Встановлення парканів у приватному секторі: які спори виникають і чи можливе їх вирішення

Як правило, спори, які випливають із права власності, виникають між власником певного майна та третьою особою, яка порушує це право. Однак, існують випадки, коли спір може виникнути між власниками окремих об’єктів. Прикладом таких спорів є спори між власниками земельних ділянок щодо встановленого одним з них паркану на їхній межі. Саме про це піде мова у коментарі адвоката EVERLEGAL Ігоря Тетері для профільного видання “Юридична Газета”.

Читайте коментар нижче або ж на сайті видання “Юридична Газета” за посиланням.

Як відомо, право власності є найбільш повним речовим правом. Відповідно до загальних норм цивільного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Поряд з тим, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, при здійсненні яких кожен власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства та не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У більшості випадків спори між власниками окремих речей виникають коли здійснення права власності щодо свого майна однією особою порушує право власності іншої особи.

Однією з причин такого порушення може бути встановлення власником земельної ділянки паркану, який шкодить правам власника сусідньої земельної ділянки.

Вимоги до встановлення парканів у приватному секторі

Перш ніж розглянути випадки виникнення спорів щодо встановлення парканів, розглянемо, які законодавчі вимоги ставляться до їх встановлення.

Так, до переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 406, віднесено зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема, парканів (п. 6 вказаного переліку). Отже, отримувати дозвільні документи на встановлення паркану на своїй земельній ділянці її власнику не потрібно.

При цьому, паркан має відповідати вимогам, які до нього ставляться законодавством. Його висота, відповідно до п. 6.7 ДБН Б.2.2-5 «Благоустрій територій», має бути не більше ніж 2 метри на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 метри на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Разом з тим, поряд з вказаними вимогами, повинні також враховуватись правила благоустрою у окремих населених пунктах, якими може бути встановлено меншу висоту порівняно з ДБН, а також додаткові вимоги до встановлення паркану.

Також, огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за червону лінію вулиці та межі ділянки (п. 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій»).

Більше того, слід мати на увазі, що частиною 1 ст. 103 Земельного кодексу України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Якщо встановленим парканом об’єктивно порушуються право власника сусідньої земельної ділянки, а також паркан не відповідає наведеним вище вимогам законодавства, останній може звернутись до суду за захистом своїх прав.

Спори, що виникають у зв’язку з встановленням парканів у приватному секторі та їх вирішення судом

Так, класичним прикладом спору щодо встановлення паркану є справа № 323/1862/16‑ц. Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив суд зобов’язати його сусіда прибрати бетонну огорожу.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що на межі їх земельних ділянок зі сторони відповідача встановлена огорожа з бетонних плит. Оскільки рівень належної йому земельної ділянки є нижчим за рівень земельної ділянки, що належить відповідачу, то з його сторони висота вказаної огорожі складає 2,8 м, а зі сторони відповідача – від 1,8 м до 2 м. Наявність цієї огорожі створює йому перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, оскільки не відбувається провітрювання земельної ділянки, унаслідок чого овочеві культури гинуть. Крім того, частина підпорок цієї огорожі порушена та похилена в бік його земельної ділянки, у зв’язку з чим існує загроза обвалення огорожі.

Всі три судових інстанції підтвердили, що позов підлягає задоволенню. Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2019 року при цьому зазначив, що суди вірно вказали на те, що спірна огорожа не відповідає ДБН, оскільки ця огорожа (паркан) є суцільною, вищою за 2 метри, встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України. Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.

Розповсюдженими є також спори, що випливають зі встановлення паркану, пов’язані з розмежуванням земельних ділянок.

Так цікавою є справа № 467/1205/16-ц, у якій позов було заявлено у зв’язку з порушенням прав позивача встановленим відповідачем парканом з порушенням меж земельних ділянок. Позивач просив суд захистити його право шляхом зобов’язання відповідача знести встановлений паркан.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову та задовольнив позов частково, зобов’язавши відповідача перенести спірний паркан відповідно до лінії межі, встановленої на підставі висновку судової земельно-технічної експертизи та інших доказів.

В іншій справі № 633/76/16-ц позивач звернувся з аналогічними вимогами, однак спір виник між співвласниками домоволодіння, попередні власники якого договором узгодили порядок користування об’єктом спільної часткової власності.

Враховуючи, що встановлений паркан порушував досягнуту домовленість, позивач просив його знести. Верховний Суд у своїй постанові від 26.08.2020 року вказав, керуючись статтями 88 та 120 ЗК України, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в вразі переходу права користування на об’єкт розміщений на цій земельній ділянці до іншої особи, такий перехід здійснюється на тих самих умовах, що були у попереднього землекористувача. Отже, за відсутності іншої домовленості між співвласниками, вони зобов’язані користуватись домоволодінням у тому порядку, який був встановлений попередніми власниками. А оскільки встановлений паркан порушував вказану домовленість, відповідача було зобов’язано його знести.

Землі для садівництва: що можна будувати, заборонені для будівництва на земельній ділянці об’єкти, правові норми

Власники ділянок, призначених для садівництва, прагнуть максимально їх упорядкувати, звести житлові та господарські будівлі.

Але перед початком будівництва варто вивчити правомірність спорудження різних об’єктів, що існують вимоги і нормативи.

При їх дотриманні у громадян не виникне проблем при оформленні будівель, а також розбіжностей з сусідами.

Правові норми будівництва

Основним актом, що регулює забудову садівничих наділів, створення некомерційних об’єднань власників, їх управління та захисту прав членів є федеральний закон № 66-ФЗ .

Даний акт має силу тільки до 31.12.2018. З наступного дня вступає в силу новий закон № 217-ФЗ , В якому дачні ділянки будуть прирівняні до садівничим, зміняться деякі положення про некомерційні партнерства, буде введено поняття майна загального користування.

Ділянка з дозволеним використанням для ведення садівництва може перебувати на землі сільськогосподарського призначення або в межах населеного пункту :

• Для наділів, розташованих в межах населеного пункту, потрібно вивчити проект планування конкретної території відповідно до ст. 42 ГрК РФ (Якщо він затверджений). У документі розмежовуються зони існуючих об’єктів, їх характеристики, і області, де можна зводити нові будівлі. Він затверджується органом місцевої влади після публічних слухань або регіональним органом виконавчої влади без слухань.
• Для будівництва на сільськогосподарських землях не потрібно орієнтуватися на червоні лінії і правила, визначені плануванням територій.

Обов’язково потрібно враховувати вид територіальної зони, де знаходиться даний наділ.

Садівничі ділянки знаходяться, як правило, на сільськогосподарських зонах, але зустрічаються і наділи в житлових зонах.

Для різних зон встановлюються різні містобудівні регламенти, в яких визначені:

• Основні, умовно дозволені і допоміжні ВРИ наділів.
• Характеристики: граничні величини площі ділянок, віддаленість об’єктів від кордонів, поверховість, мінімальну частку озеленення наділу і інші.

Ознайомитися з містобудівним регламентом, проектами планування і забудови можна, звернувшись в уповноважений орган місцевої адміністрації.

Об’єкти на земельній ділянці

Право власника на забудову свого наділу закріплено Земельним кодексом РФ ( ст. 40 ) І Цивільним кодексом РФ ( ст. 263 ). Всі споруди, які дозволено будувати і будувати на землях для садівництва, можна розділити на кілька груп.

садові будинки

Основна відмінність таких будівель від житлових – сезонність використання. У них можна жити тільки в теплу пору року, відпочивати від садових робіт. Невеликі будиночки можуть використовуватися як склад для інвентарю, врожаю. Будівлі не опалюються, не додавати до комунікаціями.

Жити в таких будівлях можна, але прописатися можна.

Винятки становлять садові будинки, побудовані на садових землях, розташованих на території населених пунктів , Які забезпечені усіма умовами для постійного проживання.

Такі об’єкти в судовому порядку можуть бути визнані житловими, власнику буде дозволено зареєструватися в ньому.

Для цього необхідно, щоб об’єкти задовольняли вимогам:

• Перебувати в повноправною власності громадянина, не бути предметом застави.
• Дотримання всіх будівельних норм, правил безпеки, санітарних вимог (рівень санації).
• Повне оснащення всіма комунікаціями: опалення, освітлення, водопостачання та водовідведення, каналізація.

Садові будинки повинні використовуватися тільки сім’єю власника, розподіл їх на окремі квартири не допускається.

індивідуальні житлові

Будинки, які визнаються житловими, повинні мати всі необхідні умови для комфортного життя. Будова призначається для індивідуального користування, які не діляться на квартири або блоки.

Визнання будинку, побудованого на садівничому наділі, житловим здійснюється в судовому порядку або через місцеві органи влади.

Детальніше про будівництво житлових і садових будинків на землях для ведення садівництва читайте в цій статті. Також корисним буде матеріал про особливості ділянок для ведення садівництва, розташованих на сільгоспземлях .

сільськогосподарські будівлі

До таких відносяться будівлі, які призначені для:

Також, до цього виду можна віднести споруди, зведення та призначення яких – допоміжна функція, для зберігання необхідного інструменту або інвентарю.

При цьому, матеріал стін і перекриттів, з яких воно складається – не важливий.

• Теплиці – споруди з дахом і стінами, які використовуються для вирощування розсади, подальшого утримання рослин. Споруди можуть бути забезпечені системою опалення.
• Сараї – криті підсобні приміщення, в яких зберігається різне майно, утримується худоба. У деяких сараях облаштовують підвали.
• Ангари, що представляють собою швидкобудуюємі споруди каркасного або бескаркасного типу. Вони можуть застосовуватися для зберігання, ремонту сільськогосподарської техніки, як складські приміщення.
• Дровнік – сарай, який використовується для зберігання дров, деревних пеллет для опалення житлових будівель.

Інші

До іншим будівлям можна віднести:

Будівлі не використовуються в садівничих цілях, необхідні для комфорту власника наділу.

Що робити, якщо зводити не можна

Якщо будівництво житлового будинку на Вашій садовій земельній ділянці по якоїсь причини неможливо, варто з’ясувати, чи є можливість зміни ВРИ на наступні:

• ІЖС . Переваги в створенні інфраструктури та інженерних мереж за рахунок бюджету. Але для будівництва буде потрібно проект, дозвіл і наступні узгодження в різних інстанціях. А земельна ділянка повинна мати категорію «Землі населених пунктів».
• Для ведення дачного господарства . Одягнув матиме меншу кадастрову вартість, нижче рівень оподаткування. Оформити будова можна по «дачної амністії».
• ЛПГ, що знаходиться в межах населеного пункту. Може мати значну площу, спрощена процедура реєстрації будови.
• СФГ підійде власникам, провідним фермерське господарство. Площа наділу може бути великий.

Садівничі наділи відрізняються високою родючістю грунту, тому для зміни ВРИ, можливо, буде потрібно довести її погіршення, або мати інше вагома підстава для перекладу.

заборонені споруди

Зміна ВРИ відбувається відповідно до виду територіальної зони, на якій знаходиться наділ.

Ті об’єкти, які не відповідають категорії землі, не можна ні будувати, ні використовувати після будівлі.

Тому на садівничому ділянці, що належать до сільськогосподарської або житловій зоні, не можна будувати:

• промислові об’єкти,
• ділові, комерційні, побутові та комунальні будівлі,
• об’єкти охорони здоров’я, соціальної, культурної сфери,
• торгові комплекси і магазини,
• інфраструктурні споруди.

Узгодження і дозволу

Містобудівною кодексом РФ ( ст. 51 ) Передбачено, що дозвіл на будівництво не потрібна для наступних об’єктів:

• гаражів на садівничих наділах,
• допоміжних споруд, що не відносяться до капітальних будівель (сараї, навіси, ангари).

Отримання дозволу для зведення садового або житлового будинку також не потрібно. Однак, при розміщенні наділу на території садівничого некомерційного об’єднання власник зобов’язаний додержуватися ст. 34 ФЗ № 66-ФЗ і СП 53.13330.2011 , Т. Е. Враховувати територіальний проект планування або межування.

Зводом правил забудови садівничих об’єднань, яке затверджується на зборах, визначаються багато параметрів, в тому числі:

• планувальні рішення індивідуальних наділів,
• вид і якість огорожі,
• віддаленість об’єктів від огорожі і між собою,
• облаштування компостної ями,
• віддаленість житлового будови від доріг.

За рахунок членських та вступних внесків відбувається облаштування території некомерційного об’єднання.

Також, за рахунок загальної каси організовується охорона території та ділянок товариства, пропускний пункт або шлагбаум.

При необхідності, на зборах можуть вирішувати де і коли встановити баки для відходів і яким чином здійснювати їх вивезення.

Якщо власник не дотримується цих правил, то його будови можуть бути визнані самовільними, в судовому порядку його зобов’яжуть їх знести ( ст. 222 ГК РФ ).

Корисне відео

Інформацію про те, відповідно до яких норм можна будувати будинки на землях для садівництва дивіться в цікавому відеоматеріалі:

висновок

Садівничі наділи користуються великим попитом, так як дозволяють побудувати садовий або житловий будинок, з можливістю прописки в житловому через суд. При цьому кадастрова вартість їх істотно нижче, ніж для наділів ЛПГ, ІЖС, а значить менше рівень оподаткування.

У число дозволених до будівництва об’єктів входять допоміжні і підсобні приміщення, гаражі, лазні. Дозволи для початку будівництва не потрібно.

Для власників, чиї наділи знаходяться на території садівничих об’єднань, обов’язково дотримання правил забудови, затверджених для цього об’єднання.

В іншому випадку недоброзичливі сусіди можуть ініціювати судову процедуру, після чого будівлі змусять знести. Зате можна не турбуватися за своє майно на території, що охороняється.

Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

• Земельний кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»
• Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 “Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання”
• Постанова Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 № 800 «Про внесення змін до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу»
• Постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 131 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 963»

Загальна інформація

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Зокрема, під цим терміном варто розуміти будь-які дії, які підтверджують фактичне користування земельною ділянкою без будь-якої правової підстави.

Тобто, згідно із зазначеним терміном, не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. Також не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо стосовно неї вчинено відповідний правочин (тобто, укладена відповідно до законодавства цивільно-правова угода щодо земельної ділянки).

Відповідальність

Зверніть увагу! Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки залежить від розміру шкоди, завданої цим правопорушенням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 № 800 «Про внесення змін до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» передбачено збільшення розмірів штрафів за порушення земельного законодавства при використанні земель (які не переглядалися з 2007 року) у 4–5 разів, що сприятиме зменшенню кількості правопорушень у сфері охорони та використання земель та збільшенню обсягів надходжень до державного та місцевих бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації та від сплати платежів за землю.

Розрахунок розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, визначається Держекоінспекцією та її територіальними органами, Держгеокадастром та його територіальними органами або виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом.

Підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме:

• акт перевірки або акт, складений за результатами здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду (контролю);

• протокол про адміністративне правопорушення.

Як свідчить статистка, самовільне зайняття земельної ділянки є досить поширеним видом порушення чинного земельного законодавства, за скоєння якого порушники згідно з ст. 211 Земельного кодексу України несуть адміністративну, кримінальну або цивільну відповідальність відповідно до законодавства.

Адміністративна відповідальність

Так, самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Його вчинення тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 850 гривень) і на посадових осіб – від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1700 гривень).

Кримінальна відповідальність

Також, статтею 197-1 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. За вчинення такого злочину встановлене кримінальне покарання у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців. Слід зазначити, що шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно до цієї ж статті Кримінального кодексу України самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за вищезазначений злочин, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, зокрема, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці а саме: земельній ділянці особливо цінних земель, землях в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель або вищезазначений злочин вчинений особою, раніше судимою за такий злочин карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

У разі виявлення порушення земельного законодавства, що має ознаки злочину, передбачені статтею 197-1 Кримінального кодексу України, громадянин, або представник юридичної особи має звернутись до органів поліції з відповідною заявою.

Однак, якщо особа не в змозі визначити характер та суть правопорушення, вона має можливість звернутись до відповідного органу, на який покладено функції і повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.

Повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено повернення самовільно зайнятих земельних ділянок:

1. самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними;
2. приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки;
3. повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Дії особи, у разі виявлення використовування її земельної ділянки без згоди сторонньою особою:

– звернутись до правоохоронних органів;

– звернутися до мобільних точок доступу до системи надання безоплатної правової допомоги з метою повідомлення про факт рейдерського захоплення земельної ділянки та консультування щодо подальших дій;

– звернутись до суду із позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки .

Судова практика

Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21 січня 2019 року Користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.