§ 61. Суди загальної юрисдикції в Україні

Усі суди в Україні утворюють єдину систему. Це забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним статусом суддів, обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом, єдністю судової практики. Рішення суду обов’язкове на всій території України. Суди фінансуються тільки з Державного бюджету України. При цьому створення надзвичайних або особливих судів не допускається.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Ці принципи визначають юрисдикцію судів.

Право, повноваження суду розглядати певні види (категорії) справ називають юрисдикцією суду.

Принцип територіальності передбачає, що суди розміщуються по всій території України й кожен суд, крім Верховного та вищих спеціалізованих, розглядає справи лише на певній визначеній території. Така організація забезпечує наближення судів до людей, справи яких вони мають розглядати. Територіальна юрисдикція визначає можливість розв’язання судом справ залежно від того, де сталися події. Як правило, справи розглядає той суд, де сталися певні події або проживають учасники процесу.

Спеціалізація здійснюється відповідно до галузей права, до яких належать справи, що розглядає суд.

Спеціалізація може здійснюватися за галуззю права чи інститутом, що регулює ті чи інші суспільні відносини (галузева спеціалізація), або за суб’єктами цих відносин (суб’єктна спеціалізація).

Галузева спеціалізація найчастіше реалізується через утворення окремих судових установ (Німеччина, Франція, Австрія, Іспанія). Так, наприклад, у Франції діє три верховні суди: Верховний суд загальної юрисдикції, Верховний адміністративний суд і Верховний конституційний суд. У Німеччині існує шість верховних судів, зокрема п’ять галузевих: Федеральний Верховний суд, Федеральний адміністративний суд, Федеральний суд з трудових спорів, Федеральний соціальний суд, Федеральний фінансовий суд і Федеральний конституційний суд, у Болгарії — адміністративні спеціалізовані суди, у США — суди в справах про банкрутство, податкові та митні суди.

Суб’єктна спеціалізація реалізується, як правило, через судові органи певних підрозділів (колегій, палат, відділень), у яких розглядаються справи щодо правовідносин за участю спеціального суб’єкта — неповнолітніх, військовослужбовців, водокористувачів, орендарів, подружжя та ін. (Франція, Німеччина, Італія, Канада, Англія).

Досить поширеними є створення судів для неповнолітніх. Такі суди називають ювенальними (від латин, juvenalis — юнацький). Перший у світі ювенальний суд було створено в Чикаго (США) у 1899 р. Потім спеціалізовані ювенальні суди було створено в Канаді (1908), Ірландії (1904), Англії та Уельсі (1905), Німеччині (1907), Італії (1908), Франції (1914), Японії (1923) тощо. Нині такі суди існують в Австралії, Єгипті, Ізраїлі, Італії, Іспанії, США, Сирії тощо.

Інстанційність передбачає право судів на розгляд справ та їхній перегляд за зверненнями учасників процесу, які не згодні з рішенням.

2. Судові інстанції

Конституція України гарантує право учасників судового розгляду на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.

• Пригадайте, що таке апеляція та касація. У чому відмінність цих понять?

Для забезпечення цього права створено відповідну систему судів.

Суди судової системи України

Загальні суди

Господарські суди

Адміністративні суди

Суди першої інстанції — місцеві суди.

Окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або в місті, або в районі (районах) і місті (містах) (до їх утворення — районні, міські, районні в містах).

Окружні господарські суди (до їх створення — господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя).

Окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом (до їх створення — окружні адміністративні суди, місцеві загальні суди, що діють як адміністративні суди).

Суди апеляційної інстанції — апеляційні суди.

Апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах (до їх утворення — апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим).

Апеляційні господарські суди, які утворюються у відповідних апеляційних округах.

Апеляційні адміністративні суди, які утворюються у відповідних апеляційних округах.

Суд касаційної інстанції — Верховний Суд України.

Касаційний кримінальний суд і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду України.

Касаційний господарський суду складі Верховного Суду України.

Касаційний адміністративний суду складі Верховного Суду України.

Крім цього, у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди першої інстанції, які розглядають окремі категорії справ. Це Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. При цьому Вищий суд з інтелектуальної власності має особливість — він розглядає справи як суд першої інстанції, а його апеляційна палата — як суд апеляційної інстанції, тобто фактично він одночасно є судом як першої, так і апеляційної інстанції. У разі незгоди з рішенням апеляційної палати може бути подано касацію до Верховного Суду України.

3. Правовий статус суддів

Найважливішу роль у процесі правосуддя відіграє суддя. Вимоги до кандидатів на посаду суддів і порядок їхнього призначення визначені Конституцією України.

• Ознайомтеся з витягом з Конституції України та порівняйте вимоги до суддів загальних судів і Конституційного Суду України.

З КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 127. Правосудця здійснюють судці. У визначених законом випадках правосуддя здійснюється за участю присяжних.

Суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту та стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Призначення на посаду судді відбувається за конкурсом. При проведенні конкурсу здійснюються відбірковий іспит, проведення спеціальної перевірки кандидатів, проходження спеціальної підготовки, складання кваліфікаційного іспиту після завершення навчання.

На основі рейтингу кандидатів Вища кваліфікаційна комісія суддів подає рекомендації щодо призначення на посаду судді до Вищої ради правосуддя, яка вносить подання Президенту України щодо призначення на посаду. Призначення судді здійснюється Указом Президента України.

Після призначення суддя приймає присягу, якої повинен дотримуватися у своїй діяльності.

Суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, а також не може бути депутатом, займати іншу виборну посаду.

Законом передбачено проведення кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Воно може проводитися за заявою судді або кандидата на посаду судді (зокрема, для участі в конкурсі на зайняття посади) або за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. При цьому критеріями оцінювання є компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика та доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання включає складення іспиту та дослідження досьє, проведення співбесіди. У кваліфікаційному оцінюванні передбачена участь громадської ради доброчесності, до складу якої входять представники правозахисних громадських об’єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності.

Знак судді

Після проведення оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Суддя при здійсненні правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного втручання або тиску. Здійснюючи правосуддя, він керується принципом верховенства права, діє на підставі Конституції та законів України. Суддя є недоторканним: без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Особі, яка є суддею, гарантовано ряд гарантій професійної діяльності та незалежності. Так, зокрема, у разі необхідності йому та членам його сім’ї забезпечується захист держави та її органів.

Однією з гарантій незалежності суддів є те, що суддя обіймає посаду безстроково. Закон передбачив вичерпний перелік підстав для звільнення судді.

Повноваження судді припиняються в разі досягнення суддею 65 років, припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави, набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину, а також у разі смерті судді.

4. Участь присяжних у судовому розгляді

Нині Конституція України передбачила участь присяжних у розгляді окремих справ, що має забезпечити поєднання життєвого досвіду представників народу та професійної юридичної підготовки судді, який також обов’язково бере участь у судовому розгляді.

Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, і за її згодою, вирішує справи в складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.

Присяжним може бути громадянин України віком від 30 до 65 років, який постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду. Присяжними не можуть бути народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники правоохоронних органів (органів правопорядку), військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, а також особи, які не володіють державною мовою.

Присяжні беруть участь у розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції за клопотанням обвинуваченого, якщо Кримінальним Кодексом передбачена можливість призначення за злочин, у якому звинувачують особу, довічного позбавлення волі. До складу суду, який розглядає справу та виносить вирок, уключають трьох присяжних і двох професійних суддів.

При цьому, на відміну від американської моделі, присяжні в Україні мають ті ж права, що й суддя, — мають право ставити запитання свідкам, обвинуваченому, потерпілому, пропонувати дослідити певні докази, ставити запитання експертам тощо. Після завершення судового слідства, виступів захисту й обвинувачення, останнього слова обвинуваченого присяжні беруть участь у винесенні вироку, виборі виду та міри покарання. При цьому присяжні при винесенні вироку мають рівні права із суддею. Отже, якщо думка трьох присяжних буде відрізнятися від думки двох професійних суддів, то суд прийме саме те рішення, за яке виступають присяжні, — більшість складу суду.

5. Вища рада правосуддя

Конституція України передбачає, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка складається з 21 члена, з яких 10 обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці; 2 призначає Президент України; 2 обирає Верховна Рада України; 2 обирає з’їзд адвокатів України; 2 обирає Всеукраїнська конференція прокурорів; 2 обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ. Крім цього, до складу Верховної Ради України за посадою входить Голова Верховного Суду України. Строк повноважень обраних (призначених) членів Вищої ради правосуддя становить чотири роки. Одна й та ж особа не може обіймати посаду члена Вищої ради правосуддя два строки поспіль. Члени Верховної Ради України не можуть належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати інші оплачувані посади (крім посади Голови Верховного Суду України), виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої. Вони повинні бути правниками й політично нейтральними.

На Вищу раду правосуддя покладено важливі функції у сфері правосуддя.

• Ознайомтеся з витягом з Конституції України та визначте повноваження Вищої ради правосуддя.

З КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 131. В Україні діє Вища рада правосуддя, яка:

1) вносить подання про призначення судді на посаду;

2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;

3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;

4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;

5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;

6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;

7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів;

8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого;

9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

В Україні діє система судів. Принципами судоустрою є територіальність, спеціалізація та інстанційність. Створено місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд, які здійснюють правосуддя.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках — також присяжні.

Важливу роль у діяльності судової системі відіграє Вища рада правосуддя.

Запам’ятайте: принципи судоустрою, судова інстанція, юрисдикція, касація, апеляція, присяжні, Вища рада правосуддя.

Подивіться в Інтернеті:

https://www.scourt.gov.ua/ — офіційний сайт Верховного Суду України;

https://www.vru. gov.ua/ — офіційний сайт Вищої ради правосуддя України;

http://vkksu.gov.ua/ — офіційний сайт Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Запитання та завдання

1. Поясніть поняття «суд», «судова інстанція», «юрисдикція», «касація», «апеляція», «присяжні».

2. Визначте основні завдання суду в сучасній державі.

3. Поясніть різницю між різними способами оскарження судових рішень (апеляцією та касацією).

4*. Висловте свою думку щодо доцільності існування різних видів спеціалізованих судів і створення нових спеціалізованих судів у нашій державі.

5. Висловте свою думку щодо доцільності залучення представників народу до здійснення правосуддя.

6*. Визначте позитивні та негативні ознаки суду присяжних. Висловте думку щодо доцільності більш широкого запровадження в Україні суду присяжних.

7. Які функції має Вища рада правосуддя?

Підвідомчість судових справ: як правильно визначити

Суд має повноваження розглядати та вирішувати справу у межах своєї юрисдикції, якщо має місце юридичний спір.

Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Беззаперечно, що повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади обмежені та визначаються Конституцією і законами України.

Компетенція судових органів із розгляду цивільних, кримінальних та інших справ; коло справ, які даний суд має право розглядати й вирішувати, називається «юрисдикція» або «підвідомчість». У ч. 3 ст. 124 Конституції визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суд має повноваження розглядати та вирішувати справу у межах своєї юрисдикції, якщо має місце юридичний спір. У взаємозв’язку з ч. 1, 2 ст. 55 положення ч. 3 ст. 124 Конституції України слід розуміти як поширення юрисдикції судів на юридичні спори, предметом яких є права та свободи конкретної особи.

З позиції Європейського суду з прав людини ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» не застосовується у провадженнях, у яких немає спору між сторонами, чи у односторонніх провадженнях, у яких немає двох сторін спору, та за відсутності прав у якості предмету спору (Alaverdyan v. Armenia, (déc.), «Алавердян проти Вірменії», §35). Це свідчить про те, що у випадку відсутності юридичного спору суд не має повноважень вирішувати справу.

Недаремно Цивільний процесуальний кодекс та Господарський процесуальний кодекс України містять норми, відповідно до яких суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку відповідного судочинства, або коли відсутній предмет спору. Більше того, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, суд може визнати зловживанням процесуальними правами.

Така підстава закриття провадження, як відсутність предмета спору, відсутня в адміністративному судочинстві. Відповідно до КАСУ, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (п. 1 ч. 1, ч. 6 ст. 170 КАС України).

Суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України). Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч. 2 ст. 239 КАС України).

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Суддя Верховного Суду, спікер судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС Володимир Кравчук відзначає, що обов’язковою ознакою публічно-правового спору є те, що особа вважає, що має місце порушення її прав та свобод внаслідок виконання або невиконання владних управлінських функцій. Завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які не належать їй особисто.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року по справі №820/381/16 зазначила, що помилковим є застосування ст. 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб’єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію — визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Рішення суб’єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акту та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним має розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення відповідної особи виникло право цивільне, й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК, та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права (наприклад, права власності на об’єкт).

Водночас Володимир Кравчук звертає увагу на те, що у КАСУ не вирішене питання про правові наслідки звернення позивача з позовом, у якому відсутні ознаки юридичного (публічно-правового спору), та який на підставі ч. 3 ст. 124 Конституції не належить до юрисдикції усіх судів України, але вважає, що у такому випадку, відмовляючи у відкритті провадження у справі, позивачу слід роз’яснити, що його вимоги не належать до юрисдикції судів.

Суди загальної юрисдикції

Організаційні основи системи судів загальної юрисдикції

Стаття 17. Система судів загальної юрисдикції

• 1. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
• 2. Систему судів загальної юрисдикції складають:
• 1) місцеві суди;
• 2) апеляційні суди;
• 3) вищі спеціалізовані суди;
• 4) Верховний Суд України.
• 3. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.
• 4. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів;

єдиним статусом суддів;

обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;

забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права;

обов’язковістю виконання на території України судових рішень;

єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Судова система України являє собою сукупність усіх встановлених Конституцією України і чинним законодавством судів, наділених повноваженнями здійснювати судову владу, заснованих і діючих на єдиних засадах правосуддя. У відповідності з ст. 124 Конституції України судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції – це одна з гілок судової системи України. До неї входять тільки перелічені в ч. 2 коментованої статті судові органи.

В основу побудови системи судів загальної юрисдикції покладені принципи територіальності і спеціалізації.

У відповідності з принципом територіальності в кожній адміністративно-територіальній одиниці створюється свій місцевий суд-районний, районний у місті, міський або міськрайонний суд. В кожній області, Автономній Республіці Крим (далі – АРК), містах Києві і Севастополі створюється апеляційний суд.

З урахуванням компетенції судів, специфіки розгляду і вирішення окремих категорій справ створюються спеціалізовані суди – господарські і адміністративні. В подальшому можуть бути створені й інші види спеціалізованих судів, зокрема суди у справах неповнолітніх, сімейні суди тощо.

У ч. 2 цього Закону чітко визначено перелік судів, які входять в систему судів загальної юрисдикції. Цю систему складають: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Ця норма розвинула і деталізувала відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До спеціалізованих належать й адміністративні суди, які розглядають справи, пов’язані з розглядом публічно-правових спорів.

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. їх відносять до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апеляційні суди, до яких включено апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Вживання поняття “апеляційний” у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанцій них повноважень у судах другого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальних судів, який в Законі представлений Вищим спеціалізованим судом.

На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені місцевими та апеляційними судами.

Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди.

Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто спеціалізованими судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України та новоутворений Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Конституція не визначила зміст поняття “вищий суд”, а Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що вищі суди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом і в підсистемі загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за винятковими або ново-виявленими обставинами.

Система судових установ є єдиною для органів, що здійснюють функції судової влади. І хоча в ній діють дві підсистеми – система судів загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, ці органи виконують єдине завдання – розглядають і вирішують по суті юридично значущі справи. Принципи побудови та функціонування, засади судового розгляду справ, механізм прийняття рішень та їх юридична сила, статус суддів – єдині.

До основних складників, що характеризують принцип єдності судової системи і статусу суддів, слід віднести:

• 1) єдині засади організації й діяльності судів (вони становлять єдину систему, реалізуються всіма судами незалежно від їх спеціалізації або територіального розташування, а також від того, до якого рівня судової системи ці суди належать і яку судову інстанцію представляють);
• 2) єдиний статус суддів (єдині в цілому вимоги до кандидатів на посади суддів; порядок наділення їх повноваженнями; сукупність прав та обов’язків суддів; незалежність, самостійність і недопущення втручання в їх діяльність; незмінюваність суддів та їх недоторканність; єдині засоби матеріального забезпечення, соціального і правового захисту та ін.);
• 3) обов’язковість дотримання процедури здійснення судочинства (вона обов’язково провадиться відповідно до норм, передбачених процесуальними кодексами. Недодержання процедури призводить до скасування судового рішення);
• 4) єдність судової практики (здійснюється Верховним Судом України через роз’яснення питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики. Формалізуються ці роз’яснення в постановах Пленуму Верховного Суду України. Конституційний Суд України упорядковує правозастосовну діяльність шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів України);
• 5) обов’язковість судових рішень (рішення по справі, яке набрало чинності, набуває сили закону в конкретній справі і є обов’язковим для виконання всіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами на території України);
• 6) єдиний порядок організаційного й матеріального забезпечення діяльності судів (цей порядок здійснюється єдиною системою органів Державної судової адміністрації на єдиних засадах з використанням єдиного механізму й засобів. Видатки на утримання судів визначені пропорційно в єдиному акті – Державному бюджеті України);
• 7) єдність у вирішенні питань внутрішньої діяльності судів (вирішення зазначених питань здійснюється єдиною системою органів суддівського самоврядування, що функціонують на єдиних засадах і в єдиному правовому режимі).

Враховуючи вищезазначене, доходимо висновку, що найважливішою ознакою судової системи України є її єдність. В частині четвертій коментованої статті перелічені складові елементи, які це забезпечують.

До них належать:

Єдині засади організації і діяльності судів. Вони закріплені в Конституції України, Законі що коментується, КПК, ЦПК та ін. Засади організації і діяльності судів складають єдину систему. Вони єдині за своєю суттю і службовим призначенням. І хоча кожна з них має специфічний зміст, усі вони діють у непорушному зв’язку одна з одною і не можуть існувати відокремлено від інших та системи в цілому. Засади організації і діяльності судів реалізуються усіма судами незалежно від їх спеціалізації або територіального розташування, незалежно від того, до яких ланок судової системи ці суди належать і яку судову інстанцію становлять.

Єдиний статус суддів. Характеризуючи статус суддів, слід враховувати встановлене Законом України “Про судоустрій і статус суддів” принципове положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав і обов’язків суддів: незалежністю суддів, самостійністю суддів і недопущенням втручання в їх діяльність; незмінюваністю суддів і їх недоторканністю; засобами правового, соціального захисту і матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом; деполітизацією суддів. Водночас єдність правового статусу суддів припускає все ж наділення їх різним обсягом повноважень і компетенції залежно від виду судової ланки і конкретного суду в судовій системі.

Обов’язковість для усіх суддів правил судочинства, визначених законом. Закріплені законом правила судочинства – суттєвий компонент організації судової діяльності, їх повне виконання є найважливішою гарантією законності правосуддя. Правила судочинства формалізовані в таких кодифікаційних нормативних актах, як Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс та ін. Дотримання усіма судами України встановлених законодавством правил судочинства – неодмінна умова успішної діяльності судової системи України

Забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції. Відповідно до Закону, що коментується, Верховний Суд України як найвищий судовий орган, крім здійснення правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, тобто формує єдину судову політику в масштабах усієї держави. Здійснюється де через дачу роз’яснень з питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики. Формалізуються ці пояснення в постановах Пленуму Верховного Суду України.

Обов’язковість виконання на території України судових рішень. Відповідно до ст. 7 Закону, що коментується, судове рішення по справі, яке набрало чинності, набуває сили закону у конкретній справі і є обов’язковим для виконання усіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами на території України. В цьому дістає вияв така якість судової влади, як її повнота. Невиконання судових рішень може мати наслідком притягнення до різних видів відповідальності, навіть до кримінальної.

Єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів. Питання про організаційне і ресурсне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції є одним з найважливіших елементів судової реформи, оскільки воно пов’язане із забезпеченням незалежності судів. Сьогодні ця функція щодо судів загальної юрисдикції, за винятком Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, передана Державній судовій адміністрації України і її органам на місцях.

Фінансування суду виключно з Державного бюджету України. Це найважливіше положення закріплено у ст. 142 Закону, який коментується. Видатки на утримання судів визначені в державному бюджеті окремими рядками по всіх різновидах судів і їх ланках і не можуть бути скорочені у поточному фінансовому році. Надання статусу захищених статтям відповідному розділу державного бюджету, створення спеціального апарату організаційного забезпечення діяльності судів – Державної судової адміністрації сприятиме зміцненню єдності судової системи.

Вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Органи суддівського самоврядування являють собою важливий інститут забезпечення незалежності суддів, який активно впливає на процеси, пов’язані з організацією судів та їх діяльністю. До питань внутрішньої діяльності судів відносяться організаційне забезпечення судів і діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя. Органи суддівського самоврядування повинні сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів ї суддів, стверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами в системі судів.

Організаційними формами судового самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.