§ 2. Розселення слов’янських племен на території України у V—VII ст.

Від II—І тисячоліття до н. е. на теренах сучасної України в басейні річки Прип’ять, переважно на північному й центральному Правобережжі та частково Лівобережжі жили праслов’янські племена.

Слов’яни — найбільша за чисельністю група народів в Європі, близьких за мовою. Традиційно за місцем проживання слов’ян ділять на три гілки: східні слов’яни (на теренах сучасної України, Білорусі, Росії), західні та південні слов’яни.

За походженням слов’яни належать до автохтонних народів Східної і Центральної Європи. Прабатьківщина давніх слов’ян до сьогодні невідома археологам та історикам. Більшість з них вважає, що вона розташовувалась між річкою Одер у Польщі на північному заході, Карпатами на південному заході та середньою течією Дніпра на південному сході. Це території сучасної північно-західної України, південної Білорусі, центральної і східної Польщі.

Слов’яни під назвою венеди вперше згадуються у працях римських авторів — Плінія Старшого, Корнелія Тацита, Клавдія Птолемея. У візантійського історика готського походження Йордана у праці «Гетика» («Історія готів», VI ст.) з’являються щодо венедів назви склавини й анти.

Велике переселення народів IV—VII ст. спричинило й рух слов’янських племен. Водночас із Північної Європи (зі Скандинавії) на південь потягнулися племена землеробів — східних германців (остготи). Однією з причин руху остготів історики називають різке довготривале похолодання на узбережжі Балтійського моря. Розселення готів, слов’ян та інших народів на українських теренах у першій половині І тисячоліття н. е. та створені ними пам’ятки культури археологи назвали черняхівською культурою.

Велике розселення слов’ян у V-VII ст.

Простежте за картою і назвіть географічні напрямки розселення слов’ян — склавинів й антів.

У IV ст. до степів сучасної України вторглися гуни. Десь на східному березі річки Північний Донець відбулося кілька битв із готами. Готи зазнали поразки й переселилися в Іспанію і на південь Франції. Частина готів осіла в Криму. Гуни зруйнували античні міста-держави (поліси) в Північному Причорномор’ї, зокрема грецький Пантікапей на території сучасного м. Керчі в Криму.

Після вторгнення гунів і зникнення носіїв черняхівської культури для ранніх слов’ян відкрилися можливості заселити лісостеп. Слов’яни почали переселятися на найбагатші чорноземи Середньої Наддніпрянщини.

АНТИ

Анти заселили територію України від річки Прут на південному заході України до річки Оскіл на північному сході. Про них відомо переважно з візантійських джерел. Саме слово анти, ймовірно, іранського походження і позначало людей, що живуть на околиці, на окраїні.

На чолі антів стояв вождь, який вважався першим серед рівних. Вождем обирали людину, яка мала видатні військові здібності, щасливу вдачу і прихильність богів.

Анти, озброєні луками і стрілами, дротиками та кинджалами, вели війни із сусідніми племенами та народами: у V – на початку VI ст. ходили з походами проти Візантійської імперії; разом зі східними кочовиками гунами розгромили готів.

Пам’ятник антам (с. Синява Рокитнянського району на Київщині)

Однак вже в другій половині VI ст. анти потрапили під владу тюркомовних кочовиків зі Сходу — аварів, що з’явилися в Північному Причорномор’ї. Слов’яни називали їх обрами. Напавши на слов’ян, авари спустошили їхні землі. Союз антів припинив своє існування. Остання згадка про них — 602 р. Візантійські історики Феофілакт Сімокатта й Феофан Сповідник пишуть, що того року анти зазнали поразки від аварів.

Пішовши далі в Центральну Європу, авари утворили в середній течії Дунаю Аварський каганат. Однак у VIII—IX ст. їх повністю розгромили франки й угри. У слов’янських джерелах навіть з’явилося прислів’я «Згинули, як обри».

Саме антів вважав предками українського народу «батько української історії» — видатний історик кінця XIX — початку XX ст. Михайло Грушевський.

Кросворд «Велике розселення слов’ян»

https://cutt.ly/WtmUX0G

ЗАСНУВАННЯ КИЄВА

На землях антів на місці сучасного Києва з V-VI ст. існували слов’янські поселення. За легендою, Київ заснували на високих кручах річки Дніпро князь Кий разом із братами Щеком, Хоривом і сестрою Либіддю. Народна пам’ять зберегла легендарні імена засновників Києва в назвах київських пагорбів: Старокиївська гора, Щекавиця, Хоревиця. А ім’я Либіді залишилося в назві річки (нині в підземному колекторі). Місто віддавна має вигідне географічне положення, оскільки розташовується на сухопутному шляху з Азії до Європи.

Думки істориків

Хто такий був справжній Кий і чи взагалі він був? Суперечки серед істориків не вщухають досі.

Зокрема, український історик Михайло Брайчевський у другій половині XX ст. доводив, що Кий — це воєвода Куврат, який жив у 70-ті роки VI ст., за походженням білий хорват.

На території сучасного Києва люди жили з давнини. Постійні поселення існували в VI-IX ст. Тому точну дату заснування міста встановити неможливо. Перша підтверджена згадка Києва в руських джерелах — 862 р., у візантійських — близько 945 року.

ПЛЕМІННІ СОЮЗИ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН

Про історію східних слов’ян VII — початку XII ст. ми дізнаємося з давньоруського літопису «Повість минулих літ» (1113 р.). У ній автор перелічує східнослов’янські племена, що заселяли територію Східної Європи в VII-IX ст.

У «Повісті минулих літ» ідеться, що на території сучасної України жили такі східнослов’янські племінні союзи:

• у середній течії Дніпра навколо Києва — поляни;
• на території Східної Волині та Поліссі — деревляни;
• у басейні Західного Бугу — дуліби (волиняни, бужани);
• у передгір’ях Карпат — білі хорвати;
• у басейні Південного Бугу — уличі;
• по Дністру — тиверці;
• на Лівобережжі (басейни річок Десна, Сейм, Сула, Ворскла) — сіверяни.

Вправа «Слов’янські племінні союзи»

https://cutt.ly/9tmUCgF

Східні слов’яни і їхні сусіди в IX ст.

Варто запам’ятати!

Племінний союз — об’єднання кількох племен.

Діємо: практичні завдання

Простежте за картою на с. 13 розселення східнослов’янських племінних союзів на території України. Співвіднесіть території розселення слов’янських племен і сучасні області України.

2. ГОСПОДАРСТВО ТА ЗАНЯТТЯ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН

Основу господарства слов’ян становило землеробство.

На північному Правобережжі в лісистій зоні наші пращури займалися підсічно-вогневим і перелоговим землеробством.

Земля у слов’ян належала всій громаді, проте поступово від громади вона переходила в індивідуальну власність окремих сімей. Поля, ліси і луки залишалися власністю всієї громади.

Розвивалося домашнє (присадибне) скотарство — розводили коней, биків, свиней, дрібну рогату худобу (вівці, кози), птицю. Наші предки були вправними рибалками та мисливцями — полювали на кабана, оленя, лося, зубра, ведмедя, бобра, куницю, сайгака, диких коней.

Високого розвитку набули ремесла — обробка заліза, гончарство, ткацтво. Слов’яни були вправними ювелірами, будівельниками, бондарями (ті, хто виробляє бочки та діжки). Вони вміли обробляти деревину, камінь, скло.

3. СУСПІЛЬСТВО СХІДНИХ СЛОВ’ЯН

Основою східнослов’янських племінних союзів була громада, яка складалася з кількох селищ (гнізд).

Начолі племінних союзів стояли вожді — князі, які мали свої військові загони — дружини. Князь і дружинники жили у градах — укріплених племінних центрах слов’ян, поселеннях, оточених дерев’яним частоколом. Поступово гради перетворювалися в міста — центри перебування представників влади, ремесла та торгівлі. З ранньої весни до пізньої осені князі з дружиною ходили в походи, нападали на далеких і близьких сусідів і грабували їх. Більшість награбованого належала князю, а дружинники за вірну службу отримували свою частку від того.

Важливі питання життя племінного союзу вирішувалися на раді старійшин.

Довідка «Системи землеробства на Русі»

https://cutt.ly/VyXSiy0

Варто запам’ятати!

Князь — воєначальник роду чи племені (племінного союзу), який стояв на чолі військової дружини; згодом — правитель держави (князівства).

Дружина — професійне військо у слов’ян, що складалося з найближчого оточення князя.

4. ВІРУВАННЯ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН

Предки українців були язичниками (інша назва — погани), поклонялися силам природи, багатьом богам.

Варто запам’ятати!

Язичництво (поганство) — обожнювання сил природи, віра в багатьох богів і богинь, у магію.

Ми небагато знаємо про давньослов’янських богів. У джерелах є такі імена: Дажбог, Перун, Сварог, Велес, Мокош, Симаргл. На думку деяких істориків, Дажбог вважався головним богом, він втілював Сонце. Бог грому та блискавки звався Перун, бог вогню — Сварог. Покровителем скотарства був Велес.

Збруцький ідол (дохристиянська язичницька/поганська пам’ятка, IX ст.)

Предки українців обожнювали річки, озера, ліси, а також птахів, звірів. Вірили вони і в потойбічне життя. Богам приносили жертви у спеціальних місцях — капищах, де стояли дерев’яні та кам’яні людиноподібні ідоли.

5. СУСІДИ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН

Русь розвивалася на пограниччі впливу західної (християнської) і східної (кочової) цивілізацій. Одним із центрів західної християнської цивілізації була в ті часи імперія Ромеїв (Візантійська імперія). Кочовий Великий Степ — це величезні степові простори Азії та півдня Європи.

Обидві цивілізації мали схожі риси: фактично неподільна державна і релігійна влада, одноосібне правління державою та економікою.

Довідка «Сусіди слов’ян»

https://cutt.ly/syXSeHh

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю нове

1. Що називають Великим розселенням слов’ян?

2. Поясніть значення слів хмаринки. Об’єднайте слова за логічними зв’язками. Дайте назви утвореним групам слів.

3. Назвіть головне писемне джерело з історії східних слов’ян. У якому столітті автор завершив свою працю?

4. Дайте визначення понять: «племінний союз», «князь», «дружина», «язичництво».

5. Виконайте тренувальні онлайн-вправи:

«Передумови утворення східнослов’янської держави»

https://cutt.ly/utmUCIK

«Східні слов’яни у V — першій половині IX ст.»

https://cutt.ly/AtmUC3B

Досліджую і аналізую

• 1. Які наслідки для слов’ян мало Велике переселення народів?
• 2. Уявіть, що ви працюєте в музеї. Проведіть екскурсію «Збруцький ідол» для однокласників/однокласниць (скористайтесь довідкою «Як дослідити історичну пам’ятку», вміщеною на інтернет-ресурсі до підручника).

Ці дати допоможуть вам зрозуміти історію. Запам’ятайте їх:

V-VII ст. Велике розселення слов’ян

✅Язичництво східних слов’ян – історія

Язичницькі вірування східних слов’ян йдуть коренями в глиб століть, зазнаючи з часом певну еволюцію. При цьому нові релігійні уявлення постійно нашаровувалися на старі.

Особливість розумової діяльності людини в давнину полягала в тому, що її об’єктом були оточували його предмети і явища, що мали життєве значення. На них переносилися і перші релігійні уявлення. Початковими формами релігії були фетишизм – віра в надприродні можливості будь-якого матеріального предмета і анімізм – одухотворення явищ природи.

Найбільш древнім у східних слов’ян був культ кам’яних фетишів. Імовірно він виник із шанування кам’яних знарядь первісних людей. Об’єктом поклоніння наших далеких предків були також дерева. У північних районах Русі існував культ берези, в Придніпров’ї – дуба.

Священні дуби росли в священних гаях, які також були об’єктом поклоніння. Були у слов’ян і священні тварини – кабан-вепр, кінь, ведмідь, козел, змія, качка, зозуля, ворон та ін.

Так зароджується тотемізм – віра в походження людей від якого-небудь виду тварин. Людина шукала у священних тварин допомоги і заступництва.

Поряд з тотемізмом з’являється культ предків – обожнювання мертвих. Він заснований на переконанні в існуванні нерозривному зв’язку мертвих і живих людей. Особливо шанувалися найближчі предки – прабатьки і батьки. Вони були заступниками і покровителями. Родоначальник іменувався Чуром або Щуром.

Сліди цього культу збереглися й донині. Дитячі вигуки при іграх «цур, мене!», «Цур, це моє!» Є давніми заклинаннями, що закликають Чура на допомогу. Дієслово «цуратися» означає триматися осторонь, тобто як би огороджуватись Чуром. Словом «занадто» ми висловлюємо якесь порушення законної міри, межі явищ.

Не менш шановані були і прародительки роду – Рожаниці.

З появою культу предків язичництво сходить на новий щабель – стадію полідемонізму – віри в існування багатьох демонів – духів, божеств, що регулюють певні природні процеси та сфери життєдіяльності людей.

Демони – це як би двійники реальних речей і явищ об’єктивного світу, а також людей, але покинувши своїх реальних носіїв і стали самостійними істотами. В оселі, в самому потаємних його місці (за грубкою, у підпіллі, на горищі), жив домовик.

Він «дбав про благополуччя сім’ї, але за умови, якщо оберігаються їм люди працьовиті, ощадливі, якщо вони дотримуються звичаї предків і надають увагу і повагу своєму незримому шанувальнику. В іншому випадку домовик не дасть спокою домашнім, стане лякати їх ночами, мучити худобу, особливо коней, нашле згубу »(І.Я. Фроянов). У воді мешкали берегині (русалки) і водяні. У лісі на деревах або в дуплах ховався лісовик.

Наступним етапом розвитку язичницької релігії є політеїзм – віра в різних богів. Одним з наймогутніших богів вважався Рід – творець навколишнього світу. Його оточували божества родючості – Рожаниці.

Особливою повагою у більшості східнослов’янських племен (а не тільки у княжих дружинників) користувався Перун – бог- громовержець. Історики вважають, що саме Перуна мав на увазі візантійський історик VI ст. Прокопій Кесарійський, коли писав про те, що слов’яни «вважають, що один тільки бог, творець блискавок, є владикою над усіма». Разом з тим у процесі розвитку суспільних відносин Перун-громовержець наділяється і військовими функціями.

Одним з найстародавніших богів був Велес (Волос). На думку Б.А. Рибакова, його культ виник серед стародавніх мисливців і довгий час був пов’язаний з культом ведмедя. З переходом до скотарства Велес перетворюється на покровителя домашньої худоби («скотий бог»).

Велеса також вважали богом матеріального благополуччя, адже довгий час на Русі одним з показників багатства було володіння значною кількістю коней і худоби.

Найбільш шанували Велеса в північних і північно-східних землях Русі. Важливе місце в пантеоні східнослов’янських богів займав Сварог – бог неба і вогню небесного. Сварожичем, чи сином Сварога, вважали Даждьбога, що був богом сонця.

Хорі також був сонячним божеством. В особі Стрибога східні слов’яни поклонялися богу вітрів. Менш ясна роль жіночого божества – Мокоші. Одні дослідники вважають, що Мокоша – це богиня родючості, інші бачать в ній покровительку таких жіночих занять, як прядіння і ткацтво.

Східні слов’яни робили фігури своїх богів з дерева та каменю (ідоли, кумири). Як правило, кумири являли собою дерев’яні або кам’яні стовпи висотою близько 0,7 м, верхня частина яких закінчувалася досить умовним зображенням людської голови, нерідко в шапці.

Проте існували й більш складні образи. Так, у Чернівецькій області був знайдений ідол висотою 1,7 м, що мав два плоскі особи, повернених в протилежні сторони: одне, по-видимому, чоловіче, в загостреній шапці; інша особа, очевидно, жіноче, без головного убору.

Найвідомішим східнослов’янським кам’яним кумиром є Збручський ідол, виявлений на Волині біля підніжжя пагорба біля річки Збруч, притоці Дністра. Він являє собою чотиригранний вапняковий стовп заввишки 2,7 м, кожна сторона якого розділена по вертикалі на три частини.

Верхня частина ідола являє собою чотири фігури, що мають загальну шапку. Центральною фігурою є жінка, що тримає в правій руці ріг (очевидно, символ достатку). Ліворуч від неї – чоловіча фігура на коні і з шаблею на поясі.

Праворуч – жіноча фігура з кільцем в правій руці. На четвертій стороні верхньої частини – чоловіча фігура з солярним (сонячним) знаком. У середній частині стовпа, на кожній його стороні розташовані людські фігури, які взялися за руки, наче в хороводі.

Нижня частина містить зображення трьох чоловіків з вусами, які підтримують руками середню частину. Вчені висувають безліч гіпотез, що витлумачують сенс даної конструкції. Мабуть, сходяться вони тільки в одному: верхня частина – це зображення небесного світу, середня – земного, нижня – підземного.

Б. А. Рибаков припустив, що фігура жінки з рогом достатку – це зображення богині родючості Мокоші; жінка з кільцем – це Лада – богиня весни, весняної оранки і сівби, покровителька шлюбу і сім’ї; чоловік з конем – Перун; чоловіча постать із солярним знаком – або Хорос, або Даждьбог.

Східнослов’янське язичництво не знало спеціальної касти людей, які відправляють релігійні культи, – жерців. Правда, існували волхви, чарівники, чародії і т. Д. Але їхня суспільна роль до кінця не з’ясована. У літописах про волхвів говориться як про організаторів опору введення християнства. Передбачається, що волхви займалися ворожінням і лікуванням (причому передбаченнями займалися в основному чоловіки, а знахарством – жінки).

Вчені по-різному пояснювали причини відсутності жерців у східнослов’янському язичницькому культі. А.Г. Кузьмін вважав, що у слов’ян жрецькі касти не встигли скластися тому, що ще не вичерпали себе інститути самоврядування, які спираються на територіальну громаду.

Л. А. Андрєєва вважала, що появі жрецької касти як посередників між світом божественного і світом земним перешкоджали «відсутність будь-якої ієрархії в релігійній системі культу предків і можливість« безпосереднього »спілкування з божеством, а також уявлення про те, що всі слов’яни поза залежності від соціального положення мають божественне походження («Даждьбожьем онуки»)».

При цьому вона підкреслювала, що східні слов’яни розглядали князівську владу як суто земної інститут, на відміну від вічової влади, що має сакральний (священний) характер.

Порядок богослужінь мав двоїстий характер. З одного боку, це була переважно домашня релігія, «храмом» була хата, «жерцем» – голова сім’ї. Але під час великих свят люди збиралися в спеціальних місцях – святилищах, капищах. Тут богослужіння мало масовий характер, а керував ним сам князь. Свята приурочувалися до початку основних циклів сільськогосподарських робіт.

За зауваженням А. Г. Кузьміна, «язичництво – це насамперед форма освоєння природи… У них (віруваннях і обрядах) закладені знання, накопичені століттями». Саме ця «природність» слов’яно-російського язичництва, глибина його проникнення в господарську та сімейно-побутову сфери життя і забезпечили його дивовижну живучість.

Таким чином, до кінця I тисячоліття н. е. «Східнослов’янське язичництво була химерне переплетення різних вірувань. Це була суміш язичницьких культів різних рівнів, починаючи від архаїчних і кінчаючи порівняно пізніми, характерними для останньої стадії розвитку первісно-общинного ладу.

Тому в релігії східних слов’ян примітивізм сусідив з відносно розвиненими поглядами: російська слов’янин молився камінню і болотах, але водночас поклонявся верховним богам величезних об’єднань племен, богам, які володарювали над всім і всіма »(І.Я. Фроянов).

При цьому однією з характерних рис східного слов’янства була його віротерпимість. Саме цим можна пояснити той факт, що в Києві ще за півстоліття до Хрещення Русі склалася християнська громада і була побудована соборна церква.

Таблиця з поясненнями на тему “Язичництво східних слов’ян: Історичний огляд”

Висновок

Язичництво східних слов’ян було складною і багатогранною системою вірувань, що охоплювала шанування природи, політеїстичний пантеон богів та різноманітні обряди.

Воно відігравало ключову роль у формуванні культурної ідентичності східних слов’ян. З приходом християнства багато аспектів язичництва були забуті або трансформовані, але його сліди все ще помітні в сучасних традиціях та звичаях.