Молочні ріки та сирні береги під Києвом, родинна ферма Бабині кози

Молочні ріки та сирні берега- думаєте це з якоїсь казки….

Казка оживає у селі Галайки, Київської області, 125 км по Одеській тарсі від Києва. І творять її люди- Олександр та Анна Бабин.

Тут на березі річки Молочна вже майже 10 років працює їхня козина ферма та сироварня- Бабині кози.

Ми спочатку не зрозуміли, що Бабині кози від прізвища Олександра, почали питати про бабусю, від якої успадкуване все господарство….

А історія зовсім інша.

Олександр Бабин переїхав до Галайок з Сумщини. По роботі багато їздив у відрядження по Україні, а звідси зручно і до Харкова, і до Львову. Захотілося спокійного осілого життя. Придбав коровник після розпаду колгоспу, на той час за 100 тис гривень. Паралельно вивчав місцевий ринок, з’ясував, що ніхто не займається козами у районі. Плюс на той час з кожним роком кількість людей з алергією на коров’яче молоко, непереносимістю лактози збільшувалась. Козине молоко підходить всімі не викликає розладу.Коровяче молоко засвоюється на 90%, а козине на 99. Перші дві кози з’явилися у 2007 році. І до 2010 року це були три роки тренувань. У 2010 місцевих кіз було вже 80. Це були безпорідні кози. Різнокольорові, або ще ми їх дворняжками називаємо. В них, по -перше запах і присмак дуже сильний в молоці, друге – молодняк від них неможливо реалізувати. Таких кіз в Україні багато і вони нікому не потрібні, бо мало молока дають.

У 2010 Олександр придбав у Литві 65 дорослих і 85 козенят, зааненської породи і вжебуло готове стадо.

Олександр один з перших створив в Україні господарство по типу ферми і на промисловому рівні. Не так що 10 кіз і молоко для сусідів, а на рівні 200 голів.

Почав займатися розведенням племенних кіз.І з майбутньою дружиною познайомився завдяки козам. Анна студенткою аграрного вузу приїхала на ферму на літню практику. І так і залишилась. Тепер це справжній родинна справа. Підростають спадкоємці. Захар і Соломійка, 4,5 і 1,5 року. Рулять фермою і козочками з перших кроків.

Чому саме зааненська порода і в чому її переваги?

На справді, зааненську породу вивели у Швейцарії ще у 1782 році. Вони найпоширеніші в світі молочні кози, дуже гарно адаптуються до різних кліматичних умов.

В радянські часи в Лохвицькому районі тримали зааненських кіз, їх тоді ще називали Лохвицькі або Полтавські. Іх з закордону завезли, а потім колгосп розпався, кіз розбирали на паї, велиспоріднені схрещення і за 10-15 років порода вивелась. Але люди, кому за 50 пам’ятають, що були такі Полтавські кози.

Вони дояться 305 днів на рік, вранці і ввечері. Жодних вихідних ні в них, ні в нас нема.Немає присмаку в молоці і в продуктах. Зааненська порода в середньому дає 3,5 літри в день, але є такі кози, які у травні-червні, після окоту, коли гарно роздоїлася, вони дають більше 4 літрів. Єдине, що ми не можемо сказати, що це кожна коза. Первістки дають трошки менше, бо в них вим’я ще не сформовано, воно ще росте, розвивається. Їх треба роздоювати. Тільки за третю-четверту лактацію коза в повній мірі показує, скільки вона може давати молока. Ну і залежить звісно надій від годівлі.

Який життєвий цикл кози на фермі ? Скільки вони живуть? Як довго тримаєте? Чи забиваєте на м’ясо?

Коза живе в середньому 15 років. Ми на фермі тримаємо до 6-8 років, поки триває пік лактації в стаді.Старших кіз ми продаємо у домашні господарства, бо там зовсім інші умови- на городі, де є кабачок, гарбуз, картопля, морквакоза знову розквітає. У стаді до 8 років нормально дояться, після 8 молодняк їх витісняє.

У нас молочні кози. Забій козликів- це вимушений захід, бо дуже багато народжується їх навесні, десь 50 відсотків від кількості. У тижневому віці вони йдуть на забій.

Взагалі тваринництво- це дуже жорстока річ. З одного боку тварини ніби то доглянуті і захищені, а з іншого тримаються в неволі і їдять те, що їм дадуть. Але і люди, які тримають тварин, я називаю це добровільним рабством. Людина, яка завела собі тварину, кішку, собаку, чи сто п’ятдесят кіз, відповідає за них, мусить доглядати.

Що означає племінна справа?

Бірки на козах означають номери паспортів з роками народження. До кожної кози є паспорт з родоводом по лінії батька і по лініїї матері. Це не просто дійні кози, це ще племінні тварини. В нас є ця вся база. Ми не маємо статусу племінного господарства. Бо то коштує великих грошей, а фактично, то бумажка, щоб ти міг всім показати. Але люди, які приїжджають купувати козенят, бачать, що тут ведеться племінна справа. Вирощуємо молодняк на продаж, підтримуємо породу

Козеня можна двотижневепридбати від 4 тис гривень, якщо 2 тижневе. Чим старше, тим більше молока потрібно.

Одного року власник відомого бренду Зінка, який зараз в супермаркетах багато представлений,купував у нас молодняк, бо зрозумів, що ті козенятка які в нього завозились по 300 євро за голову і наші по 100 – різниці ніякої, хіба що ціна. Він навіть привозив француза-спеціалиста, який сказав, що теж не бачить різниці в козенятах.

Немає спорідненого схрещення. Ми козлів змінюємо постійно. Не допускається, щоб батько покривав матір або дочку. Генетичні захворювання йдуть, виродження породи- тому цетреба слідкувати. Своїх козлів ми продаємо і беремо з інших. Десь двоє-троє вистачає. Ми заводимо козла устадо десь в кінці літа, він знайомиться зі стадом і десь в кінці вересня починається в кіз “охота”. Коли скорочується світловий день, вони відчувають, що осінь наступила, треба погуляти, продовжувати рід.

Розкажіть про вашу сироварню і ваш асортимент

Перший план убув простий – доїти кіз і продавати молоко. Доїти молоко у нас добре виходило, а продавати не дуже. Довелося робити сир. Ну і племенна справа.

Олександр один з перших, хто стояв у витоків сироварного крафтового буму.

З 2010 року сири робимо. Починали з простих видів, які кожна бабуся в селі робить, а у 2013 році нам пощастило запросити сюди швейцарця-сировара за програмою Swiss Contact (підтримка малого бізнесу в Україні ) і він навчив азам справжнього сироваріння. Там сировари дуже вузьконаправлені, з якоїсь однієї сироварні і по якомусь одному виду сиру. А сирів взагалі близько 5 тис видів в світі є зареєстровано.Якщо він знає про якийсь один вид і трохи про інші. А нам було цікаво різні види, бо ми вже починали орієнтуватись на туризм і людям комусь одне подобається, комусь інше. Тому намагались робити різні сорти і мати різні підходи. Але зараз вводять перевіркиі мабуть доведеться перекваліфіковуватись на якийсь один вид. Бо кожен вид треба відвозити у лабораторію на аналіз, і кожен аналіз 500 грн.

Зараз у нас приблизно 20 видів сиру. Ми брали за основу класичну рецептуру, те що нам сподобалось, ми продовжили виробляти. У світі більше 5 тис видів сиру. І може бути один і той самий вид сиру, по-різному називається у різних країнах. Так як наприклад вурда на Закарпатті, в Італії це рікотта. Ми не винайшли велосипед чи новий вид сиру. Мабуть, наші сири дуже схожі або копія якогось сиру, але ми не знаємо якого. Тому назвали по-своєму. На результат кожна дрібниця впливає- кількість закваски, градус температури, кислотність молока, час витримки… Вид сиру залежить від закваски, яку вносимо, а ще і віт тривалості витримки.

От візьмемо на дегустаційній тарілці наш сир Павлик, по типу як бринза, але з пастеризованого молока.По технології зроблений як шеврет і шкіпер, лише час витримки різний-1 місяць, 12 і 24 відповідно. За рахунок витримку смак зовсім відрізняється. Павлик нейтральний, його гарно до меду, джему, до салату.

Творчість, в якій важко не щось нове зварити, а навпаки важко постійно варити одне й те саме.

Крім сирів, ще робимо йогурти 5 видів, пастеризоване молоко, масло вершкове,мило з масла та молока.

Чи не думали експортувати сир?

Ми не конкурентноспроможні перед Європейськими виробниками. Три роки тому ЄС відпустили ціни на молоко. Раніше були квоти. Коли фермер тримав певну кількість корів, він купував собі квоту на рік. Він тримав собі наприклад 200. Він знав, що у наступному році він продасть 200 тис літрів по 0,32 євроценти за кілограм. Відповідно прораховував корм, витрати, планова економіка. Коли відпустили ціни, очікували серйозну конкуренцію, що Євросоюз завалить своїми молочними продуктамі Азійські ринки, але вийшло так, що у наслідок жорсткої конкуренції, ціна почала падати. Замість 32, стало 20 євроцентів. І фермери, які мають менше 200 корів виявились за бортом. Або в ноль, або в мінус. В третьому поколінні фермерська родинна, корови на вільному випасі, все, як люди хочуть – але ніхто не хоче за це платити.Я не можу доплачувати кожен тиждень 55 євро з власного карману, щоб у німців на столі був дешевий сир. Мусив взагалі покинути справу. І на даний момент так і продовжується. Маленькі ферми зачиняються, лишаються великі з тисячами голів.

Тому така ціна на сири європейські, тому що дешеве молоко. Тому не можемо з ними конкурувати. Там ще і державні дотації.У нас лише минулого року почали давати дотації на корів по 1700 грн за голову, на кіз дотацій нема і навряд чи буде.

Реалізуємо в Еко-лавки і через власний інтернет-магазин. Також під час відвідування ферми туристичними групами, індивідуальними туристами. В минулому році в нас тут влаштовували тематичне весілля в стилі амішей.

Відвідання ферми це одночасно і повне перезавантаження, насолода від спілкування і з власниками і з тваринами, різноманіття смаків, оздоровлення, освіта, поєднана з розвагами і відпочинок у мальовничому місці. Як і обіцяли на початку, казка- стає реальністю

Більше інформації, контакти, адресу і повний асортимент можна подивитись на профільній сторінці ферми.

Племінне господарство “Лісова коза”

“Про сири з козиного молока кажуть: “Що французу пахне, українцю смердить”. Ми ж руйнуємо цей міф!”, – говорить власник комплексу “Лісова Коза” Сергій Григір і запрошує на гостини. Бо ж тепер за 28 км від Кропивницького (як їхати по трасі на Київ), можна відвідати оригінальну гастрономічну атракцію, познайомитися зі справжніми чотириногими француженками і розсмакувати козине молоко, яке не всі люди люблять (але це тільки до поїздки!).

“Лісова коза” – одне із найбільших племінних господарств Альпійської породи кіз в Україні. Окрім державного статусу племінних репродукторів, “Лісова коза” ще й відомий виробник якісних сирів та молочної продукції під брендом “Чорноліські фермерські сири”.

Відкрита у 2016 році, нині ферма розширилася і відкрила туристично-рекреаційний комплекс, який з липня 2020 року можна відвідати всією родиною. Для туристичних груп передбачена екскурсія, індивідуальним туристам допоможуть зорієнтуватися і дізнатися більше про “Лісову козу” детальні інформаційні щити та карта, встановлені по маршруту.

Головна мета розвитку екотуризму, говорять на господарстві, привабити свого краянина до споживання дійсно натурального продукту, який готується без хімічних домішок,показати, що молочні продукти з козиного молока насправді корисні і смачні, і дати можливість відпочити на природі, зарядитися енергією таємничного Чорнолісся.

“Альпійська порода – одна з найпродуктивніших молочних порід кіз. Тварини цієї породи чудово почувають себе в різних умовах утримання – як стійловому, так і на вільному випасі. Наші кози живуть в режимі строгого біологічного захисту, у пристосованих для цього приміщеннях, тому молоко має дуже високі смакові та якісні показники і, зрозуміло, не має специфічного запаху чи присмаку, якого всі так бояться”, – розповідає господар комплексу Сергій Григір.

Секрети розведення кіз та створення якісної продукції – основа екскурсії, яку можна відвідати на тепер уже туристично-рекреаційному комплексі. Тут розкажуть і про процес виготовлення і дозрівання поживних сирів (тверді сири можуть визрівати кілька років!), про годування Альпіських кіз (яких до речі можна купити на фермі двічі на рік!), про те, як корисне молоко потрапляє від кіз у чани для пастеризації (без жодного контакту з людьми і повітрям!).

“Дитячого садка” для кіз і справжнього “погрібка” побачити турист не зможе через суворі санітарні норми, однак на території комплексу доступні:
– контактний зоопарк із молодими козами, яких дозволяється годувати
– сироварня, яку можна побачити через скло
– погрібок, де можна взяти у руки муляжі сирів
– фірмовий магазин “Сирна лавка” із можливістю замовити дегустацію
– кілька тематичних фотозон
– простора зелена територія для відпочинку.

Остання, до речі, багата старовинними легендами, бо поруч – Чорний ліс, а саме місце, де розташована “Лісова коза”, – це епіцентр кратеру гігантського астероїда, який близько 68 мільйонів років тому впав на Землю. Цей кратер, який в наукових колах названо Бовтиський, має діаметр – 27 кілометрів та є сьомим за розмірами на планеті.

Окрім насолоди від краєвидів і контакту з тваринами, на фермі можна отримати й гастрономічну насолоду. Бо ж кожен має можливість відвідати дегустацію продукції “Лісова коза” та придбати її з собою (тут вона продається на 10% дешевше, аніж в супермаркетах Кропивницького).

В асортимені:
– молоко
– йогурти
– десерти з козиного молока
– сири різих видів: екстратверді, напівтверді (гауда з добавками, класична гауда та гауда з домішками, маасдам), і м’які (бринза, шеври і рікотта).

Ціни: від 39 грн за 100 грамів сиру.

Для справжніх поціновувачів сирів у майбутньому плануюють влаштовувати дегустації за вином, однак поки на сироварні щедро діляться порадами з чим краще спожити той чи інший ароматний продукт.

Дістатися на атракцію “Лісової кози” можна власним авто – 28 кілометрів дорогою від Кропивницького в напрямку Києва та Черкас, за селом Підлісне. Або ж замовити автобусну екскурсію через турагентство “Акіта-Тур” (вартість туру 250 грн з людини, проїзд і дегустація включені).

За текст і фото дякуємо Світлані Дубині!