1.2.1. Відношення кормових рослин до вологи

За відношенням до вологи кормові рослини поділяють на три екологічні групи: мезофіти, ксерофіти й гігрофіти.

Мезофіти (від грец. шеввв — середній) ростуть у помірних умо­вах зволоження. Поширені здебільшого у середніх широтах — від лісової до лісостепової і північної частин степової зони, на субаль­пійських гірських, заплавних і лиманних луках усіх зон. Із багато­річних трав до них належать костриця лучна і тростинна, пирій по­взучий і безкореневищний, райграс високий, пасовищний і багато­укісний, стоколос безостий, грястиця збірна, конюшина лучна, ро­жева і біла, люцерна синя і жовта, еспарцет піщаний і закавказь­кий, буркун білий одно- і дворічний, кукурудза, вика, кормові сорти жита і пшениці, горох, чина широколиста, лісова, суховершки та ін.

Ксерофіти (від грец. xerox — сухий) — це посухостійкі рослини, які можуть рости при нестачі вологи і високій температурі. Вони накопичують воду, використовуючи її для нарощування маси рос­лини, або мають добре розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає в ґрунт і використовує вологу нижчих шарів. Більшість видів характеризуються високим і дуже високим осмотичним тиском клітинного соку 5000 – 5200 до 10000 кПа (від 50 – 52 до 100 атм).

Це група рослин з опушеними, вузькими або дуже розсіченими листками, наявністю колючок. Рослини витримують тривалу ґрун­тову й атмосферну посуху (в них рідко настає явище плазмолізу клі­тин). Листя може бути дуже опушеним або скручуватися в разі не­стачі вологи, мати восковий наліт, стовпчасту двошарову паренхіму та ін. О. П. Шенников (1950) запропонував поділяти ксерофіти на сукуленти й склерофіти. Сукуленти — м’ясисті, соковиті рослини, які у період дощів запасають багато вологи у листках і стеблах і економно витрачають її під час посухи. Типові представники суку­лентів — агави й евкаліпти, в Україні, Середній Азії — соковитий курай, молодило, очиток та ін.

Склерофіти — рослини напівпустель і степів з шорстким, вузь­ким листям, більш або менш сухим. На луках це переважно трави родини тонконогових — типчак, овеча костриця, ковила До них на­лежать напівпустельні й пустельні полини, рослини з голкоподіб­ним листям, листками, що перетворились на колючки, голки, а та­кож безлисті (саксаули, жузгуни)

Гігрофіти й гідрофіти (від грец. higros — вологий). За умов надмірного зволоження ростуть гігрофіти, а у воді — гідрофіти. Це — водяні злаки, осока, болотне різнотрав’я.

Є перехідні (проміжні) типи, наприклад, від ксерофітів до ме­зофітів — житняк гребінчастий і пустельний, деякі види люцерни жовтої, буркун жовтий, підмаренник жовтий, еспарцет посівний та ін.; від мезофітів до ксерофітів мезоксерофіти — суданська трава, сорго, соргосуданкові гібриди, чумиза, могар, деякі види тонконо- гових, що належать до ефемерів і ефемероїдів і ростуть у пустель­них районах навесні. Завдяки запасу поживних речовин у цибу­линах вони добре витримують літню посуху. Характерно, що у пе­ріод вегетації вони мають тонке, ніжне листя і невисокий осмотич­ний тиск

Відношення кормових рослин до надмірного зволоження.

Рослини заплав і лиманів по-різному витримують затоплення. За кількістю днів, протягом яких вони витримують затоплення, рослини лук поділяють на коротко- (до 10 — 15 днів), середньо- (30 — 40) і дов- гозаплавні (більш як 40 днів). Добре витримують затоплення луч­ні злаки — тимофіївка лучна, костриця лучна і червона, пажит- ниця багаторічна. Особливою стійкістю відрізняються ситники, канаркова трава тростиноподібна, осока, лучне різнотрав’я приру­слових заплав, з бобових — конюшина біла, чина лучна та ін. Ці види добре витримують підтоплення і високий рівень ґрунтових вод (60 — 80 см). Разом з тим люцерна посівна, буркун, пирій без- кореневищний і повзучий, житняки, костриця овеча і борозенчас­та, еспарцет посівний і піщаний, люцерна жовта (лісостепові й степові екотипи), райграс високий, кормова пшениця, зимуючий горох, ріпак погано або зовсім не витримують навіть короткочасно­го (до 15 днів) затоплення і підтоплення. Вони погано ростуть або зовсім не ростуть на ділянках з рівнем ґрунтових вод 50 — 60 см. Люцерна і суданська трава, наприклад, ростуть лише на ділянках, де вода залягає на глибині мінімум 120 — 140, а еспарцет — 180 — 220 см. Те саме стосується і злакових — житняку та костриці овечої і борознистої. Пажитниця багаторічна і багатоукісна, овес, кормова капуста, перко, ріпак, кормові буряки, бруква, турнепс, тонконіг лучний та інші ростуть і при більш високому рівні ґрунтових вод — 80 – 100 см.

Кормові рослини: основні види

Ці культури часто застосовують як корм для тварин у свіжому вигляді, а також для заготівлі сіна, сінажу, силосів. Також вони вважаються категорією штучно зневоднених кормів. Крім того, трави вирощуються для створення культурних сінокосів чи пасовищ.

Вони містять певний перелік корисних мікро- і макроелементів, тому мають підвищену кормову цінність. Активне використання в сіножаті та пасовищних цілях дозволяє збільшити обсягу надою, позитивно впливаючи на ШКТ та загальний стан сільськогосподарських тварин.

Основні види кормових сільськогосподарських культур можна розділити на:

• Многолітні. Виростають, як правило, у степових та гірських районах. Найчастіше з’являються у вигляді чистих посівів для ріллі та культурних пасовищ, які не беруть участь у сівозміні.
• Однорічні. Найчастіше зустрічаються у пустельних чи напівпустельних регіонах. В їх основі лежать ранньоквітуча або швидко дозріває рослинність. Часто зустрічаються весняні та літні культури. Однорічні кормові трави підлягають обробітку з метою виведення польових сівозмін. Нерідко використовуються як підготовка для землі, призначеної для посіву пасовищ та сінозаготівельних територій.

Всі кормові культури генетично відтворюють один основний вид харчування, зазвичай концентрований або соковитий. При цьому кожен вид має свій рівень поживності, який задовольняє потребу організму в певній кількості речовин, спрямованих на забезпечення життєдіяльності, росту та розвитку організму.

Найширшою групою рослинних кормів вважається об’ємна. До її числа входять грубі, соковиті та зелені види трав. Вони становлять основний раціон жуйних тварин, переважно дрібної та великої рогатої худоби.

Види кормових рослин

Існує величезна кількість культур, які складають основні види кормових рослин. Це близько сотні найменувань, які відносяться до різних сімейств у ботаніці. Проте, основних видів чотири, і вони різняться за різними характеристиками: морфологічними, біологічними, господарськими параметрами та прийомами обробітку.

Класифікація виглядає так

• злаки (тимофіївка лугова, їжака збірна, лисохвіст і костриця лугова, житняк гребенеподібний, Колумбова трава і т.д.); >
• осокові (особливо степові та пустельні);
• різнотрав’я (козлобородник, полин австрійський, деревій, жовтець повзучий, валеріана бульбоносна і т.д.).

Як правило, вся ця кормова трава добре поїдається тваринами, а отруйні види практично відсутні. При цьому вони заповнюють в організмі необхідні поживні речовини. Багато рослин, зрештою, виведені в цілу культуру. Види зазвичай зимостійкі, тому добре переживають різні кліматичні умови, перепади температури, коливання вологості тощо. У догляді вони досить невибагливі, тому власникам пасовищ не доведеться приділяти їм надто багато уваги.

Злакові

Сімейство злакових або мятликових досить поширене в степовій зоні. Налічує приблизно тисячу видів. У своєму складі мають відносно високий відсоток білків, жирів, клітковини та інших речовин. Дають основну частину врожаю для сіна чи пасовищного корму, крім пустельних районів. Кормові злакові трави діляться втричі основні групи: плотнокустовые, рихлокустовые, кореневищные. Крім цього, їх можна поділити за висотою та структурою:

• Верхові. Характеризуються низькою активністю, повільно ростуть після скошування. Добре підходять для сіножатей.
• Напівверхові. У них дуже багато вегетативних пагонів. Можливе застосування для сіножаті та пасовищ.
• Низові. Швидко ростуть, завдяки зростанню вкороченої втечі. Відмінно підходять для пасовищ.

Як правило, кормові злаки розмножуються за рахунок перехресного запилення за допомогою вітру, переважно вранці, при цьому насіння обсипається. Проте, характерно це багаторічним травам, які постійно утворюють нові надземні пагони.

Кормові злаки відрізняються швидким зростанням, а також мочкуватою кореневою системою, що дозволяє їм накопичувати вологу. До основних видів рослин, які використовуються в кормових цілях, належать тимофіївка лугова, їжака збірна та багаття безосте, які активно поїдаються різними сільськогосподарськими тваринами.

Корисно розбиратися в кореневищі культур, щоб краще висаджувати їх. Так вдасться досягти більшого врожаю, уникнути хвороб та шкідників.

Бобові

Многолітні та однорічні трави цього сімейства використовуються для отримання кормів з великим вмістом білка. Зазвичай вони ростуть у природному середовищі невеликими групами. Для висіву використовують їх разом із злаками, щоб створити тимчасові чи постійні пасовища. Також їх використовують для створенняия:

Бобові кормові рослини для тварин відрізняються високою поживністю, подовженням терміну використання посіву. До бобових належить люцерна, конюшина та інші трави.

При цьому вони повільніше грубіють, тому з’їдаються краще, ніж злаки. Також для них характерний тривалий період цвітіння та плодоношення. Навіть після процедури стравлювання або скошування рослинність швидко відновлюється.

Зауважимо, що бобовий травостій віддають перевагу родючим грунтам, з нейтральною або слабокислою реакцією, з помірним зволоженням та аерацією.

Осокові

Дані культури походять із сімейства «Осокових» та «Ситникових». На території пустель – це досить цінна кормова культура через відсутність багатьох видів. Однак, в інших регіонах осокові виробляються швидше як кормові рослини на сіно. Це з тим, що вони досить погано поїдаються тваринами. Тому, наприклад, у північних широтах вони переважно використовуються для сінозаготівлі.

Діляються на наступні групи:

• великостеблові (поїдаються погано або виключно на вегетативної фазі):
• вологолюбні (поїдаються задовільно);
• дрібностеблові (поїдаються добре)

Для заготівлі сіна чи силосу рослинність скошують до фази цвітіння. Нерідко додають трави, які мають великий рівень цукру у своєму складі. Цю зелень здатні вживати тварини всіх видів, особливо це стосується кіз, овець та великої рогатої худоби, які проживають у степовій, пустельній чи гірській зоні.

У них міститься достатньо фосфору та калію. Приблизно 41% видів осокових через це вважаються поїдають добре або відмінно.

Різнотрав’я

До цієї групи належить зелень, що належить до інших сімействам, визначених ботанікою. Це найчисленніша група, що становить 60 – 70% травостою на різних пасовищах та луках. Нерідко вони мають велике господарське значення. Особливо це стосується видів полину та солянки.

Ця група вважається поживною (перевищує злакові). Однак тварини поїдають погано – цьому сприяють такі фактори:

Однорічні та багаторічні рослини для сільськогосподарських тварин із цих сімейств вважаються бажаною домішкою, якщо вони ростуть у межах 15 – 20% від загальної кількості рослинності. Трави сприяють покращенню поїдання та різноманітності мінерального складу.

У сіножаті не повинно бути багато різнотрав’я. Це пов’язано з тим, що вони витісняють цінніші злаки та бобові рослини. Крім того, серед різнотрав’я найвищий відсоток отруйних, а також бур’янів.

Висновок

У більшості випадків кормові рослини вирощуються в польових або кормових сівозмінах. Сьогодні вирощування таких культур прийнято навіть виділяти у самостійну галузь сільського господарства, яка отримала назву кормовиробництва.

Обробка культур подібного типу дозволяє знизити собівартість продукції тваринництва, тому в нашій країні під кормові рослини відводяться досить великі посівні площі.