§ 28. Воєнні дії з червня 1941 до кінця 1942 рр.

18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву №21 про ведення воєнних дій проти СРСР — «план «Барбаросса». План передбачав розгромлення СРСР в ході «блискавичної війни», що мала тривати сім — вісім тижнів.

Для нападу на СРСР Німеччина та її сателіти зосередили три групи армій.

Група армій «Північ» мала наступати зі Східної Пруссії на Даугавпілс, Псков, Ленінград для захоплення Прибалтики та портів на Балтиці.

Група армій «Центр» мала завдати удари по флангах радянських військ у районі Белостока, об’єднатися в районі Мінська і наступати на Москву.

Група армій «Південь » повинна була знищити основні сили Червоної армії в Західній Україні і продовжити наступ на Київ, Харків, Донбас і Крим.

За підрахунками американського дослідника Б. Вейлі, радянський уряд одержав 84 попередження про напад, що готувався. Однак Сталін був переконаний, що все це — інтриги британського уряду, мета яких — посварити СРСР і Німеччину.

2. НАПАД НІМЕЧЧИНИ НА СРСР

2.1. ВОЄННА КАТАСТРОФА ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ НА ПОЧАТКУ ВІЙНИ

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина розпочала воєнні дії проти СРСР. Разом із нацистською Німеччиною у війну проти Радянського Союзу вступили Італія, Румунія, через кілька днів — Угорщина, Фінляндія і Словаччина.

За кількісними показниками Червоній армії не було рівних — лише за танками й літаками вона переважала майже вдвічі Німеччину, Японію, Італію, Румунію та Фінляндію, разом узяті. Проте наступ Вермахту і бомбові удари німецької авіації завдали величезної шкоди радянським військам. У перший день війни гітлерівська авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1 200 літаків на землі, так і не давши їм піднятися у повітря.

Високий ступінь моторизованості німецької армії дозволяв її ударним угрупованням стрімко наступати. Щодоби гітлерівські війська просувалися в середньому на 30 км. За перші три тижні війни армія агресора просунулася вглиб країни на 350—600 км. На середину липня 1941 р. німецькі війська окупували Литву і Латвію, значну частину України, Білорусії й Естонії, вторглися у західні області Російської Федерації, вийшли на підступи до Ленінграда, загрожували Смоленську і Києву.

Історичні подробиці. Лише за перші три тижні війни радянські втрати становили 815 700 бійців, 4 013 літаків, 11 783 танків, 21 500 гармат і мінометів.

Історичні подробиці. На червень 1941 р в сухопутних військах бракувало за штатом 66 900 командирів, а некомплект в авіаційних підрозділах становив 33 %. Із 733 вищих командирів — від комбрига до Маршала Радянського Союзу — репресовано 579. На початок війни в результаті репресій тільки 7 % командирів мали вищу військову освіту, а 37 % не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військових навчальних закладах. Тільки у Київському особливому військовому окрузі репресовано 96 % командування дивізій та укріплених районів і 100 % командирів корпусів.

Німецькі танки в районі м. Ржев, 1941 р.

Червоноармійці, що здалися в полон німецькому солдату, 1941 р.

Свідчать документи. З наказу № 270 від 16.08.1941 р.

«1) Командирів і політпрацівників, хто зриває під час бою знаки відмінності і здається в полон, вважати. дезертирами, їхні сім’ї заарештовувати. Розстрілювати на місці таких дезертирів. 2) Тим, хто потрапив в оточення, — битися до останньої можливості, пробиватися до своїх. Сім’ї червоноармійців, які здались у полон, позбавляти державної допомоги».

Думка історика. З роботи В. Гриневича «Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939—1945 рр.)». — К., 2007.

«Значною мірою армійські частини вдавалося утримувати на передовій лише за допомогою військ НКВС. Лише за перший місяць війни НКВС затримали через «безладний відступ» і повернули на фронт 203 867 червоноармійців. Командувач Ленінградського фронту генерал армії Г. Жуков надіслав у вересні 1941 р. у війська фронту та на Балтійський флот шифрограму, в якій, значно виходячи за межі наказу № 270. пропонував розстрілювати не лише тих, хто здався в полон, а й їхні сім’ї!»

Історичні подробиці. Деякі дослідники звертають увагу на те, що СРСР готувався до наступальної, агресивної війни. Масове виробництво планерів, легких швидкохідних та автострадних танків (хоча на території СРСР не було автострад), танків-амфібій, нечуване за розмахом залучення молоді країни до парашутних військово-спортивних тренувань тощо — усе це навряд чи є підготовкою до оборонної війни. Крім цього, треба ще згадати демонтаж міцної системи укріплень на «старому кордоні» 1939 р., розміщення на прикордонній території аеродромів, складів боєприпасів та військової амуніції. Однак у разі нападу противника військова машина, налагоджена для наступу, не спроможна швидко перебудуватися для оборони, і тоді невідворотною є воєнна катастрофа.

Історичні подробиці. На 16 жовтня 1941 р. у Ворошиловграді (нині Луганськ) на призовних пунктах явка військовозобов’язаних виявилась незадовільною: на Артемівський пункт з’явилося лише 10 %, на Климівський — 18%. Станом на 23 жовтня 1941 р. по Харківському Військовому Округу з’явилося лише 43 % від загальної кількості призваних. За повідомленнями військкоматів Харківської та Сталінської (нині Донецької) областей, наприкінці жовтня 1941 р. відсоток дезертирів серед новобранців по Сталінському райвійськкомату становив до 35 %, по Ізюмському — 45 %, по Дергачівському — 50 %.

2.2. ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ ВІЙНИ

1) Погане управління військами, зумовлене, зокрема, тим, що командні кадри Червоної армії були репресовані сталінським режимом. Руйнівними виявилися морально-психологічні наслідки сталінських репресій. Вони позначились низькою ініціативою, нерішучістю командирів за складних обставин брати на себе відповідальність у прийнятті самостійних рішень тощо.

2) Низький морально-психологічний стан радянських військ і частини цивільного населення. В армії почастішали випадки дезертирства та кількість тих, хто добровільно переходив до німців.

Воєнні невдачі, помножені на складні умови життя та жорстокість сталінського режиму, глибокий слід від колективізації та репресій посилили антирадянські настрої серед населення. Якщо впродовж перших днів війни біля військкоматів збиралися натовпи громадян, які вимагали відправити їх на фронт, то в міру стрімкого німецького наступу патріотичне піднесення, що охопило міську молодь, почало сходити нанівець. Так, на заході України мобілізацію до Червоної армії фактично зірвано. Однак і на сході мобілізація відбувалася з ускладненнями.

3) Вище керівництво країни припустилось стратегічних прорахунків. Радянська військова доктрина передбачала, що майбутня війна вестиметься на ворожій території; Кремль не мав реального плану на випадок оборонної війни.

3. ХАРАКТЕР НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Чи була німецько-радянська війна 1941-1945 рр. «Великою Вітчизняною війною»? Це питання не тільки наукове, а й світоглядне. Воно важливе не тільки характеру самої війни, а й визначальне для усвідомлення сутності історичних подій у XX і XXI ст., і розуміння характеру агресії Росії проти України та інших сучасних проблем: імперських амбіцій — чи боротьби за незалежність, ностальгії по СРСР — чи долучення до європейських цінностей.

Вітчизняна війна — справедлива, оборонна війна на захист своєї Вітчизни проти агресора; така війна супроводжується консолідацією суспільства.

Уперше термін «вітчизняна війна» щодо війни Німеччини і СРСР з’явився в тексті виступу В’ячеслава Молотова по радіо 23 червня 1941 року.

Думка історика. З роботи С. Кульчицького «Велика Вітчизняна війна (походження і суть терміна)»

Жителі західних областей мають свою точку зору на урочисто-піднесений термін — Велика Вітчизняна війна. Для них Радянський Союз не став Вітчизною. Радянізація 1939-1941 рр. і 1945-1953 рр. виявилася не менш важкою, ніж нацистська окупація 1941-1944 рр.

Думка історика. З роботи Я. Грицака «Життя, смерть та інші неприємності». — К., 2008.

«Досить глянути на карту, щоб зрозуміти: це не була наша війна, це була війна за контроль над нами. Чи, точніше, над нашими предками, що мали «щастя» опинитися між Берліном і Москвою. Досить подивитися на статистику втрат, щоб переконатися; найбільше від війни постраждали не німці чи росіяни, а білоруси, місцеві євреї, кримські татари, поляки й українці».

Чи погоджуєтесь Ви з думкою історика?

Історичні подробиці. Ще у 1914-1917 рр. офіційна російська пропаганда намагалася назвати Першу світову війну з боку Росії великою і вітчизняною.

Очевидно, що, якими не були б плани радянського керівництва, напад Німеччини на СРСР визначив характер війни. Війна з боку СРСР мала оборонний характер — коли йшлося про звільнення своєї землі від окупантів. Для радянських патріотів вона стала Великою Вітчизняною війною.

Але вона не була такою для багатьох учасників Другої світової, і не є такою для наших сучасників, які розрізняють справедливість війни проти агресора — та «радянізацію» країн Європи після вигнання німецьких військ Червоною армією.

4. ХІД ВОЄННИХ ДІЙ У ЛИПНІ – ЖОВТНІ 1941 р.

22 червня 1941 р. прийнято Указ Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан». 23 червня 1941 р. утворено надзвичайний орган вищого військового управління, який з 8 серпня отримав остаточну назву — Ставка Верховного Главнокомандування. З 10 липня 1941 р. її головою став Й. Сталін. До складу Ставки, яка здійснювала стратегічне командування військами, входили вищі військові, партійні та державні діячі СРСР. 30 червня 1941 р. утворено Державний Комітет Оборони (ДКО). До нього увійшли Й. Сталін (голова), В. Молотов, К. Ворошилов, Г. Маленков, Л. Берія, Л. Каганович та ін. У руках ДКО зосередилася вся повнота державної, військової та політичної влади в країні.

Війська німецької групи армій «Північ» окупували Естонію і наблизилися до Ленінграда. 8 вересня 1941 р. гітлерівські війська прорвалися до Ладозького озера і перерізали сухопутні комунікації, що зв’язували Ленінград з країною. З вересня розпочалася драматична 900-денна оборона міста.

10 липня 1941 р. німецька група армій «Центр» розпочала наступ на Смоленськ. їй протистояли сили Західного фронту (командувач С. Тимошенко). Танкові угруповання супротивника форсували Дніпро і захопили Смоленськ.

Проте контрудари Червоної армії під Оршею, Рогачовим, Вітебськом, Смоленськом змусили гітлерівські війська вперше в ході Другої світової війни перейти до оборони. Наступ групи армій «Центр» зупинено на підступах до Москви. Смоленська битва тривала два місяці.

Оборона Києва розпочалася 11 липня 1941 р. і тривала 71 день. До складу військ Південно-Західного фронту, що обороняли Київ, влилося 200 тис. жителів столиці, 90 тис. добровольців поповнили народне ополчення і винищувальні батальйони, 160 тис. працювали на будівництві оборонних споруджень.

Командування Вермахту перекинуло 2-гу польову армію і 2-гу танкову групу Гудеріана з групи армій «Центр» на допомогу групі армій «Південь». 10 вересня війська Гудеріана захопили Чернігів. Одночасно в районі Кременчука німецькі війська прорвали оборону радянських військ на Дніпрі і захопили на лівому березі плацдарм, з якого 1-ша танкова група Клейста почала рухатися на північ для об’єднання з військами Гудеріана. 15 вересня танкові частини супротивника об’єдналися в районі Лохвиці на Полтавщині. Чотири армії Південно-Західного фронту опинилися в оточенні.

Червоноармійці з 82-м мінометом на позиціях під Києвом, липень 1941 р.

19 вересня Ставка прийняла рішення залишити Київ. Розрізненими групами частини Червоної армії виходили з оточення, однак 450 тис. солдатів і командирів потрапили у полон.

Оборона Одеси розпочалася 5 серпня. Наступ разом із німецькими військами вели 18 румунських дивізій. 16 жовтня 1941 р. захисників Одеси разом із бойовою технікою морським шляхом евакуювали в Крим.

5. ФОРМУВАННЯ АНТИГІТЛЕРІВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ

1 січня 1942 р. у Вашингтоні представники чотирьох великих держав — СРСР, США, Великої Британії та Китаю, а також 22 інших країни — підписали Декларацію Об’єднаних Націй. У Декларації містилося зобов’язання залучити всі сили та ресурси проти тих країн фашистсько-мілітаристського блоку, з якими країни, що підписали Декларацію, перебували в стані війни.

У перший період війни СРСР мав гостру потребу в одержанні допомоги від США і Великої Британії. Особливо великі були потреби в танках, протитанкових гарматах, середніх бомбардувальниках, винищувачах, автомобілях тощо.

Питання відкриття Другого фронту обговорювали в британському парламенті у липні 1941 р. Однак великі втрати союзних караванів під час переходу до радянських портів, складна Битва за Атлантику з німецьким флотом ускладнювали вирішення цього питання.

Ленд-ліз (англ. lend — давати в борг, lease — здавати в оренду) — система передачі Сполученими Штатами Америки і Великою Британією в борг чи в оренду за оплату озброєння, боєприпасів, продовольства тощо країнам антифашистської коаліції в період Другої світової війни.

Другий фронт («перший фронт» — між Німеччиною та СРСР) — відкриття бойових дій проти Німеччини США та Великою Британією. Сутність Другого фронту полягала у створенні критичної для Німеччини ситуації, коли вона змушена була б воювати на два фронти — на сході та заході. СРСР наполягав на відкритті другого фронту на території окупованої Франції.

Історичні подробиці. США і Велика Британія зобов’язалися поставляти за ленд-лізом щомісяця 100 бомбардувальників, 300 винищувачів, 800 танків та іншу військову техніку. Спочатку оплату цих поставок СРСР здійснював золотом, але невдовзі США надали Радянському Союзу безвідсоткову позику 1 млрд дол. для фінансування допомоги.

6. РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИМ ФРОНТ восени 1941 – у 1942 рр.

Наступ німецьких військ на Москву розпочався 30 вересня — 2 жовтня 1941 р. До 7 жовтня на захід від Вязьми їм вдалося оточити велике угруповання радянських військ. Дві армії Брянського фронту оточили в районі Брянська.

Оборона Москви мала стратегічне значення. Населення Москви рило протитанкові рови та долучалось до зведення інших оборонних споруд. З числа літніх людей та тих, кого за станом здоров’я не призвали до армії, формували підрозділи «народного ополчення», людські втрати яких на полі бою були величезними через погане озброєння та недостатню підготовку бійців.

15 жовтня прийнято рішення про евакуацію на схід країни значної частини урядових закладів і підприємств міста. 16 жовтня загін гітлерівської мотопіхоти, котрий прорвався до Москви, зустріли радянські воїни лише за 15 км від Кремля. 20 жовтня в Москві ввели облоговий стан.

Контрнаступ радянських військ під Москвою

Контрнаступ радянських військ розпочався 5 грудня 1941 р. Армії Калінінського, Західного і Південно-Західного фронтів відкинули гітлерівців від Москви на 100—250 км. Радянські війська звільнили Калінін, Калугу та інші міста.

Московська битва відіграла величезну роль. Це була перша велика поразка гітлерівців з початку Другої світової війни, що означало крах плану «блискавичної війни».

У січні 1942 р. розпочався наступ частин Червоної армії на фронті завширшки близько 2 000 км. Але гітлерівське командування до весни 1942 р. зуміло збільшити чисельність своїх військ. Крім цього, Вермахту вдалося ввести в оману радянське керівництво. Ставка очікувала новий наступ не на півдні, де його реально готували німецькі війська, а на московському напрямку.

Важкою трагедією обернулися бої під Харковом у травні 1942 р., де були оточені війська Південно-Західного фронту під командуванням маршала С. Тимошенка. У полон потрапило 240 тис. радянських бійців і командирів.

Колони радянських військовополонених ведуть у табір, літо 1942 р.

Підходила до своєї трагічної розв’язки оборона Севастополя (30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.). У травні 1942 р. німецькі війська зайняли Керч, захопивши військову техніку радянських військ, які евакуювалися з великими втратами на Таманський півострів. Крим був окупований.

Вермахт розгорнув наступ у напрямку Кавказу і Сталинграда. Стратегічна ініціатива знову перейшла до німецьких військ.

7. НАПАД ЯПОНІЇ НА ПЕРЛ-ХАРБОР І ПОЧАТОК ВІЙНИ НА ТИХОМУ ОКЕАНІ

У листопаді 1941 р. керівництво Японії вирішило розпочати воєнні дії проти США. Головну роль у веденні операцій на просторах Тихого океану і Південно-Східної Азії повинен був відіграти військово-морський флот Японії.

Катастрофа флоту в Перл-Харборі вразила Сполучені Штати. «Ізоляціоністи» втратили вплив у країні. 8 грудня 1941 р. США офіційно оголосили війну Японії. У війну з Японією вступили також Велика Британія та її домініони, низка держав Латинської Америки. 11 грудня 1941 р. Німеччина й Італія оголосили війну США, звинувативши їх у «порушенні нейтралітету». Так само вчинили Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія і Хорватія.

Таким чином, у війну вступили всі великі держави та їхні союзники.

У грудні 1941 р. масований наступ розгорнула Японія. Її авіація завдала могутнього удару по англо-американських базах на Філіппінах, у Малайї. Японські війська з Індокитаю вступили на територію Таїланду. З Таїланду розпочався наступ на Бірму і Малайю. Японський флот висадив десанти в Індонезії та на Філіппінах. За шість місяців війни Японія завоювала панування на морі й у повітрі, захопила величезні території з населенням понад 150 млн осіб, найбагатші джерела нафти, олова, каучуку та іншої стратегічної сировини. Японські збройні сили взяли під свій контроль всю західну зону Тихого океану, впритул підійшовши до лінії зовнішньої оборони Австралії.

Історичні подробиці. 7 грудня 1941 р., після 10-денного переходу, японські кораблі наблизилися до Перл-Харбору — великої американської військово-морської бази на Гавайських островах. На 96 американських кораблях моряки готувалися до щоденної урочистої церемонії — підняття прапора о 8-й ранку. Раптово небо над Перл-Харбором загуло сотнями моторів. Страшний вибух струснув гавань, на триста метрів зметнувся стовп диму. Бомба потрапила в лінкор «Аризона». Від корабля залишилася купа понівеченого металу, загинули 1 102 члени екіпажу. Ще чотири лінкори, вражені торпедами, затонули, три інші були сильно ушкоджені. Незабаром вийшли з ладу ще 10 бойових кораблів різних класів. Одночасно японці розбомбили з повітря аеродроми на Гаваях, знищивши понад 250 американських літаків.

Американський лінкор «Вест Вірджінія» горить після нальоту японської авіації гавані Перл-Харбора. Моторний човен підбирає уцілілих моряків

США і Велика Британія спішно перекидали свої сили з Атлантики в Тихий океан. У травні 1942 р. у морському бою між кораблями США і Японії в Кораловому морі, біля узбережжя Австралії, жодна зі сторін не змогла домогтися перевага. Ця битва стала першою, у ході якої вирішальну роль відіграли авіаносці. А в червні 1942 р. у морському бою біля острова Мідуей американський флот завдав японцям нищівної поразки. З лютого 1943 р. завершився докорінний перелом у війні на Тихому океані на користь союзників.

8. ВІЙНА В АФРИЦІ

У плани Німеччини входило створення на основі колишніх володінь Німеччини і Бельгійського Конго величезної колоніальної імперії. До її складу повинні були також увійти Французька Екваторіальна Африка, Нігерія і Кенія. Італія розраховувала розшириш свої володіння в Африці за рахунок Єгипту, Судану, Французького і Британського Сомалі.

У вересні 1940 — січні 1941 рр. зірвався італійський наступ, розпочатий з метою захоплення порту Олександрія в Єгипті та Суецького каналу. Перейшовши в контрнаступ, британська армія «Ніл» завдала італійцям нищівної поразки на території Лівії. У січні березні 1941 р. англійські війська розгромили італійське угруповання в Сомалі. У квітні 1941 р. англійські і південноафриканські війська ввійшли до столиці Ефіопії Аддіс-Абеби. Італійці були повністю деморалізовані й розбиті.

Поразка італійців змусила німецьке командування в лютому 1941 р. перекинута в Північну Африку, у Тріполі, експедиційний корпус Е. Роммеля. Наприкінці березня 1941 р. війська Роммеля перейшли в наступ і через два тижні досягли єгипетського кордону. Англійці втратили багато опорних пунктів, зберігши за собою лише фортецю Тобрук.

У ході важких боїв на початку 1942 р. англійцям вдалося зняти облогу з Тобрука. Однак Роммель перейшов у наступ, і в червні 1942 р. фортеця припинила опір, а 33 тис. її захисників потрапили в полон.

У Єгипет терміново перекидали резерви для британської армії. 8-ма армія під командуванням генерала Б. Монтгомері 23 жовтня 1942 р. перейшла в наступ під Ель-Аламейном та розгромила угруповання Роммеля.

8 листопада 1942 р. союзний флот висадив у портах Марокко й Алжиру десант під командуванням американського генерала Д. Ейзенхауера.

Італійсько-німецькі війська навесні 1943 р. втратили майже всю територію Лівії, а 13 травня після шести місяців боїв італійсько-німецькі частини капітулювали в Тунісі. Північна Африка була відвойована союзниками.

Е. Роммель з офіцерами свого корпусу

ЗНАЮ МИНУЛЕ – ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ – ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Яку назву мала гітлерівська директива про ведення воєнних дій проти СРСР?

2. Назвіть групи армій німецьких військ, що наступали на СРСР. Які завдання поставило перед ними гітлерівське командування?

3. Яка воєнна катастрофа переконала уряд США у необхідності оголосити війну Японії?

4. Назвіть найважливіші центри оборонних боїв Червоної армії на території України у 1942 р.

5. Яка країна — союзниця нацистської Німеччини — вела у 1940-1941 рр. активні бойові дії на півночі Африки?

6. Визначте основні події воєнних дій на німецько-радянському фронті у липні — грудні 1941 р.

7. Проаналізуйте бойові дії на Тихому океані і в Африці та їхній вплив на хід Другої світової війни.

8. Поясніть терміни і поняття: Вітчизняна війна, антигітлерівська коаліція, ленд-ліз, Другий фронт.

9. Покажіть на карті основні театри воєнних дій у Тихому океані.

II. Обговоріть у групі

1. Проаналізуйте причини невдач Червоної армії на початковому етапі війни.

2. Чому, на Ваш погляд, Японія розпочала воєнні дії саме проти США, а не проти СРСР?

3. Які театри воєнних дій у 1941-1942 рр. були визначальними для ходу Другої світової війни?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Як Ви вважаєте, чи могла Червона армія уникнути воєнної катастрофи на початку війни?

2. Як Ви думаєте, коли СРСР вступив у Другу світову війну — 23 серпня 1939 р., 1 вересня 1939 р., 17 вересня 1939 р. чи 22 червня 1941 р.? Свою відповідь обґрунтуйте.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

22 червня 1941 р. напад Німеччини на СРСР

5 грудня 1941 р. початок контрнаступу Червоної армії під Москвою

7 грудня 1941 р. напад японців на Перл-Харбор

8 грудня 1941 р. вступ у Другу світову війну США

1 січня 1942 р. підписання Декларації Об’єднаних Націй

Східний фронт: війна Німеччини проти Радянського Союзу

Нацистська Німеччина та її союзники вторглися до Радянського Союзу 22 червня 1941 року. Вони швидко завоювали великі простори радянської території. Німецькі війська розв’язали «війну на знищення» проти Радянського Союзу, вбивши мільйони мирних жителів. Однак радянські збройні сили з часом відтіснили німецькі війська й, врешті, завоювали Берлін навесні 1945 року. Часто званий «східним фронтом», німецько-радянський театр воєнних дій був найбільшим і найсмертоноснішим у Другій світовій війні.

• 1 Адольф Гітлер завжди хотів знищити Радянський Союз і завоювати «Lebensraum» («життєвий простір») для німців на радянський території.
• 2 Нацистська Німеччина вела «війну на знищення» проти Радянського Союзу та мала на меті вбити десятки мільйонів цивільних осіб. Нацистська політика «Остаточного розв’язання єврейського питання» почалася із систематичного вбивства євреїв за східним фронтом.
• 3 Внаслідок боїв і втрат на Східному фронті нацистська Німеччина стала вразливою до вторгнень союзників в Італії та Франції, що зрештою й призвело до її повного розгрому.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Радянський Союз (СРСР)

Держава Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) була офіційно утворена в 1922 році. Радянський Союз, як його часто називали, — це авторитарна комуністична держава зі столицею в Москві. Під час Другої світової війни СРСР очолював диктатор Йосип Сталін.

Радянський Союз утворився на руїнах Російської імперії після завершення Громадянської війни (1917–1922 рр.). У лютому 1917 року народна революція скинула російського царя. Імперський режим був замінений тимчасовим урядом. Після цієї революції в жовтні 1917 року відбувся державний переворот, і владу захопила партія більшовиків на чолі з Володимиром Леніним. В 1918 році Партію більшовиків було перейменовано на Комуністичну партію. Більшовицький переворот призвів до громадянської війни, по завершенні якої комуністи взяли під контроль більшу частину територій колишньої Російської імперії. Радянський Союз включав, серед іншого, такі країни, як Росія, Україна та Білорусь (Білорусія).

СРСР активно пропагував всесвітню комуністичну революцію в ім’я міжнародного робітничого класу. Майже в усіх промислово розвинених країнах світу були комуністичні рухи. Багато з цих рухів дивилися на Радянський Союз, єдину на той час комуністичну державу, як на лідера. Комуністи прагнули позбутися всіх національних, соціальних та економічних відмінностей між людьми. Вони також прагнули скасувати релігійні установи. Оскільки правлячі еліти суспільства не бажали добровільно віддавати владу, комуністи виступали за насильницьку революцію. Після Першої світової війни спалахували насильницькі комуністичні повстання в Німеччині, а також деяких європейських країнах. Тож в усьому світі Радянський Союз вважали серйозною загрозою. Особливо на цьому наголошували представники духовенства, середнього та вищого класів суспільства, прихильники ліберальної демократії, капіталісти, націоналісти й фашисти.

Радянський Союз крізь призму нацистського світогляду

З моменту заснування нацистського руху в Німеччині, Радянський Союз зображався у вигляді ворога, вирішальний двобій з яким був неминучим. Нацистське бачення Радянського Союзу базувалося на трьох доктринах расистської ідеології.

• Гітлер вважав, що землі Радянського Союзу зобов’язані стати для німців Lebensraum («життєвим простором»). Він вірив, що Німеччина повинна завоювати ці землі й заселити їх німцями, щоб німецька раса перемогла інші раси в нескінченній боротьбі за виживання.
• Нацисти притримувались думки, що євреї створили більшовицький комунізм і використовували його задля всесвітнього панування. Тож вони часто називали комунізм «юдо-більшовизмом». Нацисти розглядали завоювання Радянського Союзу як необхідний крок до знищення єврейського впливу у світі.
• Вони також вважали, що слов’яни й інші етнічні групи Радянського Союзу були расово неповноцінними й за своєю сутністю були ворогами німецької «раси».

Протягом шести років правління нацистська пропаганда жорстко критикувала Радянський Союз. В приватних розмовах Гітлер неодноразово говорив про майбутній конфлікт. Натомість, у 1939 році нацистська Німеччина застосувала тимчасову стратегічну політику співпраці з Радянським Союзом. Цей короткочасний розворот вказує на прийняття Гітлером тактичного рішення про захист свого східного флангу, поки Німеччина буде знищувати Польщу та громити Велику Британію з Францією.

Німецько-радянські відносини, 1939–1941 рр.

Влітку 1939 року Японська імперія та Радянський Союз вели неоголошену війну в Маньчжурії. У серпні того ж року Сталін привітав пропозицію Німеччини про пакт. Як і Гітлер, Сталін хотів уникнути участі у війні на два фронти. Окрім цього, він сподівався, що війна між Німеччиною, Великою Британією та Францією послабить ці держави й зробить їх вразливими до комуністичних повстань, якими керував і які підтримував Радянський Союз.

23 серпня 1939 року нацистська Німеччина й Радянський Союз підписали німецько-радянський пакт. Ця угода також відома як пакт Молотова-Ріббентропа (названий на честь двох міністрів закордонних справ, які вели переговори про неї). Пакт складався з двох частин: загальнодоступної та таємної. Загальнодоступна частина — це пакт про ненапад, в якому дві держави зобов’язувалися не нападати одна на одну протягом десяти років. У таємному ж протоколі держави-підписанти домовилися розділити Східну Європу на німецькі й радянські сфери впливу, а також погодили розділення Польщі.

Німецько-радянський пакт дав змогу Німеччині 1 вересня 1939 року напасти на Польщу, не побоюючись радянської інтервенції. Через два дні Велика Британія та Франція, які п’ятьма місяцями раніше гарантували захист польських кордонів, оголосили війну Німеччині. Ці події ознаменували початок Другої світової війни.

Відповідно до таємного протоколу до пакту, восени 1939 року радянська армія окупувала й анексувала східну частину Польщі. 30 листопада 1939 року Радянський союз напав на Фінляндію. Після чотиримісячної війни СРСР анексував фінські прикордонні території, особливо поблизу Ленінграда (Санкт-Петербург). Влітку 1940 року Радянський Союз окупував і приєднав до себе Балтійські країни, а також захопив румунські землі — Північну Буковину й Бесарабію.

Підготовка Німеччини до нападу

До липня 1940 року Німеччина встигла окупувати Данію, Норвегію, Бельгію та Нідерланди. Вона також розгромила Францію. Гітлер вирішив, що настав час перемогти СРСР, хоча Велика Британія продовжувала боротися. Гітлер і вище військове керівництво були впевнені, що Німеччина швидко переможе Радянський Союз, після чого вона матиме непохитні позиції на європейському континенті.

Німецькі дипломати працювали над зміцненням зв’язків Німеччини у Південно-Східній Європі. У листопаді 1940 року Угорщина, Румунія та Словаччина приєдналися до Німеччини та Італії в якості країн Осі. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав Директиву 21 (операція під кодовою назвою «Барбаросса»). Це було перше оперативне розпорядження про вторгнення до Радянського Союзу. Протягом весни 1941 року він ознайомив своїх східних союзників із планами вторгнення.

Німецьке вторгнення до Радянського Союзу

Гітлер і його військові радники планували операцію «Барбаросса» як бліцкриг (блискавичну війну), яка б розгромила Радянську Червону Армію за лічені тижні. Спочатку вторгнення планувалося розпочати в травні. Його відклали на місяць, щоб Німеччина могла убезпечити свій південний фланг, завоювавши Грецію та Югославію.

Німецькі війська вторглися на радянські території 22 червня 1941 року, менш ніж через два роки після підписання німецько-радянського пакту.. Операція «Барбаросса» вважається найбільшою військовою операцією в історії воєн. До трьох армійських груп, що включалипонад три мільйони німецьких солдатів, незабаром приєднались понад півмільйона військ союзників Німеччини (Фінляндії, Румунії, Угорщини, Італії, Словаччини й Хорватії). Вони атакували Радянський Союз широким фронтом, від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні.

Протягом багатьох місяців Сталін не зважав на попередження Великої Британії та Сполучених Штатів, що Німеччина має намір вторгнутися до Радянського Союзу. У такий спосіб, Німеччина досягла майже повної тактичної несподіванки, і радянські війська були спочатку розгромлені. Мільйони радянських солдатів опинилися в оточенні. Вони були відрізані від постачання та підкріплення й були змушені здатися в полон. Після всього лише трьох тижнів бойових дій Гітлер і його військові радники були впевнені, що повна перемога над Радянським Союзом була вже близько.

Війна на знищення

Гітлер і німецьке військове керівництво планували кампанію проти Радянського Союзу як «війну на знищення» (Vernichtungskrieg). Вони прагнули позбутися «юдо-більшовицького» комуністичного уряду й радянських громадян, особливо євреїв. Керівництво вермахту (німецьких збройних сил) наказувало солдатам ігнорувати правила ведення війни щодо захисту мирних жителів і «безжалісно» розправлятися з усіма ворогами.

Німецькі посадовці вирішили, що німецька армія житиме за рахунок місцевих ресурсів, а не постачання з Німеччини. Вони усвідомлювали, що ця політика призведе до голодної смерті десятків мільйонів цивільних жителів.

У відповідь на акти опору Вермахт запровадив колективне покарання цивільного населення. Це часто включало спалювання цілих сіл і вбивства їхніх мешканців.

Масові розстріли за лінією Східного фронту

Готуючись до війни на знищення, представники Верховного командування сухопутних військ (Oberkommando des Heeres, OKH) та Головного управління безпеки Рейху (Reichssicherheitshauptamt, RSHA) обговорили принципи розгортання айнзатцгруп СС для проведення масових розстрілів євреїв, комуністів й інших осіб, які вважались небезпечними для встановлення довготривалого німецького панування на радянській території. Айнзатцгрупи були спеціальними групами Поліції безпеки (Sicherheitspolizei, Sipo) і Служби безпеки (Sicherheitsdienst, SD). Часто їх називають «мобільними підрозділами вбивць», вони діяли безпосередньо за лінією фронту. Разом із іншими підрозділами СС і поліції, а також за підтримки підрозділів вермахту й місцевих допоміжних сил, айнзатцгрупи до кінця 1941 року розстріляли більше півмільйона мирних жителів. Більшість жертв становили чоловіки, жінки та діти єврейської національності. Систематичне масове вбивство євреїв під час вторгнення до Радянського Союзу стало початком політики нацистської Німеччини «Остаточного розв’язання єврейського питання», спрямованої на знищення євреїв у Європі.

Масові вбивства радянських військовополонених

Німецька політика знищення розповсюджувалася й на радянських солдатів, які здавалися в полон. Вермахт розміщував мільйони радянських військовополонених у тимчасових таборах, де забезпечення дахом над головою, їжею та водою було мінімальним або взагалі відсутнім. Голод та епідемії швидко робили свою чорну справу. Вермахт також передав СС сотні тисяч радянських військовополонених. Есесівці страчували радянських військовополонених або доводили їх до смерті в концентраційних таборах. До лютого 1942 року, менш ніж за вісім місяців від початку вторгнення, в німецькому полоні загинули два мільйони радянських солдатів.

Зупинка наступу

На початку вересня 1941 року німецькі війська впритул підійшли до Ленінграда на півночі країни. У центрі вони захопили Смоленськ, а на півдні — Дніпропетровськ. На початку грудня німецькі частини наблизилися до околиць Москви. Але з настанням зими німецький наступ зупинився.

Після декількох місяців наступальної кампанії німецька армія була виснажена. У розрахунку на швидкий розгром радянських військ німецькі планувальники не підготувати армію до ведення бойових дій взимку. Більше того, швидкий наступ німецьких військ призвів до відставання ліній постачання, які виявились вразливими через великі відстані (Москва знаходиться на відстані понад 1600 км на схід від Берліна).

У грудні 1941 року Радянський Союз розпочав потужний контрнаступ на центральному фронті. Це змусило німців у паніці відступити від Москви. Німцям вдалося відбити подальші радянські наступи на північних і південних ділянках фронту. Але їм знадобилося близько двох місяців, щоб стабілізувати фронт на схід від Смоленська. Потім вони перегрупувалися та спланували продовження наступу.

Бліцкриг не досяг своєї мети. Німецьке керівництво все ще вірило, що Радянський Союз знаходиться на грані краху. Вони вважали, що країна майже вичерпала свої ресурси. Крім того, вони вважали, що незадоволені громадяни Радянського Союзу не готові жертвувати своїм життям за сталінський режим. Дійсно, деякі люди на захоплених вермахтом територіях спершу вітали німців як визволителів.

Але взимку 1941–1942 рр. радянська влада евакуювала на схід заводи й суттєво збільшила виробництво літаків, танків й іншого озброєння. Велика Британія та Сполучені Штати налагодили постачання продукції військового призначення. Водночас німецька політика масового знищення змусила повірити в слова Сталіна, що виживання радянського народу залежить від протистояння німецьким загарбникам. Крім того, солдати Червоної Армії, які відступали, були страчені НКВС, радянською таємною поліцією. Зіткнувшись з перспективою голодної смерті в німецькому таборі в разі здачі в полон або розстрілу в разі відступу, радянські солдати, як правило, віддавали перевагу боротьбі на смерть..

Східний фронт, 1942–1944 рр.

1942–1943 рр.

Влітку 1942 р. Німеччина разом із своїми союзниками розпочала масований наступ у південному та південно-східному напрямку на промисловий центр Сталінград, що стояв на Волзі, та нафтові родовища Кавказу. Німецьке військове керівництво вважало, що захоплення нафтових родовищ вплине на обороноздатність Радянського Союзу, і що в Німеччини та Італії буде достатньо палива для здійснення наступу на всіх фронтах і на морі. Для Гітлера взяття міста, названого на честь Йосипа Сталіна, було б великою психологічною та стратегічною перемогою.

У вересні 1942 року німці були на піку своїх військових перемог. Вони панували в Європі — від Франції на заході до Волги на сході, від Північного полярного кола в Норвегії до Північної Африки. За три роки від початку Другої світової війни Німеччина на зазнала жодної значущої поразки на полі бою.

Але в листопаді їх чекали дві великі невдачі. 8 листопада, коли німецьким військам майже вдалося взяти Сталінград, британські та американські війська висадилися в Північній Африці. Щоб протистояти їм, Гітлер відправив війська, озброєння та літаки зі Східного фронту. 19 листопада Радянська армія розпочала масований контрнаступ на німецькі та румунські війська, які намагалися захопити Сталінград. Менш ніж за тиждень радянські війська оточили ворога, зокрема всю шосту німецьку армію. Ще два місяці тривали запеклі бої, в яких обидві сторони понесли важкі втрати. Вцілілі німецькі солдати здалися між 31 січня і 2 лютого 1943 року.

Поразка німців і чверть мільйона вбитих та полонених під Сталінградом солдатів шокувала німецьке суспільство, похитнувши його віру в перемогу Німеччини у війні. Кампанія на Східному фронті дуже сильно вдарила по людських ресурсах і військовому потенціалу Німеччини. Тим часом бомбування, які здійснювали західні союзники, не давали німцям переозброюватися та перетворювали німецькі міста на руїни.

1943–1944 рр.

У липні 1943 року німецькі війська розпочали ще один великий наступ на Курськ, в Росії. Радянські війська вже знали про плани німців і розбили їх за декілька днів. У той самий час західні союзники висадилися на Сицилії. Їхнє прибуття туди змусило німців відправити війська для битви на новому фронті. З цього моменту німецькі війська неухильно відступали на Східному фронті. Їм більше так ніколи і не вдалося перейти в наступ.

До кінця 1943 року радянські війська майже вибили німців з більшої частини України й практично з усієї території Росії та Східної Білорусі (Білорусії). Невдовзі після успішної висадки західних союзників у Нормандії (Франція), у червні 1944 року, радянські війська розпочали ще один масштабний наступ. В ході успішного виконання цієї операції Червона Армія взяла під контроль решту частину Білорусі (Білорусії) та України, більшої частини Балтійських країн і східну частину Польщі. В серпні 1944 року радянські війська перетнули кордон Німеччини у Східній Пруссії (німецька територія, що знаходилася між територією Польщі, яку вона займала між двома війнами, та Литвою).

Капітуляція Німеччини

У січні 1945 року після нового наступу радянські війська вийшли до Одеру на території Німеччини, приблизно в 160 км від Берліна.

У середині квітня 1945 року Радянська армія почала свою останню атаку на нацистську Німеччину. Вона захопила Відень 13 квітня, а 21 квітня оточила Берлін. 25 квітня радянські передові патрулі зустрілися з американськими військами в місті Торгау на Ельбі, що в центральній частині Німеччини. Цим вони фактично розділили країну навпіл. Після тижня запеклих боїв на вулицях Берліна, радянські підрозділи підійшли до центрального командного бункера Гітлера. 30 квітня 1945 року Гітлер скоїв самогубство. 2 травня 1945 року Берлін здався радянським військам.

Німецькі збройні сили беззастережно капітулювали 8 травня на заході, а 9 травня 1945 року — на сході. 9 травня Радянська армія увійшла до Праги, останнього великого міста, яке ще залишалося окупованим німецькими частинами. Західні союзники проголосили 8 травня 1945 року днем перемоги в Європі.

На східному фронті нацистської Німеччини воювало й загинуло більше людей, ніж у всіх інших кампаніях Другої світової війни разом узятих.