Azerbaijan

While every effort has been made to follow citation style rules, there may be some discrepancies. Please refer to the appropriate style manual or other sources if you have any questions.

Our editors will review what you’ve submitted and determine whether to revise the article.

While every effort has been made to follow citation style rules, there may be some discrepancies. Please refer to the appropriate style manual or other sources if you have any questions.

Our editors will review what you’ve submitted and determine whether to revise the article.

William H. Sewell Jr. Distinguished University Professor of History, University of Michigan. Author of “They Can Live in the Desert but Nowhere Else”: A History of the Armenian Genocide, The.

Former Head, Department of the North and Transcaucasus, Council for Research on Productive Forces, U.S.S.R. Planning Committee, Moscow. Author of articles on Transcaucasian republics.

Emeritus Professor of Turco-Soviet Studies, Columbia University. Author of Soviet Asia; The Modern Uzbeks; and others.

Encyclopaedia Britannica’s editors oversee subject areas in which they have extensive knowledge, whether from years of experience gained by working on that content or via study for an advanced degree. They write new content and verify and edit content received from contributors.

Head Of State And Government: President: Ilham Aliyev, assisted by Prime Minister: Ali Asadov (Show more)

Form Of Government: unitary multiparty republic with a single legislative house (National Assembly [125]) (Show more)

Recent News

Azerbaijan, landlocked country of eastern Transcaucasia. Occupying an area that fringes the southern flanks of the Caucasus Mountains, it is bounded on the north by Russia, on the east by the Caspian Sea, on the south by Iran, on the west by Armenia, and on the northwest by Georgia. The exclave of Naxçıvan ( Nakhichevan) is located southwest of Azerbaijan proper, bounded by Armenia, Iran, and Turkey. Azerbaijan includes within its borders the predominantly Armenian enclave of Nagorno-Karabakh, which from 1988 was the focus of intense conflict between Azerbaijan and Armenia. The capital of Azerbaijan is the ancient city of Baku (Bakı), whose harbor is the best on the Caspian Sea.

In addition to its variegated and often beautiful terrain, Azerbaijan offers a blend of traditions and modern development. The people of its remoter areas retain many distinctive folk traditions, but the lives of its inhabitants have been much influenced by accelerating modernization, characterized by industrialization, the development of power resources, and the growth of the cities, in which more than half the people now live. Industry dominates the economy, and more-diversified pursuits have supplemented the exploitation of oil, of which Azerbaijan was the world’s leading producer at the beginning of the 20th century. Fine horses and caviar continue as some of the more distinctive traditional exports of the republic.

Azerbaijan was an independent nation from 1918 to 1920 but was then incorporated into the Soviet Union. It became a constituent (union) republic in 1936. Azerbaijan declared sovereignty on September 23, 1989, and independence on August 30, 1991.

Land

Relief, drainage, and soils

As a result of its broken relief, drainage patterns, climatic differences, and sharply defined altitudinal zoning of vegetation, Azerbaijan is characterized by a wide variety of landscapes. More than two-fifths of its territory is taken up by lowlands, about half lies at 1,300 to 4,900 feet (400 to 1,500 meters), and areas above 4,900 feet occupy a little more than one-tenth of the total area.

The highest peaks are Bazardyuzyu (Bazardüzü; 14,652 feet [4,466 meters]), Shakhdag, and Tufan, all part of the Greater Caucasus range, the crest of which forms part of Azerbaijan’s northern boundary. Magnificent spurs and ridges, cut into by the deep gorges of mountain streams, make this part of Azerbaijan a region of great natural beauty. At the same time, it lies within a region characterized by a high degree of seismic activity.

The spurs of the Lesser Caucasus, in southwestern Azerbaijan, form the second important mountain system, which includes the Shakhdag, Murovdag, and Zangezur ranges, their summits rising to nearly 13,000 feet (4,000 meters), and also the Karabakh Upland. The large and scenic Lake Geygyol lies at an altitude of 5,138 feet (1,566 meters).

The southeastern part of Azerbaijan is bordered by the Talish (Talysh) Mountains, consisting of three longitudinal ranges, with Mount Kyumyurkyoy as the highest peak (8,176 feet [2,492 meters]), and the Länkäran Lowland, along the Caspian coast. This lowland, an extension of the Kura-Aras Lowland, reaches the Iranian border near Astara.

The Kura-Aras Lowland is named for the main river, the Kura (Kür), and its tributary the Aras (Araz). The Shirvan, Milskaya, and Mugan plains are part of this lowland and have similar soils and climate. Gray soils and saline solonchaks (aridisols) and, in higher regions, gray alkaline solonetz and chestnut soils (mollisols) prevail.

A well-developed network of canals between the Kura and Aras rivers makes it possible to irrigate a major part of the lowland. The Upper Karabakh Canal, 107 miles (172 km) long, provides a vital link between the Aras River and the Mingäçevir Reservoir on the Kura River. The reservoir has a surface area of 234 square miles (606 square km) and a maximum depth of 246 feet (75 meters). The Upper Karabakh Canal alone irrigates more than 250,000 acres (100,000 hectares) of fertile land and in addition supplies the Aras River with water during dry summer periods. The Upper Shirvan Canal, the second most important canal, is 76 miles (122 km) in length and also irrigates about 250,000 acres (100,000 hectares).

Climate

The dry subtropical climate of central and eastern Azerbaijan is characterized by a mild winter and a long (four to five months) and very hot summer, with temperatures averaging about 81 °F (27 °C) and maximum temperatures reaching 109 °F (43 °C).

Southeastern Azerbaijan is characterized by a humid subtropical climate with the highest precipitation in the country, some 47 to 55 inches (1,200 to 1,400 mm) a year, most of it falling in the cold months.

A dry continental climate, with a cold winter and a dry, hot summer, prevails in Naxçıvan at altitudes of 2,300 to 3,300 feet (700 to 1,000 meters). Moderately warm, dry, or humid types of climate are to be found in other parts of Azerbaijan. The mountain forest zone has a moderately cold climate, while an upland tundra climate characterizes elevations of 10,000 feet (3,000 meters) and above. Frosts and heavy snowfalls make the passes at such altitudes inaccessible for three or four months of the year.

Plant and animal life

Natural vegetation zones vary according to altitude. Steppe and semidesert conditions prevail in the lowlands and the foothills of the mountain regions. The slopes of the mountains are covered with beech, oak, and pine forests. Higher up there is a zone of alpine meadows. The Länkäran region of southern Azerbaijan has evergreen vegetation and thick beech and oak forests.

In the lowlands the animal life includes gazelles, jackals, and hyenas as well as reptile and rodent species. The mountain regions are inhabited by Caucasian deer, roe deer, wild boar, brown bear, lynx, European bison (wisent), chamois, and leopard, though the latter is rare. Mild winters draw many birds to the Caspian coast, and nature reserves provide a resting home for flamingos, swans, pelicans, herons, egrets, sandpipers, and partridges.

Азербайджан повернув собі Карабах. Чи дійсно це кінець багатолітнього конфлікту?

У колишній столиці невизнаної Нагірно-Карабаської республіки Степанакерті (азербайджанці називають місто Ханкенді) тепер майорить азербайджанський прапор – 15 жовтня його урочисто підняв там президент Ільхам Алієв. Азербайджан чекав на повернення Карабаху 30 років – і Вірменія, як виглядає, готова з цим змиритися. Чи означає це, що конфлікт закінчився?

Протягом останніх 30 років головною вимогою Азербайджану було повернути під владу Баку всю територію Нагірного Карабаху, а також сім районів, що прилягають до нього. За підсумками першої карабаської війни на початку 1990-х усі ці землі опинилися під контролем карабаських вірмен.

Сім районів та частину Карабаху Азербайджан повернув собі після війни 2020 року. А до кінця вересня 2023 року Баку фактично взяв під контроль уже всю територію спірного регіону.

Нагірний Карабах, яким він був протягом останніх 30 років, перестав існувати. Але чи це означає, що конфлікт закінчився?

“Я щиро вірю, що це має бути кінець війни, бо нарешті ми усунули головний камінь спотикання на шляху до миру. І цим каменем була незаконна військова присутність збройних сил Вірменії на нашій суверенній території”, – сказав ВВС представник президента Азербайджану з особливих доручень Ельчин Амірбеков.

Автор фото, ПРЕССЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА АЗЕРБАЙДЖАНУ

Із поверненням Карабаху Азербайджан “відновив свою гідність”, сказав Алієв

“Незаконна військова присутність”, про яку говорить Амірбеков, — це озброєні загони карабаських вірмен і військовослужбовці Вірменії, які їм допомагали. За підсумками вересневих переговорів вони здали Азербайджану зброю і важку техніку та залишили свої бойові позиції.

Потім із Карабаху почали виїздити вірмени – понад 100 тисяч людей залишили свої домівки (більшість мешканців регіону). У Вірменії це вважають кінцем історії вірмен у Карабаху.

“Очевидно, що це остання сторінка у тисячолітній історії вірменського Карабаху. У мене там багато друзів, родичів і всі вони планують виїхати звідти”, – каже вірменський політолог Тигран Григорян.

Радник Алієва Амірбеков вважає, що наступним кроком можуть стати переговори щодо делімітації кордону між Вірменією та Азербайджаном. Але це дуже болісне питання.

Спірні карти і кордони

Автор фото, NAREK ALEKSANYAN/EPA-EFE/REX/SHUTTERSTOCK

У Вірменії пройшли мітинги на підтримку Карабаху, але ситуацію вони не змінили

За радянських часів адміністративний кордон між двома республіками прокладали вельми умовно, оскільки ніхто тоді не думав, що він може перетворитися на міждержавний. У результаті деякі населені вірменами прикордонні села опинялися на азербайджанському боці і навпаки.

До того ж існують різні радянські карти, на яких окремі ділянки кордону дещо різняться. Як саме сторони збираються домовлятися у цих випадках – наразі не ясно.

Вірменський політолог Григорян звертає увагу, що з 2021 року на “суверенній території Вірменії” вже стоять азербайджанські війська. Адже ще у травні того року вірменська сторона заявила, що азербайджанці просунулися на кілька кілометрів углиб Вірменії у Сюнікській та Гегаркунікській областях.

“Питання щодо карти, яка має стати основою процесу делімітації та демаркації. Азербайджан досі не погоджувався приймати карту від 1975 року як основу цього процесу”, – зазначає Григорян.

І додає, що Вірменія потребує механізмів імплементації мирного договору і якихось міжнародних гарантій, щоб у разі підписання якогось документу його виконання було гарантоване.

“Головне питання в тому, чи вистачить обидвом сторонам політичної волі для вирішення цього питання мирним шляхом. Ми хочемо такого рішення так само сильно, як і просування за іншими напрямками двосторонніх переговорів. Я вважаю, що чим швидше кордон між нами буде узгоджений, тим краще. Тим меншою буде ймовірність того, що можуть відновитись якісь військові дії”, – каже з іншого боку Ельчин Амірбеков.

Але не всі поділяють оптимістичний погляд офіційного Баку. Азербайджанський історик Алтай Геюшев вважає, що нова ескалація цілком можлива.

“Як людина авторитарна, Алієв постійно потребує націоналістичної пропаганди. Ось цей стан перманентної війни дуже потрібний для нього, для його бази, для того, щоб люди гуртувалися навколо нього. Якщо карабаська проблема вирішена, потрібно знайти нового ворога. Хто ним буде? Можливо, Іран? Але це не Вірменія, там буде дуже тяжко. Іран це велика країна і зовсім інша історія”, – каже він.

Він не береться прогнозувати, що буде далі, але вказує: “Алієв зараз має відчуття всесилля”.

“Він уже досяг дуже важливих цілей без будь-яких серйозних проблем для себе. Чому б не продовжити? Відчуття всесилля легко може зіграти злі жарти навіть із досвідченими людьми. В історії ми це спостерігали вже неодноразово”, – додає Геюшев.

Воєнні перемоги в Карабаху супроводжував підйом патріотизму в Азербайджані

Запит на ескалацію може виникнути і з вірменського боку, вважають експерти. Але, швидше за все, не найближчими роками. Країна тяжко пережила поразку у війні 2020 року, тому завершення чергової кризи втратою Карабаху навіть не вилилося у значні протести в Єревані.

У країні розуміють, що зараз вірменська армія об’єктивно поступається азербайджанській за кількістю та озброєнням, тож для вірменської влади на перший план зараз виходить пошук нових міжнародних партнерів, які могли б стати гарантами територіальної цілісності Вірменії.

Зангезурський коридор

Так виглядав розклад сил після війни 2020 року. Ще тоді домовились зробити транспортний коридор, який поєднав би основну територію Азербайджану з ексклавом Нахічевань

Крім повного контролю над Карабахом, Баку має ще одну мету, якої він поки що не зміг досягти.

Це – так званий Зангезурський коридор, який, за задумом Ільхама Алієва, має зв’язати Азербайджан із його ексклавом Нахічевань через Сюнікську область Вірменії.

Алієв уже не раз повторював, що Зангезурський коридор уже ось-ось стане реальністю. У Вірменії багатьох турбує, що відкриття коридору може стати повзучою втратою суверенітету над прикордонною з Іраном вірменською територією, яку в Баку нерідко називають історичною частиною Азербайджану.

Створення транспортного шляху прописали у спільній заяві, яка зупинила Карабаську війну 2020 року. Але жодних деталей у документі не зазначили.

Єреван не раз дорікав сусідам, що вони хочуть досягти екстериторіального статусу дороги. Простіше кажучи, Вірменія побоюється, що її змусять повністю віддати контроль за тим, що відбуватиметься всередині Зангезурського коридору.

“Це був єдиний трек, яким сторони просувалися досить швидко, – зазначає Тигран Григорян. – Рік тому Баку реально вимагав екстериторіальний коридор. Наразі обговорюють не екстериторіальний коридор, питання в деталях: хто здійснюватиме прикордонний контроль. Але в цьому питанні є консенсус між Росією, Азербайджаном та Туреччиною (щодо того, що огляд вантажів здійснюватиме російська ФСБ – ВВС), і Вірменії важко буде протистояти. Хоча з іншого боку, європейці, американці та навіть Іран проти такого сценарію. Досить дивно бачити, що в Ірану та Заходу в якихось питаннях є спільні інтереси та позиції”.

Після перемоги Азербайджану у війні 2020 року частину Карабаху передали під контроль російських миротворців

Баку таку ситуацію публічно заперечує.

“Ми визнаємо, що це суверенна територія Вірменії. Але нам важливо знати, як інша сторона забезпечуватиме безпеку руху коридором, – зазначає Амірбеков. – Нам потрібні надійні гарантії безпеки кожного пасажира, який сяде на потяг з основної частини Азербайджану до Нахічевані чи назад”.

За словами Амірбекова, Баку готовий до переговорів, але якщо Вірменія воліє затягувати процес, то Азербайджан готовий прокласти маршрут територією Ірану.

Але аналітик Геюшев зазначає, що реалізувати цей план “Б” може бути складно: “З Іраном все не так просто. Саме Тегеран зараз активно пручається перспективі прокладання Зангезурського коридору по своїй території. Вони не хочуть нового посилення Туреччини, яка обов’язково допомагатиме Азербайджану в освоєнні коридору. А це вже надто сильно змінило б геополітичну ситуацію в невигідний для Ірану бік”.

Майбутнє Карабаського конфлікту більшою мірою залежатиме від намірів президента Азербайджану Ільхама Алієва (на фото разом із президентом Європейської Ради Шарлем Мішелем та прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном)

Геюшев вважає, що саме переговори щодо Зангезурського коридору можуть стати маркером справжніх намірів Алієва в регіоні.

“Якщо ми реально побачимо, як Баку погодиться на те, щоб у Зангезурському коридорі діяли вірменські держструктури, наприклад прикордонники, митниця, це буде показником того, що керівництво Азербайджану налаштоване мирно. Але якщо Баку почне наполягати на екстериторіальності, то їм буде потрібен новий потенційний привід для початку наступної військової операції”, – каже він.

Інтеграція чи ненависть?

Інше найважливіше питання – чи збережеться в Нагірному Карабаху хоч якась вірменська присутність? Чи буде у людей, які зараз спішно покинули Карабах, право повернутися на ці території – і чи захочуть вони ним скористатися?

Представники Азербайджану запевняють, що прикордонні пункти на Лачинській дорозі (єдиній магістралі, що з’єднує Карабах із територією Вірменії) продовжать працювати і готові пропускати всіх, хто “не має відношення до воєнних злочинів проти азербайджанського народу”.

Ці заяви складно зіставити з історіями про те, як сотні людей з вірменськими прізвищами отримували відмову у наданні азербайджанської візи, навіть якщо вони мали громадянство європейських країн.

Найбільший резонанс ця практика отримала у 2019 році, коли десятки англійських уболівальників не змогли потрапити на фінал Ліги Європи в Баку. У МЗС Азербайджану тоді заявляли, що масових відмов немає.

Після того як Азербайджан узяв під контроль увесь Карабах, з регіону поїхали майже всі місцеві вірмени

Зараз у кулуарних розмовах азербайджанські чиновники просять “не квапити події” і не вимагати від них детальної відповіді на питання про те, як саме і на підставі яких документів карабаські вірмени, які виїхали, зможуть повернутися до Карабаху.

Згідно з оприлюдненими планами “реінтеграції регіону”, Азербайджан пропонує всім жителям Карабаху зареєструватися та отримати азербайджанські паспорти. Але вірмен така перспектива насторожує, особливо після появи повідомлень про те, що азербайджанців, які написали негативні дописи про воєнні дії в Карабаху, запросили на бесіду до Служби державної безпеки.

Навіть якщо на хвилину заплющити очі на ці епізоди, ситуація з правами людини в Азербайджані й без того є відверто поганою. До цього додається також пропаганда ненависті до вірмен – зокрема у школах.

Між сторонами протягом багатьох десятиліть існує взаємна недовіра, обумовлена як риторикою політиків, так і історичними травмами. І азербайджанці, і вірмени звинувачують один одного у скоєнні воєнних злочинів, убивстві полонених та розправах над мирними жителями.

До того ж під час першої карабаської війни практично всі азербайджанці, які раніше жили у Вірменії, покинули її. Те саме сталося з абсолютною більшістю вірмен, які жили в Азербайджані.

Багато молодих людей у Баку чи Єревані ніколи не спілкувалися зі своїми однолітками із сусідньої країни. Шкільна програма в обох країнах переказує історію конфлікту на свій лад і змальовує опонентів у негативному світлі.

В азербайджанських школах культивують уявлення про вірменів як ворогів

Не дивно, що в результаті звичайні молоді люди в Єревані та Баку важко уявляють собі, як можна жити разом, не воюючи.

“Я можу зустрітися з вірменином лише для того, щоб показати їм, як ми прийшли та селимося на цю землю. Як ми відбудовуємо міста та села в Карабаху та в наших районах, які вони кинули у руїнах”, – вважає 22-річна Гюлюш Самадлі.

З нею ми зустрічалися ще до початку вересневого загострення конфлікту. Гюлюш народилася та виросла в Баку, але минулого року разом із батьками переїхала до Агали. Це село відбудували в Зангеланському районі після того, як він перейшов під контроль Азербайджану після війни 2020 року.

“Щоб їм і всьому світу показати, що ми господарі цієї землі – тільки заради цього можу зустрітися з вірменами. Але щоб жити з ними разом, як зі співгромадянами, це трохи під питанням”, – сказала нам тоді Гюлюш.

За винятком офіційних осіб, усі, з ким ми говорили в Азербайджані протягом останніх трьох років, казали, що не можуть уявити ситуацію, в якій вони змогли б мирно жити в сусідньому будинку з вірменами. Найбільш примирливу відповідь дав ветеран другої карабаської війни Мансур Шукуров:

“Війна жорстока, і я бажаю, щоб її не було. Якщо ви виховаєте свою дитину в дусі ненависті, якщо дитина захоче помститися за батька, то це призведе до нової війни. А я хочу, щоб наші діти не бачили війни – вона справді жахлива. Нехай хоч моя дитина не дізнається, що це таке”.

Але й він не зміг уявити себе за одним столом з вірменином за традиційною склянкою чаю: “Наші старійшини та батьки згадують, що раніше жили разом із вірменами, і все було нормально, дружно. У мене немає підстав їм не вірити. Думаю, вони кажуть правду. Але мені важко уявити, як таке можливо”.

За межами Азербайджану та Вірменії представники цих двох країн досить багато контактують один з одним. У Москві вірменських і азербайджанських бізнесменів можна легко зустріти за одним столиком у ресторані. Дехто навіть організовує спільний бізнес.

“І у Вірменії, і в Азербайджані 30 років працювала пропаганда ненависті один до одного. І відразу подолати таку спадщину буде просто неможливо”, – зазначає історик Геюшев.

“Але у випадку з Азербайджаном розворот громадської думки цілком можливий. Алієв недаремно каже, що він повністю керує настроями азербайджанського суспільства. Тому якщо Алієв почне просувати ідею того, що азербайджанцям можна і потрібно жити спільно з вірменами, то ця пропаганда може мати успіх”, – додає він.

Можливо, Азербайджан спробує показово “інтегрувати” кілька літніх карабаських вірмен, які не змогли або не захотіли виїхати, вважає політичний оглядач Шахін Рзаєв. Але решта навряд чи найближчим часом комфортно житиме під керівництвом азербайджанських чиновників.

“Не виключено, що цю карабаську економічну зону вважатимуть постконфліктним регіоном і вона отримає якісь привілеї, наприклад, звільнення від податків, або автономію у культурному чи навіть адміністративному плані, – зазначає Рзаєв. – Це було б добре. Але поки що все туманно і незрозуміло”.