Тарас Шевченко. Поема “Кавказ”

Народ уславлюватиме Бога у разі, якщо він його:

звільнить від поневолення

шануватиме і прославлятиме у своїх молитвах

Війна — це не тільки смерть «людей муштрованих», але й:

Поет у творі возвеличує не тільки «лицарів великих», але й:

тогочасну історичну епоху.

Характеризуючи правду, Т. Шевченко обурено проголосив, що вона:

«Ненагодованою і голою» в поемі є:

ріка зі сльозами і кров’ю муштрованих

Визначте віршований розмір уривку з твору:

Поема написана у формі революційно-викривального ліричного:

Лейтмотивом у творі є рядки:

Не нам на прю з тобою стати! / Не нам діла твої судить!

Кати знущаються над нами, / А правда наша п’яна спить

Борітеся — поборете, / Вам бог помагає!

За горами гори, хмарою повиті. / Засіяні горем, кров’ю политі.

Символічними у творі є образи:

Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома

Тарас Шевченко – Кавказ: Вірш

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.

Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайне серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Чурек і сакля – все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи.
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола –
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом би нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як не те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду. Що й лічить!
Од молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
Об бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться. В нас дери,

Дери та дай,
І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей… не негрів… а таких
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани; крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону.

По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини… чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед обра[зо]м твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!

Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям.
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить. і як плести
Кнути узловаті –
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму – нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе.
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш…
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.

Аналіз поеми “Кавказ” Шевченка

Твір написаний у 1845 році і присвячений загиблому на Кавказі другу Тараса Шевченка, першому ілюстратору «Кобзаря», художнику-аматору й нащадку цілої династії військових Якову де Бальмену. Відомо, що у 1843 році Яків де Бальмен, який на той момент вже познайомився з Тарасом Шевченком, мав намір подати у відставку, проте не реалізував цю ідею і загинув під час чергової імперської воєнної кампанії на Кавказі.

Поема «Кавказ» не має вираженої сюжетної лінії. Це панорамний огляд стану справ в імперії, під час якого вади Російської імперії та суспільства показані у сатиричному ключі.

Головна ідея твору ‒ підтримка опору російській колонізації. Проте є у творі чимало ідей вторинних ‒ осуд лицемірства, жадібності, підтримка самобутності та унікальності кожного народу.

У творі чимало християнських мотивів. З одного боку, лунає осуд церкви, Бога, який не запобіг всім описаним неправедним діянням («Коли одпочити Ляжеш, боже, утомлений? І нам даси жити!»), з іншого боку у поезії присутній осуд людей, що нібито є християнами, та не дотримуються канонів і законів християнства («За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине божий?»). Відчувається, що автор відокремлює церкву від Бога, бо на Бога все ж покладені певні сподівання («Борітеся ‒ поборете, вам Бог помагає»). У той самий час ставлення до церкви показане іншими словами «Храми, каплиці, і ікони, І ставники, і мірри дим, І перед обра[зо]м твоїм Неутомленниє поклони. За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!».

• Опис величі гір, короткий виклад міфу про Прометея;
• Критика суспільного й державного ладу у Російській імперії;
• Заклик до горців опиратися колонізаторам;
• Присвята Якову де Бальмену.

У творі присутні образи самого ліричного героя, Якова де Бальмена, Прометея.

Особливе значення образу неволі. Її показують і в символах кнутів, і в описі бідності, і в продажу чи програшу в карти людей ‒ «не негрів», а таких же християн.

Важливо, що ліричний герой звинувачує в загибелі друга загарбницьку політику держави, а не горців, які захищають свою свободу. На той момент це було дуже прогресивне бачення ситуації.

У творі використані такі художні засоби:

• Паралелізм ‒ Прометей, якого карає споконвіку орел, є уособленням гірських народів, які страждають через агресію Російської імперії;
• Персоніфікація ‒ «Встане правда! Встане воля!», воля ‒ «ненагодована і гола»;
• Епітети ‒ «милостивії», «ненагодована», «гола», «сині», «великі», «письменні»;
• Метафора ‒ «А сліз, а крові! Напоїть всіх імператорів би стало», «Застукали сердешну волю та й цькуємо»;
• Протиставлення ‒ «тілько дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле і море», «любите на брату шкуру, а не душу!»;
• Повторення ‒ «свята/святий»;
• Порівняння ‒ «як тій собаці»;
• Оксиморон ‒ «на всіх язиках все мовчить», «Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям. ».

Твір насичений символікою:

• Чурек і сакля ‒ символ свободи й самобутності горців;
• Кайдани ‒ неволя;
• Орел ‒ агресія. І нагадуємо, двоголовий орел був символом Російської імперії;
• Могили ‒ колишня слава й велич України. Розриті могили ‒ здійснене святотатство, знищення памʼяті;
• Покров ‒ захист, оберіг. У даному випадку захист не спрацював, покров осквернили ‒ але несуть у церкву у якості дару;
• Чаша ‒ символ долі. Згадайте біблійне «Хай омине мене чаша сія!». Отруєна московська чаша ‒ гірка доля людей, що живуть в імперії.

Автор показує, що імперія приносить із собою тільки втрати. І навіть якщо майно повернуть, то гідність буде втрачена безповоротно. А головним надбанням імперії є тюрми.

Твір розібраний на цитати і деякі фрагменти покладені на музику й стали частиною популярних пісень сучасних реп-виконавців.