“Вагнерівці” повертаються воювати в Україну − розвідка Британії

Розвідка Великої Британії підтверджує інформацію про те, що бойовики так званої групи Вагнера почали передислоковуватись в Україну.

Джерело: “Європейська правда” з посиланням на розвідувальний огляд британського Міноборони за 29 вересня

Деталі: Повідомляється, що бойовики повертаються в Україну як по одному, так і у складі невеликих груп, які воюють проти України на боці різних проросійських підрозділів.

Дослівно зі звіту: “Точний статус передислокованого особового складу незрозумілий, але цілком ймовірно, що окремі особи перейшли до частин офіційних сил Міністерства оборони Росії та інших ПВК”.

Деталі: Аналітики повідомили, що “вагнерівці” концентруються в районі Бахмута Донецької області і припустили, що у цьому секторі їхній досвід стане в нагоді російським окупантам, оскільки багато з них знайомі з нинішньою лінією фронту і місцевою українською тактикою.

Передісторія:

• Підрозділи “вагнерівців” вийшли з України на початку червня – до невдалої спроби заколоту ватажка групи Євгенія Пригожина 23 червня, який загинув в авіакатастрофі 23 серпня разом з іншими керівниками групи.
• 27 вересня речник Східного угруповання військ Ілля Євлаш повідомив, що колишні найманці ПВК “Вагнер”, які були у Білорусі, підписали контракт з Міноборони РФ і перемістилися на східний напрямок фронту в Україні.
• Перед цим глава Пентагону Ллойд Остін заявляв, що група Вагнера зберігає значну присутність в африканських країнах.

Хто такі “вагнерівці”?

ПВК (Приватна військова компанія) “Вагнера” – російська військова структура, до складу якої входять найманці. Була створена 2013 року. Брала участь в бойових діях на Донбасі (на стороні Росії) та Сирії (на боці режиму Асада, союзника Росії).

Хто такі “вагнерівці”: історія приватної військової компанії

Військове формування, яке дістало назву “вагнерівці”, було створене 2013 року на основі так званого “Слов’янського корпусу”. Весною 2014 року ПВК “Вагнера” брала участь (нелегально) в анексії Криму та діяла в інтересах Росії, пізніше також найманці воювали в Луганську та Сирії на боці РФ. Всі вони оснащені бронетехнікою та важкою піхотною зброєю. Керівник “вагнерівців” Дмитро Уткін (російський підполковник запасу, 1970 рік народження), який має позивний “Вагнер”. Саме тому підрозділ було названо саме так. До 2013 року Уткін був командиром 700 окремого загону спецпризначення 2-ї окремої бригади підрозділу спеціального призначення ГРУ МО Росії. Неодноразово члени ПВК “Вагнер” отримували державні нагороди в Росії за особистими наказами президента РФ Володимира Путіна, хоча вони і не були офіційно опубліковані.

В санкт-петербурзькій інтернет-газеті “Фонтанка” описувалися власні розслідування журналістів, які доводять факт існування та діяльності “Слов’янського корпусу” з його подальшою трансформацією в нелегальну ПВК “Вагнера”. А 3 листопада 2016 року агенство “Reuters” також опублікувало власне незалежне розслідування. За матеріалами “Фонтанки” типова угода ПВК “Вагнера” виглядає так: найманець отримує “відрядження” на 1-3 місяці, а в разі його смерті родичі загиблого отримують компенсацію. Проте тіло на батьківщину не доставляється. Найманцям забороняють розголошувати факт служби в угрупуванні протягом 10 років.

Під час інтерв’ю російській службі Радіо “Свобода” активіст Conflict Intelligence Team Руслан Левієв припустив, що “вагнерівці” можуть керуватися безпосередньо російською військовою розвідкою. Свій висновок він аргументував тим, що тренувальна база найманців знаходиться дуже близько від бази ГРУ.

На офіційному рівні Росія жодного разу не підтверджувала існування організації, проте Володимир Путін під час щорічної пресконференції 2018 року дав коментар щодо діяльності ПВК. Російські ЗМІ позиціюють “вагнерівців” як “приватну військову компанію”, яка перебуває під командуванням підполковника ЗС РФ у відставці Дмитра Уткіна (“Вагнера”).

Яку роль відіграють “вагнерівці” в ситуації, що склалася в Україні?

За даними інтернет-газети з Санкт-Петербургу “Фонтанка” 2014 року ПВК “Вагнера” брали участь у воєнних діях на території Криму (на боці Росії). 7 жовтня 2017 року Службою Безпеки України були оприлюднені результати розслідування, які доводять, що перші відомості про “вагнерівців” в Україні з’явилися ще 29 травня 2014 року. Найманці “засвітилися” у боях за Луганський аеропорт (з 72 бойовиків 15 було вбито) та в битві за Дебальцеве (з 250 найманців 21 було вбито). Також СБУ підозрює, що саме бійці з “Вагнера” брали участь у збиванні літака Іл-76 під Луганськом (14 червня 2014 року). Бойовики неодноразово брали участь у диверсіях, провокаціях проти сил АТО.

В березні 2016 року журналіст Юрій Бутусов повідомив, що саме ПВК “Вагнера” брала участь в ліквідації лідерів ЛНР Олексія Мозгового та Олександра Бєднова. Інформацію про це він взяв з сайту “Спутник и Погром”, а також зі сторінки бойовика Станіслава Шустрова в Facebook (допис згодом видалили). Пізніше про участь “вагнерівців” в ліквідації Олександра Бєднова також повідомляв очільник СБУ Василь Грицак.

Розслідування InformNapalm довело, що ПВК “Вагнера” брала участь у роззброєнні формування російських бойовиків “Одесса” на території Луганська.

Особовий склад ПВК “Вагнера”

Точно невідомо, яка кількість найманців входить в ПВК “Вагнера”. За інформацією інтернет-газети “Фонтанка” у бойових діях в Сирії брало участь 400 “вагнерівців”. В серпні 2016 року журналісти російського РБК оцінили загальну кількість найманців з угрупування в 2,5 тисяч чоловік. В СБУ 7 жовтня 2017 року повідомили про 5 тисяч військових, які входять в ПВК. З них 67 найманців були офіційно загиблими. В жовтні того ж року Conflict Intelligence Team опублікували світлину з жетоном, де було чітко видно порядковий номер 4293. В лютому 2018 року на сайті Republic повідомлялося про перелік бійців “вагнерівців” з одного підрозділа, які мали номера жетонів від 1 до 3602.

Влітку 2014 року в складі приватної військової компанії сформувався взвод з сербів. В СБУ були опубліковані дані про шістьох громадян Сербії, які брали участь у війні на Донбасі на боці Росії. 2017 року також стало відомо, що до складу “Вагнера” приєдналися деякі колишні бійці диверсійної групи “Русич” та їхній керівник петербурзький неонацист Олексій Мільчаков.

1. Дмитро Валерійович Уткін (позивний “Вагнер”) – народився в м. Смоліне, Кіровоградська обл., Україна 1970 року. Є керівником компанії та підполковником запасу. До 2013 року він був командиром 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади підрозділу спеціального призначення ГРУ МО Росії. Являється прихильником естетики Третього рейху. З дружиною, Єленою Щербиніною, розійшовся ще на початку 2000-х. 9 грудня 2016 року відвідав прийом Володимира Путіна з нагоди Дня героїв Вітчизни.
2. Сергій Чупов (позивний “Чупа”, “Чуб”) – заступник з бойової підготовки. Майор запасу. Навчався в військовому училищі в Алма-Аті. Брав участь в бойових діях в Афганістані, служив в внутрішніх військах у Чечні. З 2014 року входив в склад “Вагнера”. Загинув під Дамаском в лютому 2016 року.
3. Андрій Єльмеєв – нагороджений російським Орденом Мужності посмертно, загинув під Дебальцевим 28 січня.
4. Андрій Шрейнер – нагороджений російським Орденом Мужності посмертно, загинув під Дебальцевим 28 січня.
5. Володимир Каминін – нагороджений російським Орденом Мужності посмертно, похований в вересні 2014 року.
6. Олександр Володимирович Карченков – 7 вересня 2016 року наказом Володимира Путіна нагороджений російським Орденом Мужності посмертно, загинув весною 2016 року в Пальмірі.
7. Максим Колганов – нагороджений російською медаллю За відвагу та орденом Мужності посмертно, загинув 3 лютого 2016 року, брав участь у боях в Сирії і Україні.
8. Сергій Морозов – помічний самарського депутату від ЛДПР, нагороджений російським Орденом Мужності посмертно, загинув 9 березня 2016 року в Пальмірі, воював в Сирії і Україні.
9. Давор Савичич – серб, є громадянином Боснії і Герцеговини.
10. Іван Слишкін – служив за контрактом в Чечні, народився близько 1994 року, загинув 12 лютого 2017 року в Сирії.
11. Іван Володимирович Сумкін (позивний “Варяг”) – народився в Оренбургзькій області 1987 року. Загинув 16 березня 2016 року, залишений найманцями на полі бою.
12. Олександр Селезньов (позивний “Качок”) – народився в м. Маріуполь, Україна. 16 квітня 2021 року його, як найманця ПВК, було засуджено до 6 років ув’язнення. 2015 року вступив до так званого “полку морської піхоти ДНР”. В 2016 року повернувся до Маріуполя, звідки передавав представникам ФСБ РФ і ДНР дані про озброєння і дислокацію ЗСУ.

Хто фінансує ПВК “Вагнера”?

2015 року питання про фінансування “вагнерівців” порушувала інтернет-газета “Фонтанка“. Тоді були оприлюднені чутки про те, що угрупування фінансує “один відомий ресторатор, близький до верховної влади і міністерства оборони”. В російському РБК журналісти виявили зв’язки кількох фірм, які обслуговують військові частини в Молькіно, та структури ресторатора Євгена Пригожина. В “Вашингтон пост” було повідомлення з посиланням на американську розвідувальну спільноту, що Пригожин мав контакт з Сирійським урядом незадовго до та після атаки під Дайр-ез-Заур. А в “Republic” повідомили, що компанія має “кілька приватних інвесторів”.

Від 2017 року з’явилася інформація, що фінансування приватної війскової компанії здійснює вже не Росія, а сирійська сторона.

Вісім речей про “Вагнергейт”, які ми дізнались із розслідування Bellingcat

Звіт групи розслідувачів Bellingcat про операцію українських спецслужб, які планували виманити з Росії й заарештувати понад 30 бійців приватної військової компанії “Вагнер”, не дає відповіді на запитання, з чиєї вини ця операція зірвалася.

Bellingcat розкрила деталі масштабної операції українських спецслужб із захоплення 33 бійців “ПВК Вагнера” у багатосторінковому звіті, публікацію якого кілька разів відкладали.

Звіт базується на десятках інтерв’ю – зокрема з найманцями, які були впевнені, що летять у “відрядження” до Венесуели, не знаючи, що їхній літак мають незаплановано посадити в Києві.

А також з колишніми працівниками українських спецслужб, що брали участь у підготовці цієї операції. Крім того, у звіті згадується, що одним зі співрозмовників розслідувачів був Петро Порошенко.

Документ, який детально розповідає про залаштунки цієї операції, не дає відповіді на головне запитання, що вже понад рік є одним з вирішальних чинників українського політичного життя: чи був зрив операції результатом цілеспрямованого “зливу” секретної інформації з боку керівництва країни, президента Володимира Зеленського чи голови його офісу Андрія Єрмака.

Українська влада спочатку заперечувала сам факт підготовки такої операції, потім – вустами президента Зеленського – називала її “не нашою операцією”, натякаючи на причетність до цих подій Росії.

Останню версію офіційного Києва щодо цієї операції озвучили напередодні: тепер тут стверджують, що “спецзахід” щодо переміщення 33 “вагнерівців” в Україну таки готувався, але не відбувся.

Причину зриву парламентська слідча комісія встановити досі не змогла, йшлося у її проміжному звіті від 15 листопада.

ВВС відібрала зі звіту Bellingcat вісім моментів, які дозволяють краще зрозуміти, що саме могло статися й у підсумку сталося у липні 2020 року з трьома десятками “вагнерівців”.

Починалося з простого

Операція, нині відома як “Вагнергейт”, веде свій початок ще з часів президентства Петра Порошенка, йдеться у звіті.

Тоді аналітики українських спецслужб під час оперативних розробок учасників конфлікту на Донбасі, що воювали на боці сепаратистів, добре вивчили специфіку роботи російських приватних військових компаній. Адже ті виконували бойові завдання на сході України.

Зокрема, спецслужбісти з’ясували, що багато найманців у період між ротаціями сидять без роботи у своїх рідних містах і селах, а також те, що ринок приватних військових компаній у Росії – неоднорідний і децентралізований.

З огляду на ці спостереження, вже в середині 2019 року українські спецслужби створили початковий план, згідно з яким невелику кількість – від двох до п’яти – російських найманців, які скоювали тяжкі злочини на Донбасі, а після ротації шукали собі підробіток, мали виманити до третьої країни, там заарештувати, а потім передати Україні.

Приводом для виїзду бійців за кордон мала стати участь у тренувальному таборі, нібито організованому в Угорщині або в одній з країн Балтії, – після проходження вигаданого тренінгу вони нібито могли претендувати на більшу зарплатню під час справжніх місій.

Масштабна операція – спільна розробка військової розвідки та СБУ

Однак, стверджує звіт, вдала спецоперація української розвідки із захоплення та транспортування з самопроголошеної ДНР на підконтрольну Києву територію Володимира Цемаха, якого звинувачують у причетності до збиття “Боїнга” МН-17, змусила спецслужби переглянути свої початкові плани.

Тепер у Києві замислилися над тим, щоб захопити десятки, а то й сотні бійців ПВК, причетних до бойових дій на Донбасі.

З цією метою українська розвідка створила “віртуальну” підставну приватну військову компанію під назвою “МАР”. Ця назва збігалася з назвою ПВК, що реально існувала в минулому, але пізніше припинила свою діяльність.

Потім розвідники почали від імені “МАР” набирати працівників для “відрядження” до Сирії. Пізніше бійцям повідомили, що плани змінюються і працювати доведеться у Венесуелі.

Деталі операції, яка отримала кодову назву “Авеню”, йдеться у звіті, розробляли в режимі суворої секретності – відповідали за це шість працівників розвідки, що працювали в умовах ізоляції.

“Кроти” в Росії

У кількох місцях звіту Bellingcat згадуються агенти українських спецслужб, що працюють на території Росії.

Один з них – певний офіцер ГРУ середньої ланки, арештований та завербований українською військовою розвідкою під час конфлікту на Донбасі.

Він повернувся до Росії, вийшов на пенсію, а потім, на прохання українських розвідників знову влаштувався на роботу в російське міноборони. Цей офіцер міг бути корисним українським спецслужбам для того, щоб підтвердити надійність створеної ними ПВК, якби такі сумніви виникли у претендентів на роботу в ній, випливає зі звіту.

В іншому місці документа вказано, що безпосередньо перед виїздом з Росії бійці, яких мали заарештувати українські спецслужби, отримали на руки бюджет на поїздку.

У звіті йдеться, що ці кошти переправили до Росії за допомогою мережі агентів української розвідки, зокрема через громадян чеченського походження.

Автори звіту стверджують, що сотні претендентів на місце у вигаданій приватній військовій компанії надіслали українським спецслужбістам величезну кількість інформації про свою діяльність на Донбасі – наприклад, зняті на телефон кадри збитого українського вертольота

Успіх операції

Зі звіту Bellingcat випливає, що попри фактичний зрив операції, українським спецслужбам вдалося зібрати величезний масив інформації про учасників бойових дій на Донбасі.

По суті, вони пропонували бійцям, що сиділи без роботи, добре оплачуваний заробіток – йшлося про зарплатню у приблизно три тисячі доларів на місяць. А коли у відповідь на цю пропозицію отримали сотні відгуків від ветеранів бойових дій, просто просили у них якнайдокладніше розповісти про свій досвід.

На початок липня на дві адреси електронної пошти, які контролювала українська розвідка, надійшли сотні сторінок детальних рукописних свідчень про діяльність претендентів на роботу на сході України, на Близькому Сході та у Центральній Африці.

Зокрема прізвища їхніх безпосередніх керівників чи, наприклад, дані про те, як регулярні частини російської армії заходили на Донбас під виглядом “ополченців”.

Росія послідовно заперечує участь її збройних сил у конфлікті в Україні, водночас визнаючи, що на Донбасі російські громадяни воюють як добровольці.

Зеленський був у курсі справи

Звіт констатує: якби операція українських спецслужб закінчилася успіхом, це посилило б напругу у відносинах між Києвом і Москвою, тому розвідники мали отримати згоду на неї від найвищого політичного керівництва України.

Посилаючись на дані з розмови з колишніми працівниками української військової розвідки, Bellingcat стверджує, що Володимиру Зеленському доповіли про підготовку операції 15 червня 2020 року під час його щотижневої наради з керівництвом української розвідки.

Автор фото, President of Ukraine

Автори звіту стверджують, що президент України знав про заплановану операцію та регулярно проводив наради щодо її підготовки

Співрозмовники Bellingcat кажуть, що 26 червня Зеленський принципово схвалив проведення операції і попросив її конкретний план, який був підготований і затверджений тодішнім міністром оборони України Андрієм Тараном 1 липня того ж року.

Відтоді, йдеться у звіті, президент Зеленський регулярно отримував інформацію про підготовку до операції “Авеню”. Документ навіть називає двох вищих посадовців спецслужб, які інформували українського лідера щодо цього, – колишнього керівника військової розвідки Василя Бурбу та колишнього першого заступника голови СБУ Руслана Баранецького.

Василя Бурбу звільнили з посади 5 серпня 2020 року, одразу після провалу спецоперації. Українські ЗМІ писали, що його звільнення відбулося після того, як він вимагав розібратися у причинах зриву “Вагнергейту” і, зокрема, перевірити посадовців з офісу президента на детекторі брехні.

Баранецького звільнили 26 липня цього року.

Підслухана розмова

Загальну схему операції “Авеню” окреслили ще на початковому етапі її планування: бійці, яких планували захопити, мали виїхати з Москви до Мінська (комерційні авіарейси з Росії тоді не виконувались через коронавірусні обмеження), а звідти вилетіти до Стамбула.

28 хвилин, які літак мав провести у повітряному просторі України, мали стати вирішальними: саме у цей час літак, за задумом спецслужб, треба було посадити в аеропорту “Бориспіль”.

Спочатку, стверджує звіт Bellingcat, розробляли два сценарії того, як змусити посадити лайнер саме там. За одним з них, комусь з пасажирів мало стати погано, за другим – екстрену посадку треба було пояснити загрозою вибуху на борту літака.

Звіт стверджує, що з різних причин українські спецслужби обрали другий сценарій: певна людина в мінському аеропорту мала зателефонувати в український центр контролю авіаруху і повідомити про підслухану нею розмову двох невідомих чоловіків, вороже налаштованих до України, які говорили про теракт на борту літака, що рухався над її територією.

“Ні” сказав Єрмак

Саме Баранецький і Бурба, йдеться у звіті, прибули до офісу президента напередодні самої операції, запланованої на 25 липня, для останнього звіту щодо неї.

З посиланням на слова Василя Бурби в документі йдеться, що президент не зміг прийняти спецслужбістів, оскільки був зайнятий.

Людиною, що попросила перенести операцію, йдеться у звіті Bellingcat, був керівник Офісу президента України

Той же Бурба розповів Bellingcat, що Єрмак запропонував їм відкласти спецоперацію на тиждень. Напередодні Володимир Зеленський домовився про початок “великого перемир’я” на Донбасі – воно мало розпочатися 27 липня. Захоплення “вагнерівців” у Києві зірве перемир’я ще до його початку, – звучала аргументація президентського офісу.

Бурба нібито відповів, що така затримка неминуче насторожить як “вагнерівців”, так і спецслужби Росії й Білорусі. Тоді, за словами Бурби, не названі у звіті представники офісу президента, які зустрічалися зі спецслужбістами, намагаючись піти їм назустріч, запропонували відкласти операцію хоча б на чотири дні, щоб перемир’я на Донбасі бодай формально розпочалося.

Керівники спецслужб припустили, що знайти нові квитки з Мінська до Стамбула може бути складно, “але пообіцяли подивитися, що можна зробити”, йдеться у звіті.

Вже наступного ранку, коли “вагнерівці” виїжджали з Москви, українським розвідникам все ж вдалося забронювати 33 нові квитки на 30 липня, і Василь Бурба нібито доповів в офіс президента, що все йде за планом, хоч і з п’ятиденною затримкою.

Автори звіту підкреслюють, що вони не змогли перевірити з альтернативних джерел подробиці розмов, що їх спецслужбісти провели в офісі президента України.

Bellingcat додає, що офіс президента залишив без відповіді численні прохання розслідувачів прокоментувати описані ними події.

Затримання у Білорусі

Проте, як відомо, план все ж таки зірвався. Звіт Bellingcat констатує: вранці 29 липня 2020 року всіх “вагнерівців”, що чекали на свій відкладений рейс до Венесуели, заарештували білоруські правоохоронці.

Документ не вказує, чи було вторгнення білорусів до санаторію “Білорусочка” під Мінськом наслідком “зливу” інформації про українську спецоперацію. Чи йдеться про “профілактичну акцію” білоруських спецслужб напередодні запланованих на 9 серпня президентських виборів та напруженої атмосфери, що панувала в суспільстві напередодні цієї події.

Однак звіт констатує, що у затриманих “вагнерівців” на допитах запитували, чи знайомі вони з Сергієм Тихановським та Миколою Статкевичем – відомими діячами білоруської опозиції.

Ба більше, стверджує звіт, силовики, що проводили допит, здавалися щирими у своїй впевненості у тому, що вони мають справу саме з людьми, які приїхали до Білорусі задля повалення тамтешньої влади.

У ту саму канву вкладаються й тодішні заяви Олександра Лукашенка: схоже, білоруський лідер був переконаний, що “вагнерівці” не збиралися до Венесуели, а приїхали для того, щоб скинути його.

Назад до Росії

Звіт констатує, що перша реакція Москви на затримання “вагнерівців” вказувала радше на те, що у столиці Росії не розуміли, що всі ці люди робили у Мінську.

Схоже, стверджують розслідувачі, у Москві усвідомили, що мають справу зі спецоперацією Києва лише за тиждень: саме тоді російські спецслужби змогли відстежити українські IP-адреси, з яких розміщували оголошення про пошук охочих попрацювати у ПВК на російському сайті Avito, чи українське турагентство, через яке для “вагнерівців” купували квитки з Мінська до Стамбула.

Саме тоді перші відомості про те, що арешт “вагнерівців” був саме фіналом операції українських спецслужб, опублікувала прокремлівська газета “Комсомольская правда”.

Вилетіти з Білорусі “вагнерівцям” не вдалося

“Невідомо, яка човникова дипломатія й переговори між Москвою і Мінськом відбувалися протягом наступних кількох днів, а також чи пропонувала Росія допомогу Лукашенку в придушенні масових протестів. Але щонайменше три літаки російських збройних сил та/або ФСБ Росії здійснили раніше неоголошені рейси до Мінська впродовж тижня після виборів, зокрема два рейси 12 серпня”, – йдеться у звіті.

Хай там як, але, отримавши українське й російське прохання про видачу заарештованих “вагнерівців”, Лукашенко відповів згодою саме на запит Москви.

14 серпня генеральний прокурор Росії заявив, що Білорусь звільнила 32 затриманих російських громадян (один з “вагнерівців” мав білоруське громадянство і, вірогідно, залишився на території своєї батьківщини), і вони перебувають на території Росії. Звіт Bellingcat коригує цю інформацію: самі “вагнерівці” повідомили, що їх звільнили на два дні пізніше.

Далі протягом двох тижнів карантину їх регулярно допитували у ФСБ і прагнули детально відтворити, що сталося після того, як один з “вагнерівців” відповів на побачене ним оголошення на сайті вакансій, резюмує звіт.

Чого не виявилось у звіті

У звіті Bellingcat не згадується участь в операції будь-яких спецслужб третіх країн: з тексту документу випливає, що її розробили та реалізовували виключно співробітники головного управління розвідки українського міноборони та департаменту контррозвідки СБУ.

Раніше українські та російські ЗМІ писали про можливу причетність до цієї операції американських та турецьких спецслужб, а головний редактор видання “Цензор” Юрій Бутусов з посиланням на джерело у спецслужбах повідомляв, що турецький лайнер, який повинен був перевезти “вагнерівців” з Мінська до Стамбула, мав певні конструктивні допрацювання – зокрема, броньовану кабіну пілотів, яка могла повністю ізолювати їх від будь-яких надзвичайних подій у салоні літака.

Точно так само в цьому документі немає відповіді на головне питання, якого очікували від цього розслідування у Києві.

Ще минулого літа в українському політикумі стала популярною версія провалу цієї операції через те, що хтось з вищого політичного керівництва України напередодні її вирішального етапу “злив” інформацію про неї чи то білоруським, чи то російським спецслужбам.

Головними “обвинуваченими” у таких закидах виступали керівник офісу президента Андрій Єрмак, заступник секретаря радбезу Руслан Демченко чи навіть сам Володимир Зеленський.

Прихильники версії про “злив” “Вагнергейту” – в основному представники опозиції на чолі з колишнім президентом Петром Порошенком – звинувачують причетних у недоведеному витоку інформації у державній зраді та чекали від розслідування Bellingcat підтвердження своїх звинувачень.

Однак вони, схоже, будуть розчаровані: у тексті документу немає даних про те, що білоруські чи російські спецслужби мали інформацію про підготовку операції до моменту арешту “вагнерівців” у санаторії “Білорусочка”.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.