35 років тому радянські війська пішли з Афганістану. Згадуємо про останню війну Радянського Союзу, яка прискорила його розвал — у 15 фото (архівний матеріал)

Останній радянський десантний полк залишає територію Афганістану мостом через річку Амудар’я на узбецько-афганському кордоні, 15 лютого 1989 року.

Пʼятнадцятого лютого 1989 року останні радянські підрозділи залишили територію Афганістану. Їх туди відправили у грудні 1979 року. У Кремлі розраховували швидко придушити повстання проти прорадянського режиму в Кабулі, але за понад девʼять років так і не змогли перемогти повстанців-моджахедів. Для СРСР це обернулося загибеллю від 15 до 30 тисяч солдатів, великою політичною поразкою та посиленням внутрішньої кризи. Зрештою Афганська війна стала одним із факторів, які прискорили розпад СРСР. «Бабель» згадує історію радянського вторгнення до Афганістану в архівних фото.

У квітні 1978 року прокомуністична Народно-демократична партія Афганістану влаштувала військовий переворот проти монархічного режиму та захопила владу в країні. На фото: Святкування перших роковин «комуністичної революції» у Кабулі, 28 квітня 1979 року.

У 1979 році ісламська опозиція розпочала збройне повстання проти комуністичного режиму в Афганістані. Одне з найбільших угруповань повстанців називали моджахедами, у перекладі з арабської — учасники джихаду, священної війни проти «невірних». На фото: Повстанці-моджахеди в Афганістані, квітень 1979 року.

Афганські комуністи пересварилися між собою. У вересні 1979 року міністр оборони Хафізулла Амін усунув з посади генсека ЦК НДП Нур Мохаммада Таракі, потім стратив його і влаштував репресії проти прихильників Таракі. На фото: Портрет генсека ЦК НДП Нур Мохаммада Таракі (у центрі) під час святкування перших роковин «комуністичної революції» в Кабулі, ліворуч — портрет Хафізулли Аміна, 27 квітня 1979 року.

Саме Амін попросив СРСР відправити війська до Афганістану. Однак у Кремлі були незадоволені його жорсткою політикою і взагалі підозрювали, що він співпрацює з ЦРУ. Тому на першому етапі вторгнення, у грудні 1979 року, радянські спецпризначенці взяли штурмом резиденцію Аміна, сам він загинув у перестрілці. На фото: Радянські війська та техніка в аеропорту Кабулу на початку вторгнення до Афганістану, 29 грудня 1979 року.

Після вторгнення та вбивства Аміна Радянський Союз поставив на чолі афганських комуністів більш слухняного Бабрака Кармаля, у 1986 році його змінив глава афганського аналога КДБ Мохаммад Наджибулла. На фото: Президент Афганістану Мохаммад Наджибулла (праворуч біля мікрофонів) під час військового параду в Кабулі на честь радянсько-афганської дружби, 17 жовтня 1986 року.

Керівництво СРСР розраховувало швидко придушити повстання в Афганістані «обмеженим контингентом» військ та зміцнити владу прорадянського режиму, проте не врахувало місцеву специфіку та масштаби опору. Зрештою до Афганістану довелося відправляти більше військової техніки та солдатів. На фото: Радянські танки на вулиці у центрі Кабулу, 8 січня 1981 року.

Зрештою війська СРСР загрузли в афганській війні на понад девʼять років, а «обмежений контингент» виріс приблизно до 100 тисяч військових. На фото: Радянські солдати у Кабулі, 16 серпня 1988 року.

Приблизно до 1985 року радянські війська вели масштабні бої з моджахедами в Афганістані, а потім перейшли до підтримки афганських урядових військ авіацією та артилерією. На фото: Радянський бойовий гелікоптер пролітає над позиціями афганських урядових військ неподалік Кабулу, 14 січня 1989 року.

З приходом до влади Михайла Горбачова у 1985 році Радянський Союз почав поступово виводити війська з Афганістану. На фото: Радянський солдат їсть апельсин на вулиці Кабулу, 25 квітня 1988 року.

Афганські моджахеди вели проти переважних радянських та урядових військ ефективну партизанську війну. Вони не устрявали у прямі зіткнення, а влаштовували засідки та диверсії і потім відходили до укріплених районів у горах. На фото: Моджахеди несуть мінометні снаряди на передову з укріпленої бази у горах, 10 лютого 1988 року.

На фото: Моджахеди біля підбитого радянського танка у районі афганського міста Джелалабад, березень 1989 року.

Щоб не допустити посилення впливу СРСР на Близькому Сході, моджахедів почали підтримувати США, Пакистан, ОАЕ, Іран, Китай та інші країни. Вони надавали фінансову підтримку та постачали зброю. На фото: Моджахед із американським переносним зенітно-ракетним комплексом «Стінгер», 10 лютого 1988 року. Постачання цієї зброї завдало великої шкоди радянській авіації.

Офіційні втрати радянських військ в Афганістані оцінюються у 15 тисяч людей, за неофіційними даними там загинуло близько 30 тисяч радянських військових. Втрати афганців, з урахуванням мирного населення, за різними даними, становили близько двох мільйонів людей. На фото: Полонені радянські солдати у гірському таборі моджахедів, 6 січня 1982 року.

Після виведення радянських військ урядова армія, незважаючи на велику кількість військової техніки, протрималася проти моджахедів до весни 1992 року. Комуністичний режим в Афганістані впав, але громадянська війна тривала. На фото: Радянські десантники тренують солдатів афганської урядової армії, квітень 1988 року.

Зрештою радянські війська так і не змогли перемогти моджахедів. Афганська війна стала не лише політичною поразкою радянського керівництва, а й виявилась одним із факторів, що призвели до розпаду СРСР. На фото: Люди зустрічають останні підрозділи радянської армії, які покинули Афганістан, у місті Термез неподалік узбецько-афганського кордону, 16 лютого 1989 року.

Ми чесно й обʼєктивно розповідаємо про історичні події. Підтримайте «Бабель»: 🔸 У гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

40 років тому Радянський Союз увів війська в Афганістан – війна триває досі

25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва Кремля змінити очільника Афганістану – Аміна. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну, що триває досі.

Унікальні фотографії Афганістану до вторгнення СРСР

У вересні 1979 тогочасний прем’єр-міністр Демократичної республіки Афганістан Таракі відвідав із офіційним візитом СРСР й за усталеною у ті часі між «комуністичними лідерами» звичкою – розцілувався із генеральним секретарем Компартії Радянського Союзу Леонідом Брежнєвим.

Але при поверненні до Кабула, Таракі був заарештований і убитий ще більш «лівим» своїм однопартійцем – Аміном.

Амін жорстоко розправлявся з усіма, хто не хотів визнавати його владу. Проти нього у різних провінціях почалися виступи. Амін звернувся до СРСР із закликом допомогти йому «утримати лад в країні».

У грудні 1979 тогочасний керівник КДБ СРСР Юрій Андропов надіслав Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а от самого Аміна не підтримати, а навпаки – замінити на лояльнішого Бабрака Кармаля.

25 грудня 1979 року, коли християни в усьому світі відзначали Різдво, розпочалося вторгнення СРСР в Афганістан, яке Кремль назвав «введенням обмеженого контингенту радянських військ у ДРА на підтримку дружнього афганського народу».

Спецпідрозділи ГРУ і КДБ взяли штурмом палац Аміна. Бій тривав добу. В результаті Амін був убитий. Загинуло також двоє його дітей. Нападники втратили керівника операції – полковника Бояринова, 5 офіцерів спецназу КДБ, 6 військових і 9 десантників, а з іншого боку, за деякими даними, загинуло кілька сотень вірних Аміну афганських вояків.

Це ще більше розхитало ситуацію в країні і військове угруповання СРСР виявилося втягнутим у громадянську війну.

Між армією уряду ДРА, який очолив ставленик СРСР Кармаль, і озброєною опозицією – моджахедами («душмани») розгорілася боротьба за контроль над Афганістаном.

Підтримку моджахедам надавали військові фахівці США і низка європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Радянський контингент воював на стороні сил Кармаля.

Втрати «Афганської війни»

Участь громадян Радянського Союзу у війні в Афганістані замовчувалася комуністичною владою. Про це відкрито ніде не говорили, але приховати загибель солдатів строкової служби у далекій країні було неможливо. На похорони молодих хлопців, яких привозили на батьківщину у запаяних цинкових трунах, приходило багато людей.

Ті, хто повернувся після «служби в Афганістані» додому, хоч і підписували документи «про нерозголошення», однак з часом почали розповідати де вони були і що там довелося пережити. У народі їх назвали «афганцями», а радянська влада – «воїнами-інтернаціоналістами».

Офіційно кажуть про 14 427 загиблих військовослужбовців за час «афганської війни СРСР» – від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року.

Незалежні ж дослідники називають у десятки разів більші цифри поранених і убитих.

За етнічним походженням, із «обмеженого контингенту радянських військ» в Афганістані найбільше загинуло росіян, українців та узбеків.

Багато «афганців» померли через деякий час від ускладнень після поранень і контузій, багато страждало від ПТСР та депресій.

«Афганці» у теперішньому збройному конфлікті

Яку роль відіграли українські «афганці» у протидії російській агресії? Що схожого випало на долю «воїнів-інтернаціоналістів» і сучасних учасників бойових дій? Що їх відрізняє? Які віртуальні протистояння відбуваються між «афганцями», які підтримали Україну і тими, хто підтримав угруповання «ДНР/ЛНР» та агресію Росії? Про це Радіо Свобода розпитала учасників війни СРСР в Афганістані.

Україна розвіяла міф про «совковість афганців» – «воїни-інтернаціоналісти»

Про афганську війну, воїнів-«афганців», їхній афганський і вже донбаський досвід Радіо Свобода поговорило з учасником бойових дій в Афганістані, учасником Революції гідності і війни на Донбасі Володимиром Примаченком. Нині він працює начальником відділу в Києві Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Від «Афгану» до «Айдару» – шлях українського воїна-«афганця»

Які спільні риси війни в Афганістані та Україні і чи не завершиться все тим же самим – поразкою Кремля?

Війна Кремля в Афганістані і в Україні: 10 паралелей

Авантюра КДБ і Кремля в Афганістані підірвала ще більше довіру до Компартії і прискорила розпад СРСР.

Ось що пише у коментарях до публікації учасник тих подій:

Ігор Р.: « Весь цей час нас називали «афганцями». З 2014 року я неначе іншим розумом сприймаю цю назву, думаючи, що десь там, на північних болотах когось, можливо, називають «українцями». Проблема усвідомлення своєї ролі тоді і там досі не до кінця подолана. Частина побратимів, сподіваюся лиш, що не така вже велика, досі зациклена на «виконанні інтернаціонального обов’язку». Тут, у Києві, час від часу зустрічаю якусь трійцю чоловіків з ампутованими нижніми кінцівками, які під гітари співають біля метро «афганські» пісні. Правда, у мене виникає сумнів щодо їхньої причетності до війни, але якщо це й справді так, то сама тематика пісень просякнута ненавистю до захисників країни, які мужньо билися проти стодесятитисячного контингенту, озброєного всім, що тільки було на той час у радянської армії, плюс експериментальні зразки. Вони продемонстрували незламність, а ми, як би не надували при цьому щоки, змушені були повернутися у межі кордонів, які, за словами пропагандистів, захищали, заглибившись на сотні кілометрів вглиб чужої території. Схиляю голову перед мужністю справжніх афганців без лапок. За дев’ять з гаком років афганська сторона втратила понад мільйон тільки вбитими. Що це проти офіційних тисяч з нашого боку? Справа не у кількості. Здається, вони готові були вбивати нас до останнього свого захисника. Навіть діти були небезпечними, ставлячи магнітні міни і стріляючи зі зброї. Уроки тієї війни не вивчені як слід. ».

Ірина Штогрін

Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

Введення радянських військ в Афганістан: минуло 30 років

Майже десятирічна присутність радянських військ в Афганістані почалася з політичного вбивства. 27 грудня 1979 року спецслужби СРСР штурмом взяли палац президента Афганістану Хафізулли Аміна й убили його.

«Введення військ не було одномоментним. Відбувалося постійне збільшення радянської військової присутності»,- пригадує киянин Валерій Аблазов, колишній військовий радник СРСР в Афганістані й автор кількох книжок про радянську присутність в азіатській країні. Після того, як 1978 року до влади в Кабулі прийшли комуністи, Радянський Союз розпочав активну підтримку сусідньої країни, в тому числі поставками зброї.

Аблазов каже, що вже тоді в Афганістані йшла громадянська війна між ісламською опозицією та соціалістичним урядом. Але в СРСР про це мовчали. Сам колишній військовий льотчик мав ідеалістичні уявлення про те, що на нього чекає: «Нас так виховали. Я вважав, що Афганістан – це свого роду Іспанія наших днів, туди їхали добровольці з усього світу допомагати. Ми завжди звикли комусь допомагати».

«Холодна війна» і геополітика

Керівництво Демократичної Республіки Афганістан (ДРА), як вона тоді називалася, неодноразово просило СРСР про військову допомогу. Але в Москві довго вагалися. Військові були проти, каже Валерій Аблазов.

Хафізулла Амін.Фото: Bild ADEVA Graz

Остаточне рішення ввести регулярну армію політбюро ЦК КПРС ухвалило на тлі посилення внутрішньополітичної боротьби між керівниками прорадянської Народно-демократичної партії Афганістану восени 1979-го. Один з афганських лідерів Хафізулла Амін усунув від влади президента Нур Мухаммеда Таракі й наказав його вбити, а сам став президентом. Радянський генсек Леонід Брежнєв був обурений діями Аміна, адже він прихильно ставився до Таракі й давав йому гарантії безпеки, каже Аблазов.

Крім того, афганський ветеран вважає, що не останню роль зіграв фактор «холодної війни». Восени 1979-го сталося захоплення посольства США в Тегерані, після чого Сполучені Штати посилили військову присутність навколо Ірану. Афганістан, за словами Аблазова, відіграє ключову роль у регіоні: “Якщо до влади там приходить противник Радянського Союзу, він отримує великі переваги. Він фактично контролює азіатську частину СРСР. Основний мотив введення військ – забезпечити безпеку держави”.

Водночас кельнський політолог і експерт з питань Східної Європи Ґергард Сімон вважає, СРСР ввів війська в Афганістан з міркувань «розширення своєї панівної сфери в Азії та закріплення її на тривалий строк».

«Встановити режим і вивести війська»

25 грудня 1979 року гудіння радянських літаків над Кабулом стало «безперервним», пригадує Аблазов. У день, коли Захід святкував Різдво, СРСР почав висадку десантників та важкої техніки в афганській столиці, а танкові колони перетнули кордон. Офіційне обґрунтування – відповідь на прохання афганського уряду про військову допомогу.

Події розгорталися, як у шпигунському детективі. Спочатку радянські спецслужби думали застрелити афганського президента Аміна, задіявши снайперів, каже Валерій Аблазов. Було кілька спроб його отруїти, «але неузгодженість дій призвела до того, що наші радянські лікарі, які працювали в Кабулі, його оживили».

27 грудня 1979 року спецпідрозділи СРСР штурмом взяли палац Аміна та вбили президента. Прості афганці тоді погано усвідомлювали, що сталося, каже Надя Фазель, афганська публіцистка, яка зараз працює в Німеччині. «У будь-якому разі, в Кабулі казали: «Дякувати богові, Хафізулли Аміна більше немає». Амін, каже Фазель, панував «залізною рукою», вбиваючи та арештовуючи десятки тисяч людей.

Після вбивства президента афганському народу презентували нового лідера – Бабрака Кармаля, на якого спирався СРСР. «Завдання було таке: встановити режим, зміцнити його та вивести війська»,- каже Аблазов.

Прискорення краху СРСР

Але сподівання на швидку операцію не виправдалися. «Військові своє завдання виконали»,- вважає Аблазов, але політики не змогли цим скористатися. СРСР залишився в Афганістані майже на 10 років, до лютого 1989-го. Військові втрати перевищили 14 тисяч людей. Число цивільних жертв, за деякими підрахунками, вимірюється сотнями тисяч.

Не менш трагічні наслідки мала війна в Афганістані для самого СРСР. «Радянський Союз припустився колосальної помилки, коли вирішив ввести війська в Афганістан»,- каже політолог Ґергард Сімон. «Ніхто не міг собі цього уявити, але це прискорило розпад самого СРСР».

Редактор: Захар Бутирський