Лозап ® (Lozap ® ) Лікарські препарати

фармакодинаміка . Лозартан — це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ₁) для перорального застосування. Ангіотензин II – потужний вазоконстриктор — є основним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи (РАС) і є одним з найважливіших факторів патофізіології АГ. Ангіотензин II зв’язується з рецептором АТ₁, який знайдено у багатьох тканинах (наприклад, у гладеньких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком’язових клітин.
Лозартан селективно блокує рецептор АТ₁. В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильна кислота (Е-3174) — блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину II незалежно від джерела або шляху синтезу.
Лозартан не проявляє ані агоністичної, ані блокуючої дії на жодні інші гормональні рецептори або іонні канали, що відіграють важливу роль у регулюванні функцій серцево-судинної системи. Більше того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) — фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Відповідно, не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном.
Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину ІІ у плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.
Як лозартан, так і його основний метаболіт мають вищу спорідненість до АТ₁ рецепторів, ніж АТ₂. Активний метаболіт у 10–40 разів активніший, ніж лозартан (у перерахунку на масу).
Застосування лозартану дає змогу зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у пацієнтів з АГ з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.
Фармакокінетика .
Абсорбція . Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33%. Середні пікові концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 год і 3–4 год.
Розподіл . Лозартан і його активний метаболіт на ≥99% зв’язуються з протеїнами плазми крові, передусім з альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л.
Біотрансформація . Приблизно 14% лозартану при в/в введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після в/в і перорального введення лозартану калію, міченого 14 С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, характеризується лозартаном та його метаболітом. Мінімальна конверсія лозартану до його активного метаболіту спостерігалася приблизно в 1% випадків. Окрім активного метаболіту утворюються і неактивні метаболіти.
Виведення . Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. Коли лозартан застосовувати перорально, приблизно 4% дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а приблизно 6% дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.
Після перорального застосування концентрації у плазмі крові лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з термінальним часом напіввиведення приблизно 2 год і 6–9 год відповідно. Після перорального прийому 14 С-маркованого лозартану приблизно 35% радіоактивності знаходять у сечі, а 58% — у калі.
Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів
Пацієнти літнього віку . Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові пацієнтів літнього віку з АГ значущо не різняться від даних показників у молодих пацієнтів з АГ.
Стать . Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з АГ порівняно з чоловіками. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не різнилися.
Порушення функції печінки та нирок . При прийомі внутрішньо пацієнтам з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові виявлялися відповідно у 1,7–5 рази більшими, ніж у молодих добровольців чоловічої статі.
Концентрації лозартану у плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб із незміненою функцією нирок. При порівнянні площі під кривою концентрації (AUC) у пацієнтів із нормальною нирковою функцією AUC лозартану у хворих, які перебувають на гомотрансплантації, виявилася приблизно у 2 рази більшою. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути вилучені за допомогою гемодіалізу.
Фармакокінетика у дітей .
Фармакокінетика лозартану вивчалася з участю 50 дітей з АГ, віком від 1 місяця до 16 років, після перорального застосування 1 раз на добу у дозах від 0,54 до 0,77 мг/кг (середні дози). Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Результати вказують на приблизно аналогічні показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей віком 2–3 роки, дітей дошкільного, шкільного віку і у підлітків. Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більше залежно від вікової групи. При порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків, такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей віком 2–3 роки була порівняно високою.

Показання Лозап

лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також дітей і підлітків віком 6–18 років.
Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів із АГ і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу — як частина антигіпертензивної терапії.
Лікування хронічної серцевої недостатності у дорослих пацієнтів, коли застосування інгібіторів АПФ вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка має становити ≤40%, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.
Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

Застосування Лозап

таблетки можна застосовувати незалежно від прийому їжі, запиваючи 1 склянкою води.
АГ
Зазвичай початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг препарату 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3–6 тиждень від початку лікування препаратом. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).
Препарат можна застосовувати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад, гідрохлоротіазидом).
Пацієнти з АГ та цукровим діабетом ІІ типу (протеїнурія ≥0,5 г/добу)
Зазвичай початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показники артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Лозартан можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, що широко застосовуються (наприклад, похідними сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).
Серцева недостатність
Зазвичай початкова доза лозартану для пацієнтів із серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, дозу слід титрувати з тижневими інтервалами (тобто 12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу, 100 мг на добу, до досягнення максимальної дози 150 мг 1 раз на добу), в залежності від переносимості препарату пацієнтом.
Зменшення ризику розвитку інсульту у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ
Зазвичай початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/або збільшити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу.
Окремі групи пацієнтів
Застосування пацієнтам зі зниженим об’ємом циркулюючої крові . Пацієнтам зі зниженим ОЦК (наприклад, унаслідок лікування високими дозами діуретиків) слід зважити доцільність застосування препарату у початковій дозі 25 мг 1 раз на добу.
Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок та пацієнтам, яким проводять гемодіаліз . При призначенні лозартану пацієнтам із порушенням функції нирок, а також пацієнтам, яким проводять гемодіаліз, початкову корекцію дози проводити не потрібно.
Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки . Для пацієнтів із порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання щодо призначення препарату у меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів.
Застосування пацієнтам літнього віку . Як правило, немає потреби у коригуванні початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча слід враховувати можливість призначення препарату у початковій дозі 25 мг для пацієнтів віком від 75 років.
Діти
Безпечність та ефективність застосування препарату у дітей віком від 6 місяців до 6 років на даний час не встановлені. Доступні на даний час дані представлені в розділі ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, але жодних рекомендацій щодо дозування препарату дати не можна.
Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної — 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.
У пацієнтів з масою тіла більше 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної — 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, у дітей не вивчали.
Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.
Препарат не рекомендується застосовувати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації Лозартан також не рекомендується для застосування дітям із порушенням функції печінки.
Діти . Дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату у дітей віком від 6 місяців до 6 років не встановлені. Наявні на даний час дані наведені у розділі ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, проте жодних рекомендацій щодо дозування препарату дітям віком до 6 років не може бути надано.

Протипоказання

гіперчутливість до діючої речовини та до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату.
ІІ і ІІІ триместри вагітності.
Тяжкі порушення функції печінки.
Протипоказане одночасне застосування лозартану з лікарськими засобами, які містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (ШКФ [швидкість клубочкової фільтрації]

Побічна дія

побічною реакцією, про яку найчастіше повідомляли, було запаморочення.
Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена як наступна: дуже часто: ≥1/10; часто: від ≥1/100 до Таблиця 1.
Частота побічних реакцій, виявлених у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях та під час післяреєстраційного застосування лозартану

* У тому числі набряк гортані, голосових зв’язок, обличчя, губ, глотки та/або язика (що зумовлює обструкцію дихальних шляхів); у деяких із цих пацієнтів у анамнезі спостерігався ангіоневротичний набряк у зв’язку з прийомом інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ.
** Включає пурпуру Шенляйна–Геноха.
Особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною гіповолемією, наприклад, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або пацієнтів, які отримують лікування діуретиками у високих дозах.
† Ця побічна реакція була частою серед пацієнтів, які отримували 150 мг лозартану, а не 50 мг.
‡ У клінічному дослідженні, в якому взяли участь пацієнти з цукровим діабетом ІІ типу та нефропатією, гіперкаліємія (>5,5 ммоль/л) спостерігалася у 9,9% пацієнтів, які отримували таблетки лозартану, і у 3,4 % пацієнтів, які отримували плацебо.
§ Як правило, ця побічна реакція зникала після відміни лозартану.
Наступні додаткові побічні реакції у пацієнтів, які отримували лозартан, виникали частіше, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо (частота невідома): біль у спині, інфекції сечовивідних шляхів і грипоподібні симптоми.
З боку нирок та сечовивідних шляхів
У пацієнтів групи підвищеного ризику повідомляли про зміни функції нирок як наслідок інгібування РААС, у тому числі про випадки ниркової недостатності; ці зміни функції нирок можуть бути зворотними після відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»).
Діти.
Профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані щодо побічних реакцій у дітей обмежені.

Особливості застосування

гіперчутливість
Ангіоневротичний набряк . Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.
Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс
У пацієнтів з гіповолемією та/або гіпонатріємією, які розвинулися через інтенсивну терапію діуретиками, обмеження солі в раціоні харчування, діарею або блювання, може розвинутися симптомна артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату та після підвищення дози. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 років.
Електролітний дисбаланс
Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У клінічному дослідженні з участю хворих на цукровий діабет II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні лозартаном порівняно з плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрації калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30–50 мл/хв.
Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, які можуть призводити до підвищення концентрації калію в плазмі крові (наприклад, препаратів, що містять триметоприм) із лозартаном не рекомендоване (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
Є доказові дані про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та пригнічує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС комбінованим затосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендується.
У випадку крайньої необхідності подвійної блокади РААС, її слід проводити під наглядом спеціаліста та з ретельним моніторингом функції нирок, електролітного балансу та АТ.
Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Комбінація з аліскіреном протипоказана для пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ Порушення функції печінки
Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.
Лозартан не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.
Порушення функції нирок
Повідомляли про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням РАС (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто пацієнти з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).
Препарати, що впливають на РААС, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати лозартан пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.
Застосування дітям із порушеннями функції нирок
Препарат не рекомендований для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршання. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан необхідно застосовувати при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), що можуть впливати на ниркову функцію.
Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.
Трансплантація нирки
Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.
Первинний гіперальдостеронізм
У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції РАС. Тому лозартан не рекомендований для цієї групи пацієнтів.
Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання
Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Серцева недостатність
Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.
Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і β-блокатори.
Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Вагітність
Не слід розпочинати лікування лозартаном у період вагітності. За винятком випадків, коли продовження терапії лозартаном розцінюється як нагально необхідне, у пацієнток, які планують завагітніти, необхідно замінити препарат на альтернативні антигіпертензивні засоби, для яких була підтверджена безпечність їхнього застосування у період вагітності. При діагностуванні вагітності слід негайно припинити прийом лозартану і за необхідності розпочати лікування альтернативними лікарськими засобами (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування груддю ).
Інші застереження
Як встановлено щодо інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.
Застосування у період вагітності або годування груддю .
Вагітність . Під час І триместру вагітності застосування лозартану не рекомендоване (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності застосування лозартану протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Доказові дані епідеміологічних досліджень стосовно ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ при їхньому застосуванні під час І триместру вагітності не є переконливими; тим не менше, не можна виключити невелике підвищення такого ризику. Оскільки відсутні дані контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику, пов’язаного із застосуванням антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ), подібні ризики можуть бути притаманними для цього класу лікарських засобів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРА ІІ розцінюється як нагально необхідне, у пацієнток, які планують завагітніти, необхідно замінити препарат на альтернативні антигіпертензивні засоби, які мають підтверджений профіль безпечності використання у період вагітності. У разі діагностування вагітності потрібно негайно відмінити застосування лозартану та у разі необхідності призначити альтернативну терапію.
Відомо, що застосування АРА ІІ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності у людини призводить до токсичного впливу на плід (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та на новонароджену дитину (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо лозартан застосовувався з ІІ триместру вагітності, тоді рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа дитини.
За немовлятами, матері яких приймали лозартан у період вагітності, необхідно здійснювати ретельний нагляд на предмет наявності артеріальної гіпотензії (див. також ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Годування груддю . Оскільки немає інформації щодо застосування лозартану у період годування груддю, не рекомендується призначати цей препарат. Бажане альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки щодо годування груддю, особливо у період новонародженості або якщо дитина недоношена.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами . Не проводили досліджень щодо впливу препарату на здатність управляти транспортними засобами і механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.
Лозартан метаболізується переважно з участю системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 до активного карбокси-кислого метаболіту. Флуконазол (інгібітор CYP 2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітору CYP 2С9).
Як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, супутнє застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад, калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду), або можуть підвищувати рівні калію (наприклад, гепарин, препаратів, що містять триметоприм), добавок калію або калійвмісних замінників солі, може призвести до підвищення вмісту калію у плазмі крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.
При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ були повідомлення про зворотне підвищення концентрацій літію в плазмі крові та його токсичний вплив. Також повідомляли про дуже рідкісні випадки такої взаємодії і при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування літію та лозартану вимагає обережності. Якщо застосування такої комбінації розцінюється як необхідне, рекомендовано моніторувати сироваткові рівні літію на тлі одночасного прийому цих препаратів.
При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗП (наприклад, селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням фукції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути можливість щодо контролю функції нирок після початку супутньої терапії, надалі — періодично.
Існують дані, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену асоціюється з більшою частотою виникнення таких небажаних явищ як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням одного засобу, що впливає на РААС.

Передозування

симптоми інтоксикації . Не повідомляли про випадки передозування препарату. Найімовірнішими симптомами, залежно від об’єму передозування, будуть артеріальна гіпотензія, тахікардія. Може виникнути брадикардія через стимуляцію парасимпатичної (вагусної) іннервації.
Лікування інтоксикації . У випадку виникнення симптомної артеріальної гіпотензії необхідно використовувати підтримувальну терапію.
Лікування залежить від тривалості часу, що минув після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів.
Пріоритетною мірою має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому препарату показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

Умови зберігання

зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Лозап ® (Lozap)

Таблетки, 12,5 мг: белые или почти белые, продолговатые, двояковыпуклые, покрытые пленочной оболочкой.

Таблетки, 50 мг: белые или почти белые, продолговатые, двояковыпуклые, покрытые пленочной оболочкой, с риской с обеих сторон.

Таблетки, 100 мг: белые или почти белые, продолговатые, двояковыпуклые, покрытые пленочной оболочкой, с риской с обеих сторон.

Фармакологическое действие

Фармакодинамика

Ангиотензин II является сильным вазоконстриктором, главным активным гормоном РААС , а также основным патофизиологическим звеном развития АГ. Ангиотензин II избирательно связывается с AT₁-рецепторами, находящимися во многих тканях (гладкомышечные ткани сосудов, надпочечники, почки и сердце), и выполняет несколько важных биологических функций, включая вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Кроме того, ангиотензин II стимулирует разрастание гладкомышечных клеток. АТ₂-рецепторы — второй тип рецепторов, с которыми связывается ангиотензин II, но его роль в регуляции функции сердечно-сосудистой системы неизвестна.

Лозартан — селективный антагонист АТ₁-рецепторов ангиотензина II (АРА II), высокоэффективный при приеме внутрь. Лозартан и его фармакологически активный карбоксилированный метаболит (Е-3174), как in vitro, так и in vivo , блокируют все физиологические эффекты ангиотензина II, независимо от источника или пути синтеза. В отличие от некоторых пептидных антагонистов ангиотензина II лозартан не обладает свойствами агониста.

Лозартан избирательно блокирует AT₁-рецепторы, но не связывается с рецепторами других гормонов и ионных каналов, играющих важную роль в регуляции функции ССС , и не блокирует их. Кроме того, лозартан не ингибирует АПФ (кининаза II), который способствует деградации брадикинина. Следовательно, эффекты, напрямую не связанные с блокадой АТ₁-рецепторов, в частности усиление эффектов, связанных с воздействием брадикинина, или развитие отеков (лозартан — 1,7%, плацебо — 1,9%), не имеют отношения к действию лозартана.

Лозартан подавляет повышение сАД и дАД , наблюдающееся при введении ангиотензина II. В момент достижения C_max лозартана в плазме крови после приема лозартана в дозе 100 мг вышеуказанный эффект ангиотензина II подавляется приблизительно на 85%, а через 24 ч после однократного и многократного приемов — на 26–39%.

В период приема лозартана устранение отрицательной обратной связи, заключающейся в подавлении ангиотензином II секреции ренина, ведет к увеличению активности ренина плазмы крови (АРП). Увеличение АРП сопровождается увеличением концентрации ангиотензина II в плазме крови. При длительном (6-недельном) лечении пациентов с АГ лозартаном в дозе 100 мг/сут наблюдалось 2–3-кратное увеличение концентрации ангиотензина II в плазме крови в момент достижения С_mах лозартана. У некоторых пациентов наблюдалось еще большее увеличение концентрации ангиотензина II, особенно при небольшой длительности лечения (2 нед). Однако антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона в плазме крови проявлялись через 2 и 6 нед терапии, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. После отмены лозартана АРП и концентрация ангиотензина II снижались в течение 3 сут до значений, наблюдавшихся до начала приема лозартана.

Поскольку лозартан является специфическим антагонистом AT₁-рецепторов ангиотензина II, он не ингибирует АПФ (кининаза II) — фермент, который инактивирует брадикинин.

Исследование, в котором сравнивались эффекты 20 и 100 мг лозартана с эффектами ингибитора АПФ в отношении реакции на ангиотензин I, ангиотензин II и брадикинин, показало, что лозартан блокирует эффекты ангиотензина I и ангиотензина II, не оказывая влияния на эффекты брадикинина, что обусловлено специфичным механизмом действия лозартана. Напротив, ингибитор АПФ блокировал ответную реакцию на ангиотензин I и повышал выраженность ответа на брадикинин, не влияя на выраженность ответа на ангиотензин II, что демонстрирует фармакодинамическое различие между лозартаном и ингибиторами АПФ . Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови, а также антигипертензивный эффект лозартана возрастают с увеличением дозы препарата. Так как лозартан и его активный метаболит являются антагонистами APA II, они оба вносят вклад в антигипертензивный эффект.

Для таблеток, покрытых пленочной оболочкой. 100 мг (дополнительно)

В исследовании с однократным приемом лозартана в дозе 100 мг, в которое включались здоровые добровольцы (мужчины), прием препарата внутрь в условиях высоко- и малосолевой диеты не влиял на СКФ , эффективный почечный плазмоток и фильтрационную фракцию. Лозартан обладал натрийуретическим эффектом, который был более выражен при малосолевой диете и, по-видимому, не был связан с подавлением ранней реабсорбции натрия в проксимальных почечных канальцах. Лозартан также вызывал преходящее увеличение выделения мочевой кислоты почками.

У пациентов с АГ, протеинурией (не менее 2 г/24 ч), без сахарного диабета и 100 мг, наблюдалось достоверное снижение протеинурии (на 42%), фракционной экскреции альбумина и IgG. У данных пациентов лозартан стабилизировал СКФ и уменьшал фильтрационную фракцию.

У женщин в постменопаузном периоде с АГ, принимавших лозартан в дозе 50 мг в течение 4 нед, не было выявлено влияния терапии на почечный и системный уровень ПГ .

Лозартан не влияет на вегетативные рефлексы и не обладает длительным эффектом в отношении концентрации норадреналина в плазме крови.

У пациентов с АГ лозартан в дозах до 150 мг/сут не вызывал клинически значимых изменений концентрации триглицеридов натощак, общего Хс и Хс-ЛПВП . В тех же дозах лозартан не оказывал влияния на концентрацию глюкозы в крови натощак.

В клиническое исследование HEAAL по оценке влияния высокой и низкой дозы АРА II (лозартана) на результат лечения пациентов с ХСН были включены пациенты (n=3834) с ХСН II–IV функционального класса по классификации NYHA) и непереносимостью ингибиторов АПФ . Пациенты наблюдались более 4 лет (медиана длительности наблюдения составила 4,7 лет) с целью сравнить эффекты лозартана в дозе 50 и 150 мг/сут на снижение смертности от всех причин или госпитализации по поводу сердечной недостаточности. Данное исследование показало, что лозартан в дозе 150 мг/сут значительно снижал риск смертности от всех причин или госпитализации по поводу сердечной недостаточности по сравнению с дозой 50 мг/сут (отношение рисков ( ОР ) 0,899, р=0,027).

В целом лозартан вызывал снижение концентрации мочевой кислоты в сыворотке крови (как правило, менее 0,4 мг/дл), сохранявшееся при длительном лечении. В контролируемых клинических исследованиях с участием пациентов с АГ случаев отмены препарата в связи с увеличением концентрации креатинина или содержания калия в сыворотке крови не зарегистрировано.

В 12-недельном параллельном исследовании, в которое включали пациентов с левожелудочковой недостаточностью (II–IV функционального класса по классификации NYHA), большинство из которых принимали диуретики и/или сердечные гликозиды, сравнивались эффекты лозартана в дозах 2,5, 10, 25 и 50 мг/сут с плацебо. В дозах 25 и 50 мг/сут препарат проявлял положительные гемодинамические и нейрогормональные эффекты, которые сохранялись на протяжении всего исследования. Гемодинамические эффекты включали увеличение сердечного индекса и снижение давления заклинивания в легочных капиллярах, а также снижение ОПСС , среднего системного АД и ЧСС . Частота возникновения артериальной гипотензии у данных пациентов зависела от дозы препарата. Нейрогормональные эффекты включали снижение концентрации альдостерона и норадреналина в крови.

Фармакокинетика

Всасывание. При приеме внутрь лозартан хорошо всасывается и подвергается метаболизму при первичном прохождении через печень с образованием активного карбоксилированного метаболита и неактивных метаболитов. Системная биодоступность лозартана в таблетированной форме составляет приблизительно 33%. Средние C_max лозартана и его активного метаболита достигаются через 1 и 3–4 ч соответственно. При приеме лозартана в процессе обычного приема пищи клинически значимого влияния на профиль концентрации лозартана в плазме крови выявлено не было.

Распределение. Лозартан и его активный метаболит связываются с белками плазмы крови (в основном с альбумином) более чем на 99%. V_d лозартана составляет 34 л. Исследования на крысах показали, что лозартан практически не проникает через ГЭБ .

Метаболизм. Примерно 14% дозы лозартана при в/в введении или приеме внутрь превращается в его активный метаболит. После приема внутрь и в/в введения лозартана, меченного 14 C, радиоактивность циркулирующей плазмы крови прежде всего связана с наличием в ней лозартана и его активного метаболита. Низкая эффективность превращения лозартана в его активный метаболит наблюдалось примерно у 1% пациентов, участвовавших в исследовании.

Помимо активного метаболита образуются биологически неактивные метаболиты, в т.ч. два основных, образующихся в результате гидроксилирования бутиловой боковой цепи, и один второстепенный — N-2-тетразол-глюкуронид.

Выведение. Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 600 и 50 мл/мин соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет примерно 74 и 26 мл/мин соответственно. При приеме лозартана внутрь около 4% дозы выводится почками в неизмененном виде и около 6% дозы — в виде активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику при приеме внутрь в дозах до 200 мг. После приема внутрь плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита снижаются полиэкспоненциально с конечным T_1/2 приблизительно 2 и 6–9 ч соответственно. При однократном приеме препарата в дозе 100 мг ни лозартан, ни его активный метаболит существенно не накапливаются в плазме крови.

Выведение лозартана и его метаболитов осуществляется почками и через кишечник с желчью. После приема внутрь лозартана, меченного 14 C, у мужчин около 35% радиоактивности обнаруживается в моче и 58% — в кале; после в/в введения 14 C лозартана у мужчин примерно 43% радиоактивности обнаруживается в моче и 50% — в кале.

Особые группы пациентов

Пожилые пациенты. Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови у пожилых пациентов мужского пола с АГ значимо не отличаются от данных показателей у молодых пациентов мужского пола с АГ.

Пол. Значения концентрации лозартана в плазме крови были в 2 раза выше у женщин с АГ по сравнению с мужчинами с АГ. Концентрация активного метаболита у мужчин и женщин не различалась. Это явное фармакокинетическое различие не имеет клинического значения.

Нарушения функции печени. При приеме лозартана внутрь пациентами с легким и умеренным алкогольным циррозом печени концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови оказались соответственно в 5 и 1,7 раза больше, чем у молодых здоровых добровольцев мужского пола.

Нарушения функции почек. Концентрации лозартана в плазме крови у пациентов с Cl креатинина выше 10 мл/мин не отличались от таковых у пациентов с неизмененной функцией почек. AUC лозартана у пациентов, находящихся на гемодиализе, была примерно в 2 раза больше по сравнению с AUC лозартана у пациентов с нормальной функцией почек. Концентрации активного метаболита в плазме крови не изменялись у пациентов с нарушением функции почек или находящихся на гемодиализе. Лозартан и его активный метаболит не выводятся с помощью процедуры гемодиализа.

Показания

• артериальная гипертензия;
• cнижение риска ассоциированной сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка, проявляющееся совокупным снижением частоты сердечно-сосудистой смертности, инсульта и инфаркта миокарда;
• хроническая болезнь почек у пациентов с артериальной гипертензией и сахарным диабетом типа 2 с сопутствующей протеинурией >0,5 г/сут в качестве антигипертензивного средства в составе комплексной терапии;
• хроническая сердечная недостаточность при неэффективности лечения ингибиторами АПФ или непереносимости ингибиторов АПФ . Не рекомендуется переводить пациентов с хронической сердечной недостаточностью и стабильными показателями при приеме ингибиторов АПФ на терапию препаратом Лозап ® .

Противопоказания

Общие для всех дозировок

• гиперчувствительность к лозартану калия или любому из вспомогательных веществ (см. «Состав»);
• одновременное применение с алискиреном или алискиренсодержащими препаратами у пациентов с сахарным диабетом и/или умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ
• одновременное применение с ингибиторами АПФ у пациентов с диабетической нефропатией (см. «Взаимодействие» и «Особые указания»);
• тяжелые нарушения функции печени (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью — опыт применения отсутствует);
• беременность и период грудного вскармливания;
• возраст до 18 лет (эффективность и безопасность применения не установлены).

С осторожностью: пациенты с артериальной гипотензией; сердечной недостаточностью с сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью; тяжелой хронической сердечной недостаточностью IV функционального класса по классификации NYHA; сердечной недостаточностью с угрожающими жизни аритмиями; ишемической болезнью сердца; цереброваскулярными заболеваниями; гиперкалиемией; в возрасте старше 75 лет; со сниженным объемом циркулирующей крови; нарушениями водно-электролитного баланса; двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки; почечной или печеночной недостаточностью, с состоянием после трансплантации почки (отсутствует опыт применения); аортальным или митральным стенозом; ангионевротическим отеком в анамнезе; первичным гиперальдостеронизмом; гипертрофической обструктивной кардиомиопатией; пациенты негроидной расы.

Для таблеток, покрытых пленочной оболочкой. 12,5; 50 мг (дополнительно)

С осторожностью: пациенты в возрасте старше 75 лет; пациенты негроидной расы.

Применение при беременности и кормлении грудью

Беременность. Лекарственные средства, воздействующие непосредственно на РААС , могут стать причиной серьезных повреждений и гибели развивающегося плода. Терапию препаратом Лозап ® противопоказано начинать во время беременности. Если у пациенток, планирующих беременность, продолжение гипотензивной терапии считается необходимым, следует заменить лозартан на альтернативные гипотензивные средства, которые имеют установленный профиль безопасности при применении во время беременности. При установлении факта беременности лечение лозартаном должно быть немедленно прекращено и, если необходимо, назначена альтернативная гипотензивная терапия.

Хотя нет опыта применения препарата Лозап ® у беременных, доклинические исследования на животных показали, что прием препарата Лозап ® приводит к развитию серьезных эмбриональных и неонатальных повреждений и гибели плода или потомства.

Считается, что механизм данных явлений обусловлен воздействием на РААС .

Почечная перфузия у плода, зависящая от развития РААС , появляется во II триместре, поэтому риск для плода возрастает, если препарат Лозап ® применяется во II или III триместре беременности.

Применение лекарственных средств, воздействующих на РААС , во II и III триместре беременности снижает функцию почек плода и увеличивает заболеваемость и смертность плода и новорожденного. Развитие олигогидрамниона может быть ассоциировано с гипоплазией легких плода и деформациями скелета. Возможные нежелательные явления у новорожденных включают гипоплазию костей черепа, анурию, артериальную гипотензию, почечную недостаточность и летальный исход.

Указанные выше нежелательные исходы обычно обусловлены применением лекарственных средств, воздействующих на РААС , во II и III триместре беременности. Большинство эпидемиологических исследований по изучению развития аномалий плода после применения гипотензивных лекарственных средств в I триместре беременности не выявили различий между лекарственными средствами, воздействующими на РААС , и другими гипотензивными средствами. При назначении гипотензивной терапии беременным важно оптимизировать возможные исходы для матери и плода.

В случае если невозможно подобрать альтернативную терапию взамен терапии лекарственными средствами, воздействующими на РААС , необходимо проинформировать пациентку о возможном риске терапии для плода. Необходимо проведение периодических УЗИ с целью оценки интраамниотического пространства. При выявлении олигогидрамниона необходимо прекратить прием препарата Лозап ® , если только он не является жизненно необходимым для матери. В зависимости от недели беременности, необходимо проведение соответствующих тестов плода. Пациентки и врачи должны знать, что олигогидрамнион может не выявляться до появления необратимых повреждений плода. Необходимо тщательное наблюдение за новорожденными, чьи матери принимали препарат Лозап ® во время беременности, с целью контроля артериальной гипотензии, олигурии и гиперкалиемии.

Грудное вскармливание. Неизвестно, выделяется ли лозартан с грудным молоком. Так как многие лекарственные средства выделяются с грудным молоком и существует риск развития возможных неблагоприятных эффектов у ребенка, находящегося на грудном вскармливании, следует принять решение о прекращении грудного вскармливания или об отмене препарата с учетом необходимости его приема для матери.

Способ применения и дозы

Реклама: ООО “РЛС-Библиомед”, ИНН 7714758963, erid=4CQwVszH9pUmKjt23pm

Информация исключительно для работников здравоохранения.
Являетесь ли Вы специалистом здравоохранения?

Внутрь, независимо от приема пищи, запивая стаканом воды. Препарат Лозап ® можно принимать в комбинации с другими гипотензивными препаратами, особенно с диуретиками (например, гидрохлоротиазидом).

Артериальная гипертензия. Стандартная начальная и поддерживающая доза для большинства пациентов составляет 50 мг препарата Лозап ® 1 раз в день (1 табл. по 50 мг или 1/2 табл. по 100 мг, таблетка имеет риску). Максимальный антигипертензивный эффект достигается через 3–6 нед после начала терапии. У некоторых пациентов для достижения большего эффекта доза может быть увеличена до максимальной суточной дозы 100 мг препарата Лозап ® 1 раз в сутки (утром).

У пациентов со сниженным ОЦК (например, при приеме больших доз диуретиков) начальную дозу препарата следует снизить до 25 мг (1/2 табл. по 50 мг) 1 раз в сутки.

ХСН. Начальная доза препарата Лозап ® для пациентов с ХСН составляет 12,5 мг 1 раз в сутки (следует использовать препарат Лозап ® в подходящей форме). Как правило, доза титруется с недельным интервалом (т.е. 12,5; 25; 50; 100 мг/сут) до максимальной (только для данного показания) дозы 150 мг 1 раз в сутки при хорошей переносимости пациентом.

Снижение риска ассоциированной сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка. Стандартная начальная доза препарата Лозап ® составляет 50 мг 1 раз в сутки (1 табл. по 50 мг). В дальнейшем рекомендуется добавить гидрохлоротиазид в низких дозах или увеличить дозу препарата Лозап ® до максимальной суточной дозы 100 мг 1 раз в сутки, с учетом степени снижения АД .

Хроническая болезнь почек у пациентов с артериальной гипертензией и сахарным диабетом типа 2 с сопутствующей протеинурией ≥0,5 г/сут. Стандартная начальная доза препарата Лозап ® составляет 50 мг 1 раз в сутки (1 табл. по 50 мг). В дальнейшем доза препарата Лозап ® может быть увеличена до максимальной суточной дозы 100 мг 1 раз в сутки, в зависимости от степени снижения АД . Препарат Лозап ® может быть назначен в комбинации с другими гипотензивными средствами (диуретики, БКК , α- и β-адреноблокаторы, гипотензивные средства центрального действия), инсулином и другими гипогликемическими средствами (производные сульфонилмочевины, глитазоны и ингибиторы глюкозидазы).

Особые группы пациентов

Пациенты пожилого возраста (старше 75 лет). Лечение препаратом Лозап ® рекомендуется начинать с дозы 25 мг в сутки, однако обычно коррекция дозы не требуется.

Пациенты с почечной недостаточностью, включая пациентов, находящихся на диализе. Коррекция дозы не требуется.

Пациенты с нарушениями функции печени в анамнезе. Рекомендуется принимать более низкие дозы препарата. Применение препарата у пациентов с нарушениями печени тяжелой степени (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) противопоказано.

Пациенты со сниженным ОЦК. У пациентов со сниженным ОЦК (например, при приеме больших доз диуретиков) рекомендованная начальная доза препарата Лозап ® составляет 25 мг 1 раз в сутки.

Детский возраст до 18 лет. Безопасность и эффективность препарата у детей до 18 лет не установлены.

Побочные действия

В целом препарат Лозап ® хорошо переносится пациентами с АГ. Нежелательные реакции носят легкий и преходящий характер и не требуют отмены препарата. Суммарная частота нежелательных реакций при приеме препарата Лозап ® сопоставима с данным показателем при приеме плацебо.

В контролируемых клинических исследованиях частота отмены терапии по причине клинически выраженных нежелательных реакций составила 2,3% в группе пациентов, принимавших препарат Лозап ® , и 3,7% в группе пациентов, принимавших плацебо. Контролируемые клинические исследования показали, что препарат Лозап ® в основном хорошо переносится пациентами с АГ и гипертрофией левого желудочка. В исследовании LIFE у пациентов без сахарного диабета в анамнезе частота появления новых случаев сахарного диабета была ниже при применении препарата Лозап ® по сравнению с применением атенолола (р <0,001).

Поскольку в данном исследовании не было группы пациентов, принимавших плацебо, неизвестно, является ли это положительным эффектом препарата Лозап ® или нежелательным явлением атенолола. Контролируемые клинические исследования показали, что препарат Лозап ® в основном хорошо переносится пациентами с сахарным диабетом типа 2 и протеинурией. Контролируемые клинические исследования показали, что препарат Лозап ® в основном хорошо переносится пациентами с ХСН . Нежелательные реакции, наблюдавшиеся в ходе клинических исследований, были характерными для данной группы пациентов

Распространенность нежелательных реакций по результатам плацебо-контролируемых клинических исследований и пострегистрационного наблюдения

1 Включая отек гортани, голосовых складок, лица, губ и/или языка (что приводит к нарушению проходимости дыхательных путей); у некоторых пациентов отек Квинке отмечался ранее, в связи с назначением других препаратов, включая ингибиторы АПФ .

2 Включая геморрагический васкулит (болезнь Шенлейна-Геноха).

3 Особенно у пациентов с гиповолемией, например с тяжелой сердечной недостаточностью или получающих диуретики в высоких дозах.

4 Часто отмечается у пациентов, получавших лозартан в дозе 150 мг/сут, по сравнению с пациентами, принимавшими лозартан в дозе 50 мг/сут.

5 В клиническом исследовании с участием пациентов с сахарным диабетом типа 2 и нефропатией гиперкалиемия >5,5 ммоль/л наблюдалась у 9,9% пациентов, принимавших препарат Лозап ® , и у 3,4% пациентов, получавших плацебо.

6 Обычно возвращается к норме после отмены терапии.

Описание отдельных нежелательных реакций

Следующие дополнительные нежелательные реакции чаще отмечались у пациентов, получавших лозартан, чем у пациентов, получавших плацебо (точные показатели частоты неизвестны): боли в спине, инфекции мочевых путей и гриппоподобные симптомы.

Со стороны почек и мочевыводящих путей: как следствие ингибирования РААС у пациентов из группы риска отмечались нарушения функции почек, включая почечную недостаточность. Эти изменения со стороны функции почек могут носить обратимый характер в случае своевременной отмены лечения.

Сообщение о подозреваемых нежелательных реакциях

Важно сообщать о подозреваемых нежелательных реакциях после регистрации лекарственного препарата с целью обеспечения непрерывного мониторинга соотношения польза/риск лекарственного препарата. Медицинским работникам рекомендуется сообщать о любых подозреваемых нежелательных реакциях лекарственного препарата через национальные системы сообщения о нежелательных реакциях государств — членов Евразийского экономического союза.

Федеральная cлужба по надзору в cфере здравоохранения. РФ, 109074, Москва, Славянская пл., 4, стр. 1.

e-mail: [email protected]