Зміст:
Що таке Вологоша
Всі словники Тлумачний он-лайн словник української мови «СЛОВНИК.УКРЛІТ.ORG» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.
волошка
ВОЛО́ШКА 1 , и, ж. Польова трав’яниста рослина із синіми квітками, що росте переважно серед озимих культур. Там дивлюсь — жита колосіють, волошки блакитніють (Барв., Опов. 1902, 352); І знову її [Чайчихи] приморожені очі, наближаючись до вічної пітьми, бачать рухливе золото спілих хлібів, між якими краплинками неба голубіють волошки (Стельмах, І, 1962, 293); // Квітка цієї рослини. Вся голова в Василини була кругом заквітчана синіми волошками (Н.-Лев., II, 1956, 36).
ВОЛО́ШКА 2 див. воло́хи.
Волошка, ки, ж.
1) Валашка, румынка. А в дівчини та чорнії брови, як у тії волошки.
2) Раст. а) василекъ, Centaurea cyanus L. Вх. Пч. I. 9. ЗЮЗО. I. 116. Ой у мене на городі зацвіли волошки. Н. п. б) Trifolium alpestre L. ЗЮЗО. І. 139.
3) Крымская бѣлая овчина, грубошерстная, крупная. Вас. 154. Ум. Волошечка.
воло́шка (зменшено-пестливе — воло́шечка) = блава́т — польова трав’яниста рослина із синіми квітками, що росте перев. серед ярих і озимих культур, а також квітка цієї рослини; у народній уяві — символ життя, молодості, краси, скромності, простоти, доброти (вплітали її у віно́к наді́ї — див. віно́к); одна з дванадцяти квіток повного українського вінка; у весільних піснях та обрядах символізувала дівочу ніжність і честь; з пучка волошок робили весільний світильник, і його тримала світилка; квітами прикрашали весільне гільце; цвіте у червні-липні; широко використовується в народній медицині, передусім проти очних хвороб. Ой у мене на городі зацвіли волошки (пісня); Шукав волошечок у полі (Л. Глібов); В нього очі, як волошки в житі (А. Головко); Коло хати Зацвіли блавати (пісня); Тут пиярниця ме рости, синій блават ме цвісти (коломийка).
Волохи України. Хто вони?
Волохи живуть на території сучасного Закарпаття з XIII століття. Втім, цю унікальну етнічну групу зовсім не тримає минуле. Адже єдиної офіційної версії їхнього походження не існує й досі, а самі вони своєї історії майже не знають — переповідають лише те, що чули від батьків та дідів-прадідів. Вони мають великі сім’ї, опікуються справами громади, майстерно працюють з деревиною, чудово знають українську (хоча вдома говорять місцевим діалектом румунської мови) і живуть сьогоденням.
У продовж історії високогірні пасовиська південного узбіччя Карпат приваблювали численні народи. Поки навколо руйнувались й створювались імперії та нації, тут займались скотарством та жили з лісів, передаючи свої знання та ремесла з покоління в покоління, і так до сьогодні. Так на Закарпатті збереглася культура волохів. Нащадки колись напівкочових груп волохів-скотарів продовжують говорити специфічним діалектом румунської мови та займаються традиційним ремеслом — працюють із деревиною. Проте, звідки й коли вони прийшли та чому вирішили «осісти» саме тут, досі є таємницею як для науковців, так і для самих волохів — їхня історія передавалася із вуст у вуста, і згодом забулася.
Обава. Робити ложки
Олена сидить на низькому стільчику в невеличкій майстерні, що прилягає до хати. В неї за спиною полички з інструментами та бляшанками, на стіні висить старе велосипедне колесо. Її чоловік Володимир Волошин рубає сокирою плахи. На вимощеній дошками підлозі — обрізки деревини, бруски та готові дерев’яні ложки.
— Що люди старі робили, то й ми тепер робимо.
Для родини майстрів, як і для багатьох волохів Обави, виготовлення ложок — сімейна справа, яка приносить основний дохід.
— Ложки, лопатки із дерева знаємо як робити. Лиш це й робимо.
Щодня подружжя Волошиних робить по 40-50 ложок, щоб наступного ранку везти їх на базар. Це важкий та багатоетапний процес.
— Заготовки робить чоловік. Іде у ліс по деревину, робить заготовки з круглого дерева.
Володимир спершу рубає плахи сокирою. Потім сідає на стілець поряд із дружиною, бере сокиру за головку та починає «вичищати» прямокутні бруски лезом. Він стинає смуги дерева, щоб вийшла вузька та довга ручка; далі знімає маленькі тріски в ширшій частині, де буде черпало (заглибина).
Олена обтесує заготовки звичайним ножем: спочатку вирізає перемичку, надає округлої форми черпалу, потім згладжує ручку. Час від часу посміхається й говорить до чоловіка місцевим діалектом румунської мови.
— Румунською говорити нас навчили мама й тато. Вони жили тут, як і всі наші предки.
Тож волохи Закарпаття двомовні: місцевим діалектом румунської спілкуються всередині громади, а українською — поза її межами:
— У нас діти вчать дві мови: українську і румунську. Вдома румунською говорять, а як дитина йде в дитсадок, до школи, треба щоб знала українську, за себе щоб могла постояти, сказати вчительці все.
Традиційному ремеслу волохи вчаться змалечку від батьків. Ложкар Юрій Сімочко з Обави ложкарству навчився від батька і тепер передає набуті знання синові:
— В мене менший син навчився це робити, а старший уже не захотів. А менший знає як ложки робити.
Мова та ремесло — ледь не єдине, що залишилось від волоських звичаїв:
— Паску держиме як всі українці. Паску, Різдво, свята, а так наших традицій немає у нас. Просто робимо, як усі. Тоті-во на заробітки їдуть, наприклад, а ми з ложками так.
Місцеві майстри розповідають, що раніше у волоських селах робили також корита та миски, але зараз лишилися тільки ложкарі:
— То старі люди знали як їх робити, а молодь — ми вже того не робимо, лише ложки і всьо.
Марія Волошина, тітка Олени пояснює, що причина — збіднілі природні ресурси:
— То давно ліси були, возили люди (деревину. — ред.). А тепер вже немає — ліси повирубували. На корито, наприклад, велике, деревини вже немає, тільки на ложечки. З того корито не зробиш.
Тож, тепер у невеликих волоських громад на Закарпатті з традиційних ремесел волохи займаються ложками. Технологія в усіх майже однакова. Чоловіки вирубають заготовлення з верби, тополі, осики або ж з липи. Потім зачищають: хто сокирою, як чоловік Олени, хто спеціальним кривим ножем, що має зручні вигини для обробки черпала ложки, або лижкою — округлим різаком для вирізання заглибини в ложці. Залишається обтесати й згладити шкарубку поверхню майже готових ложок. Це зазвичай роблять жінки. Наступного дня вони везуть продавати свої вироби на базар. Олена розповідає, що визначеного місця торгівлі у волохів немає, вони їдуть на базари в різних містах України:
— Київ, Житомир, Львів, Стрий, Калуш, Франківськ, Ужгород, Чоп — усюди! Берегове, Свалява, Воловець, Славськ, Скотарське — всюди, всюди ходимо.
Проте, ні як волохи почали робити ложки, ні звідки вони прийшли, родині майcтрів, як і іншим волохам Закарпаття, невідомо.
Забута історія — не рідкість для кочових народів з усною культурою. Знання та спільні уявлення про минуле губляться, і за відсутності документальних джерел, з яких можна було б вчити свою історію, нащадки таких етносів не живуть минулим.
— Ми не знаємо. Нас тут так лишили, та так і обжилися.
Звідки волохи?
Походження волохів таємниця не лише для них, а й для наукової спільноти. Дослідники часто пов’язують назву етнічної групи із Валахією (або як її ще називають Волощиною) — історичним регіоном між Дунаєм та румунською частиною Карпат. До речі, саме із Волощиною пов’язана назва «волоського» горіха — ймовірно, саме звідти він потрапив до України.
На початку XIV століття Валахія була частиною Придунайського князівства Мунтенія. У XIX сторіччі Валахія об’єдналась із Молдавським князівством — іншою монархічною державою Придніпров’я на північ від Валахії. Таку теорію походження волохів представлено й у Великому тлумачному словнику української мови. Тут «волохи» — це назва середньовічного населення Придніпровських князівств і Трансільванії — славнозвісної батьківщини графа Дракули. Отже, волохи — це нащадки народу, з якого потім протягом XIX та XX століть утворювались румунська та молдавська нації.
Однак, це лише одна із версій, адже слово «волох» існувало ще за часів Римської імперії. В давньогерманській мові волохами називали мешканців романізованих провінцій чи Риму. Таких провінцій неподалік Карпат було кілька: Дакія та Моезія на території сучасної Румунії, Македонія та Фракія (територія сучасної Болгарії, Сербії, Греції та Туреччини).
Після Великого переселення народів, зокрема переходу слов’ян через Дунай (VI-VIII ст.), романізовані провінції занепали. Їхні мешканці — «арумуни», «дако-румуни», або «влахи» — перейшли до напівкочового способу життя: почали займатись скотарством та кожної весни відправлялися зі стадами на далекі пасовиська. У XI столітті візантійський автор Кекавмен називає їх «волохами Балкан». Прибічники теорії вважають волохів романізованим населенням Балканського півострова і гадають, що протягом Середньовіччя волохи рухались з Балкан на північ уздовж долини річок Сава й Велика Морава та, зрештою, перейшли Дунай. Далі частина їх дістались до Моравії — історичної області на південному сході сучасної Чеської Республіки. Інші оселились в Трансильванії, звідки в XIII ст. дійшли до Галичини, а потім і до Мараморощини — історичної області у Карпатах, яку сьогодні називаємо Закарпаттям.
Доказом правоти цієї теорії вважається поширення так званого «волоського права» на західноукраїнських землях у XIV-XV ст.
Однак, в середині XIV ст. відбулась вагома трансформація слова «волох». Тоді у сербському збірнику законів слово «волох» був синонімом слова «пастух». Таке ж значення зустрічається й у Моравії двома століттями пізніше. Тож, згодом етнонім «волох» перетворився на термін, який визначає не етнічність, а приналежність до певної соціальної групи, в цьому конкретному випадку до групи скотарів, пастухів. Така теорія майже унеможливлює ідентифікацію волохів Закарпаття, бо у Карпатах повсякчас було чимало груп, які займалися скотарством.
Волоське право
Звичаєве право, яке регулювало правовідносини сільського населення упродовж XIII-XVIII сторіч переважно у гірських селах, де займалися скотарством
Волохи Закарпаття
З огляду на таку невизначеність, сьогодні волохами вважають народи, які говорять східнороманськими мовами: арумунів, дакорумунів, мегленорумунів, істрорумунів та марлахів. Ця етнічна група заселила території Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, зокрема, поселення волохів є в Угорщині, Сербії, Хорватії, Македонії, Албанії, Греції та Болгарії. Іноді до цього переліку додають і Польщу.
В Україні волохи здебільшого живуть у селах на Закарпатті: Обаві, Мирчі, Вижниці, Порошкові. Існує лише одне поселення за межами Закарпаття — село Волоське у Дніпропетровській області, закладене у XVIII столітті полоненими з Валахії, яких звільнили запорізькі козаки.
Перевіреної інформації про те, що закарпатські волохи так само прийшли з Валахії, немає. Загалом, історична пам’ять волохів — сукупність уявлень та знань про спільне минуле, зникає. Тож не дивно, що їх тут плутають з іншими етнічними групами, зокрема із ромами.
Проте, таке порівняння базується на стереотипному ототожненні обох груп з молдаванами та румунами. Та з огляду на теорії походження волохів таке спрощення є хибним. Різниця між двома етносами помітна і без занурення в їхню історію.
На відміну від ромів, волохи Закарпаття все ж не живуть табором, мають цілком світлий відтінок шкіри, часто — світле волосся та очі. Волохи говорять діалектом румунської, можливо дакорумунською (за іншою версією — законсервованою літературною румунською XVIII ст.), яка ромам невідома.
Порошково. Родина Горбат
Василь, Сергій та Жана Горбат, волохи з села Порошково, які живуть поряд із ромським табором, підтверджують, що ці дві етнічні групи говорять зовсім різними мовами:
— Ми добре розуміємо румун. Їх дуже багато останнім часом приїжджає сюди. Мову румун розуміємо, а ромів — ні.
Село Порошково — найбільше волоське село в регіоні, наразі тут проживає понад дві з половиною тисячі волохів (а це наразі — майже половина усіх волохів України), і їхня чисельність досить швидко зростає:
— Чим далі, тим більше зростає кількість. У нас сім’ї великі, вісім-дев’ять дітей, десять. Один є старший дядько, то він двадцять дітей в сім’ї має.
Ранні заміжжя та великі родини — традиційні для волохів. Сім’ї зазвичай живуть поряд: батьки зводять будинки молодятам поряд зі своєю хатою. Тож дітей виховують всією родиною. Ще двадцять років тому волохи рідко віддавали дітей на навчання, малеча з раннього віку допомагала із хатніми справами та працювала. Сьогодні, розповідає Жана Горбат, всі діти відвідують місцеву школу, хоч і не всі завершують навчання:
— Я відходила одинадцять класів до загальноосвітньої української школи. Усі наші діти вчаться українською. Ну, не всі навчаються до одинадцятого класу. Є такі, хто до дев’ятого, є до восьмого, до сьомого класу. Є спад великий, бо дітей на зарабітки висилають, а до школи не хочуть так дуже віддавати.
Волохи змалечку залучені у життя родини. Це певною мірою пояснює згуртованість волоської громади. Неофіційним лідером для волохів є біров («суддя» угорською). Цікаво, що серед усіх поселень волохів на Закарпатті біров є лише в Порошкові. Проте, тут усі його називають бароном, певно роки сусідства з ромським табором даються взнаки. Жана та Василь Горбати розповідають, що першим біровом у Порошкові був їхній покійний батько. Брат із сестрою пригадують, що волохи в селі обрали його, тобто попросили очолити громаду:
— Він став тут бароном. Його люди поставили, тому що тут був хаос досить сильний. А батько взяв все в свої руки: дороги робив, самостійно все з людьми вирішував. Він знав до людей підхід, його дуже сильно поважали.
Біров у Порошкові не має реальних повноважень. Його неформальна юрисдикція розповсюджується лише на волохів, тоді як у селі живуть і українці, є сільський голова та органи місцевої влади. Власне, біров є такою собі сполучною ланкою, він представляє інтереси волоської спільноти та досягає порозуміння із «не волоською» частиною села.
Урок №35. Якою буває погода. Що таке погода. Де ми отримуємо інформацію про погоду. Як люди раніше передбачали погоду
Конспект уроку «Пізнаємо природу» 5 клас з використанням навчального посібника авторів Д. Біда, Т. Гільберг, Я. Колісник. Урок №35. Якою буває погода. Що таке погода. Де ми отримуємо інформацію про погоду. Як люди раніше передбачали погоду. Мета: ознайомити учнів із поняттям «погода», складовими елементами погоди; учити спостерігати за погодою свого краю; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами природи; виховувати розуміння важливості для людей знань про погоду та її зміни
Конспект уроку «Пізнаємо природу» 5 клас з використанням навчального посібника авторів Д. Біда, Т. Гільберг, Я. Колісник.
Урок №35. Якою буває погода. Що таке погода. Де ми отримуємо інформацію про погоду. Як люди раніше передбачали погоду.
Мета: ознайомити учнів із поняттям «погода», складовими елементами погоди; учити спостерігати за погодою свого краю; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами природи; виховувати розуміння важливості для людей знань про погоду та її зміни;
Очікувані результати: учень знає, що таке погода, її складники, досліджує погоду своєї місцевості; пояснює зміни погоди в різні пори року в Україні; робить висновки зі спостережень і досліджень разом з учителем або самостійно; систематизує та узагальнює інформацію.
Обладнання : мультимедійний комплект
1. ОК (організація класу)
Привітання вчителя і учнів. Створення позитивного психологічного клімату класу. Перевірка готовності до уроку. Перевірка присутніх.
2. АОЗ (актуалізація опорних знань)
– Які гази входять до складу повітря?
– Як змінюється склад повітря під час дихання?
3. МНД (мотивація навчальної діяльності)
Щодня кожного/кожну з нас цікавить, якою буде погода. Адже вона впливає на наш настрій, вибір одягу та вносить корективи у наші плани. У сонячну, безвітряну погоду можна пограти з м’ячем, покататися на велосипеді, скейтборді або допомогти батькам на присадибній ділянці. У негоду – плани змінюються.
4. ВНМ (вивчення нового матеріалу)
Старослов’янське слово «погода» походить від слова «год», тобто те, що повторюється щороку.
Погода – стан нижнього шару атмосфери у певному місці та у певний час.
Люди здавна цікавилися погодою. Адже від неї залежить і врожай і вилов риби, і своєчасне доставлення вантажу, і похід у ліс за грибами, і стан здоров’я людини, і, звичайно, наш настрій. Тому спостереження за погодою та її прогнозування існує стільки, скільки існує людство.
Поясни, як ти розумієш слова англійського письменника Джона Раскіна. Яку погоду полюбляєш ти? Чому?
«Сонце радує, дощик освіжає, вітер бадьорить, сніг наповнює серце веселощами: не буває поганої погоди, а є тільки різновиди хорошої».
Підбери прикметники, якими можна описати погоду
Де ми отримуємо інформацію про погоду
Показники погоди можуть змінюватися упродовж дня, години і навіть через декілька хвилин. Також вони різняться у різних місцях. Усі показники між собою тісно взаємопов’язані. Зміни погоди відбуваються лише в нижньому шарі повітряної оболонки.
Постійні спостереження за погодою ведуть на метеорологічних станціях, які розташовані по всій земній кулі. Отримані дані допомагають ученим складати прогноз погоди (передбачення). У будь-яку погоду кожні три години синоптики проводять спостереження, записують показники різноманітних метеорологічних приладів.
Скористайся сайтом Rp5.ua і дізнайся, яка погода буде сьогодні після уроків (о15:00 год) у твоєму населеному пункті. Запиши отриману інформацію в календар погоди. Ці дані є показниками, якими характеризують погоду. З’ясуй, чи не зміняться показники погоди о 21:00 год
Щоб глибше зрозуміти погоду, використовують сучасне обладнання (мал.135 у підручнику): метеозонд, метеорологічний радіолокатор, науково-дослідні судна, штучні супутники.
Метеорологічні прилади :
термометр – вимірює температуру повітря,
опадомір – вимірює кількість опадів,
снігова рейка – вимірює висоту снігового покриву,
психрометр – визначає вологість повітря,
флюгер – визначає напрямок і швидкість вітру,
барометр – анероїд – вимірює атмосферний тиск.
Для чого потрібний прогноз погоди. Спостереження за погодою потрібні у повсякденному житті та господарській діяльності людини. Прогноз погоди важливий для забезпечення безпеки руху потягів, автомобілів, кораблів, польотів авіатранспорту, для проведення посівних робіт й попередження про небезпечні погодні явища, такі як заморозки, град, зливи, урагани тощо.
Які небезпечні природні явища доводилося тобі спостерігати у своїй місцевості?
Місцеві метеостанції вісім разів на добу знімають показники з метеоприладів і передають ці дані в обласні гідрометцентри та Укргідрометцентр (м.Київ).
Як люди передбачали погоду. Здавна український народ визначав погоду, спостерігаючи за небесними світилами, стихіями, рослинами, поведінкою тварин. Усі прикмети можна поділити на довгострокові і короткострокові. Довгострокові давали прогноз на окремі пори року. Короткострокові народні прикмети давали змогу прогнозувати погоду на найближчий час. Мисливці орієнтувались на прикмети, вирішували – йти чи ні на полювання, подорожні знали – варто чи ні вирушати у далеку путь.
Передбачення погоди тільки за однією чи двома місцевими ознаками ненадійне. Доцільно зіставити калька прикмет водночас.
Спостерігай за погодою. Прочитай народні прикмети та спробуй їх перевірити.
Зима малосніжна – літо посушливе.
Взимку сухо й холодно – влітку сухо й жарко
5. Закріплення вивченого
Погода – це стан нижнього стану атмосфери у певному місці та у певний час.
Спостереження за погодою ведуть на метеорологічних станціях за допомогою метеорологічних приладів: термометра, психрометра, барометра-анероїда, флюгера, опадоміра, снігомірної рейки
2. Кому і для чого потрібні прогнози погоди?
3. Для чого потрібні метеорологічні прилади? Розкажіть, як ними користуватися.
4. Чим можна охарактеризувати погоду?
7. Рефлексія
Які досліди були для вас найцікавіші?
Домашнє завдання: Опрацюйте матеріал підручника ст. 129-132.