Переяславський музей «Заповіту» Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Кожне покоління українців відкриває для себе свого Шевченка. Хто він для нас: геніальний національний поет, талановитий художник, речник свободи, велет духу, голос душі, втілення поетичного генію українського народу.

Вже 168 років древній Переяслав зберігає пам’ять про геніального поета і художника України. У Переяславі з часів Т. Шевченка зберігся унікальний історико-архітектурний та природничий комплекс: річка Трубіж із заплавними луками, залишки оборонних валів «окольного града» Переяславля Руського, що простяглися попід Трубежем. Біля оборонних валів, на високому плато стоїть Троїцька церква 1804 року, поруч будинок лікаря А. Козачковського. Тут, як і скрізь у Переяславі, ніби зійшлися століття і тисячоліття, залишивши нащадкам безцінні свідчення древності цієї землі. Цей куточок Переяслава – дорогий нам ще й тому, що тут жив і творив Т. Г. Шевченко.

Працівники Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» вважали своїм обов’язком створити у будинку лікаря А. Козачковського Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка, аби краще пізнати його добу, атмосферу життя, його сучасників, ту історичну реальність, у якій жив поет, допомогти нинішнім поколінням наблизитися до розуміння генія Великого Кобзаря.

Будинок, у якому розміщена експозиція Музею «Заповіту» і який зберігся до наших днів, був збудований у 1820 р. батьком, Осипом Козачковським, високоосвіченою людиною, ректором Переяславських духовних училищ в обійсті свого тестя Ф. Домантовича для своєї багаточисельної родини. Сам же О. І. Козачковський помер у 1832 році, коли його син Андрій навчався в Петербурзі. У цьому добротному будинку завжди було затишно і добре Т. Шевченку.

За свідченнями старожилів міста та нащадків А. Козачковського, зокрема, О. Г. Козачковської – дружини онука А. Козачковського та Т. А. Козачковської – правнучки А. Козачковського, в будинку було чотири входи і дванадцять кімнат: вітальня, покої для гостей, будуар, їдальня, спальні, кухня, коридори, а також дві веранди і ганок [6, с. 217].

У 20-х рр. ХХ ст. будинок був націоналізований, у ньому розміщувалися дитячий будинок, квартири вчителів і адміністративні контори, тому внутрішнє планування дещо змінене (перегородки, двері).

З 1946 року в цьому будинку знаходилася експозиція державного історичного музею спочатку в трьох кімнатах, а з 1954 року – в усіх дванадцяти кімнатах. Дві зали історичного музею були присвячені перебуванню Т. Г. Шевченка на Переяславщині.

«Історична цінність будинку А. Козачковського, – зазначає автор наукової концепції, – ще й у тому, що він є єдиною пам’яткою в місті, яка репрезентує дворянське дерев’яне житло Переяслава поч. ХІХ ст. з його особливостями розташування, планування, оздоблення. Та найбільша цінність цього будинку меморіальна: в ньому жив і творив Т. Шевченко, тут був написаний духовний заповіт поета своєму народові» [6, с. 218].

Влітку 2004 р. Кабінет Міністрів України виділив кошти на ремонтні роботи будинку А. Козачковського. Вже давно в головах музейних співробітників витала думка про те, щоб колись у цьому будинку відтворити його інтер’єри, ширше подати матеріали про знайомство господаря з Тарасом Шевченком, про перебування поета на Переяславській землі.

Після ремонту така нагода трапилася. Було прийнято рішення створити неординарну, неповторну, унікальну експозицію Музею «Заповіту» Т. Г. Шевченка з меморіальними, літературно-художніми та історичними залами. Це було важке, проте й більш цікаве завдання, ніж створення за назвою та змістом традиційного літературно-меморіального музею.

Ідею створення Музею «Заповіту» Т. Г. Шевченка підтримали творчі спілки України, Комітет з Національної премії України ім. Тараса Шевченка, діячі культури й науки, серед яких – академіки П. Т. Тронько, Б. І. Олійник, М. І. Жулинський.

Експозиція Музею «Заповіту» Т. Г. Шевченка має три складові: історичну, меморіальну та літературно-художню [8, с. 9].

Ми не повторювали того, що експонується в існуючих донині шевченківських музеях, а показали тільки те із життя Т. Г. Шевченка, що стосується лише Переяславщини.

«Метою створення Музею Шевченкового «Заповіту», – як зазначається в концепції, – є відтворення атмосфери оточення старовинного українського історичного міста, будинку, в якому Т. Г. Шевченко пережив високе поетичне піднесення в органічному контексті з українською природою, з усім українським життям, а також осягнення і відтворення всієї глибини творчості Т. Г. Шевченка переяславського періоду, осмислення української історії, ментальності, традицій» [8, с. 7].

Меморіальні зали музею відтворені інтер’єрами кімнат 1 пол. ХІХ ст. : «Вітальня А. Козачковського», «Кімната для гостей, в якій жив Т. Шевченко», «Бібліотека А. Козачковського», «Кабінет А. Козачковського». Ще чотири зали присвячені розділу «Переяслав історичний». Літературно-художні зали, які розповідають про знайомство А. Козачковського з Т. Шевченком та його перебування на Переяславщині, розмістилися в трьох кімнатах. Одна зала музею – виставкова [12, с. 1-2].

19 серпня 1845 року у вітальні А. Козачковський влаштував урочистий вечір на честь приїзду Т. Г. Шевченка. Сюди зібралася переяславська інтелігенція. Т. Шевченко читав свої поезії, під акомпанемент роялю співав пісень. Усі були в захопленні від поета. Переяславський лікар М. Штерн, сусід А. Козачковського, захоплено вигукнув: «Оце батько! Їй – богу, хлопці, батько!

Будь здоров, батьку!». З цього вечора Тараса всі почали називати «батьком» [11, с. 106].

У бібліотеці А. Козачковського Т. Шевченко читав літературні періодичні видання ХІХ ст. Тут можна побачити цінну медичну, наукову, енциклопедичну та художню літературу ХІХ ст., підшивки медичної газети «Врачъ», народно- лікарської газети «Друг здравія» – ще часів А. Козачковського і Т. Шевченка.

Рідкісні експонати прикрашають усі зали нашого музею. Звідки бралися ці унікальні речі?

Наш земляк, академік В. Г. Заболотний, який був знайомий з онуком Козачковського, знайшов і відкупив музичну скриньку. Це був один із найперших цінних експонатів – свідок перебування Т. Г. Шевченка в будинку переяславського лікаря, який зайняв чільне місце в бібліотеці господаря [5, с. 139].

Якось випадково натрапили на дві картини – світські ліричні мотиви: дівчина з парубком біля тину та дівчина біля криниці. Як згадував колишній генеральний, а нині покійний директор НІЕЗ «Переяслав», заслужений працівник культури України, Герой України М. І. Сікорський, що онук Козачковського про ці картини сказав так: «Та це ж картини Варвари Рєпніної. Пам’ятаєте? Яготинські зустрічі Шевченка в Рєпніних, Варвара закохалася в Тараса, і те надихнуло її на створення кількох картин. Ці дві потрапили до нас із Яготина. Коли і як, не знаю, але в нашому домі їх берегли як пам’ять про Тараса Григоровича» [5, с. 141]. Ми розмістили їх у передпокої кімнати для гостей, в якій жив Т. Шевченко. А поруч, на столику, стоїть глечик із с. Прохорівки, родового маєтку видатного історика, етнографа М. Максимовича, з якого, за переказами, вмивався Т. Шевченко.

Порфирій Сениця, брат композитора Павла Сениці, передав у музей погруддя «Мавра» і «Мавританки», які належали родині Козачковських. Ці роботи французьких майстрів ІІ пол. ХІХ ст. прикрашають вітальню [5, с. 142]. Спогадом про перебування на Переяславщині Т. Г. Шевченка слугують ноти пісні «Ой піду я до млина», яку дуже любив співати поет. Ці ноти передані онуком А. Козачковського і написані вони в 1904 р. зі слів Марії Степанівни Козачковської. Ноти розміщені на роялі у вітальні [13].

Окрасою кабінету лікаря А. Козачковського є його особистий стіл. Існує думка, що цей стіл зробив сам господар. На столі подаємо оригінали документів родини Козачковських, а також лікарську скриньку колишнього господаря. З меблів привертає увагу секретер, в якому зберігалися цінні папери, документи, гроші. Ця річ належала родині Носачів, які товаришували з онуком Козачковського [2, с. 68].

Вишукані інтер’єри кімнат допомагають відвідувачам уявити дух епохи ХІХ ст. – того часу, в який жили Т. Шевченко і А. Козачковський.

Ми завжди із вдячністю будемо згадувати переяславського лікаря А. О. Козачковського (1812-1889), який, захопившись «незрівнянними творами» Т. Шевченка у Петербурзі, познайомився з їх автором, і це знайомство переросло у щиру дружбу на все життя.

А. Козачковський став одним із найближчих друзів поета. Він схилявся перед генієм Т. Шевченка, завжди розумів, співчував і підтримував його. Збереглися спогади А. Козачковського про Т. Шевченка, які вперше були надруковані в газеті «Киевский телеграф» у 1875 році, а пізніше піддавалися цензурі. Спогади А. Козачковського – це не побіжні згадки про поета, а спеціальні розповіді, присвячені їхньому знайомству та перебуванню Т. Шевченка в Переяславі. Вони є цінним джерелом для вивчення петербурзького та переяславського періодів життя і творчості поета [7, с. 97].

На запрошення А. Козачковського Т. Шевченко гостював у Переяславі влітку і восени 1845 року і двічі у 1859 році. А. Козачковський завжди радо вітав поета у своїй господі. Вони були майже одного віку, обидва захоплені поезією. Так добре, як у Козачковського, Т. Шевченко не почувався ніде. Це було спілкування друзів [10, с. 236].

Т. Шевченко присвятив другові чудове послання «А. О. Козачковському», написане в другій половині 1847 року в Орській кріпості, де є такі рядки:

А може, ще добро побачу?
А, може, лихо переплачу?
Води дніпрової нап’юсь,
На тебе, друже, подивлюсь.
І, може, в тихій твоїй хаті
Я буду знову розмовляти
З тобою, друже мій.

У фондах НІЕЗ «Переяслав» зберігаються спогади онука лікаря А. Козачковського – Андрія Йосиповича Козачковського. Спогади записані Андрієм Йосиповичем із уст своєї бабусі Марії Степанівни Козачковської, дружини лікаря А. Козачковського. Зі спогадів А. Й. Козачковського дізнаємося, що родина Козачковських довгий час зберігала в родинному архіві матеріали Т. Г. Шевченка. Це були листи Т. Шевченка з неволі, колекція малярських творів, можливо інші документи, які до нас не дійшли. Після революції, коли почалися репресії, велику частину родинного архіву Йосип Андрійович (син лікаря А. Козачковського) спалив, а частину якимось чином, як пише у спогадах А. Й. Козачковський-внук, – передав до Петербургу. Родина Козачковських була репресована і вислана в Середню Азію [13].

Академік О. П. Новицький у своєму «Коментарі до малюнків Т. Г. Шевченка», виданому у 1932 році, писав про те, що до 1894 року велика збірка малярських робіт Т. Шевченка належала і знаходилася у А. Козачковського в Переяславі. До збірки, як пише О. П. Новицький, входило близько 281 екземпляра робіт. У «Коментарі» подається перелік 84 малюнків Т. Шевченка, які належали А. Козачковському, опис яких зробив Русов. За решту робіт жодних відомостей не подано. О. П. Новицький пише також, що у 1894 році частина збірки робіт Т. Шевченка, яка належала А. Козачковському, була передана В. В. Тарновському у Качанівку (збірка В. В. Тарновського пізніше передана Чернігівському історичному музею) [9, с. 195]. Доля тієї частини збірки малярських робіт Т. Шевченка, що залишилась у А. Козачковського у Переяславі, невідома. Можливо вона була втрачена після революції, під час репресій. Історія збірки малярських робіт Т. Шевченка, що належала А. Козачковському, чекає своїх дослідників.

Вперше приїхав Т. Шевченко до нашого міста в серпні 1845 р. за завданням Археографічної комісії. Він замальовував архітектурні пам’ятки Переяслава. Збереглися його акварелі «Вознесенський монастир», «Михайлівська церква», «Покровська церква», «Андруші» (два малюнки під цією назвою), «У В’юнищі», «Кам’яний хрест Св. Бориса», копії яких розміщені в експозиції музею. Про місто, пам’ятки Переяслава Т. Шевченко залишив багато спогадів, описів у повістях «Близнецы», «Художник», «Археологічних нотатках», листуванні, поезіях [2, с. 67].

У другий приїзд, наприкінці жовтня 1845 р., Т. Шевченко на Переяславщині написав найкращі твори: поему «Наймичка» (13 листопада), «Кавказ» (18 листопада), присвяту до поеми «Єретик» (22 листопада) – в Переяславі, «І мертвим, і живим. » (14 грудня) «Холодний Яр» (17 грудня), «Давидові псалми» (19 грудня), «Маленькій Мар’яні» (20 грудня), «Минають дні, минають ночі..» (21 грудня), «Три літа» (22 грудня») – у В’юнищах (Переяславщина), і, нарешті, «Заповіт» (25 грудня) у Переяславі, автографи яких розміщені в експозиції, також факсимільне видання збірки «Три літа» [11, с. 208].

Переяславці шанували творчість Т. Шевченка, про що свідчить цікавий експонат – рукописний «Кобзар», переписаний нашими земляками ще в 1844 р. Він зберігався у колишнього директора музею Н. В. Рубана, який дістався йому нібито з домашньої бібліотеки нашого земляка, праправнука трахтемирівського сотника В. А. Чубука-Подольського, який у 20-х ХХ ст. працював ученим секретарем Академії наук УРСР [5, с. 144].

Окрім меморіальних та літературно-художніх залів особливе місце в музеї посідають перші чотири кімнати розділу «Переяслав історичний», який дає можливість розкрити героїчну історію древнього Переяслава, побачити її очима Т. Г. Шевченка.

Поряд з унікальними експонатами козацької доби подані анотації у формі цитат із творів Т. Г. Шевченка з його автографами.

Музей відкритий 18 квітня 2008 року на честь першого виходу «Кобзаря» Т. Г. Шевченка у Санкт-Петербурзі в 1840 р.

Нашому музею лише 7 років. За такий короткий період Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка відвідало понад 100 000 осіб.

«Ми в величезному захопленні від побаченого і почутого в музеї. Прекрасне оформлення залів, багатство і краса кожного залу, рідкісні експонати, деякі просто унікальні, зворушили нас до глибини душі. Ваш музей – чудовий подарунок нам, українцям, бо ми гордимось своїм справді Великим Українцем, Апостолом Правди і Свободи Т. Г. Шевченком. Так хочеться, щоб це духовне багатство, неоціненний скарб стали відомі в усьому світі. Ви, працівники музею, зробили і робите велику справу по відродженню духовності нашого народу. Спасибі Вам велике. Низький уклін, українські сподвижники, за Ваше служіння духовності» (Тютюн Г. С., м. Київ, Тютюн О. Б., м. Афіни, В. Костенко, м. Переяслав-Хмельницький); «Ми в захопленні від Вашого музею, ваших експонатів і особливо від Ваших екскурсоводів. Бажаємо успіхів у вашій благородній роботі» (Київське товариство «Меморіал»); «Чудова, дуже цікава, корисна для всіх експозиція. Дякуємо усім, хто збирає, охороняє, надає нам можливості для насолоди, для історичної пам’яті» (співробітники Національної академії та Національного університету ім. Тараса Шевченка); «Захоплені експозицією музею, прекрасною екскурсією. Бажаємо процвітання музею, щастя і здоров’я її співробітникам» (працівники Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського); «Щиро вдячні людям, які бережуть і пропагують безцінні скарби нашого народу, його національну пам’ять. Вклоняємось будинку, який ще зберігає відгомін шевченкових кроків» (редакція газети «Закон і обов’язок»). І т. д. і т. п. [3, с. 62].

Читаючи такі вдячні відгуки наших відвідувачів, переймаєшся гордістю за музей, розумієш, що недаремно вкладена титанічна праця багатьох наукових співробітників, реставраторів, художників у створення цієї неперевершеної за своїм вирішенням експозиції.

Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка – один із центрів популяризації творчості Великого Кобзаря, його заповітів прийдешнім поколінням на Переяславщині. Шевченківські свята (9-10 березня) стали традиційними днями єднання. Їх зміст засвідчує нашу вірність заповітам великого поета.

25 листопада 2008 року відбулися ІІІ Всеукраїнські Шевченківські читання, приурочені до 195-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. У конференції взяли участь науковці Інституту літератури ім. Тараса Шевченка, лауреати Шевченківської премії, члени Національної спілки письменників України, шевченкознавці, заслужені діячі мистецтв України, наукові співробітники Шевченківського національного заповідника, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» та ін.

Цікавими були доповіді Гальченка Сергія Анастасійовича, кандидата філологічних наук, заступника директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України – «Другий «Кобзар». Нездійсненна мрія Тараса Шевченка»; Мацько Любов Іванівни, доктора філологічних наук, професора, академіка АВШ України – «Мова переяславської Шевченкіани»; Смілянської Валерії Леонідівни, доктора філологічних наук, заввідділом шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України – «Майбутня шевченківська енциклопедія у 4-х томах (від підготовки до видання)»; Бурлаки Галини Миколаївни, кандидата філологічних наук, заввідділом рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України – «Шевченкознавча публіцистика М. Грушевського»; нині покійного Яцюка Володимира Макаровича, шевченкознавця, мистецтвознавця, збирача шевченкіани, 121 н.121 натурні діяча мистецтв України – «Тарас Шевченко малює Переяславщину (нотатки для ширшої розвідки)»; Шпиталя Івана Григоровича, члена Національної спілки письменників України, шевченкознавця – «Переяславсько-В’юнищанська шевченкіана: минуле в сучасність»; Гояна Яреми Петровича, лауреата Шевченківської премії, директора видавництва «Веселка» – «Шевченкіана В. Касіяна»; Фільц Богдани Михайлівни, доктора мистецтвознавства, композитора, старшого наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України – «Творчість Тараса Шевченка та її життя в музичній інтерпретації композиторів»; Кузик Валентини Володимирівни, мистецтвознавця, доктора філософії (мистецтво), лауреата премії ім. М. В. Лисенка, члена Національної спілки композиторів України – «Поезія Тараса Шевченка у творчості братів Ревуцьких»; Брижицької Світлани Анатоліївни, кандидата історичних наук, заступника директора з наукової роботи Шевченківського національного заповідника, м. Канів – «Значення ідентифіката «батько» в традиції визначення постаті Тараса Шевченка відвідувачами його могили (1927 р.)» та ін.

Неперевершеним за артистичністю та емоційністю був виступ Паламаренка Анатолія Нестеровича, професора Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, лауреата Шевченківської премії – «Про слово Великого Пророка і кобзаря, його внутрішній світ» [4, с. 149].

Проведення ІІІ Всеукраїнських Шевченківських читань – подія неординарна, яка має величезне значення, адже такі заходи популяризують творчість Великого Кобзаря, його заповіти, виховують молодь на засадах любові до рідної землі й глибокого пошанування українських митців.

У музеї проводиться значна виставкова робота. У виставковій залі відкривалися виставки на шевченківську тематику, зокрема, «Т. Г. Шевченко в творах мистців» (із колекції НІЕЗ «Переяслав»), «Шевченкові скарби» (із колекції Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира), пересувна виставка із фондової збірки Національного музею Т. Г. Шевченка, м. Київ на тему «Тарас Шевченко – художник», «І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій.» (роботи студентів НАОМА, м. Київ), «Шевченко і Україна» (роботи вихованців Переяслав-Хмельницької дитячої художньої школи), «Шевченківський Петербург» (із фондів Національного музею Тараса Шевченка) та 122н..

Віднайдення та створення повноцінної фондової збірки матеріалів, присвяченої Т. Г. Шевченку, – одне з основних завдань нашого музею. Адже вшанування пам’яті Великого Кобзаря, збереження його спадщини, пізнання суті його генія – обов’язок кожної людини.

У колекції НІЕЗ «Переяслав» досить широко представлена також і шевченкіана. Це факсимільні видання «Кобзарів» (1840 та 1860 рр.), унікальні видання творів Т. Г. Шевченка, датовані кінцем ХІХ ст., а також дослідження біографії та творчості поета відомими науковцями, визначними громадсько- культурними діячами, окремі раритетні книжкові видання ХХст., автографи творів Великого Кобзаря. Багата філателістична та філокартична збірка поета – це фотографічні й художні портрети Кобзаря, відтворені окремо і в поєднанні з іншими елементами художньої структури, репродукції його малярських творів, ілюстрації інших митців до віршів та поем Шевченка, композиції з текстами самих віршів, репродукції творів мистецтва, присвячених Шевченкові та вшануванню й увічненню його пам’яті, фотонатурні й художні зображення міст, сіл та місцевостей, пов’язаних з біографією митця, види поетової могили в Каневі, добродійні поштові картки, кошти від розповсюдження яких призначалися на спорудження пам’ятників Шевченкові та ін. Перед невеликим колективом науковців нашого музею (4 особи) стоїть завдання – і надалі поповнювати шевченківську колекцію новими знахідками.

До 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка для учнів проведений мистецький конкурс «Усі ми діти твої, Тарасе» в номінаціях – образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, конкурс читців на краще виконання творів Т. Г. Шевченка, написаних на Переяславщині, пісенний конкурс «Струни Кобзаревого серця», зустріч з відомими шевченкознавцями України, театралізована екскурсія «Переяславські стежки Кобзаря», відкриття виставок, урочисті заходи та концертна програма, присвячена перебуванню Т. Г. Шевченка на Переяславщині та написанню «Заповіту», проведення циклу тематичних екскурсій для учнів шкіл міста та району.

Т. Г. Шевченко є явищем української духовності, могутнім джерелом національної самосвідомості, учасником історичного життя народу, порадником, Батьком, символом України. Ідеї, думки, вся творчість Шевченкового генія стала тим живим феноменом, який далі розвивається вже в свідомості українського суспільства. Тому актуально сьогодні звучать безсмертні Шевченкові слова: Свою Україну любіть, Любіть її. Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

[19-30 травня 1847, С.- Петербург] Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка є важливим центром популяризації творчості Великого Кобзаря, його заповітів, виховання молоді на засадах патріотизму.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Кухарєва Н. До історії створення Музею Заповіту Т. Г. Шевченка / Н. Кухарєва // Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник / Матеріали ІУ Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 80- річчю Волинського краєзнавчого музею та 60-річчю Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, Луцьк-Колодяжне, 19-20 травня 2009 р. – Луцьк, 2009. – Вип. 4. – С. 224-227.
2. Кухарєва Н. З досвіду створення експозиції Музею Заповіту Т. Г. Шевченка в Переяславі / Н. Кухарєва // Музейна експозиція: сучасний погляд і досвід побудови (матеріали науково-практичної конференції) / [уклад. : В. Б. Врублевська, Г. О. Сорока]. – К. : ДАКККіМ, 2009. – C. 64-72.
3. Кухарєва Н. Музей Заповіту Т. Г. Шевченка очима відвідувачів / Н. Кухарєва // Збірник наукових статей ІІІ Всеукраїнських Шевченківських читань. 25 листопада 2008 року. – 2011. – С. 62-67.
4. Кухарєва Н. Музей Заповіту Т. Г. Шевченка в Переяславі (до 195-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка) / Н. Кухарєва, О. Калінович // Краєзнавство. – 2009. – № 1-2. – С. 143-149.
5. Махінчук М. Переяславський скарб Михайла Сікорського / М. Махінчук. – К., 2005. – 302 с.
6. Мельник В. Музей Шевченкового Заповіту / В. Мельник // Пам’ять століть. – 2008. – № 1-2. – С. 214-219.
7. Мельник В. Тарас Шевченко і Андрій Козачковський: життєвий діалог / В. Мельник // Збірник наукових статей ІІІ Всеукраїнських шевченківських читань. 25 листопада 2008 року. – 2011. – C. 97-105.
8. Наукова концепція Музею Шевченкового Заповіту // НІЕЗ «Переяслав». – П-Хм. -8 с. Затверджено науково-методичною радою НІЕЗ «Переяслав». Протокол № 4 від 1 липня 2005 р.
9. Новицький О. Коментар до малюнків Т. Шевченка / О. Новицький // ПЗТ. – ВУАН, 1932. – Т. 8. – 287 с.
10. Переяслав у віках. – К., 2007 – 423 с.
11. Сікорський М. На землі Переяславській / М. Сікорський, Д. Швидкий. – К., 1983. – 253 с.
12. Структурний, тематико-експозиційний та графічний плани Музею Заповіту Т. Г. Шевченка // НІЕЗ «Переяслав». – П.-Хм. – 54 с. Затверджено науково- методичною радою НІЕЗ «Переяслав», протокол від 1 липня 2005 р.
13. Фонди НІЕЗ «Переяслав». – Рукописи

Natalya Kuhareva, Svitlana Korkach Pereyaslav Museum of Testament of T. G. Shevchenko

The article exposes the idea of creation of Museum of Testament of T. G. Shevchenko in composition of NHEP «Pereyaslav».

Keywords: museum, Pereyaslav, display, A. Kozachkovskiy, interior, memorial halls, Shevchenkiana, house.

Ключові слова: музей, Переяслав, експозиція, А. Козачковський, інтер ‘єр, меморіальні зали, Шевченкіана, будинок.

Автор: Наталія Кухарєва, Світлана Коркач (Переяслав-Хмельницький) // Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: Збірник наукових статей. – 2015. – Випуск 8(10). – С. 113-125.

Переяслав

Переяслав знаходиться в Київській області.

Переяслав— одне з найдавніших міст Київської Русі, відоме також як місце Переславської ради, де в 1654 році було прийнято рішення про приєднання українських земель до Росії. Хоча ні з тих часів, ні, тим більше, з давньоруських в Переяславі майже нічого не залишилося, містечко це цікаве і просто створене для короткої одноденної поїздки з Києва. У Переяславі близько 30 музеїв, головний з яких — музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Зрозуміти [ ред. ]

Переяслав розташований на річці Трубіж за 4 км від лівого берега Дніпра і 90 км від Києва. В літописі місто вперше згадується під 907 роком у зв’язку з мирним договором між київським князем Олегом і Візантією, хоча багато хто вважає цю згадка недостовірною. Назва Переяслав (Переславль) означає «перейняти славу» і відбувається, знову-таки за легендою, від битви на Трубежі між дружиною якогось київського князя і печенігами. Битва традиційно розпочалася поєдинком богатирів, в якому невідомий представник Києва переміг печеніга, чим перейняв славу.

Першим переяславським містобудівником був Володимир Великий, який облаштував у місті велику фортецю для захисту Києва від печенігів. У XI-XII ст. Переяслав (відомий також як Переславль-Русский) — столиця самостійного князівства. На честь міста був, зокрема, названий заснований Юрієм Долгоруким Переславль-Залеський, і навіть річку в тому далекому, північно-східному куточку Русі теж назвали Трубежем. До початку XIII століття в Переяславі було принаймні два кам’яних храми.

У 1239 монголи зруйнували місто вщент. Про його подальше життя відомо мало. До XVI століття Переяслав опинився на периферії польсько-литовських земель і навіть якимось чином отримав Магдебурзьке право. У 1648 році після повстання Богдана Хмельницького Переяслав входить до складу Гетьманщини, стаючи центром одного з 16 козацьких полків. П’ять років по тому Богдан Хмельницький відправляє до Москви посольство з проханням про прийняття Гетьманщини під заступництво російського царя. Порадившись із Земським собором, цар на цю авантюру погоджується, і пізньої осені 1653 року направляє зустрічне посольство в Україну для приведення гетьманських земель до присяги. 8 січня 1654 року в Переяславі збирається рада, тобто зустрічаються представники різних козацьких військ і стверджують договір про дружбу з Росією.

За Переяславською радою пішли півсотні років нерозберихи, коли всі воювали з усіма: поляки і кримські татари — з царським військом з Москви, а правобережне Гетьманство — з лівобережним. Переяслав ніякої серйозної ролі в цих подіях вже не грав. Коли політична ситуація, нарешті, стабілізувалася, він став звичайним повітовим містом, пізніше райцентром Київської області, який отримав в 1943 році, з нагоди звільнення від окупації, назву Переяслав-Хмельницький.

Після війни в Переяславі і його околицях багато працювали археологи, з ініціативи яких в місті було відкрито десятки музеїв. Подивитися тут і правда є на що — від чудесного музею під відкритим небом до розкопок давньоруських храмів і доісторичних пам’яток трипільської культури. За загальною кількістю музеїв Переяслав обганяє, напевно, всі українські міста крім Києва, хоча ця кількість не повинна вводити в оману: на огляд кожної з цих колекцій у вас навряд чи піде більше 10-15 хв, причому частина часу займе спілкування із працівниками музею, які дуже віддані своїй справі і в масі своїй дуже балакучі. У місті переважає українська мова.

Як дістатись [ ред. ]

Потягом [ ред. ]

Автомобілем [ ред. ]

Переяслав стоїть на трасі Київ — Дніпропетровськ за 90 км від Києва і 110 км від Черкас. Дорога двосмугова, відносно пристойної якості. Вона досить завантажена, але проходить осторонь від населених пунктів і не має надмірних швидкісних обмежень, тому, вслід за маршрутками, від межі Києва до Переяслава цілком реально доїхати за годину.

Автобусом [ ред. ]

В Переяслав ходять маршрутки з Києва від станцій метро зеленої гілки — Харківської, Бориспільської та Позняків. Маршрутки належать принаймні трьом різним компаніям, які якось ділять між собою ці станції метро, а в самому Переяславі відправляються з різних місць в радіусі 100 м від автостанції. Час в дорозі — близько години, відправлення по наповненню. По дорозі маршрутки проходять через місто Бориспіль (поруч з однойменним київським аеропортом) і зупиняються там на вимогу, хоча, якщо ви сідаєте на маршрутку в Борисполі, то до самого Переяслава будете, швидше за все, стояти.

Через Переяслав проходять автобуси черкаського напрямку, а ось за Дніпро, в сторону Канева, прямого транспорту немає.

50.06481 31.44497 1 Автостанція , вул. Богдана Хмельницького . Невеликий будинок з буфетом. ( оновлено жов 2017 )

Кораблем [ ред. ]

Раніше, ще за радянських часів, до міста можна було дістатися Дніпром, проте із 90-тих років регулярне сполучення відсутнє.

Транспорт [ ред. ]

Кілька міських автобусних маршрутів починаються від автостанції, міські автобуси ходять з інтервалом приблизно раз на годину. Будь-який з цих автобусів підвезе вас в центр міста. До етнографічному музею автобуси не ходять, але прямо там же, на площі перед автостанцією, можна взяти таксі.

Що відвідати [ ред. ]

50.0684 31.4635 1 Пам’ятник Переяславській раді , пл. Переяславської Ради . Пам’ятник, який зображає козацьких прохачів і царських посланців, встановлений в 1982 році з нагоди 325-річчя події. У силу поточної політичної ситуації пам’ятник закинутий, та й стоїть по сусідству громада недобудованого історичного музею позначає Переяславську раду як пройдений етап української історії. ( оновлено жов 2017 )

50.0731 31.4632 2 Пам’ятник «Навіки разом» , пл. Богдана Хмельницького . Ще один пам’ятник Переяславській раді (1961 рік, до 300-річчя події) встановлено перед будівлею міської адміністрації. Дві жінки неясної професії символізують сестер Росію і Україну. Виглядають вони досить аполітично, але, на свою біду, тримають в руках конституцію СРСР і супроводжуються підписом «Навiки з росiйським народом». Як не дивно, пам’ятник вцілів, але для балансу обох сестер обмотали рушниками і прапорами. У художньому плані пам’ятник цікавий тим, що це нечастий в українській провінції (і взагалі в провінції) зразок кондового античного стилю з барельєфами і величезним постаментом. ( оновлено жов 2017 )

Чим зайнятись [ ред. ]

50.0607 31.4724 1 Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини . Музей зібрав все найкраще, що є в Переяславі — від половецьких святилищ і реконструкції давньоруських жител до традиційних хат і старої сільгосптехніки. Для музею під відкритим небом ця мішанина досить незвичайна, але дуже зворушлива і в чомусь зручна: за пару годин ви побачите чималу частину української історії та етнографії. На окрему увагу заслуговують дерев’яні церкви, вивезені із зони затоплення Канівського водосховища. Половина переяславських музеїв знаходиться всередині етнографічного: наприклад, в одні дерев’яні церкви можна зайти просто так, а в інші — за символічну додаткову плату (2-3 грн), оскільки всередині представлена колекція ікон або, скажімо, рушників. Асортимент величезний: музей хліба, музей старої поштової станції, музей рушника і, нарешті, музей космосу — правда, деякі з них напевно будуть закриті: години роботи цих міні-музеїв чомусь не корелюють з годинником роботи основного. На відвідування відкритої експозиції піде пара годин. Якщо ж дивитися все, в музеї легко можна провести пів-дня. Повноцінного кафе немає ні в музеї, ні поруч з ним, але прямо на території торгують напоями, морозивом та навіть борщем або підігрітими варениками, і тільки лише повноцінного шинка тут дуже не вистачає. ( оновлено жов 2017 )

50.07594 31.4638 2 Музей трипільської культури , вул. Шевченка . Трипільська — одна з декількох стародавніх культур, що існували в середній течії Дніпра задовго до виникнення київської державності. Пам’ятники трипільської культури датуються серединою I тисячоліття до н.е. і досить цікаві, особливо якщо доглядачка розповість вам про їх походження. Зверніть увагу на горщики, створені до винаходу гончарного круга. У тій же будівлі знаходиться музей козацької культури, який не має до трипільської культури ані найменшого стосунку. У двох з половиною залах показують сучасні картини і дерев’яні скульптури на тему козацької історії. ( оновлено жов 2017 )

50.072365 31.458307 3 Археологічний музей , вул. Шевченка, 17 . Музей створений навколо фундаментів давньоруської церкви, які зберегли фрагменти оригінальної розмальовки — їх гордо називають фресками, хоча про повноцінні фрески мова тут, звичайно, не йде. На додаток до фундаментів показують фрагменти підлоги мозаїки з іншого переяславського храму — Михайлівського — і пару цікавих реконструкцій давньоруського міста. ( оновлено жов 2017 )