Перетворити культуру на Культуру: латвійський шлях культурної євроінтеграції

Інтерв’ю з експерткою проєкту “Відновлюємо Україну разом” Ліндою Берзіня.

Лінда Берзіня ( Linda Bērziņa) є членом правління латвійської неурядової організації VISIONARY CULTURE FOUNDATION , вона брала безпосередню участь у реформуванні та розробці політик у складі Міністерства культури Латвійської Республіки в період вступу країни до ЄС.

В рамках Проєкту пані Лінда працює над описом стану євроінтеграційного прогресу України та виявлення проблемних секторів у сфері культури, розробкою дорожньої карти євроінтеграційних реформ у сфері культури, рекомендаціями щодо приведення законодавства України у відповідність до правил та практик ЄС.

Ми попросили пані Лінду розповісти про виклики та переваги, що чекають на український культурний сектор під час процесу євроінтеграції на прикладі Латвії.

– Цього року виповнюється 19 років з моменту вступу Латвії в ЄС і 20 років з моменту отримання офіційного запрошення приєднатися. Як би Ви оцінили вплив членства в ЄС на культурну сферу Латвії?

– Культурна політика тепер відіграє набагато більшу роль. Скажімо, раніше культура писалася з маленької літери К, тепер же це – Культура. Зміцнилися вага і вплив Міністерства культури, яке отримало більше повноважень завдяки активній участі в процесі прийняття загальних рішень в ЄС. Йдеться про участь у політичних процесах – на рівні Європарламенту, Ради Європи та інших інституцій.

Членство в ЄС також відкриває багато інших дверей – безліч зустрічей, семінарів, мозкових штурмів та обміну досвідом для культурних експертів у всіх секторах – культурна спадщина, ЗМІ, авторське право та інші сфери.

Культурна політика є більш логічною, детальною, охоплює всі процеси. Це – політика “знизу вгору”, а не ієрархічна система “зверху вниз”.

Міжкультурні та міжгалузеві зв’язки зараз є звичайним механізмом. До вступу в ЄС культура була більш-менш самотньою. Тепер можу сказати, що культура більше не сама. Відкриті методи формування політики ЄС справили великий вплив на те, як політики взаємодіють між собою.

Тепер нормою є міжгалузева співпраця – регулярне спілкування з Міністерством освіти, Міністерством економіки, Міністерствами добробуту, фінансів, навколишнього середовища та іншими. Зараз культура включена в набагато більше програмних документів держави.

Наприклад, Міністерство культури та Міністерство освіти співпрацюють в питаннях, пов’язаних з культурною освітою, яка є дуже важливою частиною латвійської системи освіти. Участь у програмах мобільності, становище вчителів, залучення до так званої компетентнісної освіти.

Саме Міністерство культури було ініціатором програми доступу до культури Latvian School Bag, яка сьогодні є важливою складовою шкільної освіти і забезпечує фантастичні можливості для учнів по всій Латвії. Ідею перейняли деякі країни-члени ЄС, і тепер уже Латвія є прикладом для інших держав.

Велика увага приділяється питанням доступності культури. Разом з іншими міністерствами, наприклад, з Мінсоцпобуту, ми працюємо над забезпеченням доступності до культури високого рівня для мешканців віддалених регіонів, людей похилого віку, людей з обмеженими можливостями.

Це і субтитри в театрах, кінотеатрах, інфраструктура для людей на інвалідних візках тощо. Доступність цифрової культури – субтитри, аудіо – новини, легкі для читання новини, доступність ЗМІ, доступність книг для незрячих людей.

Членство в ЄС також дало нам ідеї та кошти для громадських програм у школах, місцевих органах влади, місцевих культурних НУО для роботи над більшою залученістю людей до культури. Тепер ми маємо більший і кращий обмін між регіонами на рівні діячів культури та фахових експертів.

Міжнародні заходи, як-от вечори музеїв, білі ночі, вечори науки, міжнародні бієнале та трієнале, події присвячені європейській культурній спадщині та інші заходи тепер також проводяться у значно більшому масштабі.

Спростилося та зросло культурне мережування. Вільне пересування, вільні кордони, більше можливостей для співпраці.

Відкрите прийняття рішень. Беручи участь в процесі прийняття рішень в ЄС, розробники культурної політики значно більше співпрацюють з неурядовими організаціями та експертами поза державними та місцевими урядовими установами.

“Зелена” культура – більше екологічних подій, теми культури та клімату йдуть пліч-о-пліч.

– Оскільки Ви працювали в Міністерстві культури Латвії якраз в роки підготовки до вступу в ЄС, що було найбільш проблемним в процесі “культурної євроінтеграції Латвії”?

– Аудіовізуальна сфера не проста, вона вимагає багато зусиль на рівні ЄС, ще більше зусиль на рівні Латвії.

Структурні фонди ЄС у сфері культури вимагають дуже чіткої системи, жорсткого нагляду, чітких повідомлень, розкладу тощо – це потребувало компетенцій, яких не було в нашій культурній сфері.

На додачу, не лишу культурна політика, але й медіаполітика у Латвії становила виклик для Міністерства культури, як і у випадку з Україною в наш час. Ці процеси були вкрай складними і потребували значних зусиль для досягнення прогресу.

Перед приєднанням Латвії до ЄС ми також не мали повного розуміння сутності креативних індустрій. Цей сектор був чимось абсолютно новим, і з самого початку ми стояли перед завданням його створення та регулювання.

– Як ви змінили формування культурної політики та подолали рудименти радянського управління культурою та державного регулювання культури?

– Формування культурної політики змінилося на “знизу – вгору”. Міністерство культури має залучати НУО та експертів до прийняття політичних рішень, до формування політики.

Тут важливо забезпечити такі платформи, як семінари, консультативні ради, круглі столи та інші консультативні механізми для залучення НУО до розробки політик. Тому що ЄС вимагає, щоб будь-який закон, який ви розробляєте на рівні ЄС, або будь-яке рішення проходили консультації з НУО.

Наприклад, при аналізі документа, ви спочатку розглядаєте проєкт пропозиції, потім враховуєте думку держав-членів, таких як міністерства, а також погляди недержавних організацій (НУО).

Для того, щоб урахувати інтереси всіх стейкхолдерів, важливо підтримувати ефективний діалог з усіма секторами. Це є викликом для всіх країн, але в Латвії ми успішно впоралися з цим завданням.

Експерти в усіх галузях знають, що якщо виникають питання щодо політики ЄС, можна звернутися до Міністерства культури, отримати відповідь та бути почутими. Чим якісніший діалог, тим якісніший результат.

Це, звісно, не сталося за один день, а відбувалося досить повільно. Можна, наприклад, взяти один сектор, більш структурований та відкритий, і почати з нього. Візьмемо культурну спадщину.

Певна політика культурної спадщини існувала і за радянських часів. Отже, вона має стабільний маршрут, і тоді ви можете змусити цей сектор повільно відкриватися до співпраці з установами збереження європейської спадщини, приєднання до відповідних конвенцій, спілкування з мережами культурної спадщини в ЄС. Поступово інтегруватися, спілкуватися.

Коли йдеться про членство в ЄС, ви можете отримати також фінансування на відновлення культурної спадщини. Для цього є фонди, є кошти, але щоб отримати ці кошти, потрібно зробити багато роботи.

Треба диджиталізувати культуру – ви більше не можете писати на папері, чи в журналі, які картини були перенесені в той чи інший музей, потрібні чіткі системи, інтегровані зі службами безпеки, поліцією на випадок зникнення якихось об’єктів.

Так само поступово можна відкривати сектор архітектурної (нерухомої) спадщини, адже для доступу до ресурсів на її збереження, повинні бути чіткі правила для власників, тому що інколи об’єкти такої спадщини належать не державі, а приватним установам чи особам.

Треба вести діалог із власниками, пояснюючи, що неможливо отримати доступ до фондів на підтримання та реставрацію, тому що існує правило що об’єкти культурної спадщини мають бути більш-менш відкритими для публіки.

Отже, ви наполегливо пояснюєте, які переваги можна отримати завдяки відкритості та модернізації. Також дуже важливо стимулювати участь незалежних експертів та представників культурних установ у міжнародних обмінах та форумах, долучитися до освітніх програм ЄС у сфері культури. Ці люди отримують новий досвід та знання, дають зворотній зв’язок щодо покращення роботи та практик, так і створюються консультативні органи, де всі працюють разом.

Звичайно, НУО завжди кажуть, що міністерство “відірване від реальності” замість спуститися на землю і оцінити поточну ситуацію сфери культури. Саме тому так важливо налагодити постійний діалог між усіма стейкхолдерами сфери, і саме тому потрібні чіткі вимірювання та статистика в культурному секторі. У розробці політики треба спиратися на факти та дані, а не на власні смаки.

Міністерство культури має сформулювати органам статистики завдання, що саме рахувати і вимірювати. І це зовсім не просто. Оскільки для початку треба з’ясувати, що ж таке культура: перегляд телевізійних програм, скажімо, культура, чи ні? Або культура це лише театр та високе мистецтво?

Отже, всі ці запитання мають бути дуже деталізованими та структурованими, і це те, що нам дав ЄС, і буквально доводилося весь час змінювати систему, щоб отримувати дані за всіма цими розділами.

Тепер ми маємо релевантні статистичні дані, на які можемо спиратися під час розробки політик, і це те, що, на мою думку, обов’язково має бути.

І ще одна річ – це співпраця з іншими країнами. Я думаю, що зараз усі міністерства в усьому світі будуть дуже відкриті для спілкування з Україною щодо будь-яких питань і обміну досвідом.

– Латвії знадобилося близько 5 років, щоб стати повноправним членом ЄС. Зараз Україна перебуває на самому початку шляху до вступу в ЄС і чекає на початок переговорів. Наскільки нам відомо, є дві частини процесу – правове наближення в культурній сфері до acquis ЄС, скажімо так, “політичне”, і практичні кроки, які держава-кандидат має зробити на шляху соціокультурної інтеграції. Які практичні кроки та заходи Ви б порадили українській культурно-креативній спільноті та інституціям уже розпочати, щоб процес соціокультурної інтеграції став комфортним і плідним для всіх сторін?

– Я ще не завершила свій аналіз, але наскільки я бачу, Україна вже багато зробила (на шляху адаптації законодавства), і я дуже рада бачити, скільки вже зробило Міністерство культури. Україна — величезна країна, де дуже багато організацій, дуже багато людей, тому справді набагато важче керувати всіма процесами.

Але є одна річ, яка також починається у вашій країні, я бачу, що це вже відбувається, – ви повинні розуміти структуру ЄС. Якщо Міністерство культури України відповідає , скажімо, за аудіовізуальні питання, авторське право, деякі інші культурні питання, культурну спадщину, то в ЄС це не буде одна організація.

Кожною сферою опікується інша організація. Тому просто важливо розуміти, що коли ви спілкуєтеся з інституціями ЄС чи іншими державами-членами, можливо, вам доведеться спілкуватися з різними міністерствами, а не лише з культурою.

Друге, що я вже згадувала – це розробка міжгалузевих політик. Наприклад, культура та люди з обмеженими можливостями, культура та зелене середовище, культура та освіта, культура та регіональна політика, все це – міжгалузева співпраця, яка має відбуватися.

Третє, що може зробити Міністерство культури і культурної політики, — це подумати про необхідні для культурного сектору знання. Скажімо, володіння мовами ЄС, навички необхідні для збору статистичних даних у сфері культури, створення сучасної системи освіти в галузі.

Також є сенс уже тепер подумати про покращення механізмів комунікації із НУО та всіма представниками сектору. Це дуже важливо, тому що коли ЄС або інституції, скажімо, проводять певне сканування культурної сфери, вони завжди дивитимуться на те, наскільки добре люди залучені до прийняття рішень у секторі, чи налагоджені демократичні процеси, чи вони в порядку, як справи з інклюзією, ґендерним діалогом тощо.

Також дуже важливо, на мою думку, питання, я би сказала, нової ідентичності України. Культура є дуже великою її частиною. Що таке нова ідентичність України з огляду на те, що відбувається просто зараз.

Сьогодні українські митці, музиканти та режисери займають гідне місце на світовій арені. Незважаючи на трагічні події, інтерес до України та її культури надзвичайно високий, і це великою мірою завдяки талановитим музикантам і художникам.

Однак, виникає питання, як зберегти та поширити цю живу українську ідею. Це одне з ключових завдань, яким має опікуватися Міністерство культури – стимулювати розвиток та підтримку українських творчих потужностей, сприяти їх просуванню на міжнародну арену та відтворенню унікального духу країни.

– В Міністерстві – так, але запитання стосувалося не лише Міністерства, а неурядових організацій, людей із креативних індустрій, митців. Що громадянське суспільство може зробити, щоб пришвидшити процес інтеграції?

– Я думаю, що частково ви також можете долучитися до виявлення проблем і сказати, наприклад, що нам потрібно більше вчитися, нам потрібно більше освіти, але також я думаю, що неурядовий сектор має, перш за все, шукати можливості до приєднання до європейських культурних мереж.

Просто уважно подивитися, чи існує якась мережа, приміром, креативних міст чи мережа культурної спадщини, чи мережа співу, чи танців або культурних індустрій і кіно та спробувати стати їх частиною.

Я вважаю, що це найважливіше, тому що коли ви перебуваєте в складі мережі, набагато легше розуміти загальні тенденції та процеси, обмінюватися досвідом.

– Останнє, дуже важливе для нас усіх запитання: яке місце культури та креативних індустрій у сучасній латвійській політичній та безпековій сфері?

– Культура включена в стратегію національної безпеки. Зазначається, що культурне середовище, культурний простір, соціальна та історична пам’ять відіграють значну роль в об’єднаному, згуртованому суспільстві, тому необхідно забезпечити національні та транснаціональні значущі заходи, які зміцнюють почуття приналежності до держави. Події, які зміцнюють спільне усвідомлення історії. Події, що об’єднують суспільство.

Також зазначено, що об’єднане та інтегроване суспільство є сферою відповідальності багатьох державних інституцій і воно стосується таких сфер, як інтеграція суспільства, державна мова, освіта, молодь, культура, а також інформаційне суспільство. Співпраця між цими інституціями повинна бути добре скоординована і не повинна дублюватися.

Необхідно посилити державну стратегічну комунікацію, у тому числі щодо культури. Культурний вимір також має бути включений до заходів регіонального розвитку, забезпечуючи підвищення привабливості регіонів для життя та роботи.

Довідково:Проєкт “Відновлюємо Україну Разом” має на меті аналіз та сприяння формуванню євроінтеграційних політик відповідно до практик країн-членів ЄС у трьох сферах: культура, річковий та морський транспорт та підтримка агентства держфінмоніторингу в питаннях повʼязаних з навчанням фахівців в боротьбі з відмиванням коштів.

Ми хочемо побудувати довіру між ключовими стейкхолдерами процесу відновлення України: органами державної та місцевої влади, міжнародними донорами та партнерами, експертними та професійними спільнотами, представниками громадянського суспільства. Проєкт реалізує Мережа захисту національних інтересів “ANTS” за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ця публікація була профінансована Європейським Союзом. Її вміст є власною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Ленд-ліз в історичній перспективі: як це було у Другу світову війну і що зараз каже Путін

Американський пілот і радянські пілоти біля отриманого через ленд-ліз американського винищувача Bell P-39, Airacobra.

Закон про ленд-ліз для України президент США символічно підписав 9 травня. Промовиста дата відсилає нас до аналогічної програми, яка діяла в роки Другої світової війни.

Той і цей ленд-ліз неминуче будуть порівнювати. І вже можна сказати, що тепер американці більш одностайні.

Скажімо, якщо в березні 1941-го відповідний законопроект в Сенаті Конгресу США підтримали 79% демократів і 37% республіканців, то в квітні 2022-го сенатори ухвалили рішення одноголосно.

США: Палата представників ухвалила закон про ленд-ліз для України

Роль ленд-лізу в розгромі нацистської Німеччини та її союзників – одна з найбільш дискусійних тем в історії Другої світової війни.

«Садовий шланг» від Рузвельта

У вересні 1939-го, після початку Другої світової війни, в США почав діяти закон про нейтралітет, що забороняв постачання зброї сторонам конфлікту.

Проте за два місяці президент Франклін Рузвельт наполіг, щоб дружні США держави змогли купувати американську зброю. А в грудні 1940-го, невдовзі після перемоги на президентських виборах, запропонував ухвалити закон про ленд-ліз, який дозволив би надавати військову допомогу.

«Якщо горить будинок сусіда, а в тебе є садовий шланг, позич його сусідові, поки не спалахнув твій дім. При цьому не кажи йому про вартість шлангу. Коли пожежу загасять, сусід поверне тобі шланг», – пояснював Рузвельт суть своєї ініціативи.

Ленд-ліз занадто часто розглядають у контексті допомоги, яку США й Великобританія надавали СРСР.

Між тим, закон ухвалили в березні 1941 року. Тоді діяло американське ембарго на продаж зброї СРСР, яке наклали через радянську агресію проти Фінляндії.

«Зимова війна»: вторгнення Радянського Союзу у Фінляндію в 1939 році в кришталево чистих фотографіях

Натомість напад Італії на нейтральну Грецію – здавалося б, другорядний епізод Другої світової – неабияк вплинув на американську громадську думку і прискорив ухвалення закону. Першими країнами, які в березні 1941-го отримали американську військову допомогу, стали Великобританія і Греція.

Дію ленд-лізу на СРСР поширили лише 7 листопада 1941 року. Хоча переговори і перші домовленості відбулися ще наприкінці вересня того року.

СРСР, а потім і Росія заперечують значення ленд-лізу

В радянській і теперішній російській історіографії панівною є точка зору, що ленд-ліз не мав вирішального значення в перемозі над нацизмом.

«Більшість поставок до Радянського Союзу відбулися лише після того, як у Другій світовій війні відбувся перелом, – заявив науковий керівник Російського воєнно-історичного товариства Михайло Мягков в березні минулого року, з нагоди 80-річчя ленд-лізу. – Допомога до московської та в період сталінградської битв була мінімальною і жодним чином не задовольняла потреби СРСР в продовольстві й боєприпасах».

Справді, близько 70% вантажів ленд-лізівських вантажів СРСР отримав, починаючи з другої половини 1943-го. Інколи це намагаються трактувати так, що, мовляв, цинічні союзники вичікували, чия візьме.

Однак справа полягає в іншому. З логістичної точки зору оптимальним маршрутом поставок був арктичний. Британські конвої доправляли вантажі в Мурманськ, Молотовськ (Сєверодвінськ) і Архангельськ. Іранський і далекосхідний маршрути були значно складніші.

Попервах арктичні конвої проходили успішно, але на початку 1942 року німці зосередили проти них значні сили авіації та флоту.

Відтак значна частина вантажів була втрачена.

Найбільш нищівним став розгром конвою РQ-17, коли із 36 транспортів німці потопили 23 і знищили близько 3350 автомашин, 430 танків, 210 літаків та 100 тисяч тон інших вантажів. Тому в 1942-1943 роках із поставками виникли проблеми.

Між іншим, на думку радянського урядовця Анастаса Мікояна, який безпосередньо займався ленд-лізом, незначні за обсягом поставки 1941-1942 років відіграли дуже важливу роль.

«Тепер (після війни – авт.) легко казати, що ленд-ліз нічого не значив. Він перестав мати велике значення набагато пізніше. Та восени 1941 року ми все втратили, і, якби не ленд-ліз – зброя, продовольство, теплі речі для армії та чимало іншого – ще питання, як повернулася би справи», – цитував Мікояна сталінський перекладач Валентин Бережков.

Тушонка замість танків

Ще один аргумент щодо незначущості ленд-лізу полягає в тому, що, мовляв, перемогу здобули в боях на фронті, а зброя і боєприпаси становили лише незначну частину поставок. Наприклад, американські танки – це десь 17% від радянського виробництва, та вони ще й були гіршими.

Навесні минулого року президент Росії Володимир Путін, коментуючи питання ленд-лізу, саркастично зауважив: «Наші солдати називали американську тушонку «другим фронтом». Якщо казати про тушонку, то поставки покривали 80% потреб». Але поблажливо додав, що ленд-ліз стосувався не лише продовольства: «Найголовніше, знаєте, що? Метал».

Ленд-ліз працював за такою схемою: у СССР складали заявку, «список Молотова-Мікояна», на підставі якої союзники по антигітлерівській коаліції спільно складали протокол поставок. Молотов був першим віце-прем’єром і наркомом (міністром) закордонних справ, а Мікоян – наркомом зовнішньої торгівлі і відповідальним за постачання армії продовольством.

В 1941-1945 роках протокол поставок узгоджувався-уточнювався чотири рази. Номенклатура поставок була найрізноманітнішою: від ґудзиків до цілих нафтопереробних заводів. В усі роки війни більшу частину найбільшу частин поставок становила не військова техніка, (в середньому 14 % від загального тоннажу), а продовольство (28 %) і метали (23 %). Але цьому є просте пояснення: німці в 1941-1943 роках окупували важливі агарні райони СРСР. А сільгоспугіддя, на відміну від оборонної промисловості, евакуації не підлягали.

Тому нічого дивного, що тушонка виявилася важливішою за танки. Як відзначає російський історик Михайло Барятинський, продовольства, яке СССР отримав по ленд-лізу «вистачило б для того, щоби прогодувати 10-мільйонну армію впродовж 1600 діб… Велика вітчизняна війна тривала дещо менше – 1418 діб».

Ба більше, за совами того ж Мікояна, завдяки ленд-лізу від’їлася не лише армія, а «дещо перепало й тилу». З розподілом цього «дещо» не обійшлося без курйозів. Так, американці разом із вантажівками надсилали шкіряні пальто для водіїв. Однак, як згадували очевидці, вони діставався не пересічним радянським шоферам, а всіляким керівним працівникам, зокрема й високої ланки.

Якось глава британського уряду Вінстон Черчилль прилетів до Москви на переговори, і в аеропорту його зустрічала делегація, чимало членів якої були вбрані у водійські пальто. «Схоже, мене тут зустрічають члени профспілки водіїв?», – чи то пожартував, чи то здивувався британський прем’єр.

Сталінська післямова

Жонглюючи цифрами, історики і пропагандисти від історії доводять діаметрально протилежні точки зору: від «ленд-ліз становив лише 4% від радянського виробництва» до «без ленд-лізу СРСР програв би».

Під час Тегеранської конференції в листопаді 1943 року Сталін виголосив тост, в якому назвав США «країною машин» і зазначив, що «без отриманих по ленд-лізу машин ми програли б цю війну». Щоправда, апологети СРСР заперечують останні слова. Мовляв, той зробив комплімент союзнику і сказав, що отримані по ленд-лізу машини «допомагають нам виграти війну».

Натомість опальний радянський очільник Микита Хрущов у мемуарах зазначив, що в приватних розмовах Сталін неодноразово казав про ленд-ліз як про невід’ємну складову радянської перемоги.

«Він прямо казав, що якби США нам не допомогли, ми би цю війну не виграли, – згадував Хрущов. – Якби нам довелося битися з гітлерівською Німеччиною один на один, ми не витримали б… Не думаю, чи Сталін коли-небудь письмово викладав свої думки з цього приводу, але наполягаю, що в кількох розмовах зі мною він зазначав саме так».

Адептам культу «побідобісся», які увірували, ніби «можуть повторити», є над чим поміркувати.

Дмитро Шурхало – історик, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода