Одношлюбність

Історичні джерела засвідчують факти багатоженства у Київській Русі, але вони зустрічалися лише у верхніх прошарках населення156. Відомо, що у князя Володимира Великого було кілька дружин і близько 800 наложниць157.

Набрав жінок, набрав наложниць – їй в місяць ніч не припада. Князь Володимир у гаремі Серед наложниць п’є-гуля. (Микола Руденко)

З прийняттям християнства князь Володимир Великий зрікся усіх своїх язичницьких дружин. Рогніді запропонував одружитися з одним із вельмож, але вона дала перевагу монастирю.

У статті 17 Уставу князя Ярослава було записано, що той, хто має дві жони, має сплатити митрополитові 20 гривень; першу жону держати по закону, а ту, яка підлегла, має віддати у дім церковний.

Остаточна перемога моногамії (одношлюбності) була однією з ознак настання цивілізації, історичним прогресом160. Вона виникла через потребу передати багатства, зосереджені в руках чоловіка, дітям саме цього чоловіка. Щоправда, ця моногамія часто стосувалася лише жінки, не перешкоджаючи явній чи таємній полігамії чоловіка.

Генеральним судом 4 жовтня 1745 р. було прийнято декрет про визнання недійсними шлюбів, що були укладені Василем Говоруном з чотирма жінками, які жили в різних місцевостях162.

У Кодексі 1807 р. було передбачено застосування смертної кари до чоловіка, який при житті своєї дружини оженився з іншою, і щодо жінки, якщо вона знала про це.

Одношлюбність – один з основних законів шлюбу, заснований на індивідуальності любові між жінкою і чоловіком.

Згідно із частиною 1 ст. 25 СК, жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Проте в Україні проживають не лише християни. Чи можуть бути для них у законі зроблені винятки? Йдеться насамперед про кримських татар, інших мусульман, релігія та звичаєве право яких дозволяють багатоженство.

У 2000 р. при обговоренні проекту Сімейного кодексу України було запропоновано доповнити ст. 25 такою нормою: “Чоловік може перебувати у полігамному шлюбі з кількома жінками одночасно. Майнові, аліментні та інші правові відносини у таких шлюбах регулюються окремим законом”.

Але ця пропозиція не була підтримана.

Мусульмани в Україні не можуть мати особливих юридичних прав у сфері свого сімейного життя, оскільки це суперечило б засаді рівності усіх громадян, сформульованій у ст. 24 Конституції України. Це означає, що вимога Сімейного кодексу України щодо одношлюбності поширюватиметься й на них. Засобом згладження існуючого для них юридичного дискомфорту може бути норма ст. 11 СК, яка допускає врахування звичаю національної меншини при вирішенні судом сімейних спорів.

Досягнення шлюбного віку

Шлюбний вік – правова категорія, при визначенні якої враховуються різноманітні чинники.

Оскільки шлюб зумовлює статеві стосунки, одним із компонентів шлюбного віку є досягнення статевої зрілості, яка має зовнішні та внутрішні (фізіологічні) прояви. Досягнення шлюбного віку характеризується й іншими ознаками: психологічним усвідомленням особою наслідків статевого життя, душевною, фізичною та економічною готовністю до виконання дуже важливих і водночас складних сімейних і водночас соціальних функцій: функцій чоловіка, дружини, батька, матері.

Шлюбний вік – усереднений, однаковий для всіх стандарт. Це значить, що в окремих випадках досягнення шлюбного віку і реальна готовність конкретної особи до шлюбу можуть не збігатися у часі. Проте реальна готовність особи до шлюбу полягає не в умінні приготувати їжу чи зробити дрібний ремонт у квартирі (хоча і це важливо), а у здатності до щоденної турботи про дружину, чоловіка, дітей, у вмінні брати і віддавати сторицею.

У давньоруському праві чоловіки вважалися такими, що досягли шлюбного віку, у 15 років, а жінки – у ІЗ164. У Правах, за якими судиться малоросійський народ шлюбний вік становив відповідно 18 і 13 років.

У звичаєвому праві українців не було чітко зафіксованого шлюбного віку. Досягнення дівчатами шлюбного віку засвідчувалося стрічками і вінками, які вони (“дівчата на виданні”) носили як елемент святкового костюма165. Ознакою того, що дівчина уже може виходити заміж, були заплітки в косах, ковтки з бовтицями166. Дівчині годилося одружуватися від 16 до 20, а хлопцеві – від 18 до 22 років167.

Мати була наділена правом вивести дочку на вулицю. Цим засвідчувалося не лише досягнення дівчиною фізичної зрілості, а й те, що мати навчила її звичаю, а також того, як порядкувати вдома, вести господарство.

Ой мати, мати, час доню заміж дати;

Пусти мене погуляти, якщо хочеш зятя мати;

А тепер я вже велика, треба мені чоловіка.

З моменту виведення дівчини на вулицю вона одержувала право входити до дівочого товариства, ходити на вечорниці.

Як зазначав Р. Ф. Кайндль, у гуцулів вік, придатний для одруження, наставав у дівчат близько шістнадцяти років, хоча виходили заміж і чотирнадцятирічні. А у хлопців (парубків, легіонів) після вислуженої військової служби – на двадцять четвертому році життя. Проте приходили до шлюбу і 25-30-річні дівчата та 30-35-річні хлопці168.

Необхідність дотримання шлюбного віку була закріплена у всіх правових актах, що регулювали та і регулюють сьогодні шлюбні відносини.

У Кодексі 1807 р. шлюбний вік для чоловіків був визначений у 18, а для дівчат – у 13 років. “Дівиця у 13 років може іти заміж”.

За Кодексом УСРР 1926 p., “подружній вік” для жінок був встановлений у 16, а для чоловіків – у 18 років169.

Основи законодавства про шлюб та сім’ю встановили шлюбний вік і для чоловіка, і для жінки у 18 років. У Кодексі 1969 р. шлюбний вік для чоловіків було встановлено у 18, а для жінок – у 17 р. Так само визначено шлюбний вік у ст. 22 СК.

В українському звичаєвому праві не було встановлено вікової межі, за якою шлюб був би неможливим. Не було застережень щодо того, доки вдовиця може носити червону стрічку як вираз згоди на повторний шлюб. Це, очевидно, зумовлювалося тим, що народження дитини не вважалося єдиним призначенням шлюбу. Звичай дозволяв чоловікові женитися до 50 років.

Одружуватися після досягнення цього віку вважалося соромом перед людьми і гріхом перед Богом171. Бажання осіб старшого віку знайти собі пару в українській народній традиції часто було предметом осуду та кепкувань.

Хробак за ним шукає, а він женитися бажає;

У старості женитися – не собі користь.

Ти вже серце запечатав, а я ще боюся.

Верхня шлюбна вікова межа у Сімейному кодексі України, як і у законах інших європейських держав, ніколи не була встановлена.

“Ми познайомилися, коли нам було по 70 років, і зрозуміли, що створені один для одного. Ми прожили щасливо десять років і зараз уже не знаєм, скільки нам літ”.

Жінки князя Володимира

Князеві Володимиру Святославичу належить виняткове місце у вітчизняній історії. Народився Володимир близько 960 р., коли його батько, Святослав Ігорович, був ще юним спадкоємцем великокнязівського престолу, а Руссю правила княгиня Ольга. Матір’ю Володимира була Малуша, ключниця палацу Ольги. Отже, він був незаконнонародженим сином.

Гареми і наложниці

До прийняття християнства Володимир утримував численні гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді, 200 — у Берестові. Але дітей від них у розрахунок не брали. Літописці фіксували лише “законні шлюби” князя і нащадків від них. Навколо цих численних шлюбів тривають дискусії. Вишгород розташовувався у 16 верстах (17 кілометрів) від Києва. Білгород, про існування якого достеменно відомо на той час, знаходився на березі Ірпеня, кілометрів за тридцять від Києва. Нині – це село Білогородка. І все ніби впорядку, де ж іще тримати гарем, як не в своїх резиденціях, але не все то й правда. Головне – ні в Берестові, ні у Вишгороді, ні в стародавньому Білгороді під час розкопок не виявлено величезних палат в яких мали б міститися сотні наложниць з персоналом, що їх обслуговував.

Згідно з розповіддю мандрівника Х ст. Ібн-Фадлана, особисте життя «царя русів» не відзначалося цнотливістю. Арабський автор повідомляє про княжий гарем з 40 дівчат-наложниць, щедрі бенкети в його теремі і про величезне ложе, інкрустоване дорогоцінним камінням, що відігравало особливу роль в побуті князя. Начальний літопис розповідає про 800, а Никонівський – про 1100 юних дів, що служили великому володарю для втіхи. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко), всіляко «вигороджуючи» хрестителя Русі, не заперечує наведених у літописах фактів та водночас прагне поставити під сумнів його славу спокусника і розпусника:

«Володимир як князь легко міг мати цього «живого товару», вірогідно, і більше 1000; ці невільниці могли йому бути і наложницями, але все це було таким звичним явищем для того часу. »

Олова

Першою дружиною, була дочка одного з вождів шведських вікінгів – Олова. Цей перший шлюб можна датувати зимою 978/979 рр. Від цього шлюбу народився найстарший син Володимира — Вишеслав. “Сага про Олафа Трюгвассона” згадує Аллогію чи Аурлогію, язичницю, яка була дружиною конунга Вальдемара-Володимира, тримала половину княжої дружини, а пізніше стала християнкою і схилила до цього мужа. Про життя Олови нічого не відомо. Навіть не згадується дата її смерті. Те саме можна сказати ї про її сина. Він помер у Новгороді у 1010 році.

Рогнеда

Зимою 980 р. після здобуття Полоцька Володимир взяв Рогнеду, як трофей, дочку страчено полоцького князя Рогволода, “узаконивши” в такий спосіб приєднання Полоцького князівства. Епічна розповідь про гордовиту Рогнеду, яка відкинула Володимира як бастарда, тобто незаконнорожденого, також може свідчити про знатність роду Рогволода. Невідомо як і коли з’явилася у Полоцьку ця династія. Те, що Рогвольд не був слов’янином – очевидно.

Свати Володимира Святославича у Рогволода (зліва); Рогволод розмовляє з Рогнідою (праворуч)

Саме Володимир дав Рогнеді слов’янське ім’я Горислава. Зміст цього імені лише підкреслює гірку долю княгині, його значення: “гори (палай) славна”. Від неї у нього було кілька дітей (Ізяслав, Ярослав, Предслава, Всеволод, Прямислава, і, можливо, Мстислава), що досить незвично для жонолюбивого Володимира. Адже стільки дітей як народила йому Рогнеда, не народила жодна інша з дружин. Є досить одна цікава легенда про Рогнеду та її сина Ізяслава:

«Від Володимира мала Рогніда сина Ізяслава. Але маючи ж сотні наложниць, Володимир нехтував дружиною, змушуючи її ще більше страждати. Тоді ще й зависть прилучилася до всяких гірких почувань, які Рогніда мала на Володимира, і бажання помсти стало опановувати нею. Якось в ночі Володимир спав у неї і вона порішила його вбити — підняла вже ніж на нього, але в ту мить Володимир прокинувся і вхопив її за руку. Призналася Рогніда, що хотіла помститися за батька, коли Володимир перестав любити її з дитиною, і Володимир порішив смертю покарати її за цей замисел. Звелів їй прибратися «у всі убори цісарські», як була вбрана при шлюбі, сісти на ліжку й чекати його. Княгиня збагнула, що Володимир хоче стратити її. Рогніда дала голий меч своєму малолітньому синові, і як Володимир війшов до покою, малий виступив і сказав так як мати його навчила: «батьку, чи думаєш, що ти сам тут?» Побачивши малого сина, що став оборонцем і местником за матір — Володимир кинув меч, наготований на Рогніду, і відказав: «А хтож би тебе тут сподівався?» Спитав поради у своїх бояр, і ті порадили йому задля сина помилувати матір та дати їм їх батьківщину Полоцьку землю. Володимир так зробив, і від того Ізяслава пішов рід полоцьких князів, що нераз потім завзято воювалися з київськими князями, що пішли від іньшого Володимирового сина Ярослава. «З того часу здіймають меч Рогволожі внуки на Ярославових внуків».

Рогнеда. Кадри із к/ф “Вікінг” (2016)

Очевидно, що Володимир любив її більше за інших дружин. Після прийняття християнства Рогнеда відмовилась скористатись своїм правом заміжжя. Вона жила під Києвом з дочкою Предславою у с. Предславині на Либеді, а потім виїхала з старшим сином Ізяславом на Полоцьку землю, яку йому було надано, і стала там черницею під іменем Анастасії. Померла Рогнеда-Горислава-Анастасія у 1000 р. Найвідомішим сином Рогніди і Володимира був все таки Ярослав, прозваний Мудрим, який після смерті свого батька сів на престол Київський. Князь Всеволод – перший князь володимирський. 988 року отримав від батька в уділ Володимир (Волинський).

За переказом Сноррі Стурлуссона 1013 року Всеволод Володимирович прибув до Швеції і сватався там до вдови королеви Сигріде Сторраде, але за її наказом його було вбито. За дослідженнями історика В. М. Татіщева дочка Передслава була видана за чеського князя Болеслава ІІІ Рудого. А менша дочка Премислава – за угорського принца Ласло Сара Лисого. Про долю дочки Мстислави жодні джерела не згадують.

Давньоруська княжна. Історична реконструкція.

Кунігунда

З літа 980 р. третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка Святославича – Кунігунда. Саме для чого Володимир взяв собі за третю дружину братову жінку – невідомо. Може в такий спосіб прагнув ще більше закріпити свої права, чи просто як переможець не міг втриматися від спокуси, бо вдова Ярополка справді була дуже красивою. Коли від цього зв’язку народився Святополк, супротивники Володимира говорили, що він “от двою отцю, от Ярополка и от Володимера”. Подальша доля жінки невідома. За розповіддю «Повісті врем’яних літ» говориться, що вона тоді вже була вагітна, таким чином, батьком Святополка був Ярополк. Проте Володимир вважав його своїм законним сином (одним із старших) і дав йому долю у Турові. Літописець називає Святополка сином двох батьків (от двою отцю) і зауважує з натяком на подальшу долю князя: «від гріховного плід злий буває». За братовбивчу війну прозваний Окаянним.

Малфріда

Поява серед жінок Володимира двох чешок і болгарки — яскрава ілюстрація інтенсивних зусиль молодого князя утвердитися на міжнародній арені. Дунайська Болгарія, спустошена військами Святослава, перебувала тоді під владою Візантії. Між тим війна 985 р. з Волзькою Булгарією і укладений з нею мир – за звичаєм того часу міг бути скріплений династичним шлюбом. Цьому ніщо не перешкоджало, оскільки багатоженство вважалося звичайним явищем і у волзьких булгар, на той час уже мусульман, і у язичників-слов’ян. Малфріда, судячи з її скандинавського імені, була дочкою турівського князя, нащадком легендарного Тура. Малфріда померла у 1000 році. Святослав княжив у Турові і був убитий братом Святополком.

Аделя

Ще одна дружина Аделя, можливо, була донькою перемишльського князя. Найсильніше з хорватських князівств з центром у Стольську в 981 р.- було розгромлене, про що свідчить руйнування і занепад цього центру. А землі на Середньому Дністрі та Пруті були завойовані тільки у 993 р. Вірогідним союзником Володимира у поході 981 р. міг бути найскоріше перемишльський князь. Ім’я Аделя досить ймовірне для перемишльської княжни, яка дійсно могла бути моравського чи чеського походження. Синами Аделі були Мстислав, Станіслав та Судислав. Мстислав був князем тмутараканським. Молодий і рішучий князь, який увійшов в історію як Мстислав Хоробрий, проводив активну політику розширення своїх володінь. Він помер у 1036 році, застудившись на полюванні. Станіслав був князем смоленським. Про нього нічого не відомо. Частина істориків взагалі сумніваються в його існуванні. Судислав – князь псковський. Після смерті Мстислава в 1036 році, Ярослав Мудрий ліквідував Псковське князівство, а самого Судислава кинув до в’язниці. Останній пробув у ній 23 роки.

У 985 р. Володимир Святославич черговий мир скріпив “шлюбом” з болгарською княжною. Про неї нічого не відомо. Деякі джерела згадують ще одну болгарку. Але достовірно це не підтверджено.

Анна Порфірогеннета

Союз з Візантією у 989 р. було скріплено шлюбом з принцесою Анною Порфірогеннетою, дочкою імператора Романа II і сестра Василія ІІ Болгаробійця. У «Житіє Володимира» детально описується цей момент: «Після взяття Херсонеса та всієї Таврії послав Володимир до царів грецьких, кажучи:

— Оце я взяв славне місто ваше Херсонеса і всю землю Таврійську. Чув же, що маєте сестру, дівчину красну,— дайте її мені в жони. А якщо не схочете, зроблю вашому Царграду те, що зробив Херсону.

Одержавши таке послання від Володимира, царі грецькі були в немалій печалі, бо сестра їхня, на ймення Анна, не хотіла йти за поганина, а сили численних руських воїнів і хоробрості Володимирової боялися греки. І написали йому царі таке:

«Не достойно нам, християнам, за нечестивця віддати сестру нашу. А коли хочеш її мати, відмовся від ідолів і увіруй, як і ми, у Христа, істинного Бога, і прийми святе хрещення — тоді безборонно візьмеш собі в жони сестру нашу. А з нами, як єдиновірець, у любові житимеш; ще й небесне заслужиш царство».

Таку відповідь царів грецьких Володимир прийняв і послав до них, кажучи:

— Полюбилася мені віра ваша відтоді (полюбилася, певне, через злато і пишнії шата – С.П.), як посланці мої випробовували різні віри, а побувши у вас, повернулися до нас і розказали докладно, що ваша віра є найкраща з усіх вір (звичайно, тому що цар у християнстві шанується на рівні з Богом, цар – намісник Бога на землі – С.П.). Хочу прийняти віру вашу, пошліть до мене єпископа, хай мене охрестить, і самі з сестрою вашою приїдьте чи сестру пришліть мені в жони. Я ж поверну вам Херсонес з усією Таврією (тобто, це ще й був своєрідний корисливий обмін. Не добровільна духовна посвята, а угода за згодою двох сторін – С.П.).

Одержавши таку добру звістку, царі грецькі сильно зраділи (зраділи, тому що їм набридли вже набіги руських полкодводців, які кожного року грабували і спустошували Візантію. З цього моменту золотий час Русі скінчився. Християнство стало троянським конем, інструментом для послаблення Русі в руках Візантії – С.П.) і сестру свою умовляли піти за Володимира, з молінням кажучи:

— Змилостивсь над царством християнським, бо коли не підеш за нього, не перестане він захоплювати землі наші; боїмося, що і Царграду сотворить таке, як і Херсонесу. А ще ж заради тебе Володимир хреститься і через тебе приверне Господь до себе землю Руську і грецьку від частих, тяжких воєн та нашесть руських звільнить. Вічну славу і безсмертне від усіх блаженство матимеш.

Царівна ж Анна, хоч без бажання, але бачачи спасіння численного народу руського, який до Бога привернутися хотів, та ще й батьківщині своїй, грецькому царству, жадаючи миру, послухалася порад і благань братів своїх і промовила зі сльозами:

Володимир і принцеса Анна

Зустріч візантійської принцеси Анни

Анна народилася у 963 р. і померла у 1011р. Більшість істориків схиляються до думки, що у шлюбі з Анною у Володимира народилося двоє синів – Борис і Гліб. Борис був князем ростовським і, вочевидь, найулюбленішим сином Володимира, оскільки саме йому мав дістатися київський престол. Святополк Окаянний наказав його вбити. Його серце було простромлене мечами, а тіло списами. Тіло 25-річного Бориса таємно привезли до Вишгорода і поховали в церкві святого Василя. Незабаром від рук убивць, підісланих тим же Святополком, загинув брат Бориса — Гліб – князь муромський. 1019 року Ярослав Мудрий поховав його тіло у тій же церкві, що і брата Бориса. Борис і Гліб були канонізовані руською церквою 1071 року. Можливо від Анни у Володимира народилася ще й одна дочка Марія-Добронега. А, можливо вона народилася вже від іншої дружини.

Після смерті Анни, Володимир взяв ще один шлюб. Останній ймовірний шлюб Володимира Святославича відбувся у 1012 р. з родичкою кайзера Оттона І, дочкою графа Куно фон Енінген. Марія-Добронега – була дружиною польського короля Казимира І, матір’ю польського короля Болеслава ІІ. Відомо, що заміж її видавав старший брат Ярослав Мудрий.

Був у Володимира ще й син Позвізд від невідомої дружини, або від вже наявних. За припущенням Леонтія Войтовича Позвізд народився не пізніше 988 року. Про це свідчить його язичницьке слов’янське ім’я. Очевидно він помер ще дитиною, оскільки в розподілі земель князем Володимиром як намістик будь-якого престолу не значиться. Ще була одна дочка але теж невідомо від якої дружини. Її «слов’янку», видали за німецькими джерелами за німецького графа Бенгарда ІІ. Вона була його другою дружиною.

Автор: Орися Вознюк,
науковий співробітник
ДІКЗ “Стародавній Володимир”

Список використаних джерел:

1. Голубець М. Велика історія України. – Львів, 1935 р.// Перевидання: видавництво «Глобус», 1993 р.
2. Греков Б. Д. Київська Русь. – К.: Державне учбово-пдагогічне видавництво «Радянська школа», 1951 р.
3. Літопис руський/ Пер. З давньоруської, передмова Л. Є. Махновця. – К: Дніпро, 1989 р.
4. Назарко І. Святий Володимир Великий: володар і хреститель Руси-України/ 2-ге вид. – Жовква: Місіонер, 2012р.
5. Повість минулих літ (За Іпатіївським списком)/ пер. З давньоруської В.В. Яременка. – К:, Радянський письменник, 1990 р.
7. Туптало Д. Житіє Володимира/ Д. Туптало// Давняя українська література: хрестоматія/ упоряд. М. М. Сулима.–4-евид. –
К., 1998 р.

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Скільки дружин було у Дунаєвського

Тому можна говорити про те, що в Івана Грозного було 8 жінок.

Анастасія Романівна Захар’їна-Юр’єва – перша дружина царя Івана Грозного і перша російська цариця. Була обрана царем на огляді наречених з 1500 дівчат. Вінчалася з царем в лютому 1547 р., померла в червні 1560 р. Славилася добротою і допомогою бідним. За 13 років шлюбу Анастасія народила царю шістьох дітей, з яких дочки і перший син Дмитро рано померли, а вижили двоє синів – Іван, вдачею надзвичайно схожий на батька, і слабовільний кволий Федір.

Марія Темрюковна Черкаська – дочка кабардинського князя, в 1561 р. стала другою дружиною Івана Грозного, через рік після смерті його першої дружини. Їх єдина дитина, хлопчик, прожив всього п’ять тижнів, і після цього Іван вже не виявляв до дружини ніякого інтересу. Вона померла від хвороби (або ж була отруєна) в 1569 році.

Марфа Василівна Собакіна – третя дружина Івана Грозного, дочка коломенського дворянина, родичка сподвижника царя Малюти Скуратова-Бєльського. Була обрана в дружини після традиційної процедури оглядин наречених. До Москви звезли 1500 дворянських дівчат. З них на багатомісячному огляді відібрали 24, а з тих – 12 найкращих. В останній день їх змусили роздягтися догола, після чого цар з сином Іваном їх оглянули і зробили остаточний вибір. Шлюб відбувся 28 жовтня 1571 р., але вже через 15 днів цариця Марфа померла і, як стверджував цар, померла дівою. Як і у випадку з першими двома дружинами Івана Грозного, рання смерть цариці породила підозри в отруєнні і викликала монарший гнів. Під підозру потрапили родичі покійних цариць Анастасії та Марії. Брата останньої, Михайла Темрюковича, посадили на палю, а в загальній складності за результатами розслідування цієї справи було страчено близько 20 осіб.

Ганна Іванівна Колтівська (за деякими даними, Ганна Олексіївна) – четверта дружина Івана Грозного, на якій він одружився знову ж після огляду наречених, домігшись персонального дозволу у духовенства. Цей, черговий бездітний шлюб царя тривав рік (1572-1573), після чого Іван Грозний відіслав дружину в Тихвинський монастир, де вона і померла в 1627 р. під ім’ям сестри Дарії.

Марія Долгорукова – п’ята дружина Івана Грозного. Весільний бенкет з приводу цього шлюбу відбувся в листопаді 1573 р. і був дуже пишним і веселим. Приїхало багато іменитих гостей, а на вулиці Москви були виставлені столи, заповнені хлібом, м’ясом і рибою, а також десятки бочок пива і браги. Однак після шлюбної ночі Іван вийшов з опочивальні сумним і навіть пригніченим. Потім він наказав закладати санний поїзд і їхати в Олександрівську слободу. На наступний день мешканці Олександрівської слободи побачили, як з воріт царської садиби виїхали сани, а в них, обплутана мотузками, лежала молода дружина Івана Грозного. Кінь підтяг сани до ополонки, що була пробита в центрі замерзлого ставка, і зупинився. З воріт слідом виїхав цар, а з ним поруч йшла якась людина і, звертаючись до Слобожан, котрі згуртувалися на березі, голосно промовила: «Православні! Нині ви побачите, як карає великий государ зраду. Князі Долгорукі обманним злодійським звичаєм повінчали государя з дівкою, коя до вінця полюбилася з якимсь лиходієм і прийшла в храм чинити розпусту, про що государ не відав. І за те зле, змінити справу наказав великий государ дівку Марійку в ставку втопити!»(Цит. за кн. В. Балязіна« Цікава історія Росії. Середина XVI – кінець XVII століття »)

Ганна Васильчикова (за деякими даними, Ганна Григорівна) – шоста дружина царя Івана Грозного. Цар взяв її до себе в дружини близько 1575 р. Весілля грали у вузькому колі, ніяких обрядів не справляли. До цього часу Малюту Скуратова-Бєльського змінив новий тимчасовий виконавець – Василь Умной-Количев, і цар одружився, за припущенням деяких істориків, на його родичці (Ганні Васильчиковій). Вже через кілька місяців Умной потрапив в опалу, а з ним і Васильчикова. На третій день після страти Умного цар насильно відіслав дружину в Суздальсько-Покровський монастир.

Василиса Мелентьєва – москвичка, вдова Микити Мелентьєва (існують припущення, що він був або заколотий, або отруєний за наказом царя), вважається сьомою дружиною Івана Грозного, хоча, судячи з усього, і не була вінчана з ним. Цар взяв її до себе у 1575 р. За одними джерелами Василина 1 травня 1577 р. була пострижена в черниці в Новгороді, а за іншими – похована живцем в труні разом зі своїм убитим коханцем, окольничим Іваном Количевим в Олександрівській слободі.