Заснування міста Харкова

Теорії про дату заснування та походження назви міста. Українське коріння перших поселенців. Будівництво Харківської фортеці. Перші вулиці та площі. Хронологія основних подій зміни статусу Харківської землі. Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова.

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє. Тож вивчення минулого своєї країни, а насамперед свого рідного міста, є для мене дуже цікавим та важливим.

Харків є одним з найвизначніших міст нашої держави. Історія міста – цікава й багатогранна. Харків, як і всі середньовічні міста, виник як військової фортеці. Вона була побудована українськими переселенцями, які, рятуючись від польської шляхти, осідали тут з дозволу московського царя. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 веж і довжину стін понад одного кілометра. Однак за весь час існування фортеці не довелося пережити жодного штурму, жодної облоги.

Століття 18 провів зміну пріоритетів – з військової фортеці Харків перетворюється на крупний торговий центр. Межа Російської держави відсунулася на південь, татари більше не турбують і юний Харків зі всім запалом віддався іншому заняттю – торгівлі.

Наступні кардинальні зміни прийшли разом з новим століттям: у Харкові в 1805 році був відкритий третій в Російській імперії університет. Значення цієї події для Харкова переоцінити важко. Звичайне губернське місто, що оживало лише під час ярмарків, перетворилося на науковий і учбовий центр. У другій половині 19 століття до торгівлі і науки додається могутня промисловість – і Харків, спираючись на ці основи, упевнено зробив крок в 20 вік, що став для міста часом зльоту. Тож не дивлячись на свою порівняно коротку історію (власне, як місто Харків існує лише з ХVII століття) Харків став відомим культурним, науковим і історичним центром Лівобережної України, що займає гідне місце в ряду міст Європи і світу.

Розділ І. Теорії про дату заснування міста

Кожне місто має свою відправну точку відліку – умовну дату від якої ведеться час його існування. Проте, не можна говорити, що місто виникає в один рік, який історики та джерела, а часом і партійні мужі, відвели для відзначення, пошанування та гучних святкувань.

Коли ж було засновано місто Харків? З якого часу слід вважати його за місто, а не городище чи поселення? Слід відзначити, що джерела подають різні дати заснування Харкова. Найдавнішу за 1630 р. письмову згадку про жителів міста подано в «Описание городов и знатных местечек в провинциях Слободской губернии» (документ ХVIII ст.). У ще одному документі ХVIII ст. «Топографических описаниях Харьковского намесничества» підкреслено, що Харків побудовано за часів правління московського царя Олексія в 1653 р. Інші джерела заснування міста Харкова називають 1654 р. Так, у «Наказній пам’яті», (різновид тогочасних ділових паперів) від 30 вересня 1654 р. говорилося: «Которые черкасы построились в Чугуевском уезде промеж речек Харькова и Лопани о городовом строении, и что вы по их челобитью в Чугуев к Г.Спешневу писали, а велели ему городового места осмотреть и описать и чертеже чертить и черкас переписать».

Із приходом цієї групи переселенців і пов’язано найвірогідніше заселення Харківського городища. Уже в 1654 р. переселенці спорудили тут багато будинків, а в наступному навіть звели деякі укріплення. Про це у чолобитній харківського воєводи до царя сказано так : «И в прошлом государь во 1655 г. по твоему государеву указу построен в той Николаевской вотчине на реке Харькове и на Лопани твой государев новый Харьков – город…, а строил тот город по твоему государеву указу стоильщик и воевода Воин Селифонтов».

Цей документ свідчить, що Харківське поселення в 1655 р. уже існувало і воєводою там був Воїн Селіфонтов. Таким чином, ця скарга дає підставу думати, що перша група переселенців із 37 родин прибула на місце майбутнього міста ще до 1654 р., можливо 1653 або навіть у 1652 р. Дуже багато документів пов’язують виникнення Харкова з 1655 роком. Серед інших слід назвати «Наказну пам’ять» із Розрядного приказу чугуївському воєводі Спешнєву від 23 лютого 1655 р. У ній йшла мова про те, що до уряду звернулося 800 чоловік переселенців із Придніпров’я на чолі з отаманом Тимофєєвим із проханням дозволити оселитися їм в урочище Лопані і Харкова і це прохання було задоволено. Ще одним джерелом, яке датується 1655 р., є поіменний реєстр мешканців Харкова. 1656 роком датова «Жалоба воеводы

Селифонтова на харьковских черкас», яка була адресована царевичу Олексію. Воєвода скаржився, що поселенці не хочуть будувати фортецю, замість споруджених донедавна невеликих захисних споруд. Аналіз документу свідчить, що на 1656 р. Харківське городище було уже щільно заселене.

Зараз харківські археологи розкопали в центрі міста залишки фортеці, спорудження якої датовано ХІІІ – ХІV ст., а це, у свою чергу, віддаляє вік міста на кілька століть. Б. А. Шрамко та В. В. Скирда у своїй книзі «Рождение Харькова» також виводять існування міста від легендарного поселення часів Київської Русі.

Таким чином, в історичних документах немає єдиної дати заснування міста, тому не можуть дійти згоди щодо загальновизнаної дати й історики.

Розділ ІІ. Теорії про походження назви міста

Досить проблемною є і визначення походження назви міста Харкова. При цьому слід виділити легенди та наукові гіпотези вчених. І. Ю. Саратов у своїй монографії «Харкове, звідки ім’я твоє?» наводить більше десятка гіпотез походження назви міста. На жаль, жодна з них не має достатньої кількості документів для підтвердження чи спростування. Серед перших авторів, які звернулися до цієї проблеми був російський вчений Василь Федорович Зуєв, який у 1787 р. опублікував книгу «Подорожние записки Василия Зуєва с Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 г.». Під час цієї подорожі він відвідав Харків і записав легенду про заснування міста та виникнення його назви від «от первого поселенца Харитона». «Наименование свое Харьков имеет от первого поселенца Харитона, вышедшего со многими семьями и поселившегося здесь. Он был пасечник или пчеловод, трудами своими и способностью места разжился он скоро так, что многие из других мест стали к нему приходить для сожительства, а как в общежитии, наипаче у малороссиян, обыкновенно называют друг дружку полуименем, то называя его Харько, прозвали «Харьков хутор», «Харькова слобода», «Харьков город». Про засновника міста Харкова – козака Харка писали навіть поеми. Так у журналі «Харьковский Демокрит» у січні 1816 р. було надруковано поему «Основание Харькова», написану видавцем цього журналу В. Г. Масловичем.

Автором першої наукової гіпотези про найменування міста Харкова, на думку І. Ю. Саратова, був архієпископ Харківської єпархії Філарет (у миру Дмитро Григорович Гумілевський (1805-1866 рр.). Дослідник, ретельно проаналізувавши всі відомі йому документи ХVII i XVIII ст., у яких була мова про заснування Харкова, і спираючись на відомості «Книги Великого Чертежа», висловив аргументовану гіпотезу щодо найменування міста Харкова. У праці «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» він писав так: «…название реки Харьков было известно еще тогда, когда существовал городок Донец, т.е. в ХІІ в. Отсюда понятно, что город Харьков получил название от реки Харьков, как город Олешня от реки Олешни, город Лебедин по озеру Лебедину, и что известие будто городу Харькову дал свое имя первый поселенец казак Харько – несправедливо». Таким чином, Д. Г. Гумілевський вважав, що ім?я місту дала річка, яка протікала поблизу. Однак він не розшифрував слово «Харків» і не сказав, звідки з?явилося ім?я самої річки. Професор Харківського університету Микола Якович Аристов (1834-1890 рр.) у 1877 р. висунув гіпотезу, що Харківське городище – це залишки половецького міста Шарукань; а половецьке слово «Шарукань» із часом трансформувалося і до ХVII ст. перетворилося на Харків. Він висловив припущення: можливо, давнє городище, на місці якого виріс Харків, було залишком половецького міста Шарукань. У перекладі з тюрського слово «шарукань» означає «стійбище скотарів». Назва міста Шарукань, котре з часом зникло, нібито перейшло у назву місцевої річки, яку стали звати «Харьков», а вже звідси назва поширилася і на місто, засноване українськими козаками. Проте, на сьогодні немає достатньої кількості даних, які б могли підтвердити точку зору М. Я. Аристова.

На думку І. Ю. Саратова, ім’я нашому місту залишили давні племена хорватів, а назва «Харків» походить від назви одного із східно-слов’янських хорватських племен, а саме – племінного об’єднання черкасів, які у ті далекі часи населяли місцевість на південному сході Європи. Через звичай носити темний одяг сусідні племена називали їх «чорними». Можливо, це були нащадки кіммерійців, яких стародавні мореплавці-фінікійці називали «темними», а, можливо, меланхлени. Зв’язок сучасних хорватів зі своїми південно-східними предками можна простежити за наступним ланцюжком, кожну ланку якого так чи інакше можна довести: хорвати – серби, серби – сіверяни. Слід зазначити, що більшість вчених все ж таки пов’язують назву міста із назвою річки Харків.

Вони аргументують свою точку зору тим, що назва річки в джерелах зустрічається набагато раніше, ніж назва міста Харкова.

Розділ ІІІ. Заснування міста Харкова

Місто Харків засноване в середині XVII століття, але археологічні знахідки свідчать про те, що на цій території були поселення ще в епоху бронзи у ІІ тисячолітті до н.е. Знайдено сліди перебування тут скіфів (VI-III ст. до н.е.) і сарматів (ІІ-І ст. до н.е.); поселення Черняхівської культури (ІІ-VI ст.) Та слов’янське місто Донець, відоме і за літописами, і по “Слову о полку Ігоревім. Місто Донець зруйнували орди хана Батия в середині XIII століття.

Однак у ХІІ-XVII столітті нинішня територія Харкова була частиною Дикого Поля- не заселеною територією через яку пролягав шлях татар під час їх набігів на Україну. Згодом, коли сформувалось українське козацтво через Дике поле пролягав також шлях і козаків, які здійснювали рейди по кримсько-татарських володіннях. В ХVI- XVII століттях землі нинішніх Сумської та Харківської області перейшли до юрисдикції Москви й ці території москалям потрібно було якось боронити. А на Україні якраз запалахкотіла Хмельниччина, що переросла в період який дістав влучну назву Руїна. Міграція українського населення набула надзвичайно активного характеру. Звиклому до воєнних дій українському люду було запропоновано Москвою оселятися саме на своєму південному приграниччі. Переселенцям надавались родючі землі, митні та торгові пільги, сприяння в будівництві укріплень й тому подібні преференції. Взамін вимагалось одне – держати татарву на відстані пострілу від кордонів.

Місто Харків було засновано на височині, де зливаються річки Лопань і Харків. Переселенці із Задніпров’я побудували тут свої житла й обнесли їх частоколом – острогом. Зробили вони це, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, але ся огорожа не вподобалася московському воєводі, котрий велів зробити кріпость по московському зразку.

3.1 Українське коріння перших поселенців міста

Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури — українська і великоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чисто українським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців — 587 чол. козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вони з’єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і десятниками на чолі.

Сучасний харківський дослідник Д. М. Чорний, зауважує, що на користь переселенців із Наддніпрянщини, ймовірно Чернігівщини, свідчать ікони, які вони везли з собою. Про українське коріння говорять і прізвища переселенців. Д.І.Багалію пощастило розшукати в архиві і надрукувати список сих харківців — із нього видно, що се були українці — Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця й таких інших

На користь українськості Харкова свідчить «Именной список жителей г. Харькова 1655 года», в якому значилися імена черкас, тобто українців, що склали 6 сотень.

3.2 Будівництво Харківської фортеці

28 березня 1656 р. за наказом царя Олексія Харків відокремився від Чугуївського воєводства у самостійне воєводство. Того ж року під керівництвом воєводи Воїна Селіфонтова почалося будівництво фортеці, яка входила до системи укріплень, передбачених для захисту південних московських земель від кримських татар.

Харківська фортеця, будівництво якої завершилося в 1659 р., була розташована в межах сучасних майданів Конституції, Соборності, Палацу праці, вулиці Клочківської й мала довжину стін понад 1 км. Фортеця в цей час мала 10 башт різної висоти від 9 до 13 метрів. Деякі з них мали ворота і називалися «проїзними» – глухі. Башти, що були по кутах фортеці називалися «наугольними». Їх було чотири, і кожна з них мала свою назву: Різдвяна, Протопопівська, Деркачівська та Нікольська. Останню також називали Вістовою, бо вона була найвищою, і саме тут знаходилася постійна сторожа для нагляду за степом. На ній було встановлено десятину – довгий дзвін, що своїм звуком сповіщав про татарську небезпеку. Між «наугольними» було споруджено ще шість башт: Московська, Лопанська, Чугуївська, Тайницька та ще дві без спеціальних назв. Ті, що були «проїзними», мали міцні ворота із залізними затворами. Фортецю, відповідно до тогочасних фортифікаційних правил, оточував глибокий рів та вал. Від центральної частини фортеці в бік річок Лопані і Харкова, а також лісу (сучасний район саду імені Т. Г. Шевченка) вели підземні ходи. На озброєння фортеці, відповідно даних 1663 р., було 12 гармат, 402 ядра та 8 діжок пороху.

У другій половині XVIІ ст. Харківська фортеця мала вигляд споруди чотирикутної форми, оточеної укріпленнями, характерними для багатьох міст середньовіччя, а тим більше для міст, що були прикордонними фортпостами. Вона була витягнута вздовж берега річки Лопань, з трьох боків захищена ровом та валом, на якому здіймалися дубові стіни та башти. Із західного боку над урвищем річки Лопань фортечної стіни не було. ЇЇ, як і раніше, замінював дерев’яний частокіл.

На території Харківської фортеці були розташовані адміністративні та казенні споруди:

· «приказная изба» (де зберігалися офіційні документи, грамоти, листи)

· так званий «государев двор», а в ньому – «две горницы с сеньми, да конюшня да житниця да стайня», де мешкав воєвода

· казенний пороховий льох (в ньому – 70 пудів пороху й 30 пудів свинцю в діжках)

Крім того, як зазначає Д. І. Баглій, у місті була тюрма, в якій сидів один «тюремный сиделец» – біглий селянин Івашка Єремеєв. Не мав Харків і свого ката, досить поширеної та поважної, як на ті часи, професії.

Від часу свого будівництва Харківська фортеця декілька разів зазнала перебудови та реконструкції. Уже в 1660-1662 рр. до неї було добудовано приміське укріплення, що мало в обводі понад 500 м. Загалом, перебудову фортеці, яка називалася старе місто, проводили у 1670 р., а добудоване нове укріплення – острог. Наступна перебудова відбулася в 1686 р.

Від початку свого існування невеличка територія Харківської фортеці не могла задовольнити потреби переселенців, тому частина населення змушена була оселитися за її межами, на слободах. Поступово поселення навколо фортеці – слободи і подоли – розширювалися. Про проживання козаків та служивих людей поза стінами Харківської фортеці в другій половині XVIII ст. яскраво свідчить виникнення церков за її межами. З кожним роком кількість переселенців, які прибували до Харківської фортеці збільшувалося. Не маючи можливості розміститися в її межах харківці, як їх називав Д.І.Багалій, почали селитися навколо укріплень.

3.3 Перші вулиці та площі міста Харкова

У зв’язку з ростом населення міста уже в другій половині 17 ст. у Харкові з’явилися перші вулиці. Більшість їх, по суті, були дорогами, що вели в різні міста Московської держави. Такі дороги розходилися від фортеці в різні боки, а між ними був незабудований простір, так звані, левади. Одночасно з Харківською фортецею виникла Московська вулиця. На місці сучасного Радянського провулку знаходилася Московська «проїзна» башта, від якої вела дорога на Москву. У кінці XVIІ ст. на Московській дорозі, за річкою Харків, знаходилась охоронна сторожа від чуми. Трохи пізніше з’явилася Сумська вулиця, названа від давньої дороги, що вела на Cуми.

У південній частині міста виникла Зміївська вулиця. У другій половині XVIІ ст. на її місці була дорога на Зміїв і лише згодом вона перетворилася на вулицю. Сьогодні – це проспект імені Юрія Гагаріна. Цікаво склалася доля сучасної вулиці Полтавський шлях. Як її тільки не називали у минулому: і Полтавською, і Новоросійською, і Катеринославською і навіть на ім’я діяча більшовицької партії Свердлова. Вулиця виникла в останній четверті XVIІ ст., як дорога на Полтаву, тому довгий час вона називалася Полтавською. В цей час вулиця була настільки багнистою, що для проїзду транспорту на Холодну гору її мостили хмизом. Поселення, що з’явилося навколо Харківської фортеці в кінці XVIІ ст. називали «підгородними слободами». Першою виникла Залопанська слобода. Вона розташовувалася на правому березі річки Лопань і знаходилася під захистом Харківської фортеці. Пізніше з’явилися Журавлівка, Панасівка, Гончарівка та слободи. На території окремих слобід у XVIІ ст. виникали вулиці, на яких селилися ремісники одного фаху. Звідси з’явилися назви таких вулиць як: Кузнечна, Чоботарська, Римарська, Гончарівська, Коцарська та інші. На Коцарській вулиці жили ремісники, які виготовляли килими з довгою ворсою – коци, звідси пішла назва вулиці. Римарська вулиця була облюбована ремісниками – римарями, які займалися вичинкою шкіри та виготовленням шкіряних виробів.

Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвиська від сих простих козаків та ремесників. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), ми маємо ще такі назвиська харківських вулиць у 1724 р. в Соборній парахвії: вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулиця Сотницька (пана сотника), Бесідина (де жив Бесідин), Михайла Дрикги (де жив Дрикга), Сушкова (де жила Сущиха), Макс. Писаря (де жив М, Писарь), Сем. Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицького (де жив Синицький), Єнощина (де жив Єноха), Борисенкова (де жив пушкар Борисенко), Пістунова (де жив Пістун), Гребеникова (де жив Гребеник), Куликівка (де жив Кулик), Шаповалова, Чайчина вулиця над ярком; усього 20 вулиць в центрі. Цікавою є й історія виникнення майданів міста. Одним з перших у Харкові в другій половині 17 ст. з’явився майдан, який сьогодні називаємо майданом Соборності. У 1660-1662 рр. тут було побудовано острог, що примикав до фортеці. Острожна стіна розпочиналася біля «наугольної» Протопопівської башти, де зараз «Палац праці», проходила вниз до сучасної Кооперативної вулиці, а звідти, повернувши на захід, доходила до річки Лопань. Центр острогу за деякий час перетворився на великий майдан, який називали народний або торговий, тут був розташований головний міський ринок. У другій половині XVIІ ст. виник Миколаївський майдан (сучасний майдан Конституції). Своєю назвою він завдячує Миколаївській церкві, яка знаходилась на його території. У 1724 році в Харкові вже було 61 вулиця та 1300 дворів.

У 70-80 рр. XVIII ст. в Російській імперії особливого поширення набув процес складання гербів для міст. Російський Сенат довірив складання гербів для міст Харківського намісництва геральдмейстеру О. О. Волкову. Після завершення його роботи малюнки гербів Харківського намісництва з описами були подані до Сенату, який їх схвалив.

21 вересня 1781 р. доповідь Сенату про герби міст Харківського намісництва було подано на розгляд Катерини II, яка затвердила герб намісницького міста Харкова та герби повітових міст.

Герб Харкова – мав вигляд геральдичного щита французької форми (чотирикутний із загостренням донизу), на зеленому полі якого був зображений ріг достатку і кадуцей, який також називають жезлом Меркурія. Зелений колір символізував надію, радість та достаток. Ріг достатку символізував природні багатства краю (чорноземні ґрунти, ліси, численні річки, теплий клімат). Кадуцей мав вигляд крилатої палиці з оливкового або лаврового дерева, яку обвивали дві змії, жезл бога Меркурія, який у давньоримській міфології вважався покровителем мандрівників, купців, парламентерів. Цим і пояснюється його окриленість, а змії, що обвивали палицю, уособленням мудрості. Із розвитком торгівельних відносин кадуцей став символом торгівлі.

У XIX ст. герб міста Харкова та Харківської губернії двічі змінювався: у 1878 р. і у 1887 р. Проект нового герба було затверджено урядовим наказом 5 липня 1878 р. З цього часу і до 21 травня 1887 р. Харків мав такий герб: на срібному щиті чорна кінська голова з чорними очими та червоним язиком, золота шестикутна зірка між двома візантійськими монетами. Кінська голова символізувала наявність у губернії кінських заводів, хоча за іншим даними, кінська голова – швидкісний рух. Зірка – університети, візантійські монети – торгівля і багатство. Щит був увінчаний імператорською короною і обрамлений дубовими листям та Андріївською стрічкою. Автором герба був барон Б. В. Кене. Проте харківське дворянство досить негативно зустріло новий герб, тому вже у жовтні 1882 р. Харківські губернські дворянські збори ухвалили подання до харківського губернатора щодо повернення попереднього герба з рогом достатку та кадуцеєм.

3.5 Хронологія основних подій зміни статусу Харківської землі

1627 р. – Перша згадка про місто

1655 р. – Писемний документ про місто

1656 р. – Цар Олексій Михайлович дає місту статус самостійного воєводства

1765 р. – Центр Слободсько-Української губернії

1780 р. – Центр Харьківського намісництва

1835 р. – Центр Харківської губернії

1923 р. – Центр Харківської округи

1932 р. – Центр Харківської області

Розділ IV. Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова

Протягом десятків і навіть сотень років Харків був і залишається одним із найбільших центрів культури не лише України, але й світу.

Завдяки вдалому географічному положенню він швидко перетворився на адміністративний, торговий, а згодом промисловий і транспортний центр. Майже 200 років тому в Харкові був заснований перший в Україні університет. Це стимулювало розвиток усього спектра наукового, культурного життя регіону. Тут відкрився перший театр, перший художній музей, перший часопис, перші музичне і художнє училища, найстаріші зоопарк і цирк. Перший в Україні журнал сатири і гумору ”Харьковский Демокрит”, перший словник української мови теж були видані в Харкові. Перший в Україні літературний альманах “Сніп”, в якому друкувалися поети Слобожанщини. Перші літературні об’єднання “Плуг”, “Гарт”, Молодняк”. Першоджерелом української журналістики по праву вважається газета “Харьковский еженедельник”.

У 20 ст. Харківщина перетворюється на гігантський будівельний майданчик: в Харкові будуються нові житлові квартали, заводи, фабрики, наукові та культурні установи. Медицина та сільське господарство, літакобудування та ядерна фізика, машинобудування та архітектура – все це та багато-багато іншого стало надбанням нашого краю, звеличеного працею своїх мешканців.

За рекордно короткий строк, лише за три роки, піднялася перша висотна споруда в СРСР – будинок державної промисловості. В Харкові зібраний перший радянський велосипед, початок роботи цивільної авіації в Україні покладено в Харкові.

Сьогодні Харків – це один з найбільш розвинутих промислових центрів України, де провідну роль відіграють підприємства машинобудування та металообробки, енергетики та військово – промислового комплексу.

Сільськогосподарське виробництво характеризується багатогалузевою структурою.

Місто та регіон мають потужній науковий потенціал, широко розгалужену мережу вищих, середніх, спеціальних і загальноосвітніх учбових закладів, культурних і культурно-освітніх установ.

Харків, заснований у 50-х рр. XVII ст. українськими переселенцями, у своєму розвитку пройшов шлях від невеликого поселення до центру Харківського полку, у XIX ст. – центру губернії, у XX ст. – навіть на деякий час став столицею України. Точно не встановлені дата та походження назви міста, а легенди про його походження додають йому ореолу загадковості. Єдине твердження, що немає сумніву – це українське походження міста, яке кілька століть поспіль вихолощували під єдині стандарти Російської та Радянської імперій.

фортеця вулиця місто харків

Список використаної літератури

1. Альбовский Е. А. Харьковски козаки. – Х.: ХЧМГУ, 2005. – 240 с.

2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Х.: Дельта, 1993. – 256-258 с.

3. Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 года). – Репринт. изд. – Х.: Б.в., 2004. – Т. I. – 586 с.

4. Зайцев Б. П., Скирда В. В. та ін. Історія рідного краю (Харківщинознавство). Ч. 2. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001. – 179 с.

5. Саратов І. Ю. Історія Харківських гербів. – Х.: ХДАМГ, 2000. – 277-285 с.

6. Саратов І. Ю. Харкове, звідки ім’я твоє? – Х.: ХНАМГ, 2005. – 246 с.

7. Харків – 350. Історія, сучасність, стратегія розвитку: Історико-економічний огляд. – Х.: Золоті сторінки, 2004. – 320-324 с.

Подобные документы

Загальні географічні відомості, історія заснування та походження назви міста Бершадь, а також опис основних історичних пам’яток. Опис архітектурних споруд пана Януша Збаражського на території Бершаді. Характеристика водних ресурсів бершадського краю.

Відомості та перші історичні згадки про місто Коростень. Археологічні дослідження території міста. Перші ознаки перебування слов’янських племен. Місто Коростень в роки Київської Русі. Виникнення першої назви поселення Іскоростень. Сучасний стан міста.

Загальна характеристика міста Дубна: ґрунтовий покрив, клімат та водойми. Характерні ознаки місцевого гербу, прапору та гімну. Минуле Дубна та хронологія найбільш видатних подій. Короткі оповіді про пам’ятки історії та культури, фотогалерея міста.

Історія заснування та перша згадка про Тернопіль; особливості розвитку в радянські часи політико-адміністративного, економіко-ділового та культурного центру. Вивчення географічного положення міста. Ознайомлення із відомими діячами Тернопільщини.

Коротка історична довідка появи міста Гуляйполе. Походження назви міста. Дві гімназії в степовому Гуляйполі. Головні особливості архітектури будівель в місті. Видатні особистості міста. Роль діяльності Нестора Івановича Махно в розвитку Запорізького краю.

Історія і сьогодення Івано-Франківська: час заснування міста, його життя від XVIII-XIX ст. і до наших днів. Пам’ятки культури та мистецтва Прикарпаття: музеї, архітектура, бібліотеки; театри, пам’ятники. Відомі особистості, їх внесок у розвиток міста.

Хорол – місто, районний центр, розташований на правому березі р. Хорол. Назва міста у буквальному розумінні на різних мовах перекладається як “швидкий”, “намет”, “табір”, “житло”. Історія заснування міста та його розвитку у хронологічному порядку.

Походження назви міста Краматорська. Ведичне життя невеличкого міста у Донецькій області. Загадкове місце розташування Краматорська. Духовний наставник краматорських кришнаїтів. Енергетичний вихор божественної енергії. Пожертви на лікування тяжко хворих.

Легенда про будівництво бразильської столиці. Географічне положення Бразиліа. Будівлі архітектора Оскара Німейєр як візитна картка міста. Кафедральний собор як символ міста. Недосконалості “ідеального міста”. Коротка характеристика сьогодення Бразиліа.

Історія розвитку міста Сарни як історичного і культурного центру українського народу, його географічне розташування. Стан міста в періоди татарської навали, правління гетьмана Хмельницького і російської юрисдикції. Сучасний економічний розвиток Сарн.

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

Успенське ставропігійне братство та його унікальна історія

Як об’єднання парафіян навколо церкви братства здавна існували в Україні. Проте з кінця ХVІ ст. вони перебрали на себе значно ширші громадські функції. Львівське братство стало першою організацією такого типу. Його вважають найстарішим церковним братством в Україні.

За твердженнями історика Ярослава Ісаєвича, Львівське братство починає формуватися на початку 1580-х років. Його праобразом стала громадська діяльність парафіян львівської Успенської церкви. У 1520-х роках «опікуни» храму захищали перед міською владою інтереси «всієї української громади в місті й передмістях». А у 1544 році була згадка про існування при Успенській церкві «руських старшин», які діють від імені «співбратів і сусідів, патронів церкви».

Лист Антиохійського патріарха про дарування ставропігії Львівському братству

Засновниками Львівського успенського братства були мешканці українського кварталу в центрі Львова – сідлярі Юрко та Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кушнір Лука Губа, крамарі Іван Красовський, Лесько Маленький, Хома Бабич, Стецько Мороховський, Іван Богатирець. Близьким помічником їхнім став учитель, письменник і вчений-філолог Степан Кукіль (Зизаній), родом із недалекого містечка Потелича – славного на всю Україну осередку гончарства.

Статут Львівського братства 1586 р. передбачав, що його членами ставали «міщанин або шляхтич, або предміщанин, або посполиті люди всілякого стану, як місцеві так і сторонні, за умови вступного внеску шести грошей». Членами Львівського братства були здебільшого ремісники, крамарі, інші містяни та жителі передмість. Охочий вступити до братства приходив на його засідання та оголошував про свій намір. Братчики обговорювали моральні якості кандидата, а знайомі давали рекомендацію. Кандидату зачитували статут, і він мав перед хрестом та двома запаленими свічками проголосити присягу про вступ до братства, підкорення його статуту, безвідмовне виконання доручень, боротьбу з ворогами братства. У разі зради інтересів братства братчик накликав на себе й родину прокляття, яке можна було зняти лише через покаяння. Жінки присяги не давали і на збори братства не приходили, хоч і входили до братства (Анна Федорова Грекова, Домна Семионова, Ангелина, Домна-Анна Могиляка та інші). Поза статутом існувала ще одна обов’язкова умова: до братства приймали лише одружених, а неодружені могли входити до «молодшого» або «молодечого братства».На початку братство налічувало 14 членів, а потім їхня кількість зросла до 50. Збори відбувалися що чотири тижні, тут сплачували по півгроша.

Служебник (Літургікон) Ставропігійного Успенського братства. 1702 рік. Фото з http://tsdazu.gov.ua/index.php/ua/online/47-all/252-online.html

Усі керівні посади були виборними. Щорік вибирали старших братчиків і такі ухвали затверджували більшістю голосів. За неявку на збори були покарання. Братський суд мав виняткові права. За значні злочини відлучали від Церкви. Також була обов’язковою присутність усіх на похороні братчика.

Історик Ярослав Ісаєвич вважав, що вже за статутом 1586 р. братство було ставропігійним, тобто підпорядковувалося безпосередньо патріарху. Утім, у липні 1592 р. Балабан оприлюднив лист Патріарха Єремії ІІ про скасування ставропігії. У грудні Балабан записав цей лист до гродських актів, однак той опротестували православні як фальсифікат. Новою грамотою 1593 р. Єремія ІІ знову надав братській Успенській церкві права патріаршої ставропігії.

Герб братства на обкладинці служебника. Фото з https://uk.wikipedia.org

Очолювали братство чотири старші братчики, яких, відповідно до статуту, переобирали щороку. Вибори відбувалися зазвичай у першу неділю після Пасхи чи Фомину неділю. На загальних зборах минулорічні старші братчики та їхні помічники давали повний звіт, репрезентувавши всі документи, печатки, ключі тощо. Після звіту молодші братчики, кланяючись, дякували старшим, а старші дякували за честь і довіру.

Найвідомішими керівниками Львівського братства до 1596 р. були сідлярі Юрій та Іван Кузьмовичі Рогатинці, Іван Деомидович Красовський, з діяльністю яких пов’язують реформу братства та укладення статуту 1586 р. Юрія Рогатинця та Івана Красовського вважають також авторами статуту братської школи 1585 р. Братство широко вело православне просвітництво, освітню діяльність та особливо друкарську справу.

Мармуровий портал з грецьким написом “Ставропігіон” і датами (1586–1904) та увінчаний гербом Ставропігійського братства роботи скульптора Антона Попеля

У 1574 р. диякон Іван Федоров надрукував у Львові «Апостол». Після смерті Федорова віддану в заставу друкарню за ініціативи владики Гедеона викупило братство (в 1586 р.). Ця друкарня працювала аж до припинення діяльності братства. Спочатку вона діяла у пристосованому приміщенні, а з 1605 р. – у Свято-Онуфрієвському монастирі. 1615 р. її перенесли на старе місце, а після пожежі 1628 р. – у школу. Братська друкарня була однією з найбільших і за період своєї діяльності випустила понад 160 тис. примірників книжок, серед яких значну частину становили богослужбові, також братство друкувало наукові трактати та світську літературу.

Опікувалося братство побудовою, ремонтом, доглядом за храмами, на утриманні братства був увесь церковний причт. У списки членів Успенського братства в різний час було внесено козацьких гетьманів Михайла Ружинського, Івана Виговського, Павла Тетерю. Братчики підтримували зв’язки з Військом Запорозьким. Зрозуміло, що на свою активну діяльність братство потребувало немалих коштів. Доходи братства поділялися на постійні й разові. До постійних належало зарахувати вступний внесок – 6 грошей – і річні, які також становили таку суму.

Джерелом доходів братства було нерухоме майно (будинки) і землі, звільнені від зборів, які приносили братчикам дохід. Братчики варили мед, залишок якого продавали. Віск використовували для виготовлення свічок, які також продавали. Головним джерелом постійних доходів була братська типографія.

До непостійних джерел доходів належали штрафи або пені, які платили братчики в разі порушення якихось обов’язків, а також пожертви і заповіти різних людей, що відписували братствам великі кошти або маєтки. Старші братчики вели братську скарбницю, дбали про збереження братського майна, контролювали виконання обов’язків молодшими братчиками, стежили за порядком під час зборів, пропонували різні справи на розгляд братства, після закінчення річної служби вони звітували перед усіма.На братських зборах розглядали і вирішували суперечки між братчиками, судили й наказували порушників дисципліни та братських обов’язків, а як особливих злочинців – порушників таємниці братських зборів. Покараннями для братчиків були штраф грішми або медом, сидіння на дзвіниці. За серйозні проступки виключали з членів братства.

Шпиталь Успенського братства у Львові – сучасний комплекс монастирських споруд св. Онуфрія: ліворуч – церква, праворуч – дзвіниця, келії ченців та приміщення колишнього шпиталю. Фото авторки. 2014 р.

Братства опікувалися лікарнями, богадільнями, храмами, монастирями, школами, типографіями. Братчики вибирали також ігуменів і священиків для братських монастирів і церков. Гроші на різні братські потреби з каси видавали у присутності всіх братчиків. Братства мали перший після духовенства голос при виборі єпископа. Вони мало право не визнавати влади єпископа, якщо той чинив проти істини, і повідомляти про це Патріарху.

Львівське ставропігійне братство діяло понад два сторіччя, потім його офіційно розпустили. Про його діяльність і школи розповідають численні архівні матеріали, які є унікальними пам’ятками української мови й літератури. На цьому наголошував історик Ярослав Ісаєвич. Більшість їх зберігають у Центральному державному архіві України у Львові.

Рукописні книжки з багатющої бібліотеки братства увійшли до фондів Львівського історичного музею. Натомість примірники, що їх видавала братська друкарня, розсіялися по світу. Як видно з каталогу «Пам’ятки книжкового мистецтва», стародруки з друкарні братства є в книгозбірнях багатьох країн колишнього Радянського Союзу, в бібліотеках Варшави і Вроцлава, Праги й Будапешта, Лондона і Нью-Йорка. Широке їхнє розповсюдження – яскраве свідчення ролі братського книговидання в міжнародних культурних зв’язках. На основі виданих братством стародруків і документів з братського архіву низку літературознавчих та історичних творів написав І. Франко. Їх вивчали академіки К. Студинський, М. Возняк, І. Крип’якевич.

Ганна ВРУБЛЕВСЬКА

Хто заснував Харків? Ключові дати та факти в історії міста

Чи знаєте ви, які відомі історії про заснування Харкова є міськими легендами, а які — історичними фактами? Розповідаємо, коли місто почало існувати та як виникла назва «Харків».

Дата заснування Харкова

Точно визначити дату за писемними джерелами неможливо. Однак, зберігся документ, датований 1654 роком, який вказує на початок розвитку поселень між річками Лопань і Харків. Це скарга бєлгородського духівництва до воєводи Шеремета, у якому зазначається, що прийшли люди з Правобережної України, захопили церковні вотчини і за государевим указом збудували нове місто Харків. Цей край на той час іменувався «Диким полем», оскільки його було майже спустошено після монголо-татарських набігів.

Офіційно 1654 рік став датою заснування всього 17 років тому — до цього були варіанти з 1655 та 1656 роками. У козацькому «Літописі Самовидця» взагалі згадується 1651 рік.

Духівництво Бєлгорода просило виселити «правобережників» і залишити сім’ї, які жили тут раніше. Але як тоді, так і зараз Харків продовжив розвиватися попри небажане сусідство.

Вже у 1656 році цар Олексій Михайлович видав указ, в якому сказано: «Велено быти на нашей службе для городского строения… в Харькове воину Селифонтову». Так у Харкова виникло власне перше воєводство та фортифікаційна споруда навколо поселення. ЇЇ, до речі, побудували по «по-черкаському» (українському) звичаю. Фортеця була розташована на місці, де зливалися Лопань і Харків, мала 10 веж та стіни довжиною понад кілометр.

Походження назви Харків

Щодо назви думки істориків розходяться. Всього існує декілька теорій походження назви міста. Деякі з них скоріше місцеві легенди, ніж історичні факти.

Харків походить від назви половецької столиці Шарукань

Одна з теорій говорить про те, що назва Харків – трансформована назва міста Шарукань (Харукань), яке колись було половецькою столицею і знаходилось в районі Чугуєва біля Сіверського Дінця, за 20 кілометрів від сучасного Харкова. Цікаво, що в 1111 році його захопив Володимир Мономах. Проте, етимологію самої назви Шарукань пов’язують з річкою Харків, що протікає на цій території.

Харків походить від назви однойменної річки

Як вже згадувалося раніше, існує документ, який підтверджує, що у 1654 році на теренах сучасного Харкова з’явилося поселення «правобережців» між річками Лопань та Харків. Більшість істориків вважають, що саме з назви річки утворилась і назва поселення. І перша згадка про Харків датується 1656 роком — у царському указі Чугуївському воєводі Сухотіну про будівництво Харківських укріплень. Вже на той момент Харків був досить великим поселенням, яке налічувало понад 500 чоловіків.

Харків названо на честь ватажка перших переселенців Харька

Це скоріше місцева легенда, аніж повноцінна теорія. Адже достеменно невідомо, ким був славнозвісний Харько і чи був він взагалі. За однією версією він був козаком, який привів перше поселення на територію «Дикого поля», на честь якого згодом і назвали місто. За іншою – Харько відомий як пасічник, що заснував свій хутір, дав йому своє ім’я та приймав до себе людей на працю.

Козак Харько зображений на пам’ятнику «Засновникам Харкова».

Харків заснували пращури письменника Григорія Квітки-Основ’яненка

Не дивно, що відстоював таку версію більшою мірою лише сам Квітка-Основ’яненко, але вона теж має право на існування. Письменник у своєму історичному нарисі «Заснування Харкова» доводив, що місто виникло завдяки його дідові Андрію Квітці, який прибув з Києва у «Дике поле» та поселився неподалік Чугуївського воєводства, на місці знищеного половецького міста Шарукань, про яке йшлося раніше. Пращур Григорія нібито побудував на цих землях садибу та назвав її Основою. Поступово навколо неї почав розростатися хутір, який згодом перетворився у місто.

Як зараз виглядає історичний район міста та як живуть інші райони Харкова, постраждалі внаслідок повномасштабного вторгнення Росії, читайте у матеріалі Ґвара Медіа.

Наслідки ракетного удару по Харкову 16 лютого, Основ’янський район / Фото: Олександр Магула, Ґвара Медіа

Цікаві факти про Харків

Харків вже давно називають містом-рекордсменом. Деякі з «рекордів» дійсно зафіксовані, а деякі є вигадкою.

Харків найбільше місто у світі, розташоване на 50-й паралелі

Територіально Харків розташований на 50-й паралелі (невидимій географічній лінії, яка простягається через всю земну кулю). Крім нього, на паралелі знаходяться також Прага, Майнц, Краків та інші міста. Однак найбільшим містом у світі, яке розташоване на 50-й паралелі, дійсно є українське.

Найстарший у світі тенісист – харків’янин

99-річний харків’янин Леонід Станіславський потрапив до Книги рекордів Гіннеса як найстарший тенісист у світі. Нині через війну чоловік проживає у Литві, адже був змушений виїхати з Харкова через постійні обстріли РФ. Але він продовжує прославляти Харків на змаганнях. Минулого року рекордсмен літав на гру в США, а в цьому році взяв участь у змаганнях на заході Australian Open.

Площа Свободи у Харкові – найбільша площа Європи

Це міф! Насправді площа Свободи займає майже 12 гектарів і є найбільшою площею України, 6-ю за величиною в Європі та 12-ю у світі.

А найбільшою площею Європи є Alexanderplatz, яка знаходиться у Берліні. Вона майже вдвічі більша за площу в Харкові.

Харків став рекордсменом… за рекордами

У 2018 році Харків отримав нагороду як місто, в якому зареєстровано найбільше рекордів за рік. Може здатися, що харків’яни люблять змагатися та перемагати. І це правда. Адже навіть попри війну харків’яни продовжують встановлювати нові рекорди.

Так, 24-річний старший лейтенант ЗСУ Дмитро Косатий 17 червня за один день встановив рекорди України та Гіннеса.

Світовий рекорд Дмитро Косатий встановив у номінації «Найбільша кількість віджимань на кулаках за 60 секунд». Хлопець віджався 128 разів за одну хвилину. Попередній рекорд належить Ріно Рестіво з Італії. У вересні 2022 року італієць зміг зробити вправу 116 разів за хвилину. Національний рекорд хлопець встановив у номінації «Найбільша кількість підтягувань на турніку за 3 хв» — Дмитро Косатий підтягнувся 110 разів.

Читайте також:

• «Слобожанські вечорниці»: як ФРІ Харків відновлює культурний код харків’ян
• Райони Харкова: як виглядає місто після повномасштабного вторгнення РФ
• Харків: населення та демографічні зміни з початком повномасштабної війни

Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!