Бійтеся чорного калу: коли дорослим пора бити на сполох

Чи треба бити на сполох, якщо ви у себе виявите наявність чорного калу? Давайте розберемося в цьому питанні. Ми розповімо про те, чому кал може бути чорного кольору, і в яких випадках необхідно обов’язково звернутися до лікаря.

Звідки береться чорний кал

Колір і запах стільця можуть багато розповісти про стан вашого здоров’я. Всі відтінки коричневого кольору вважаються нормою. Але стілець може бути різних кольорів, від всіх відтінків коричневого і жовтого до білого, зеленого і навіть чорного.

Існує дві основних причини появи калу чорного кольору. По-перше, він може бути викликаний вживанням темно забарвлених продуктів. По-друге, чорний кал може говорити про наявність у калі крові. Якщо ваш кал нагадує дьоготь, це сигнал про кровотечі у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту. Такий стан називається «мелена», і потребує невідкладної медичної допомоги. Розглянемо детальніше основні причини виникнення чорного калу.

1. Темно забарвлені продукти

Якщо колір вживаних продуктів темний, шанси побачити кал чорного кольору досить високі. У перелік цих продуктів можна включити:

• Солодку або лакрицю
• Чорницю
• Випічку з чорним шоколадом
• Фруктовий пунш
• Кров’яну ковбасу
• Чорнослив
• Буряк
• Журавлину

2. Бади, що містять залізо, і деякі лікарські препарати

У вас може бути чорний кал, якщо приймаєте добавки з залізом. З цієї причини вагітні жінки (які приймають залізовмісні таблетки і вітаміни для вагітних) і люди з анемією (приймають добавки з залізом) можуть мати чорний кал.

Ще однією причиною чорного калу є прийом деяких медикаментів, таких як антикоагулянти, нестероїдні протизапальні препарати, активоване вугілля, ліки, що містять вісмут.

3. Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки або пептична виразка

Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки часто зустрічається проблема. Вона виникає на слизовій шлунка і тонкого кишечника, і може бути викликана бактеріями, зловживанням алкоголем, курінням або частим прийомом деяких ліків. Основною причиною мелени, як показують дослідження, найчастіше є пептична виразка.

4. Гастрит

Гастрит – хворобливий стан, при якому запалюється слизова шлунка. Без лікування запалення може тривати роками, будучи причиною виникнення болю і дискомфорту в області шлунка. Чорний кал – типовий симптом ерозивного гастриту, виду гастриту, при якому на слизовій шлунка утворюються ерозії.

5. Варикозне розширення вен стравоходу

Кал може бути симптомом варикозу вен стравоходу. При порушенні відтоку крові з вен стравоходу, вони деформуються – розширюються і випинаються – і можуть пошкоджуватися. Виникає кровотеча з них, яка може бути як незначною, так і масивною. Гостра кровотеча проявляється чорним рідким калом, яка, як зазначалося вище, називається меленою.

6. Рак

Іноді причиною появи чорного калу можуть бути злоякісні пухлини. Ці пухлини, як правило, знаходяться в стравоході і шлунку.

Симптоми, на які слід звернути увагу при чорному калі:

• Біль в епігастральній області,
• Нудота,
• Діарея,
• Висока температура,
• Біль при дефекації
• Втрата ваги.

Якщо колір вашого калу несподівано змінився, і ви не вживали при цьому темно забарвлені продукти або залізовмісні добавки, негайно зверніться до лікаря. В цьому випадку його причиною є медична проблема, яка при відсутності лікування може мати серйозні наслідки.

У будь-якому разі при виявленні калу чорного кольору необхідно звернутися до лікаря. Тільки він може визначити причину та призначити відповідне лікування.

Трупні зміни, пошкодження трупа та трансформація трупа

Посмертні зміни (син.: трупні зміни, трупні явища) – сукупність змін, що розвиваються після смерті внаслідок припинення життєвих функцій організму. Вони виявляються в різні строки (мал. 169), тому їх умовно поділяють на ранні (охолодження трупа, трупні плями, трупне задубіння, висихання трупа, автоліз) та пізні (трансформативні), коли труп розкладається та руйнується (автоліз, гниття) або відбувається природна консервація (муміфікація, сапоніфікація – утворення жировоску, торфове дублення, замерзання трупа тощо).

Трупні плями – абсолютна ознака смерті; є наслідком стікання крові під дією своєї маси до нижче розміщених частин тіла, що призводить до переповнення дрібних судин, які видно на шкірі.

Трупні плями, як правило, синьо-сірого або синьо-червоного колюру, з’являються приблизно через 1,5-2-і год. після зупинки діяльності серця. Вони проходять три стадії: гіпостаз, стаз та імбібіція. Дослідження особливостей трупних плям судово-медичним експертом дозволяє визначити давність настання смерті, а також визначити положення трупа після смерті, відносну кількість крові в трупі (рівень крововтрати), запідозрити певну причину смерті за колюром трупних плям (напр., отруєння оксидом вуглецю, аміловими спиртами, речовинами, які утворюють метгемоглобін, тощо), встановити факт переміщення трупа (за невідповідністю розміщення трупних плям позі трупа), а також вирішити деякі інші питання, що цікавлять органи слідства.

Мал. 169. Трупні зміни залежно від терміну після смерті (Симпсон К., 1952): 1 – температура тіла; 2 – трупне задубіння; 3 – трупні плями; 4 – трупний розклад.

Гіпостаз (син. трупний натік) – перша стадія розвитку трупних плям, що характеризується стіканням крові судинами вниз, виявляється через 1,5-2-і год. після смерті (зупинки серця). У стадії гіпостазу трупні плями легко зникають від натискання та швидко відновлюються. Від перевертання трупа в стадії гіпостазу трупні плями переміщуються. Гіпостаз триває до 8-12-ти год. і переходить у стаз.

Стаз – друга стадія розвитку трупних плям, яка настає через 8-12 год. після смерті; характеризується призупиненням переміщення крові судинами, що відбувається в стадії гіпостазу, та фіксацією трупних плям у місці їх утворення; внаслідок сильного натискання вони бліднуть. Стадія стазу триває 24-36 год. (іноді більше) і переходить у стадію імбібіції.

Імбібіція – третя стадія розвитку трупних плям, пов’язана із процесом суцільного просочування тканин гемолізованою кров’ю, змішаною з лімфою та міжклітинною рідиною. У судинах кров практично відсутня. Ця стадія розвивається через 24-36 год. після смерті (іноді через 48 год.). Від натискання пальцем на трупну пляму в стадії імбібіції її колір не змінюється, а зі зміною пози трупа трупні плями не зникають. Через дві доби після смерті через імбібіцію інтима судин та ендокарда має рожевий або брудно-червоний колір.

Охолодження трупа – зменшення температури тіла після смерті, яке відбувається поступово – в середньому на 1 °С за 1 год., якщо температура навколишнього середовища біля +16-18°С. Температура тіла нижча +20°С є вірогідною ознакою смерті. За динамікою охолодження трупа в кожному конкретному випадку можна визначити тривалість посмертного періоду. Слід мати на увазі, що ознаки гіпотермії під час огляду живої людини можуть мати місце через переохолодження, тяжке інфекційне захворювання (особливо в літніх людей), гіпопітуітаризм, гіпотиреоз, уремію, кардіогенний та септичний шок, отруєння (барбітуратами, хлоралгідратом, етиловим спиртом, наркотиками, похідними фенотіазину, препаратами групи тетрацикліну, тетрациклічними антидепресантами тощо).

Задубіння трупа (син. заклякання трупа) – своєрідне ущільнення та скорочення скелетних м’язів, яке перешкоджає пасивним рухам у суглобах, а також гладких м’язів та серцевого м’яза; є вірогідною ознакою смерті, що дозволяє визначити давність настання смерті, первинну позу трупа, іноді причину смерті.

Задубіння трупа починається через 2-4 год. після зупинки серця та досягає максимуму на кінець першої доби посмертного періоду й зникає на 3-4-у добу. Воно розвивається швидко за відносно високої (але не вище 50°С) температури навколишнього середовища та низької вологості, у осіб із добре розвиненими м’язами, у разі напруженої фізичної роботи перед смертю, отруєння речовинами, що діють на ц.н.с. (стрихнін, пілокарпін, кислота). Сепсис, тяжкі виснажливі хвороби, що передують смерті, отруєння (хлоралгідратом, блідою поганкою) зумовлюють слабке задубіння трупа або повну відсутність його.

Каталептичне задубіння трупа зберігає позу людини, що була на момент смерті. Воно виникає внаслідок руйнування речовини довгастого мозку; у випадку, коли мали місце значні корчі, що передували смерті, та розвивається в момент зупинки серця внаслідок безпосереднього переходу зажиттєвої контрактури в задубіння трупа.

Висихання трупа – посмертна зміна, яка полягає в тому, що під дією навколишнього середовища, за сприятливих умов (низька вологість повітря, добра вентиляція, відносно висока температура), труп (перш за все відкриті частини його) починає швидко висихати. Швидко висихають слизова оболонка губ, мошонка, шкіра. На склері через 5-6 год. після смерті з’являються плями трикутної форми – шерехаті ділянки сірувато- жовтого кольору на фоні прозорої та блискучої рогівки, яка міститься під віком (плями Лярше), основа трикутника звернена до райдужки, вершина – до кутів ока; це абсолютна ознака смерті.

Шкіра внаслідок висихання окремих її ділянок стає щільною, нагадує пергамент. Звідси, назва: “пергаментні плями”; вони бувають із червоним відтінком, якщо низько розміщені (в зоні трупних плям) та воскоподібні, якщо розміщені вище трупних плям. Швидко утворюються там, де ушкоджено епідерміс, наприклад, на странгуляційній борозні. Пергаментні плями не мають значення для констатації смерті – вони лише доповнюють загальну картину. Зони висихання на губах, мошонці та в інших місцях іноді помилково сприймаються як ушкодження. Висихання всього трупа (муміфікація) – це консервувальна зміна трупа.

Після настання смерті внаслідок дії специфічних клітинних ферментів тканин (катепсинів тощо) розпочинається розпад білків тканин організму – автоліз. Автолітичні процеси, наприклад, у підшлунковій залозі, призводять до часткового розплавлення її тканини, що іноді помилково сприймають як гострий геморагійний некроз; автоліз в епітелії звивистих канальців може помилково сприйматися як ознака некронефрозу; автоліз міокарда може помилково сприйматися як ознака інфаркту тощо.

Мікробний розклад трупа – початок гниття трупа під дією мікроорганізмів, що триває від моменту смерті до розвитку гнильної емфіземи (від 1 -2-ї доби до 1-5 тижнів залежно від температури зовнішнього середовища). У процесі мікробного розкладу трупа виділяють 4 стадії: 1) “свіжого трупа” – до розвитку ранніх трупних змін; 2) ранніх трупних змін – тривалістю до 2-3-х діб; 3) ранніх гнильних змін – поява трупної зелені та гнильної венозної сітки; 4) гнильна роздутість трупа (гнильна емфізема).

Гниття – процес розщеплення органічних, азотовмісних, головним чином, білкових речовин, внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів (дії їх ферментів).

Мал. 170. Відшарування епідермісу внаслідок розвитку початкових гнильних змін трупа.

Гниття трупа – це пізнє трупне явище, що руйнує мертве тіло. Ознаки гниття трупа: відшарування епідермісу (мал. 170), гнильна венозна сітка, гнильна емфізема, “трупна зелень” тощо. Кінцеві продукти гниття різноманітні: амінокислоти, аміни, органічні кислоти, крезол, фенол, гази. Багато з них мають різкий неприємний запах. Оптимальні умови гниття: температура – 20-35°С, вологість – 60-70%, достатня кількість повітря. Улітку на відкритому повітрі за сприятливих умов труп дорослої людини може повністю згнити (перетворитися на скелет) за 1-2 місяці.

Гнильна венозна сітка – розвиток гниття за ходом крупних судин (171), зокрема, під шкірою, відбувається переважно у випадках, коли смерть розвивалася повільно з періодом агонії та мікроби проникли в кров і поширилися по всьому організму. Це прояв пізніх трупних змін. Швидкість розвитку гнильної венозної сітки залежить від багатьох чинників: характеру захворювання, температури та вологості навколишнього середовища тощо.

Мал. 171. Гнильна венозна сітка на ногах.

Мал. 172. Помітна поява трупної зелені на шкірі живота.

“Трупна зелень” – гниття, що характеризується появою спочатку в здухвинній ділянці справа, потім у зоні пупка гнильних плям брудно- зеленого кольору (на кінець другої доби після смерті). Це прояв пізніх трупних явищ. Через 3-4 доби трупна зелень поширюється на весь живіт (мал. 172) та інші ділянки тулуба. Одночасно розвиваються явища підшкірної (гнильної) емфіземи.

Трупна емфізема (син. гнильна емфізема) розвивається внаслідок накопичення в підшкірній жировій клітковині газів, що утворюються внаслідок гниття трупа, та роздувають її. Особливо роздуваються обличчя, губи, молочні залози, живіт, мошонка, кінцівки (мал. 173, 174).

Мал. 173. Виразна гнильна емфізема трупа з початковими ознаками відшарування епідермісу.

Мал. 174. Виразна гнильна емфізема трупа з виразними ознаками відшаруванням епідермісу та підсиханням його.

Гази, що накопичуються в тканинах шиї, виштовхують язик із ротової порожнини, і він виступає з-за зубів. Тиск газів у черевній порожнині досягає іноді 2 атм і вміст шлунка може переміщуватися в порожнину рота – виникає т.зв. “посмертна блювота“. Під час ексгумації трупів вагітних жінок, розтин яких не виконувався, можна виявити труп плода поза утробою матері, це т.зв. “посмертні пологи“, при цьому може бути виворіт матки.

Одним із видів гниття є тління – процес розкладу білків за умови достатнього надходження повітря, помірної кількості вологи та переваги аеробних бактерій. Тління відбувається інтенсивніше, ніж звичайне гниття, з більш повним окисленням та су проводжується утворенням відносно незначної кількості газів із неприємним запахом.

Руйнування трупа від дії ентомофауни та інших чинників відбувається у випадку, якщо до трупа є доступ комахам (мал. 175). Із часом зникають м’які тканини трупа внаслідок гниття їх або руйнування комахами, тваринами, птахами – відбувається скелетування трупа, яке триває рік або декілька років. Можливий природний (за допомогою мікробів) або штучний розклад органічних сполук – мінералізація, у т.ч. трупа, на прості мінеральні сполуки – воду, аміак, сульфати, нітрати, оксиди різних металів, мінеральні солі; триває багато років.

Мал. 175. Виразна гнильна роздутість трупа (а), наявність личинок мух (б).

Процес розкладу трупа має 4 періоди та 8 стадій.

I період – мікробного розкладання – від моменту смерті до розвитку гнильної емфіхми (від 1-2-ї доби до 1-5 тижнів):

• • “свіжий” труп – до розвитку ранніх трупних змін;
• • ранні трупні зміни (до 2-3-х діб);
• • ранні гнильні зміни – поява трупної зелені та гнильної венозної сітки;
• • гнильна роздутість трупа.

II період – активного руйнування трупа комахами (від 15-20-ї доби до 2-х місяців):

• • раннє руйнування м’яких тканин, переважно за рахунок личинок мух (до ЗО діб);
• • пізнє руйнування м’яких тканин, коли починається діяльність личинок жуків-некрофагів (тривалість розвитку – 30-45 діб) та жуків- хижаків (тривалість розвитку 45-65 діб); ця стадія завершується майже повним знищенням м’яких тканин.

III період – неповного скелетування трупа – триває до кінця теплого періоду року, може переходити й на наступний рік.

IV період – повного скелетування трупа (триває роки та закінчується повним руйнуванням кісток):

Таким чином, природні зміни, що відбуваються із трупом (гниття, тління, руйнування комахами, скелетування, мінералізація тощо), називають трансформацією трупа (табл. 48). Експерт повинен чітко диференціювати ознаки трансформації трупа, у т.ч. зміни під впливом ентомофауни, від пошкодження трупа, що бувають випадковими та навмисними.

Час трупного розкладання

Зеленувате фарбування черевних покривів і м’якість очних яблук

Темно-зелені колір усього живота й статевих органів. Окремі зеленуваті плями, рохіяні на інших частинах тіла. В роті та носі кров’яниста піниста рідина.

Усе тіло темно-хлене, окремі місця на обличчі, шш й грудях червонясто-хлені. Живіт роздутий гнильними газами. Нігті ще міцно закріплені.

Усе тіло болотно-хленого або іржаво-бурого кольору, надшкір’я підняте міхурами або відокремилося. Груди й весь підшкірно-жировий шар роздуті газами, очі грязно- іржаво-бурого кольору, райдужна оболонка не розрізняється, нігті легко відокремлюються. При подальшому розкладанні тіло грязно-хленого кольору, роздуте, лопається й облуплюється.

Труп знаходиться в стані гнильного розм’якшення.

Випадкові пошкодження трупа часом утворюються під час розшуку, діставання трупа, переміщення, транспортування та розтину, а також можуть бути заподіяні комахами (напр., тарганами), гризунами (крисами, білками), хижаками (собаками, котами, вовками, лисицями) (мал. 176, 177), а у воді – п’явками, раками, рибою та внаслідок переміщення його течією води або дії гвинтів річкових суден.

Мал. 176. Пошкодження трупа тваринами (собаками): відсутність м’яких тканин грудної клітки.

Мал. 177. Пошкодження трупа тваринами (собаками): відсутність м’яких тканин на нозі.

Навмисні пошкодження трупа бувають різного характеру – від незначних до розчленування трупа на окремі частини; можуть бути заподіяні з метою приховування злочину (інсценування самогубства за допомогою вогнепальної зброї, нещасного випадку на залізниці, спалення трупа тощо).

Головним критерієм того, що це пошкодження трупа, а не зажиттєве ушкодження є відсутність ознак зажиттєвості ушкодження.

Огляд трупа на місці його виявлення

Кінцевою метою огляду трупа є отримання інформації” за допомогою якої можна встановити: причини смерті, насильницький або ненасильницький характер смерті; збираються та оцінюються докази насильницької смерті – в результаті вбивства, самогубства або нещасного випадку.

Зовнішній огляд трупа людини проводиться слідчим за участю судово-медичного експерта або лікаря і в присутності двох понятих. Огляд трупа частіше за все проводиться як один з елементів дослідження місця події (хоча може мати місце огляд лише трупа, наприклад, у лікарні, де людина померла після транспортування з місця події). Судово-медичний експерт або лікар, по-перше, допомагає виявляти пошкодження, фіксує анатомічні й фізіологічні особливості трупа і, по-друге, дає попередній (неофіційний) висновок про причину смерті та час її настання.

Основним завданням огляду трупа є отримання інформації, на підставі якої можна дати відповіді на такі запитання:

• 1) Де настала смерть – у тому місці, де знайдено труп, чи в іншому, звідки він був переміщений?
• 2) Коли настала смерть, тобто за який проміжок часу до початку огляду це сталося?
• 3) Яким способом, за допомогою якої зброї, інших засобів було вчинено вбивство: ножем, пострілом з вогнепальної зброї, шляхом удушення, отруєння, повішення тощо?
• 4) Чи передувала настанню смерті боротьба загиблого з іншими особами?

Огляд починають у статичному положенні трупа (без зміни його пози і без контакту з ним) з фіксації його пози і розташування відносно нерухомих орієнтирів. При цьому враховується, що поза трупа на момент огляду може бути змінена, наприклад, у зв’язку із спробою надання медичної допомоги. Поза трупа визначається за положенням тулуба та кінцівок відносно поверхні землі (на спині, сидячи, спираючись на поверхню лівим боком тулуба, тощо).

Після фіксації пози трупа зазначають ряд необхідних даних загального огляду трупа: стать, вік, зріст, статура, волосся на голові, очі, ніс, вуха, рот, зуби, – відмічаючи їх особливості.

Якщо особа трупа не впізнана, він описується за ознаками словесного портрета: спочатку визначаються статура і довжина тіла, далі описуються форма, розмір голови, обличчя, лоба, носа, губ, підборіддя, колір волосся, очей тощо. Описання здійснюється зверху вниз з наданням переліку загальних та окремих ознак (сліди опіків, хірургічних операцій, татуювання, нікотинові плями на пальцях рук, сліди носіння обручок, сліди ін’єкцій наркотичних засобів тощо). Ретельно досліджується зубний апарат. Якщо є сліди крові, в обов’язковому порядку фіксується їх форма, колір, фізичний стан та місцезнаходження відносно трупа.

Потім слідчий починає динамічний огляд: повертає труп, змінюючи його позу, оглядає одяг. При огляді одягу обов’язковою є фіксація: з чого складається й чи у порядку він; наявність на ньому слідів крові та інших виділень людини, сторонні плями та їх локалізація, наявність пошкоджень; форма і випинання країв пошкоджень; вміст кишень. При цьому фіксуються негативні обставини: наприклад, забруднення одягу або взуття, яке не є характерним для ґрунту на місці виявлення трупа, або відсутність слідів ґрунту з місця, де знайдений труп, на його взутті.

Виявлення грошей, ювелірних виробів та інших цінностей та їх докладний опис при огляді дає не лише підставу для висновку про ймовірні мотиви злочину, а й про іншу інформацію, в отриманні якої зацікавлене слідство. Наявність документів допомагає у встановленні особи невпізнаного трупа.

Одне з основних правил огляду трупа – першочергова фіксація слідів, які можуть бути знищені з часом або при транспортуванні трупа.

Потім провадиться безпосередньо огляд тіла й ушкоджень: спочатку відкритих частин тіла, а надалі й тих, що знаходяться під одягом, із вказівкою кількості ушкоджень, їх розташування, форми, розміру, зовнішнього вигляду шкіри навколо кожного з ушкоджень; фіксуються наявність крові, її колір, фізичний стан (рідка, підсохла тощо).

Детальний огляд трупа починається з голови. Далі на дотик визначається цілісність кісток скелета; встановлюється ступінь розвитку трупних явищ: температура тіла (охолодження тіла); трупне заклякання у м’язах ніжної щелепи і кінцівок; наявність трупних плям на видимих частинах тіла. Зазначаються їх розташування, розмір, колір, а також, з вказівкою на точний час перевірки, проводиться фіксація зміни кольору трупних плям при натисканні та визначається час, потрібний на відновлення кольору плями (це потрібно для встановлення часу настання смерті). Фіксуються прояви гнилісних змін, жировоску (коли труп тривалий час перебував без доступу повітря і в умовах підвищеної вологості, наприклад у болоті) та муміфікації (коли труп тривалий час перебуває у сухому середовищі, під впливом руху повітря або піддається дії високої температури).

Ці дії в обов’язковому порядку супроводжуються відео-, фотозйомкою.

Як негативна обставина можуть бути зафіксовані трупні плями на двох протилежних поверхнях трупа (наприклад на спині та животі), що може свідчити про зміну первісного положення трупу.

Під час огляду судово-медичний експерт може за вказівкою слідчого вилучити піднігтьовий вміст, зразки волосся та інші зразки, потрібні для проведення досліджень при судово-медичній експертизі трупа. Спеціаліст-криміналіст проводить дактилоскопування трупа (особливо у разі коли це труп невпізнаної людини).

У разі наявності застосування вогнепальної зброї звертається увага на ознаки, що характеризують вхідний отвір на тілі трупа або одягу: сліди кіптяви, опалення, штанцмарка, поясок обтирання, незгорілі порошинки тощо.

При огляді трупа повішеного оглядається мотузка (інші предмети, за допомогою яких скоєно повішення), затягнута на шиї загиблого, та фіксуються странгуляційна борозна й особливості її розташування (наприклад косовисхідна, незамкнута тощо).

Огляд трупа закінчується оглядом ложа трупа, де можуть знаходитись речові докази.

За результатами огляду трупа складається відповідний протокол.

Ексгумація трупа, тобто виймання трупа з місця його поховання, проводиться на підставі вмотивованої постанови слідчого, яку затверджує прокурор. Підставою для проведення ексгумації може бути: необхідність проведення огляду трупа або його додаткового огляду; проведення впізнання або судово-медичної експертизи (наприклад, за зверненням родичів померлого, які вважають, що його смерть є насильницькою, тощо).