У статті проаналізовано цикл В. Самійленка «Елегії» в контексті становлення творчої особистості письменника та зародження українського літературного модернізму.
Елегія — камерний музичний твір задумливого, сумного характеру. Елегія як інструментальна п'єса (для будь-якого музичного інструменту або невеликого ансамблю) розвивалася переважно на рубежі XIX–XX століть у творчості Ферруччо Бузоні, Едварда Гріга, Габрієля Форе, Сергія Рахманінова, Василя Калинникова.
Елегія визначилася в Стародавній Греції (VII ст. до н. е.)
(лад) сумовитий, журливий, меланхолійний, невеселий; елегіч ний.
Назва "елегія" вказувала тоді лише на те, що цей вірш був написаний елегійним двовіршем, у якому перший рядок — гекзаметр ("шестимірник"), а другий — пентаметр ("п'ятимірник", віршовий розмір з п'яти дактилічних стоп, який вживається лише в елегійному двовірші). грец. ἐλεγεία — журлива пісня, скарга.
ЕЛЕ́ГІЯ – жанр вокальної або інструментальної мініатюри. Е. – невелика за розмірами п'єса переважно сумного характеру, пов'яз. з мотивами самотності, страждань, нерозділеного кохання тощо, для якої характерні мінор.
Читайте повний текст "Сумні елегії" (автор: Овідій) онлайн українською. Повний текст електронної книги Овідій — Сумні елегії в перекладі українською мовою на УкрЛіб.