Гасова лампа

Хто б подумав, що в третьому тисячолітті після масових бомбардувань росією українці використовуватимуть давні джерела світла: свічки, олійні та гасові лампи. Мало хто знає, що остання свого часу була досить таки прогресивним винаходом наших земляків — Яна Зега та Ігнатія Лукасевича.

Дізнаємося, чому саме аптекарям належить це відкриття? Чому його зробили у Львові? І до чого тут американський мільярдер Джон Рокфеллер?

Гас — це як ліки

Найдавнішими у світі лампами були плоскі кам’яні, глиняні чи бронзові чаші — каганці, у які наливали оливкову олію та вкладали гніт з бавовни жителі Стародавньої Греції та Риму. Удосконаленим варіантом була лампа на оливі (дешевший гатунок оливкової олії) або лої (тваринному жирі), але вони давали мало світла й багато кіптяви.

Саме у такій лампі Аладдіна жив славнозвісний Джин. Винахідники багатьох країн експериментували з цим джерелом світла, але вдалося це саме львів’янам, бо вони працювали в аптеці, де продавали гас, який на той час був ліками.

Гас — це дуже легкий (з низькою густиною) продукт, отриманий шляхом очищення нафти. Його з давніх-давен використовували у медицині. Ще у IX столітті його властивості описав вчений, лікар, алхімік Ар-Рази з Багдада. До речі, навіть нині гас використовують для лікування кон’юнктивіту, маститу, запалення мочок, а також проти нудоти, галюцинацій, захитування.

Отож не дивно, що гас був обов’язковим в асортименті аптек XIX століття, і зокрема в одній із найбільших у Галичині — “Під золотою зіркою” (тепер аптека на вул. Коперника, 1), якою управляв відомий підприємець і фармацевт Петро Міколяш.

У 1848 році в ній працював молодий парубок Ігнатій Лукасевич, що народився у родині з вірменськими коренями. Хлопець перед тим протягом двох років відбував покарання у в’язниці в Ряшеві, куди його ув’язнила австрійська влада за звинуваченням в антидержавній діяльності.

У 1852-му Ігнатій отримав ступінь магістра фармації у Віденському університеті й повернувся в аптеку “Під золотою зіркою”. Разом з ним працював уродженець Ланцута Ян Зег, який теж захистив ступінь магістра фармації у Віденському університеті в 1846 році.

На той час гас як ліки мав один великий недолік — його завозили аж з Італії та коштував він дуже дорого. Одного дня в аптеку “Під золотою зіркою” прийшов єврейський підприємець Абрагам Шрайнер і запропонував купити пляшку нафти з дуже неприємним запахом. Вражений Петро Міколяш дізнався, що чоловік походить з околиць Борислава, де селяни збирають нафту з ям у землі й використовують для профілактики фасціольозу (хвороби, викликаної паразитами).

Отож власник аптеки доручив Яну Зегу та Ігнацію Лукасевичу дистилювати цю нафту до ступеня так званого Oleum petrae album, що доставлявся в аптеки з Італії та називався “скельна олія” (Petreoleum). Після довгих тижнів лабораторних експериментів фармацевти провели дистиляцію та очищення нафтової ропи на гас, і вирішили продавати як ліки, які завдяки низькій собівартості були конкурентоспроможними з італійськими.

Львівські фармацевти навіть заснували компанію з капіталом у 2500 гульденів, на яку закупили декілька тисяч галонів бориславської нафти й почали її переганяти. Отриманий гас відправляли в аптеки, але. швидко опинилися на межі банкрутства. З’ясувалося, що їхня продукція не мала попиту, бо покупці надавали перевагу давно відомому, хоч і дорожчому, італійському продукту.

Але науковці не здавалися.

Очищена нафта добре горить!

Під час наступних спроб І. Лукасевич нарешті знайшов потрібну фракцію, зібрану при температурі 250 — 350 градусів Цельсія. А оскільки отриманий гас чудово горів, то аптекар вирішив використати його для освітлення кімнат.

Перша спроба застосувати паливо, яке Лукасевич назвав “нова камфіна”, в олійній лампі мало не закінчилася опіком аптекаря, оскільки лампа вибухнула. Тож Лукасевич звернувся по допомогу до львівського бляхаря Адама Братковського, який спершу переробив олійну лампу на гасову. А потім удосконалив винахід більшим резервуаром, виготовленим з товстої бляхи, пристроєм регулювання гнота та колбою зі слюди, яка захищала полум’я від вітру. Лампа стала безпечнішою та працювала без кіптяви.

Гасова лампа, виготовлена Я. Зегом, І. Лукасевичем і А. Братковським, вперше засвітилася 30 березня 1853-го в аптеці “Під золотою зіркою”.

Виготовлена спільними зусиллями Я. Зега, І. Лукасевича та А. Братковського перша гасова лампа привселюдно засвітилася 30 березня 1853 року в аптеці “Під золотою зіркою”. Львів’яни одразу оцінили винахід, адже одна така лампа давала світла, як 20 свічок.

Кульмінаційним моментом у застосуванні винаходу став день 31 липня 1853 року, коли хірург доктор Заорський зробив термінову операцію Владиславу Холецькому в шпиталі на Личакові вночі при освітленні гасовою лампою. Хворий вижив. Згодом гасова лампа була представлена на міжнародній виставці в Мюнхені, а винахід відзначений спеціальною грамотою.

Шляхи фармацевтів розійшлися

У привілеї австрійської влади (аналог патенту) від 2 грудня 1853 року на технологію очищення нафти зазначений лише один автор винаходу — Ян Зег, що Лукасевич ніколи не опротестовував ні в суді, ні іншим чином.

Опісля Ян Зег полишив роботу в аптеці й відкрив у Львові “Камфінфабрику”, де дистилював та очищав нафту, а на вулиці Краківській — крамницю з продажу гасу для освітлення, а також рідини для виведення плям з одягу.

На жаль, трагедія зруйнувала його успішну діяльність. 12 лютого 1858 року з фабрики до магазину привезли бочку з гасом, яка була пошкоджена. Перед крамницею утворилася калюжа, яку підпалив випадковий перехожий, вогонь миттєво перекинувся на крамницю, де у той час перебували дружина Зега Дорота та її 17-річна сестра Герміна. Обидві трагічно загинули у вогні.

Шокований катастрофою, Зег на якийсь час припинив розпочату ним справу, проте згодом відкрив нову крамницю з продажу нафтопродуктів, яка через конкуренцію вже не була такою успішною. 21 серпня 1875 року Зег одержав концесію на створення у Бориславі аптеки під назвою “Зірка” та вдруге одружився із ще однією сестрою колишньої дружини Марією. Промисловець до кінця своїх днів жив у Бориславі, де помер у віці 79 років.

Ігнатій Лукасевич на початку 1854 року переїхав до Горлиць (Лемківщина), щоб бути ближче до нафтовидобувного регіону, і цього ж року за його сприяння у місті було облаштовану першу в світі вуличну гасову лампу біля каплички на перехресті.

Цього ж року підприємець заснував першу в Європі нафтову копальню у селі Полянка (тепер частина польського міста Кросно), де у місцевості Бобрка нині діє унікальний музей наф­тової та газової промисловості імені І. Лукасевича.

20 квітня 1857 року в Горлицях він одружився зі своєю племінницею Гоноратою Стачерською, молодшою на 15 років. У них була лише одна дочка Маріанна, яка померла, не доживши і до двох років.

У патенті на технологію очищення нафти зазначений лише один автор винаходу — Ян Зег, що Лукасевич ніколи не опротестовував

І. Лукасевич був не лише винахідником, підприємцем, а й політиком та великим меценатом. Коли його компанія почала приносити пристойні прибутки, Лукасевич фінансував будівництво шкіл, доріг, мостів, лікарень і церков, підтримував польські національно-визвольні організації. Боровся з алкоголізмом, організував для своїх працівників першу в Галичині робітничу братську касу. Членство було обов’язковим, а 3% податку з кожної зарплати гарантували доступ до безплатних ліків, медичної допомоги, пенсії з інвалідності, а також допомоги для сім’ї померлого робітника.

У 1877 році очолював перший нафтовий конгрес у Львові, а через три роки створив Крайове нафтове товариство. У 1878 — 1881 роках здобув мандат до Галицького сейму та лобіював чимало нафтовидобувних проектів.

Існує переказ, що коли на фабрику Лукасевича приїхали американці, серед яких нібито був сам Джон Рокфеллер, то винахідник поділився всіма сек­ретами процесу переробки наф­ти: від екстракції до дистиляції. А коли американці хотіли йому заплатити за це, то Лукасевич відмовився. За таку благодійну діяльність папа Пій IX у 1873 році надав йому титул папського камергера та нагородив орденом святого Григорія. І. Лукасевич помер від запалення легенів 7 січня 1882-го у віці 59 років.

Тим часом гасові лампи почали широко використовувати в Австрії, давши їм назву “віденські лампи”, а згодом у дещо зміненій формі стали продукувати великими партіями в Америці та експортувати в Європу, називаючи вже “американськими лампами”.

Подальшого суттєвого вдосконалення гасова лампа не зазнала, бо її витіснило поширення лампи розжарювання. Та й обидва винахідники більше не зблизилися, навіть у львівському пам’ятнику їх зображено порізно: Ян Зег сидить на стільці біля столика, а Ігнатій Лукасевич махає йому рукою з вікна.

Історія гасової лампи

У березні 1853 року перед аптекою «Під золотою зіркою» у Львові зібрався натовп. Розійшлася вістка, що аптека освітлена якимось струменевим, небаченим чином. Що ж являла собою найперша гасова лампа, яку побачили городяни? Це був циліндр-стакан з товстої жерсті, у верхній частині якого містилося слюдяне віконечко, що прикривало незвично яскраве полум’я.

Винахідником був фармацевт Ігнацій Лукасевич. Його лампа швидко завоювала популярність. Влітку того ж року в одній з Львівських лікарень при світлі гасової лампи була проведена хірургічна операція. Звістка про це просочилася в газети. А через деякий час одна з ламп Лукасевича потрапила в руки віденському фабриканту Дітмару. Він злегка видозмінив її, прикрасив і налагодив масове виробництво. Найбільшою в світі була віденська фабрика Дітмара і братів Брюннер.

Пам’ятник винахіднику гасової лампи Ігнацієві Лукасевичу у Львові.

А які світильники служили людям в якості настільних ламп до появи гасових? Напевно, найстарішими на Землі «настільними лампами» можна вважати глиняні та бронзові світильники, якими користувалися жителі Стародавньої Греції та Риму, – в плоскі чаші наливали оливкову олію та клали гніт.

Навіть сільську лучину, відому на Русі з незапам’ятних часів, ми можемо вважати однією з попередниць нашої настільної лампи. І для цього, мабуть, самого примітивного джерела світла створювалися спеціальні, художньо оформлені пристосування – світці.

До XIX століття людям вірно служили свічки. Раніше інших з’явилися сальні, потім воскові, стеаринові, парафінові і, нарешті, спермацетові, які і горіли довше, і давали менше нагару та диму. А яких тільки свічників не існувало! Поодинокі і багатосвічні, з екраном, що захищає очі від прямого світла, і з вартовими механізмами. Робилися ці свічники з бронзи, мельхіору, срібла, золота, прикрашалися відповідно до пануючої тоді моди. Але свічки давали мало світла, треба було постійно підрізати ґніт, стеарин капав «сльозами» на стіл. Нерідко свічки ставали і причиною пожежі.

Багато проблем було усунено з появою масляних ламп. Перша така лампа з куполоподібним абажуром, майже аналогічна по влаштуванню гасовій, з’явилася на початку XIX століття у Франції. Застосовані тоді масла та їх суміші погано усмоктувалися гнітом, тому резервуар для масла містився вище, під абажуром. Лампи «екстра-класу» забезпечувалися також годинниковим механізмом, який допомагав вчасно нагнітати масло в пальник. І треба сказати, що широкому поширенню гасових ламп в чималому ступені сприяло те, що масляну лампу виявилося легко переробити в гасову – треба тільки перенести резервуар під пальник.

У старих книгах часто можна зустріти назви ламп: «пятнадцятилінійка», «восьмилінійка», «трьохлінійка». У старовинних описах ламп важко знайти пояснення цих назв – вони були настільки зрозумілі всім, що не вважалося за потрібне давати їм пояснення. А нумерація, мала означати ширину гніту, що вимірювалася в старовинній одиниці довжини – лініях. Зазвичай її проставляли в верхній частині лампового скла (наприклад, цифра 8 або 20). Ширина гніту – одна з головних характеристик ламп. Важливу роль в їх оцінці грала і сила світла, особливо з появою електричних «конкуренток».

Гасова лампа у міру сил намагалася «захищатися». Були створені різні її модифікації. В зону горіння через наскрізну трубку стали подавати додаткове повітря. Але все було марно – на початку XX століття новий спосіб освітлення витіснив всі старі. Правда, оскільки електрика з’явилася на перших порах не скрізь, гасові лампи ще довго служили людям.