До вивчення трагедії «ФАУСТ» 1

Історія створення. Над головним твором свого життя Ґете працював приблизно 60 років. Письменник задумав його ще в 70-і роки XVIII століття, коли навчався у Страсбурзі. Його увагу привернула народна легенда про доктора Фауста, яка виникла ще в XVI столітті. Йоганн Фауст був магом, який продав душу дияволу, щоб задовольняти свій потяг до знань і насолоди. Цікаво, що Фауст — історична особистість, він справді жив наприкінці XV – у XVI столітті — будучи вченим, займався магією. Слід зазначити, що в ті часи магія теж вважалась наукою. У 1587 році у Франкфурті вийшла так звана народна книга «Історія про доктора Йоганна Фауста, знаменитого чарівника і чорнокнижника», видана Йоганном Шпісом. А в 1588 році знаменитий британський драматург, сучасник Шекспіра, Крістофер Марло написав драму «Трагічна історія доктора Фауста». У Німеччині ця п’єса йшла у виконанні мандрівного лялькового театру, її переглянув і Ґете. Перші сцени трагедії написані в 1773-1775 роках, літературознавці назвали їх «Прафауст». Надалі цей варіант у 1790 році було опубліковано в скороченому вигляді під назвою «Фауст. Фрагмент». У повному обсязі трагедія була завершена лише в 1831 році. Уперше твір побачив світ уже після смерті письменника в 1832 році.

1 Уривки з трагедії, рекомендовані до вивчення, ви можете прочитати в електронній хрестоматії, що розміщена на сайті УОВЦ «Оріон».

Сюжет і композиція. Трагедія «Фауст» складається з п’яти частин: «Присвята», «Пролог у театрі», «Пролог на небі», «Перша частина», «Друга частина». Кожний із прологів готує нас до сприймання тексту трагедії. Завдяки «Прологу в театрі» читач немов потрапляє за театральні лаштунки й чує розмову директора театру, поета й актора-коміка. Репліки кожного із цих персонажів репрезентують три різних розуміння завдань театру. Директор насамперед думає про матеріальну вигоду, йому потрібні розважальні спектаклі, які заманювали б у театр якомога більше глядачів. Поет зовсім інакше бачить призначення театру. Він переконаний, що творець не має опускатися до запитів натовпу, його покликання — прагнути до вершин мистецтва. Комічний актор відстоює серединну позицію. Він, як людина, яка постійно спілкується з глядачем, переконаний, що успіх приходить до того, хто поєднує талант і прагнення задовольнити публіку. Як підсумовують літературознавці, поет — прихильник романтичного в мистецтві, актор — реалістичного. У трагедії Ґете обидві ці тенденції переплітаються.

Особливу роль відіграє «Пролог на небі», який має символічний філософський зміст. У центрі цієї частини твору — суперечка Бога і Мефістофеля (таким ім’ям називають диявола). Господь символізує добро, Мефістофель — зло. «Пролог» починається зі співів трьох архангелів. Захоплюючись досконалістю Всесвіту, вони співають хвалу «величним всім ділам Творця». У їхні співи раптово вривається голос Мефістофеля, він насміхається з головного творіння Бога — людини, яка, на його думку, не варта жодних похвал:

Сонця й світи залишу я в спокої —

Я свідок лиш мізерності людської.

Смішний божок землі не зміниться ніяк, —

Як спервовіку був, так і тепер дивак.

Погано він живе! Не треба

Було б йому давать і крихти світла з неба.

Тим розумом владає він,

Щоб жити, як тварина із тварин.

Переклад із німецької Миколи Лукаша 1

1 Тут і далі трагедія цитується в перекладі Миколи Лукаша.

Так постає проблема «Що ж таке людина?», навколо якої розвиваються подальші події. У відповідь на слова Мефістофеля Господь називає ім’я Фауста, вбачаючи в ньому людину, гідну захоплення. Диявол же готовий посперечатися, що й цей представник роду людського не витримає випробувань і виявить себе як ница істота. Бог дозволяє Мефістофелю в особі Фауста перевірити сили людини, у яких він повністю переконаний. Чим же завершиться ця суперечка? Про це і йдеться у двох частинах трагедії.

Події першої частини починаються в старовинній кімнаті з високим готичним склепінням. Перед читачем постає головний герой — навчений досвідом середньовічний учений, з одного боку, він багато чого досяг у різних науках, з іншого — розчарувався в житті. Його дратує самовпевнений помічник Вагнер, у якому втілено тип кабінетного вченого, відірваного від життя. На відміну від Фауста, він лише починає свій науковий шлях і горить жагою до знань. Фауст і Вагнер є втіленням двох типів учених — творчого, якого не задовольняють книжні знання і який прагне шукати істину не в кабінеті, а в самому вирі життя, і традиційного, тобто налаштованого на сприймання догм 2 . Якось вони виходять на прогулянку, і до них прибивається чорний пудель, якого Фауст приводить додому. Розташувавшись у своєму кабінеті, учений починає перекладати Новий Заповіт. Однак від роботи його відволікає «несподіваний гість» — той самий чорний пес, який на очах у доктора перетворюється на мандрівного студента. Виявляється, що в цьому вигляді вперше перед Фаустом постає Мефістофель. Невдовзі відбувся його другий візит. Він пропонує Фаустові розважити його, показати йому радощі життя. Мефістофель готовий не лише задовольнити жагу вченого до пізнання світу, а й виконувати будь-які його бажання. Якщо ж доктор настільки захопиться «подарунком» диявола, що вигукне: «Спинися, мить! Прекрасна ти!», то Фауст назавжди стане його рабом. Вони скріплюють договір кров’ю й вирушають на пошуки насолод.

2 Догма — учення або положення, що приймається як незаперечна, вічна, незмінна істина для всіх часів й історичних умов.

Ежен Делакруа. Фауст у своєму кабінеті (1828)

Мефістофель повертає Фаусту молодість і пробуджує в ньому жагу кохання. Випадково зустрівши на вулиці прекрасну Маргариту (Гретхен), Фауст настільки захоплюється нею, що просить свого супутника допомогти йому підкорити серце дівчини. Змолоділий доктор і юна красуня закохуються одне в одного. Але історія кохання обертається трагедією. Якось брат Маргарити Валентин, чатуючи під її дверима, помічає Фауста й Мефістофеля. Він нападає на залицяльників і під час сутички гине від руки доктора. Фауст, змушений ховатися від правосуддя, залишає Маргариту. Самотня, без усілякої підтримки, дівчина в пориві глибокого відчаю вчиняє страшний злочин — убиває свою новонароджену дитину. Маргариту засуджують до страти й ув’язнюють. Дізнавшись про це, Фауст прагне врятувати її. З допомогою Мефістофеля він пробирається до дівчини, щоб влаштувати втечу. Але Маргарита остаточно зломлена. Не переживши докорів сумління від заподіяного зла, вона божеволіє. Навіть у рідкісні моменти просвітлення дівчина відчуває себе приреченою на смерть і навіть не думає про втечу. Її душу терзають спогади про колишнє кохання і страшне гріхопадіння. Маргарита відмовляється йти з Фаустом. «Вона рокована!» 1 — говорить Мефістофель. Однак одразу ж після цієї репліки звучить голос з неба: «Врятована!». Чому ж їй, страшній грішниці, даровано прощення? Прочитавши уривки з трагедії, ви зможете наблизитися до відповіді на це запитання.

1 Тобто приречена на загибель.

Рей Лаго. Мефістофель спокушає Фауста (середина ХХ ст.)

На початку другої частини трагедії перед читачем постає Фауст, який «лежить серед квітучого лугу, зморений, сон його не бере». Доктор змучений страшними потрясіннями, що випали на його долю. Але малята-духи, що кружляють над ним, окроплюють Фауста росою забуття, «щоб він спочив і тілом, і душею, набрався сил до нового життя». У Фаусті прокидається жага діяльного життя. Цього разу Мефістофель підготував йому спокусу не лише жіночою красою, а й мистецтвом, владою, славою. Пройшовши крізь ці випробування, Фауст осягає сенс життя:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільному краю,

Тоді гукнув би до хвилини:

Постій, хвилино, гарна ти!

Ніяка вічність не поглине

Мої діла, мої труди!

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя.

Почувши з вуст Фауста фатальну фразу, Мефістофель перериває його життя. Але чи вдалося перемогти дияволові? Адже життєві перипетії не поставили Фауста на службу злу. З них він виніс те, на що зовсім не розраховував Мефістофель, — високі прагнення до добрих діянь. Після смерті Фауст, згідно з підписаним ним договором, мав потрапити до пекла. Однак ангели підносять його душу в небо, сповіщаючи тим самим про виправдання героя. У небесній сфері його зустрічає душа Маргарити.

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО.

«Присвята», «Пролог на небі»

• 1. Якими думками й почуттями пронизано «Присвяту»?
• 2. Чи можна висловлювання архангелів назвати гімном Творцю Всесвіту? Обґрунтуйте відповідь.
• 3. Порівняйте, як ставляться до людей Мефістофель і Господь. Наведіть цитати.
• 4. Зачитайте характеристику Фауста, виголошену Мефістофелем. Чи виділяє він цю людину з-поміж інших землян?
• 5. Поясніть, у чому полягає сутність суперечки між Мефістофелем і Всевишнім.

Сцена «Ніч»

• 1. Виразно прочитайте перший монолог Фауста. Які думки й почуття бентежать його розум і душу?
• 2. Чому він вдається до ворожіння?
• 3. Прочитайте в особах діалог Фауста й Вагнера.
• 4. Чи можна стверджувати, що названі персонажі представляють два типи вчених? Обґрунтуйте свою думку. Кому з них, на ваш погляд, симпатизує автор?
• 5. Кого має на увазі Фауст, говорячи Вагнеру:

Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,

Та й ті провидці, серцем необачні,

Несли свої думки юрбі невдячній;

За те й палили, й розпинали їх.

Наведіть історичні приклади, які є ілюстрацією до цих слів.

• 6. Зачитайте, як Фауст характеризує Вагнера до розмови з ним і після неї. Чи згодні ви з такою оцінкою?

Сцена «За міською брамою»

1. Простежте, якими засобами автор створює картину багатоголосої юрби людей.

2. Визначте, як Фауст ставиться до народу.

3. Які факти свідчать про те, що він є улюбленцем простого люду?

4. Обґрунтуйте, чим викликані такі слова Фауста:

Хвала юрби звучить мені як глум.

5. Як у цій сцені розкриваються характери Фауста й Вагнера? Аргументуйте відповідь.

6. Користуючись наданим зразком, продовжте в зошиті таблицю, яка відображатиме відмінності характерів і поглядів на життя Фауста й Вагнера:

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАУСТА Й ВАГНЕРА

Ставлення до народу

Сцени «Кабінет Фауста» (1), «Кабінет Фауста» (2)

• 1. Поміркуйте, чому, перекладаючи Новий Заповіт, Фауст змінює сутність речення. Як це його характеризує?
• 2. Виразно прочитайте в особах діалог Мефістофеля й Фауста.
• 3. Зверніть увагу на слова Мефістофеля, якими він представляє себе. Як ви розумієте їх?
• 4. У чому полягає сутність угоди між Фаустом і Мефістофелем? Відповідаючи, використовуйте цитати.

Сцени «На вулиці» (1), «На вулиці» (2), «Сад», «Кімната Гретхен»

• 1. Розкажіть про знайомство Фауста й Маргарити.
• 2. Як Мефістофель реагує на захоплення доктора? Чому, говорячи з Мартою про закоханих Фауста й Маргариту, він промовляє: «Діло світове!»?
• 3. Яку роль у композиції твору відіграє сцена «Кімната Гретхен»? Чи можна монолог героїні назвати ліричним? Обґрунтуйте відповідь.

Сцени «Похмурий день. Поле», «В’язниця»; останній монолог Фауста (частина ІІ)

• 1. Як розкривається характер Фауста у прочитаних сценах?
• 2. Яку страшну ціну він заплатив за спокусу?
• 3. Прокоментуйте фінал І частини. Як ви думаєте, чому Маргариті було даровано прощення?
• 4. Виразно прочитайте і прокоментуйте останній монолог Фауста.
• 5. Поміркуйте, чи вдалося Мефістофелю заволодіти душею Фауста.

Обкладинка манґи «Фауст» (2014)

У творчій майстерні письменника

СУТЬ УГОДИ МЕФІСТОФЕЛЯ І ФАУСТА, ПРОБЛЕМАТИКА ТРАГЕДІЇ

Умова диявола спирається на розуміння «миті щастя» як чогось утилітарного — тобто такого, що приносить реальну вигоду, є практично корисним для людини. «Егоїстична мораль Мефістофеля не передбачає, що щастя може полягати в ідеальних мотивах, зокрема в самозреченні (про що свідчить остання дія твору)» 1 . Саме тому Мефістофель від самого початку прагнув викликати у Фауста стани сильного емоційного збудження, щоб впливати на нього через чуттєві задоволення. Диявол дав повну свободу Фаустові в задоволенні його будь-яких утилітарних потреб. Однак Фауст виявився сильнішим від цих спокус. Щастя він знаходить зовсім в іншому: у прагненні до високої мети, самовдосконалення, пізнання істини, у боротьбі за життя й волю, у невтомній праці, добрих справах, які роблять навколишній світ кращим.

1 Шалагінов Б. Шлях Ґете: Життя. Філософія. Творчість. — Харків, 2008.

Ґете у своєму творі порушує важливі філософські проблеми: духовна сутність людини, пошуки сенсу людського існування, боротьба добра і зла як у душі самої людини, так і в глобальному вимірі, розуміння щастя, природа і людина, роль науки і культури в поступі людства тощо. Так, уже в «Пролозі на небі» постають питання «Що ж таке людина? Яка її сутність? До чого вона прагне? Яке її місце у світобудові?», що пронизують увесь твір. Літературознавець О. Анікст зазначає, говорячи про три головні образи «Фауста»: «У них утілено найзагальніші життєві прагнення: у Фаусті — бажання пізнати сенс життя, у Мефістофелі — повне заперечення всіх життєвих цінностей, у Гретхен — кохання. Навколо цього й побудовано дію трагедії, у ході якої виникають інші питання, і це розширює коло проблем, створюючи в нас відчуття незвичайної значущості того, що нам показано, і того, про що тільки говориться». Читаючи трагедію, ми замислюємося над тим, як уявляли щастя Фауст і Маргарита до зустрічі одне з одним, що стало на заваді їхнього щасливого життя, чому головний герой на схилі літ дійшов саме до такого розуміння щастя. Ми спостерігаємо, як у душі Фауста борються два начала — світле і темне, і міркуємо над тим, що є добро і зло, як людина може розвивати в собі добрі нахили й протистояти навколишньому злу. Отже, сила трагедії Ґете полягає в тому, що вона стимулює наші власні пошуки відповідей на численні питання, які поставив письменник.

Рафал Олбінскі. Постер опери «Фауст»

До таємниць мистецтва слова

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ «ФАУСТА»

Ґете назвав «Фауста» трагедією, наголосивши тим самим, що у творі зображено дуже гострий життєвий конфлікт, який призвів до загибелі персонажа. Як ви знаєте, саме ця особливість характерна для драматичних творів такого різновиду. Оскільки трагедія Ґете спрямована на глибоке філософське осмислення світу, сенсу людського життя, її називають філософською.

Михайло Врубель. «Фауст» (триптих) (1896)

Однак, аналізуючи жанрову природу «Фауста», сучасні вчені відзначають, що цьому твору притаманні риси різних жанрів. За багатьма показниками він є близьким до драматичної поеми — віршованого твору, в якому поєднуються драматичне, епічне та ліричне начала. В основі драматичної поеми — внутрішній динамічний сюжет, який відображає розвиток конфлікту світоглядних і моральних принципів. У творі Ґете такого типу конфлікт яскраво втілено в протистоянні двох головних героїв. Водночас у «Фаусті» відчутний сильний ліричний струмінь. Наприклад, як своєрідний ліричний етюд написано сцену появи Фауста в кімнаті Маргарити.

Томас Баркер. Маргарита в соборі (1842)

Йоганн Петр Крафт. Фауст Великоднім ранком (1825)

• 1. Чому «Фауста» називають «філософською трагедією»? Аргументуйте відповідь.
• 2. Доведіть, що «Фаусту» притаманні риси драматичної поеми.

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

. Драму можна назвати найліпшим представником думок, поглядів і змагань мислячого покоління епохи революційної в Німеччині.

Іван Франко, український письменник, літературознавець

Ґете зберігає критичну дистанцію щодо свого героя, він бачить не тільки його подвижництво, а і його помилки та провини, те, що мовою християнства називають гріхом. За його концепцією Фауст чинив як добрі, так і лихі справи (правда, не завжди з власної волі), але він гідний виправдання, оскільки головним мотивом його дій був пошук істини, прагнення знайти своє місце й призначення в світоукладі.

У доґетівських творах Мефістофель — чорт, посланець сатани, одне слово зло, абсолютно протиставлене добру, . згубне для людини. І за угоду з ним доводиться платити найстрашнішу ціну. У Ґете ж Мефістофель, поставши перед Фаустом, дає собі самоатестацію: «Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Отже, зло тут виступає складовою частиною діалектичної двоєдності, що рухає життя і сприяє також творенню добрих справ. У згаданій діалектичній двоєдності Мефістофель — дух заперечення, критики, руйнування, що поширюється на все суще. Але ж заперечення у філософському трактуванні Ґете — необхідний супутник і передумова творення, поступу, до чого великою мірою і зводиться роль «духа зла» при Фаусті. В усьому цьому проступає світлий філософсько-історичний оптимізм, притаманний добі Просвітництва й самому Ґете.

Дмитро Наливайко, український літературознавець

Описуючи в першій частині «Фауста» нібито тривіальний любовний роман, Ґете намагається дошукатися глибоких філософських істин. Фауст постає перед нами як окрема людина зі своєю долею і як символ людини взагалі, в якій читач упізнає власні духовні пошуки. Ми разом з Фаустом шукаємо істину, що прояснить нам і наше власне існування.

Дорожча не та істина, що сприймається на віру, а та, що здобута власним досвідом. Цим висновком Ґете і весь вік Розуму завдали удару по догматизму, що панував у попередні епохи.

Борис Шалагінов, український літературознавець

Мистецькі передзвони

Трагедія «Фауст» стала джерелом багатьох музичних творів. Найвідоміші — опери француза Шарля Гуно «Фауст» та італійця Арріто Бойто «Мефістофель», а також композиція німця Роберта Шумана до окремих сцен трагедії. Твір Ґете ілюстрували такі видатні художники, як Рембрандт, Ежен Делакруа, Михайло Врубель, Сальвадор Далі.

Сальвадор Далі. Фауст (1969)

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Фрагментарно трагедію «Фауст» у різні часи перекладали Михайло Старицький, Іван Франко, Павло Грабовський та інші. У 1955 році Микола Лукаш здійснив перший повний український переклад «Фауста», який супроводив цінними коментарями, що допомагають читачеві краще зрозуміти твір. Опера Гуно «Фауст» іде на багатьох театральних сценах України.

«Фауст» на сцені Національної опери України (фото К. Панченка)

ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Арію Мефістофеля з опери Гуно блискуче виконував всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер і воїн, Герой України Василь СЛІПАК (1974-2016). Зробивши серйозну сольну кар’єру в Європі, він повернувся на Батьківщину в складний для неї час. Співак героїчно загинув у бою від кулі снайпера. Роль Мефістофеля була його улюбленою. Навіть обираючи собі позивний, Василь Сліпак вирішив називатися «Міф» — скорочено від Мефістофель.

Постер фільму «Міф» (режисер Леонід Кантер) і фото Василя Сліпака на фронті

Підсумовуємо вивчене

• 1. Узагальніть, які проблеми порушує Й.-В. Ґете в трагедії «Фауст». У чому полягає її головний конфлікт?
• 2. Поясніть, чому «Пролог на небі» називають ключем до всього твору.
• 3. Розкрийте, що символізують образи Фауста, Мефістофеля та Маргарити.
• 4. Поміркуйте, чому образ Фауста став вічним.
• 5. Які дві лінії можна виділити в композиції І частини?

У підсумковому плакаті використано репродукції картин Арі Шефера «Фауст і Маргарита в саду», Генріха Фюгера «Прометей несе вогонь людям», листівки Едмунда Боюнінга «Вільшаний король».

• 6. Поясніть, чому твір «Фауст» називають драматичною поемою або філософською трагедією.
• 7. Підготуйте наукове повідомлення на одну з тем: «Роль ремарок у творі»; «Біблійні мотиви у творі».
• 8. Порівняйте народну легенду про доктора Фауста з трагедією Й.-В. Ґете.
• 9. Як ви думаєте, чому трагедію «Фауст» називають вершиною світової літератури?
• 10. Що ви знаєте про життя твору в театральному, музичному й образотворчому мистецтвах?
• 11. Сам Ґете зазначав, що трагедію задумано так, щоб у ній «усе разом являло відверту загадку, яка знову й знову буде непокоїти людей і давати їм поживу для роздумів». А що саме видалося загадковим вам? На які роздуми вас наштовхнула історія Фауста?
• 12. Напишіть твір на одну з тем:

1. «Я і Фауст: діалог крізь століття»;
2. «Трагедія“Фауст” — вершина світової літератури»;
3. «Фауст: переможець чи переможений?».

• 13. Розгляньте й проаналізуйте підсумковий плакат до теми, розміщений на попередній сторінці. Які факти з життєпису й творчості Ґете в ньому відображено? Підготуйте за плакатом запитання до класу.

ПІДСУМОВУЄМО ВИВЧЕНЕ В РОЗДІЛІ

• 1. Яку роль у літературному розвитку Європи відіграло німецьке Просвітництво?
• 2. Кого з німецьких просвітників вважають найяскравішими представниками цього періоду?
• 3. Складіть на вибір синквейн або асоціативне гроно на тему «Йоганн Вольфганг Ґете».
• 4. Установіть відповідність між двома колонками:

А Фауст

Б Мефістофель

В Вагнер

1 «Я тої сили частка, що робить лиш добро,

бажаючи лиш злого. »

2 «Я щирий до наук — і знаю вже багато.

Але хотів би знати все. »

3 «У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов. »

• 5. Усно продовжте одне з таких речень: «Особисто для мене цей твір виявився. »; «Ця трагедія стимулювала мене замислитися над. ».
• 6. Яка з розміщених у підручнику ілюстрацій до трагедії «Фауст» вам сподобалася найбільше? Чому?
• 7. Використовуючи матеріали підручника, а також додаткову інформацію, підготуйте повідомлення на тему «Українські стежини творів Ґете».
• 8. За допомогою комп’ютерних засобів змакетуйте театральну афішу до трагедії «Фауст».
• 9. Розробіть на вибір кроссенс за твором «Фауст» або плакат чи буктрейлер, мета якого — зацікавити творчістю Ґете.
• 10. Прокоментуйте назву розділу й епіграфи до нього (див. с. 10).

«Фауст»: аналіз, проблематика та паспорт трагедії Йоганна Вольфганга Гете

Філософські роздуми на вічну тему «В чому сенс людського буття?» не покидають не лише відомих філософів, але і письменників. Це одна із тих тем, на яку можна спілкувати вічно, а писати ще довше. Жодна людина ще не дійшла остаточно висновку і не може дати однозначну відповідь на це питання. Для кожного сенс людського життя означає щось своє, для когось це посадити дерево та виростити сина, а для когось постійно духовно збагачуватись, а для когось – мандрувати світом.

Така доволі важка тема і одвічне питання підняв у своєму відомому творі «Фауст» Йоганн Вольфганг Гете.

Паспорт трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

Автор — Йоганн Вольфганг Гете

Рік написання. І частина – 1806, ІІ – 1825 – 1831.

Напрям – романтизм

Жанр – філософська трагедія, тому що головне у ній не зовнішній хід подій, а розвиток гетевської думки. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму твір можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дозволяє назвати твір філософською поемою, а характер конфліктів дає всі підстави говорити про «Фауста» як про поему драматичну або ж як про поему у драматизованій формі.

Цікаво: «Украдене щастя»: аналіз, проблематика та паспорт твору Івана Франка

Фабула трагедії — перша частина — це вічна історія кохання, друга — історія вічності. У першій частині зображено «мікросвіт» людини, її індивідуальне, особисте життя, друга частина, «макросвіт», відбиває суспільно-політичне життя людства.

Історія написання трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

Автор створював шедевр зарубіжної літератури майже шістдесят років. Він почав писати його, коли був ще молодим хлопцем, десь 20-ти років, а закінчив лише за пів року до власної смерті.

Відома трагедія була написана з використанням певних джерел, про які автор вирішив не замовчувати. До основних джерел можна віднести:

1. Відома легенда про Фауста, який був доктором, чарівником і чорнокнижником;
2. Спокуса молодого юнака гарної дівчини, яку він в подальшому покине;
3. Легенда про праведника, який був під впливом спокуси сатани з дозволу Всевишнього.

Детальніше про відому трагедію «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете нижче.

Тематика трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

Трохи вище вже зазначалась головна тема написання твору «Фауст» — сенс людського буття.

Головні герої трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

Для детального ознайомлення із майбутньої ідеєю написання, необхідно познайомитись із головними героями твору, а саме:

1. Фаустом – він є головним героєм трагедії, який постійно шукає істину людського буття. Він був філософом, правником, богословом та лікарем. Його завжди поважали, бо він допомагав оточуючим. Головна його мета – знайти істину;
2. Мерістофелем – Він відіграє особливу роль у творі – морально випробовувати людство. Чорний пудель – саме в такому образі він вперше зустрівся із Фаустом;
3. Маргаритою або Гретхен – безмежно закохана у Фауста дівчина, яка ввібрала у себе ознаки щирості та невинності дівочого серця. Вона опиняється у в’язниці після безлічі різних життєвих випробувань: смерть матері, загибель брата, вбивство народженої дитини;
4. Вагнером.

Цікаво: «Легенда про вічне життя»: аналіз, проблематика та паспорт твору Івана Франка

Головним героєм трагедії «Фауст» постає доктор Фауст, який зміг втілити у собі мрії до пізнання істини. Герой став прототипом відомого чорнокнижника Фауста, життя якого проходило у 15-му сторіччі в Європі. Насамперед головний герой трагедії «Фауст» виступає людиною, яка наділена не просто жагою до пізнання власного життя, а саме прагненням до пізнання всього, що оточує людину.

Ідея написання трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

Йоганн Вольфганг Гете у своєму творі задає читачу і собі питання – що людина значить для Всесвіту? Це просто тварина серед інших тварин, чи все таки найкраще боже створіння?

Для того, аби відповісти на це питання, читачеві необхідно познайомитись із композицією твору, оскільки він має у собі величезну кількість певних особливостей. Сам сюжет твору переважно написаний за подіями.

Композиція трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

Перша частина твору демонструє три сюжетні центри:

№1 – Фауст та Мефістофель;

№2 – Фауст та Маргарита;

№3 – Фауст та Вагнер.

Друга частина твору поділена на 5 основних дій, кожна з яких розповідає щось своє.

Дія №1 – змальована переважно у діалогах та порушує кризу тодішньої феодальної монархії, а також має сатиричне забарвлення під час розповіді про правлячу верхівку;

Дія №2 – автор мав задум зобразити Гелену Прекрасну в образі вічної краси. У лабораторії створюється нова істота Гомункул, який буде впродовж твору супроводжувати головного героя трагедії;

Цікаво: «Катерина»:аналіз, проблематика та паспорт твору Тараса Григоровича Шевченка

Дія №3 – розповідає про одруження Єлени Прекрасної із Фаустом, а далі народжується син Еврофіон, який врешті загибне одразу після народження. Земне – ось що потрібне людині, а краса лише створює ілюзію;

Дія №4 – Слава воєначальника не дуже приваблювала головного героя трагедії;

Дія №5 – Врешті решт Фауст вирішує підбити підсумок життя і розуміє цінність реального людського буття.

Проблематика трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

Оскільки твір виявився доволі складним для сприйняття, бо має вічну проблему сенсу людського буття, то і порушені проблеми виявились нелегкими. Автор зміг виділити 4 основні проблеми трагедії «Фауст»:

1. Пошук людини істинного сенсу людського життя та сила людського розуму;
2. Співвідношення віри та безвір’я, добра та зла, кохання та ненависті;
3. Людське щастя;
4. Свобода життєвого вибору, суспільне та духовне призначення людини.

Трагедія «Фауст» — це твір з унікальним сюжетом та задумкою, яку автор все-таки зміг донести до суспільства. Підняття важливих питань філософії допомагає насолодитись влучними почуттями автора, а також підняття у читача суспільно-наукові проблеми сучасності.

Кінцевим висловом для завершення аналізу трагедії «Фауст» буде доречним використати: «Хто шукає, змушений блукати».

Аудіокнига (скорочено) трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете

How useful was this post?

Click on a star to rate it!

Average rating / 5. Vote count:

No votes so far! Be the first to rate this post.

«Фауст»

Йоганн-Вольфґанґ Ґете є одним із основоположників німецької літератури Нового часу, а його творчість – вершиною європейського Просвітництва. З часу опублікування його філософської трагедії «Фауст» німецькі митці почали домінувати в літературі, а також мали великий вплив на духовну атмосферу Європи. Тому невипадково на початку XIX ст. у добу романтизму саме Німеччина визначала західноєвропейську літературну моду. «Величезний, дивний вплив, який справив “Фауст” на літературу європейську, – писали тогочасні рецензенти, – не цілком можна віднести до його поетичних і філософських чеснот. Значна частина його сили полягала в його сучасності. Він виражав момент переходу європейської освіченості від впливу французького до впливу німецького. Фауст є XIX століттям, яке тоді народжувалося. Він так само німець, як Кандид був французом, Гамлет – англійцем, а Дон Жуан – іспано-італійцем».

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Джозеф Карл Стилер. Йоганн-Вольфґанґ фон Ґете. 1828

Набагато легше знайти помилку, ніж істину. Помилка лежить на поверхні, і її помічаєш одразу, а істина прихована в глибині, і не кожен може відшукати її.

ЙОГАНН-ВОЛЬФҐАНҐ ҐЕТЕ (1749-1832)

Німецький поет, драматург, державний діяч, мислитель і натураліст Й.-В. Ґете народився 28 серпня 1749 р. у Франкфурті-на-Майні. Був надзвичайно обдарованою дитиною, у сім років уже знав латину і грецьку, пізніше, здобуваючи домашню освіту, вивчив французьку та італійську мови.

У 16 років Ґете вступив до Лейпцизького університету на факультет права, навчання продовжив у Страсбурзі, де захопився медициною, вивчав природничі науки, займався літературою.

1769 року побачила світ перша книжка віршів, яка започаткувала літературну біографію Ґете. Поетичний доробок поета величезний – майже 1600 творів (елегії, епіграми, оди, філософська лірика, епічні поеми, балади).

У роки навчання Ґете познайомився з відомим письменником і критиком Й.-Ґ. Гердером, який був одним із натхненників літературного руху «Буря і натиск» («Sturm und Drang»), спрямованого на запровадження літературних реформ і суспільних змін у Німеччині. Згодом Ґете очолив страсбурзьку групу штюрмерів.

Пам’ятник Ґете й Шиллеру. За проектом Ернста Ритшеля. Веймар, 1857

ҐЕТЕ І ШИЛЛЕР

Після повернення з Італії Ґете познайомився з Шиллером, слава про якого гриміла по всій Німеччині. Ґете із Шиллером поводився стримано. На Шиллера він справив враження егоїстичної та зверхньої людини, а насправді таку поведінку Ґете зумовило його неприхильне ставлення до Шиллерової драми «Розбійники». Ґете, і надалі ухиляючись від товаришування з Шиллером, усе ж сприяв його призначенню професором історії в Єнському університеті.

Минуло шість років, поки митці ближче змогли пізнати один одного. Ґете нарешті знайшов людину, яка здатна була цілком його зрозуміти. Між Шиллером і Ґете зав’язалася тісна творча дружба на все життя.

Найвідомішим твором штюрмерського періоду стала його бунтарська драма з історії Великої селянської війни початку XVI ст. «Ґец фон Берліхінґен» (1772-1773). Ґете відмовився від драматургічних принципів французького класицизму, взявши за зразок історичні хроніки Шекспіра. Драма містить глибоку критику феодально-станових відносин і закликає до національної єдності Німеччини.

Дія в сентиментально-психологічному романі «Страждання юного Вертера» (1774) відбувається в сучасній Ґете Німеччині. Це історія нещасливого кохання молодого обдарованого юнака у ворожому до щирого людського почуття суспільстві. Трагічний фінал роману сприймався як протест проти несправедливої дійсності.

На запрошення веймарського герцога в 1775 р. Ґете переїхав до Веймара, де, за винятком двох років перебування в Італії, прожив усе своє життя. Найкращими творами періоду «веймарського класицизму» стали написані на античні сюжети трагедія «Іфігенія в Тавриді», «Римські елегії», епічна поема «Герман і Доротея», а також роман-виховання «Вільгельм Мейстер». Упродовж кількох десятиліть Ґете працював над вершинним твором свого життя – трагедією «Фауст».

Трагедія «Фауст»

Тож як Ґете створював цей безсмертний шедевр, що без нього нині годі уявити не лише європейську, а й світову культуру, а головні герої якого, Фауст і Мефістофель, стали «вічними» образами світової літератури? Філософська трагедія «Фауст» – це величний підсумок не лише німецького, а і європейського Просвітництва. Автор писав її упродовж усього свого життя: з 1773 по 1831 р. Шість десятиліть напруженої інтелектуальної та емоційної праці генія! У цьому творі втілено усю потугу письменницького таланту й могутнього інтелекту автора, а також унікальне поєднання, з одного боку, юнацької запальної емоційності (коли юний Ґете розпочинав роботу над текстом), а з іншого – зваженості та життєвого досвіду непересічної зрілої особистості (коли письменник, уже сивочолий патріарх, завершив своє творіння). Недаремно трагедію «Фауст», яку називають поетичним заповітом Ґете людству, перекладено майже всіма європейськими мовами.

У 1773-1775 рр. двадцятирічний Ґете створив перший нарис «Фауста» (т. зв. «Прафауст»; нім. «Urfaust»), де намітив ключові сюжетні вузли майбутнього твору. Попри те, що в паперах письменника цей нарис не зберігся, якимось дивом у 1887 р., тобто через півстоліття після смерті Ґете, його запис знайшли в архіві однієї з шанувальниць творчості поета (справді, «рукописи не горять»). У «Прафаусті» головний герой повстав проти «пилу і тліну» книжкової схоластики, прагнучи повноти життя.

1790 р. було опубліковано «Фауст. Фрагмент» (сказати б, скорочений «Прафауст»). Цей твір високо оцінив геніальний німецький драматург Фрідріх Шиллер. Він наполіг, аби Ґете продовжив роботу над «Фаустом», що той і зробив: упродовж 1797-1801 рр. написав «Присвяту», «Театральний пролог», «Пролог на небі», сцени «Кабінет Фауста» і «Вальпуржина ніч». А повністю першу частину завершено 1806 р. (надруковано 1808 р.).

Складніше давалася Ґете символіко-алегорична друга частина «Фауста»: хоча її задум визрів ще у 1797-1801 рр., утілено його було лише за чверть століття, та й то за наполяганням Йоганна Петера Еккермана, секретаря письменника.

Повністю Ґете завершив трагедію 1831 р., а першодрук повного тексту побачив світ 1832 р. у «Посмертному виданні творів» письменника.

ХРОНОЛОГІЯ НАПИСАННЯ ТРАГЕДІЇ «ФАУСТ»

«Прафауст» (нариси майбутнього твору)

«Присвята», «Театральний пролог», «Пролог на небі», сцени «Кабінет Фауста» і «Вальпуржина ніч»

Завершення першої частини

Завершення другої частини (окрім епізоду з Єленою, написаного 1800 р.)

Публікація повного тексту трагедії «Фауст»

Сюжет і композиція твору

Парадоксально, але факт: Ґете створив шедевр на основі двох загальновідомих тоді сюжетів, які тогочасна «висока література» оминала: 1) про такого собі пройдисвіта, мага-чорнокнижника Фауста; 2) про трагічну долю спокушеної дівчини.

Перший сюжет бере початок у німецькому середньовічному фольклорі. Прототипом героя трагедії Ґете став реальний маг і чорнокнижник Фауст (перша половина XVI ст.), про якого на межі Середньовіччя й Відродження побутувала народна легенда. Причому в «історичного» Фауста амплуа було мінливим: він поставав то чаклуном, то поетом. Зауважимо, що ці два «ремесла» в Середньовіччі аж ніяк не суперечили одне одному: приміром, слово «шаїр» (поет) арабською спочатку означало «чаклун». Та й у пізніші епохи люди наділяли поета магічною силою чаклуна (наприклад, у вірші Тараса Шевченка «Перебендя» український кобзар, немов шаман, лине духом у потойбічні сфери, а його «думка край світа на хмарі гуля. // Орлом сизокрилим літає, ширяє, // Аж небо блакитне широкими б’є»). Можливо, Ґете, свідомо чи підсвідомо, певного мірою асоціював із Фаустом себе, бо мав схожі риси: упродовж життя шукав нових знань у науці, не зупиняючись водночас на досягнутому в літературній творчості.

Першу літературну версію легенди про Фауста видав Йоганн Шпіс 1587 р. у Франкфурті-на-Майні, рідному місті Ґете. Вона мала довжелезну назву: «Історія про доктора Йоганна Фауста, всесвітньо відомого чаклуна і чорнокнижника, як він уклав на певний термін із дияволом угоду, які були з ним за цей час рідкісні пригоди, поки він, нарешті, не отримав заслуженої ним відплати. Складена здебільшого за його власними творами, що залишилися після нього, у страшне повчання, жахливий приклад і доброзичливе застереження всім зарозумілим, великомудрим і безбожним людям». Шпіс звинуватив Фауста в тому, що той «прив’язав собі орлині крила і прагнув дослідити і небо, й землю – все до кінця» 1 . Для цього чорнокнижник підписав власного кров’ю домовленість із Мефістофелем, який після закінчення терміну дії угоди безжально вбив Фауста.

Цікаво переосмислив образ Фауста Шекспірів сучасник, англійський драматург Крістофер Марло. У «Трагічній історії доктора Фауста» (1589) знання вченому були потрібні для збагачення та влади, проте він усе ж сприймався як сміливий бунтівник проти закостенілих суспільних законів.

У XVIII ст. видатний німецький просвітник Ґотгольд Ефраїм Лессінґ у нарисах до драми «Фауст» уперше зобразив не поразку, а перемогу Фауста. Його герой – учений, одержимий жагою пізнання, що наближає до тлумачення цього образу Йоганном Ґете. До того ж Ґете тримав у пам’яті сюжети лялькових драм про Фауста, які ще дитиною бачив на народних гуляннях.

Другий сюжет – про спокушену дівчину – є типовим для фольклору багатьох народів світу, зокрема й українського (Тарас Шевченко творчо обробив його в поемі «Катерина»). Отже, трагедію «Фауст» Ґете створював, спираючись на могутню культурну традицію.

Трагедія «Фауст» складається із трьох вступних текстів (ліричної присвяти друзям юності, «Театрального прологу», «Прологу на небі») і двох частин.

У «Пролозі на небі» намічено зав’язку твору, що, за зізнанням Ґете, нагадує фрагмент біблійної оповіді про Іова, якого випробовував диявол, заклавшись із самим Богом. Подібну угоду уклали Бог і Мефістофель, які побилися об заклад на душу Фауста. Бог вірив у те, що врешті-решт Фауст залишиться вірним Йому, оскільки вірив у світлий первень людини («В душі, що прагне потемки добра, // Є правого шляху свідомість»). Однак Мефістофель був переконаний у протилежному, оскільки людський рід він глибоко зневажав («я свідок лиш мізерності людської»). Власне, ця суперечка двох сил і є початком конфлікту твору.

Образи трагедії

Образ Фауста. Схильність Фауста до дії, його невситима жага до безмежного пізнання на противагу накопиченню непотрібного схоластичного знання, що було властиве сухому педанту Вагнеру, дають підставу сприймати образ Фауста як символ розвитку нової європейської («фаустіанської») цивілізації, лідера світового прогресу. Тут, зокрема, міститься і ключ до розуміння перекладу Фаустом Євангелія від Іоана. Перший рядок «Споконвіку було СЛОВО. » (у перекладі Миколи Лукаша: «Було в почині Слово!») діяльний учений воліє перекласти як «Була в почині ДІЯ!». Звісно, читачі розуміють, що це не просто гра сенсів, яку майстерно використовує Ґете. Адже в релігійних першоджерелах грецька лексема «λογος» («логос»), нині перекладена українською як «слово», мала ще й значення «думка, вчення». Проте саме для Біблії найактуальнішим є ще одне її значення: «Логос» = «Бог»! Тому читаємо: «Споконвіку був Бог, а Слово в Бога було. ». І тоді нарешті все стає на свої місця, бо інакше ХТО САМЕ вимовив те найперше у Всесвіті СЛОВО, яке згадане у Євангелії? І такому багаторівневому кодуванню Біблії, такій вишуканій грі слів і сенсів дивуватися не слід, оскільки саме Євангеліє від Іоана, яке обрав для перекладу Фауст, є наймістичнішим і найсимволічнішим з-поміж усіх чотирьох канонічних Євангелій.

1 За усієї несхожості трагедії Ґете і книжки Шпіса в цих творах є спільні моменти, аж до текстуальних збігів. Пор. наведене звинувачення із таким фрагментом «Фауста» Ґете (репліка Фауста): «Вмістить в собі всі радощі і муки, // Все те, що людству випало на долю. // І глиб, і вись – все духом охоплю я. ».

Фауст у творі Ґете не ідеалізований, він має вкрай негативні риси. Зокрема, він збезчестив і знедолив Гретхен («. Я ще й її життя розбив зухвало»), вбив її брата Валентина, призвів до загибелі стареньких Філемона й Бавкіди, які нічим не завинили, тощо. Усього цього Ґете не згладжує і аж ніяк не приховує. Тоді чому ж душа грішника Фауста не потрапила до Пекла, тим паче, що Мефістофель цього прагнув, бо саме це мало стати його нагородою у суперечці з Богом? Адже для нечистої сили немає вищої насолоди й нагороди, аніж переконатися у «нечистій» природі людини, а надто що – занурити людину в скверну. Недаремно ж одне з імен чорта – Вельзевул 1 .

Річ у тім, що Фауст «спиняє мить» не задля себе, а в передчутті блага та звільнення для всього людства: «. Коли б побачив, що стою // З народом вільним в вільному краю, // Я міг би в захваті гукнути: // Спинись, хвилино, гарна ти. ». А тому Мефістофель уже не має влади над людиною, котра хай і недосконала та грішна, але просить щастя для людського роду, а не насолоди для себе особисто (згадаймо спокуси Фауста в першій частині трагедії: винарня Ауербаха, насолода кохання з юною Гретхен тощо). Саме за це душа Фауста не лише врятована, а й гідна зустрітися в потойбічні з душею Гретхен, котра стала її провідником, достоту як душа Беатріче для Данте в «Божественній комедії».

Образ Мефістофеля є однією з найбільших творчих знахідок Ґете. Уїдлива скептичність цього героя, його схильність постійно «все піддавати сумніву», дотепність і гострий розум – усе це робить його певного мірою привабливим. Здавалося б, як представник потойбічних сил зла, Мефістофель мав викликати в читачів страх і різкий осуд.

Проте вже у «Пролозі на небі» є натяк на те, чому образ Мефістофеля як утілення зла привертає увагу читачів. Він не дає лінивій за своєю природою людині заспокоїтися: «Господь: Людина не всякчас діяльності радіє, // Понад усе кохає супокій; // Потрібен їй супутник ворушкий, // Щоб бісом грав і збуджував до дії».

Причому Мефістофель дуже небезпечний, підступний і безжальний. Пригадаймо хоча б, як він спокусив коштовними прикрасами чисту й невинну Гретхен, як підло вбив Валентина, кров’ю якого заплямував руки й душу Фауста. Однак Мефістофель водночас викликає в читачів і явну симпатію. Чому? Невже справді «пікантне» зло є привабливішим за «прісне» добро? Секрет у тім, що Мефістофель не мав би такого успіху, якби не люди з їхніми вадами, котрі таки заслуговують на покарання. Тому в творі й складається неоднозначна, амбівалентна (різноспрямована) ситуація: як представник потойбічних сил зла Мефістофель водночас карає те саме зло (людські жадібність, нещирість тощо). І нехай навіть «бруд відмивається брудом», але, караючи зло, тим самим чорт фактично служить добру! Зауважимо, що діалектичний підхід Ґете до розв’язання проблеми добра і зла згодом використав Михайло Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», де чорт на ім’я Воланд (пор. друге ім’я Мефістофеля – «Фоланд» 1 ) також карає зло в Москві. Чому, наприклад, Мефістофель зміг здійснити оборудку при імператорському дворі? Авантюрі з грошима, забезпеченими «золотим запасом», який неможливо добути з-під землі, сприяв прогнилий і корумпований суспільний устрій. Тож Мефістофель покарав шахраїв, які на це заслуговують, тим самим виконавши функції правосуддя. Отже, він і мав право заявити: «Я – тої сили часть, // Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого».

1 «Єврейське дієслово “zabal” (“вивозити нечистоти”) у равиністичній літературі вживали як метафору для позначення духовної “нечистоти” – відступництва, ідолопоклонства тощо, в такім разі “Вельзевул” означає “володар скверни”» (Сергій Аверінцев).

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ «ФАУСТА»

У першій частині трагедії переважає реалістичне зображення: змальовано конкретні типи жителів німецького міста (сцена «За воротами міста»); описано історію взаємин Фауста з Маргаритою-Гретхен. Мефістофель намагався спокусити Фауста насолодами життя: тут і вино (склеп Авербаха у Лейпцигу), і чуттєве кохання (стосунки з Гретхен). Проте Фауст так і не впав, «вспокоєний, на ліні ложе» і не гукнув: «Спинися, мить! Прекрасна ти!». Ба більше, саме трагічна загибель Маргарити остаточно переконала його відмовитися від індивідуалістичного пошуку сенсу буття і щастя, а звернути увагу на інших людей, подумати про долю людства.

Рядки, присвячені стосункам Фауста і Маргарити, є одними з найліричніших і водночас найтрагічніших у світовій літературі. Зіткнення дівочої чистоти з диявольською спокусою, щирі порухи душі героїв на тлі сатанинського задуму Мефістофеля – усе це тримає читача у постійній напрузі.

Друга частина трагедії значно складніша, алегоричніша і символічніша (недаремно Генріх Гайне схарактеризував її як «алегорично заплутані нетрі»). Наприклад, сцени при імператорському дворі часто тлумачили як алегорію приреченості феодалізму. Проте Ґете був занадто скептичним для того, аби насправді вважати буржуазний устрій, який прийшов на зміну феодалізму, ідеальним суспільним ладом. Це засвідчують слова Мефістофеля: «Грабіж, торгівля (тобто бізнес, новий, капіталістичний устрій. – Авт.) і війна – це все одно, в них ціль одна».

Образ Гретхен також відіграє надзвичайно важливу роль у творі. Вона стала не просто засобом спокушання Фауста, її життєвий шлях – це ілюстрація людського гріхопадіння загалом. Мила, чиста, світла дівчина стала потрійною вбивцею!

Через неї загинули її мати й брат, навіть – її дитина! Як це могло статися, адже спочатку Мефістофель сказав Фаустові, що не має над нею влади? До того ж Гретхен якимось чистим, дитинним чуттям одразу збагнула, що Мефістофель – це зло, їй при ньому було незатишно. Однак угода про зваблення Фауста діяла, і диявол почав спокушати скромну дівчину коштовними прикрасами, які Гретхен врешті-решт прийняла – і пропала. Золото – це начебто просто метал, але «люди гинуть за метал» – пригадаймо відомий рядок із опери Шарля Ґуно «Фауст» (фр. «Ой brille l’ardent metal. »). До того ж стати на слизьку стежину дівчину спонукала Марта, недаремно її проклинає Валентин перед своєю загибеллю. Проте вже у в’язниці, приречена на страту, Гретхен відмовилася втекти з Фаустом, а прийняла вирок, чим спокутала свою провину і таким чином урятувала свою душу. Фактично вона повторила шлях людства, начертаний великим Данте у його «Божественній комедії»: через спокуту до очищення.

1 Фоланд (нім. Volland) – середньовічна німецька назва чорта.

Михайло Врубель. Фауст. 1896. Триптих: Мефістофель і учень, Маргарита, Фауст

Жанр твору. Непростим є і питання щодо жанрової належності «Фауста». Згідно з визначенням Ґете, цей твір є трагедією (філософською трагедією). Проте він мало зорієнтований саме на сценічне втілення. Крім суто драматургійних, у ньому наявні численні ліричні та епічні елементи, а окремі частини схожі на поему. Образ Фауста як персонажа саме трагедії дослідники творчості Ґете також сприймають неоднозначно: «Про цього пройдисвіта можна написати хіба що фарс». З іншого боку, можливо саме тому Ґете наполягав на жанровому визначенні «Фауста» як трагедії, прагнувши по-новому витлумачити образ відомого авантюриста, шахрая. Адже щира, безмежна й невситима жага Фауста до пізнання, його служіння ідеї пошуку щастя для всього людства не лише підносить цей образ, перетворюючи його на персонажа «високої трагедії», а й робить символом допитливості людини, призначення якої полягає у пізнанні Всесвіту. Ця магістральна лінія пронизує всю світову літературу, починаючи від доби Античності.

Видатний грецький трагік Софокл (V ст. до н. е.) у трагедії «Антігона» оспівав людину, яку визнають восьмим дивом світу: «Дивних багато в світі див, найдивніше із них – людина. ». З цього погляду авторське жанрове визначення «Фауста» як трагедії постає цілком умотивованим і логічним.

Проблематика твору. Ключовими у трагедії є «вічні» питання: хто є людина? У чому сенс її земного буття? Куди прямує людство і в чому його щастя?

На прикладі долі Фауста в першій частині твору Ґете показав здійснення усіх можливих бажань людини, а в другій частині – безмежні можливості всього людства. Проте абсолютне здійснення людських бажань може обернутися на трагедію: гонитва Фауста за насолодою у першій частині спричинила загибель Маргарити, а в другій частині на трагедію перетворилося його прагнення вдосконалити природу, внести власні прагматичні корективи у світобудову. Фінал другої частини позначений певним скепсисом: через Фауста загинули Філемон і Бавкіда, осліплий Фауст звуки заступів сприймав як роботу задля майбутнього людського щастя, а насправді це злі лемури копали йому могилу (тут один крок до світової антиутопії).

Однак душу Фауста врятовано, а це найголовніше, бо символізує спасіння не лише окремо взятої людини, а й усього людства (в цьому «Фауст» Ґете наближається до «Божественної комедії» Данте). 6 червня 1831 р., тобто вже наприкінці свого життєвого й творчого шляху, в розмові з Еккерманом Ґете так прокоментував слова «Стремління вічне й ревний труд сподобляться покути» з фіналу трагедії: «У цих віршах міститься ключ до спасіння Фауста. У самому Фаусті – це діяльність до кінця життя, що стає дедалі вищою та чистішою, а з Неба – це одвічна любов, що приходить йому на допомогу».

Однією з провідних у трагедії є також проблема боротьби за людську гідність особистості та її право на самовизначення в житті, її звільнення від духовних, етичних і соціальних пут Середньовіччя. Тут утілилася характерна для Просвітництва віра в Людину, у можливості її розуму – як опозиція церковному догмату щодо її нікчемності та безсилля. Перевагу інтелекту та прагнення до справжніх знань Фауста над марними зусиллями Вагнера, який відгородився від життя, від практики та людей, Ґете передає словами, що нині стали афоризмом: «Теорія завжди, мій друже, сіра, а древо жизні – золоте».

Підсумком шукань Фауста стало його переконання в тому, що прагнути до ідеалу та втілювати його потрібно не в потойбічних сферах, а в реальному світі. Глибоко символічним є остаточний висновок Фауста як «верх премудрощів земних» (враховуючи час завершення трагедії – наприкінці життя Ґете, можливо, й самого автора): «Лиш той життя і волі гідний, // Хто б’ється день у день за них».

Саме тому трагедія «Фауст», попри те, що закінчується смертю головного героя, не тисне на читачів відчуттям безвиході через свій похмурий фінал. Ґете пробуджує відчуття якогось душевного просвітління (Аристотель називав це «катарсисом», грец. καθαρσις – очищення). І невипадково твір завершується апофеозом 1 , у якім людству даровано надію на світле майбуття: «. Яви минущого // Нам ніби сняться; // То – символ сущого, // Де сни здійсняться. ».

ДІАЛОГ З ТЕКСТОМ

Пролог на небі 2

Відкривається величною картиною Всесвіту, який славлять ангели з архангелом Рафаїлом. З’являється Господь і викликає Мефістофеля, щоб дізнатися, як справи у людей. Мефістофель вважає, що смертна людина мізерна, тому причина – її розум. Господь протилежної думки, він сповнений віри в людину, в її бажання пізнати істину, згадує водночас про доктора Фауста, який ще «в мороці блукає». Усевишній йому допоможе, покаже «до правди вхід». Мефістофель готовий закластися, що зведе Фауста «на стежку зла». Господь упевнений, що в цьому поєдинку з Мефістофелем не програє і що людину треба спонукати до дії. Фауст лише отримає новий імпульс для пошуку, що відкриє в людині усвідомлення свого високого призначення.

Частина перша

Вузька кімната з високим готичним склепінням. Фауст неспокійно сидить в кріслі біля столу.

У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов –

Уже я й лікар, і правнйк,

І, на нещастя, богослов.

Ну і до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так і лишивсь.

Хоч маю докторське звання

І десять років навмання

Туди й сюди, навкрив-навкіс

1 Апофеоз (грец. αποθεωσις – обожнювання) – прославляння якоїсь особи або події; святкове завершення події.

2 Написано близько 1800 р. Як указував сам Ґете, цей пролог навіяний аналогічною сценою в біблійній книзі Іова, де диявол спокушає людину з Божої волі. Ім’я Мефістофеля запозичене

3 народної легенди; етимологія його неясна. Пропонувалися тлумачення: мефіз-тофель (євр.) – «руїнник-брехун»; ме-фаусто-філес (грец.) – «не Фауста друг» тощо.

Воджу я учнів своїх за ніс, –

А серце крається в самого:

Не можем знати ми нічого!

Хоч я й розумніший, як бевзні ті всякі,

Учені, магістри, попи та писаки,

Хоч я в забобони й страхи не вдаюся,

Із пекла сміюся, чортів не боюся, –

Зате ніяких радощів не маю,

Не вірю я, що я щось знаю,

Не вмію я людей навчати,

Не вмію їх на добре напучати.

Грошей, добра я не нажив

І слави теж не заслужив;

Собака, й той не став би так жити!

Тому-то й почав я ворожити, –

Чи не одкриє духів міць

Мені одвічних таємниць,

Щоб я дарма не мудрував,

Чого не знаю, не казав,

Щоб я збагнув почин думок

І світу внутрішній зв’язок,

Щоб я пізнав основ основу,

А не кидав слова-полову.

Бажаючи пізнати таїну природи, Фауст викликав Духа Землі, котрий зник, не давши жодної відповіді.

Увіходить Вагнер у шлафроці 1 , в нічному ковпаку, з лампою в руці. Фауст відвертається з нехіттю.

Даруйте, ви декламували;

Це з грецької трагедії, мабуть?

Це вміння має значення чимале,

І я б хотів його здобуть.

Чував я, що й священик-казнодія

Повчитись часом може в лицедія.

Без почуття й мистецтво все даремне,

Коли ж говорить з вас душа,

То слово щире і буремне

Усі людські серця зруша.

А ви. Сидіть та компонуйте

З чужих недоїдків стряпню,

Та в попілець ретельно дуйте –

Ачей здобудете вогню!

Як вам це всмак, то дурні й діти

1 Шлафрок – домашній халат.

З вас подивують інший раз;

Але шкода серцями володіти,

Коли немає серця в вас.

Та красномовство все ж нам не байдуже,

А я, на жаль, в нім знаюся не дуже.

Фауст Шукай заслуги не в словах,

Не шийся в галасливі блазні!

Як розум є в твоїх речах,

То будуть без окрас виразні,

Бо для правдивих мудреців

Не треба вишуканих слів.

Всі ваші фрази дуті, беззмістовні,

То вітер лиш, що десь між верховіть

Сухим осіннім листям шарудить.

Ох, довгий лан знання,

А ми недовговічні!

Всі досліди мої критичні

Не раз ця думка зупини.

Як важко досвіду набратись,

Щоб до самих джерел дістатись!

А там, дивись, на півшляху

Спіткаєш нагло смерть лиху.

Пергаментом жаги не вгамувати,

Не в нім свята, живуща течія;

Повік тобі на спрагу знемагати,

Коли суха душа твоя.

А світ? А людський ум і почуття?

Пізнати їх усякий з нас бажає.

А що ж «пізнати» означає?

Хто справжнім іменем назве дитя?

Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,

Та й ті провидці, серцем необачні,

Несли свої думки юрбі невдячній;

За те й палили, й розпинали їх.

Даруйте, друже, мабуть, час кінчати,

Бо вже, дивіться, – пізня ніч.

Іще його не зрадила надія;

Копається в гноїську, скарб шука,

А знайде часом черв’яка,

То, дурень, і тому радіє.

Марґрет Хофхайнц-Деринґ. Фауст розмовляє з Духом Землі. 1969

Не рівня я богам, і знаю, що це так;

Мабуть, проскнію вік, немов сліпий

Хіба ж не пил то, з безлічі полиць

Злітаючи, мій мозок сушить?

Не мотлох то, що тисяччю дрібниць

Мене в цім затхлім світі душить?

Чи ж тут знайду, чого шукав?

Нащо мені у сотнях книг читати,

Що рід людський завжди і скрізь

А хто-не-хто і щастя міг зазнати?

Чом вищиривсь ти, черепе пустий?

Твій мозок, як і мій, колись серед туману

Шукав ясного дня, й блукав у тьмі густій,

До правди рвавсь, і потрапляв в оману.

Стоять, мене на глузи беручи,

Вали, зубці, колеса, кулі.

Біля дверей б’ючись, я мав вас за ключі, –

Та ви мені замка не відімкнули.

Бо, повна тайн і білим днем,

Природа не відслонить запинала,

І що вона тобі від духу заховала,

Того не витягнеш гвинтом і важелем.

Фауст вирішив вкоротити собі віку, однак Великодні співи і дзвони повертають йому бажання жити.

ЗА МІСЬКОЮ БРАМОЮ

Картина народного святкування. Люди шанобливо ставляться до Фауста, вони вдячні йому та його батьку за допомогу під час епідемії. У розмові з Вагнером він визнає, що на таку шану не заслуговує, наука була безсилою

проти страшної хвороби. Вагнер, на противагу Фаусту, не відчуває своєї відповідальності перед людьми. І якщо у Вагнера «одна знайома путь», то Фауст перебуває на роздоріжжі, у ньому живуть дві душі: одна прагне земного, інша рветься в небесну височінь. Фауст і Вагнер помітили чорного пуделя, який біг за ними.

Фауст із пуделем зайшов до кабінету. Доктор намагався перекладати Біблію. Він помітив, що пес раптом почав рости і втрачати собачу подобу.

(виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта * 1 ) Що тут за шум? Чим можу вам служити?

Так ось хто в пуделі сидів!

Мандрований схоласт! Оце так

Вітаю вас, великовчений муже!

Од ваших чарів впрів я дуже.

Як дивно запит цей

Від того чуть, хто зневажає слово,

Й, не звикши мислить поверхово,

Зглибляє дійсну суть речей.

Таких, як ти, відома суть –

Аж світиться крізь покрив назви;

Пізнаєтесь усюди враз ви,

Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть.

Ну, добре, хто ж ти є?

Я – тої сили часть,

Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

Це загадка! Розгадку ж хто подасть?

Я – заперечення усього!

1 Мандрований схоласт (латин. scholasticus vagans) – характерна для середніх віків фігура напівученого-напівшарлатана, що ходив від міста до міста, пропонуючи всім охочим послуги лікаря і ворожбита.

Бо всяка річ, що постає,

Кінець кінцем нічим стає,

І жодна річ буття не гідна.

А все, що ви звете гріхом,

Чи згубою, чи просто злом, –

Ото моя стихія рідна.

Ти кажеш, що ти – часть, а сам з’явивсь

Мені чужа зарозумілість.

Це ж тільки ви з своїм дурним світком

Себе вважаєте за цілість.

Я ж – часть од часті лиш, що перше всім

Частинка тої тьми, що світло привела,

Те світло гордеє, що хочеться йому

З одвічних володінь прогнати матір-тьму.

Та це йому не вдасться – шкода сил,

Воно навік приковане до тіл:

Од тіл тече, в тілах лише прекрасне,

Тілами лиш спиняється в ході,

А згинуть ті тіла – тоді

Й воно разом з тілами згасне.

А, ось до чого ти згодивсь!

Велике знищить – неспромога,

Так ти з маленьким заходивсь.

Та й тут непевна перемога!

Цей світ, оце нікчемне Щось,

Проти Ніщо мов затялось;

На всякі способи я брався,

А все удачі не діждався:

Проти пожеж, потопів, бур

Земля стоїть собі, як мур!

Людське й звірине кодло теж набридло:

Як можна так поводитися підло?

Вже я їх бив, губив, – і знов,

Дивись, шумує свіжа кров.

І скрізь таке, хоч бийся в груди –

В землі, в воді, в повітрі, – всюди

Мільйони родяться життів,

В теплі і в холоді, в сирому і в сухому.

Остався б я, напевне, ні при чому,

Коли б огонь служить не захотів.

На всеблагу творящу силу,

Підступний, ниций, хижий біс,

Ти руку, смертно-зледенілу,

Даремно, грозячи, підніс.

До чогось іншого б узявся,

Потворний дух, поріддя тьми.

То в пеклі теж свої закони?

Чудова річ! То з вами можна й пакт

Надійний підписати, безумовно?

Як хто формальний укладе контракт,

Обіцяне завжди одержить сповна.

Колись питання це складне

Ми обговорим неодмінно.

Ну, а тепер пусти мене,

Прошу тебе, прошу уклінно.

Чи я шукав тебе, скажи?

Ти ж сам попавсь мені на щастя.

Хто чорта вловить, то держи,

Хто зна, чи ще коли впіймати вдасться.

Гаразд, на все я пристаю,

Як хочеш, я лишусь з тобою,

Але дозволь фантазію твою

Потішити мого мистецтва грою.

Роби, що хоч, але гляди,

Щоб не було в тій грі нуди.

Мефістофель, який мусив вийти так, як і зайшов, не міг покинути кабінет Фауста, бо двері захищала пентаграма. Під хор духів Фауст засинає, а Мефістофель наказує пацюку прогризти знак пентаграми, щоб він міг вибратися. Коли Фауст прокинувся, нікого не було, все щезло.

Дійдем до злагоди ми духом.

Дивись, яким прийшов я зухом:

В червець убрався, в блаватас,

Плащем обвинувся єдвабним 1 ,

Вдяг капелюх з пером привабним,

1 Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова матерія, єдваб – тип шовкової тканини. За народною легендою, Мефістофель ходив із Фаустом у чернечому перевдязі; пізніше, коли вертепна комедія про Фауста поширилась у католицьких краях, Мефістофель фігурував у ній уже в багатому світському вбранні.

Ще й шпагу замашну припас.

Послухай дружньої поради,

Вдягни й собі такі наряди,

Покинь нікчемні заняття, –

Узнаєш, що таке життя.

Фауст Шкода мені у шати ті вбиратись,

Турбот життя й на них лежить печать.

Я застарий, щоб тільки гратись,

Замолодий, шоб не бажать.

Чого ж мені од світу ждати?

І що той світ спроможний дати?

Страждай, терпи! Терпи, страждай! –

Цей спів я чую щохвилини,

І щогодини і щоднини

Усе життя – із краю в край.

Онавіснів мені тягар буття –

Я кличу смерть, ненавиджу життя.

Кинь панькатись із вічною журбою,

Що круком серце рве тобі з грудей.

Відчуєш ти, оточений юрбою,

Що й ти людина між людей.

Не хочу я, правда, рівнять

Тебе до того наброду.

Я сам не великого роду;

Але, коли схочеш пристать

До мене в життєвій дорозі,

То буду тобі по змозі

А хочеш – і псом,

Безмежно відданим рабом.

Якої ж ти від мене хочеш плати?

Того часу ще досить довго ждати.

Ні, ні! Ти, чорте, егоїст,

І так не зробиш, Бога ради,

Комусь другому щось в користь.

Кажи, якої хочеш плати,

А то не буду і наймати.

Я маю тут тобі у всім служить,

Скоряючись завжди твоєму слову.

Коли ж ми там зустрінемося знову –

Ти мусиш те ж мені робить.

Що буде там – мене це не обходить.

Ти можеш світ якийсь новий виводить,

Коли зруйнуєш той, що є.

На цій землі я радістю втішаюсь,

Під небом цим я муками караюсь,

І аж тоді, як з ними попрощаюсь,

Нехай що хоче настає.

І не бере мене цікавість

Спізнати той інакший світ,

Чи є і там любов, ненависть,

Чи є і там і верх, і спід.

Та якщо так, тобі немає риску.

Угодьмося. Лиш дай мені підписку,

Я дам тобі таке, чого повік

Іще не бачив чоловік.

Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?

Чи можеш ти стремління ті узнати,

Що їх плекає дух людський?

Є в тебе їжа – в ній нема поживи;

Є в тебе злото – та воно рухливе,

Із рук виприскує, як стій;

Покажеш гру – в ній виграть неможливо,

Даси коханку – а вона, зрадлива,

З моїх обіймів іншому морга;

Є в тебе честь і слава дорога –

Мов метеор, вона щезає;

У тебе плід зеленим зогниває,

А дерево лиш мить одну цвіте.

Така вимога біса не злякає,

Я можу дать тобі все те.

Та, друже мій, колись і щось хороше

Утішити в спокої прийде нас.

Коли, вспокоєний, впаду на ліні ложе,

То буде мій останній час!

Коли тобі, лукавче, вдасться

Мене собою вдовольнить,

Коли знайду в розкошах щастя, –

Нехай загину я в ту мить!

Дай руку, переб’єм!

Як буду змушений гукнути:

«Спинися, мить! Прекрасна ти!» –

Тоді закуй мене у пута,

Тоді я рад на згубу йти.

Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,

Тоді хай послух твій мине,

Годинник стане, стрілку зронить,

І безвік поглине мене.

Сьогодні ж, пане докторе, в обід

Я до своєї служби приступаю.

Але – життям і смертю заклинаю, –

Розписку дай, щоб все було як слід.

Не бійсь, що я угоду цю порушу:

Мою нестримно пориває душу

До того, що тобі прирік.

Даремно я себе дурив:

Не більш од тебе я заважив.

Великий дух мене зневажив,

До тайн природи вхід закрив.

Тепер порвалась нитка мислі,

Науки стали мені ненависні.

Тепер у вирі чуттєвих втіх

Я пристрасті пломінь заспокою,

За чарівною пеленою

Набачусь див і чуд усіх.

Риньмося сміло в часу прибій,

В потік випадків і подій,

Ежен Делакруа. Поява Мефістофеля. 1828

Нехай і сміх, і плач,

І щастя, й біль невдач

Перехлюпуються, як хвилі рік:

Лиш в русі проявить себе чоловік.

В нас не питай, де міра й край:

Всього досхочу, до жадоби.

Бери, хапай, що до вподоби,

І на здоров’я поживай.

Лиш не губись, держися сміло.

Та зрозумій, не в насолодах діло.

В стражданнях радощі відчути я готов,

Утіху – в розпачі, в ненависті – любов.

Мій дух звільнивсь уже од пут науки,

Чутким зробивсь до будь-якого болю,

Вмістить в собі всі радощі і муки,

Все те, що людству випало на долю.

І глиб, і вись – все духом охоплю я,

І втіху, й біль – все в серце уберу я,

Щоб всім єством своїм з єством

І разом з ним у безвість провалитись.

І я жую вже ряд тисячоліть

Той шмат черствий, мій друже милий!

Ніхто з людей, з колиски й до могили,

Старої закваски ніяк не міг стравить.

Повір мені, для себе сам

Бог сотворив цей світ, як цілість;

Він в вічнім світлі сяє там,

Нам дав лиш пітьму, ну а вам

І день і ніч послав, як милість.

Але. тут є «але» одно.

Мистецтво довге, вік короткий,

Ти б мусив знати це давно.

Нехай який-небудь поет солодкий,

У мріях смілий, у серці кроткий,

Для тебе аж у хмари зайде,

Найкращі якості там найде;

Ти будеш сміливий, як лев,

І, як сайгак, прудкий,

Як півдня син, яркий, палкий,

Як сіверяк, кріпкий.

І будеш ти зразком лицарства

І водночас верхом лукавства,

Зумієш пристрастю палати

І розраховано кохати.

Таку прояву високосну

Значу я знаком мікрокосму.

Хто ж я такий, що досягти

Я мрії людськості не можу,

Якою душу я тривожу.

Не радує мене тих знань скарбниця,

Що я збирав на протязі років.

Я ніби й ріс – а добре придивиться,

То духом я ні крихти не зміцнів;

Не став я ні на волос вищий,

До безконечного не ближчий.

Мій друже, дивишся на речі

Ти якось надто по-старечи;

Ні, треба діяти не так,

Поки в житті ми чуєм смак.

Мерщій покиньмо всі думки

І в світ пориньмо навпрямки.

Ось тільки я дмухну югою –

Легенько скрізь летітиметься нам!

Поздоровляю вас з новим життям!

Мефістофель привів Фауста в Авербахів склеп у Лейпцигу, щоб він подивився, «як весело живе гульвіса». Але гультяйське життя не звабило Фауста. Тоді Мефістофель веде Фауста на відьмину кухню, яка зображена за відомими в той час картинами Брейґеля чи Теньє. У дзеркалі Фауст бачить образ Єлени Троянської і згоджується пройти обряд омолодження. Завдяки відьомським чарам він став молодшим на тридцять років. На вулиці помолоділий Фауст залицяється до незнайомої дівчини. Це Маргарита, що йшла зі сповіді й рішуче відкинула загравання невідомого шляхтича. Фауст вимагає від Мефістофеля, щоб біс здобув йому вподобану дівчину. Мефістофель говорить, що в нього немає влади над Маргаритою, оскільки душа її безгрішна, але обіцяє спробувати спокусити дівчину. Біс залишає у шафі Маргарити скриньку з прикрасами. Дівчина знаходить її та приміряє золоті прикраси, які їй дуже сподобалися. Мати примушує доньку віддати священику несподівану знахідку, бо «неправе добро душу бентежить, збурює кров». Фауст вимагає від Мефістофеля, щоб він дістав дівчині інші прикраси. Маргарита приносить сусідці Марті, що не один рік чекає чоловіка, який пропав, ще одну скриньку з коштовностями, яку знайшла в себе в кімнаті. Марта радить їй нічого не говорити матері, щоб вона і ці прикраси не віднесла священику. Маргарита убирається в золото, і в цей час до будинку Марти заходить Мефістофель, який вітається з дівчиною, як зі шляхетною панною. Він сповіщає Марту про смерть її чоловіка і про свою готовність засвідчити в суді його кончину, а також домовляється з нею про вечірнє побачення в саду.

Маргарита під руку з Фаустом, а Марта з Мефістофелем гуляють по саду.

Я бачу, ви, жалкуючи мене,

Знижаєтесь – мені аж сором.

Життя, напевне, мандрівне

Навчило вас не буть суворим.

Не для таких досвідчених людей

Убожество моїх простих речей.

Один твій зір, одне слівце твоє –

Чи ж де дорожча мудрість є? (Цілує їй руку.)

Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?

Вона негарна, шкарубка.

Мені доводиться усього пильнувати,

А мати строга ще така.

Аби з очей, то вже й з думок.

Хоч ґречність вас і прикрасила;

У вас розумних друзів сила,

Мені до них – як до зірок.

О серце, вір, те, що розумним звуть –

То інколи обмеженість пуста.

Ах, свята невинність, простота –

Ніяк собі ціни не пізнають!

Сумирність, лагідність – що краще

Ці найкоштовніші з окрас.

Хоч раз мене згадайте при нагоді,

А я про вас гадатиму всякчас,

Не часто ходиш ти гуляти?

Та в нас хазяйство не яке,

Але, нівроку, клопітке:

В нас наймички нема; сама вбирай у хаті,

Сама вари й печи, сама і ший, і мий,

А мати в мене ще такі чепуркуваті,

А стан у нас не дуже і скрутний;

Таки не гірш, як у людей, достаток:

Од батька нам оставсь порядний статок –

Будинок свій, садок при нім густий.

Тепер уже спокійні дні настали;

В солдатах 1 братик мій,

Мені з тим дитинчам був клопіт немалий,

Та я б воліла з ним возитися і далі –

Таке, як ти, було, мов янголя.

Мене любило дуже те маля.

Воно знайшлось уже по смерті тата.

А мамі тяжко так прийшлось –

Вже думали, що їй більш рясту

Але таки очуняла якось.

Куди вже їй було гадати

Те пташенятко годувати!

От я й давай його тоді

Поїть на молоці й воді.

В моїх руках воно й росло –

Таке гарнесеньке було.

Ти щастя чистого зазнала.

Та й горя гіркого немало.

Вночі, було, по десять раз встаю

Я до колиски немовляти;

Й візьму до себе, і давай люляти;

А як кричить, беру я лялечку свою

Та й ну по хаті взад-вперед гуляти.

1 Брат Гретхен, як і чоловік Марти, – ландскнехт, найманий солдат.

Мефістофель і Фауст перед входом до винарні. Скульптор Матьє Молітор. Лейпциг

Склеп Авербаха був місцем гулятики лейпцизьких студентів; свого часу вчащав туди і Ґете. У трактирі були дві фрески, з яких одна зображувала студентський бенкет з участю Фауста, а друга – Фауста, що летить верхи на діжці (примітка М. Лукаша).

А вранці вже над ночвами стою,

А там базар, а там в печі попорай –

І так щодня, сьогодні, як і вчора.

Отак-то, паночку, доводиться усяк.

Зате вже всмак їси і спочиваєш всмак.

То ти мене впізнала враз,

Як тільки ми зайшли до вас?

Ви ж бачили, як очі я спустила?

І ти мені зухвальство те простила,

Що я тебе так зачепив,

Коли на вулиці зустрів?

Мене тоді аж кинуло у кров,

Бо зроду я ще не ходила в славі;

Я думала: невже в моїй поставі

Нечемне щось, нахабне він знайшов,

Що він до мене прямо так підходить

І жарти, мов із дівкою, заводить!

Признаюся, щось у мені в той час

Озвалось в вашу користь мимовільно;

Я гнівалась сама на себе сильно,

Що гнівалась не дуже я на вас.

Гетьте лиш! (Зірвала айстру і обриває пелюсточки один по одному.)

Це що? Вінок плести?

Вам все на сміх звести. (Обриває пелюстки і щось шепоче.)

Маргарита (ворожить далі)

Любить – не любить, любить – не любить. (Зриваючи останній пелюсточок, по-дитячому радіючи.) Любить!

Так, дитино! І це слово квітки

Хай буде словом Бога. Любить!

Ти знаєш, що це значить? Любить!

(Схопив її за обидві руки.)

О, не лякайсь! Нехай мій зір,

Хай потиск рук тобі те скаже,

Що словом не сказать.

Віддатись повністю, й блаженства

Зажить, що вічним бути мусить!

Вічним! Кінець його – то був би розпач!

Ні, без кінця! Без кінця!

Маргарита стискає його руки, випручується і тікає. Він стоїть хвилю в задумі, потім спішить за нею.

Так, нам додому час.

Я довше б вас лишитися просила,

Але лихі тут люди в нас,

Неначе їм нема другого діла, –

Розглядують, що робиться в сусіди,

І пустять поговір, – хоч хай хто як живе.

Десь аж у тій алеї.

Він закохавсь у неї.

Вона у нього. Діло світове!

На побаченні Маргарита цікавиться, чи вірить Фауст у Бога, та признається, що їй не подобається Мефістофель, якого вона «боїться душею» і не може при ньому молитися. Дівчина бідкається, що їй уночі важко зустрічатися з коханим через матір. Фауст дає Маргариті зілля і просить додати кілька крапель до пиття. Дівчина переживає, щоб вони не нашкодили матері. Фауст запевняє, що все буде добре. Валентин, брат Маргарити, вночі біля дверей сестри помічає Фауста і Мефістофеля. Намагаючись покарати тих, хто знеславив його сестру, він б’ється на шпагах із Мефістофелем. Коли чорт вибив зброю з рук Валентина, Фауст проштрикнув солдата. Мефістофель і Фауст, злякавшись суду, тікають. Помираючи, Валентин проклинає сестру і звідницю сусідку Марту.

ПОХМУРИЙ ДЕНЬ. ПОЛЕ 1

Фауст, дізнавшись, що Маргарита у в’язниці, дорікає Мефістофелю, який це від нього приховував. На вимогу врятувати дівчину диявол зауважує, що саме він, Фауст, її занапастив. Мефістофель погодився допомогти: він приспить сторожу, а Фауст добуде ключ від в’язниці й виведе звідти Маргариту. Мефістофель буде наготові з чарівними кіньми.

Фауст з низкою ключів і лампою перед залізними дверима.

1 Написано до 1775 р. Це – єдина прозова сцена, що залишилася з «Прафауста» неперевіршованою.

2 Сцена була спочатку написана прозою (до 1775 р.) і значно пізніше перевіршована.

Джозеф Фей. Фауст і Мефістофель. 1848

Знов біль мене проймає незборимий,

У серці знов весь біль всіх серць

Тут, тут вона, за мурами сирими

Карається за свій безгрішний гріх!

Ти боїшся ввійти до неї?

Ти страшишся вини своєї?

Йди, не гайся! Смерть іде на поріг.

Кидається до замка. Зсередини чути спів.

Моя мати, ледащо 1 ,

Мій батько, гультяй,

А сестричка мала

Кістки в зелений гай;

Я пташечкою полинула –

Не думає вона, що милий тут,

Соломи шелест чує, брязкіт пут. (Входить.)

Маргарита (ховаючись у солому)

Ой горе! Йдуть. Ой смерть, не йди.

Цить, цить! Я випущу тебе на волю.

1 «Моя мати, ледащо. » – це пісня з німецької народної казки про дівчину, замордовану злою мачухою.

Маргарита (кидаючись йому до ніг)

Коли людина ти, згляньсь на мою недолю!

Та не кричи, сторожі не збуди! (Схоплює кайдани, щоб відімкнути.)

А хто ж тобі цю владу дав

Крові вночі вже зажадав.

Ой зжалься, встигнеш ще скарати!

Чи ждати ранку тобі шкода? (Встає.)

Я ж молода ще, молода!

Я гарною була, і в тім причина смерті.

В мене був дружок, а тепер нема,

Хтось порвав вінок, квіти поламав.

Ой, пусти! За що така насила?

Пощади! Що я тобі зробила?

Вчуй мою благальну річ.

Та я ж не бачила тебе й навіч!

Чи ж виживу я цю стражденну ніч!

Тепер твоя тут воля, кате.

Дай хоч дитя погодувати,

Всю ніч воно ще тут було;

Вони взяли його, мені на зло,

І кажуть, що я вбивця немовляти.

І я безрадісно помру.

Пісень про мене співають.

То нелюди – шакали.

Вони ту казочку стару

До мене приклали.

Фауст (падає їй до ніг)

Тобі до ніг упав коханий,

Прийшов розбить твої кайдани.

Маргарита (кидається до нього)

Усім святим повинні помолиться ми!

Дивись! Під східцями

Рикає, мов звірюга!

Я чую голос друга! (Зривається на ноги, кайдани спадають.)

Де він, де? Я вчула слово кличне!

Вільна я! Зникає тло темничне!

Швидше, швидше пригорнути,

Упасти на груди!

Крикнув він: «Гретхен!» Той голос

Крізь регіт глумливий і скрегіт зубовний,

Крізь ревіт пекельний, диявольський

Той голос коханий впізнала я враз!

Це ти! Ох, ще скажи! Ще раз! (Обіймає його.)

Це він, це він! Не стало мук, образ,

І тьми тюрми, й кайданів, і недолі.

Це ти! Я знов на волі!

Дивись, ось тая вулиця,

Де вперше ми ззирнулися,

А ось і той садок,

Де з Мартою тебе я ждала в вечорок.

Фауст (хоче вивести її)

Маргарита (пестить його)

І я тут лишусь, як ти лишишся!

То нам на волі не бувать.

Ти що? Не вмієш цілувать?

Зі мною тільки розлучився,

Вже й цілуватись розучився?

Чому ж такий страшний тепер став?

А ти ж було речами і очами

До мене небо прихиляв,

І цілував-заціловував до нестями.

Бо цілуватиму тебе! (Обіймає його.)

Ой! Уста твої холодні і німі!

Не стало кохання

Хто відняв його? (Одвертається.)

Ходім! За мною! Люба, схаменись!

Люблю тебе стократне, як колись,

Молю тебе, за мною лиш іди!

Рідну неньку з світу я звела,

Втопила рідне дитя.

Твоє й моє було в нім життя.

Твоє. Це ти? Чи, може, ні?

Дай руку мені! То це не вві сні?!

Люба, мила рука! – Ой, вона ж вогка!

Обітри! Здається, мов

Боже! Кого ти заколов?

В піхви сховай свій меч,

Що було – те пройшло, тому край!

Маргарита Ні, будь живий і цілий,

Мусиш упорать могили;

Готуй для кожного ямку

Матері – кращу містину,

Поруч із нею – сину,

А мені – чуть в стороні,

Недалеко од рідні!

А дитинку мені по праву грудь,

Більш там нікому не бути! –

Тебе до серця горнути,

То було щастя – повік не забуть!

Але його вже більш не вернути,

Порив мій до тебе чимсь ніби скутий,

Ніби ти хочеш мене відштовхнуть;

А все ж – це ти, і добрий, як завжди.

Ти ж бачиш, це я. Іди ж, іди.

Коли нас жде там вічний дім,

Тоді ходім, ходім!

Піду я в тихий той куток,

І далі – ні на крок.

Ти йдеш? О Генріху, коли б і я могла.

Ти можеш, аби хіть!

Глянь, двері вже відкриті.

Нема мені надії на цім світі –

Впіймають скрізь, куди б я не втекла!

Ой тяжко-важко ходить попідтинням,

А ще до того з нечистим сумлінням.

Ой тяжко-важко в чужині блукати,

І щогодини ждати розплати!

Я лишусь з тобою!

Дитя рятуй скоріш!

Воно ще виринає,

Один лиш крок – і вільна ти!

Коли б нам мимо гори пройти!

На камені там моя мати сидить,

Аж жах шибає мною!

На камені там моя мати сидить,

Ні, вже не кива. – ой, важка голова.

Спить – не проспиться, жива – нежива.

Спить, щоб ми вдвох раювали.

Щасні ті хвилі бували!

Мефістофель (на порозі)

Швидше! Бо тут вам хвилина остання.

Годі вагання й словами змагання.

Коней моїх здригання

День провіщає близький.

Хто це, хто це такий?

Він! Він! Прожени!

Чого він прийшов сюди з глибини?

Суд Божий буде мене судить!

Мефістофель (до Фауста)

Ходім! Бо кину тут тебе із нею!

Боже, зжалься над рабою твоєю!

Ви, херувими і серафими,

Мене осініте крильми благими!

Генріх! Який ти страшний!

Мефістофель (до Фауста)

Мерщій! (Зникає з Фаустом.)

Голос (зсередини, завмираючи)

Частина друга

Мефістофель привів Фауста до цісарського двору, де панував безлад через збідніння скарбниці. Чорт, що видавав себе за блазня, запропонував увести до обігу паперові гроші, заставою яких оголосили скарби, які в різні часи закопали в землю їхні власники. Обдурене населення охоче витрачало ці гроші на розваги.

Мефістофель вручив Фаустові чарівний ключ, що дав можливість проникнути у світ поганських богів і героїв і викликати Паріса й Гелену, що уособлюють чоловічу і жіночу красу.

Далі Мефістофель із Фаустом опинилися в колишньому кабінеті Фауста. Старанний Вагнер, чекаючи повернення вчителя, створив людину Гомункула. Гомункул, Фауст і Мефістофель опинилися в античній добі. Гомункул краявся через те, що не міг вирватися зі скляної колби, де народився. Спроба вивільнитися закінчилася трагічно: колба розбилася, і від Гомункула залишилося тільки сяйне світло.

Гелена хотіла потрапити в палац Менелая у Спарті, але таємничі сили не дали їй цього зробити. Вона зустріла Фауста. У них народилася дитина, позначена геніальністю. Однак прекрасний Евфоріон прожив недовго: він вирішив злетіти до небес, стрибнув із високої скелі і впав до ніг батьків. Зусиллями Мефістофеля Фауст опиняється в Середньовіччі. Він намірився побудувати греблю, щоб захистити велику частину суші, яку заливає морський приплив, і зробити з неї оазу з каналами, чудовими садами і пишним замком. Це не до вподоби Філемону і Бавкіді, які там мешкали і не бажали переселитися на пропозицію

1 Врятована! – дописано в остаточній редакції. Указує на символічну роль Маргарити в трагедії.

Фауста в інше місце й затишнішу оселю. Фауст, якому дошкуляв дзвін каплиці, що у ній молилися ці двоє старих, звернувся до Мефістофеля, щоб той допоміг упоратися з упертюхами. Мефістофель разом з охоронцями вбив їхнього гостя, Філемон і Бавкіда через потрясіння померли, від випадкової іскри зайнялася їхня оселя. Фауст не бажав загибелі людям, він у розпачі, знову постарів, осліп, відчуває, що життя добігає кінця. Всі його думки – про зведення греблі. Почувши голоси і стукіт заступів, зрадів, адже здійснюється його мрія. Фауст не міг бачити, що це не будівельники працюють, а лемури, злі духи, які за вказівкою Мефістофеля копають йому могилу.

Край гір лежить гниле багно,

Весь край струїть грозить воно;

Його ми мусим осушити

І тим наш подвиг довершити.

Мільйонам ми настачим місця тут –

Стихію зборе їх свободний труд.

Простеляться лани широкополі,

Стада рясні заграють на роздоллі,

Круті горби зведе трудящий люд,

Укриє їх узорами споруд –

І заживе в цім краї, як у раї.

Нехай лютують хвиль скажені зграї,

Хай спробують де греблю ту прорвать –

Здолає гурт прорив затамувать.

Служить цій справі заповідній –

Це верх премудрощів земних:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільному краю,

Я міг би в захваті гукнути:

Спинись, хвилино, гарна ти!

Ніяка вічність не поглине

Мої діла, мої труди!

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя.

Фауст заточується. Лемури підхоплюють його і кладуть на землю. Мефістофель задоволений. Та в останню мить ангели, обдуривши його, забрали душу Фауста прямо з-під носа диявола. Мефістофель оскаженів і прокляв сам себе. За межею земного існування врятована Фаустова душа зустрілася з душею Гретхен, що стала його провідником у потойбічному світі.

Переклад із німецької Миколи Лукаша

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ПЕРЕКЛАДАЧА

МИКОЛА ЛУКАШ

Микола Лукаш (1919-1988) – видатний український перекладач і унікальна особистість. Його життя оповите легендами та містифікаціями. Унаслідок потрясіння, пережитого під час «розкуркулення», коли Лукашів вигнали з власної хати, Микола до п’яти років не розмовляв. А якось утік із циганами і повернувся за кілька днів, жваво белькочучи їхньою мовою.

Ще в школі М. Лукаш зацікавився трагедією Ґете «Фауст» і почав працювати над її перекладом, який закінчив у Харкові, навчаючись в інституті іноземних мов. Академія наук Німеччини визнала його переклад найкращим у світі.

Коли Івана Дзюбу засудили за книжку «Націоналізм чи русифікація?», Микола Лукаш звернувся до влади і запропонував замість нього ув’язнити себе. За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, звільнили з роботи та заборонили друкувати переклади. Лукашеві радили визнати помилковість свого листа, однак він категорично відмовився це зробити. У 1986 р. М. Лукаша поновили у Спілці письменників, готувався до друку великий том його перекладів «Від Боккаччо до Аполлінера» (1990), якого Майстер так і не дочекався.

У МИСТЕЦЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Історія доктора Фауста, розказана Й.-В. Ґете, привернула увагу багатьох митців, зокрема композиторів-романтиків. Франц Шуберт, Гектор Берліоз, Ференц Ліст – ось далеко не повний перелік видатних музикантів, які створили власні інтерпретації трагедії Ґете. Був серед них і французький композитор Шарль Ґуно (1818-1893). Його опера «Фауст» стала першою ліричною оперою, яка визначила високі професійні стандарти у цьому музичному жанрі.

Однак шлях до успіху творіння Ш. Ґуно був довгим і тернистим. Паризький Національний будинок опери відмовився ставити «Фауста», бо начебто вистава була недостатньо видовищною. Адміністрація Ліричного театру вважала, що вона не зацікавить глядачів, оскільки саме в цей час ішла однойменна драма іншого автора, але все-таки погодилася на постановку в 1859 р. Спочатку опера великого успіху не мала, хоча йшла на сценах театрів Німеччини, Бельгії та Франції. Лише через десять років, після прем’єри в паризькій «Гранд Опера», публіка оцінила її належним чином. Ставили оперу Ґуно і в Харківському національному оперному театрі імені Миколи Лисенка. У цій виставі брали участь видатні українські оперні співаки: Анатолій Солов’яненко (молодий Фауст), Анатолій Кочерга (Мефістофель), Анатолій Мокренко (Валентин). У 1982 р. студія «Укртелефільм» зняла фільм-оперу «Фауст».

Василь Сліпак (1974-2016)

Арія Мефістофеля була улюбленою в репертуарі талановитого співака Василя Сліпака, який поклав на вівтар служіння Україні не лише свій талант, а й життя: він загинув на сході України, боронячи батьківщину від проросійських бойовиків. Саме з огляду на виконання арії Мефістофеля він і отримав свій позивний – Міф.

• 1. Визначте жанрові особливості твору Ґете «Фауст». Як пов’язана його публікація зі статусом німецької літератури в загальноєвропейському літературному процесі?
• 2. Як довго тривала робота над текстом «Фауста»? Про що це свідчить?
• 3. Визначте джерела образу Фауста та прокоментуйте його варіанти, хто він: маг, поет, науковець, шарлатан? Як ви думаєте, чому Ґете зацікавився саме цим образом?
• 4. Визначте і проілюструйте цитатами коло проблем, порушених у першій частині «Фауста».
• 5. Як ви розумієте вислови: «Хто йде вперед, той завше блудить» та «В душі, що прагне потемки добра, // Є правого шляху свідомість»?
• 6. Яку роль у творі відіграє «Пролог на небі»?
• 7. Як ви інтерпретуєте сцену перекладу Фаустом «Євангелія від Іоана»? Як впливає на сприйняття заміна лише одного слова у цьому фрагменті з Біблії? Як це характеризує самого Фауста?
• 8. Заповніть таблицю, використавши інформацію з підручника та інших джерел.

Варіант перекладу Фаустом рядка «Євангелія від Іоана»

Значення перекладеного рядка

«Було в почині СЛОВО. »

«Була в почині МИСЛЬ. »

«Була в почині ДІЯ. »

• 9. У чому розчарувався Фауст і до чого він прагне? Чому народна шана викликає в нього роздратування?
• 10. Чому Фауст пішов на угоду з дияволом?
• 11. Як ви розумієте вислів: «Я – тої сили часть, // Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого»? Що доброго зробив Мефістофель? Відповідь аргументуйте.
• 12. Через які спокуси проводить Мефістофель Фауста в першій частині? Чи вдалося дияволу досягти своєї мети?
• 13. У чому суть протистояння Фауста й Мефістофеля? Чи є в цих образах щось спільне? Чому їх вважають вічними?
• 14. За першої зустрічі Фауста з Маргаритою Мефістофель відмовився допомагати у звабленні дівчини, бо не мав над нею жодної влади. Як диявол проник у душу дівчини?
• 15. Яким було життя Маргарити до зустрічі з Фаустом? Як воно змінилося під впливом кохання? Які почуття викликає образ Маргарити у вас? Чому?
• 16. Порівняйте ставлення Маргарити до Фауста і Фауста до Маргарити. У чому полягає відмінність?
• 17. Чому Фауст покинув Маргариту? Чому знову повернувся по неї до в’язниці? Чи кохав він дівчину? Відповідь аргументуйте.
• 18. Чому Маргарита, засуджена до страти, відмовилася втекти з в’язниці?
• 19. Доберіть цитати до характеристики образів Фауста, Мефістофеля, Маргарити.
• 20. Чи зробив особисто Мефістофель щось злочинне в першій частині твору? У чому полягає його роль?
• 21. Чому Мефістофель, обеззброївши Валентина, запропонував саме Фаустові завдати йому фатального удару?
• 22. У чому полягає звабна й згубна сила Мефістофеля?
• 23. Чому душу грішниці Маргарити було врятовано? А чому врятовано душу грішника Фауста?
• 24. Підготуйте мультимедійну презентацію «Герої Ґете і світова художня культура» з використанням фрагментів художніх і мультиплікаційних фільмів, знятих за творами письменника.
• 25. Підготуйте мультимедійну презентацію інтернет-мандрівки «Шляхами Ґете», а також знайдіть і вмонтуйте в показ меморіальні знаки, які увічнюють пам’ять про нього.
• 26. У 1827 р. Ґете обрали почесним членом Ради Харківського університету. Підготуйте повідомлення про цей факт.
• 27. Порівняйте музичні фрагменти: класичне та рок-виконання фрагментів опери Шарля Гуно «Фауст».

ВІДЛУННЯ

Максим Рильський

Війнулася фіранка на вікні,

Рожевим сяйвом спалахнувши раптом.

І вітер у вечірній тишині

Побіг по улиці за синім клаптем.

Там, за вікном, схилився над столом

Дівочий тихий, променистий профіль,

А серед площі дивляться на дом

Старі знайомі: Фавст і Мефістофель.

Собор послався тінню по землі,

Під ним коти снують, немов примари,

І круглоокий сичик на шпилі

Їм посилає безнадійні чари.

Плащі в пилу, ступіли леза шпаг,

Бажання розгубилися в завії,

Та дивляться з надією в очах,

Як молода фіранка рожевіє.