Лексика української мови за походженням

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова ін­доєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх єв­ропейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо.

Слова спільнослов’янського походження вживаються в усіх слов’янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем’я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут та ін.

Назви абстрактних понять мають також спільнослов’­янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда,

Спільносхіднослов’янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білорусь­кими: білка, кішка, собака, соловей, мішок, сорок, батько, снігур, жайворонок, дешевий тощо.

Власне українська лексика — це слова, що витворилися після розпаду східнослов’янської мовної єд­ності й були засвідчені в історичних пам’ятках, художніх творах. Вони складають основу української лексики і фор­мують національні ознаки мови. До них можна віднести! людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, ли­нути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато ін. їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, отрок, лиман, м’ята, левада тощо. Тільки науковий етимологіч­ний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.

Визначити іншомовне слово можна за фонетично-гра­матичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф були характерні для грецької мови, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно Літеру, за походженням є грецизмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт), грецьких (алфавіт, автор, архів).

Русский править

Корень: -стара-; суффикс: -тель [Тихонов, 1996] .

Произношение править

Семантические свойства править

Значение править

1. устар.деятель, рачитель, ревнитель, попечитель ◆ По всему хороший был парень, к отцу, к матери почтительный, о братишке да об сёстрах заботливый, по дому во всём старатель . П. И. Мельников-Печерский, «На горах», 1875—1881 г. [НКРЯ]
2. человек, добывающий золото кустарным способом ◆ Пёстрые кучки старателей были рассыпаны по всему прииску; по ним можно было определить положение вашгердов, на которых совершалась промывка песков. Д. Н. Мамин-Сибиряк, «Золотуха», 1883 г. [НКРЯ]

Синонимы править

Антонимы править

Гиперонимы править

Гипонимы править

Родственные слова править

Этимология править

Происходит от глагола стараться, далее от праслав. формы, родств. укр. стара́тися, болг. стара́я се «стараюсь», сербохорв. ста̏рати се, ста̏ра̑м се «заботиться, хлопотать; стараться», словенск. stȃrati sе — то же, чешск. starati sе — то же, словацк. stаrаt᾽ sа, польск. starać się, в.-луж. starać sо, н.-луж. staraś sе. Сравнивают с латышск. stari^gs «усердный», лит. starìnti, starinù «тянуть с трудом», др.-прусск. stūrnawiskan ж., тв. п. ед. ч. «серьёзность, важность», англос. stierne «серьёзный, строгий», лат. sternāх «вздорный», consternō, -ārе «потрясать», strēnuus «деятельный», греч. στρηνής «твёрдый, острый», στρῆνος «сила», кимрск. tri^n «pugna, labor». Использованы данные словаря М. Фасмера. См. Список литературы.