Голос 1990-х: помер перекладач Леонід Володарський, який озвучував “Зоряні війни” і “Термінатора”

Володарський перекладав і озвучував фільми, які йшли у відеосалонах, і багато хто саме в його озвучці вперше побачив багато культових картин.

У віці 73 років помер перекладач і радіоведучий Леонід Володарський. Про це повідомляє Meduza з посиланням на родичів Володарського.

Леонід Володарський помер після тривалої хвороби.

Він став популярним завдяки перекладу й озвученню зарубіжних фільмів, що виходили в СРСР і після розвалу Радянського Союзу наприкінці 1980-х — початку 1990-х років.

Візитною карткою Володарського став одноголосний переклад, який звучав незвично за рахунок гугнявості.

Леонід Володарський закінчив Московський державний інститут іноземних мов імені Моріса Тореза. Він володів англійською, французькою, іспанською та італійськими мовами. Перекладати фільми він почав наприкінці 1960-х років.

Сам він говорив, що за 30 років переклав понад п’ять тисяч фільмів, хоч і не був упевнений у кількості.

“Я не рахував ніколи. Був приятель, теж перекладач, на жаль, його з нами вже немає, він записував. І якось сказав, що в мене трохи менше п’яти з половиною тисяч. Думаю, сьогодні вже всі шість. Відсотків сім було шедеврів, ще стільки ж — просто хороші фільми, а решта — повна нісенітниця. І все ж треба було погоджуватися і перекладати, тому що я професіонал і мені потрібні були гроші”, — розповідав Володарський в інтерв’ю.

Також він займався художніми перекладами, перекладав книги Стівена Кінга.

Наприкінці 1990-х років Володарський почав співпрацювати з каналом НТВ: перекладати фільми і серіали для студій.

Але перекладами фільмів він почав займатися набагато раніше. За його словами, перший переклад для відео він зробив 1979 року. А після замовлення надходили постійно. Рекорд Володарського був — сім фільмів на день.

“Ті, хто займалися відеобізнесом, намагалися викласти касети в продаж якомога швидше і щедро платили. Фільми записувалися в Таллінні, з фінського телебачення. Вони йшли без дубляжу, завжди оригінальною мовою — англійською, французькою. Я був зручний ще й тим, що перекладав і з англійської, і з французької, і з італійської”, — розповідав Володарський.

Утім, ця діяльність у СРСР вважалася незаконною. Тож Володарського перевіряли, за його словами, і міліція, і прокуратура.

Порнографії він не озвучував, бо це було занадто небезпечно.

“Стаття КК була — за поширення і пропаганду порнографії. Фільми віддивлялася спеціальна комісія — лікар-уролог обов’язково, інструктор відділу культури рідної партії, ну і міліціонер. Якщо їм здасться, що фільм порнографічний, — усе, посадять роки на три. Тож це був слизький шлях. Я працював із деякими людьми, які все це організовували. Приходить пачка касет, серед них порнографія. Оригінал коштував триста рублів, величезні на ті часи гроші. Але й ризик теж величезний. Перекладачів саджали. Загалом, я відразу сказав — таке перекладати не буду”, — зазначав Володарський.

Крім озвучення фільмів Леонід Володарський також працював перекладачем-синхроністом, перекладав художню літературу. З 2014 року вів авторську програму на радіо “Говорить Москва”.

До речі, Володарський дратувався, коли його запитували, чи правда, що у нього була прищіпка на носі, коли він озвучував фільм.

“Я не люблю ні самі впізнавання, ні тим паче запитання: “А у вас була прищіпка на носі?” Це мене бісить. Інша справа, коли підходить людина і запитує: “Ви той самий Леонід Володарський?” — “Так”. — “Дякую вам”. Або: “Мені дуже подобається, як ви перекладали фільми”. Це нормально, коли від чистого серця”, — говорив Володарський.

Нагадаємо, раніше в Москві померла відома радянська і російська актриса Ірина Мірошниченко, зірка фільмів “Андрій Рубльов” і “Зимова вишня”.

• Читайте нас у:
• Читайте у Telegram
• Читайте у Facebook
• Читайте у Twitter

• Теги:
• перекладач
• помер
• володарський
• озвучка

• Поширити:
• відправити у Telegram
• поділитись у Facebook
• твітнути
• відправити у Viber
• відправити у Whatsapp
• відправити у Messenger

Джек Лондон — Жага до життя (характеристика та аналіз героїв твору)

Головний герой. Його імені автор не вказує, називає просто “він”, “чоловік”, “людина”. У творі є лише певні елементи його портрета, біографія відсутня, у кінці твору він згадує Каліфорнію і свою матір. На початку твору чоловік зображений стомленим, виснаженим, на його обличчі вираз тупого терпіння, на спині – важкі клунки. Втім, такий же портрет у його товариша Біла. З особливих ознак головного героя – давно не голені руді вуса. Коли Біл покидає його, у чоловіка “очі засвітилися тугою пораненого оленя”. Він гукає ще раз, і “Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся.”. З хворою ногою він через помилку йде зовсім в інший бік, намагається не загинути з голоду (їсть болотяні ягода, пташенят, рибок, кістки оленяти, які залишили вовки) або від зустрічі з дикими тваринами (ведмедем, вовками). Його переслідує хворий вовк, між ними триває боротьба за життя: “Якби це був здоровий вовк, чоловік, може, й змирився б зі своєю долею, але стати поживою такої відразливої тварини, майже здохлятини. — сама тільки думка про те сповнювала його огидою.”. зовні чоловік уже не схожий на людину, він навіть лякається свого відображення у калюжі. Але в душі він продовжує залишатися людиною. Жага до життя не дає йому померти. На своєму шляху він знаходить кістки Біла, на якого напали вовки. Поруч лежить торбина з золотом. Спочатку герой хоче сміятися, але в ньому прокидається почуття жалю. Він розмірковує, що Біл, здатний кинути його в біді, обгриз би і його кістки. Але сам герой вирішує не робити так. Золота Біла він теж не забирає. Витримавши багато випробувань, чоловік залишився людиною і в битві з суворою долею вийшов переможцем, бо він хоробрий, терпеливий, мужній і життєлюбний.

Біл. Золотошукач, який залишає у біді свого товариша. Це підла, жорстока і жадібна людина, яка цінує збагачення більше за життя. За свою зраду Біл отримує покарання – його з’їли вовки. Поставивши на перше місце золото, Біл програв.