Халіфат називають також Багдадським за назвою його столиці, міста Багдад. До його складу входили території сучасних арабських країн Азії, Іран (до початку IX ст.), південна частина Середньої Азії, Єгипет, а також Північна Африка (до IX ст.).
Халіфа́т (араб. خلافة إسلامية — «спадкоємець», «представник») — феодальна теократична мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VII–IX століть і очолювалася халіфами. Також халіфат як термін означає ісламську теократичну державу, яка має об'єднувати всіх мусульман.
Ара́бський халіфа́т (араб. خلافة — хілафа), умовна назва кількох теократичних державних утворень на Близькому Сході, правителі яких претендували на статус верховних духовних правителів ісламського світу.
Іслам як релігія сформувався на початку VII ст. у південно-західній частині Аравійського півострова у період розпаду родоплемінного ладу й утворення Арабської держави. Засновником і проповідником цієї релігії був Мухаммед ібн Абдаллах (570- 632), який у 610 р. проголосив себе посланцем єдиного Бога.
Іслам як релігія сформувався у VII столітті на Аравійському півострові, що пов'язано з життям і діяльністю пророка Магомета, який вважається посланцем Всевишнього, Його пророком, через якого людям було передано текст Корану (з араб. «аль-кур'ан» — «читання»).
Халіфа́т (араб. خلافة إسلامية — «спадкоємець», «представник» ) — феодальна теократична мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VII–IX століть і очолювалася халіфами. Також халіфат як термін означає ісламську теократичну державу, яка має об’єднувати …