Оскар Уайльд — Портрет Доріана Грея (аналіз, паспорт твору)

Тема. Зображення молодого красеня Доріана Грея, який, отримавши завдяки портрету вічну юність, спустошує і знищує свою душу.

Ідея. Людина не може загравати ані з мистецтвом, ані з життям; аморальна людина не може бути красивою.

Проблеми. Пророча й надлюдська сила мистецтва; прекрасне і потворне у житті й мистецтві; роль мистецтва в житті людини; людські вади, моральний вибір; кохання; дружба; співвідношення насолоди й моралі; добро і зло.

 Композиція і сюжет твору

Роман “Портрет Доріана Грея” складається з передмови (25 афоризмів) та 20 розділів. Твір починається тим, що в Лондоні у студії художника Безіла Голуорда лорд Генрі Уоттон розглядає портрет надзвичайно вродливого юнака. Лорд хоче, щоб Безіл надіслав цю картину на виставку в Гровнер, бо вона найкраща з усіх робіт художника, та Безіл не збирається робити цього, бо занадто багато самого себе вклав у цей портрет. Лорд Генрі дізнається, що хлопця з портрета звати Доріан Грей. Кілька місяців тому Безіл Голуорд познайомився з Доріаном на вечорі у леді Брендон. Відтоді художник робить з Доріана ескізи й начерки, малює його портрети. Безіл не хотів, щоб лорд Генрі зустрічався з Доріаном, адже хлопець, на думку художника, мав чисту і прекрасну душу, а Уоттон міг зіпсувати її. Та саме в той час, коли художник і лорд розмовляли, прийшов Доріан Грей. Під час того, як Безіл малював Доріана, хлопець і лорд Генрі розмовляли. Слова лорда Генрі про те, що мета життя – реалізувати єство, що єдиний спосіб збутися спокуси – піддатись їй, сильно вразили Доріана. Юнакові здавалося, що лорд Генрі – людина, якій судилося відкрити йому життєві тайни. Лорд Генрі переконував Доріана розкошувати часом, поки краса хлопця не зів’яла, шукати нових вражень. Побачивши себе на портреті, Доріан висловив бажання, що хотів би залишатися молодим і красивим повік, а всі зміни відбувалися лише з портретом.

Захоплений вродою Доріана, лорд Генрі Уоттон дізнається від свого дядька подробиці Доріанової біографії. Виявляється, що його мати – красуня леді Дереве – нестямно покохала якогось бідного “офіцерика” і втекла з ним. Незабаром після їхнього одруження “офіцерика” було вбито на дуелі, а після цього померла і мати, народивши сина, якого взяв на виховання старий лорд Кельсо. Лорд Генрі твердо вирішує “підкорити Доріана своєму впливові”.

Спілкування з лордом зачарувало юнака. Невдовзі Доріан розповів лордові Генрі про своє кохання до актриси Сібіл Вейн, яку він вперше зустрів у якомусь “жалюгідному театрику”, коли вона виконувала роль Джульєтти. Лорд Генрі розумів, що це гедонічне почуття розбудив у юнакові саме він і що “вивчення Доріана Грея обіцяє плідні наслідки”. Родичі Сібіли Вейн несхвально зустріли повідомлення дочки про її кохання до “Чарівного Принца” – Доріана Грея, особливо ж ремствував Сібілин брат Джеймс. Доріан Грей запрошує своїх друзів – лорда Генрі і художника Безіла – у театр на виставу, у якій гратиме Сібіл, щоб вони самі оцінили талант і вроду його обраниці. Сібіл виявилася дуже гарною, але не мала хисту. Лорд Генрі сказав, що вона грає, як дерев’яна лялька. По виставі Доріан пішов за лаштунки і сказав дівчині, що вона погано грала. Сібіл говорила, що раніше грала добре, але тепер Доріан дав їй пізнати справжнє кохання, а мистецтво – лише його бліда тінь. Тепер вона ненавидить театр і не може вдавати на сцені любов. Доріан заявив, що більше не кохає її, що вона йому байдужа, бо вона ніщо без свого мистецтва. Згодом Доріан поїхав додому і глянув на свій портрет роботи Безіла Голуорда. Якийсь вираз жорстокості з’явився на обличчі юнака з портрета. Доріан згадав, як висловив химерне бажання, щоб він сам залишався молодим, а старішав його портрет. Хлопець вирішив, що спокутує свою провину перед Сібіл і одружиться з нею. Коли до Доріана завітав лорд Генрі, хлопець сказав йому, що хоче бути доброчесним і одружиться з Сібіл. Лорд Генрі розповів, що дівчина випила отруту і померла. Після розмови з лордом Генрі хлопець знову вибрав веселе життя з вічною молодістю, розвагами і пристрастями.

Безіл Голуорд був прикро вражений смертю дівчини, вважав, що Доріан сумує, однак почув від хлопця, що той ні про що не шкодує. Художник сказав Доріанові, що той колись був найчистішим створінням на світі, а тепер не має ніякого жалю в серці. Коли Безіл у ході подальшої розмови хотів поглянути на створений ним портрет Доріана, той з такою люттю заступив йому дорогу, що художник злякався. Після того, як Безіл пішов, Доріан вирішив сховати портрет подалі від стороннього ока. Слідство у справі Сібіл Вейн констатувало її смерть від нещасливого випадку. Отож Доріан зміг цілковито віддатись “новому гедонізму”: розважатись на свій смак, грішити, спокушати і спокушуватись. Відтак Доріан Грей розширює коло своїх захоплень: цікавиться різними релігіями, музикою і музичними інструментами, вивчає історії про коштовне каміння.

Якось напередодні Доріанового дня народження (йому виповнювалося тридцять вісім років) до нього зайшов попрощатися перед від’їздом Безіл Голуорд. Безіл водночас хотів дізнатися, чи правдиві ті страшні чутки, які поширюють про Доріана в Лондоні. Господар повів художника у кімнату, де був портрет. Безіл побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Художник впізнав, що цей портрет – його робота. Доріан пояснив, що це обличчя його душі. Безіл переконував, що ніколи не пізно покаятися. Доріан схопив ніж і вбив Безіла. Наступного ранку він запросив до себе знайомого хіміка Алана Кемпбела і змусив того допомогти йому позбутися трупа, застосувавши азотну кислоту. Брат Сібіли Вейн намірився вбити Доріана Грея, щоб помститися за смерть сестри, котра загинула 18 років тому, але, побачивши його юне обличчя, яке зовсім не змінилося, вирішив, що перед ним інша людина.

Якось Доріан приєднався до гурту мисливців і на його очах Джефрі Клаустон помилково вистрелив у нагонича. Доріан відчув, що це погана прикмета, що скоро станеться щось жахливе. Пізніше стало відомо, що вбитий – не хто інший, як брат Сібіл, при ньому було знайдено револьвер.

Голос сумління не давав спокою Доріану Грею. І хоча лорд Генрі переконував у його “безгрішності і досконалості”, проте Доріан уже не вірив йому. Доріан розумів, що ославив себе ганьбою, спаплюжив душу, сповнив потворністю уяву, справляв згубний вплив на інших і від цього мав насолоду. Його гнітила смерть власної душі у живому тілі. Він вирішив подивитися на портрет. Тепер на руках було видно кров. Доріан вирішив, що потрібно знищити портрет – єдиний доказ його злочинів. Він встромив у портрет ніж, яким вбив колись Безіла. Почувся крик, який розбудив усю челядь. Слуги пішли нагору і побачили чудовий портрет їхнього господаря, а на підлозі, з ножем у грудях лежав якийсь мрець у зморшках. По перстнях на пальцях слуги впізнали, хто це.

Експозиція. Майстерня художника Безіла Голуорда, робота над портретом Доріана Грея.

Зав’язка. Доріан Грей висловлює своє фатальне бажання.

Розвиток дії. Кохання і смерть Сібіл Вейн. Портрет стає дзеркалом душі Доріана. Вбивство Безіла. Смерть Джеймса Вейна. Лицемірство по відношенню до Гетті Мертон.

Кульмінація. Доріан вирішує знищити свій портрет.

Розв’язка. Смерть Доріана Грея.

Історія життя Доріана Грея (за романом О. Вайльда “Портрет Доріана Грея”)

Оскар Вайльд — англійський письменник, відомий перш за все як “теоретик “чистого мистецтва”, “мистецтва заради мистецтва”. Він був надзвичайно обдарованою людиною, написав чимало творів, різноманітних за жанрами: оповідання, романи, комедії. “Я вклав свій геній у життя, а творчість — тільки мій талант”, — писав О. Вайльд. І одним з найбільш талановитих і відомих його творів став роман “Потрет Доріана Грея”, створений у 1890 році.

Головний герой твору — молодий аристократ Доріан Грей. Він був вихований багатим опікуном. І хоч не мав батьків (мати померла дуже рано, а батька вбили на дуелі), він ні в чому не знав нестатку, вів життя світського лева, відвідував звані обіди, вечори проводив в опері. Доріан закохався в молоду актрису Сибіл Вейн — “дівчину років сімнадцяти, з ніжним, як квітка, обличчям, з головою гречанки, повитою темними косами”. Незважаючи на те що вона була ще дуже молода, дівчина пречудово грала на сцені провінційного театру в Іст-Енді найкращі роли шекспірівського репертуару. Грала натхненно, з великою майстерністю, вкладаючи всю душу в гру, перевтілюючись у героїнь шекспірівських п’єс. Сама ж Сибіл разом із матір’ю та меншим братом жила у страшних злиднях. І коли з’являється Доріан Грей, він здається Сибіл справжнім дивом, яке спустилося з захмарних висот, “прекрасним принцем”. Художник Безіл Холлуорд малює портрет Доріана Грея, який удався йому настільки, що Доріан виглядав на ньому ніби жива людина. Безіл навіть виставляти цей портрет не захотів, настільки він був йому дорогий, бо він вклав у нього весь свій хист, навіть свою душу, й подарував його Доріану. Здивований був і сам натурник. Доріан Грей, дивлячись на свій портрет, висловлює бажання, щоб він завжди залишався таким молодим і гарним, а старів і змінювався його портрет. І сталося диво: обличчя Доріана Грея протягом усього життя залишається незмінним — таким же молодим і красивим, як і в юності. На ньому не залишалося відбитків усього пережитого, його гидких підступних вчинків, аморальної поведінки, зате змінювався портрет. Коли Доріан покинув після невдалої вистави Сибіл, наговоривши їй багато неприємних слів, дівчина, яка всім серцем кохала “чарівного принца”, не змогла знести цього удару й покінчила життя самогубством. А на портреті з’явилася перша зловісна зморшка. Спочатку, дізнавшись про загибель коханої дівчини, Доріан переживав, але потім послухав свого “духовного наставника” лорда Генрі і швидко забув її, обравши девізом свого життя девіз лорда Генрі — красу й насолоду — тобто цілковитий егоїзм. Доріан і надалі продовжує вести світське життя: один за одним відвідує світські обіди, модні салони, вечори в опері. Він колекціонує різні незвичні музичні інструменти, які тільки може знайти, вишивані прикраси і гобелени, предмети старовини й культур. Всі ці скарби збирав Доріан у своєму розкішному будинку з єдиною метою: забутись і хоч ненадовго позбутися страху, який для нього став уже нестерпним. І страхом цим був його портрет, що стояв у замкнутій кімнаті, де пройшли його дитячі літа. Портрет був запнутий пурпурово-золотим пологом. Він являв Доріанові на очі розклад його власної душі. Чим більше він робив поганих, аморальних вчинків, тим огиднішим ставав його портрет. Доріан пробував втішити себе тим, що з ним нічого поганого не коїться. І намагався забутися у наркотичному зіллі, які пропонувалися у різних притонах, що їх відвідував Доріан. Він раз по раз закохується, але розуміє, що покохати по-справжньому вже не може. Про нього починають подейкувати як про бездушну людину, котра губить молоде покоління, що він чимало зламав доль своїх приятелів і подруг. Безіл Холлуорд — колишній його друг, який давно вже порвав з ним усі зв’язки, намагається вказати Доріану на його помилки, наставити його на добрий розум. Але Доріан на справедливі зауваження друга показує йому портрет його ж роботи, і Безіл зі здивуванням бачить замість свого колишнього кумира сластолюбного гидкого старця. Доріан же вважає, що саме Безіл став винуватцем його аморальної поведінки, і вбиває ножем свого колишнього друга, а труп знищує за допомогою свого приятеля хіміка Кемпбела, який потім покінчив життя самогубством. Доріана починає мучити совість, і він знову шукає забуття у наркотичному зіллі. Він ледве не загинув в одному з лондонських притонів, коли його пізнав якийсь п’яний моряк. Це був Джеймс Вейн — брат Сибіл, який поклявся помститися за загибель сестри. І знову Доріана рятує його молоде, прекрасне обличчя: Джеймс приходить до висновку, що такий молодий юнак не може бути тим, хто привів до загибелі його сестру: адже це сталося багато років тому. Проте доля лише до відповідного часу зберігає його від фізичної загибелі. Можна сховатися від людей, можна сказати їм неправду, можна виправдатися перед будь-ким, але тільки не перед власною совістю. А цей холлуордівський портрет саме й був його сумлінням, його совістю. Доріан доходить висновку, що для того, щоб жити спокійно далі, треба знищити портрет, що він і намагався зробити. Пізно вночі у своєму розкішному будинку Доріан Грей, схопивши ніж, встромив його у портрет. Чується страшний крик, і коли до кімнати прибігли служниці, то побачили мертве тіло старця, одягненого у фрак. І тільки по каблучках на його пальцях встановили, що це Доріан Грей. А поруч стояв у всій своїй величі і красі портрет молодого красивого юнака. Так загинув Доріан Грей — зовнішньо красива, але надзвичайно слабка духовно людина. Людина, для якої зло було лише одним із засобів здійснення того, що він вважав красою життя. Так скінчилося це нікчемне життя.

Дивіться також:

УкрЛіб — скорочення від Ukrainian Library (українська бібліотека). Метою створення цього сайту було зробити українську літературу доступною для всіх, хто бажає її читати.

УкрЛіб © 2000 — 2024, Євген Васильєв
При використанні матеріалів сайту, посилання на УкрЛіб обов’язкове.