50 цікавих фактів про каракалів

1. Каракал (степова або пустельна рись) — хижий ссавець сімейства котячих.

2. Довгий час каракай відносили до рисів, на яких він схожий зовні, однак ряд генетичних особливостей виділив його в окремий рід.

3. Незважаючи на це, каракал ближче стоїть до рисів, ніж інші кішки.

4. У Північній Африці каракай також називають берберійською риссю.

5. Назва «каракал» походить від турецького karakulak — «чорне вухо», так як задня сторона вух у цих кішок чорна.

6. Зовні каракал нагадує рись, але менші за розмірами, стрункішою і з однотонним забарвленням. Довжина тіла 65-82 см, хвоста — 25-30 сантиметрів, висота в плечах близько 45 сантиметрів; маса — 11-19 кілограм. Вуха з китицями (до 5 сантиметрів) на кінцях. На лапах розвинена щітка з жорстких волосся, полегшує пересування по піску.

7. Хутро коротке й густе. Забарвленням нагадує північно-американську пуму: піщаний або червонувато-коричневий верх, низ білуватий; по боках морди чорні відмітини. Пензлики і зовнішня сторона вух — чорні. Дуже рідко зустрічаються чорні каракали-меланісти.

8. Хоча зовні каракал схожий на рись, за морфологічними ознаками він ближче всього до пуме.

9. Близький каракал і до африканського сервалу, з яким добре схрещується в неволі.

10. В даний час вченим відомо про дев’ять підвидів цього хижака.

11. Каракал – хижак швидкий і дуже спритний. Якби не довгий хвіст і досить великі розміри, його можна було б прийняти за звичайну рись або якогось іншого представника рисьєвого роду.

12. Каракали водяться в саванах, пустелях і передгір’ях Африки, за винятком Сахари і екваторіальних джунглів; в пустелях Аравійського півострова, Малої і Середньої Азії.

13. На території СНД каракал малочислений: зустрічається в пустелях Південної Туркменії, по узбережжю Каспійського моря доходить до півострова Мангишлак, на сході іноді з’являється в Бухарської області Узбекистану.

14. Каракалов часто називають пустельною риссю, однак рись не зможе жити в безлісовій пустелі, де каракал відчуває себе, як вдома.

15. Каракал веде себе дуже тихо, але він також може гарчати, як леопард. Якщо його несподівано застати у видобутку, він шипить і гарчить, як всі котячі.

16. У посліді будь-яких підвидів можуть з’явитися чорні кошенята. Крім забарвлення, вони нічим не відрізняються від своїх родичів, що живуть звичайним для всіх каракалов життям і дають життєздатне потомство. Це досить рідкісне явище в популяції, тому чорного каракай в природі зустріти досить складно.

17. Як і у більшості котячих, в каракай хороший зір і чутливий слух, який допомагає йому під час нічного полювання.

18. Шерсть каракай дивно густа, вона захищає тварину від нічних холодів.

19. Під лігво ці тварини обладнують давно порожні лисячі норки, покинуті колишніми господарями барлогу дикобразів. Можуть влаштувати лежбище під густими кущами або в скельній ущелині.

20. Каракали звикають до насидженого місця, мешкають в одному лігві кілька років поспіль.

21. Тварини розмножуються круглий рік. Період шлюбних ігор особливих піків не має. Кішка каракал вільна у своєму виборі, може паруватися з двома або трьома партнерами. Потомство вирощує самостійно.

22. До пологів самка каракай встигає підготувати кілька притулків у різних затишних місцях.

23. Вагітність триває майже три місяці (78 – 81 день). Кошенят у виводку зазвичай двоє, рідко троє або четверо.

24. Перший місяць життя малюків самий складний і небезпечний. Самиці, щоб захистити дітей від інших хижих тварин, доводиться щодня перетягувати їх з кубла в кубло. Єдина доступна їжа для них у цей час – материнське молоко.

25. Місячне кошеня каракай може пересуватися самостійно, у разі небезпеки ховається в лігві.

26. Як виглядають новонароджені кошенята в дикій природі дізнатися складно, оскільки сімейство веде потайний спосіб життя. А ось діти, народжені в неволі, виглядають дуже забавно – пухнасті, з невеликими плямами на шкірі (у дорослих залишаються тільки на мордочці), з яскраво блакитними очима, дуже великими вухами з довгими тонкими пензликами на кінцях.

27. Мати поступово переводить дітей на тверду їжу, навчає премудростям полювання, а через півроку після народження з ними розлучається.

28. Молоде покоління поселяється недалеко від материнських володінь і починає самостійне життя.

29. Порода кішок і каракал досягає статевої зрілості у півтора року.

30. Довгі китиці на кінцях вух каракай, що живуть в савані, служать для маскування — вони нагадують жмутки трави. Відведені назад вуха означають загрозу.

31. Каракал — це дуже спритний мисливець, який легко ловить здобич завбільшки з невелику антилопу.

32. Жителі Азії дуже цінували мисливські здібності каракай, тому приручали цих кішок і привчали їх полювати разом з людиною.

33. У природі каракал зазвичай уникає людей.

34. Африканські підвиди досить численні, не потребують охорони. Місцеві мисливці відстрілюють тварин, підманюючи їх за допомогою різних приладів — імітаторів криків поранених тварин, або просто розставляють капкани і збирають здобич, що випадково попалася.

35. Чисельність азіатських підвидів катастрофічно зменшується. Вони занесені в Червону книгу, перебувають під захистом держави.

36. Каракал — спритний і спритний хижак використовує під час полювання різну тактику. Дрібних ссавців він очікує в засідці, потім стрімко атакує, вистачає тварина і вбиває укусом в шию.

37. Рідше каракал чекає здобич біля водопою. Він добре лазить по деревах і може застрибнути на гілку, розташовану на висоті 2 метрів. Це допомагає йому полювати на птахів, сплячих на нижніх гілках.

38. Незважаючи на те, що у каракай досить довгі кінцівки, довго бігти він не може. Тому каракал полюють не навздогін, а наздоганяючи жертву дуже великими стрибками. На короткій відстані він може наздогнати навіть зайця.

39. Подібно леопардові, каракал затаскує вбиту дичину на дерева, щоб сховати її від інших хижаків.

40. Середня тривалість життя каракай в умовах дикої природи 10 – 15 років.

41. Вдень каракал ховається в укритті серед скель, у печерах і чагарниках. Завдяки захисному кольором шерсті він майже повністю зливається з навколишнім пейзажем.

42. Каракал — відмінний мисливець. Маючи надзвичайну швидкість реакції і дуже гострі втяжные кігті, цей хижак здатний схопити одного за іншим декількох птахів зграї, яка злітає.

43. На короткій дистанції каракал розвиває досить велику швидкість. Крім того, він відмінно лазить по деревах.

44. Каракалли тримаються поодинці; свої ділянки мітять сечею. При зустрічі з іншими представниками свого виду важливе значення мають сигнали, передані рухами вух.

45. На кінцях вух каракай є довгі китиці. Коли вони притиснуті до голови — ознака загрози або атаки. Прямі вуха — звір добре налаштований або слухає.

46. Каракал майже завжди виходить на полювання вночі. При кожній мисливської вилазки каракал обстежує дуже велику територію.

47. Взимку і навесні каракал з’являється на полювання також і вдень.

48. Найчастіше здобиччю цього хижака стають птахи величиною з цесарку, а також гризуни, дикобрази, даманы, їжаки, дрібні ящірки, невеликі хижі звірі і дитинчата різних видів антилоп. Каракал може вбити навіть велику хижу птицю, наприклад, степового або бойового орла. Іноді він поїдає рослинну їжу.

49. Чисельність каракал поки що стабільна, хоча у багатьох регіонах на нього ведеться полювання.

50. Популяція туркменського каракай налічує не більше 300 особин, зараз він відноситься до зникаючих видів, є дуже рідкісним і знаходиться під охороною.

Каракал: дика кішка, схожа на рись – фото, опис, цікаві факти

Каракал чи степова рись – рідкісна тварина, що зустрічається в степах і пустелях Азії, Африки та Близького Сходу. Ця невелика дика кішка може бігати зі швидкістю до 80 км/год, що дозволяє їй наздоганяти навіть газелей. Через наявність китиць на вухах каракала нерідко сприймають за рись, проте це зовсім різні тварини.

Каракал – класифікація та наукова назва

Каракал – хижий ссавець підряду Котовиді, родини Котові, підродини Малі кішки. Ця тварини належить до роду Каракал (Caracal). Останній налічує 3 види. До них належать:

• золота кішка або каракал золотий/золотавий;
• звичайний або пустельний каракал, що має 9 підвидів;
• каракал сервал.

Відомо, що спільний пращур цих малих диких кішок існував 5,6 млн. років тому, а перших двох видів – приблизно 1,9 млн. років тому. Саме тому сервала нерідко відокремлюють у інший рід, де він є єдиним існуючим нині представником.

За попередньою класифікацією каракал вважався різновидом рисі. На півночі Африки ця хижа тварина досі відома як «берберійська рись».

Сама назва «каракал» походить з тюркської мови та означає «чорне вухо», що підкреслює особливість зовнішнього вигляду тварини. Також ці хижаки ще відомі як «африканська/азійська рись» або «пустельна рись». Хоча насправді вони більш близькі до пуми, ніж до рисі.

Як виглядає каракал звичайний та золотий?

Ці дикі кішки зовні дуже схожі на рись, але більш стрункіші за неї та мають однотонне забарвлення. Крім того, зазвичай вони поступаються їй за розмірами, тому ще відомі як міні-рись.

Довжина тіла у каракала звичайного сягає 65-82 см, а висота – 45 см. Важить ця дика кішка від 11 до 19 кг. Каракал золотий сягає 61-101 см завдовжки та 38-51 см заввишки. Його вага варіюється в межах 5-16 кг.

Каракал звичайний (Caracal caracal) має коротку, але густу гладку шерсть піщаного або червонувато-золотистого кольору зверху та білуватий низ. Зовнішня сторона вух, китиці в нього чорні. На морді з боків помітні чорні відмітини. Пучки волосся на вухах сягають до 5 см. Саме через це каракал звичайний дуже схожий на рись.

Каракал золотий (Caracal aurata) більш схожий на леопарда у мініатюрі. Він має 2 варіанти забарвлення хутра: золотисто-каштанове або срібно-сіре із темним малюнком на загальному тлі. При цьому черевце, груди, щоки та горло у золотої африканської кішки світлі або білі.

Каракал звичайний має довгі сильні ноги, які під час полювання працюють як спіральні пружини. Він може вправно підскочити у повітря за пташкою, що злітає, та спіймати її. Вчені, які спостерігають за бігом, стрибками та перекиданням каракалів, іноді називають цих тварин акробатами котячого світу.

Гострі кігті на лапах дозволяють каракалу хапатися за дерева та підніматися на гілки. Довгий хвіст (25-30 см) сприяє утримуванню рівноваги при переслідуванні птаха, зайця або іншої здобичі.

Цікавий факт! Ніхто не знає, чому на вухах каракала пустельного є пучки волосся. Проте деякі вчені вважають, що ці тварини спілкуються один з одним, посмикуючи вухами. Якщо китиці каракала притиснуті до голови, то цей хижак готується атакувати, а якщо прямі – то він прислуховується.

Де живе каракал та яке його середовище існування?

Більшість цих хижих тварин живе в Африці на південь від Сахари та у деяких частинах Близького Сходу. Каракала звичайного можна зустріти в пустелях, саванах та передгір’ях Африки, а також в пустелях та степах Малої та Середньої Азії та Аравійського півострова. Ці тварини наявні у фауні Туркменістану, Казахстану та Узбекистану.

Каракал золотий населяє вологі тропічні ліси (включаючи мангрові та бамбукові) екваторіальної Африки, де їх пустельні родичі ніколи не зустрічаються. Інколи він може мешкати у сухих лісах та на вирубках, серед вересових заростів та у гористих лісах на висоті 2000-3000 м.

В давнину каракалів у Азії ловили та приручали, щоб потім полювати з ними на зайців, павичів, фазанів та невеликих антилоп. В Індії ці хижі тварини відомі як «маленькі гепарди». Відомо, що вперше каракалів почали приручати ще у Вавилоні. Наразі купити кошеня каракала зі спеціалізованого розплідника можна по ціні від 8000 доларів.

Цікавий факт! В армії Ізраїлю є батальйон приручених каракалів. Головна задача цих тварин на службі – запобігання проникненню ворогів на південному кордоні країни.

Поведінка та спосіб життя каракала

На відміну від левів, які живуть у прайдах, каракали більшу частину часу проводять поодиноко. Вони є територіальними тваринами, які доволі агресивно захищають свою територію від інших тварин.

Каракал звичайний – пустельна тварина, що добре адаптована до життя у пустелях та саванах. Потрібну для життя вологу ці хижаки отримують зі своєї здобичі. Вдень каракали сплять, зберігаючи енергію, а полюють зазвичай вночі, коли прохолодніше. Жорстка шерсть на подушечках лап дозволяє їм ходити по піщаному ґрунту.

Відпочивають каракали в норах, ущелинах скель та печерах, серед густих чагарників або навіть на гілці дерева. У пошуках здобичі ці хижаки можуть долати до 19 км. Свою територію вони мітять, чіпляючи дерева і випускаючи запах між кігтів.

Каракали видають дуже мало звуків, коли рухаються, та майже зливаються з навколишнім середовищем. Таким чином вони майже непомітні та можуть дуже легко хапати здобич.

Цікавий факт! Каракал може підстрибнути до 3-х метрів у повітря із сидячого положення. Подібно до більшості котів, він приземляється на землю з висоти, не завдаючи собі шкоди.

На кого полює та що їсть каракал?

Подібно до інших диких кішок, каракал – хижий ссавець, що харчується винятково м’ясом. Він полює на різноманітних тварин, включаючи зайців, птахів, мишей, змій, ящірок та інколи комах.

Взагалі каракал харчується всім, що може зловити. Під час одного полювання його здобиччю може стати голуб, а наступним разом – молода імпала. Також каракали можуть навідуватися до фермерських угідь та ловити кіз, вівець та іншу худобу. Голодна тварина при відсутності здобичі може харчуватися навіть падлом.

Найчастіше здобиччю каракала звичайного стають тушканчики, зайці-толаї, піщанки та дрібні антилопи. Інколи ці хижаки можуть нападати на молодих страусів та їжаків.

Полюючи на птахів, за один стрибок ці дикі кішки можуть спіймати одразу декілька пташок зі зграї. Каракал золотий полює переважно на гризунів, птахів, даманів, дрібних антилоп та маленьких мавп.

Зазвичай каракал полює вночі, але взимку та навесні може бути активним навіть вдень. Свою здобич він наздоганяє стрибками до 4,5 м у довжину. Виходячи на полювання, ці дикі кішки спочатку повністю обстежують свою територію.

Швидкість та здатність каракала стрибати в повітря роблять його відмінним мисливцем у світі диких тварин. Крім того, він має 20 різних м’язів у кожному вусі. Це робить його слух максимально чудовим та дозволяє з легкістю вистежувати здобич.

Цікавий факт! Якщо каракал не з’їдає здобич одразу, то він затягує її на дерево, де кладе на гілки, щоб потім з’їсти. Таким чином він ховає здобуту їжу від інших хижаків – левів чи гієн.

Розмноження каракалів

Ці тварини живуть усамітнено, поки не прийде час розмноження. Самці каракала відомі своїм незвичним шлюбним закликом, що нагадує кашель. Декілька самців можуть битися або конкурувати за увагу однієї самиці, яка обирає одного з них.

Після спаровування самець каракала залишає самицю, яка виношує малюків приблизно 70-80 днів. Вона знаходить старе лігво, дупло або нору, де може народити потомство подалі від хижаків та інших загроз. Самиця каракала може народжувати від 1 до 6 малюків, але у більшості випадків їх лише 2-3.

Новонароджені малюки каракала важать лише 200-226 г. За розміром вони подібні до домашнього хом’ячка. Кошенята каракала народжуються із закритими очима, які відкривають на 6-10 день життя. Перші 10 тижнів вони харчуються молоком матері, а потім починають їсти м’ясо.

Самиця каракала народжує лише 1 послід на рік. Вона навчає мисливським навичкам молодь, що залишається поряд із нею приблизно до 6-10 місяців.

Статевозрілими молоді особини стають у віці 16-18 місяців. Тривалість життя каракалів в дикій природі сягає 12 років, а в зоопарку – до 17 років.

Хижаки та загрози для каракала

Леви та гієни – основні природні хижаки каракалів. Усі ці хижі тварини полюють у савані, тому ймовірність, що колись вони перетнуться, дуже висока. Завдяки значній швидкості бігу каракал може врятуватися від цієї загрози.

Крім того, ці тварини мають хутро, що дозволяє їм зливатися із навколишнім середовищем. Інколи каракал просто лягає на землю, щоб його не помітили хижаки.

Люди також становлять певну загрозу для каракалів. Фермери вбивають цих хижаків, коли ті нападають на худобу. На каракалів також полюють заради шкури.

Популяція каракала

Точна популяція каракалів у світі невідома. Існують лише деякі дані про окремі регіони існування цих тварин. Популяція каракалів у Південній Африці та Намібії зростають через чимало здобичі. Більше всього цих хижих тварин живе в горах Східної Капської протоки.

У Північній Африці чисельність каракалів у дикій природі, навпаки, скорочується. Ці тварини тут мають статус виду, що знаходиться під загрозою зникнення.

Також скорочується популяція каракала і в Азії, де цих хижаків найчастіше за все застрелюють фермери. В Туркменістані залишилося до 300 особин цих тварин, які наразі занесені до зникаючих видів країни.