близький і листувався з деякими з декабристів (Кюхельбекером, Бестужев, кн. Одоєвськ), – поетами і літераторами.

У 1826-27 роках Грибоєдов брав діяльну участь у війні проти Персії, служив при генералові Паскевича, який замінив на Кавказі Єрмолова. Багато разів Грибоєдов виявляв на війні блискучу хоробрість, самовладання. Висновок Туркманчайського мирного договору, за яким Росія отримала Ериванському область і велику контрибуцію, було справою рук Грибоєдова, який вів дипломатичні переговори. Паскевич, цінуючи його заслуги, хотів, щоб він особисто доповів Государю про укладену світі. Микола I ухвалив його дуже милостиво, нагородив і незабаром призначив посланником в Персію.

Дипломатична кар’єра Грибоєдова була блискуча; йому було всього 33 роки, коли він був призначений на відповідальну посаду посланника. Але ця честь і відмінності не радували його. Ніколи ще йому не було так важко залишати Росію. Важкі, неясні передчуття не давали йому спокою. Прощаючись з друзями, він відчував, що ніколи більше їх не побачить.

По дорозі в Персію Грибоєдов зупинився в Тифлісі і тут провів кілька місяців. Грибоєдов любив одну молоду дівчину, княжну Ніну Чавчавадзе, яку він раніше бачив ще дівчинкою. Зустрівшись з Ніною знову, Грибоєдов зробив їй пропозицію і, отримавши згоду, незабаром одружився. Щастя молодого подружжя тривало дуже недовго! Грибоєдов мав їхати в Персію, на місце свого призначення. Він не хотів брати з собою молоду дружину, так як атмосфера в Персії після недавньої війни була дуже натягнутою; дружина проводила Грибоєдова до Тебріза, звідки він один відправився в Тегеран, сподіваючись через деякий час виписати дружину туди. Але більше їм не судилося зустрітися на цьому світі .

Перси були вкрай роздратовані проти Грибоєдова, який уклав такий невигідний для них світ. Є підстави припускати, що і англійська дипломатія підтримувала це роздратування персів проти Росії. Грибоєдов, як представник Росії, зайняв відразу дуже тверду і рішучу позицію; він зробив все, що міг, для звільнення безлічі російських полонених, які мучилися в перській полоні, а також взяв під свій захист християн, яких переслідували магометани. Роздратування персів розпалювали фанатичні мулли. Дізнавшись, що в будинку посольства ховаються християни, які втекли від переслідування персів, збуджений натовп народу оточила посольство, вимагаючи їх видачі.

Грибоєдов відмовився видати переховувалися під його захистом християн. Величезний натовп персів почала штурмувати будинок. Грибоєдов сам з шаблею в руках став на чолі захищали посольство козаків і був убитий в цій нерівній битві, – персів було раз в десять більше російських, які були все перебиті розлючений натовпом. З усього російського посольства врятувався один чоловік, який і розповів про твердий, сміливому поведінці Грибоєдова і його геройської смерті. Тільки на третій день прийшли війська; заколот був приборканий. Мстива натовп персів знівечила тіло Грибоєдова, тягнучи його по вулицях міста; його дізналися лише по зведеному пальцю руки, яка була за кілька років до цього прострелено кулею на дуелі.

Александр ‘Сергѣевіч’ Грібоѣдов’

російський дипломат, поет, драматург, піаніст і композитор, дворянин, статський радник

коротка біографія

– відомий російський письменник, поет, драматург, блискучий дипломат, статський радник, автор легендарної п’єси у віршах «Лихо з розуму», був нащадком старовинного дворянського роду. Народився в Москві 15 січня (4 січня за ст. Ст.) 1795 р з ранніх років проявив себе надзвичайно розвиненим, причому різнобічно, дитиною. Забезпечені батьки постаралися дати йому прекрасне домашнє виховання, а в 1803 р Олександр став вихованцем Московського університетського благородного пансіону. В одинадцятирічному віці він був уже студентом Московського університету (словесного відділення). Ставши в 1808 р кандидатом словесних наук, Грибоєдов закінчує ще два відділення – морально-політичне і фізико-математичне. Олександр Сергійович став одним з найосвіченіших людей серед своїх сучасників, знав близько десятка іноземних мов, був дуже обдарований музично.

З початком Великої Вітчизняної війни 1812 Грибоєдов влився в ряди добровольців, але безпосередньої участі у воєнних діях йому брати участь не доводилося. У званні корнета Грибоєдов в 1815 р ніс службу в кавалерійському полку, що знаходився в резерві. На цей час припадають перші літературні спроби – комедія «Молоде подружжя», яка представляла собою переклад французької п’єси, стаття «Про кавалерійських резервах», «Лист з Брест-Литовську до видавця».

На початку 1816 р А. Грибоєдов виходить у відставку і приїжджає жити в Санкт-Петербург. Працюючи в колегії закордонних справ, він продовжує заняття на новому для себе письменницькому терені, робить переклади, вливається в театрально-літературні кола. Саме в цьому місті доля подарувала йому знайомство з О. Пушкіним. У 1817 р А. Грибоєдов спробував сили в драматургії, написавши комедії «Своя сім’я» і «Студент».

У 1818 р Грибоєдова призначили на посаду секретаря царського повіреного, який очолював російську місію в Тегерані, і це докорінно змінило його подальшу біографію. Висилку на чужину Олександра Сергійовича розцінювали як покарання за те, що він виступив секундантом в скандальній дуелі зі смертельним результатом. Перебування в іранському Тебрізі (Тавризе) дійсно було обтяжливим для початківця письменника.

Взимку 1822 р новим місцем служби Грибоєдова став Тифліс, а новим начальником – генерал А. П. Єрмолов, надзвичайний і повноважний посол в Тегерані, командувач російськими військами на Кавказі, при якому Грибоєдов був секретарем по дипломатичній частині. Саме в Грузії він написав перший і другий акти комедії «Горе від розуму». Третій і четвертий акти були складені вже в Росії: навесні 1823 Грибоєдов поїхав з Кавказу у відпустку на батьківщину. У 1824 р в Санкт-Петербурзі була поставлена ​​остання крапка в творі, шлях якого до популярності виявився тернистий. Комедія не могла бути опублікована через заборону цензури та розходилася в рукописних списках. Тільки невеликі фрагменти «прослизнули» в друк: їх в 1825 р включив в номер альманах «Російська Талія». Дітище Грибоєдова отримало високу оцінку А. С. Пушкіна.

Грибоєдов планував здійснити подорож до Європи, проте в травні 1825 році йому довелося терміново повернутися на службу в Тифліс. У січні 1826 в зв’язку зі справою декабристів його заарештували, тримали в фортеці, після чого доставили в Петербург: прізвище письменника кілька разів спливала на допитах, до того ж під час обшуків знаходили рукописні копії його комедії. Проте за відсутністю доказів слідству довелося звільнити Грибоєдова, і у вересні 1826 він повернувся до виконання службових обов’язків.

У 1828 р був підписаний Туркманчайский мирний договір, що відповідав інтересам Росії. Він зіграв в біографії літератора певну роль: Грибоєдов брав участь в його укладенні та доставив до Петербурга текст угоди. За заслуги талановитому дипломату була подарована нова посада – повноважного міністра (посла) Росії в Персії. У своєму призначенні Олександр Сергійович бачив «політичне заслання», плани на реалізацію численних творчих задумів руйнувалися. З важким серцем в червні 1828 Грибоєдов залишає Петербург.

Добираючись до місця служби, протягом декількох місяців він жив в Тифлісі, де в серпні відбулося його вінчання з 16-річною Ніною Чавчавадзе. У Персію він поїхав уже з молодою дружиною. У країні і за її межами існували сили, яких не влаштовувало усиливавшееся вплив Росії, які культивували в свідомості місцевого населення неприязнь до її представникам. 30 січня 1829 р знаходилося в Тегерані російське посольство піддалося жорстокому нападу озвірілого натовпу, і однією з його жертв став А.С. Грибоєдов, якого спотворили до такої міри, що впізнали потім тільки по характерному шраму на руці. Тіло відвезли в Тифліс, де останнім його притулком став грот при церкві Св. Давида.

Біографія з Вікіпедії

Походження та ранні роки

Грибоєдовнародився в Москві, в забезпеченої родовитої сім’ї. Його предок, Ян Гржибовський (пол. Jan Grzybowski), на початку XVII століття переселився з Польщі в Росію. Прізвище Грибоєдов являє собою не що інше, як своєрідний переклад прізвища Гржибовський. За царя Олексія Михайловича був розрядних дяком і одним з п’яти укладачів Соборне уложення 1649 року Федір Акимович Грибоєдов.

• Батько – Сергій Іванович Грибоєдов (1761-1814), відставний секунд-майор;
• Мати – Анастасія Федорівна (1768-1839), в дівоцтві також Грибоєдова – з смоленської гілки цього роду, причому її родина була багатшою і вважалося більш шляхетним;
• Сестра – Марія Сергіївна Грибоєдова (Дурново);
• Брат – Павло (помер у дитинстві);
• Дружина – Ніна Олександрівна Чавчавадзе (Вантаж. ნინო ჭავჭავაძე)(4 листопада 1812 – 28 червень 1857).

За свідченням родичів, в дитинстві Олександр був дуже зосереджений і незвичайно розвинений. Існують відомості, що він припадав внучатим племінником Олександру Радищеву (це ретельно приховував сам драматург). У 6-річному віці вільно володів трьома іноземними мовами, в юності вже шістьма, зокрема досконало англійською, французькою, німецькою та італійською. Дуже добре розумів латинь і давньогрецький мову.

У 1803 році його віддали в Московський університетський шляхетний пансіон; через три роки Грибоєдов надійшов на словесне відділення Московського університету. У 1808 році (у віці 13 років) закінчив словесне відділення університету зі ступенем кандидата словесних наук, але не залишив навчання, а вступив на етико-політичне (юридична) відділення філософського факультету. У 1810 році отримав ступінь кандидата прав і залишився в університеті для вивчення математики та природничих наук.

війна

8 вересня 1812 р корнет Грибоєдов захворів і залишився у Володимирі, і, імовірно, аж до 1 листопада 1812 року через хворобу не з’являвся в розташуванні полку. Влітку, під час Вітчизняної війни 1812 року, коли ворог з’явився на території Росії, він вступив до Московського гусарський полк (добровільне нерегулярне підрозділ) графа Петра Івановича Салтикова, який отримав дозвіл на його формування. Прибувши на місце служби, він потрапив в компанію «Юних корнетів з кращих дворянських прізвищ»– князя Голіцина, графа Ефимовская, графа Толстого, Аляб’єва, Шереметєва, Ланского, братів Шатілова. З деякими з них Грибоєдов був родичем. Згодом він писав в листі до С. Н. Бегичеву: «Я в цій дружині всього побув 4 місяці, а тепер 4-й рік як не можу потрапити на шлях істинний». Бегичев відповів на це так:

Та тільки-но приступили до формування, як ворог увійшов в Москву. Полк цей отримав наказ йти в Казань, а по вигнанні ворогів, в кінці того ж року, наказано йому було слідувати в Брест-Литовська, приєднатися до розбитого іркутському драгунському полку і прийняти назву іркутського гусарського. С. Н. Бегичев

До 1815 року Грибоєдов служив в званні корнета під командуванням генерала від кавалерії А. С. Кологривова. Перші літературні досліди Грибоєдова – «Лист з Брест-Литовську до видавця», нарис «Про кавалерійських резервах»і комедія «Молоде подружжя»(Переклад французької комедії «Le secre») – відносяться до 1814 р статті «Про кавалерійських резервах»Грибоєдов виступив в якості історичного публіциста.

Захоплено-ліричне «Лист з Брест-Литовську до видавця», опубліковане в «Віснику Європи», написане ним після нагородження Кологривова в 1814 році «орденом Святого Рівноапостольного Володимира 1-го ступеня» і свята 22 червня (4 липня) в Брест-Литовську , в кавалерійських резервах, з цього приводу.

В столиці

У 1815 році Грибоєдов приїхав до Петербурга, де познайомився з видавцем журналу «Син Вітчизни» Н. І. Греч і знаменитим драматургом Н. І. Хмельницьким.

Навесні 1816 року письменник-початківець залишив військову службу, а вже влітку опублікував статтю «Про розбір вільного перекладу Бюргеровой балади” Ленора “» – відгук на критичні зауваження Н. І. Гнєдича про баладі П. А. Катенін «Ольга».

Тоді ж ім’я Грибоєдова з’являється в списках дійсних членів масонської ложі «Сполучені друзі». У початку 1817 року Грибоєдов став одним із засновників масонської ложі «Du Bien».

Влітку вступив на дипломатичну службу, зайнявши посаду губернського секретаря (з зими – перекладача) Колегії іноземних справ. До цього періоду життя літератора також відносяться його знайомства з А. С. Пушкіним і В. К. Кюхельбекер, робота над віршем «лубочні театр» (відповідь на критику М. Н. Загоскіна на адресу «Молодих подружжя»), комедіями «Студент» (спільно з П. А. Катенін), «Удавана невірність» (спільно з А. А. Жандра), «Своя сім’я, або Заміжня наречена» (у співавторстві з А. А. Шаховським і М. І. Хмельницьким).

дуель

У 1817 році в Петербурзі відбулася знаменита «четверная дуель» Завадовського-Шереметьєва і Грибоєдова-Якубовича.

Грибоєдов жив у Завадовського і, будучи приятелем відомої танцівниці Санкт-Петербурзького балету Авдотьи Істоміної, після подання привіз її до себе (природно, в будинок Завадовського), де вона прожила дві доби. Кавалергард Шереметєв, коханець Істоміної, був з нею в сварці і перебував у від’їзді, але коли повернувся, то підбурюваний корнетом лейб-уланського полку А. І. Якубовичем, викликав Завадовського на дуель. Секундантом Завадовського став Грибоєдов, а Шереметєва – Якубович; обидва також обіцяли битися.

Першими вийшли до бар’єра Завадовський і Шереметєв. Завадовський, відмінний стрілець, смертельно поранив Шереметєва в живіт. Оскільки Шереметєва треба було негайно везти в місто, Якубович і Грибоєдов відклали свій поєдинок. Він відбувся в наступному, 1818 році, в Грузії. Якубович був переведений в Тифліс по службі, там же виявився проїздом і Грибоєдов, прямуючи з дипломатичною місією в Персію.

Грибоєдов був поранений в кисть лівої руки. Саме з цього поранення вдалося згодом впізнати спотворений труп Грибоєдова, убитого релігійними фанатиками під час розгрому російського посольства в Тегерані.

На сході

У 1818 році Грибоєдов, відмовившись від місця чиновника російської місії в США, отримав призначення на посаду секретаря при царському поверенном в справах в Персії Сімоне Мазаровіч. Перед від’їздом в Тегеран завершив роботу над «Пробами інтермедії». До місця служби відправився в кінці серпня, через два місяці (з короткочасними зупинками в Новгороді, Москві, Тулі і Воронежі) прибув в Моздок, по дорозі в Тифліс склав докладний щоденник з описом своїх переїздів.

У початку 1819 року Грибоєдов завершив роботу над іронічним «Листом до видавця з Тифліса від 21 січня» і, ймовірно, віршем «Прости, Вітчизна!», Тоді ж відправився в свою першу відрядження до шахського двору. По дорозі в призначене місце через Тебріз (січень – березень) продовжив вести шляхові записки, розпочаті в минулому році. У серпні повернувся назад, де почав клопотатися за долю російських солдатів, які перебували в іранському полоні. У вересні на чолі загону полонених і втікачів виступив з Тебріза в Тифліс, куди прибув вже в наступному місяці. Деякі події цієї подорожі описані на сторінках грибоєдовські щоденників (за липень і серпень / вересень), а також в оповідних фрагментах «Розповідь Вáгіна» і «Ананурскій карантин».

У січні 1820 року Грибоєдов знову відправився в Персію, доповнивши журнал подорожніх щоденників новими записами. Тут, обтяжений службовими клопотами, він провів більше півтора року. Перебування в Персії неймовірно обтяжувало письменника-дипломата, і восени наступного, 1821 року станом здоров’я (через перелом руки) йому, нарешті, вдалося перевестися ближче до батьківщини – в Грузію. Там він зблизився з прибулим сюди ж на службу Кюхельбекером і почав роботу над чорновими рукописами першої редакції «Лиха з розуму».

З лютого 1822 року Грибоєдов – секретар по дипломатичній частині при генералові А. П. Єрмолова, який командував російськими військами в Тифлісі. Цим же роком нерідко датується і робота автора над драмою «1812» (по всій видимості, приурочена до десятирічного ювілею перемоги Росії у війні з наполеонівською Францією).

У початку 1823 року Грибоєдов на час покинув службу і повернувся на батьківщину, протягом двох з гаком років жив в Москві, в с. Дмитрівському (Лакотци) Тульської губернії, в Петербурзі. Тут автор продовжив розпочату на Кавказі роботу з текстом «Лиха з розуму», до кінця року написав вірш «Давид», драматургічну сцену в віршах «Юність Віщого», водевіль «Хто брат, хто сестра, або Обман за обманом» (в кооперації з П. А. Вяземським) і першу редакцію знаменитого вальсу «e-moll». До цього ж періоду життя Грибоєдова прийнято відносити і поява перших записів його «Desiderata» – журналу заміток з дискусійних питань російської історії, географії та словесності.

Наступним, 1824 роком датуються письменницькі епіграми на М. А. Дмитрієва та А. І. Писарєва ( «І складають – брешуть! І переводять – брешуть! ..», «Як распложаются журнальні лайку за лайкою! ..»), оповідний фрагмент «Характер мого дядька », нарис« Окремі випадки петербурзького повені »і вірш« Телешовой ». В кінці цього ж року (15 грудня) Грибоєдов став дійсним членом Вільного товариства любителів російської словесності.

На півдні

В кінці травня 1825 року, в зв’язку з терміновою необхідністю повернутися до місця служби, літератор відмовився від наміру відвідати Європу і поїхав на Кавказ. Згодом він вивчить арабська, турецька, грузинська та перську мови. Першим викладачем, що навчав Грибоєдова перської мови, був Мірза Джафар топчібаші. Напередодні цієї поїздки він завершив роботу над вільним перекладом «Прологу в театрі» з трагедії «Фауст», на прохання Ф. В. Булгаріна склав примітки до «Незвичайним пригодам і подорожам . » Д. І. Цікуліна, надруковані в квітневих номерах журналу «Північний архів »за 1825 рік. По дорозі до Грузії навідався до Києва, де зустрів видатних діячів революційного підпілля (М. П. Бестужева-Рюміна, А. З. Муравйова, С. І. Муравйова-Апостола і С. П. Трубецького), деякий час прожив в Криму, відвідуючи маєток свого давнього приятеля А. П. Завадовського. Грибоєдов подорожував по горах півострова, розробляв план величної трагедії про Хрещення древніх русичів і вів докладний щоденник подорожніх нотаток, опублікований лише через три десятиліття після смерті автора. За утвердившемуся в науці думку саме під впливом південної поїздки їм була написана сцена «Діалог половецьких чоловіків».

арешт

Після повернення на Кавказ Грибоєдов, натхненний участю в експедиції генерала А. А. Вельямінова, написав відомий вірш «Хижаки на Чегемі». У січні 1826 був заарештований в фортеці Грізна за підозрою в приналежності до декабристів; Грибоєдов був привезений до Петербурга, проте слідство не змогло знайти доказів приналежності Грибоєдова до таємного товариства. За винятком А. Ф. Бриг, Е. П. Оболенського, Н. Н. Оржицького і С. П. Трубецького, ніхто з підозрюваних не дав свідчень на шкоду Грибоєдова. Під слідством він перебував до 2 червня 1826 року, але так як довести його участь у змові не вдалося, а сам він категорично заперечував свою причетність до змови, його звільнили з-під арешту з «очисним атестатом». Незважаючи на це деякий час за Грибоєдовим було встановлено негласний нагляд.

Повернення на службу

У вересні 1826 повернувся на службу в Тифліс і продовжив дипломатичну діяльність; взяв участь в укладанні вигідного для Росії Туркманчайського мирного договору (1828) і доставив його текст в Петербург. Призначений міністром-резидентом (послом) в Іран; по шляху на місце призначення знову провів кілька місяців у Тифлісі і одружився там 22 августа (3 вересня) 1828 року на княжні Ніні Чавчавадзе, з якої йому довелося прожити всього кілька тижнів.

Загибель в Персії

Іноземні посольства розташовувалися не в столиці, а в Тавризе, при дворі принца Аббаса-Мірзи, але незабаром після прибуття в Персію місія вирушила представлятися Фетх Алі-шаха в Тегеран. Під час цього візиту Грибоєдов загинув: 30 cічня 1829 роки (6 шаабана 1244 року хіджри) натовп з тисячі релігійних фанатиків перебила усіх, хто був у посольстві, крім секретаря Івана Сергійовича Мальцова.

Обставини розгрому російської місії описуються по-різному, проте Мальцов був очевидцем подій, і він не згадує про загибель Грибоєдова, тільки пише, що людина 15 оборонялися біля дверей кімнати посланника. Повернувшись до Росії, він написав, що було вбито 37 чоловік в посольстві (все, крім нього одного) і 19 тегеранських жителів. Сам він сховався в іншому приміщенні і, по суті, міг описати тільки те, що чув. Все оборонялися загинули, і прямих свідків не залишилося.

Риза-Кулі пише, що був убитий Грибоєдов з 37 товаришами, а з натовпу було вбито 80 осіб. Його тіло було настільки понівечене, що його впізнали тільки по сліду на кисті лівої руки, отриманого в знаменитій дуелі з Якубовичем.

Тіло Грибоєдова було доставлено в Тифліс і поховано на горі Мтацмінда в гроті при церкві Святого Давида. Влітку 1829 року на могилі побував Олександр Пушкін. Також Пушкін писав в «Подорожі в Арзрум», що зустрів гарбу з тілом Грибоєдова на гірському перевалі в Вірменії, згодом названому Пушкінським.

Залагоджувати дипломатичний скандал перський шах послав до Петербурга свого онука. У відшкодування пролитої крові він привіз Миколі I багаті дари, в їх числі був алмаз «Шах». Колись цей чудовий алмаз, обрамлений безліччю рубінів і смарагдів, прикрашав трон Великих Моголів. Тепер він сяє в колекції Алмазного фонду московського Кремля.

На могилі Олександра Грибоєдова його вдова, Ніна Чавчавадзе, поставила пам’ятник з написом: «Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянки, але для чого пережила тебе любов моя!».

творчість

За літературної позиції Грибоєдов відноситься (за класифікацією Ю. Н. Тинянова) до так званим «молодшим архаистам»: його найближчі літературні союзники – П. А. Катенін і В.К.Кюхельбекер; втім, цінували його і «Арзамасцев», наприклад, Пушкін і Вяземський, а серед його друзів – такі різні люди, як П. Я. Чаадаєв і Ф. В. Булгарін.

Ще в роки навчання в Московському університеті (1805) Грибоєдов пише вірші (до нас дійшли тільки згадки), створює пародію на твір В. А. Озерова «Дмитро Донський» – «Дмитро Дрянской». У 1814 році в «Віснику Європи» виходять дві його кореспонденції: «Про кавалерійських резервах» і «Лист редактору». У 1815 році він публікує комедію «Молоде подружжя» – пародію на французькі комедії, які становлять російський комедійний репертуар в той час. Автор використовує дуже популярний жанр «світської комедії» – твори з невеликим числом персонажів і установкою на оригінальність. У руслі полеміки з Жуковським і Гнедичем про російську баладі Грибоєдов пише статтю «Про розбір вільного перекладу” Ленор “» (1816).

У 1817 році в світ виходить комедія Грибоєдова «Студент». За свідченнями сучасників, невелике участь в ній брав Катенин, але швидше за його роль у створенні комедії обмежувалася редактурой. Твір має полемічний характер, спрямований проти «молодших карамзинистов», пародіюючи їх твори, тип художника сентименталізму. Основний пункт критики – відсутність реалізму.

Прийоми пародіювання: введення текстів у побутовій контекст, перебільшене використання перифрастичний (всі поняття в комедії даються описово, нічого не названо прямо). У центрі твору – носій классицистічни свідомості (Беневольскій). Всі знання про життя почерпнуті їм з книг, всі події сприймаються крізь досвід читання. Сказавши «я це бачив, я це знаю», має на увазі «я читав». Герой прагне розіграти книжкові історії, життя йому здається нецікавою. Лішённость реального почуття дійсності пізніше Грибоєдов повторить в «Лихо з розуму» – це риса Чацького.

У 1817 році Грибоєдов бере участь в написанні «Удаваної невірності» спільно з А. А. Жандра. Комедія є обробкою французької комедії Ніколя Барта. У ній з’являється персонаж Рославль, попередник Чацького. Це дивний молодий чоловік, який перебуває в конфлікті з суспільством, вимовляє критичні монологи. У цьому ж році виходить комедія «Своя сім’я, або заміжня наречена». Співавтори: А. А. Шаховської, Грибоєдов, М. І. Хмельницький.

Написане до «Лиха з розуму» ще дуже незрело або створено в співавторстві з більш досвідченими на той момент письменниками (Катенин, Шаховської, Жандр, Вяземський); задумане після «Лиха з розуму» – або зовсім не написано (трагедія про князя Володимира Великого), або не доведено далі чорнових начерків (трагедії про князів Володимира Мономаха і Федора Рязанському), або написано, але в силу ряду обставин невідомо сучасній науці. З пізніх дослідів Грибоєдова найбільш помітні драматичні сцени «1812», «Грузинська ніч», «Родаміст і Зенобій». На особливу увагу заслуговують і художньо-документальні твори автора (нариси, щоденники, епістолярій).

Хоча світова популярність і прийшла до Грибоєдова завдяки лише одній книзі, його не слід вважати «літературним Однодум», що вичерпав свої творчі сили в роботі над «Горем з розуму». Реконструктивний аналіз художніх задумів драматурга дозволяє побачити в ньому талант творця справді високої трагедії, гідної Вільяма Шекспіра, а письменницька проза свідчить про продуктивному розвитку Грибоєдова як самобутнього автора літературних «подорожей».

“Горе від розуму”

Комедія у віршах «Лихо з розуму» задумана в Петербурзі близько 1816 року і закінчена в Тифлісі в 1824 (остаточна редакція – авторизований список, залишений в Петербурзі у Булгаріна, – 1828 рік). У Росії входить до шкільної програми 9 класу (за часів СРСР – в 8 класі).

Комедія «Горе від розуму» – вершина російської драматургії і поезії. Яскравий афористичний стиль сприяв тому, що вона вся «розійшлася на цитати».

«Ніколи жоден народ не був так висміюючи, ніколи жодну країну не волочили так в грязі, ніколи не кидали в обличчя публіці стільки брутальної лайки, і, проте, ніколи не досягалося більш повного успіху» (П. Чаадаєв. «Апологія божевільного» ).

«Його” Горе від розуму “без спотворень і скорочень вийшло в 1862 році. Коли самого Грибоєдова, який загинув від рук фанатиків в Ірані, вже більше 30 років не було на цьому світі. Написана як ніколи вчасно – напередодні повстання декабристів – п’єса стала яскравим поетичним памфлетом, викривальним панує режим. Вперше так сміливо і відверто поезія увірвалася в політику. І політика поступилася, – написала в есе “Олександр Сергійович Грибоєдов. Горе від розуму “(в авторській рубриці” 100 книг, які потрясли світ “в журналі” Юність “) Олена Сазанович. – П’єса в рукописному вигляді пройшлася по всій країні. Грибоєдов в черговий раз пожартував, назвавши “Горе від розуму” комедією. Чи жарт ?! Близько 40 тисяч примірників, переписаних від руки. Приголомшливий успіх. Це був відвертий плювок у вищий світ. І вищий світ над комедією не сміявся. Втерли. І Грибоєдова не просто . ».

Музичні твори

Написані Грибоєдовим нечисленні музичні твори мали чудовою гармонією, стрункістю і лаконічністю. Він – автор декількох фортепіанних п’єс, серед яких найбільшу популярність мають два вальсу для фортепіано. Деякі твори, в тому числі й сама фортепіанна соната – найсерйозніше музичний твір Грибоєдова, до нас не дійшли. Вальс мі мінор його твори вважається першим російським вальсом, що дійшли до наших днів. За спогадами сучасників, Грибоєдов був чудовим піаністом, його гра відрізнялася справжнім артистизмом.

інше

У 1828 році Грибоєдов завершив роботу над “Проектом установи Російської закавказької компанії”. У проекті з метою розвитку торгівлі та промисловості Закавказзя передбачалося створити автономну керуючу компанію з великими адміністративними, економічними і дипломатичними повноваженнями для управління Закавказзям. Проект, як такий, що суперечить його особистої влади в Закавказзі, був відкинутий І. Ф. Паскевичем.

Великий розділ творчої спадщини Грибоєдова становлять його листи.

пам’ять

пам’ятники

• У Петербурзі пам’ятник А. С. Грибоєдова (скульптор В. В. Лішев, 1959 рік) знаходиться на Заміському проспекті на Піонерській площі (навпроти Театру Юного глядача)
• У центрі Єревана є пам’ятник А. С. Грибоєдова (автор – Оганес Беджанян, 1974 рік), а в 1995 році була випущена поштова марка Вірменії, присвячена А. С. Грибоєдова.
• В Алушті пам’ятник А. С. Грибоєдова встановлений в 2002 році, до 100-річного ювілею міста.
• У Москві пам’ятник А. С. Грибоєдова знаходиться на Чистопрудному бульварі.
• У Великому Новгороді А. С. Грибоєдов увічнений в пам’ятнику “Тисячоліття Росії», в групі скульптур «Письменники і художники».
• У Волгограді, на кошти вірменської громади міста, встановлено бюст А. С. Грибоєдова (на вулиці Радянській, навпаки поліклініки № 3).
• У Тбілісі пам’ятник А. С. Грибоєдова знаходиться на набережній Кури (скульптор М. Мерабішвілі, архітектор Г. Мелкадзе, 1961).
• У Тегерані біля російського посольства є пам’ятник А. С. Грибоєдова (скульптор В. А. Беклемішев, 1912).

Музеї та галереї

• Державний історико-культурний і природний музей-заповідник А. С. Грибоєдова «Хмеліта».
• У Криму, в Червоній печері (Кизил-Коба), в честь перебування А. С. Грибоєдова названа галерея.

вулиці

Вулиці їм. Грибоєдова є в багатьох містах Росії і країнах ближнього зарубіжжя:

• Альметьевске,
• Петрозаводську,
• Пермі,
• Челябінську,
• Красноярську,
• Калінінграді,
• Сургуті,
• Сімферополі,
• Севастополі,
• Брянську,
• Єкатеринбурзі,
• Новокузнецьку,
• Новоросійську,
• Новосибірську,
• Рязані,
• Дзержинську (Нижегородська обл.),
• Іркутську,
• Махачкалі,
• Геленджику,
• Коврові,
• Твері,
• Тюмені,
• Кірові,
• Єсентуках;

у Білорусі– Бресті, Вітебську, Мінську;

• Хмельницькому,
• Вінниці,
• Харкові,
• Херсоні,
• Ірпені,
• Білій Церкві,
• Чернівцях;

у Вірменії– Єревані, Ванадзоре, Гюмрі, Севані;