Радіоактивне спадщина СРСР в руїнах Семипалатинського ядерного полігону

Ядерна програма СРСР почалася незабаром після закінчення Великої Вітчизняної війни. Випробування проводилися в багатьох віддалених районах, наприклад на архіпелазі Нова Земля, на Уралі і в степах Північно-Східного Казахстану. На жаль, в деяких з цих місць продовжували жити люди.

Одним з основних полігонів для випробувань був Семипалатинський ядерний полігон площею 18 тисяч квадратних кілометрів, який також називали просто “Полігон”. Він розташований на південь від долини річки Іртиш в Казахстані. Всього в 150 кілометрах на схід від полігону знаходився місто Семипалатинськ (пізніше перейменований в Шім’ї) з населенням понад 100 тисяч осіб. Ще сотні тисяч людей жили в численних невеликих поселеннях в радіусі 80 кілометрів від полігону.

Джерело: Amusing Planet

Гонка ядерних озброєнь за часів холодної війни була настільки сильна, що влада відмітали всі сумніви з приводу здоров’я місцевого населення і можливої ​​шкоди для екології. Існує також ймовірність, що людей спеціально зробили частиною експериментів, щоб вивчити вплив радіації.

З 1949 по 1989 рік СРСР провів 456 ядерних випробувань під Семипалатинському. Експерименти проводилися на поверхні, під землею і в повітрі: 116 з них були атмосферними випробуваннями. Періодично траплялися невдачі приводили до розпорошення радіоактивних частинок і витоку радіоактивних газів в навколишнє середовище.

Іноді жителів довколишніх сіл попереджали про майбутні випробування. Їм рекомендували залишатися на вулиці під час вибуху, щоб не загинути під завалами, якщо їхні будинки зруйнуються. Багато жителів, котрі були тоді дітьми, згадують, що вибухи розбивали скло в будинках і під час випробувань відчувалися сильні поштовхи.

Всього за кілька років різко почастішали випадки онкології, імпотенції, лейкемії і вроджених дефектів. Діти народжувалися з важкими неврологічними дефектами і серйозною деформацією кісток, іноді без кінцівок. За оцінкою директора онкологічної лікарні Семипалатинська, не менше 60 тисяч жителів регіону померло від раку, викликаного радіоактивним опроміненням. До сих пір в Семєї, колишньому Семипалатинську, живе багато людей, які постраждали від ядерних випробувань.

Радянська влада тримали випробування в секреті. Військова розвідка США була впевнена, що СРСР досліджує пучкове зброю, а не ядерна. Тільки в середині 1980-х казахстанські активісти стали задавати питання про істинну природу випробувань і почали кампанію за закриття полігону.

Будинки, бункери, тунелі і інша інфраструктура досі стоїть на території Семипалатинського ядерного полігону. Найбільш помітні ряди бетонних веж, які стояли на різній відстані від нульового меридіана і вміщували різне вимірювальне обладнання. Деякі вежі розтріснулися. На інших видно горби, можливо з’явилися, коли жар від вибуху розтопив бетон.

Рівень радіації на території полігону зараз в основному низький, але зустрічаються ділянки з високою радіоактивністю.

У 2001 році в Семипалатинську відкрили пам’ятник жертвам Семипалатинського ядерного полігону під назвою “Сильніше смерті”.

Радіоактивне озеро Чаган на краю Семипалатинського полігону.

§ 33. Зовнішня політика та міжнародні зв’язки України в 1992—2010 рр.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: характеризувати зовнішньополітичну діяльність України в період становлення державності; визначати здобутки і прорахунки в зовнішній політиці; указувати на наслідки неодноразових змін зовнішньополітичного курсу.

ПРИГАДАЙТЕ:

1. Коли було проголошено незалежність України? 2. У якому році Україна стала членом ООН? 3. Які зовнішньополітичні акції здійснювала дипломатія УРСР?

1. МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. НАБУТТЯ БЕЗ’ЯДЕРНОГО СТАТУСУ. Після проголошення незалежності Україна вперше стала рівноправним суб’єктом міжнародних відносин.

Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою. Нині Україна підтримує активні дипломатичні відносини із 70 країнами світу, має своїх постійних представників у таких міжнародних організаціях, як ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ. Україна є членом ОБСЄ (із 1992 р.; до 1995 р. — НБСЄ), Ради Європи (із 1995 р.), тісно співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями — МВФ та Світовим банком (із 1992 р.).

Міжнародне визнання було пов’язане з набуттям Україною без’ядерного статусу, про який було проголошено в Декларації про державний суверенітет. У січні 1994 р. в Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов’язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США та Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Як компенсацію за ліквідацію ядерної зброї нашій країні було виплачено 375 млн дол. Згодом угоди про гарантії були підписані із Францією та Китаєм.

Проте цей документ не став гарантією запобігання збройній агресії Росії через відсутність дієвого механізму його реалізації. Натомість слід зазначити, що інші учасники Меморандуму надали Україні підтримку в протистоянні з Росією.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Будапештський меморандум (Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї)

. Вітаючи приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю, ураховуючи зобов’язання України про видалення всіх ядерних озброєнь із її території у встановлені терміни, відзначаючи зміни у світі в галузі безпеки, у тому числі закінчення «холодної війни», що створили умови для глибоких скорочень ядерних сил, [країни] підтверджують таке:

1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їхнє зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.

2. . підтверджують їхнє зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.

3. . підтверджують Україні їхнє зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду.

4. . підтверджують їхнє зобов’язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН із надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, у разі якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.

5. . підтверджують щодо України їхнє зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них, їхні території або залежні території, їхні збройні сили або їхніх союзників із боку такої держави разом із державою, яка володіє ядерною зброєю, або пов’язаною з нею союзною угодою.

6. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Україна будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, унаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань.

Яким був механізм реалізації цього документа? Чи можна назвати його дієвим?

У 2010 р. Україна погодилася позбутися запасів плутонію (40 кг), необхідного для створення ядерної зброї.

2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА ПРІОРИТЕТИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ. У концепції зовнішньої політики (ухвалені 2 липня 1993 р. «Основні напрями зовнішньої політики України») зазначено, що Україна здійснює свою зовнішню політику на основі взаємної поваги до інших держав і народів, взаєморозуміння, партнерства, довіри, політичних та економічних інтересів, дотримання міжнародних правових актів, зафіксованих у міжнародних договорах та конвенціях, невтручання у внутрішні справи інших держав, визнання недоторканності й непорушності їхніх кордонів, поваги до честі й гідності народів, громадян країн світового співтовариства.

Як суб’єкт міжнародного права Україна підтримує відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у роботі міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

Україна виступає рівноправним учасником міжнародного співробітництва, активно сприяє зміцненню загального миру й міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та роботі в європейських структурах. Україна визнає пріоритет усталених норм міжнародного права перед нормативами внутрішньодержавного права, виконує всі ці концептуальні положення, дотримується їх у питаннях зовнішніх відносин та міждержавних відносин і зв’язків.

У розділі 1, статті 18 Конституції України зазначено: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва із членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». У Конституції також записано, що Верховна Рада схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави або про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. До повноважень Верховної Ради також належить надання у встановлений законом строк згоди на обов’язкове підписання міжнародних договорів України. У статті 92 йдеться, що засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи визначаються виключно законами України.

У міжнародних відносинах державу представляє Президент. Він здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє голів дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі й відкличні грамоти тощо.

Кабінет Міністрів У країни організує і забезпечує зовнішньоекономічну діяльність України, митну справу.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Професор кафедри української історії Гарвардського університету в США Сергій Плохій про Будапештський меморандум (2016 р.)

Будапештський меморандум — це надзвичайно велика перемога України і, зокрема, української дипломатії, про яку в Україні мало хто знає, бо фактично США і західні країни відмовилися дати будь-які гарантії після вивозу зброї, оскільки вже Україна, у принципі, погоджувалась на це раніше. Тоді через зусилля українських дипломатів вдалося створити окремий текст — Будапештський меморандум, у який були зведені всі зобов’язання, які міжнародна спільнота давала відносно недоторканності кордонів і т. д. Це не були нові зобов’язання, через це вони називаються не гарантії, a assurances. Але такий документ був створений, і США та інші країни підписали його. І фактично сьогодні Україна має цей надзвичайно важливий документ, у якому знову ніяких нових гарантій не було дано, але були підтверджені ті старі. Це було зроблено якраз у зв’язку з входом України як неядерної держави в Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, так що це велика заслуга саме української дипломатії тоді, у 1990-х рр., у дуже складних умовах, коли на них був тиск і зі Сполучених Штатів Америки, і з Росії.

Якби Україна цього не зробила, то це був би failed state. Не було б ні визнання, ні економічної підтримки, ні якоїсь співпраці з рештою світу. Ми би не мали незалежної держави, якби не пішли на це тоді.

1. Яку оцінку Будапештському меморандуму дає історик С. Плохій? 2. Чим він аргументує свою позицію?

Офіційні символи Президента України: Прапор (штандарт), Гербова Печатка, Булава

ЦІКАВІ ФАКТИ

Вагому роль Україна відіграла у врегулюванні конфлікту на Балканах у 1990-х рр. Так, українські підрозділи під прапором ООН забезпечували припинення вогню в Хорватії, розмежування сторін у Боснії і Герцеговині, сприяли налагодженню мирного життя в Косові. Збройна допомога законному уряду Македонії дала змогу зупинити розгортання громадянської війни й примусила сторони сісти за стіл переговорів.

Зовнішню політику України здійснюють Міністерство закордонних справ та Міністерство зовнішньої торгівлі. У Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, апараті Президента й органах місцевої влади є комітети, відомства, працівники, які виконують консультативно-радницькі функції з питань здійснення зовнішньої політики, налагодження зовнішньополітичних та економічних зв’язків.

Україна має активні політичні й економічні зв’язки з більшістю країн світу. Важливим напрямом зовнішньої політики України є відносини із сусідніми країнами, де головним є вирішення всіх територіальних суперечок, налагодження нормального двостороннього і багатостороннього співробітництва в усіх сферах.

Було задекларовано, що зв’язки України з Росією, Польщею, Ізраїлем, США, Німеччиною та іншими державами вибудовуються на принципах «стратегічного партнерства».

У перші роки незалежності проголошувалося, що зовнішня політика України базується на принципах:

• багатовекторності;
• прогнозованості й стабільності;
• збереження позаблокового статусу;
• зміцнення міжнародного миру і стабільності.

Ключовими в зовнішньополітичній стратегії України є відносини зі США. За роки незалежності США постійно надавали Україні економічну, політичну, фінансову і технічну допомогу. У відносинах зі США Україна прагне довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва.

У перші роки незалежності основними пріоритетами зовнішньої політики визначалося:

• економізувати зовнішню політику, тобто зовнішньополітичні зв’язки мають підкріплюватися й економічним співробітництвом. Зовнішня політика має сприяти пошуку нових ринків для українських товарів;
• розвивати зв’язки зі стратегічними партнерами;
• продовжувати рух у бік європейської та євроатлантичної інтеграції;
• створювати позитивний імідж України;
• забезпечити диверсифікацію постачання енергоносіїв;
• реалізовувати своє геополітичне положення як міст між Сходом і Заходом.

3. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ООН. Після здобуття незалежності розпочався новий етап діяльності України в ООН та інших міжнародних організаціях. Україна почала виступати як самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Про підвищення міжнародного авторитету України свідчило те, що міністр закордонних справ Г. Удовенко в 1997 р. був обраний Головою Генеральної Асамблеї ООН. Україна виступила ініціатором проведення Саміту тисячоліття.

Із 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функцію непостійного члена Ради Безпеки ООН.

МИРОТВОРЧІ МІСІЇ УКРАЇНИ

Роки

Країна

Під отруйним грибом: 70 років тому СРСР здійснив перше ядерне випробування

За вибухами на полігоні відкрито спостерігали військові й цивільні.

У 1949 році, 29 серпня, Радянський Союз випробував на Семипалатинському полігоні Казахстану свою першу ядерну бомбу.

Над казахським степом піднявся ядерний гриб, а над рештою світу нависла загроза ядерної гонки, нагадує «Радіо «Свобода».

«Перша блискавка» — так назвали радянську ядерну бомбу, яку підірвали тоді о 7-й годині ранку. Американці на чотири роки раніше вже показали, що вони володіють атомною зброєю, скинувши ядерну смерть на японські міста Хіросіму і Нагасакі у серпні 1945 року.

Отож Радянському Союзу хотілося наздогнати військові досягнення Заходу. Секретність тієї роботи була такою, що деякі свідки випробувань заговорили тільки після розпаду СРСР.

Яким був цей «перший раз»

Закрита зона під кодовою назвою «Ш». Саме тут секретною операцією «Перша блискавка» Радянський Союз вступив у ядерну гонку зі Сполученими Штатами. На полігоні у Семипалатинську підірвали атомну бомбу, у 20 разів потужнішу за ту, яку американці скинули на Хіросіму під час Другої світової війни. За радянською традицією, місцеве населення не евакуювали. Навпаки, 700 тисяч людей мали стати піддослідними в таємних експериментах.

Очевидці розповідають, що на полігоні встановили тридцятиметрову вежу, на верхівці якої і приєднали смертельну зброю. Вежу було зроблено за американськими кресленнями. Щоб зрозуміти силу бомби, навколо вежі розставили військову техніку, звели житлові будинки, казарми і навіть дві станції метро. Військові неохоче про це згадують, але під час першого випробування дію немирного атому ледь не перевірили на живих людях. За кілька секунд до вибуху добровольці в бетонних казематах мали вручну ввімкнути камери, які б і зняли історичний момент. Однак в останню мить усе перевели на автоматику.

За день до випробувань на об’єкт приїхав куратор ядерного проєкту — член Політбюро Лаврентій Берія. Його разом iз науковцями посадили в перших рядах — бетонний бункер стояв за десять кілометрів від епіцентру. Решта глядачів розмістилися на 15-кілометровій точці. Випробування пройшли, за висновками радянського керівництва, «гладко». Берія надiслав до Кремля телеграму: «Товаришу Сталін, Ваше завдання успішно виконане».

Офіційно під час експерименту ніхто з людей не постраждав. Насправді жертви були. Але згадувати про це було суворо заборонено. Після вибуху групу фотокореспондентів пустили на об’єкт — зафіксувати для історії «ядерний успіх» радянської держави. Вони отримали смертельну дозу радіації. Крім того, радіаційна хмара накрила декілька аулів.

Як створювали немирний атом

Наукове керівництво радянського атомного проєкту здійснював радянський фізик Ігор Курчатов. Питанням ланцюгової реакції розподілу урану займалися Яків Зельдович і Юлій Харитон.

На початку 1942 року кілька листів Сталіну про те, що атомна бомба можлива, написав Георгій Фльоров, який звернув, зокрема, увагу на те, що роботи з атомної фізики перестали публікуватися у закордонних журналах. Упродовж 1942-го багато розвідувальної інформації про роботу зі створення атомної бомби надійшло з Англії від Клауса Фукса, а зі США від Бруно Понтекорво.

Радянська розвідка зробила не менший внесок у створення радянської атомної бомби, ніж учені. Вже через 12 днів після закінчення складання першої атомної бомби в США опис її складу отримали в Москві.

Усього з 1941-го по 1945-й роки розвідка СРСР отримала близько 10 тисяч листів секретної документації, пов’язаної з роботами над атомною бомбою в США і Великобританії, саме розвідка поінформувала про отримання нового елемента плутонію в атомному реакторі, розвідка добула вирішення безлічі технічних проблем.

Тільки в 1992 році радянські-російські науковці зізналися, що тоді, в 1949-му, вони просто скопіювали роздобуту розвідкою схему американської бомби.

Наслідки ядерного бомбардування Сполученими Штатами Японії неабияк вразили Сталіна. Він розумів, що в руках американців — зброя небаченої сили. Тому створення власної машини смерті стало першочерговим завданням для Сталіна.

Для цього до СРСР перевезли зі східної окупаційної зони близько 300 німецьких фахівців, які раніше працювали над створенням ядерної зброї для Гітлера. Їх розмістили в таємному осередку поблизу Сухумі. Німецьких фізиків із західної окупаційної зони перевезли до США. Паралельно військові та в’язні ГУЛАГу ударними темпами будували залізницю, заводи для збагачення урану та сам «полігон смерті».

Улітку 1948 року поблизу Челябінська завершилося спорудження першого промислового атомного реактора, а через кілька місяців прийняли в експлуатацію і радіохімічний завод із виділення плутонію з урану. Пуск цих двох підприємств дозволив приступити до виготовлення й випробовування ядерної бомби.

Семипалатинське пекло

«Пекло в степу» — так називали найбільший ядерний полігон Радянського Союзу в Казахстані, що був створений рішенням Ради Міністрів СРСР від 21 серпня 1947 року. Місце для нього обрали в районі ріки Іртиш, за 170 км на захід від Семипалатинська.

Полігон розкинувся на території трьох областей: Семипалатинської, Павлодарської і Карагандинської. Се­мипала­тинський полігон — це 18,5 тисячi квадратних кілометрів, на яких упродовж 42 років провели 456 наземних і підземних ядерних випробувань.

Те, що за 70 кілометрів від епіцентру ви­бухів жили люди, нікого не турбувало. Місцевому населенню відвели роль піддослідних кроликів.

Людям наказували виходити зі своїх домівок і дивитися на вибухи, щоб згодом відстежувати вплив радіації на організм. А тварин і взагалі як живих піддослідних використовували.

Їх прив’язували на різних відстанях від епіцентру вибуху та вивчали вплив ударної хвилі та радіації на живі організми. Так у СРСР моделювали ядерну війну з Америкою.

За Хрущова на прилеглих до полігону землях почали масово сiяти пшеницю. Робили це переважно селяни з України, яких підступними обіцянками чи під примусом вивозили до Казахстану «піднімати цілину». А потім радіоактивний хліб із казахської цілини споживали в усьому Радянському Союзі.

Казахське місто Курчатов носить ім’я радянського науковця Ігоря Курчатова, що очолював наукову команду ядерників. Місто було побудоване разом iз полігоном. У ньому жили будівельники, військові й учені.

12 серпня 1953 року на Семипалатинському полігоні була випробувана термоядерна зброя, а 22 листопада 1955 року світ довідався про надпотужну радянську водневу бомбу, яку створив академік Сахаров. Наземні вибухи проводилися до 1962 року. З 1963-го вони були перенесені під землю на майданчики Балапан і Дегелен. Останній вибух на території полігону відбувся 19 жовтня 1989 року. З 29 серпня 1991 року Семипалатинський полігон указом президента Казахської РСР Назарбаєва іменується як колишній. У 1995 році на ньому був знищений останній ядерний пристрій.

У квітні 1996 року Національний ядерний центр Казахстану й Агентство з ядерної безпеки при Міністерстві оборони США підписали угоду, відповідно до якої казахські й американські фахівці приступили до ліквідації тунелів і штолень, у яких проводилися випробування. Проект завершився 29 липня 2000 року — була знищена остання штольня Семипалатинського ядерного полігону.

Урановий «інтернаціонал»

Після війни в СРСР було перероблено 100 тонн оксиду урану, 12 тонн урану. Для запуску реактора був потрібний уран у кількості десятків тонн, а в розпорядженні Курчатовської лабораторії № 2 в той час було лише кілька кілограмів урану.

У грудні 1946 року був запущений перший (експериментальний) атомний реактор, який потребував 45 тонн урану. Для запуску промислового реактора з отримання плутонію було потрібно ще 150 тонн урану, які були накопичені тільки до початку 1948 року.

І «прорив» у цьому питанні стався лише завдяки «братській» допомозі чеських товаришів. Швейцарський дослідник чеського походження доктор Георг Іржи Добровольни провів велику роботу в державних архівах, передусім архіві парламенту Чехії, і встановив, що роботи на чеських уранових родовищах почали вести ще 1942 року німці.

Після закінчення Другої світової війни започаткований німецькими нацистами видобуток уранової руди на найбільших чеських родовищах поблизу місцевостей Яхимів, Пшибрам, Горні Славков, Маріанське Лазне Карловарського краю та самого міста Карлові Вари відновився.

Відповідна угода про поставки руди до СРСР була підписана 23 листопада 1945 року. В шахти замість військовополонених почали заганяти чеських політв’язнів, яких звозило сюди місцеве управління «Виправні установи», організоване за зразком сталінського ГУЛАГу у складі 18-20 концтаборів регіону.

До 1959 року, коли СРСР проголосив, що припиняє імпорт руди для військових цілей, до Радянського Союзу з Чехії надійшло 97 тис. тонн уранової руди. Але розробка політв’язнями названих родовищ велася навіть до 1962-1965 років, зрозуміло, що не для власного вжитку чехами.

Після амністії 1961 року в’язні змогли повернутися до своїх домівок. Але далеко не всі. Загальну кількість загиблих від важкої праці, браку їжі та води і, передусім, радіоактивного опромінення досі не встановлено. Є лише точні дані по урановому родовищу в Яхимові. Через нього пройшли приблизно 70 тисяч в’язнів комуністичного режиму, з яких загинули 15 тисяч 726 осіб.

P.S. Висловлюю вдячність доктору Георгу Добровольни за інформацію про «чеський внесок» у створення радянської атомної бомби, який досі не був відображений у вітчизняних ЗМІ.

НАСЛІДКИ

Ракові захворювання, фізичні мутації та вади, з якими народжувалися діти, неврологічні хвороби, різні вроджені каліцтва серед тварин i худоби — усе це стало буденністю для мешканців Семипалатинського регіону. В інших країнах ядерні випробування проводили на безлюдних територіях, незаселених островах чи в пустелях.

Семипалатинський полігон — це єдиний випробувальний простір, де жили і живуть люди. Внаслідок роботи полігону, за оцінками експертів, постраждали близько мільйона місцевих мешканців. Семипалатинськ досі залишається найзабрудненішим місцем на Землі, де люди вимирають цілими вулицями від аномальних хвороб.

За підрахунками вчених, лише через тисячу років цей регіон Казахстану знову стане придатним для життя. Утiм тут і досі проживає понад півмільйона людей, а влада країни будує грандіозні плани промислового розвитку регіону.