Дивіться, якими були українські школи 100 років тому: унікальні ретрофото

Історія української школи має понад тисячолітню історію. Перші почали з’являтись ще у часи Київської Русі. Запровадження християнства спонукало тодішніх правителів підіймати грамотність населення. А вже у 1086 році відкрилася перша школа для дівчат при Андріївському монастирі в Києві. Втім через те, що українські території багато років були під владою інших народів, розвивати нашу шкільну освіту було вкрай важко.

Про те, якими були школи 100 років тому, читайте у матеріалі нижче.

Якими були українські школи століття тому

Під час Першої світової австрійська окупаційна влада дала дозвіл на організацію 250 українських шкіл на Волині, Підляшші і Поліссі. У ті часи австрійці замість кирилиці хотіли запровадити в українських школах Волині латиницю. Але це так і залишилось у планах.

Щоб українські школи могли працювати, людей закликали купувати підручники та приладдя та передавати в навчальні заклади.

Після революції в лютому 1917 року організація українського шкільництва перейшла в руки Генерального Секретаріату освіти Центральної Ради. Тоді створили Товариство Шкільної освіти для виготовлення українських підручників та Українську Педагогічну Академію в Києві.

Школа на Волині 1916 рік (фото: hroniky.com)

Навчання у волинській школі, яку заснували Січові Стрільці (фото: hroniky.com)

Після проголошення УНР українські школи почали розвивати по всій території нашої держави. Тоді створили 12-річну “єдину трудову школу”. Навіть на Кубані у 1917 році вдалося ввести українське навчання тільки в нижчих початкових школах. А вже влітку 1918 року створили понад 50 українських середніх шкіл на теренах нашої держави.

На Галичині за часів ЗУНР частину польських шкіл українізували. Тоді діяло 30 середніх шкіл (20 гімназій, 3 реальні школи, 7 учительських семінарій).

Вчителька з ученицями поч. ХХ ст. (фото: hroniky.com)

Українські школи 100 років тому (фото з архіву Лесі Крип’якевич та Романа Метельського)

Після включення Закарпаття до Чехо-Словаччини у 1919 році українські школи переважали їх було 492 на загальне число 861. Тоді навіть можна було вибрати мову навчання – місцева, з домішкою церковнослов’янської, українська літературна чи російська.

Прийшовши на Буковину у 1918 році, румуни ввели “стан облоги” і почали румунізацію українського шкільництва. Тільки через 10 років уряд дозволив вести часткове навчання українською мовою у румунських школах, але у 1934 році і це скасовали.

Бессарабія в 1920-1927 рр. користувалася адміністративною автономією, тому там навчалися українською мовою в близько 120 школах.

Програма навчання відрізнялась у кожному регіоні. Дітей у ті часи вчили читати, писати, рахувати, співати, а також викладали Божий закон. З 1930 року почали вводити нові предмети: географія, історія, праця, фізкультура. Не рідко дітей могли карати різками за непослух під час навчання.

Українські школи 100 років тому (фото з архіву Лесі Крип’якевич та Романа Метельського)

Боратинська школа на Волині, 1932 р. (boratyn.ukraina.org.ua)

§ 13. Культура Русі-України в другій половині XI — першій половині XIII ст.

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: як розвивалася культура Русі-України в другій половині XI — першій половині XIII ст.; які визначні пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва Русі-України збереглися до нашого часу; яку роль відіграла Русь-Україна в історії середньовічної Європи; що таке «берестяні грамоти».

ЗАВДАННЯ НА ПОВТОРЕННЯ: 1. Що таке політична децентралізація? 2. Які наймогутніші князівства постали на південних землях Русі-України? 3. Що таке літопис, ікона, мозаїка? 4. Під яким роком в історичних джерелах уперше згадується назва «Україна»?

1. Освіта. Розвиток наукових знань. У другій половині XI — першій половині XIII ст. освіта, як і в попередні століття, розвивалася під зверхністю церкви.

Провідним освітнім центром Русі-України був Софійський собор, де продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. донька князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час як у Західній Європі жінки взагалі не здобували освіту. За свідченням літописів, розвивалося і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя».

Історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Підтвердженням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисяча), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма. На території сучасної України берестяні грамоти були знайдені в селі Звенигород Львівської області. В інших містах знайшли багато приладів для письма: писала й воскові дощечки.

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, корі берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Продовженню та поглибленню освіти сприяли бібліотеки, яких у Русі-Україні було багато (у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо).

Для поширення книг у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі, Переяславі, Ростові та інших містах діяли центри з переписування книг (скрипторії).

Нестор Літописець. Скульптура М. Антокольського

Потреба в книгах сприяла виникненню в Русі-Україні своєрідної галузі ремесла. Крім книгописців і палітурників, були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.

У руських школах і бібліотеках виховалося багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів. Імена деяких із них збереглися до наших днів. До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити Іларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та інші.

У писемних джерелах доби Русі-України збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

Хоча в Русі-Україні, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку наукових знань. Переважно вони передавалися усно з покоління в покоління як професійні секрети фахівцями з певних ремісничих спеціальностей.

До часів Русі-України належать казки, де згадується Змій Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу руських дружин над половцями в 1103 р., говорить, що Володимир Мономах «розтрощив голови зміям». Таким чином, вчені вважають Змія Горинича узагальненим образом половців.

Знання люди здобували і з книг. Як правило, це були переклади античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Особливістю тогочасних наукових знань було поєднання реальних фактів і вигаданих подій.

2. Усна народна творчість. У другій половині XI — першій половині XIII ст. в Русі-Україні продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приказки. З усієї сукупності зразків народної творчості, що збереглися до нашого часу, доволі складно виокремити ті, які належать саме до цього періоду, оскільки на твори попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, язичницькі за змістом колядки, щедрівки, казки поєднувалися із християнськими мотивами.

Серед народної творчості цього періоду слід відзначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнювалися новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже мали на увазі Володимира Мономаха. Чимало казок було присвячено боротьбі Котигорошка, Кирила Кожум’яки та інших героїв зі злими силами.

3. Книжкові пам’ятки. Літописання. Книжкова культура Русі-України формувалася за візантійськими та болгарськими зразками. Розквіт власної літератури припадає на період другої половини XI — першої половини XIII ст.

Найдавнішою книгою Русі-України, що збереглася, є Остромирове Євангеліє, створене в 1056—1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. Ця пам’ятка має суто мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.

Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія

На замовлення князя Святослава Ярославича були створені своєрідні енциклопедії — «Ізборники» (1073 і 1076 рр.). Вони являють собою збірники уривків різних за тематикою творів переважно візантійських авторів, які пояснюють біблійні сюжети, а також повчають і дають настанови. В «Ізборнику» 1076 р. уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який автори закликають розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов і всепрощення.

Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить «Ізборник» 1073 р., створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книгу відкриває розворот, на лівому боці якого зображений князь Святослав із родиною — перший груповий портрет реальних людей у давньоруському мистецтві, на правому — Спас на престолі. На третій сторінці зображено орнаментований триверхий храм, далі — чотири портретні мініатюри.

«Ізборник Святослава». Сторінка із заставкою та ініціалом. 1073 р.

Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім» 1185 р. Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою Русі-України.

Значний історичний матеріал міститься в «Києво-Печерському патерику» початку XIII ст. — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є інформація про будівництво Успенської церкви Києво-Печерського монастиря, живописця Аліпія і взагалі життя Києва тієї доби.

Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всю територію Русі-України. На відміну від європейських хронік, літописи створювалися рідною мовою та містили роздуми й оцінки автора. Їх читали й переписували впродовж кількох століть, завдяки чому вони збереглися до нашого часу. На сьогодні найдавніші переписи створені у XV ст. Авторами літописів були ченці, священники, наближені князя та самі князі.

Майже всі літописи мають в основі спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість минулих літ» (кінець XI — початок XII ст.). Літописець намагався розповісти нащадкам, «звідки пішла земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь». Для цього він використовував чимало легенд, власних роздумів. Імовірною датою завершення написання «Повісті минулих літ» вважають 1113 р. Близько середини XII ст. вона розпалася на ряд регіональних літописів.

Продовженням «Повісті минулих літ» є Київський літописний звід кінця XII ст., укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі. Це сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі знайшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира й Галича.

Твором мемуарного жанру (спогадів) є «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

4. Архітектура. За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Русі-Україні продовжувала розвиватися архітектура. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався насамперед дерев’яними будівлями, які були пишно декоровані. Із дерева будували укріплення міст і зводили храми. У літописі йдеться, що на початку XII ст. у Києві існувало щонайменше 600 дерев’яних храмів. Проте головні храми будували із цегли та каменю.

Видубицький монастир у Києві. Сучасний вигляд

Від другої половини XI ст. спостерігалося справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині XI — на початку XII ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Києво-Печерського та Кловського монастирів. Набував поширення новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.

П’ятницька церква в Чернігові. Сучасний вигляд

Новий тип храму започаткував Успенський собор Києво-Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського був зведений Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.

У Переяславському князівстві наприкінці XI ст. при єпископі Єфремі виникла перша в історії руського зодчества регіональна школа. Переяславське князівство було серед руських земель чи не найбільш «кам’яним», маючи власне об’єднання зодчих-каменярів і власні виробництва цегли, скла, посуду, які зовні помітно відрізнялися від тогочасних київських. Кам’яні храми — божниці (так їх називали на Переяславщині) будували не тільки в княжому місті, але й в інших містах і навіть селах. Переяславці також працювали і за межами своєї землі.

Починаючи з 30-х рр. XII ст. архітектура Русі-України набувала нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств і розбудовою їхніх столиць. Значно збільшувалася кількість споруд, але зменшувалися їхні розміри. Також спрощувалися й архітектурні форми. Замість шестистовпних будівель поступово з’являлися чотиристовпні. Змінювалася техніка кладки стін.

Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська церква (1144 р.) у Каневі, Борисоглібський (1128 р.) та Успенський (40-ві рр. XII ст.) храми в Чернігові.

У цей самий час формувалися і власні архітектурні школи: переяславська, галицька та інші. Так, галицька архітектурна школа активно запозичувала елементи в західноєвропейських майстрів: колони, заглиблення в стінах, вітражі тощо.

Пророк Самуїл. Фрагмент розпису XII ст. Фреска Михайлівського Золотоверхого монастиря

Зміцнення незалежності удільних князівств наприкінці XII — на початку XIII ст. знову позначилося на зовнішніх формах монументальних споруд. Вони ускладнилися, поширеними ставали більш високі конструкції. Храми були невеликими, пишно прикрашеними, як правило, без внутрішніх стовпів або із двома стовпами, зміщеними до виходу або до вівтаря. Новий архітектурний стиль найяскравіше проявився в зовнішньому вигляді П’ятницької церкви в Чернігові.

5. Мистецтво. З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками. Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Києво-Печерського монастиря. У Михайлівському храмі збереглися композиція «Євхаристія», зображення Димитрія Солунського, Стефана і Фадея. Порівняно із Софійським собором мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.

Іконописець Аліпій (фрагмент). Художник В. Васнецов

Із початку XII ст. храми прикрашали переважно фресками, мозаїки вже не використовувалися. Найбільш цікавими вважають фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.

Визначним здобутком мистецтва Русі-України є іконопис. Ікони були першими творами станкового живопису. Проте ікона — це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богородиці, святим. На іконах зображений, як правило, один образ.

Видатним живописцем Русі-України був чернець Аліпій, що брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерського монастиря. Він прославився написанням ікон, деякі з яких вважають чудодійними.

Устюзьке Благовіщення. Ікона. 20—30-ті рр. XII ст.

Композиція ікони «Устюзьке Благовіщення» побудована на зіставленні двох фігур — архангела Гавриїла і Діви Марії. Марія, схиливши голову в бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнута до Марії, а пильний погляд його великих очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному й водночас змістовому центрі ікони — руці архангела, тонкі пальці якого немовби застигли в благословляючому жесті. Архангел змальований як образ неземної краси. Використані фарби, які свідчать про його неземне походження: ми знаходимо відтінки жовтого, коричневого, червоного, зеленого кольорів. Діва Марія написана в синіх і пурпурових фарбах, які говорять про її земне походження. Їх об’єднує золоте тло, що підкреслює божественний зміст зображеного.

У Русі-Україні розвивалася книжкова мініатюра. Вона була невід’ємною складовою мистецтва створення рукописної книги. Якщо говорити сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання. Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас із часів Русі-України, включені до Остромирового Євангелія. Тут на окремих сторінках вміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки. Художнику, який дотримувався всіх тогочасних канонів, вдалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його високу майстерність. Усі лінії виконані золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує перегородчасту емаль ювелірів Русі-України. Мініатюри облямовують орнаменти, подібні до тих, які можна побачити в Софійському соборі Києва.

У XIII ст. з’явилася в’язь — особливе декоративне письмо, яке використовувалося в рукописах, на фресках, іконах, надгробках тощо.

Також було поширеним і різьблення по каменю. Ним прикрашали храми переважно зовні. Визначним досягненням різьбярів Русі-України є невеликі кам’яні ікони. Найчастіше на них були зображені перші руські святі Борис і Гліб, а також Димитрій Солунський, Богородиця, Спас тощо.

Високого рівня розвитку в Русі-Україні досягло ужиткове мистецтво. Його особливістю було те, що на виробах співіснували елементи язичницької та християнської символіки. Ужиткове мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням предметів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці. Завдяки різьбленню по кістці давньоруські майстри здобули собі визнання у світі. Їхні вироби були відомі в усіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені скриньки, образи, ложки, шахи та шашки.

В XI—XIII ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів — перегородчастої емалі, зерні та черні. Мистецтво зерні передбачало напаювання на виріб невеликих золотих кульок, що утворювали відповідний орнамент. Найкращими виробами, виготовленими в техніці черні у XII—XIII ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі зі срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька частин, зображували фантастичних звірів і птахів, квіти, рослинні плетіння, сюжетні композиції з язичницькими символами тощо.

Запам’ятайте дати

1056—1057 рр. — створення Остромирового Євангелія.

1068 р. — донька князя Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат.

1078 р. — будівництво Успенського собору Києво-Печерського монастиря.

1108 р. — будівництво Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

1113 р. — імовірна дата завершення написання «Повісті минулих літ».

Хрещення Ольги. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Особливу увагу привертають мініатюри Радзивіллівського літопису початку XV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініатюр. Малюнки, виконані в довільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Русі-України, одяг, зброю, речі домашнього вжитку. У них відображені події, що відбувалися впродовж трьох століть: похід руського війська на Константинополь, будівництво Софійського собору, повстання киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочовиками, князівські міжусобиці тощо.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• Доба Русі-України мала високий для того часу рівень розвитку культури.

• Під впливом християнства в мистецтві Русі-України з’явилися нові риси. Почали з’являтися муровані християнські храми, розвивалися монументальний живопис (фрески і мозаїки), іконопис, книжкова мініатюра.

• Література Русі-України подарувала твори світового значення («Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» та інші).

• В XI—XIII ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів — перегородчастої емалі, зерні та черні.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Правильне запитання». Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в команди. Їм необхідно знайти в параграфі відповіді на запитання. Виграє та команда, яка першою виконає завдання. 1) Де в Русі-Україні можна було здобути освіту? 2) Хто і коли заснував у Русі-Україні першу школу для дівчат? 3) Яку назву має літописний звід Русі-України, що став основою для всіх наступних? 4) Хто був автором «Слова о полку Ігоревім»? 5) Чим були зумовлені зміни в монументальному будівництві в другій половині XI — першій половині XIII ст.? 6) Скільки храмів було зведено в Русі-Україні в X—XIII ст.? 7) Як розвивалася усна народна творчість? 8) Чим уславилися архітектура й мистецтво Русі-України цього періоду? 9) Яким був найбільший собор Русі-України? 10) У якій техніці працювали руські ювелірні майстри? 11) Які види ужиткового мистецтва були поширені?

2. Укажіть особливості розвитку освіти й наукових знань у Русі-Україні. 3. Назвіть факти, які свідчать про розвиток монументального будівництва. 4. Які зміни відбулися в розвитку духовного життя Русі-України порівняно з попереднім періодом? 5. Укажіть найважливіші досягнення архітектури та мистецтва Русі-України.

6. Колективне обговорення. Які прояви розвитку культури Русі-України слід вважати одними з найкращих у європейській середньовічній цивілізації? Чому? 7. Назвіть основні книжкові пам’ятки Русі-України другої половини XI — початку XIII ст. 8. Назвіть визначні пам’ятки архітектури Русі-України другої половини XI — початку XIII ст., які збереглися до нашого часу. 9. Складіть таблицю «Культура Русі-України в другій половині XI — першій половині XIII ст.», указавши галузь культури та основні досягнення.

10. Робота в парах. Що об’єднує різні жанри мистецтва Русі-України? Які їх спільні риси? 11. Робота в малих групах. Визначте місце Русі-України в історії Європи. 12. Складіть перелік заходів, які необхідно здійснювати для збереження історичних пам’яток архітектури доби Русі-України як частини художнього надбання всього людства.