Отець Лука Михайлович

На львівському вокзалі молодий чоловік попросив у священника освятити маленьку святиню – нагрудний медальйон святого Миколая як дарунок своєму батькові, що на три дні прибуває у відпустку з фронту. Ієромонах УГКЦ Лука Михайлович розповів про цей випадок і як він здивувався, коли до нього звернулися «батьку», а не «батюшка», як це часто буває.

Очікуючи на потяг у головній залі, раптом почув у спину: «Батьку, можна Вас щось запитати?». Неочікувано було почути оте «батьку». Обернувшись, побачив молодого хлопця і зрозумів, що це він так звертається до мене як священника. Виявилося, що він був десь з-поза Галичини. Замість звичного «батюшка», як це все ще, на жаль, роблять багато українців, я почув тепле українське «батьку». Подумалося, що все ж час невблаганно працює на Україну і на українське, бо молоде покоління хоча і поволі, але все ж звільняється від мовних наростів остогидлого минулого.

Сцена була зворушлива і дивна водночас. Він придбав нагрудний медальйон святого Миколая і попросив мене освятити його. Я не мав з собою освяченої води, але прочитав молитву благословення напам’ять. Зізнаюся, за двадцять років священства я вперше здійснював освячення на залізничній станції. Цю маленьку святиню молодий чоловік придбав як дарунок своєму батькові, що на 3 дні прибуває у відпустку з фронту. Я помітив, що це було для нього дуже важливо. Син з особливим відчуттям очікував приїзду когось найріднішого.

Ми обоє стояли посеред зали, а довкола бродили люди, уважно вдивляючись на нас, як на якихось диваків. Спочатку ми освячували, а потім виникла дуже тепла розмова про віру, війну, Україну.

Для Бога немає меж. Він діє і працює всюди і скрізь. А ще інколи Він виходить зі своїх земних храмів, щоби стати змістом неочікуваного спілкування двох цілком незнайомих людей.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Навіщо потрібен батюшка

Всякий верующий человек считает непременным при встрече с батюшкой испросить у него пастырское благословение, но многие делают это неправильно. Разумеется, по такому вопросу нет строгих канонов, однако традиции церкви и простой здравый смысл подсказывают, как нужно себя вести.

Благословение имеет много значений. Первое из них — приветствие. Поздороваться со священником за руку имеет право только равный ему по сану, все остальные, даже диаконы, при встрече с батюшкой принимают от него благословение. Для этого нужно ладони сложить вместе, правую поверх левой, чтобы принять в них благословляющую руку и облобызать ее в знак почтения к священному сану. И ни для чего более! Никакого таинственного значения сложение ладоней не имеет, благодать в них не «опускается», как учат некоторые старушки.

Благословиться у священника можно не только тогда, когда он в церковных одеждах, но и в гражданской одежде; не только в храме, но и на улице, в общественном месте. Не стоит, однако, подходить за благословением вне храма к необлаченному батюшке, который с вами не знаком.

Точно так же всякий мирянин прощается со священником. Если несколько иереев стоят рядом, а вы хотите благословиться у всех, то сначала нужно подойти к старшему по сану.

Второй смысл священнического благословения — это разрешение, дозволение, напутствие. Перед началом всякого ответственного дела, перед путешествием, а также в любых затруднительных обстоятельствах мы можем просить у священника совета и благословения и лобызать его руку.

Наконец, существуют благословения в ходе церковной службы. Священник, произнося:«Мир всем», «Благословение Господне на вас…», «Благодать Господа нашего…», осеняет молящихся крестным знамением. В ответ мы смиренно преклоняем головы, не складывая рук — ведь поцеловать благословляющую десницу невозможно.

Если же священник осеняет нас священными предметами: крестом, Евангелием, чашей, иконой, мы сначала крестимся, а потом делаем поклон.

Не следует подходить под благословение в неурочный момент: когда иерей причащает, совершает каждение храма, помазует елеем. Но можно сделать это по окончании исповеди и в конце литургии, при целовании креста. Злоупотреблять благословением, подходя к одному и тому же батюшке несколько раз в день, не стоит. Слова «благословите, батюшка» всегда должны звучать для мирянина радостно и торжественно, и не надо превращать их в поговорку.

Священник Константин СЛЕПИНИН