Цих кораблів у Росії ще багато: капітан запасу назвав пріоритетні цілі у Криму

Нині у тимчасово окупованому Криму залишається фактично дві третини Чорноморського флоту Росії. Пріоритетними цілями для України є ракетоносії, які можуть нести, зокрема, “Калібри”. А також – російські десантні кораблі.

Про це 24 Каналу заявив капітан 1 рангу запасу ВМС України, стратегічний експерт Sonata Андрій Риженко, зауваживши, що загалом на півострові окупанти розміщують бойові кораблі та судна забезпечення. В основному це судна радянської побудови. Дивіться також Винахідливість дозволила перехопити ініціативу у морі: розвідка про знищення “Цезаря Кунікова”

“Пріоритетними цілями для нас (є – 24 Канал) кораблі-носії ракет “Калібр”, потім, можливо, інших ракет. Потім уже десантні кораблі, тому що їх кількість в принципі залишається ще досить великою”, – наголосив Риженко. Окупанти мають 5 десантних кораблів у бойовій готовності. Ще 3 вони нині ремонтують.

Єдиний фактор “безпеки” для ворога

Українські дрони-камікадзе дістають і до Новоросійська, що на території Росії. Єдиний фактор, що дозволяє російським суднам почувати себе “безпечно” – це відстань. Адже, аби туди дійшов український дрон, потрібна одна доба. А використання крилатих ракет іноземного виробництва там обмежено. Зараз змінюється цей погляд на використання ракет. Побачимо. Основна позиція – це відстань. Вона має серйозну роль в плані отримання цілевказання, його точності й можливості застосувати фактор раптовості,
– додав капітан 1 рангу запасу ВМС України.

Ще одне вороже судно пішло на дно

• Українські військові 14 лютого знищили великий десантний корабель “Цезар Куніков”. Сталося це поблизу Алупки у тимчасово окупованому Криму.
• Чергове російське корито потопили завдяки дронам Magura. Операцію провели ЗСУ разом з ГУР МО. Корабель зазнав критичних пробоїн і пішов на дно. Туди пішли й окупанти, які були на його борту.
• Як повідомляли в українській розвідці, на судні був вантаж з боєкомплектом. Тим часом російські пропагандисти повідомляли, що екіпаж буцімто “живий”. У Кремлі взагалі відмовилися від коментарів щодо потопленого корабля.

Скільки флоту у Криму

“Буде весь Кавказ задіяний у цьому конфлікті. Інгушетія — одразу. Територія Осетії — йде ескалація. У Дагестані вже частково інтереси задіті, як і в Азербайджані. З території Грузії злітають літаки. Так що весь Кавказ прямо чи опосередковано задіяний у цій військовій авантюрі. І далі, я думаю, що плани були такі: розібратися з Чечнею і далі Крим. Є у мене свідчення, що в Криму заготували такий самий сценарій. Якщо це не зупинить світова спільнота, і перш за все всередині Росії не притягнуть цих забурілих політиканів до кримінальної відповідальності і вони не потраплять під суд, то далі розростеться в гігантських розмірах пожежа народовбивства“

Поки спецслужби Росії працювали над планом розколу України, на державному рівні системних спроб посилити українську ідентичність у Криму, де є не лише статус автономної республіки, а й ворожий країні Чорноморський флот, не було.

Але одні з перших, з ким треба було співпрацювати для стабілізації ситуації в Криму — це кримські татари, які пережили депортацію і знають, що несе з собою шовіністична Росія. Якщо у США кінематограф, ЗМІ, держапарат працюють над тим, щоб у мультикультурному суспільстві сформувати єдину американську ідентичність, то в Україні були лише доволі поодинокі прояви в цьому напрямку, які не мали в основі державної інформаційної політики.

один із провідників кримськотатарського національного руху, учасник дисидентського руху, політв’язень, народний депутат

” Чорновіл був одним із найбільш чесних і порядних політиків в історії сучасної України. Його сенсом життя була демократична, європейська Україна. Але скільки ж гидких речей про нього писали за життя. Кримські татари його дуже любили, бо саме він завжди обстоював право кримських татар на самовизначення. Ідеологія Чорновола, його програма і цілі вирішували проблему і Криму, і Сходу. Якби це було реалізовано, можливо, вдалося б уникнути того, що сталося в 2014-му“

Зрештою саме Народний Рух України став тією політичною силою, яка дала можливість кримським татарам вперше пройти до парламенту і отримати представництво на найвищому державному рівні.

Статус автономії та окремий президент і парламент, які з’явилися в Криму після розпаду СРСР, — це те, що одразу ж закладало метастази сепаратизму і становило загрозу для суверенітету України. Більше того, всупереч законодавству України в Криму з’явилася своя Конституція.

Ще за 20 років до окупації Криму на вулицях півострова можна було почути гасла “Референдум!” та “Свобода Криму!”. Саме тоді 73% виборців, чия ідентичність була ще дуже сильно пов’язана зі “всесоюзною”, підтримали кандидата від виборчого блоку “Росія”.

” Все було готове для того, щоб провести референдум про незалежність, і наступний крок референдуму — про повернення в Росію. І це вже стало реальною перспективою, до цього ми вже йшли й підійшли впритул. І ось тут (з’явилися — ред.) війська (України — ред.), спецназ, кулемети на поверхах будівлі Держради“

Парламент України зібрався в екстреному порядку, скасував у 1995 році Конституцію Криму, а разом з нею — посаду президента. На півострові з’явився український спецназ, чого не сталося у 2014 році.

У 1995 році Росія була зайнята своїми військовими діями на Кавказі, про що казав Дудаєв, але про Крим не забула.

В останній рік президентства Леоніда Кучми Росія спробувала захопити острів Тузла. Справа в тому, що Тузла є стратегічно важливою ділянкою суші для контролю судноплавства. І належність острова до території України, по суті, дає нашій державі контроль над більшою частиною внутрішнього Азовського моря. Саме тому Росія не погоджувала демаркацію кордону з моменту відновлення незалежності України, називаючи Тузлу “косою”, а не островом.

Тоді у 2003 році Росія почала зводити дамбу у Керченській протоці до Тузли. Президент України Леонід Кучма екстрено перервав свій візит до Латинської Америки і вирушив на острів.

Будівництво дамби зупинили, коли до наших прикордонників залишилося близько 100 метрів. Але все одно офіційно Росія не визнавала Тузлу територією України. І, як з’ясувалося пізніше, готувалася до захоплення.

Ситуація в російсько-українських стосунках ще більше загострилася після Помаранчевої революції, коли президентом був обраний Віктор Ющенко. У Росії зрозуміли, що український народ свідомо стає на проєвропейський вектор і суспільство ментально віддаляється від РФ. Тоді технології чорного піару і пропаганди включили на повну потужність.

У Криму ж у цей час місцева влада та різноманітні російські коментатори традиційно лякали населення півострова “примусовою українізацією”, а також страшними історіями про те, як Ющенко “віддасть Крим [кримським] татарам” в обмін на їхню політичну підтримку.

Окрім пропагандистської тези про розподіл країни на три сорти, карбувалося словосполучення, яке після окупації східної частини України буде використовувати держава-агресор Росія. І це словосполучення — “громадянська війна”.

Рекламу про три сорти України навіть транслювали по телевізору, поглиблюючи розкол суспільства. Знаково, що в агітаційних матеріалах очільниці Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко західна культура і США маркувалися нацистською свастикою.