“Найнебезпечніша людина Америки”. Як Деніел Еллсберг викрив брехню США про війну у В’єтнамі

Він помер у себе вдома в Кенсингтоні, штат Каліфорнія, від раку підшлункової залози, повідомила його родина.

Через злив так званих “Документів Пентагону” 1971 року колишнього американського військового аналітика називали “найнебезпечнішою людиною Америки”.

Справу розглядали у Верховному суді, оскільки адміністрація тодішнього президента Ніксона намагалася заблокувати публікацію в New York Times.

Але звинувачення у шпигунстві проти Еллсберга зрештою зняли.

“Деніел був шукачем правди та патріотом-правдолюбцем, антивоєнним активістом, коханим чоловіком, батьком, дідусем і прадідом, дорогим другом для багатьох і джерелом натхнення для багатьох інших. Ми всі за ним дуже сумуватимемо”, – йдеться в заяві сім’ї Еллсберга.

Десятиліттями Еллсберг був невтомним критиком урядових надмірностей і військового втручання.

Його опозиція кристалізувалась у 1960-х роках, коли він консультував Білий дім щодо ядерної стратегії та оцінював війну у В’єтнамі для Міністерства оборони.

Те, що Еллсберг дізнався в той період, лягло тягарем на його сумління. Якби тільки громадськість знала, думав він, тиск на політиків з метою припинення війни міг би виявитися непереборним.

Публікація документів Пентагону – 7000 сторінок, які викривають обмани багатьох президентів США – стала наслідком таких думок.

Документи суперечили публічним заявам уряду про війну, а викриття, які вони містили, допомогли покласти край конфлікту та, зрештою, сприяли падінню президента Річарда М. Ніксона.

ВВС Колишній головний редактор газети The Guardian Алан Расбріджер назвав Еллсберга “дідусем викривачів”.

Його втручання “радикально змінило громадську думку щодо війни у В’єтнамі”, сказав Расбріджер в програмі ВВС World Tonight на Radio 4. Справа проти нього створила прецедент, і “відтоді жоден уряд США не намагався заборонити документ з міркувань національної безпеки”, сказав він.

“Документи Пентагону” спричинили конфлікт щодо першої поправки між адміністрацією Ніксона та газетою The New York Times, яка першою опублікувала статті, засновані на документах. Влада вважала це шпигунством, яке поставило під загрозу національну безпеку. Однак Верховний суд США виніс рішення на користь свободи преси.

У 1971 році федеральний суд Лос-Анджелеса звинуватив Еллсберга в крадіжці, шпигунстві, змові та інших злочинах.

Деніел Еллсберг їздив до Південного В’єтнаму під час війни

Але перш ніж присяжні змогли винести вердикт, суддя відхилив справу, посилаючись на серйозні порушення уряду, включно з незаконним прослуховуванням.

Суддя сказав, що під час розгляду справи один із головних помічників президента Ніксона запропонував йому посаду директора ФБР.

Також стало відомо, що в кабінеті психіатра Еллсберга відбулася крадіжка, санкціонована урядом.

Еллсберг народився в Чикаго 7 квітня 1931 року і виріс у передмісті Детройта, штат Мічиган. До того як потрапити в Пентагон, він був ветераном морської піхоти з докторським ступенем Гарвардського університету й працював у Міністерстві оборони та Державному департаменті.

За словами Расбріджера, Еллсберг “сформував” нещодавніх викривачів, таких як Джуліан Ассанж і Едвард Сноуден.

Він сказав ВВС, що справа з “Документами Пентагону” спонукала його задуматися: “Хто може визначати національні інтереси: уряд чи люди з совістю, як Деніел Еллсберг?”

Еллсберг продовжував свої спроби притягнути уряд до відповідальності багато років після витоку “Документів Пентагону”.

Під час інтерв’ю в грудні 2022 року він сказав BBC Hardtalk, що був секретним “резервом” витоку документів Wikileaks.

У справі Wikileaks організація Джуліана Ассанжа опублікувала у 2010 році понад 700 000 конфіденційних документів, відео та дипломатичних телеграм, які надав аналітиком розвідки армії США.

Еллсберг сказав, що Ассанж “міг покластися на мене, щоб знайти спосіб розповсюдити цю [інформацію]”.

Після того, як у лютому Еллсбергу діагностували рак підшлункової залози та сказали, що йому залишилося жити від трьох до шести місяців, він провів останні місяці, розмірковуючи над “Документами Пентагону” та подібними викриттями.

У березні 2023 року в електронному листі, який отримав Washington Post, Еллсберг написав: Коли я скопіював “Документи Пентагону” в 1969 році, у мене були всі підстави думати, що я проведу решту свого життя за ґратами. Це була доля, яку я б із задоволенням прийняв, якщо це означало би прискорення закінчення війни у В’єтнамі, яким би малоймовірним це не виглядало”.

Видання Politico опублікувало 4 червня інтерв’ю з Еллсбергом, в якому запитало його, чи варто ризикувати бути викривачем, зважаючи на його думку, що це не зробило уряд більш чесним.

“Попри все, є шанс, що це може бути вартим того. Коли ми стоїмо перед лицем величезної катастрофи. Коли ми на межі того, щоб підірвати світ через Крим, Тайвань чи Бахмут,” – відповів він.

“З точки зору цивілізації та виживання восьми-дев’яти мільярдів людей, коли на карту поставлено все, чи варто це робити, коли є хоча б невеликий шанс, що це матиме ефект? Відповідь: Звичайно. Можна навіть сказати, що обов’язково”, – додав Еллсберг.

У чому все ж таки унікальність людини

“Я – Смерть, великий руйнівник світів”, – сказав фізик Роберт Оппенгеймер, який був одним із винахідників атомної бомби.

Дві бомби, скинуті на Хіросіму і Нагасакі у 1945 році, вбили близько 200 тисяч японців. Жоден інший вид на Землі ніколи не мав такої сили і таких умінь.

Утім, створення атомної бомби було можливим лише завдяки спільному розуму сотень вчених та інженерів, які працювали разом. Такий самий унікальний інтелект та співпраця лежать в основі й більш позитивних успіхів, наприклад, сучасної медицини.

Але хіба це єдине, що визначає нас? В останні роки вчені довели, що тварини мають багато рис, які колись вважали притаманними лише людям. Наприклад, почуття справедливості, вміння розуміти мотиви інших, передавати знання тощо.

Але що саме робить нас особливими? Можливо, цей список вже не такий довгий як колись, однак, з деякими рисами і вміннями людей не може зрівнятися жодна інша істота на Землі.

Жодна тварина не здатна завдати таких руйнувань, як людина

З того часу, як ми навчилися писати, ми закарбовуємо на папері свою унікальність. Арістотель понад 2 тисячі років тому міркував про відмінності між людиною і твариною. Ми “розумні тварини”, які прагнуть до знання заради самого знання. Ми живемо мистецтвом та мисленням, зазначав філософ.

Багато з того, на що він звернув увагу, є актуальним і досі. Так, ми дійсно бачимо коріння багатьох видів людської поведінки у наших найближчих родичів – шимпанзе і бонобо. Але ми єдині, хто рефлексує про свій світ і пише про це книжки.

“Звичайно, ми схожі. Ми схожі з усім живим у природі, було б дивно, якби це було не так. Але погляньмо на наші відмінності”, – пропонує Ян Таттерсолл, палеоантрополог з Американського музею природної історії в Нью-Йорку, США.

Розмову про відмінності має сенс починати з того, як ми стали тими, ким ми є сьогодні. Чому Homo Sapiens – єдиний вид людей, якому вдалося вижити, тоді як решта наших “кузенів” вимерли?

Череп неандертальця (ліворуч) і людини розумної. Іншим видам людей не вдалося вижити

Люди та шимпанзе виникли від спільного предка понад шість мільйонів років тому. Викопні дані вказують на зміни, яких людина поступово зазнавала.

Ми спустилися з дерев, почали ходити на двох ногах і стали жити більшими групами, наш мозок почав збільшуватися. З точки зору фізичної будови, ми є лише одним із видів приматів, але розмір нашого мозку є унікальним.

Точного пояснення, чому наш мозок став таким великим, ми й досі не маємо, але наші складні когнітивні здібності є безперечно наслідком його розміру.

Вочевидь, ми й вижили саме завдяки такому великому мозку. Коли близько 200 тисяч років тому Homo Sapiens з’явилися на Землі, ми були не єдиним людським видом.

Ми ділили планету принаймні ще з чотирма іншими прямоходячими кузенами: неандертальцями, Денисівською людиною, гобітами або Флореською людиною і таємничим четвертим видом.

Великий мозок став еволюційною перевагою людини

Кам’яні знаряддя дозволяють припустити, що приблизно 100 тисяч років тому наші технології не відрізнялись від неандертальських. Але вже 80 тисяч років тому дещо змінилося.

“Інструменти неандертальців вражають, але вони залишалися незмінними протягом тисячоліть. А щойно Homo Sapiens почав поводитися дивним, більш вишуканим способом, стався прорив – прогрес і зміни перетворилися на норму”, – зазначає Таттерсолл.

Ми почали виробляти виняткові культурні та технологічні артефакти. Наші кам’яні знаряддя стали складнішими. Одне дослідження свідчить, що технологічні інновації стали ключем до нашої міграції з Африки.

Ми почали надавати символічне значення геометричним малюнкам і створювати печерне мистецтво.

Натомість існує вкрай мало доказів того, що будь-які інші гомініни займалися мистецтвом. Щоправда, є приклад наскельного живопису, який приписують неандертальцям і який, на думку деяких вчених, є доказом того, що вони також були здатні до абстрактного мислення.

Однак цей малюнок – лише вирізана на скелі комбінація ліній, і чи дійсно він створений неандертальцями, поки що достеменно невідомо.

Проте малюнки, залишені Homo Sapiens, є очевидно більш досконалими. Цікаво й те, що до появи цих символічних об’єктів наш вид проіснував 100 тисяч років. Що ж сталося?

Людина була здатна до мистецтва на самому світанку своєї історії

Якимось чином почали “вмикатися” наші лінгвістичні здібності, стверджує Таттерсолл.

Так само як у перших птахів спочатку з’явилося пір’я, перш ніж вони змогли літати, так і у нас були складні розумові інструменти для розвитку мови ще до того, як ми почали говорити.

Спочатку це були прості символи, за допомогою яких ми описували навколишній світ, пояснює дослідник. Наприклад, перед тим, як вимовити слово, у нашому мозку з’являється символічне зображення того, що воно означає.

Ці ментальні символи зрештою привели до появи складної мови. А здатність обробляти інформацію стала головною причиною того, що ми – єдиний вид людей, якому вдалося вижити, стверджує Таттерсолл.

Коли і як саме розвинулося мовлення, невідомо. Але очевидно, що важливу роль у цьому процесі зіграла інша унікальна людська риса – наші складні соціальні навички.

Порівняльні дослідження людей і шимпанзе показують, що, хоча обидва види здатні до співпраці, людина допомагає більше.

Діти здатні до допомоги ще у геть несвідомому віці. Здається, вони мають вроджену здатність до альтруїстичних вчинків ще до того, як починають розуміти соціальні норми.

Дослідження показали, що вони відкривають двері дорослим та підіймають предмети, які “випадково” впали. Для цього вони можуть навіть припинити гру. Так само рано в них виникає почуття справедливості.

Навіть коли під час експерименту одна дитина несправедливо отримує більшу нагороду, вони чесно поділять її.

На відміну від інших видів приматів діти дуже рано здатні до добрих вчинків

Ми знаємо, що шимпанзе також вміють співпрацювати і діляться їжею. Однак, як стверджує Майкл Томаселло з Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка в Лейпцигу, вони це роблять тільки тоді, коли для них є в цьому певна вигода.

Діти, як правило, не обирають, з ким ділитися. Шимпанзе, навпаки, переважно діляться лише з близькими родичами, потенційними партнерами або тими, від кого вони очікують допомоги.

Фелікс Варнекен із Гарвардського університету пояснює цю різницю так. Діти “ініціативні”, тобто вони допомагають, навіть коли їх до цього не спонукають.

А шимпанзе, навпаки, потребують заохочення.

Щось мало статися в процесі еволюції, каже Томаселло, щоб люди почали все більше покладатися одне на одного. Нашому великому мозку потрібно було паливо, і тому ключову роль, вочевидь, зіграло спільне полювання.

Наша вдосконалена здатність до кооперації відбиває довгу історію спільної боротьби за їжу.

Читати думки

Вміння “читати” думки іншого, тобто розуміти його мотиви є дуже давньою рисою, оскільки ми можемо спостерігати її й у наших найближчих родичів.

Високо розвинені навички співпраці тісно пов’язані з нашим неймовірним вмінням розуміти, що думає інша людина.

Вчені перевірили цю людську здатність на маленьких дітях у цікавому експерименті.

Дитині показують, як лялька на ім’я Саллі кладе камінець у кошик на очах у другої ляльки Енн.

Люди мають унікальну здатність розуміти думки іншої людини

Коли Саллі “виходить” із кімнати, Енн “переносить” камінець у коробку. Потім Саллі “повертається”, і дитину запитують, де Саллі буде шукати камінець.

Оскільки Саллі не бачила, як Енн переклала камінець, вона матиме “хибне переконання”, що він досі лежить у кошику. Більшість 4-річних дітей розуміють це і скажуть, що Саллі загляне у кошик.

Вони знають, що камінця там немає, але вони також усвідомлюють, що Саллі бракує важливої частини інформації.

Шимпанзе вміють свідомо обманювати інших, тому вони певною мірою також розуміють думки інших. Однак вони не здатні зрозуміти хибні переконання інших.

У їхній версії завдання Саллі-Енн шимпанзе розуміють, коли конкурент не знає про місцеперебування їжі, але вони не здатні зрозуміти, що він може мати неправильну інформацію.

Томаселло формулює це так: шимпанзе знають те, що знають інші і те, що можуть бачити інші, але не те, у чому інші переконані.

Це говорить щось дуже важливе про нас самих.

Хоча ми не єдині істоти, які розуміють, що інші мають наміри та цілі, “ми, безумовно, унікальні за рівнем абстрактності, з яким ми можемо міркувати про психічні стани інших”, зазначає Катя Карг, яка також працює в Інституті еволюційного розвитку Макса Планка.

Мова дала нам можливість обміну складними думками та ідеями

Якщо поєднати наші неперевершені мовні навички, нашу здатність усвідомлювати психічний стан інших та наш інстинкт співпраці, отримуємо дещо безпрецедентне. Людину.

Ми можемо помітити базові мовні здібності у шимпанзе, але ми єдині, хто здатен до письмового мовлення.

Ми розповідаємо історії, мріємо, уявляємо щось про себе та інших, і витрачаємо багато часу на роздуми про майбутнє та аналіз минулого.

Є ще дещо, зауважує Томас Саддендорф, еволюційний психолог з Університету Квінсленду в Австралії.

Ми маємо базову потребу ділитися своїми думками.

“Це дозволяє нам керувати власною поведінкою, користуючись враженнями, роздумами та уявленнями інших”.

“Ми об’єднуємо свої думки у сценарії, які складають великі мережі знань”. Це, своєю чергою, допомагає нам накопичувати інформацію протягом багатьох поколінь.

Ми об’єднуємо наші розуми, і це одна з визначальних рис людини

Наша сучасна технологія дозволила нам оприлюднювати свої думки простим натисканням клавіші. І ця передача ідей та технологій допомагає нам все більше дізнаватися про себе. Іншим словами, мова дала нам можливість розвивати ідеї, висунуті іншими.

Звичайно, ми передаємо як добрі, так і погані знання. Технологія, яка нас визначає, здатна зруйнувати світ.

Люди – не єдині істоти, які вбивають одне одного, і навіть не єдиний вид, який веде війни. Однак наш інтелект і соціальна майстерність дали нам можливість робити це у безпрецедентному масштабі.

Ми вміємо вбивати у нечуваних масштабах

Чарльз Дарвін у “Походженні людини” писав, що люди і тварини відрізняються лише ступенем вмінь, а не якістю. Це правильно й тепер, але Саддендорф зауважує, що саме цей поступовий прогрес і робить нас унікальними, бо породжує “кардинально інший рівень мислення”.

Саме таке мислення й відрізняє нас від шимпанзе – нашого найближчого родича. Якби якийсь із видів первісних людей все ще був живий тепер, ми б порівнювали себе з ними.

Втім, ми також єдині істоти, які намагаються зрозуміти своє походження. На відміну від інших тварин, ми також здатні зазирати у майбутнє та озиратися в минуле. Яка ще жива істота міркує про виникнення Всесвіту та його кінець?

Ми маємо величезні можливості для створення корисних речей. Але водночас ми постійно ризикуємо довести наших найближчих родичів до вимирання та знищити єдину планету, яка є для нас домом.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Найгірша людина у світі (2021)

Джулі виповнюється тридцять, і її життя — суцільний екзистенційний безлад. Її таланти змарновано, а її хлопець — успішний художник-графік — наполягає на тому, що час стати більш розсудливою. На одній з вечірок вона зустрічає чарівного молодого чоловіка. Сподіваючись на нові життєві перспективи, жінка кидається у вир нових стосунків та кохання.

Ключові слова:

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Зберегти в

Увійти

s – фокус пошуку
/ – фокус пошуку
p – перейти в профіль
t – запустити трейлер на сторінці фільму
q – перейти на головну
w – перейти на форум
n – перейти в сповіщення