У 632 році Мухаммад, не залишивши заповіту, помер. Поховали його в Медині. Першим халіфом було оголошено його тестя Абу Бакра ас-Сіддіка (Найправдивішого).
Праведні халіфи — перші чотири халіфи, що правили арабами після смерті Мухаммеда (632) до встановлення Омеядського халіфату: Абу Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан та Алі ібн Абу Таліб. Поняття праведності перших халіфів зародилося пізніше, в часи Аббасидського халіфату.
630 року більшість арабських племен прийняли іслам, визнали Мухамеда пророком Аллаха, а Мекку проголосили релігійним центром. Після смерті Мухамеда влада перейшла до рук його заступників — халіфів, які протягом 632—661 років підкорили все населення півострова й розпочали завоювання сусідніх держав.
Халіфат послідовно очолювали чотири праведних халіфа Абу Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан і Алі ібн Абу Таліб. Територія халіфату включала Аравійський півострів, Шам, Кавказ, частину Північної Африки від Єгипту до Тунісу і Іранське нагір'я.
Перший Арабський халіфат («праведний халіфат», тобто халіфат, очолюваний праведними халіфами) утворився 632 (рік смерті пророка Мухаммада) після обрання халіфом радника Мухаммада Абу Бакра ас-Сіддика.
Той, хто стане перераховувати їх — увійде в Рай». Наприклад, іменами Аллаха є згадані в Корані Ар-Рабб (Господь), Ар-Рахман (Милостивий), Ар-Рахім (Милосердний), Аль-Хайй (Живий), Аль-Ахад (Єдиний) тощо.
Праведний халіфат (араб. الخلافة الراشدية) — держава, створена після смерті пророка Мухаммеда в 632 році. Халіфат послідовно очолювали чотири праведних халіфа Абу Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан і Алі ібн Абу Таліб. Територія халіфату включала Аравійський півострів, Шам, Кавказ, частину Північної Африки від Єгипту до Тунісу і Іранське нагір’я.