Що притаманно еритроміцину

для медичного застосування препарату

міжнародна та хімічна назви: erythromycinum;

[3R-(3R*, 4S*, 5S*, 6R*, 7R*, 9R*, 11R*, 12R*, 13S*, 14S*)]-4[(2,6-дидезоксі-3-О-метил-3-О-метил-альфа-L-рибогексопіранозил) окси]-14-етил-7,12,1З-тригідрокси-3,5,7,9,11,13-гексаметил-6-[[3,4,6-тридезоксі-3-(диметил аміно)-бета-D-

основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 250 мг – круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, рожевого кольору;

таблетки 500 мг – овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, рожевого кольору;

склад : 1 таблетка 250 мг містить еритроміцину стеарат, еквівалентно еритроміцину 250 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кремнію ангідрид колоїдний, натрію крохмальгліколят, натрію метилгідроксибензоат, натрію пропілгідроксибензоат, магнію стеарат, тальк, опадрі рожевий;

1 таблетка 500 мг містить еритроміцин стеарат, еквівалентно еритроміцину 500 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, повідон, полісорбат 80, кремнію ангідрид колоїдний, магнію стеарат, опадрі рожевий.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевитчна група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТС J01F А 01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Еритроміцин – антибіотик групи макролідів. Механізм дії базується на оборотному зв’язуванні з 50 S субодиницею рибосоми в її донорській частині, блокуванні синтезу білків чутливих мікробних клітин, порушуючи процеси транс локації та утворення пептидних зв’язків між молекулами амін окислот.

Еритроміцин зупиняє ріст та розвиток (виявляє бактеріостатичну дію) ряду грам позитивних бактерій: Staphylococcus aureus, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний стрептокок групи А), α-гемолітичний стрептокок (групи Viridans), Streptococcus pneumoniae, Corynebacterium diphtheriae, Corynebacterium minutissimum, грам негативних бактерій: Legionella pneumophila, Bordetella pertussis та деяких інших мікро організмів (Mycoplasma pneumoniae, Ureaplasma urealyticum, Chlamydia trachomatis, Entamoeba histolytica, Treponema pallidum, Listeria monocytogenes).

Фармакокінетика. Еритроміцин добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті, шлунковий вміст та кисле середовище дещо уповільнюють процес всмоктування, але не знижує активність діючої речовини, їжа з високим вмістом вуглеводів, жирів та білків подовжує всмоктування еритроміцину стеарату на 53-64%. Гідролізу ється в дванадцяти палій кишці, де й всмоктується. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2 год після перорального застосування. Зв’язок з білками сироватки крові варіабельний (від 73% для, власне, еритроміцину і до 93% для еритроміцину стеарату). Добре проникає в порожнини організму (у плевральній, перитонеальній та синовіальній рідинах концентрація становите 15-30% від сироваткової). Дифундує в слабко васкуляризовані органи та тканини (концентрація в середньому вусі – 50% від сироваткової). Крізь неушкоджений гематоенцефалічний бар’єр майже не проникає; проникає крізь плацентарний бар’єр та екскретується з грудним молоком. Еритроміцин розповсюджується в межах загального об’єму поглинання 0,75 л/кг і має період напів виведення 1-1,5 год. Проходить біотрансформацію в печінці з утворенням неактивних метаболітів. Екскретується, в основному, з жовчю, причому 20-30% в активній формі. 5-15% препарату виводиться в незміненому вигляді з сечею. Фармакокінетика еритроміцину стеарату у немовлят, дітей, дорослих та осіб літнього віку істотно не відрізняється.

Показання для застосування. Еритроміцин призначають при захворюваннях, спричинених чутливими до нього мікро організмами. До таких захворювань належать: стрептококові та стафілококові інфекції, особливо у хворих з протипоказаннями до застосування пеніциліні в; інфекції дихальних шляхів, у тому числі пневмонія, що спричинена атиповими збудниками; інфекції ЛОР-органів (ангіна, отит, синусит), гнійно-запальні захворювання шкіри та її додатків, еритразма, дифтерія, хламідіоз; сифіліс у хворих з підвищеною чутливістю до препаратів пеніцилінового ряду; лістеріоз, хвороба легіонерів; інфекції, що спричинені мікоплазмами (переважно з легким перебігом), інфекції у стоматології та офтальмології, профілактика та лікування ревматизму при непереносимості β-лактамних антибіотиків (пеніциліні в).

Спосіб застосування та дози. При прийманні внутрішньо дозу встановлюють індивідуально, залежно від локалізації та тяжкості перебігу інфекції, чутливості збудника.

Еритроміцин приймають внутрішньо, за 1 годину до або через 2-3 години після їжі.

Дорослим призначається по 250-500 мг 4 рази на добу (кожні 6 годин). Вища разова доза – 500 мг, добова – 2 г. В тяжких випадках дозволяється використовувати максимальну дозу – 4 г на добу.

Дітям призначається в дозі 30-50 мг/кг на добу, добову дозу ділять на 4-6 приймань через однакові проміжки часу (у разі необхідності денна доза препарату може прийматися 2 рази на добу, через однакові проміжки часу).

Дітям від 3 до 6 років призначається по 250 мг чотири рази на добу. Дітям від 6 до 12 років призначається по 250 мг чотири рази на добу або 500 мг два рази на добу. Максимальна доза для дітей становить 1 г на добу. Дітям старше 12 років призначають препарат у дозі для дорослих.

У випадку стрептококових інфекцій у дітей, сенсибілізованих до пеніциліну, еритроміцин потрібно приймати не менше 10 днів.

Тривалість лікування становить 5-7 діб; при тяжких інфекціях подовжують до 10 діб.

Побічна дія. Диспептичні розлади (нудота, блювання, діарея, відчуття дискомфорту у ділянці шлунку), порушення функції печінки, судоми, галюцинації, запаморочення, оборотне зниження слуху, шлуночкова тахікардія, подовження інтервалу QT на ЕКГ, в окремих випадках можливий розвиток псевдомембранозного коліту, спричиненого резистентними штамами Clostridium difficile.

Протипоказання. Гіпер чутливість до еритроміцину або будь-якого компонента препарату, тяжкі порушення функції печінки. Дітям віком до 3-х років.

Передозування. Виявляється посиленням симптомів побічної дії, порушенням функції печінки, зниженням слуху, загальною інтоксикацією.

Лікування: промивання шлунка, симптоматична терапія, форсований діурез, гемо- та перитонеальний діаліз, постійний моніторинг за життєво важливими функціями (ЕКГ, електролітний склад крові). Специфічного антидоту не існує.

Особливості застосування. При тривалому лікуванні препаратом можливий розвиток стійкості мікро організмів, яка має перехресний характер відносно інших антибіотиків – макролідів (олеандоміцин). Еритроміцин переноситься краще, ніж пеніциліни і може призначатися при алергії до останніх.

З обережністю призначають хворим з порушеннями функції печінки.

Препарати, які підвищують кислотність шлункового соку, та кислі напої ін активують еритроміцин. Еритроміцин не можна запивати молоком та молочними продуктами.

Застосування в період вагітності та лактації. Еритроміцин проникає крізь плаценту, виділяється з грудним молоком. Застосування препарату в період вагітності можливе, якщо очікуваний ефект від терапії перевищує потенційний ризик для плоду. Під час лікування еритроміцином слід припинити годування груддю.

Враховуючи наявність побічних дій (запаморочення, галюцинації, судоми, оборотне зниження слуху) при лікуванні препаратом необхідно утримуватись від керування автомобілем або роботи, що потребує підвищеної уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному прийманні еритроміцину з теофіліном, амінофіліном, кофеїном відзначається збільшення їх концентрації в плазмі крові тим самим підвищується ризик розвитку токсичної дії. Еритроміцин підвищує концентрацію циклоспорину в плазмі крові і ризик розвитку нефротоксичної дії.

При застосуванні з препаратами, метаболізм яких здійснюється в печінці (карбамазепін, вальпроєва кислота, гексобарбітал, фенітоїн, альфентаніл, дизопірамід, лов астатин, бромокриптин), може підвищуватися концентрація цих препаратів у плазмі.

Препарати, які блокують канальцеву секрецію, подовжують період напів виведення еритроміцину.

Одночасне застосування Еритроміцину та лінкоміцину чи кліндаміцину або хлорамфеніколу послаблює їх дію.

Еритроміцин підвищує біодоступність дигоксину.

Дія препарату Еритроміцин підсилюється при поєднанні з сульфаніламідами, тетрациклінами, стрептоміцином.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, недоступному для дітей місці при температурі 15-25 °С.

Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Таблетки, вкриті оболонкою, по 250 мг: по 10 таблеток у блістері, №20 (2х 10) у пачці.

Таблетки, вкриті оболонкою, по 500 мг: по 10 таблеток у блістері,№10 (1х 10) у пачці.

Адреса. вул. Д. Апостола, 2, м. Львів, Україна, 79040.

ІНСТРУКЦІЯ

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди. Еритроміцин. Код АТС J01FA01.

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікро організмами: пневмонія, бронхоектатична хвороба в стадії загострення; отити та інші гнійно-запальні процеси, трахома, бешиха, остеомієліт, коклюш, скарлатина, дифтерія, бруцельоз; інфекції, спричинені мікро організмами, стійкими до пеніциліну, тетрациклінів, хлорамфеніколу, стрептоміцину.

Еритроміцин є альтернативним антибіотиком у випадках гіпер чутливості до пеніциліну при гонореї, сифілісі.

• Підвищена чутливість до еритроміцину або до будь-якого компонента препарату, до макролідів;
• тяжка печінкова недостатність;
• одночасне застосування з терфенадином, астемізолом, пімозидом або цизапридом, ерготаміном та дигідроерготаміном;
• період годування груддю;
• дитячий вік до 3 років.

Спосіб застосування та дози.

Встановлюють індивідуально, залежно від локалізації та тяжкості перебігу інфекції, чутливості збудника.

Призначають внутрішньо за 1-1,5 години до або через 2-3 години після їди.

Дорослим по 200-500 мг 4 рази на добу; вища разова доза – 500 мг, добова – 2 г.

від 3 до 6 років – 500-700 мг на добу;

від 6 до 8 років – 700 мг на добу;

від 8 до 14 років – до 1 г на добу, розділивши добову дозу на 4 прийоми;

у віці понад 14 років – у дозі для дорослих.

Для літніх пацієнтів не потрібна зміна дозування; рекомендується спостереження за функцією печінки внаслідок можливого її порушення у цій віковій групі.

Курс лікування – 5-14 днів, після зникнення симптомів захворювання препарат застосовують ще протягом 2 днів.

Травна система: можливі нудота, блювання, біль в епігастрії, діарея, анорексія, рідко − псевдомембранозний коліт. Повідомлялось про рідкі випадки розвитку панкреатиту.

Гепатобіліарна система: порушення функції печінки, включаючи підвищення рівня «печінкових» ферментів в сироватці крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з/без жовтяниці.

Органи чуття: зниження слуху та/або шум у вухах, який зникає після відміни препарату. Були окремі повідомлення про зворотню втрату слуху, головним чином у пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів, які отримували високі дози еритроміцину (більше 4 г/добу).

Серцево-судинна система: подовження інтервалу QT на ЕКГ, рідко − шлуночкові аритмії, в тому числі шлуночкова тахікардія та аритмія типу « torsades de pointes».

Нервова система: надходили окремі повідомлення про транзиторні побічні реакції під час прийому препаратів еритроміцину, такі як сплутаність свідомості, галюцинації, судоми, запаморочення, однак причинно-наслідковий зв’язок достовірно не було встановлено.

Алергічні реакції: реакції анафілаксії, в тому числі свербіж, кропив’янка, анафілактичний шок; шкірні висипи, дуже рідко − мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Інше: ефекти, зумовлені хіміотерапевтичною дією: кандидоз порожнини рота, кандидоз піхви; поява симптомів мі астенічного синдрому/загострення існуючої myasthenia gravis.

Симптоми: нудота, блювання, діарея і відчуття дискомфорту у ділянці шлунка; порушення функції печінки, можливо до гострої печінкової недостатності; втрата слуху, шум у вухах, запаморочення (особливо у хворих з нирковою та/або печінковою недостатністю).

Лікування: промивання шлунка, застосування активованого вугілля, симптоматичне лікування. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз і форсований діурез не ефективні.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Препарат проникає через плаценту, але концентрація у сироватці крові плода низька. Немає адекватних і добре контрольованих досліджень у вагітних жінок. Тому цей препарат слід використовувати під час вагітності тільки у разі крайньої необхідності з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Еритроміцин виділяється в грудне молоко, тому на період лікування годування груддю слід припинити.

Дітям віком до 3 років призначати препарат в даній лікарській формі не рекомендується.

При застосуванні препаратів еритроміцину повідомлялось про порушення функції печінки, включаючи підвищення рівня «печінкових» ферментів в сироватці крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з/без жовтяниці. Еритроміцин виводиться головним чином печінкою, тому слід з обережністю призначати його пацієнтам із порушенням печінкової функції, з жовтяницею в анамнезі або пацієнтам, які лікуються потенційно гепато токсичними ліками. Під час тривалого лікування препаратом або при прийомі великих доз необхідно контролю вати функцію печінки.

При лікуванні сифілісу у вагітних необхідно враховувати, що у плода препарат не досягає терапевтичних концентрацій, тому після народження дитини слід призначати пеніцилін немовлятам, матері яких застосовували еритроміцин.

У тяжких хворих, які приймають одночасно з еритроміцином лов астатин, спостерігалися випадки рабдоміолізу з/без ниркової недостатності. Тому при необхідності призначення комбінованого лікування лов астатином або іншими інгібіторами HMG-CoA редуктази та еритроміцином необхідно ретельно оцінювати співвідношення користь/ризик, спостерігати за появою таких симптомів як біль у м’язах, слабкість та контролю вати рівні креатинкінази та трансаміназ в сироватці крові.

Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушення нормальної флори товстого кишечнику та може спричинити надмірний ріст резистентних штамів Clostridium difficile, токсини яких є основною причиною виникнення псевдомембранозного коліту. Псевдомембранозний коліт виникає як безпосередньо під час прийому препарату, так і протягом 2 місяців після закінчення антибактеріальної терапії. Про випадки розвитку псевдомембранозного коліту від легкої форми до такої, що становить загрозу для життя, повідомлялось при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів. Тому важливо враховувати можливість псевдомембранозного коліту у пацієнтів з діареєю після прийому антибактеріальних препаратів. У легких випадках зазвичай достатньо відмінити препарат, у тяжких – слід призначати метронідазол або ванкоміцин. Протипоказаний прийом засобів, що уповільнюють перистальтику кишечнику.

Перед застосуванням препарату доцільно визначити збудника захворювання для зменшення ризику розвитку стійких форм бактерій. Але лікування еритроміцином можна починати до проведення антибіотико грами, після одержання якої продовжити лікування або провести відповідну заміну препарату.

У пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю, у пацієнтів літнього віку з огляду на вікові зміни функції печінки та/або нирок підвищується ризик розвитку ото токсичного ефекту.

У пацієнтів літнього віку підвищується ризик розвитку аритмій типу « torsades de pointes» на фоні лікування еритроміцином; посилюється ефект антикоагуляційної терапії при сумісному застосуванні з еритроміцином.

Через ризик розвитку таких побічних реакцій як подовження інтервалу QT на ЕКГ, розвиток шлуночкових аритмій, в тому числі шлуночкової тахікардії та аритмії типу « torsades de pointes» препарат з обережністю призначають пацієнтам з аритміями в анамнезі.

Необхідно проводити контроль за пацієнтами з бронхіальною астмою, які приймають теофілін та еритроміцин, в тому числі оцінювати рівень теофіліну в крові, для уникнення інтоксикації.

Препарат може підсилювати симптоми захворювання у хворих на myasthenia gravis.

Тривале або повторне застосування еритроміцину, як і інших антибактеріальних препаратів, може призводити до надмірного росту нечутливих мікро організмів, зокрема грибків. Якщо в процесі лікування розвивається суперінфекція, прийом еритроміцину необхідно припинити та застосувати відповідні заходи.

Препарат може спотворювати результати визначення рівня катехоламінів у сечі, приведених флюорометричним методом.

Препарати, що підвищують кислотність шлункового соку, і кислі напої ін активують еритроміцин. Еритроміцин не можна запивати молоком і молочними продуктами.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Немає посилань на те, що препарат може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказано сумісне застосування еритроміцину з:

• астемізолом або терфенадином, цисапридом, пімозидом − підвищується ризик розвитку кардіотоксичності: подовження інтервалу QT, тяжких порушень серцевого ритму, в тому числі аритмій типу « torsades de pointes», зупинки серця ;
• ерготаміном або дигідроерготаміном − можливі реакції гострої токсичності зі спазмом судин, дизестезією (еритроміцин пригнічує метаболізм ерготаміну та дигідроерготаміну, посилюючи пов’язаний з ерготаміном спазм судин).

Біо трансформація еритроміцину відбувається, головним чином, у печінці за участю системи цитохрому Р 450. Еритроміцин внаслідок впливу на активність цитохрому Р 450 взаємодіє з наступними препаратами:

• підвищує концентрацію теофіліну,амінофіліну, кофеїну у сироватці, чим підвищує їх токсичність − необхідне зниження доз цих препаратів та контроль їх концентрації у сироватці крові;
• підвищує абсорбцію дигоксину і концентрацію його у сироватці;
• підвищує концентрацію циклоспорину і підсилює його нефро токсичність;
• здатний знижувати печінковий метаболізм карбамазепіну, що дозволяє знижувати дозу карбамазепіну до 50 % при одночасному застосуванні препаратів;
• підвищує концентрацію та підсилює токсичність фенітоїну, альфентанілу, метил преднізолону, бензодіазепінів (таких як триазолам, алпразолам),гексобарбіталу, вальпроєвої кислоти, такролімусу, рифабутину, зопіклону − необхідна корекція доз цих препаратів;
• з дизопірамідом, хінідином, прокаїнамідом може подовжувати інтервал QT або спричиняти шлуночкову тахікардію;
• з пероральними контрацептивами − збільшує ризик їх гепатотоксичності;
• з антикоагулянтами (варфарин, ацетокумарол) посилює їх ефекти, які більше виражені у людей літнього віку. Тому слід постійно контролю вати протромбі новий час;
• підвищує концентрацію в крові інгібіторівHMG-CoA редуктази (наприклад, лов астатину, симвастатину) − зростає ризик рабдоміолізу, який зазвичай може розвинутись після закінчення лікування еритроміцином;
• посилює системну дію силденафілу (віагри) − необхідне зменшення дози силденафілу;
• сповільнює елімінацію та підсилює ефект блокаторів кальцієвих каналів, таких як фелодипін, верапаміл. Були повідомлення про виникнення гіпотензії, брадиаритмії, лактоацидозу при одночасному прийомі їх з еритроміцином.

Дія препарату посилюється в поєднанні з сульфаніламідами, тетрацикліном, стрептоміцином.

Повідомлялось про токсичність колхіцину при взаємодії з еритроміцином.

Не можна застосовувати разом із лінкоміцином, кліндаміцином і хлорамфеніколом (антагонізм), з препаратами, що підвищують кислотність шлункового соку, а також з кислими напоями, оскільки вони ін активують еритроміцин.

Препарат може впливати на результати визначення рівня катехоламінів у сечі, проведеним флюорометричним методом.

Фармакодинаміка. Еритроміцин – макролідний антибіотик бактеріостатичної дії. У великих концентраціях і відносно високочутливих мікро організмів може мати бактерицидний ефект. Проникає крізь клітинну мембрану бактерій і оборотно зв’язується з субодиницею 50S бактеріальних рибосом; гальмує транс локацію пептидів з акцепторної ділянки рибосоми до донорської, перешкоджаючи подальшому синтезу білка.

Активний відносно грам позитивних бактерій: Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae, Staphylococcus aureus, Corynebacterium diphtheriae, Corynebacterium minutissimum, Listeria monocytogenes; грам негативних бактерій: Bordetella pertussis, Legionella pneumophila, деяких штамів Haemophilus influenzae, Mycoplasma pneumoniae, а також відносно Entaemoeba hystolitica, Chlamydia trachomatis, Treponema pallidum.

До дії еритроміцину стійкі грам негативні палички: кишкова, синьо гнійна, а також шигели, сальмонели.

Фармакокінетика. Всмоктується у травному тракті, при цьому швидкість всмоктування залежить від індивідуальних особливостей організму. Біодоступність становить 30-65 %. Максимальна концентрація у крові відмічається через 2 години після прийому. Розподіляється у більшості тканин і рідин організму, проникає крізь плацентарний бар’єр і в грудне молоко.

Зв’язування з білками плазми становить 70-90 %. Метаболізується у печінці, частково з утворенням неактивних метаболітів. Значна частина еритроміцину виводиться з організму з жовчю і тільки 2-5 % у незміненому стані із сечею. Період напів виведення – 1,4-2 години при нормальній функції нирок.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, білого або майже білого, або білого із жовтуватим відтінком кольору, з двоопуклою поверхнею. Допускається мармуровість та ледве помітні вкраплення.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 0 С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 20 таблеток у блістері. По 20 таблеток у блістері та пачці.

ЗАТ НВЦ „Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод”.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.