У чому полягає відмінність між повним та швидким форматуванням?

Більшість пересічних користувачів комп’ютерів лякає повідомлення системи щодо форматування диска. Здебільшого тому, що вони не мають жодного або дуже приблизне уявлення про те, що ж це за процедура. Отже, з’ясуймо, що таке форматування, які існують його типи та в чому полягає різниця між швидким і повним форматуванням.

Останнє оновлення:
06 січня 2022

Що таке форматування диска?

Простіше кажучи, форматування диска – це свого роду підготовка запам’ятовувального пристрою (наприклад, зовнішнього або внутрішнього жорсткого диска, SSD або USB-флеш-накопичувача) до використання. Зазвичай це триетапний процес, що складається з низькорівневого форматування, поділу на розділи та високорівневого форматування.

Низькорівневе форматування – це фізичне форматування, яке зазвичай виконує виробник апаратного забезпечення. Воно полягає в поділі пустого диска на циліндри, доріжки та сектори по 512 чи 4096 байтів, або 520 байтів у випадку SAS-дисків. При його запуску на диску з даними всі файли незворотно видаляються. Низькорівневе форматування – не та процедура, яку повинен проводити звичайний користувач, і ба більше, його не слід виконувати регулярно, оскільки воно може пошкодити накопичувач та скоротити термін його служби.

Поділ на розділи, своєю чергою, може здійснювати сам користувач. По суті, це розбиття диска на одну або кілька логічних областей, які називають розділами. Вони слугують для зручності та підвищення продуктивності диска.

І останній, але не менш важливий вид – високорівневе або логічне форматування. Цю операцію має на увазі більшість користувачів, коли говорить про форматування. Під час цього процесу генерується завантажувальна інформація, записується файлова система, йде поділ диска на кластери тощо. Кластер – це логічний блок для зберігання даних в таблиці розподілу файлів, який об’єднує групу секторів. Наприклад, на диску з секторами по 512 байтів кластер з 512 байтів містить 1 сектор, а кластер розміром 4 КБ – 8 секторів.

Логічне форматування в основному виконується користувачем з наступною метою:

• щоб розпочати користування новим накопичувачем;
• перевстановити операційну систему;
• змінити файлову систему або розмір диска;
• позбавитися від великої кількості вірусів;
• відкрити недоступний диск.

Загалом, його можна здійснити двома шляхами: запустити швидке чи повне (або загальне) форматування.

Повне та швидке форматування. Яка між ними різниця?

Як вже зрозуміло з назви, швидке форматування відбувається швидше, ніж повне. Коли ви обираєте опцію швидкого форматування, система “видаляє” дані, перебудовує таблицю розділів та замінює файлову систему. Однак при такому типі форматування не йдеться про справжнє видалення даних. Фактично видаляється тільки реєстр з інформацією про файли та їх розташування на диску. Таким чином, після швидкого форматування дані стають недоступними для користувача, але залишаються на диску та можуть бути відтворені за допомогою спеціальної програми для відновлення даних.

Коли запускається повне форматування, файли видаляються повністю, а диск додатково перевіряється на наявність пошкоджених секторів. Якщо логічно пошкоджені сектори присутні, їх буде усунено під час цього процесу. Таке сканування є одним з факторів, які роблять повне форматування у два рази довшим за швидке. Крім того, коли диск повністю відформатований, його таблиця розділів перезаписується, незалежно від того, чи це MBR (Master Boot Record), GPT (GUID Partition Scheme) або APM (Apple Partition Map), і нова файлова система замінює попередню. Таким чином, після повного форматування всі дані видаляються зі сховища та не підлягають відновленню за допомогою програмного забезпечення для відновлення даних.

Тож підбиймо підсумки. Якщо вам необхідно відформатувати абсолютно новий запам’ятовувальний пристрій, слід виконати його повне форматування. Якщо ж диск вже відформатований і ви абсолютно впевнені, що на ньому немає пошкоджених секторів, швидкого форматування буде достатньо. Однак зверніть увагу, що дефектні сектори можуть пошкодити ваш диск, і якщо певна інформація зберігалась в такому секторі, вона може читатись з помилками або навіть стати недоступною. Тому, якщо ви сумніваєтеся, чи присутні на вашому диску логічно пошкоджені сектори, краще обрати варіант повного форматування.

І перш ніж продавати або віддавати свій накопичувач, настійно рекомендується ретельно очистити всю конфіденційну інформацію на ньому, виконавши повне форматування.

Чим відрізняється швидке форматування від повного форматування

Під форматуванням жорсткого диска розуміється не тільки видалення з нього інформації, але і його розмітка на сектори і запис структур доступу до даних. Процес форматування не багатий на різновиди, є лише два його типи: низькорівневе і високорівневе. Перше непідвладне середовищі операційної системи і пересічному користувачеві через встановленої захисту; такі заходи зроблені тому, що дана операція є розбиттям диска на сектори і треки – втрата такого важливого вмісту призводить до неможливості подальшого використання диска.

Так, користувач має можливість оперувати лише високорівневим форматуванням, яке має на увазі під собою видалення накопиченого при роботі вмісту і ряду інших Стурктура. Тому, кажучи про форматування, зазвичай мають на увазі один з алгоритмів саме високорівневого форматування, швидкий або повний. У чому різниця між ними?

Функція повного форматування, як випливає з назви, має на увазі під собою глибоке очищення диска. Перш за все, при повному форматуванні обнуляється «Головна файлова таблиця»; якщо опуститися до загальнодоступного мови, цією таблицею (загальноприйняте позначення – «MFT», тобто «Master File Table») є файл бази даних, в якому зберігається вся інформація про вміст диска: зображення, програмні структури, відео та аудіофайли користувача, папка операційної системи та ін, словом, вся накопичена з часом інформація. Після обнулення бази «MFT» інформація на диску стає недоступною.

При повному форматуванні також видаляються всі файли користувача, а на рівні бінарного коду – всі сектори, в яких зберігалася записана інформація, заповнюються нульовими значеннями, тобто відбувається повне стирання інформації; її відновлення, яке можливе після швидкого форматування, стає немислимим при повному.

Особлива функція повного форматування – перевірка диска на наявність пошкоджених секторів. Якщо такі виявлені, інформація про розташування «битого» сектора зберігається в незгладимий розділ жорсткого диска, і згодом на пошкоджений фрагмент дані не записуються.

Зважаючи на свою комплексності повне форматування займає тривалий відрізок часу. На сучасних комп’ютерах повне форматування 100 Гб інформації вимагає, в середньому, 20-25 хвилин.

Швидке форматування має не такий складний алгоритм, як повне, оскільки обмежується тільки видаленням таблиці «MFT» без стирання існуючих файлів (ось чому стає можливим їх подальше відновлення). При цьому не відбувається перевірки диска на наявність пошкоджених сегментів.

різниця між швидким і повним форматуванням полягає в наступному:
Після швидкого форматування можливо частково відновити раніше існуючі файли, при повному – ні.
При швидкому форматування не стираються файли користувача, що відбувається при повному.
При швидкому форматуванні жорсткий диск не перевіряється на наявність пошкоджень, при повному відбувається перевірка.
Швидке форматування займає менший відрізок часу, ніж повне.