Що відображається у бухгалтерському балансі

Поточний облік стану і змін засобів та джерел їх утворення, господарських процесів та явищ у діяльності підприємства забез­печується за допомогою системи рахунків.

Бухгалтерський рахунок – спосіб систематичного спосте­реження, поточного групування та відображення інформації про стан та зміни в складі окремих об’єктів обліку. Для кожної групи засобів, джерел їх формування та господарських процесів відкри­вають рахунок.

У результаті господарської діяльності активи та пасиви мо­жуть збільшуватися або зменшуватися, що відображається на ра­хунках окремо. З цією метою рахунок бухгалтерського обліку побудовано у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої називають “дебет”, а праву – “кредит”. Шифр і назву рахунка за­значають посередині таблиці.

Рис.2.1.1. Будова рахунка бухгалтерського обліку.

Об’єкт обліку характеризується наявністю на певний момент ча­су засобів або джерел, тому спочатку за рахунком відображають цей стан.

Початковим залишок або початкове сальдо – це наявні засобі або джерела на початок облікового періоду. Після цього за рахунком відображають суми господарських операцій, які спричинили зміни в складі відповідного об’єкта обліку. Збільшення об’єкта обліку записують на одній стороні рахунка, а зменшення – на протилежній. На підставі інформації про початкове сальдо об’єкта обліку та зміни протягом звітного періоду визначають сальдо на кінець звітного періоду. Узагальнена інформація про зміни в складі об’єкта обліку, відображена за дебетом і кредитом, назива­ється оборотом. Підсумки записів за дебетом рахунка називають де­бетовим оборотом, підсумки записів за кредитом рахунка – кредито­вим оборотом.

Залежно від виду об’єктів обліку (засоби або джерела їх утворення) бухгалтерські рахунки поділяють на активні та пасив­ні. Активні рахунки – це рахунки, що призначені для обліку наявності та руху за­собів і відкриваються для об’єктів, які відображаються в активі бухгалтерського балансу. Пасивні рахунки – це рахунки, що призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для об’єктів, які відображаються в пасиві балансу.

При відкритті рахунків початкові сальдо в них записують на підставі даних статей балансу. Оскільки господарські засоби роз­міщені на лівій стороні балансу – активі, то й сальдо за активни­ми рахунками записують зліва у дебеті рахунка. Оскільки джере­ла господарських засобів відображаються в балансі праворуч, то сальдо за пасивними рахунками записують справа в кредиті рахунка. Таким чином, сума всіх залишків за активними рахунками відображає загальну вартість господарських засобів і дорівнює підсумку активу балансу, а сума всіх залишків пасивних рахунків відображає загальний обсяг джерел формування засобів і дорівнює підсумку пасиву балансу. З тієї сторони рахунка, де показується залишок, відображається збільшення об’єкта обліку, а з протилежного – зменшення.

Рис. 2.1.2 Характер записів за активними і пасивними рахунками

Активні рахунки завжди мають залишок (сальдо) дебетовий (оскільки не можна витратити більше, ніж є в наявності та надій­шло); пасивні рахунки – тільки кредитовий (оскільки джерела за­собів обмежуються наявними господарськими засобами).

2.2 Класифікація та План рахунків бухгалтерського обліку

Бухгалтерські рахунки класифікують так:

1. За економічним змістом об’єктів обліку:
   • 1.1. Рахунки господарських засобів (активів) – призначені для відображення наявності та руху засобів. Залежно від виду ак­тивів рахунки поділяються на рахунки для обліку:
     • необоротних активів – використовуються для отримання та узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, нематеріальних активів, фінансових та капіталь­них інвестицій та інших необоротних активів;
     • запасів – використовуються для обліку виробничих запа­сів, готової продукції, товарів, необхідних для здійснення господарської діяльності;
     • грошових коштів – використовуються для узагальнення даних про наявність і рух грошових коштів у касі, на по­точних та інших рахунках у банках, грошових документів тощо;
     • коштів у розрахунках – використовуються для узагаль­нення інформації про розрахунки дебіторами підприємст­ва (покупцями та замовниками, за виданими авансами, підзвітними сумами, нарахованими доходами тощо).
   • 1.2. Рахунки джерел формування засобів (пасивів) – відобра­жають наявність та рух джерел. Залежно від виду пасивів рахун­ки поділяються на рахунки для обліку:
     • власних джерел (власного капіталу і забезпечення зо­бов’язань) – використовуються для узагальнення інфор­мації про стан і рух різних видів власного капіталу – ста­тутного, пайового, додаткового, резервного, нерозподіле­них прибутків тощо, а також забезпечень, цільового фі­нансування і цільових надходжень;
     • залучених джерел – використовуються для узагальнення відомостей про стан і рух довго- та короткострокових зо­бов’язань підприємства (за кредити, отримані від банків, за випущеними облігаціями, за виданими векселями, з оплати праці, перед постачальниками та підрядниками, за отриманими авансами тощо).
   • 1.3. Рахунки господарських процесів – використовуються для відображення господарських операцій, пов’язаних із заготівлею і придбанням ресурсів, для здійсненням капітальних інвестицій, виробництвом та реалізацією продукції.
2. За призначенням і структурою.
   • 2.1. Основні – призначені для обліку наявності та руху госпо­дарських засобів та джерел їх утворення і є основою для складан­ня балансу. Поділяються на:
     • матеріальні – призначені для обліку наявності й руху ма­теріальних цінностей підприємства (основних засобів, то­варів, виробничих запасів);
     • грошові – використовуються для обліку наявності та руху грошових коштів підприємства (в касі, на рахунках в бан­ках, грошових документів, інших еквівалентів грошових коштів);
     • розрахункові – використовуються для обліку розрахунко­вих відносин підприємства з іншими юридичними та фі­зичними особами (дебіторська та кредиторська заборго­ваність підприємства);
     • рахунки капіталу – призначені для обліку та контролю стану та руху різних видів власного капіталу, забезпечення зобов’язань та цільового фінансування.
   • 2.2. Регулюючі – призначені для коригування показників окремих статей балансу, через що кожен з них розглядається в суку­пності із основним рахунком. Самостійного значення не мають. По­діляються на:
     1. контрарні (контрактивні і контрпасивні) – для фор­мування показників балансу сальдо за контрарними рахунками віднімається від сальдо за основними рахунками, зменшуючи ве­личину основного об’єкта обліку;
     2. доповнюючі – для формування показників балансу сальдо за доповнюючими рахунками додається до сальдо за основними рахунками, збільшуючи величину основного об’єкта обліку.
     • розподільчі – призначені для обліку витрат, які не можуть бути віднесені до конкретних об’єктів обліку, а потребу­ють розподілу за встановленими критеріями. Поділяються на збірно-розподільчі (призначені для попереднього зби­рання витрат, пов’язаних із здійсненням загально-виробничих функцій з метою наступного їх розподілу за відповідними об’єктами), і звітно-розподільчі, або бюджетно-розподільчі (використовуються для розмежування витрат і доходів між звітними періодами для формування досто­вірного показника фінансового результату згідно з прин­ципом нарахування та відповідності доходів і витрат);
     • калькуляційні – призначені для обліку витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг для обчислення їх собівартості (виробництво, ка­пітальні інвестиції);
     • операційно-результатні – призначені для визначення ре­зультатів господарської діяльності підприємства шляхом порівняння валових доходів і валових витрат (фінансові результати);
     • фінансово-результатні – призначені для обліку чистих фі­нансових результатів діяльності підприємства, нерозподі­леного прибутку або непокритих збитків.

     Основні, регулювальні, операційні та результатні рахунки складають систему балансових рахунків, оскільки їх сальдо відо­бражаються в цій формі фінансової звітності. В обліку також використовуються рахунки, які не відображаються в балансі, а роз­міщуються за його підсумком, їх називають позабалансовими.

     Поділ рахунків на балансові і позабалансові здійснюється за та­кими критеріями:

     1. імовірність того, що підприємство отримає майбутню економічну вигоду, пов’язану з даним ви­дом активу або пасиву;
     2. конкретний вид активу або пасиву має вартість, яка може бути точно оцінена. Якщо засоби або джерела не відповідають цим критеріям, то їх обліковують на позабалан­сових рахунках.
     • рахунки для обліку майна (орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, бланки суворого обліку);
     • рахунки для обліку зобов’язань (контрактні зобов’язання, непередбачені активи і зобов’язання, гарантії та забезпечення надані і отримані).

     Облік на позабалансових рахунках ведеться без застосування методу подвійного запису.

     Порівнюваність і узагальнення даних обліку та звітності за­безпечується використанням єдиної системи рахунків бухгалтер­ського обліку, яка має форму Плану рахунків.

     План рахунків – це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення обліко­вої інформації про діяльність підприємства, необхідної користу­вачам для прийняття рішень.

     На сьогодні в Україні застосовують п’ять планів рахунків бухгалтерського обліку:

     • підприємств і організацій;
     • суб’єктів малого підприємництва;
     • бюджетних установ;
     • Національного банку України;
     • комерційних банків.

     План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зо­бов’язань і господарських операцій підприємств і організацій складається з десяти класів (табл.2.2.1).

     Таблиця 2.2.1 Взаємозв’язок Плану рахунків з формами фінансової звітності

     У Плані рахунків використана децимальна система кодуван­ня, за якої кожна цифра в коді рахунка визначає відповідну скла­дову (клас, синтетичний рахунок, субрахунок). Наприклад, код 281 означає: 2 – клас “Запаси”, 8 – синтетичний рахунок “Това­ри”; 1 – субрахунок “Товари на складі”.

     2.3 Сутність подвійного запису та алгоритм складання бухгалтерської проводки

     Економічна сутність господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні та рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумов­лює необхідність відображення її на рахунках методом подвійно­го запису. Подвійний запис – метод відображення кожної госпо­дарської операції одночасно за дебетом одного і кредитом іншого рахунку в одній і тій самій сумі.

     Кореспонденція рахунків (або бухгалтерська проводка) – це взаємозв’язок між рахунками, що виникає в результаті по­двійного запису. Рахунки, що приймають участь у бухгалтерській проводці називають кореспондуючими. Зале­жно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проводки. Проста бухгалтерська проводка – це така бухга­лтерська проводка, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну й ту саму суму, тобто коли кореспондують між собою тільки два рахунки. Складна бухга­лтерська проводка – це проводка, за якої один рахунок дебетується, а кілька кредитуються на загальну суму, або навпаки – один кредитується, а кілька дебетуються на загальну суму.

     Алгоритм складання бухгалтерської проводки

     1. зі змісту господарської операції визначаються об’єкти об­ліку, які зазнають змін під впливом даної операції;
     2. залежно від виду об’єктів обліку визначається характерис­тика рахунків, на яких вони обліковуються;
     3. за кожним об’єктом обліку встановлюється характер змін, що відбулися (збільшення, зменшення);
     4. залежно від характеристики рахунків (активний, пасивний) та змін, що відбулися з кожним об’єктом обліку, визнача­ється, який рахунок дебетується, а який – кредитується.

     Приклад. До каси підприємства надійшли кошти з поточного рахунка в банку на суму 10 000 грн. Складемо проводку за зазна­ченим вище алгоритмом.

     1. Під впливом цієї операції змінюватиметься величина грошо­вих коштів у касі та на поточному рахунку підприємства.
     2. Оскільки кошти в касі та на поточному рахунку відносять­ся до господарських засобів (активів) підприємства, обид­ва рахунки будуть активними.
     3. Під впливом даної операції кошти в касі збільшаться, а на поточному рахунку їх стане менше.
     4. Збільшення за активними рахунками відображається за дебетом, а зменшення – за кредитом. Отже, рахунок “Каса” дебетуватиметься, а рахунок “Рахунки в банках” – кредитуватиметься.

     Запис можна робити як горизонтально, так і вертикально.

     Приклад. З каси видано заробітну плату – 30000 грн., у під­звіт на відрядження – 1150 грн., на оплату адміністративних ви­трат – 80 грн.

     Бухгалтерська проводка за цією операцією буде така:

     Кожну складну бухгалтерську проводку можна розкласти на декілька простих. Проте застосування у практиці обліку складних проводок дозволяє зменшити кількість записів та зробити їх більш наочними.

     Для забезпечення єдиних підходів до відображення операцій розробляються інструкції і типові кореспонденції рахунків, які наводяться в спеціальних довідниках та в коментарях до плану рахунків.

     2.4 Узагальнення поточної облікової інформації

     Господарські операції відбуваються і реєструються в певній хронологічній послідовності, а дані про стан та рух окремих об’єктів обліку систематизуються на рахунках. Хронологічний запис – це запис операцій у календарній послідовності їх виник­нення. Здійснюється в спеціальних журналах з обов’язковим ві­дображенням нумерації господарських операцій, їх змісту, сум і кореспондуючих рахунків. Підсумок журналу показує загальну суму зареєстрованих за місяць операцій і використовується для перевірки повноти і правильності відображення операцій на ра­хунках. Загальні підсумки проведених у журналі сум по дебету і кредиту повинні збігатися з їхніми оборотами (табл. 3.2).

     Таблиця 2.4.1 Форма Журналу реєстрації операцій

     Систематичний облік – це групування інформації з проводок шляхом перенесення на відповідні бухгалтерські рахунки для накопичення і узагальнення.

     У практиці облікової ро­боти хронологічний і систематичний облік може вестися парале­льно в окремих облікових регістрах або комбіновано шляхом по­єднання хронологічного і систематичного записів у таких обліко­вих регістрах як Журнал-головна, журнали-ордери тощо.

     Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки бухгалтерського обліку поділяються на:

     1. синтетичні рахунки – призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у гро­шовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі та­ких рахунків, називається синтетичним;
     2. аналітичні рахунки – призначені для формування детальної інфор­мації про конкретні види засобів, джерел їх утворення та господарських процесів у грошовому, натуральних та тру­дових вимірниках. Облік, здійснюваний на підставі аналі­тичних рахунків, називається аналітичним.

     Синтетичні рахунки конкретизуються в аналітичних рахун­ках. Кількість аналітичних рахунків до відповідного синтетично­го визначається залежно від наявності об’єктів обліку і завдань з деталізації інформації. Між синтетичними та аналітичними раху­нками існує взаємозв’язок, зумовлений тим, що за ними на під­ставі одних і тих самих документів відображаються одні і ті самі операції, але з різним ступенем деталізації: на синтетичному ра­хунку відображається загальна сума, а на відкритих до нього ана­літичних рахунках – часткові суми. В межах синтетичного рахун­ка для отримання узагальнених показників може проводитися до­даткове групування однорідних аналітичних рахунків шляхом формування субрахунків, які також називають синтетичними ра­хунками другого порядку.

     Відображення господарських операцій за синтетичними та аналітичними рахунками являє собою поточний бухгалтерський облік. Рахунки відкривають на підставі даних балансу, і протягом місяця на них із журналу реєстрації господарських операцій пе­реносять проведені кореспонденції рахунків. На підставі цих да­них наприкінці місяця за кожним рахунком визначають обороти за дебетом і кредитом і виводять кінцеве сальдо. Поточне уза­гальнення змін, що відбуваються в складі господарських засобів і їхніх джерел, здійснюється за допомогою оборотних відомостей. Оборотна відомість є способом узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку з метою перевірки повноти і правильності облікових записів і характерне гики руху засобів та джерел їхньо­го утворення за звітний період.

     Оборотні відомості складають і за синтетичними, і за аналі­тичними рахунками. В них відображають обороти по дебету і кредиту рахунків, а також залишки (сальдо) на початок і кінець звітного періоду (місяця). Оборотна відомість за синтетичними рахунками будується у вигляді багатографної таблиці за контоко­рентною формою (табл. 2.4.2).

     Таблиця 2.4.2 Форма Оборотної відомості за синтетичними рахунками

     В Оборотній відомості мають місце три пари рівностей:

     1. сума сальдо на початок за дебетом дорівнює сумі сальдо за кредитом усіх рахунків (Хі) – зумовлюється рівністю підсумків активу і пасиву балансу;
     2. сума оборотів за дебетом усіх рахунків дорівнює сумі обо­ротів за кредитом (Хг) – зумовлюється подвійним записом операцій;
     3. сума сальдо на кінець за дебетом дорівнює сумі сальдо за кредитом усіх рахунків (Хз) – зумовлюється двома попере­дніми рівностями.

     Повноту облікових записів за синтетичними рахунками пере­віряють шляхом порівняння підсумків дебетових і кредитових оборотів в Оборотній відомості з підсумками Журналу реєстрації операцій за звітний період. При повному відображенні всіх гос­подарських операцій підсумок Журналу (хронологічний облік) має дорівнювати підсумку оборотів за дебетом і кредитом оборо­тної відомості (систематичний облік).

     Шахова оборотна відомість будується за принципом шахо­вої дошки. Всі рахунки в ній записують двічі в одній і тій самій послідовності: по вертикалі і горизонталі, за дебетом і кредитом. Сума в клітинці Шахової оборотної відомості вказує на те, який рахунок дебетується, а який кредитується. Обороти за кожним рахунком деталізуються відповідно до кореспонденції. У Шахо­вій оборотній відомості можуть бути наведені також сальдо на початок і кінець місяця (табл. 2.4.3).

     Таблиця 2.4.3 Форма Шахової оборотної відомості

     Оборотні відомості по аналітичних рахунках складають для узагальнення інформації в розрізі синтетичного рахунка. Через те, що одні аналітичні рахунки ведуть лише в грошовому вимір­нику, а інші – в натуральному (трудовому) та грошовому, то за цією ознакою оборотні відомості поділяють на два види :

     • контокорентної форми – ведуть за рахунками розрахунків і джерел формування засобів, оскільки аналітичний облік за цими рахунками здійснюється тільки в грошовому вимір­нику;
     • кількісно-сумової форми – ведуть за рахунками матеріаль­них цінностей, оскільки аналітичний облік за цими рахун­ками здійснюється в натуральному і грошовому вимірни­ках (табл. 2.4.4).

     Таблиця 2.4.4 Форма Оборотної відомості кількісно-сумової форми

     Показники оборотної відомості за рахунками аналітичного обліку надають інформацію про рух і сальдо за матеріальними цінностями кожного виду. Кількісні показники не додаються, за­гальні підсумки мають лише графи “сума”. В цілях контролю підсумки Оборотної відомості по групі аналітичних рахунків по­рівнюють з оборотами і залишками відповідного синтетичного рахунка.

     2.5 Зміст, будова та види бухгалтерського балансу

     Управління фінансово-господарською діяльністю підприємс­тва потребує своєчасної та достовірної інформації про стан та рух господарських засобів за складом і розміщенням, джерелами фо­рмування та цільовими призначеннями. Такі відомості можна отримати за допомогою бухгалтерського балансу. Бухгалтерсь­кий баланс – метод узагальнення даних про склад майна суб’єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джере­лами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимір­нику.

     За формою баланс являє собою двосторонню таблицю, ліва сто­рона якої називається активом і призначена для відображення госпо­дарських засобів за складом і розміщенням, а права сторона, що на­зивається пасивом, призначена для відображення джерела форму­вання господарських засобів. Така форма побудови бухгалтерського балансу називається горизонтальною. Вона широко використовуєть­ся в країнах континентальної Європи, в тому числі й в Україні. Анг­ломовні країни використовують вертикальну форму побудови бала­нсу, коли спочатку показують склад активу, а потім – пасиву.

     У бухгалтерському балансі всі господарські засоби підприєм­ства та джерела їх формування об’єднані в економічно однорідні групи, які називають статтями балансу. Статті балансу мають за­гальну назву, окремий код і записуються окремими сумами. Стат­ті бухгалтерського балансу поділяють на активні (ті, що розміще­ні в активі балансу) і пасивні (ті, що розміщені в пасиві балансу).

     Статті активу характеризують господарські засоби: основні засоби, запаси, кошти, дебіторську заборгованість тощо. Статті пасиву характеризують джерела власних і залучених коштів: ста­тутний капітал, прибуток, кредити банку, кредиторську заборго­ваність тощо.

     Загальні підсумки активу і пасиву балансу дорівнюють один одному. Це обов’язкова умова правильності його складання. Рів­ність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображені у вартісній оцінці одні й ті самі госпо­дарські засоби, які згруповані за різними ознаками: в активі за складом і розміщенням, а в пасиві – за джерелами їх формування. Кожна група господарських засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, відображене в пасиві балансу. Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, Допущених при його складанні. Підсумок активу або пасиву (оскільки вони мають дорівнювати один одно­му) називається валютою балансу.

     У практиці бухгалтерського обліку мають місце такі види ба­лансів:

     1. початковий (вступний) – складається на дату створення під­приємства;
     2. річний – складається за календарний рік як основний звіт­ний період в діяльності підприємства;
     3. періодичний – складається за проміжні звітні періоди (місяць, квартал);
     4. об’єднувальний – складається при злитті кількох підпри­ємств в одне;
     5. розподільний – складається у разі поділу одного великого підприємства на декілька менших суб’єктів господарюван­ня з правами юридичних осіб;
     6. зведений – складається об’єднанням підприємств і містить звітні дані всіх суб’єктів господарювання – учасників тако­го об’єднання;
     7. консолідований – складається шляхом впорядкованого до­давання показників фінансової звітності дочірніх підпри­ємств до аналогічних показників фінансової звітності мате­ринського підприємства з урахуванням внутрішньогрупових сальдо;
     8. ліквідаційний – формується у випадку ліквідації підприєм­ства з урахуванням умов розподілу активів для покриття зобов’язань підприємства та повернення коштів засновни­кам.

     Змістовна частина балансу визначається його будовою та структурою. Розміщення статей в активі та пасиві у світовій і віт­чизняній практиці істотно відрізняється (табл. 4.1).

     Таблиця 2.5.1 Порівняльна характеристика будови балансу у світовій і вітчизняній практиці

     • нерухомість;
     • запаси;
     • грошові кошти
     • aкціонерний капітал;
     • довгострокові зобов’язання;
     • поточні зобов’язання.
     • грошові кошти;
     • запаси;
     • нерухомість
     • поточні зобов’язання.;
     • довгострокові зобов’язання;
     • акціонерний капітал.

     2.6 Характеристика розділів активу та пасиву балансу

     Форма балансу та порядок його заповнення в Україні регу­люються ПСБО 2 “Баланс”. Згідно зі ст. 11 “Загальні вимоги до фінансової звітності” Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” баланс (табл. 4.2), разом із зві­том про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів, є складовою фінансової звітності підприємства.

     Таблиця 2.6.1 Структура бухгалтерського балансу

     У І розділі активу “Необоротні активи” наводяться статті: нематеріальні активи, основні засоби (за первісною та залишко­вою вартістю, яка включається до валюти балансу, та сумою зно­шення), незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвес­тиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоро­тні активи.

     Другий розділ активу – “Оборотні активи” містить дані про виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію, товари, векселі одержані, поточну дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їхні еквіваленти.

     У III розділі активу “Витрати майбутніх періодів” відображають витрати майбутніх періодів. Це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступ­них періодів (сплачені аванси за узяті в оренду необоротні активи, оплачена передплата на періодичні видання, оплачена абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо).

     У І розділі пасиву “Власний капітал” подають інформацію про статутний, неоплачений, вилучений, пайовий, додатковий і резерв­ний капітал та нерозподілений прибуток (непокриті збитки).

     Другий розділ пасиву “Забезпечення наступних витрат і пла­тежів” містить інформацію про визнані в звітному періоді майбу­тні витрати та платежі, величина яких на дату складання балансу може бути розрахована тільки шляхом прогнозних оцінок (забез­печення виплат відпусток, гарантійних зобов’язань, додаткове пенсійне забезпечення); залишки коштів цільового фінансування, які формуються за рахунок зовнішніх надходжень і мають бути використані виключно за передбаченою цільовою ознакою (суб­сидії, асигнування з бюджету і позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо).

     У III розділі пасиву балансу “Довгострокові зобов’язання” наводять дані про кошти, залучені на довгостроковій основі шля­хом випуску підприємством цінних паперів власного боргу, дов­гострокові кредити банків та інші зобов’язання підприємства з строком погашення, що перевищує 12 місяців з дати балансу.

     У IV розділі пасиву балансу “Поточні зобов’язання” відобра­жають зобов’язання за одержаними кредитами банку та за вида­ними векселями зі строком погашення до 12 місяців з дати балан­су, кредиторську заборгованість за товари, роботи і послуги, по­точні зобов’язання за розрахунки з бюджетом, зі страхування, оплати праці тощо.

     У V розділі пасиву балансу “Доходи майбутніх періодів” ві­дображаються доходи, які отримані протягом поточного або по­передніх звітних періодів, які належать до наступних звітних пе­ріодів (одержані аванси за здані в оренду необоротні активи, оде­ржана передплата на періодичні видання, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних організацій, стяг­нута абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо).

     2.7 Типи операцій, які спричинюють зміни в балансі

     У процесі господарської діяльності відбувається безперерв­ний рух засобів, зміна їх складу, розміщення та зміни у джерелах їх формування, що призводить і до зміни окремих статей балансу в активі і пасиві. В деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших. За характером впливу на баланс усі господарські операції поділяються на чотири типи:

     • перший – спричиняє структурні зміни в активі балансу: одна стаття активу збільшується, а інша зменшується на однакову суму. Загальний підсумок балансу не змінюється;
     • другий – спричиняє структурні зміни в пасиві балансу: одна стаття пасиву збільшується, а інша зменшується на однакову суму. Загальний підсумок балансу не змінюється;
     • третій – спричиняє одночасне збільшення статей активу і паси­ву балансу. Загальний підсумок балансу збільшується;
     • четвертий – спричиняє одночасне зменшення статей активу й па­сиву балансу. Загальний підсумок балансу зменшується (рис. 2.7.1).

     Кожна господарська операція викликає зміни не менше як двох статей балансу. Це зумовлено особливостями кругообороту капіталу і пояснюється двоїстою сутністю господарських опера­цій. При цьому обов’язково зберігається збалансованість активу і пасиву. Підсумок активу і пасиву балансу змінюється тільки тоді, коли господарська операція стосується одночасно засобів і дже­рел їх утворення. Рівність підсумків активу і пасиву балансу збе­рігається після будь-якої операції, в чому полягає контрольний прийом подвійного відображення операцій.

     Рис. 2.7.1 Зміни в балансі під впливом чотирьох типів операцій

     Бухгалтерський баланс – це форма фінансової звітності, яка містить суттєву інформацію про фінансово-майновий стан під­приємства, тому для прийняття обгрунтованих управлінських рі­шень проводиться аналітичне дослідження економічної сутності взаємозв’язків між складовими балансу.

     Загальний аналіз даних балансу проводиться на основі таких аналітичних співвідношень:

     1. А = П. “Активи дорівнюють пасивам” – балансове рівнян­ня, що є необхідною умовою розгляду балансу як за формою, так і за змістом.
     2. А = К+3. “Активи дорівнюють сумі капіталу та зо­бов’язань” – структурне співвідношення балансу, яке дає уявлення про склад майна підприємства та осіб (власники, кредитори), які брали участь у його формуванні.
     3. К = А-3. “Капітал дорівнює різниці між активами і зо­бов’язаннями” – характеризує вартість чистих активів, тобто майна, яке після вирахування зобов’язань є власніс­тю підприємства і може бути об’єктом розподілу між акці­онерами при ліквідації підприємства.

     БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС

     Бухгалтерський баланс характеризує фінансове становище організації за станом на звітну дату (п. 18 ПБО 4/99).

     Показники в балансі необхідно вказувати за два роки, що передують звітному періоду.

     У балансі з’явилася додаткова графа – “Пояснення”. Згідно п. 28 ПБО 4/99 стаття бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати, до якої даються пояснення, повинна мати вказівки на це.

     У перший розділ балансу “Необоротні активи” додано рядки:

     • – “Результати досліджень і розробок”, що відповідає нормам п. 16 Положення з бухгалтерського обліку “Облік витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи” (ПБО 17/2002), затв. наказом Мінфіну Росії від 19 листопада 2002 № 115н: в разі суттєвості інформація про витрати на науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи відображається у бухгалтерському балансі по самостійній групі статей активу розділу “Необоротні активи”;
     • – “Нематеріальні пошукові активи” і “Матеріальні пошукові активи”, що пов’язано з введенням в дію Положення з бухгалтерського обліку “Облік витрат на освоєння природних ресурсів” (ПБО 24/2011), затв. наказом Мінфіну Росії від 6 жовтня 2011 № 125н.

     При цьому з балансу прибрана рядок “Незавершене будівництво”. Залишки незавершених капітальних вкладень, враховані на рахунку 08, а також вартість устаткування щодо встановлення (рахунок 07) відображаються у складі рядка “Основні засоби”. Детальна інформація по кожному з цих видів активів наводиться в поясненнях до бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати (розд. 2).

     Довгострокові і короткострокові фінансові вкладення показані в балансі як “Фінансові вкладення”. Як і раніше, вони відображаються в розд. I чи II балансу в залежності від терміну їх використання організацією.

     У розд. II “Оборотні активи” бухгалтерського балансу відсутня деталізація по рядку “Запаси”. Їх розшифровка (надходження, вибуття і залишок на кінець звітного періоду) відбивається в поясненнях до бухгалтерського балансу і звіту про прибутки і збитки (розд. 4).

     Чотири статті бухгалтерського балансу, раніше відведені для відображення дебіторської заборгованості, платежі по якій очікуються протягом 12 міс. і більш ніж через 12 міс. після звітної дати, відображаються у формі балансу одним рядком “Дебіторська заборгованість”.

     Дані про склад і рух дебіторської заборгованості, в тому числі її простроченої частини, а також про величину резервів по сумнівних боргах наводяться в поясненнях до бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати.

     У розд. III “Капітал і резерви” додалася рядок “Переоцінка необоротних активів”, де відображається сума дооцінки необоротних активів (основних засобів і нематеріальних активів), віднесеної на додатковий капітал (раніше відбивалася в складі рядка “Додатковий капітал”).

     Стаття “Резервний капітал” не поділяється на резерви, утворені відповідно до законодавства, і резерви, утворені відповідно до установчих документів, тобто в формі вони показуються по одному рядку.

     У розд. IV “Довгострокові зобов’язання” додалася рядок “Оціночні зобов’язання”, а в розд. V “Короткострокові зобов’язання” даний показник введений замість показника “Резерви майбутніх витрат”. Інформація про види оціночних зобов’язань розкривається в поясненнях до бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати (розд. 7).

     У розд. IV “Довгострокові зобов’язання” і V “Короткострокові зобов’язання” балансу змінилися назви рядків. Так, рядок “Позики і кредити” названа “Позикові кошти”, а рядки “Інші довгострокові зобов’язання” і “Інші короткострокові зобов’язання” названі “Інші зобов’язання” і розміщені у відповідних розділах.

     У розділі V “Короткострокові зобов’язання” в рядку “Кредиторська заборгованість” немає розшифровки по окремих статтях, а наводиться сумарна величина її залишку. Окремо не виділяється стаття “Заборгованість перед учасниками (засновниками) по виплаті доходів”. Повна розшифровка наявності і руху кредиторської заборгованості, в тому числі простроченої, наводиться в поясненнях до бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати.

     Ще одне нововведення – в бухгалтерському балансі відсутня довідка про наявність цінностей, які обліковуються на позабалансових рахунках.