Частина ІІІ. Зоологія
7. Тип Кільчасті черви, або Кільчаки
7.1. Клас Багатощетинкові черви

Загальна характеристика типу. Тип Кільчасті черви охоплює близько 9 тис. видів. Має велике значення для розуміння шляхів еволюції Членистоногих, Молюсків та Хордових. Кільчасті черви мають вищу організацію порівняно з плоскими й круглими червами. Живуть у морських і прісних водах, а також у ґрунті. Тип поділяють на кілька класів, зокрема Малощетинкові, Багатощетинкові, П’явки.

Тіло кільчаків має двобічну симетрію і складається із 90—600 сегментів. Деякі з них досягають великих розмірів — понад 2 м (тихоокеанський палоло). Сегменти зовні однакові. Кожний сегмент, крім переднього, на якому розміщений ротовий отвір, має зачатки парних кінцівок: маленькі щетинки (у Малощетинкових) або параподії — рухливі вирости стінки сегмента із щетинками (у Багатощетинкових).

У кільчастих червів є добре розвинений шкірно-м’язовий мішок, що складається з одного шару епітелію і двох шарів м’язів: зовнішнього шару кільцевих м’язів і внутрішнього шару, утвореного поздовжніми м’язовими волокнами. Є м’язи, що рухають щетинками. У шкірі багато слизових залоз.

Між шкірно-м’язовим мішком і кишками розміщена вторинна порожнина тіла, або целом, яка утворюється у процесі ембріогенезу всередині мезодермальних мішків, що розрослися. Морфологічно вона відрізняється від первинної порожнини наявністю епітеліальної вистилки, яка з одного боку прилягає до стінки тіла, а з другого — до стінок травної трубки. Листки вистилки зростаються над і під кишками, утворюючи брижу, яка ділить целом на праву й ліву частини. Поперечні перегородки ділять порожнину тіла на камери, кількість яких відповідає кількості сегментів. Целом заповнений рідиною.

Поява вторинної порожнини тіла забезпечує кільчастим червам вищий, ніж в інших червів, рівень координації процесів життєдіяльності. Целомічна рідина, омиваючи органи тіла, разом із кровоносною системою постачає їм кисень, а також сприяє видаленню продуктів життєдіяльності й переміщенню фагоцитів.

Травна система починається ротовим отвором на передньому кінці тіла і закінчується відхідником на останньому сегменті. Кишка складається з трьох відділів: переднього (ектодермального), середнього (ендодермального) і заднього (ентодермального). Передня кишка у дощового черв’яка складається з кількох органів: глотки, стравоходу, вола і м’язового шлунка. Починаєтеся передня кишка ротовим отвором, далі йде овальна мускулиста глотка, яка переходить у вужчий і довший стравохід, у стінках якого розміщені вапнові залози. У деяких хижих кільчаків є хітинові щелепи, якими вони захоплюють здобич. На рівні 14—16 сегментів стравохід розширюється і утворює воло. З вола пожива переходить у м’язовий шлунок, де й перетирається. Від шлунка майже до заднього кінця тіла тягнеться середня кишка, де під дією ферментів пожива перетравлюється і всмоктується. В стінці кишки є шари м’язів, що забезпечують її самостійну перистальтику. Неперетравлені рештки переходять у коротку задню кишку і викидаються назовні через відхідник.

Газообмін у дощового черв’яка відбувається через багату на кровоносні судини шкіру, у деяких морських кільчаків є зябра (на спинних лопатях параподій).

Видільна система. В кожному членику дощового черв’яка є парний орган виділення, який складається з лійки й тоненьких трубочок. Продукти життєдіяльності з порожнини тіла потрапляють у лійку. Від лійки іде канадець, який переходить у сусідній сегмент, робить кілька петель і відкривається на бічній стінці тіла. Лійка й канадець мають війки, рух яких зумовлює переміщення виділюваної рідини. Такі органи виділення називаються метанефридіями (див. мал. 3.15).

Кровоносна система більшості кільчастих червів замкнена. Уздовж усього тіла над органами травлення тягнеться спинна судина, а під ними — черевна. На передньому й задньому кінцях тіла вони сполучені між собою. В кожному сегменті є кільцева судина, яка сполучає спинну й черевну судини. У передній частині тіла кілька товстіших кільцевих судин, так званих сердець. Завдяки ритмічним скороченням «сердець» і спинної кровоносної судини забезпечується рух крові по спинній судині від задньої частини тіла до передньої, по черевній судині — навпаки, а по кільцевих судинах — від спинної до черевної судини. Кров у дощового черв’яка червона, в ній є клітини з гемоглобіном.

Нервова система кільчаків складніша, ніж у плоских і круглих червів. Навколо глотки є навкологлоткове кільце: надглотковий і підглотковий вузли та перемички, що їх сполучають. На черевному боці розміщені два нервових стовбури, які мають у кожному членику потовщення — ганглїі, що з’єднані між собою перемичками. У багатьох кільчаків відбувається зближення правого і лівого нервових стовбурів, внаслідок чого утворюється черевний нервовий ланцюжок.

З органів чуття є дотикові клітини по всій поверхні тіла. Є також світлочутливі (ретинальні) клітини. Досліди свідчать про те, що кільчаки відчувають запахи. У деяких із них є органи рівноваги, які здебільшого розміщені на головному сегменті.

Як і гідра та війчасті черви, кільчаки здатні до регенерації, тобто до відновлення втрачених частин тіла. Якщо дощового черв’яка розрізати на дві частини, то в кожної із них відновляться втрачені органи. А коли розрізати його на три частини, то добудуються лише передня та задня частини, а середня — загине. Разом із тим у деяких багатощетинкових червів (наприклад, додекацерії) може добудовуватись цілий організм навіть із окремого сегмента (фрагментація). Подібне явище спостерігається і в деяких видів прісноводних малощетинкових. В інших відновлюються цілі особини при розпаданні тіла черв’яка на багато частин.

Статева система складається із жіночих гонад (яєчників, що розміщені в 13-му сегменті), які становлять комплекс статевих клітин, оточених епітелієм, і чоловічих гонад (сім’яників), що розміщені на рівні 10—11-го сегментів. В 9—10-му сегментах дощових черв’яків є сім’яприймальники. Дощові черви та п’явки — гермафродити, багатощетинкові — роздільностатеві форми. На тілі дощового черв’яка є поясок, який виробляє слиз. Осіменіння перехресне, відбувається після копуляції (парування) двох особин. Під час копуляції відбувається обмін спермою. Після цього черви хвилеподібними рухами виповзають із слизової муфти. Коли муфта проходить повз отвори жіночих статевих залоз і сім’яприймальника, у неї відкладаються яйця (власні) і сперматозоїди партнера — відбувається запліднення. Муфта перетворюється на кокон, у якому і відбувається прямий (без метаморфозу) розвиток дощових черв’яків. Прямим є і розвиток п’явок. Розвиток багатощетинкових непрямий (через личинку, яка плаває за допомогою війок і зовсім не схожа на дорослих червів).

Отже, кільчасті черви характеризуються низкою прогресивних ознак — поява сегментації, вторинної порожнини, кровоносної та дихальної систем, а також підвищення організації видільної і нервової систем.

Різноманітність кільчастих червів, середовища їх існування. Більшість представників типу Кільчасті черви належать до класів Багатощетинкові черви. Малощетинкові черви і П’явки. Є ще клас Ехіуриди — морські тварини, які за своїми зовнішніми ознаками мало подібні до кільчастих, але розвиток їхньої личинки підтверджує належність їх до кільчастих червів.

Роль кільчаків у природі та житті людини. Багатощетинкові — основний корм багатьох риб, крабів та інших мешканців морів; трубочниками живляться прісноводні риби та безхребетні тварини; дощові черви — основний корм для кротів, їжаків, жаб, шпаків та інших наземних тварин. Живлячись мулом, різними завислими у воді частинками, кільчасті черви очищають воду від надлишку органічних речовин. Дощові та деякі інші ґрунтові черви, поїдаючи рослинні рештки та пропускаючи через свої кишки ґрунт, сприяють утворенню перегною. Зроблені ними нірки заповнюються повітрям, необхідним для дихання коренів рослин і тварин-ґрунтоутворювачів. Медичну п’явку використовують у медичній практиці.

Клас Багатощетинкові черви. Більшість представників класу Багатощетинкові (поліхети) — мешканці морів та океанів, хоча деякі ведуть прісноводний або наземний спосіб життя, є серед них і паразити. До класу належить понад 5300 видів червів, різних за організацією і способом життя. Більшість їх бентосні тварини, що повзають по дну або зариваються в мул чи пісок. Переважно хижаки, але серед них багато і рослиноїдних та всеїдних форм. Сидячі поліхети живляться дрібними тваринами, рослинами та рослинним детритом. Більшість поліхет, безумовно, корисні тварини, оскільки становлять істотну частину корму для промислових риб та інших морських тварин, тому мають велике значення в колообігу речовин у природі. Наприклад, один із видів кільчастих червів — нереїс, що живе в Азовському морі, є основним кормом для промислових риб. Він був акліматизований в Каспійському морі, інтенсивно там розмножився і нині є важливою складовою в живленні осетрових риб. Багатощетинкового тихоокеанського черв’яка, якого мешканці Полінезії назвали «палоло», вони споживають.

Представники класу зазвичай мають параподії, на яких є пучки щетинок, від яких і походить назва класу.

Поширені у морях України нереїси живуть у норах, які риють у мулі або піску. Живляться переважно водоростями. Є цінним кормом для багатьох видів риб, особливо осетрів.

Піскожил може сягати довжини 30 см (мал. 3.23). Як і нереїс, є ласою поживою для риб, тільки спіймати його складніше, адже все життя він проводить у глибокій нірці. Живиться дрібними водоростями, тваринами й різними неживими часточками, захоплюючи їх разом із піском. Виїдаючи пісок з боку головного кінця свого тіла, піскожил викидає його через анальний отвір.

Мал. 3.23. Піскожил у нірці (далі горбки піскожилів на дні водойми)

ТЕМА 1. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИН

Ви дізнаєтеся про особливості будови, спосіб життя і значення для природи представників класів Малощетинкові черви і П’явки.

– Чи є у дощових червів самці й самки? Чому на дощового черв’яка добре ловиться риба?

Малощетинкові черви живуть переважно у грунті або прісних водоймах, їхню будову і спосіб життя розглянемо на прикладі дощового черв’яка.

Дощовий черв’як мешкає в ходах, які прокладає в ґрунті. Живиться він органічними залишками.

Тіло дощового черв’яка витягнуте і поділене на велику кількість сегментів (мал. 37). Передня частина його тіла товстіша і заокруглена, а задня — тонша. Тіло дощового черв’яка має коричнювато-червоний колір. На відміну від нереїса, у дощового черв’яка не розвинений головний відділ і немає бічних виростів на сегментах тіла. Щетинок мало, вони невеличкі, притиснені до тіла і спрямовані спереду назад. Їх можна відчути лише на дотик, якщо провести пальцями по його тілу ззаду наперед. Завдяки щетинкам дощовий черв’як може закріплюватися в ґрунті, тому його дуже важко звідти висмикнути.

Мал. 37. Зовнішній вигляд дощового черв’яка

Дощові череп зовні схожі на водних представників класу Малощетинкові черви, які є улюбленим кормом багатьох прісноводних риб. Тому вони використовуються рибалками як ефективна приманка під час ловлі риби у прісних водоймах.

У передній частині тіла дощового черв’яка добре помітне світліше потовщення — поясок, що складається з кількох сегментів. Поясок відіграє важливу роль у розмноженні дощового черв’яка.

Зовні тіло дощового черв’яка (мал. 38) вкрите одношаровим епітелієм, поміж клітин якого є дуже велика кількість залозистих клітин. Особливо багато цих клітин міститься на пояску. Залозисті клітини виділяють велику кількість слизу, який змащує тіло черв’яка. Це допомагає йому просуватись у ґрунті й захищає його тіло від пошкоджень.

Опорно-рухова система. Під шкіряним епітелієм дощового черв’яка (як і у нереїса) є два шари м’язів (зовнішній — кільцеві, а внутрішній — поздовжні), що разом з епітелієм утворюють його шкірно-м’язовий мішок. Під шкірно-м’язовим мішком є порожнина тіла, яка поділена перегородками на сегменти.

Мал. 38. Внутрішня будова дощового черв’яка

За допомогою м’язів дощовий черв’як може повзати і прокладати ходи в ґрунті. При цьому він із силою надавлює переднім кінцем тіла на поверхню грунту і протискується в нього, а порожнина тіла виконує опорну функцію.

Травна система дощового черв’яка складається з кількох відділів, які суттєво відрізняються виконуваними функціями. Ротовий отвір веде в передню кишку, яка складається з глотки (розширення з м’язовими стінками, які пресують ґрунт, що містить поживні речовини, і допомагають його заковтнути; у глотку відкриваються травні залози), тонкого стравоходу (по якому їжа надходить у наступну частину травної системи), вола (розширення стравоходу, де накопичується і змочується їжа) та шлунка (розширення, в якому їжа подрібнюється). Із шлунка їжа потрапляє в середню кишку. У стінках середньої кишки є багато залозистих клітин, які виробляють травні ферменти. Під дією цих ферментів їжа остаточно перетравлюється, а поживні речовини всмоктуються в стінки кишечника і потрапляють у кров. Кров транспортує поживні речовини до всіх частин організму тварини.

Для живлення дощовий черв’як постійно пропускає через свою травну систему ґрунт. Окрім того, він може затягувати рештки рослин, зокрема опале листя, під землю, де воно розкладається і стає придатним для поїдання черв’яком.

Як і у всіх кільчастих червів, кровоносна система дощового черв’яка замкнена. Так само є спинна і черевна кровоносні судини, що з’єднані між собою численними кільцевими судинами. Проте, на відміну від багатощетинкових, у малощетинкових червів рух крові забезпечується скороченням м’язових стінок кільцевих судин, які, таким чином, виконують функцію численних сердець.

Дихальна система. Газообмін малощетинкові черви здійснюють через усю поверхню тіла. Вважається, що саме з нестачею кисню після заливання нірок дощовою водою, пов’язане явище виповзання великої кількості дощових червів на поверхню землі.

Нервова система у дощового черв’яка побудована подібно до нереїса і складається з великих мозкових вузлів, що містяться в передньому кінці тіла, і черевного нервового ланцюжка.

Але, на відміну від багатощетинкових червів, у малощетинкових не розвинені органи чуття. Відчуття дотику і хімічне чуття забезпечують групи клітин, що містяться у поверхневому шарі клітин шкіри. Очі відсутні, їхню функцію виконують світлочутливі клітини, які дозволяють черв’яку лише відрізняти світло від темряви.

Статева система. На відміну від багатощетинкових, малощетинкові черви є гермафродитами. У кількох сегментах передньої частини їхнього тіла міститься спочатку чоловіча, а в наступних — жіноча статеві системи. Така будова статевої системи робить неможливим самозапліднення. Тому запліднення у дощових червів перехресне.

Розвиток яєць відбувається в коконі, який відкладається в ґрунт, і завершується виходом сформованих черв’яків, але маленьких. Такий розвиток називається прямим, тому що він не має проміжних стадій.

Різноманітність та значення.

Клас Малощетинкові черви налічує до 6 тис. видів. Окрім мешканців грунтового середовища, серед них чимало мешканців прісних водойм.

Найменші малощетинкові черви — це мікроскопічні організми довжиною близько 0,5 мм. Найбільші малощетинкові черви — австралійські дощові черви Мегасколідес, досягають довжини 3-4 м (мал. 30).

Ґрунтові дощові черви відіграють величезну роль в грунтоутворенні.

Вони перемішують ґрунт, знижують його кислотність, збагачують його органікою, збільшуючи тим самим родючість ґрунту. Останнім часом певні види дощових червів штучно розводять і продають як живі добрива. Крім того, дощові черви є їжею для чисельних ґрунтових тварин, птахів, земноводних, плазунів і ссавців, наприклад, кротів, борсуків та інших.

Важливу роль у водних екосистемах відіграють малощетинкові черви, такі як. наприклад, трубочник (мал. 40). Трубочники сприяють самоочищанню водойм, і одночасно є їжею для риб, про що добре знають акваріумісти. Є серед водних малощетинкових червів і хижаки.

Мал. 39. Гігантський дощовий черв’як Мегасколідес

Ґрунтоутворенні! — це процес формування та розвитку фунтів під дією кліматичних чинників та живих організмів.

Клас Пявки є ще однією важливою групою кільчастих червів. Це відносно невелика (близько 400 видів) група червів, які пристосувалися до паразитичного способу життя або до хижацтва.

П’явки схожі на малощетинкових червів тим, що у них не виражений головний відділ тіла та майже немає щетинок.

Тіло п’явок вкрите щільною кутикулою, на якій добре помітні поперечні сегменти, проте зовнішні сегменти не співпадають із внутрішніми. Пояска, характерного для дощових червів, у п’явок немає.

Характерною ознакою п’явок є наявність передньої і задньої присосок. Передня присоска міститься навколо ротового отвору. Рот у п’явок мас зуби, якими ті види, що живляться кров’ю, можуть прокушувати шкіру тварин або людей, на яких вони нападають.

За внутрішньою будовою п’явки теж схожі на малощетинкових червів. Різниця, в основному, полягає в тому, що в спеціальних резервуарах у тілі п’явок може накопичуватись кров, якої воші насмоктались. Завдяки цьому, п’явка, може довгий час (до кількох тижнів) не їсти. Слинні залози п’явок виділяють особливу речовину гірудин, що перешкоджав згортанню крові.

П’явки, як і малощетинкові черви, є гермафродитами. Запліднення у них перехресне. Запліднені яйця у різних видів або відкладаються у ґрунт, або прикріплюються до черевної поверхні і так виношуються. У багатьох видів, як у малощетинкових червів, формується слизовий кокон. При цьому, наприклад, медичні п’явки живуть у воді, а кокон відкладають у ґрунт на суходолі.

Різноманітність та значення. Паразитичні п’явки відіграють важливу роль у водних екосистемах як паразити риб, ракоподібних, водоплавних птахів та інших тварин. Деякі п’явки є справжніми хижаками. Наприклад, у ставках живуть великі чорні псевдокінські п’явки (мал. 41), які живляться пуголовками жаб або мальками риб. Якщо ж у водоймі їжі мало, то вони можуть виходити на суходіл і нападати на дощових червів або наземних молюсків.

У тропічних лісах справжнім лихом для людини і тварин є наземні п’явки (мал. 42), які сиплються вниз із пагонів дерев, коли жертва ці пагони зачіпає.

Мал. 41. Псевдокінська п’явка

Проте найвідоміші медичні п’явки. Їх цінність насамперед у тому, що вони продукують велику кількість гірудину, який є незамінним препаратом при використанні систем штучного кровообігу в медицині. П’явок використовують також для зниження кров’яного тиску та профілактики інсультів. Для цих потреб медичних п’явок штучно розводять. У природі вони зустрічаються рідко, бо є дуже чутливими до чистоти водойм. Медичні п’явки — це не один, а кілька видів. Зокрема в Україні є два види медичних п’явок (мал. 43), які є рідкісними і занесеними до Червоної книги України тваринами. Тому ловити їх для медичних потреб заборонено.

1. Малощетинкові черви і П’явки мають багато подібних ознак з Багатощетинковими червами, передусім сегментоване тіло та замкнену кровоносну систему без серця.

2. У малощетинкових червів не розвинений головний відділ, немає бічних виростів, а щетинок небагато. У них не розвинені органи чуття, є лише групи чутливих клітин, що містяться у шкірі.

3. Ґрунтові дощові черви відіграють значну роль в утворенні родючого тару ґрунту.

4. Характерною ознакою п’явок є наявність передньої і задньої присосок. П’явки живляться кров’ю тварин або є хижаками.

5. Малощетинкові черви і п’явки є гермафродитами.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ, ЯКІ ПОТРІБНО ЗАСВОЇТИ

Воло, гірудин, глотка, ґрунтоутворення, залозиста клітина, поясок, стравохід, шлунок.

1. У якому середовищі мешкають малощетинкові черви? Як вони пристосовані до життя в таких умовах?

2. Користуючись малюнком 38 опишіть будову травної, кровоносної і нервової систем дощового черв’яка.

3. Яка роль дощових червів у процесах грунтоутворення?

4. Для чого використовують медичних п’явок?

5. Як відбувається розмноження дощових червів?

1. Як змінюється довжина і товщина тіла черв’яка при скороченні кільцевих м’язів? Як змінюється довжина і товщина тіла черв’яка при скороченні поздовжніх м’язів? Уявно або з допомогою пластиліну змоделюйте такі скорочення і відповідні рухи черв’яка.

2. Розмістіть у правильній послідовності органи травної системи дощового черв’яка: шлунок, воло, рот, глотка, задня кишка, анальний отвір, середня кишка, тонка частина стравоходу.

3. Накреслить у зошиті й заповніть порівняльну таблицю особливостей будови — та життєдіяльності представників класів Багатощетинкові черви. Малощетинкові черви і П’явки.

Черви: загальна характеристика типів. Реферат

Загальна характеристика. Сучасній науці відомо близько 10 тис. видів плоских червів, які поширені по всій земній кулі: вони живуть у ґрунті, у воді (прісній І солоній), а значна частина їх паразитує в різних тварин і людини. Паразитичних червів, незалежно від їхньої класифікації, називають гельмінтами.

Плоскі черви мають двосторонню, або білатеральну, симетрію тіла. Свою назву отримали тому, що мають плоске тіло, в якому розрізняють передній і задній кінці, спинний, черевний, правий та лівий боки. Двобічна симетрія вперше з’являється саме в цьому типі, їхнє тіло має вигляд листка, стрічки (часто розчленованої на членики) або пластинки; сплющене в спинно-черевному напрямку і видовжене.

Плоскі черви і представники всіх вищих типів відносяться до тришарових тварин. У процесі індивідуального розвитку у них крім екто- і ендодерми (які є у кишковопорожнинних) формується проміжний, або третій, зародковий листок — мезодерма.

У плоских червів є шкірно-м’язовий мішок, який складається з епітелію і розташованої під ним багатошарової мускулатури.

Порожнина тіла у плоских червів відсутня. Внутрішні органи оточені пухкою сполучною тканиною — паренхімою. В цій тканині нагромаджуються запасні поживні речовини, вона має важливе значення в процесах обміну речовин.

Травна система має примітивну будову. Вона складається з двох відділів: передньої кишки або глотки ектодермального походження і середньої кишки, вистеленої всередині ендодермою. Задня кишка і анальний отвір у цих червів відсутні. У плоских червів (як і у кишковопорожнинних) неперетравлені рештки їжі викидаються через ротовий отвір. У стьожкових червів травна система відсутня.

Центральна нервова система у плоских червів з’являється вперше. Вона складається із парного мозкового ганглія (вузла) і нервових стовбурів, що відходять від нього. Периферична нервова система відходить від головного ганглія І стовбурів. Вона представлена нервами, які ідуть до внутрішніх органів, мускулатури і покривів.

Органи чуттів краще розвинені у вільноживучих форм. На передньому кінці тіла є органи нюху, рівноваги і зору. В шкірі як вільноживучих, так і паразитичних плоских червів є дотикові клітини.

Кровоносна і дихальна системи у всіх плоских червів відсутні. Газообмін (надходження кисню в організм і виведення вуглекислого газу з нього) у плоских червів відбувається через всю поверхню тіла. У паразитичних форм дихання анаеробне.

Вперше у плоских червів з’являється видільна система, яка побудована по типу протонефридіїв. Це система канальців, яка починається в паренхімі зірчастими клітинами з пучком війок і закінчується видільними отворами або порами. Через цю систему рідкі продукти обміну речовин виділяються із організму назовні.

Статева система у більшої частини плоских червів гермафродитна. У них є статеві залози, статеві протоки і додаткові частини статевого апарату, які забезпечують можливість внутрішнього запліднення, живлення яєць і утворення навколо них оболонок.

До типу плоских червів відноситься б класів. Нижче будуть розглянуті два класи: Війчасті і Стьожкові черви.

Клас Стьожкові черви

Всі стьожкові черви (цестоди) ведуть паразитичний спосіб життя. В статевозрілому стані вони живуть в кишках хребетних тварин і людини, а в личинковому — в різних органах і тканинах як безхребетних, так і хребетних тварин. Тепер відомо близько 3500 видів. Форма тіла цих паразитів нагадує стьожку. Розмір дорослих паразитів коливається від 1 мм до 10 м і більше.

Найчастіше тіло стьожкових червів складається із головки, шийки і члеників. На головці знаходяться органи прикріплення: присоски, присмоктувальні щілини і гачки. Членики утворюються на задньому кінці шийки. У одних цестод їх буває мало (3—4 членики у ехінокока), а у інших багато (40 тис. і більше у стьожака широкого).

Стьожкові черви всмоктують поживні речовини всією поверхнею тіла, тобто травлення у них внутрішньоклітинне. Виділення здійснюється видільними трубками, головні стовбури яких розташовуються по боках тіла. Нервова система має таку ж будову, як і у інших класів плоских червів.

Статева система у цестод гермафродитна. В члениках, розташованих ближче до шийки, ще немає статевої системи. Згодом з’являються чоловічі статеві органи, а потім і жіночі. Яйця дозрівають у задніх члениках, які активно виповзають або пасивно викидаються в зовнішнє середовище з фекаліями основного хазяїна.

Ціп’як бичачий (неозброєний; рис. 79). Дорослий паразит у стьожковій стадії живе в тонкій кишці людини, а личинки його живуть в різних органах великої рогатої худоби. Хазяїна, в тілі якого розвиваються личинкові стадії, прийнято називати проміжним, з в тілі якого паразит досягає статевої зрілості — остаточним. Отже, для ціп’яка неозброєного проміжний хазяїн — велика рогата худоба, а основний — людина.

Тіло ціп’яка (стробіла), довжиною 4—12 м, складається із маленької головки з чотирма присосками, короткої шийки і великої кількості (близько 1000) члеників (проглотид).

Особливості будови ціп’яків тісно пов’язані з необхідністю пристосування до паразитичного способу життя. Травна система у них повністю відсутня. Живляться паразити поживними речовинами, які знаходяться в кишках, всмоктуючи їх всією поверхнею тіла. Тіло їх вкрите типовим шкірно-м’язовим мішком, але покриви (тегумент) здатні одночасно протидіяти перетравлюючій дії травних соків і всмоктувати продукти із порожнини кишок людини. Органи чуттів відсутні. Пристосуванням до паразитичного способу життя є добре розвинена статева система і гермафродитизм, а також надзвичайна плодючість (у кожному членику бичачого ціп’яка знаходиться до 175 тис. яєць, за добу із організму їх виводиться близько 5 млн). Членики здатні самостійно виповзати через анальний отвір, а також, вийшовши з фекальними масами назовні, розповзатися по землі і по траві, збільшуючи тим самим можливість зараження. Велика рогата худоба заражається при ковтанні члеників або яєць.

У кишках тварин із яєць виходять личинки з шістьма гачками, за допомогою яких вони проникають в кровоносні капіляри і кров’ю розносяться по всьому тілу тварини. Більша частини їх осідає в між м’язовій сполучній тканині, язиці, жувальних м’язах, серцевому м’язі, де перетворюються на фіну, або цистицерк. Фіна — пухирець завбільшки з горошину, усередині якого міститься головка ціп’яка з шийкою.

Зараження людей бичачим ціп’яком відбувається при використовуванні в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса, в’яленої або солоної враженої яловичини (особливо телятини). Перший час після зараження хвороба може протікати без якихось видимих проявів. Але потім у хворих з’являються розлади травлення, загальна слабкість, недокрів’я, головний біль, розсіяність, дратівливість, порушується сон, знижується працездатність тощо.

Методи боротьби і профілактики. З метою скорішого викорінення цієї хвороби необхідно виявляти і лікувати хворих людей з обов’язковим знезаражуванням фекалій, не використовувати м’ясо, яке не пройшло ветеринарно-санітарного контролю, піддавати термічній обробці використовуване в їжу м’ясо і проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення.

Тип круглі черви

Загальна характеристика. Круглі черви, або нематоди, живуть у морях, прісних водоймах і ґрунті. Серед них багато видів, які вражають тканини і органи не тільки різних тварин і людини, а і рослин. Встановлено, що на планеті немає таких біотопів, де б не було представників типу круглих червів. Це один із найбільш численних типів тваринного світу, що включає більше 500 тис. видів. Довжина представників різних видів коливається від 1 мм до 1 м, а іноді і більше.

Тіло круглих червів несегментоване, має білатеральну симетрію. На поперечному розрізі має форму кола, звідси й назва типу. Стінка тіла складається із шкірно-м’язового мішка, вкритого кутикулою, в зв’язку з чим для круглих червів характерне линяння. Внутрішні органи знаходяться в первинній порожнині тіла, яка заповнена рідиною. В рідині є отруйні речовини і вона в порожнині тіла перебуває під певним тиском, що разом з міцними покривами утворює так званий гідростатичний скелет. Первинна порожнина виконує захисну і транспортну функції. Первинна порожнина нематод, поява у них задньої кишки і анального отвору є ароморфозами.

Видільна система у круглих червів представлена однією-двома одноклітинними шкірними залозами, від яких відходять два бокових канали. Ззаду вони закінчуються сліпо, а в передній частині зливаються в один канал, що відкривається назовні порою позад “губ”. Функцію виділення також виконують особливі фагоцитарні клітини, які розташовані по ходу виділі них каналів. У них нагромаджуються нерозчинні продукти дисиміляції і чужорідні тіла, що потрапляють у порожнину тіла.

Центральна нервова система представлена навколо-глотковим нервовим кільцем і стовбурами, що відходять від кільця. Органи чуття розвинені сіабо. Є органи дотику і хімічного чуття. У вільноживучих нематод є світлочутливі вічка.

Травна система розпочинається ротовим отвором і закінчується задньопрохідним. Вона складається із передньої, середньої і задньої кишок.

Більшість форм круглих червів роздільностатеві.

Дихальна і кровоносна системи відсутні. Вільноживучі форми дихають всією поверхнею тіла, а паразити дихають анаеробне.

До типу Круглих червів відноситься декілька класів. Основним із них є клас Власне круглі черви, до якого поряд із вільноживучими відносяться усі види, що паразитують у людини і тварин.

Тип кільчасті черви

Загальна характеристика. Тип Кільчасті черви, або Кільчаки, охоплює близько 9000 видів вищих червів. Ця група тварин має велике значення для розуміння шляхів філогенезу вищих безхребетних. Кільчасті черви характеризуються більш високою організацією в порівнянні з плоскими і круглими червами. Вони живуть в морських і прісних водах, а також у ґрунті. Тип ділиться на декілька класів. Ознайомимося з представником класу малощетинкових — дощовим черв’яком (рис. 82).

Тіло кільчаків складається з 90—600 сегментів. Деякі з них досягають великих розмірів — більше 2 м. Сегменти зовні однакові. Кожний сегмент, крім переднього, на якому розташований ротовий отвір, має маленькі щетинки. Це останні рештки зниклих параподій (рухливі вирости стінки сегмента із щетинками, локомоторні органи багатощетинкових червів).

У кільчастих червів є добре розвинений шкірно-м’язовий мішок, який складається із одного шару “епітелію і двох шарів м’язів: зовнішнього шару кільцевих м’язів і внутрішнього шару, утвореного поздовжніми м’язовими волокнами.

Між шкірно-м’язовим мішком і кишками знаходиться вторинна порожнина тіла, або целом, яка утворюється під час ембріогенезу всередині мезодермальних мішків, що розрослися. Морфологічно вона відрізняється від первинної порожнини наявністю епітеліальної вистилки, яка з одного боку прилягає до стінки тіла, а з другого — до стінок травної трубки. Листки вистилки зростаються над і під кишками, утворюючи брижу, яка ділить целом на праву і ліву частини. Поперечні перегородки ділять порожнину тіла на камери, кількість яких відповідає кількості члеників. Целом заповнений рідиною.

Поява вторинної порожнини тіла забезпечує кільчастим червам більш високий, ніж у інших червів, рівень процесів життєдіяльності. Целомічна рідина, омиваючи органи тіла, разом з кровоносною системою постачає їм кисень, а також сприяє видаленню продуктів життєдіяльності і переміщенню фагоцитів.

Травна система розпочинається ротовим отвором на передньому кінці тіла і закінчується анальним отвором на останньому членику. Кишка складається з трьох відділів: переднього (ектодермального), середнього (ендодермального) і заднього (ектодермального). Передня кишка у дощового черв’яка представлена кількома відділами: глоткою, стравоходом, волом і м’язовим шлунком. Починається передня кишка ротовим отвором, далі йде овальна мускулиста глотка.

Глотка переходить у вужчий і довший стравохід, у стінках якого розташовані вапнякові залози. У деяких хижих кільчаків є хітинові щелепи, що служать для захоплення здобичі. На рівні 14—16 сегментів стравохід розширюється і утворює воло. З вола їжа переходить у так званий м’язовий шлунок, де й перетирається. Від шлунка майже до заднього кінця тіла тягнеться середня кишка, де під дією ферментів їжа перетравлюється і всмоктується. В стінці кишки з’являються шари м’язів, що забезпечують її самостійну перистальтику. Неперетравлені рештки переходять у коротку задню кишку і викидаються назовні через анальний отвір.

Дихальна система. У дощового черв’яка газообмін відбувається через багату на кровоносні судини шкіру; у деяких морських кільчаків є зябра.

Видільна система. В кожному членику дощового черв’яка є парний орган виділення, який складається із лійки і тоненьких трубочок. Продукти життєдіяльності із порожнини тіла потрапляють у лійку. Від лійки іде канадець, який переходить у сусідній сегмент, робить кілька петель і відкривається на бічній стінці тіла. Як лійка, так і канадець мають війки, які викликають рух виділюваної рідини. Такі органи виділення називаються метанефридіями.

Кровоносна система. У більшості кільчастих червів вона замкнена. Уздовж усього тіла над органами травлення тягнеться спинна судина, а під ними — черевна. На передньому і задньому кінцях тіла вони сполучені між собою. В кожному сегменті є кільцева судина, яка сполучає спинну і черевну судини. У передній частині тіла є кілька товщих кільцевих судин, це так звані серця. За рахунок ритмічних скорочень сердець і спинної кровоносної судини забезпечується рух крові по спинній судині від задньої частини тіла до передньої і навпаки по черевній судині, а по кільцевих судинах — від спинної до черевної судин. Кров у дощового черв’яка червона, в ній є гемоцити з гемоглобіном.

Нервова система складніша, ніж у плоских і круглих червів. Навколо глотки є навкологлоткове кільце: надглотковий і підглотковий вузли та перемички, що їх сполучають. На черевному боці знаходяться два нервових стовбури, які мають у кожному членику потовщення — ганглії, що з’єднані між собою перемичками. У багатьох кільчаків відбувається зближення правого і лівого нервових стовбурів, внаслідок чого утворюється черевний нервовий ланцюжок.

Із органів чуттів у кільчастих червів є вусики, вічка, органи рівноваги, які частіше розташовані на головному сегменті.

Регенарація. Як і гідра та війчасті черви, кільчаки здатні до регенерації, тобто відновлення втрачених частин тіла. Якщо дощового черв’яка розрізати на дві частини, то у кожної із них відновляться втрачені органи.

Статева система складається із жіночих гонад (яєчників), які являють собою комплекс статевих клітин, оточених епітелієм, і чоловічих гонад (сім’яників), що лежать всередині містких мішків.

Дощові черви — гермафродити, але серед кільчаків зустрічаються і роздільностатеві форми. На тілі дощового черв’яка є поясок, який виробляє слиз. Запліднення перехресне, відбувається після копуляції двох особин. Під час копуляції відбувається обмін сперматозоонами. Після цього черв’яки хвилеподібними рухами виповзають із слизової муфти. Коли муфта проходить повз отвори жіночих і чоловічих статевих залоз, у неї відкладаються яйця (власні) і сперматозоони (партнера), відбувається запліднення. Муфта перетворюється на кокон, в якому і відбувається прямий (без метаморфозу) розвиток дощових черв’яків.

Розвиток. У дощового черв’яка розвиток прямий, але у деяких кільчаків із заплідненого яйця утворюється личинка, тобто розвиток відбувається з перетворенням.

Таким чином, кільчасті черви характеризуються рядом прогресивних ознак, до числа яких відносяться поява сегментації, вторинної порожнини, кровоносної та дихальної систем, а також підвищення організації видільної і нервової систем.

Значення кільчастих червів у природі. Багато із багатощетинкових червів служать основною їжею риб, у зв’язку з чим велике значення мають у кругообігу речовин у природі. Наприклад, один з видів кільчастих червів — нереїда, що живе в Азовському морі, являється основним кормом промислових риб. Вона була акліматизована в Каспійському морі, тут інтенсивно розмножувалась і тепер є важливою складовою частиною в живленні осетрових риб. Багатощетинковий черв’як, якого туземці Полінезії назвали “палоло”, використовується ними в їжу.

Дощові черви живляться рослинними рештками, що знаходяться в ґрунті, який пропускають через кишки, залишаючи на поверхні купки екскрементів, до складу яких входить ґрунт. Цим вони сприяють перемішуванню і розпушуванню ґрунту, а також збагаченню його на органічні речовини, поліпшенню водного і газового балансу ґрунту. Ще Ч. Дарвін відмічав корисний вплив кільчастих червів на родючість ґрунту.