Цефтріаксон

Лікарські форми : порошок для приготування ін’єкцій .

Групова приналежність : Антибіотики. Цефалоспорини 3-го покоління.

Цефтріаксон: що це і від чого приймають цей препарат?

Цефтріаксон є цефалоспориновим антибіотиком третього покоління з широким спектром дії, який використовується для лікування бактеріальних інфекцій в різних органах і системах організму, наприклад, в дихальних шляхах, шкірі, м’яких тканинах і сечовивідних шляхах. Цефтріаксон має високу активність відносно грамнегативних (Г-) бактерій, менш — грампозитивних (Г+) бактерій, також він активний відносно синьогнійної палички. Цефтріаксон будучи цефалоспорином 3-го покоління має перевагу над 1 і 2 поколіннями щодо ентеробактерій. Механізм дії цефтріаксону пов’язаний з пригніченням біосинтезу клітинної стінки мікробної клітини.

Цефтріаксон приймається для лікування таких інфекційних хвороб:

• гонорея (захворювання, що передається статевим шляхом);
• запальні захворювання органів малого таза (інфекція жіночих репродуктивних органів, яка може викликати безпліддя);
• менінгіт (інфекція оболонок, що оточують головний і спинний мозок);
• інфекції легенів, вух, шкіри, сечовивідних шляхів, крові, кісток, суглобів і черевної порожнини.

Ін’єкції цефтріаксону також іноді робляться перед певними видами хірургічних втручань, щоб запобігти інфекцій, які можуть розвинутися після операції.

Зверніть увагу! Цефтріаксон не буде проявляти свою дію при застуді, грипі або інших вірусних інфекціях. Використання антибіотиків, коли вони не потрібні, збільшує ризик пізніше отримати інфекцію, яка не піддається лікуванню антибіотиками.

Цефтріаксон є сильним антибіотиком, який активний проти ряду безлічі бактерій, тому його зазвичай призначають тільки при тяжких інфекційних захворюваннях, які вимагають тривалого лікування.

Чи можна колоти цефтріаксон при цукровому діабеті?

Люди, які страждають на діабет, можуть приймати антибіотики. Це важливо знати, тому що діабет підвищує ризик ряду типів інфекцій, включаючи інфекції сечовивідних шляхів (ІМП), шкірні інфекції та інфекції рук і ніг. Якщо ви заразилися інфекцією, не менш важливо розуміти, тип інфекції, як її слід лікувати і кращий тип лікування.

Цефтріаксон можна застосовувати у людей з цукровим діабетом і 1-го і 2-го типу, проте з особливою обережністю. Інфекційні захворювання можуть спровокувати підвищення рівня цукру в крові (гіперглікемія), і деякі антибіотики, в тому числі цефтріаксон можуть робити те ж саме. Вони також можуть викликати низький рівень цукру в крові (гіпоглікемії). Тому необхідно регулярно перевіряти рівень цукру в крові за допомогою спеціального апарату глюкометра, не менше ніж чотири рази на день або так часто, як рекомендовано лікарем. Крім того, потрібно чітко слідувати своїм планом лікування через хворобу щодо коригування інсуліну або інших антидіабетичних засобів, вибору продуктів харчування і того, коли слід звертатися за медичною допомогою.

Чи можна застосовувати вагітним антибіотик цефтріаксон?

Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) вважає цефтріаксон ліками категорії B для вагітних, що означає, що він не вивчався у вагітних жінок. Однак при дослідженні на вагітних тваринах цефтріаксон не чинив негативного впливу на ще ненароджений послід.

Ліки категорії B для вагітних можуть бути дозволені до застосування у вагітної жінки, якщо лікар вважає, що користь для матері переважує будь-які можливі ризики для майбутньої дитини. Також необхідно пам’ятати, що інфекційні захворювання можуть негативно впливати на здорову вагітність і плід.

Чи можна цефтріаксон під час годування грудьми?

Цефтріаксон на думку багатьох лікарів, якщо є гостра потреба в його призначенні, вважається допустимим до використання під час грудного вигодовування. Обмежена інформація вказує на те, що цефтріаксон у дозі 1 грам для матері виробляє низькі рівні в молоці, які, як очікується, не викличуть побічних ефектів у немовлят, яких годуються груддю. Іноді повідомлялося про порушення мікрофлори шлунково-кишкового тракту немовляти, що призводить до діареї або молочниці, при застосуванні цефалоспоринів, але ці ефекти не були належним чином оцінені.

Вважається, що через низьку пероральну біодоступность абсорбція цефтріаксону з вживаємого молока в плазму немовляти буде нульовою або незначною, за винятком випадків недоношеності і найближчого неонатального періоду (від моменту народження до перших 7-ми днів життя немовляти), коли кишкова абсорбція може бути збільшена.

Якщо жінкам в період лактації потрібні високі дози цефтріаксону і тривала терапія, то слід припинити грудне вигодовування немовляти.

Чи можна колоти цефтріаксон дітям?

Цефтріаксон застосовується в педіатричній практиці для лікування інфекційних хвороб у дітей з 15-го дня від народження тільки за призначенням лікаря.

Для новонароджених з гіпербілірубінемією (жовтяниця) цефтріаксон заборонений до застосування. Це може викликати білірубіновий енцефаліт — запальне захворювання мозку, яке може призвести до втрати слуху, пошкодження мозку або смерті. Також його не можна застосовувати для недоношених дітей.

Будьте уважні! Ін’єкція цефтріаксону може бути небезпечною при введенні новонародженій дитині з будь-якими внутрішньовенними ліками, що містять кальцій.

Що важливо знати перед застосуванням цефтріаксону?

В першу чергу варто знати, що якщо у вас алергія на пеніцилін, існує ризик перехресної алергії (специфічна алергія на кілька алергенів, що мають схожу будову) на цефтріаксон. В такому випадку ніколи не слід використовувати цефтріаксон.

Не можна змішувати цефтріаксон в одній ін’єкції з іншими антибіотиками або з будь-яким розчинником, що містить кальцій.

Необхідно враховувати, що цефтріаксон може вплинути на результати деяких медичних тестів.

Цефтріаксон зазвичай змішують з розчинником, щоб підготувати його до використання. Змішані ліки необхідно використовувати протягом певної кількості годин або днів. Це буде залежати від виду розчинника і від зберігання готового розчину.

Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, наприклад, розчин Рінгера з лактатом. Сумісні розчини для внутрішньовенних вливань включають стерильну воду для ін’єкцій, бактеріостатичну воду для ін’єкцій, 5% і 10% розчин глюкози для ін’єкцій, 0,9% розчин хлориду натрію. Бактеріостатичну воду для ін’єкцій не слід використовувати для приготування розчину для новонароджених.

Зберігати розбавлені розчини можна 2 дні при кімнатній температурі або 10 днів в холодильнику.

Зверніть увагу! Не можна припиняти застосування цефтріаксону раніше встановленого курсу і пропускати прийом доз, навіть якщо стан здоров’я при тій чи іншій бактеріальній інфекції покращився, оскільки є ризик не долікуватися і бактерії можуть стати стійкими до даного препарату.

Цефтріаксон слід використовувати з особливою обережністю і тільки після попередньої консультації з лікарем, якщо:

• відзначається підвищений білірубін в крові;
• наявність цукрового діабету 1 і 2 типів;
• в анамнезі запальні захворювання кишечника (наприклад, коліт);
• тяжка печінкова і ниркова недостатність.

Скільки необхідно колоти цефтріаксон і яке повинно бути дозування?

Перш ніж призначити цефтріаксон, лікар проведе аналізи, щоб визначити, яка бактерія викликає інфекцію. Вони можуть включати аналіз крові або сечі (наприклад, ті, які використовуються для діагностики гонореї) або культивування бактерій (в тому числі ті, які використовуються для діагностики стрептокока в горлі).

Тривалість терапії та доза цефтріаксону безпосередньо залежать від типу інфекційного збудника, тяжкості захворювання, а також віку і ваги потенційного пацієнта.

Цефтріаксон — це є невеликий флакон з білим порошком, який необхідно розводити зі спеціальним розчинником, щоб отримати готовий до застосування розчин. Цефтріаксон вводиться в м’яз або у вигляді інфузії у вену. Внутрішньовенна ін’єкція повинна вводитися повільно, і інфузія може зайняти не менше півгодини.

Дозування цефтріаксону для дорослих .

Звичайна добова доза для дорослих становить 1-2 г один раз в день (або порівну два рази в день) в залежності від типу і тяжкості інфекції.

Для інфекцій, викликаних Staphylococcus aureus, рекомендована добова доза становить від 2 до 4 г. Дозування в день не повинно перевищувати 4 г.

Для передопераційного використання (хірургічна профілактика) рекомендується одноразова доза 1 г, яка вводиться внутрішньовенно за 2 години до операції.

Як правило, терапію цефтріаксоном слід продовжувати не менше 2 днів після зникнення ознак і симптомів інфекції. Звичайна тривалість терапії становить від 4 до 14 днів; при ускладнених інфекціях може знадобитися більш тривала терапія.

При лікуванні інфекцій, викликаних Streptococcus pyogenes, терапію слід продовжувати не менше 10 днів.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки корекція дозування не потрібна.

Доза цефтріаксону для дітей .

Для лікування інфекцій шкіри і м’яких тканин рекомендована загальна доза на добу становить від 50 до 75 мг/кг один раз в день (або порівну два рази в день). Максимальна доза в день не повинна перевищувати 2 г.

Для лікування серйозних різних інфекцій рекомендована сумарна денна доза становить від 50 до 75 мг/кг, яку вводять в кілька прийомів кожні 12 годин. Загальна добова доза повинна бути не більше 2 г.

При лікуванні менінгіту рекомендується початкова терапевтична доза 100 мг/кг (не більше 4 г). Добова доза може вводитися один раз в день (або порівну кожні 12 годин). Звичайна тривалість терапії становить від 7 до 14 днів.

Зверніть увагу! Цефтріаксон протипоказаний новонародженим, якщо їм потрібно (або очікується, що буде потрібно) лікування кальційвмісними розчинами для внутрішньовенного введення, включаючи безперервні кальцій інфузії.

Через скільки діє цефтріаксон після ін’єкції?

Цефтріаксон повільно виводиться з організму і надає тривалу терапевтичну дію протягом 12 годин, тому найчастіше його застосовують 1 раз в день. Так як він використовується тільки у вигляді парентеральної форми і вводиться в м’яз або вену, він починає діяти вже через 10 хвилин після ін’єкції.

Взаємодія препарату цефтріаксон з алкоголем і іншими речовинами

На курс лікування цефтріаксоном категорично заборонено вживання алкоголю, і протягом 48 годин після останньої ін’єкції. Це пов’язано з тим, що цефтріаксон здатний підсилювати накопичення токсичного продукту розпаду етанолу — ацетальдегіду. В результаті цього може виникнути отруєння алкоголем на початкових етапах якого відзначаються такі симптоми як:

• гіперемія (почервоніння) обличчя;
• спазми в шлунково-кишковому тракті;
• нудота і блювота;
• гостра діарея і подальше зневоднення організму;
• падіння кров’яного тиску і високий пульс;
• сильний головний біль.

Цефтріаксон може вступати в несприятливу, лікарську взаємодію з такими лікарськими препаратами:

• препарати кальцію — негативний вплив на нирки і легені;
• інші антибіотики в одному шприці з цефтріаксоном за одне застосування (потрібен певний інтервал використання);
• вітамін К — погіршується його синтез (утворення) в організмі;
• нестероїдні протизапальні препарати та антикоагулянти — збільшується ризик виникнення шлункової кровотечі;
• петльові діуретики — посилюється негативний вплив на нирки.

Передозування цефтріаксоном і перша допомога

Передозування цефтріаксоном може бути смертельно небезпечно, оскільки не існує спеціального антидоту при отруєнні цим медикаментом. У разі його виникнення потрібна негайна госпіталізація і проведення процедури — очищення крові (гемодіаліз).

Перші ознаки передозування цефтріаксоном можуть включати:

• проблеми з диханням;
• лихоманка і озноб;
• нерегулярне серцебиття (скачки пульсу);
• сильні болі і спазми в животі;
• хворобливе сечовипускання;
• сильна слабкість і млявість.

При виникненні хоча б більш одного з перерахованих вище симптомів, негайно потрібно звернутися в швидку.

Які побічні ефекти антибіотика цефтріаксон і що потрібно робити?

Цефтріаксон може не у кожного спричинити виникнення побічних ефектів, але є ймовірність що вони все-таки з’являться при використанні більш високих доз:

• почервоніння і болісність в місці уколу;
• розлад кишечника;
• легкий висип шкіри;
• зміна показників формених елементів крові;
• втрата апетиту, нудота;
• порушення мікрофлори кишечника і піхви.

Зверніть увагу! Цефтріаксон може викликати серйозні шкірні реакції. Вони можуть відбутися через кілька тижнів або місяців після початку його використання. Необхідно звернутися до медичного фахівця якщо з’являється лихоманка або симптоми грипу з висипом. Висип може бути червоним або пурпуровим, а потім переходити в пухирі або лущення шкіри.

Для того щоб зменшити прояв побічних ефектів цефтріаксону необхідно дотримуватися всіх рекомендацій лікаря з приводу застосування даного препарату, проводити контроль лабораторних аналізів і приймати пробіотичні препарати (наприклад, Ентерожерміна, Лінекс) для поповнення корисних бактерій в кишечнику.

Джерела

Цефтріаксон / Державний реєстр лікарських засобів України

Цефтриаксон (Ceftriaxone) Лікарські препарати

1 флакон містить цефтріаксону (у вигляді цефтріаксону натрієвої солі стерильної) 500 мг або 1000 мг.

Лікарська форма

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок майже білого або жовтуватого кольору, злегка гігроскопічний.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини ІІІ покоління. Цефтріаксон. Код АТХ J01D D04.

Фармакологічні властивості

Цефтріаксон — напівсинтетичний антибіотик групи бета-лактамів, цефалоспорин ІІІ покоління; чинить бактерицидну дію, механізм якої пов’язаний з пригніченням активності ферменту транспептидази, порушенням біосинтезу пептидоглікану клітинної стінки мікроорганізмів; має широкий спектр дії.

Активний відносно грампозитивних аеробів: Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичних стрептококів групи А (S.pyogenes), стрептококів групи В (S.agalactiae), групи Viridans, стрептококів неентерококової групи D; грамнегативних аеробів: E.coli, H.influenzae, H. parainfluenzae, Klebsiella spp. (включаючи K.pneumoniae), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують пеніциліназу), Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia spp., Pseudomonas aeruginosa, Salmonella spp. (у т.ч. S.typhi), Serratia spp. (включаючи S.marcescens), Shigella spp., Yersinia spp. (у т.ч. Y.enterocolitica), Treponema pallidum; анаеробів: Bacteroides spp. (включаючи деякі штами B.fragilis), Clostridium spp. (однак більшість штамів C.difficile мають резистентність), Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp., Fusobacterium spp. (крім F.mortiferum і F.varium). Препарат активний відносно мікроорганізмів, стійких до пеніцилінів, цефалоспоринів перших поколінь, аміноглікозидів.

До дії препарату стійкі: стафілококи, резистентні до метициліну; більшість штамів ентерококів (у тому числі S.faecalis) і стрептококи групи D; багато штамів бета-лактамазопродукуючих Bacteroides spp. (B.fragilis).

Після внутрішньом’язового введення біодоступність цефтріаксону становить 100%, його максимальна концентрація в плазмі крові визначається через 2–3 години. Після внутрішньовенного введення препарат швидко проникає в тканинну рідину, де протягом 24 годин підтримуються бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів. Цефтріаксон оборотно зв’язується з альбумінами плазми крові. Це зв’язування обернено пропорційне до концентрації: наприклад, при концентрації препарату в сироватці крові менше 100 мг/л зв’язування цефтріаксону з білками становить 95%, а при концентрації 300 мг/л — тільки 85%. Завдяки більш низькому вмісту альбумінів в інтерстиціальній рідині концентрація цефтріаксону в ній вища, ніж у сироватці крові.

Цефтріаксон добре проникає в органи і рідини організму (перитонеальну, плевральну, спинномозкову, синовіальну), у кісткову тканину, проникає крізь плаценту, у невеликій кількості (3–4%) проникає в грудне молоко. При менінгіті у дітей, у тому числі новонароджених, препарат проникає в запалені мозкові оболонки, при цьому концентрація його в цереброспінальній рідині становить 17% від концентрації у плазмі крові.

Препарат виділяється у незміненому вигляді на 50–60% нирками і 40–50% — з жовчю. При нирковій недостатності фармакокінетика препарату майже не змінюється, відзначається тільки незначне збільшення періоду напіввиведення. При порушенні функції нирок збільшується виділення з жовчю, а якщо наявна патологія печінки, то збільшується виділення цефтріаксону нирками. Період напіввиведення у здорових дорослих становить близько 8 годин, у новонароджених віком до 8 днів та у людей віком від 75 років збільшується в 2–3 рази.

Показання

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:

• інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла та носа;
• інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту);
• інфекції нирок та сечовивідних шляхів;
• інфекції статевих органів, включаючи гонорею;
• сепсис;
• інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції;
• інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом;
• менінгіт;
• дисемінований бореліоз Лайма (ІІ та ІІІ стадії).

Періопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної або відомої контамінації.

При призначенні цефтріаксону слід дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

Протипоказання

• Гіперчутливість до цефтріаксону, до будь-якого антибіотика цефалоспоринового ряду, до лідокаїну (внутрішньом’язове введення).
• Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів, карбапенемів).
• Недоношені новонароджені віком до 41 тижня з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + календарний вік)*.
• Доношені новонароджені (віком до 28 днів життя):

– з гіпербілірубінемією, жовтяницею, з гіпоальбумінемією, ацидозом (при цих станах зв’язування білірубіну з білками крові знижується)*;

– при потребі (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або кальцієвмісних розчинів через ризик утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію у легенях та нирках (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

* У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтріаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.

Перед внутрішньом’язовим введенням цефтріаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. розділ «Особливості застосування» та інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання).

Розчини цефтріаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Препарати кальцію. Через ризик виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону не слід застосовувати кальцієвмісні розчини, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для відновлення препарату у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення.

Преципітати цефтріаксону-кальцію також можуть утворюватися при змішуванні цефтріаксону із кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно із внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами, в т.ч. із кальцієвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак усім пацієнтам, за винятком новонароджених, цефтріаксон і кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити інфузійну систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми крові дорослих та плазми пуповинної крові новонароджених було показано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції»).

Немає повідомлень про взаємодію між цефтріаксоном і пероральними кальцієвмісними препаратами, про взаємодію між цефтріаксоном при внутрішньом’язовому застосуванні та кальцієвмісними препаратами, які застосовують внутрішньовенно чи перорально.

Нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (такі як варфарин). Підвищення ризику кровотеч. Посилення ефекту антагоністів вітаміну К. Рекомендується частий контроль міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) і відповідне коригування доз антагоністів вітаміну К під час та після застосування цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»).

Аміноглікозиди. Наявні дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом з цефалоспоринами суперечливі. В таких випадках в клінічній практиці слід ретельно моніторувати рівень аміноглікозидів і функцію нирок.

За необхідності комбінованого лікування слід вводити препарати окремо у різні місця і не змішувати в одному шприці або в одному розчині для інфузії через фізико-хімічну несумісність.

Бактеріостатичні антибіотики (хлорамфенікол, тетрацикліни). Можливе зниження бактерицидного ефекту цефтріаксону.

У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу в комбінації з цефтріаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.

Інші бета-лактамні антибіотики. Можливий розвиток перехресних алергічних реакцій.

Петльові діуретики. При одночасному застосуванні високих доз цефтріаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду) порушень функції нирок не спостерігалося.

Пробенецид. Не впливає на тубулярну секрецію цефтріаксону (на відміну від інших цефалоспоринів).

Гормональні контрацептиви. Як і при застосуванні інших антибіотиків, знижується ефективність гормональних контрацептивів, тому рекомендується використовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після його завершення.

Етанол. Не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму. Цефтріаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла спричинити непереносимість етанолу або кровотечу, що властиво деяким іншим цефалоспоринам.

Подібно до інших антибіотиків, цефтріаксон може знижувати терапевтичний ефект вакцини проти тифу, проте такий ефект поширюється лише на ослаблений штам Ty21.

Речовини, що використовуються при лабораторних аналізах. Можливий хибнопозитивний результат реакції на глюкозу в сечі при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

Цефтріаксон несумісний і його не можна змішувати в одній ємності або одночасно вводити з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом, аміноглікозидами.

Особливості застосування

Як і при застосуванні інших цефалоспоринів та бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки тяжких гострих реакцій гіперчутливості, іноді з летальним наслідком, навіть якщо у докладному анамнезі не було відповідних даних. При розвитку таких реакцій застосування препарату слід негайно припинити та ввести адреналін (епінефрин), глюкокортикоїди, вжити інших належних невідкладних заходів.

Перед початком лікування пацієнта слід розпитати про наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості до цефтріаксону, інших цефалоспоринів, інших бета-лактамних антибіотиків. Існує ймовірність перехресних алергічних реакцій між пеніцилінами і цефалоспоринами. З обережністю слід застосовувати цефтріаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.

При застосуванні цефтріаксону зареєстровані випадки таких тяжких побічних реакцій з боку шкіри, як синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз) та DRESS-синдром (медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами), які можуть становити загрозу життю або мати летальний наслідок; однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»).

У деяких пацієнтів із інфекціями, спричиненими спірохетами, може розвинутися реакція Яриша-Герксгеймера невдовзі після початку лікування цефтріаксоном. Реакція Яриша-Герксгеймера є зазвичай самообмежувальним станом або ж може потребувати симптоматичного лікування. Якщо розвинулася така реакція, лікування антибіотиком припиняти не слід.

Взаємодія з кальцієвмісними препаратами.

Описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону у легенях та нирках із летальним наслідком у недоношених та доношених немовлят віком до 1 місяця. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтріаксон і кальцій вводили в різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. На даний час не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів у пацієнтів, крім випадків у новонароджених, яким вводили цефтріаксон та кальцієвмісні розчини або будь-які інші кальцієвмісні препарати. У дослідженнях іn vitro було показано, що новонароджені мають підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.

Пацієнтам будь-якого віку цефтріаксон не слід змішувати або одночасно вводити разом з будь-якими кальцієвмісними внутрішньовенними розчинами, навіть при використанні різних інфузійних систем або при введенні препаратів у різні інфузійні ділянки.

Однак пацієнтам віком від 28 днів цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни/ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітатів. Пацієнтам, які потребують безперервних інфузій кальцієвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), лікар може призначити альтернативне антибактеріальне лікування, не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону пацієнтам, які потребують ППХ, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно, але через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Крім того, введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції» та «Несумісність»).

Діти

Безпека та ефективність цефтріаксону у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені при застосуванні доз, описаних у розділі «Спосіб застосування та дози». Цефтріаксон, як і деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з сироватковим альбуміном.

Цефтріаксон протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим з ризиком розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ «Протипоказання»).

Імуноопосередкована гемолітична анемія.

Повідомлялося про випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, включаючи цефтріаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Тяжкі випадки гемолітичної анемії (в т.ч. з летальним наслідком) були зареєстровані впродовж лікування цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей. У разі розвитку анемії під час лікування препаратом слід розглянути можливість даного діагнозу та відмінити антибіотик до визначення етіології анемії.

Впродовж тривалого лікування препаратом рекомендується регулярно контролювати розгорнутий аналіз крові.

Коліт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів.

Про випадки антибіотико-асоційованого коліту/псевдомембранозного коліту повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи цефтріаксон. Ступінь тяжкості проявів може коливатися від легкої до загрожуючої життю, тому важливо розглядати можливість даного діагнозу в усіх пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діарея (див. розділ «Побічні реакції»). Може бути необхідним припинення терапії цефтріаксоном та застосування специфічної терапії проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можливий розвиток суперінфекції, спричиненої нечутливими до препарату мікроорганізмами.

Тяжка ниркова та печінкова недостатність.

У випадку тяжкої ниркової та печінкової недостатності рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вплив на результати серологічних досліджень.

При застосуванні цефтріаксону тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтріаксон може спричиняти хибнопозитивні результати при проведенні проби на галактоземію, при визначенні глюкози у сечі неферментативними методами. Тому впродовж лікування цефтріаксоном рівні глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментативних методів аналізу (див. розділ «Побічні реакції»).

Кожний грам препарату містить 3,6 ммоль (83,03 мг) натрію, що необхідно враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.

Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для монотерапії при певних типах інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтріаксону, слід розглянути необхідність застосування додаткових антибіотиків.

Якщо як розчинник застосовують розчин лідокаїну, цефтріаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну у жодному випадку не можна вводити внутрішньовенно.

У випадку наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону. Тіні, що були помилково прийняті за жовчні камені, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура і виявлялися частіше при застосуванні цефтріаксону у дозі 1 г/добу та вище. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтріаксоном. Зрідка утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. Ризик утворення преципітатів зростає при тривалості лікування, що перевищує 14 днів, при нирковій недостатності, зневодненні або парентеральному харчуванні. За наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування. Лікар має розглянути питання про припинення застосування препарату, зважаючи на оцінку співвідношення користь/ризик в кожному конкретному випадку (див. розділ «Побічні реакції»).

При застосуванні цефтріаксону були зареєстровані випадки панкреатиту, можливо спричинені обструкцією жовчних шляхів. Більшість пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу та біліарного сладжу, наприклад: попередня значна терапія, тяжка хвороба, повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що тригером або кофактором цього ускладнення може бути утворення в жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтріаксону.

Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»). За наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату пацієнтам із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, зважаючи на оцінку співвідношення користь/ризик в кожному конкретному випадку.

Повідомлялося про розвиток енцефалопатії при застосуванні цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»), особливо у пацієнтів літнього віку з тяжкою нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози») або розладами центральної нервової системи. Якщо є підозра на цефтріаксон-асоційовану енцефалопатію (наприклад, зниження рівня свідомості, зміна психічного стану, міоклонія, судоми), слід розглянути питання про припинення застосування цефтріаксону.

Утилізація лікарського засобу.

Надходження лікарського засобу у зовнішнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу у каналізаційну систему або домашні відходи. Невикористаний лікарський засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної утилізації.

• Новонароджені (віком до 14 днів) і недоношені діти (від 41 тижня скоригованого віку): 20–50 мг/кг маси тіла вводити 1 раз на добу впродовж щонайменше 60 хвилин для попередження витіснення білірубіну зі зв’язку з альбумінами крові та зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії. Зважаючи на недорозвиненість ферментної системи, добова доза не повинна перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Цефтріаксон протипоказаний для застосування новонародженим (віком ≤ 28 днів) у випадках, якщо існує (або очікується) необхідність лікування внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами, у т.ч. при постійних внутрішньовенних кальцієвмісних інфузіях, як, наприклад, парентеральне харчування, через ризик виникнення преципітатів цефтріаксону-кальцію (див. розділ «Протипоказання»).

• Діти віком від 15 днів до 12 років: 20–80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Доз понад 80 мг/кг маси тіла слід уникати (за винятком випадків менінгіту) через підвищення ризику розвитку жовчних преципітатів.
• Дітям з масою тіла більше 50 кг призначати дози, як для дорослих.

Внутрішньовенні дози 50 мг/кг маси тіла або вищі слід вводити шляхом краплинної інфузії, повільно, впродовж принаймні 30 хвилин.

Пацієнти літнього віку: дози відповідають дозам для дорослих; корекція доз не потрібна за умови задовільної функції печінки та нирок.

Тривалість лікування цефтріаксоном залежить від перебігу захворювання. Застосування препарату слід продовжувати (як і будь-яку антибіотикотерапію) впродовж 48–72 годин після зникнення симптомів захворювання і підтвердження ефекту лікування результатами бактеріологічного аналізу.

Комбінована терапія. Існують дані щодо синергізму при одночасному застосуванні цефтріаксону та аміноглікозидів відносно багатьох грамнегативних мікроорганізмів. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цефтріаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо у рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках.

При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинати з дози 100 мг/кг маси тіла (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Після ідентифікації збудника та визначення його чутливості дозу можна відповідно зменшити. Для новонароджених віком до 2 тижнів не слід перевищувати дозу 50 мг/кг/добу.

Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Бореліоз Лайма: дорослим та дітям — 50 мг/кг (найвища добова доза — 2 г) 1 раз на добу впродовж 14 днів.

Гонорея (спричинена штамами, що утворюють і не утворюють пеніциліназу): рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій у хірургії.

Для профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно контамінованих хірургічних втручаннях рекомендовано вводити одноразово за 30–90 хвилин до початку операції 1–2 г цефтріаксону залежно від ступеня небезпеки зараження. При операціях на товстій і прямій кишці рекомендується вводити одночасно (але роздільно) препарат одного з 5-нітроімідазолів (наприклад, орнідазол).

Пацієнтам із порушенням функції нирок при нормальній функції печінки немає необхідності зменшувати дозу препарату. Лише у разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі, не потребують додаткового введення препарату після діалізу. Слід контролювати концентрацію цефтріаксону у сироватці крові для можливої корекції дози, оскільки у цих пацієнтів може знижуватися швидкість його виведення.

Добова доза цефтріаксону для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, не має перевищувати 2 г.

Пацієнтам із порушенням функції печінки при нормальній функції нирок немає необхідності зменшувати дозу.

При одночасній тяжкій нирковій та печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтріаксону у плазмі крові та при необхідності проводити корекцію дози препарату, оскільки швидкість виведення цефтріаксону може знижуватися.

Розчини готують безпосередньо перед застосуванням. Після додавання розчинника потрібно візуально оцінити повноту розчинення. Залежно від концентрації і тривалості зберігання колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до жовтого. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Цефтріаксон застосовувати внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Внутрішньом’язове введення слід розглядати, якщо внутрішньовенний шлях введення неможливий або є менш придатним для пацієнта. Дози ≥ 2 г слід вводити внутрішньовенно.

Для внутрішньом’язової ін’єкції вміст флакона з 0,5 г цефтріаксону слід розчинити у 2 мл 1% розчину лідокаїну, вміст флакона з 1 г — в 3,5 мл 1% розчину лідокаїну (після попередньо проведеної проби на чутливість до лідокаїну).

Розчин слід вводити глибоко у середину відносно великої м’язової маси, не більше 1 г в одну ділянку.

Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити внутрішньовенно! (див. розділ «Протипоказання»). Для детальної інформації необхідно ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.

Для внутрішньовенних ін’єкцій вміст флакона з 0,5 г слід розчинити у 5 мл води для ін’єкцій, вміст флакона з 1 г — у 10 мл води для ін’єкцій. Вводити повільно впродовж 2–4 хвилин.

Внутрішньовенна інфузія повинна тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину 2 г цефтріаксону слід розчинити у 40 мл одного з нижченаведених інфузійних розчинів, що не містять іонів кальцію:

• 0,9% розчин натрію хлориду;
• 5% розчин глюкози;
• 0,45% розчин натрію хлориду + 2,5% розчин глюкози;
• 10% розчин глюкози;
• 6% розчин декстрану в 5% розчині глюкози;
• стерильна вода для ін’єкцій.

Зважаючи на можливу несумісність, розчини, що містять цефтріаксон, не можна змішувати з розчинами, які містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Однак 2 г цефтріаксону та 1 г орнідазолу фізично та хімічно сумісні у 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду або розчину глюкози.

Не можна використовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для відновлення цефтріаксону у флаконах або для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки можливе утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію. Виникнення преципітатів цефтріаксону-кальцію також можливе при змішуванні цефтріаксону з кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Таким чином, цефтріаксон не можна вводити внутрішньовенно одночасно з кальцієвмісними розчинами, у т.ч. з кальцієвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, через Y-подібну систему. Однак усім пацієнтам, за винятком новонароджених, цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Свіжоприготовлені розчини зберігають свою фізичну і хімічну стабільність впродовж 8 годин при температурі 25 °С та впродовж 24 годин при температурі 2–8 °С.

Препарат застосовувати дітям згідно з дозуваннями, вказаними у розділі «Спосіб застосування та дози».

Застосування у період вагітності або годування груддю

Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування його вагітним жінкам обмежені. Під час вагітності, зокрема у І триместрі, цефтріаксон можна застосовувати, тільки якщо користь перевищує ризик.

Цефтріаксон проникає у грудне молоко в низьких концентраціях, але при застосуванні препарату в терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування цефтріаксону з врахуванням користі від грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для жінки.

У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Відповідні дослідження не проводилися. Цефтріаксон може впливати на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами, оскільки можливе виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення.

Спосіб застосування та дози

Перед початком терапії необхідно виключити наявність у пацієнта підвищеної чутливості до антибіотика та до лідокаїну (у разі внутрішньом’язового способу введення), зробивши шкірну пробу.

Добова доза для дорослих і дітей віком від 12 років становить 1–2 г препарату 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтріаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г. При дозах, що перевищують 2 г/добу, можливе введення препарату 2 рази на добу (кожні 12 годин).

Передозування

Симптоми: можливі нудота, блювання, діарея, посилення проявів побічних реакцій.

Лікування: проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні (не зменшують надмірних концентрацій препарату в плазмі крові). Специфічного антидоту немає.

Побічні реакції

Травний тракт: рідкі випорожнення/діарея, диспепсія, нудота, блювання, стоматит, глосит, дисгевзія, біль у животі, зниження апетиту (зазвичай помірно виражені, минають протягом/після припинення лікування); панкреатит (можливо, через обструкцію жовчовивідних шляхів).

Гепатобіліарна система: преципітація кальцієвих солей цефтріаксону у жовчному міхурі*; підвищення рівня білірубіну, активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази в плазмі крові, дисфункція печінки, гепатит 1 , холестатичний гепатит 1,2 , ядерна жовтяниця.

Система кровотворення: еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, анемія, включаючи гемолітичну анемію, подовження протромбінового часу, епістаксис, коагулопатії, агранулоцитоз (зазвичай після 10 днів лікування та сумарної дози цефтріаксону ≥ 20 г).

Нервова система: головний біль, запаморочення, можливі судомні напади, енцефалопатія.

Органи слуху і рівноваги: вертиго.

Сечовидільна система: підвищення рівня креатиніну в крові, циліндрурія, глюкозурія, гематурія, олігурія, утворення преципітатів цефтріаксону у нирках (зазвичай оборотне), анурія, ниркова недостатність, гострий тубулярний некроз.

Шкіра та підшкірна клітковина: підвищене потовиділення, припливи, алергічні шкірні реакції (в т.ч. кропив’янка, дерматити, макулопапульозний висип або екзантема), свербіж, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), DRESS-синдром (медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами), гострий генералізований екзантематозний пустульоз.

Імунна система: реакції гіперчутливості, анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, сироваткова хвороба, реакція Яриша-Герксгеймера.

Дихальні розлади: бронхоспазм, алергічні пневмоніти.

Інфекції та інвазії: можливі мікози статевих органів, розвиток суперінфекції, псевдомембранозний коліт.

Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: флебіт/тромбофлебіт при внутрішньовенному введенні, біль та/або інфільтрат у місці введення, медикаментозна гарячка, набряки шкіри та суглобів, озноб.

Лабораторні аналізи: гіперазотемія, можуть відзначатися хибнопозитивні результати реакції Кумбса, проби на галактоземію, при визначенні глюкози в сечі неферментативними методами.

1 Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтріаксону

2 Див. розділ «Особливості застосування»

Випадки діареї після застосування цефтріаксону можуть бути пов’язані з надмірним ростом Clostridium difficile.

Тактика лікування має включати введення адекватної кількості рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»).

* Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону.

Рідкісні випадки тяжких побічних реакцій, іноді із летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком