Адміністративна відповідальність для військових: що треба змінювати

Українське законодавство у частині правозахисту військових виявилося не готовим до війни. Ми стикаємося з цим постійно, коли розбираємо точки болю поранених бійців. Якісь закони уже застарілі, якісь нормативно-правові акти суперечать реальності – але водночас вони регулюють сферу, в якій зараз залучена надзвичайно велика кількість українців.

Насправді це ширша проблема, яка виходить на рівень військової юстиції загалом. У цьому тексті розберу кілька прикладів адміністративної відповідальності.

За самовільне залишення частини (СЗЧ) та невиконання бойового наказу військовий одразу отримає кримінальну відповідальність – тобто у разі вироку отримає покарання у вигляді позбавлення волі

СЗЧ в умовах воєнного стану, незалежно від терміну, вважається кримінальним правопорушенням та виключає адміністративну відповідальність. Звісно, це не завжди є пропорційним діянню. Аналогічно це стосується й невиконання бойового наказу: під час воєнного стану передбачена лише кримінальна відповідальність.

У законодавстві наразі відсутнє визначення терміну, після якого особа вважається такою, що самовільно залишила частину. Тобто військовослужбовець, який відсутній у частині годину, та військовослужбовець, який відсутній 4 місяці, вважаються однаковими порушниками – обом світить позбавлення волі .

Це створює поле для зловживань. На війні трапляється чимало випадків, коли боєць може не з‘явитися до частини протягом кількох днів – наприклад, військового поранили, він непритомний і не може сповістити командування про своє місцеперебування. Або під час бою він опинився відірваним від своєї групи і змушений діставатися до своїх тривалий час через об‘єктивні обставини. Типовий приклад був раніше: військовий виписався з лікарні, але не прибув до частини, як того вимагають правила, а поїхав додому. Чи справедливим буде покарати його в цьому разі?

Законодавцю необхідно обовʼязково передбачити термін, після спливу якого, особа під час воєнного стану вважається такою, що перебуває в СЗЧ, а також шляхом визначення строків розмежувати адміністративну та кримінальну відповідальність за таке діяння.

Також законодавство не визначило критерії недбалості на військовій службі, що потрібно робити негайно. Бо коли в законі немає чітких критеріїв – це лазівка для зловживань . Як наслідок, виникає величезний ризик несправедливого ставлення командування до військових та притягнення їх до відповідальності через це.

Окрема проблема – процесуальні порушення під час складення адміністративних протоколів. Наприклад, у військових частинах не дотримуються процесуальних норм при складанні адміністративних протоколів. Як наслідок, ці протоколи виходять однотипними, без опису обставин, пояснень та без зазначення деталей. Це відповідно впливає на покарання: оскільки не вказуються ні помʼякшувальні, ні обтяжувальні обставини, не зазначаються особливості справи, то при призначенні покарання суд їх не враховує.

Ще однією проблемою є небажання долучати пояснення військовослужбовця до адміністративного протоколу. Навіть за їхньої наявності, такі пояснення часто “губляться” по дорозі до суду. А ще багато командирів вимагають від бійців підписати заяву про розгляд справи у суді без їхньої участі, а іноді така вимога супроводжується тиском. Підписавши такий документ, військовослужбовець позбавляється права висловити свою позицію у суді та вплинути на рішення суду.

Військовослужбовці можуть бути двічі притянгнені до відповідальності за одне порушення. Візьмемо тут за приклад вживання спиртних напоїв, за що передбачені адміністративна та дисциплінарна відповідальність. Дисциплінарна передбачає не моральне покарання, а застосування матеріальних санкцій. Адміністративна – штраф, який також є матеріальною санкцією. Тобто, як наслідок, порушник двічі притягується до матеріальної відповідальності , що є неприпустимим.

У КУпАП варто чітко регламентувати, хто ж притягує до відповідальності та чи має особа притягатися до дисциплінарної відповідальності, якщо це повʼязано з матеріальними стягненнями.

Суди зазвичай не надсилають або надсилають із запізненням копії рішення про притягнення військовослужбовця до відповідальності до частини. Відповідно, військовослужбовець не знає про потребу в апеляційному оскарженні, а згодом і зовсім пропускає термін на оскарження, який становить 10 днів з дня винесення постанови. Часто такого строку не вистачає для підготовки оскарження.

Ще однією технічною перешкодою до справедливого правосуддя є значна віддаленість розташування судів, які розглядають справи військовослужбовців. Командири і в цьому випадку часто змушують написати заяву з проханням проводити судовий розгляд без участі бійця, оскільки відвезти такого військового до суду є ресурсозатратним.

Окрім цього, цивільним суддям важко зрозуміти специфіку таких справ, а також причини, чому військовий вчинив так, а не інакше.

Серед варіантів рішень цих проблем є дві позиції. З одного боку, можна надати повноваження командирам розглядати усі справи про адміністративні правопорушення. З іншого, можна запровадити у складі звичайних місцевих судів посади спеціалізованих суддів у військовій сфері. Вони мають мати обов’язковий досвід військової служби, у тому числі в зоні бойових дій. Також озвучується ідея створення окремих військових судів.

Поки не вирішена ситуація, назовні випливає та проблема, що військові, виконуючи найтяжчий обов‘язок перед державою, по суті дискриміновані у судовому процесі – їхні права урізані, порівняно з цивільними громадянами . Тож зміни у військовій юстиції потребують і фахової дискусії (як саме це має відбутися), і якнайшвидшого старту, щоб не підважувати обороноздатність держави.

Анна Пашкіна

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Про майбутнє військової юстиції в Україні, або Створення військових судів і прокуратури не вдарить по державному бюджету України

АрміяInform уже розповідала про Міжнародну конференцію, яка відбулась нещодавно в Харкові. Тема зустрічі надзвичайно актуальна з урахуванням досвіду української прокуратури під час війни з Росією — «Діяльність військової юстиції в умовах збройного конфлікту. Досвід прокуратури України». Тож АрміяInform звернулась з проханням поділитися враженнями від заходу визнаного експерта в галузі військової юстиції, доктора юридичних наук генерал-майора юстиції запасу Павла Богуцького.

— Наразі саме готується збірник матеріалів конференції в Харкові, — розповів Павло Петрович. — Ініціатором проведення цього міжнародного науково-практичного заходу став Офіс Генерального прокурора. Одна з причин проведення — актуальність питань, які стосуються діяльності військової прокуратури й загалом системи військової юстиції в Україні. Організатори запросили представників країн-членів НАТО, де діє військова юстиція або де існують проблемні аспекти в організації діяльності військової юстиції, насамперед з урахуванням складних умов збройного конфлікту.

— Хто саме взяв участь у конференції?

— Для обміну досвідом до Харкова приїхали представники Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, народні депутати України, науковці, а також фахівці з Польщі, Румунії, Естонії й Азербайджану. Дехто із запрошених з-за кордону не зміг приїхати через пандемію, зокрема представники Болгарії, інших країн Балтії.

— Чим вирізнялися підготовка та проведення конференції?

— Захід організований з виїздом до району проведення ООС. Делегація відвідала Краматорськ, ознайомилася з особливостями діяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Об’єднаних сил. Побували поблизу лінії зіткнення і так випадково сталося, що в Авдіївці на власні очі спостерігали застосування важкого озброєння бойовиками.

Це вразило, це була практична частина зустрічі. А обговорення результатів і актуального стану відбулося у Харкові на базі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого за участю Національної академії правових наук, Секції права національної безпеки і військового права, Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України», Військово-юридичного інституту Національного університету імені Ярослава Мудрого — де наразі безпосередньо готують фахівців, які, скажімо так, мали би проходити службу у системі військової юстиції. До заходу долучилися й народні депутати. Зокрема, до учасників конференції звернувся голова Комітету з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас, у засіданнях брав участь Голова підкомітету з питань кримінального законодавства та протидії злочинності цього ж Комітету, відомий науковець Олександр Бакумов.

Тема моєї доповіді — «Військова юстиція як правова система: міжнародні стандарти та національні особливості». Видається, мені вдалося розкрити загальні підходи до побудови та організації діяльності системи військової юстиції та національні особливості, звернути особливу увагу на правове забезпечення сектору безпеки і оборони держави, що є питанням гарантування національної безпеки України. Загалом організація конференції відповідала статусу міжнародної, виступило чимало справжніх фахівців. Начальник Військово-юридичного інституту Сергій Мельник розповів про роль свого закладу в підготовці фахівців для сектору безпеки та оборони, заступник начальника Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Зера Козлиєва — про особливості виконання функцій прокуратури в умовах збройного конфлікту, заступник Генерального прокурора Республіки Польща з військових справ Пшемисляв Фуньок — про історичний огляд військової прокуратури, елементи військової правової системи в Республіці Польща та багато іншого.

Конференція вирізнялася фаховістю та активністю в обговоренні проблемних питань. Як я сказав, з корисними доповідями виступили представники науки, вищих навчальних закладів, а модераторами були як науковці, так і практичні працівники, у тому числі заступник Генерального прокурора Максим Якубовський — досвідчений юрист, колишній заступник Головного військового прокурора.

«Основна ідея цього науково-практичного заходу полягала у тому, щоб спеціалісти оцінили потенційні проблеми системи військової юстиції, яка на сьогодні відсутня в Україні»

Основна ідея цього науково-практичного заходу полягала у тому, щоб спеціалісти оцінили потенційні проблеми системи військової юстиції, яка на сьогодні відсутня в Україні. Загалом потрібно було визначитися: чи є практична необхідність і доцільність відновлення системи військової юстиції, яке місце спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, якою має бути діяльність військового правоохоронного органу — військової поліції, а також — військових прокуратури та судів.

Хочу відзначити, що під час обговорення практично не було заперечень щодо доцільності військової юстиції. Усі погодилися з тим, що система військової юстиції має бути в державі, має діяти в секторі безпеки і оборони, має включати всі три складові — це критичні, основоположні складові: військова поліція, військові прокуратура і суди. Важливо, що й народні депутати, представники профільного комітету погодилися з тим, що необхідно невідкладно здійснити підготовку законопроєктів, винести їх на обговорення і невідкладно ухвалити в сесійній залі Верховної Ради України.

«Система військової юстиції має бути в державі, має діяти в секторі безпеки і оборони, має включати всі три складові — це критичні, основоположні складові: військова поліція, військові прокуратура і суди»

— Які об’єктивні проблеми чи суб’єктивні перепони стоять на шляху реформи?

— Як з’ясувалося, жодного заперечення щодо відновлення військової юстиції ніхто не висловлював. Єдине що… і я на це звернув увагу у своїй доповіді — це міжнародні стандарти здійснення військового правосуддя. Тобто існують його елементи, які є безумовно обов’язковими. Це стосується насамперед забезпечення права на справедливий суд, особливостей досудового розслідування і підтримання державного обвинувачення тощо. Проте такі стандарти вже напрацьовані, вони існують, формальних причин відкладати створення військової юстиції у нас немає.

Далі, на чому акцентувалося, — з урахуванням стандартів НАТО щодо правоохоронної діяльності виключається здійснення цивільними правоохоронними органами діяльності у секторі безпеки і оборони, у Збройних Силах. Серед прикладів — і Сполучені Штати, і Велика Британія, й інші країни світу, не лише держави-члени Організації північноатлантичного договору.

— Тобто заперечень стосовно діяльності військової юстиції у Збройних Силах, в інших військових формуваннях взагалі не було?

— Альтернативних думок не було, всі зійшлися на думці, що Військову поліцію необхідно створювати, причому це є вкрай необхідним уже першим, невідкладним завданням. Але, знову ж таки, розділяти відновлення військової юстиції на якісь етапи досить складно. Наприклад, якщо зараз ухвалити Закон «Про Військову поліцію» і впровадити її діяльність у ЗСУ, в інших військових формуваннях, то необхідно реформувати спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері, зокрема надати статус військовослужбовців прокурорам, які мають здійснювати відповідний нагляд, процесуальне керівництво за досудовим розслідуванням і за здійсненням правоохоронної діяльності — усіх функцій, що визначаються Законом України «Про прокуратуру». Окрім того, потрібно докласти максимум зусиль для створення та забезпечення діяльності військових судів… Але всі учасники конференції були однозначні у висновку: цивільні суди на сьогодні не можуть забезпечити якісний рівень здійснення правосуддя у секторі безпеки та оборони держави.

«Цивільні суди на сьогодні не можуть забезпечити якісний рівень здійснення правосуддя у секторі безпеки та оборони держави»

— Які основні проблеми щодо судочинства у сфері оборони?

— Досить ґрунтовною під час конференції була доповідь керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, кандидата юридичних наук Віталія Вдовитченка, який має значний досвід прокурорської діяльності в районі проведення АТО/ООС. Наводилися приклади того, як іноді по три роки розглядаються справи, які в принципі не є складними, а військовослужбовці, що зараз проходять службу в різних місцях, практично через всю Україну прибувають для участі у судових засіданнях у Луганській чи Донецькій областях, відриваючись від несення військової служби. Це є абсолютно невиправданим.

Крім того, є приклади судових рішень, що вже тривалий час на слуху, які показують нерозуміння цивільними суддями військового законодавства. Це іноді призводить до ухвалення необґрунтованих рішень у справах, де потрібні знання специфіки військової служби, досконале знання законодавства у цій спеціалізованій сфері.

Учасники конференції, Павло Богуцький — у центрі

— Невже дійсно щодо відродження військової юстиції на сьогодні існує одностайність?

— Власне кажучи, супротиву в розв’язанні цього питання на сьогодні в цілому не спостерігається. Проте, вже опрацьовуючи матеріали конференції, побачив дещо… певний «сигнал», на який потрібно реагувати: у газеті «Закон і бізнес» опубліковано інтерв’ю з поважним представником Комітету з військового права Національної асоціації адвокатів України. Представниця адвокатської спільноти, яка має досвід волонтерської діяльності, чомусь дійшла висновку, що відновлення військової юстиції є невиправданим з погляду матеріальних затрат і неперспективним по суті. Я з великою повагою ставлюся до волонтерської діяльності, до фахової юридичної підготовки колеги, але це різні речі — волонтерська та правоохоронна діяльність, діяльність прокуратури і здійснення правосуддя у секторі безпеки і оборони. Тобто допомога ЗСУ та іншим військовим формуванням — це надзвичайно добра справа, загальні підходи до юридичної діяльності — також, але цей приклад — яскраве свідчення того, що військовою юстицією, як і в інших державах, що дбають про свою обороноздатність, мають займатися виключно військові фахівці, і нерозуміння особливостей у цій важливій і складній сфері призводить до подібних недоречних заяв.

При чому, звичайно, питання демократичного цивільного контролю залишається актуальним і має провадитися в суворій відповідності з вимогами Закону України «Про національну безпеку України». Але це лише посилює актуальність організації та діяльності військової юстиції.

— Хіба не потребуватимуть значних коштів, наприклад, військові суди?

— По-перше, військових судів потрібно не так уже багато інституційно та щодо кадрового складу — з урахуванням специфіки України. Не потрібні військові суди у кожній області, у кожній місцевості. Це абсурд. По-друге, затрати переважать вагомий ефект від того, що правосуддя буде здійснюватися оперативно, своєчасно, військовослужбовці не відриватимуться постійно від несення служби та багато іншого. Мета правосуддя у воєнній сфері буде досягнута, а це — вкрай важливо. За великим рахунком, справедливе правосуддя взагалі не має ціни. Тим більше, якщо це стосується сектору безпеки та оборони.

«Справедливе правосуддя взагалі не має ціни. Тим більше, якщо це стосується сектору безпеки та оборони»

— Конференція прояснила поточну ситуацію? Які плани подальшої роботи?

— Тривалий час у Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки перебуває проєкт Закону «Про Військову поліцію», який необхідно запускати в роботу. Другий момент: Офіс Генерального прокурора разом з депутатським корпусом по суті вже ухвалили відповідне рішення щодо необхідності змін у статусі прокурорів Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері. Тепер необхідно терміново підготувати проєкти відповідних змін до Закону України «Про прокуратуру». Потрібно передбачити визначення нової структури та її завдань безпосередньо в законодавстві. Тобто наразі питання залежить від дій народних депутатів, від нашого парламенту: яким чином цей законопроєкт буде розроблений і як скоро представлений для обговорення у сесійній залі.

Насправді більш складним є питання щодо військового правосуддя, щодо військових судів. Але й тут очевидно: якщо перші два елементи — військові поліція і прокуратура — будуть у роботі, якщо ці дві складові знайдуть свою реалізацію, то щодо військових судів потрібно буде створити робочу групу із залученням представників Вищої ради правосуддя, включенням відповідних фахівців. Тих, хто зможе предметно обговорювати питання, хто розуміється на проблематиці.

Але дуже важливо, що все це не може обходити Міністерство оборони України, яке обов’язково має залучитися до розв’язання всіх вказаних питань!

— Чому це так важливо?

— Тому що державна політика у сфері оборони, яку реалізує Міністерство оборони, звичайно передбачає здійснення правоохоронної діяльності, правосуддя у секторі безпеки і оборони. Тобто державна політика у сфері оборони і напрямок, який стосується військової юстиції, виходять один з одного. Адже неможливо якісно реалізувати державну політику у сфері оборони, якщо не буде реалізована політика правоохоронної діяльності і правосуддя в секторі безпеки і оборони.

Фото: Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого