Ібупрофен (Ibuprofen) Лікарські препарати

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, гіпромелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, кросповідон, магнію стеарат; оболонка капсули містить титану діоксид (Е 171), желатин.

Лікарська форма

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули білого кольору. Вміст капсул — суміш, що містить гранули та порошок від білого до майже білого кольору. Допускається наявність агломератів часток.

Фармакотерапевтична група

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти. Код АТХ М01А Е01.

Фармакологічні властивості

Ібупрофен — це нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ), похідна пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність шляхом пригнічування синтезу простагландинів. У людини ібупрофен знижує біль при запаленні, набряки та пропасницю. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. У деяких дослідженнях фармакодинаміки при застосуванні одноразових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 годин до або у межах 30 хвилин після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча можливість екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не визначена, не виключена ймовірність того, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

Ібупрофен полегшує біль, зменшує запалення та знижує температуру.

Ібупрофен швидко всмоктується після застосування та швидко розподіляється у всьому організмі. Виводиться нирками. Виведення є швидким і повним.

Максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) досягається через 45 хвилин після перорального застосування натще. При застосуванні з їжею C_max спостерігається через 1–2 години. Цей час може варіюватися для різних лікарських форм.

Період напіввиведення становить приблизно 2 години.

В обмежених дослідженнях ібупрофен був виявлений у грудному молоці у дуже низьких концентраціях.

Показання

Симптоматичне лікування головного болю та зубного болю, дисменореї, невралгії, болю у спині, суглобах, м’язах, при ревматичних болях, а також при симптомах застуди і грипу.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.
• Реакції гіперчутливості в анамнезі (наприклад, астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які спостерігалися після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗЗ.
• Виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два або більше виражених епізоди підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).
• Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфорації, пов’язаних із застосуванням НПЗЗ.
• Тяжка серцева недостатність [клас IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркська кардіологічна асоціація)], тяжка ниркова недостатність або тяжка печінкова недостатність.
• Останній триместр вагітності.
• Активне запальне захворювання кишечнику.
• Геморагічний діатез або інші розлади згортання крові.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Загалом слід дотримуватися обережності при застосуванні НПЗЗ у комбінації з іншими лікарськими засобами, які можуть підвищити ризик шлунково-кишкових виразок, шлунково-кишкових кровотеч або порушення функції нирок.

Ібупрофен, як і інші НПЗЗ, не слід застосовувати у комбінації з такими лікарськими засобами:

– Ацетилсаліцилова кислота. Зазвичай не рекомендується застосовувати ібупрофен з ацетилсаліциловою кислотою через потенціал збільшення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту (у дозі не вище 75 мг на добу) призначав лікар.

Дані свідчать про те, що при одночасному застосуванні ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Хоча можливість екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не визначена, не виключена ймовірність того, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

– Інші НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗЗ, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних ефектів.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен у комбінації з такими лікарськими засобами:

– Кортикостероїди. Підвищений ризик утворення виразок та кровотеч у шлунково-кишковому тракті.

– Антигіпертензивні засоби та діуретики. НПЗЗ можуть знижувати ефект цих препаратів. У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (наприклад, у пацієнтів зі зневодненням або в осіб літнього віку з порушеннями функції нирок) одночасне застосування інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або антагоніста ангіотензину ІІ та препаратів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Слід враховувати ці взаємодії у пацієнтів, які застосовують блокатори циклооксигенази одночасно з інгібіторами АПФ або антагоністами ангіотензину ІІ. Отже, такі комбінації потрібно застосовувати з обережністю, особливо особам літнього віку. При необхідності лікування слід упевнитися у достатньому рівні гідратації пацієнта та врахувати необхідність проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованої терапії, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗЗ.

– Антикоагулянти. НПЗЗ можуть посилити ефект антикоагулянтів, таких як варфарин.

– Антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.

– Серцеві глікозиди. НПЗЗ можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові.

– Літій. Існують докази потенційного підвищення рівня літію у плазмі крові.

– Метотрексат. Існують докази потенційного підвищення рівня метотрексату у плазмі крові.

– Циклоспорин. Підвищений ризик нефротоксичності.

– Міфепристон. НПЗЗ не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть знизити ефективність міфепристону.

– Такролімус. Можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗЗ з такролімусом.

– Зидовудин. Підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗЗ. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.

– Хінолонові антибіотики. Дані, отримані у дослідженнях на тваринах, вказують, що НПЗЗ можуть підвищувати ризик судом, пов’язаних із хінолоновими антибіотиками. У пацієнтів, які одночасно застосовують ібупрофен та хінолонові антибіотики, може спостерігатися підвищений ризик виникнення судом.

Особливості застосування

Побічні реакції, пов’язані з ібупрофеном, можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, потрібної для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду.

У пацієнтів літнього віку спостерігається підвищена частота побічних реакцій на НПЗЗ, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, які можуть бути летальними.

У пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму чи алергічні захворювання або мають ці захворювання в анамнезі, може виникнути бронхоспазм.

Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних ефектів.

Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаного захворювання сполучної тканини через підвищений ризик асептичного менінгіту. Повідомлялося про випадки асептичного менінгіту на тлі прийому ібупрофену. Хоча цей ефект є більш імовірним у пацієнтів із системним червоним вовчаком та іншими захворюваннями сполучної тканини, також повідомлялося про випадки асептичного менінгіту у деяких пацієнтів, які не страждали на хронічні захворювання. Отже, це слід врахувати при застосуванні лікарського засобу.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю розпочинати лікування (необхідна консультація лікаря або фармацевта), оскільки повідомлялося про випадки затримки рідини, артеріальної гіпертензії та набряків, пов’язаних з терапією НПЗЗ.

Є дані на підтвердження того, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (по 2400 мг на добу), а також протягом тривалого періоду може бути пов’язане з деяким підвищенням ризику артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт). Однак загалом не очікується, що низька доза ібупрофену (наприклад, ≤ 1200 мг на добу) підвищуватиме ризик артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтів із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ–ІІІ за класифікацією NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярним захворюванням потрібно лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг на добу).

Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).

Слід дотримуватися обережності пацієнтам з нирковою недостатністю у зв’язку з можливістю порушення функції нирок. Ібупрофен слід з обережністю застосовувати пацієнтам із захворюванням нирок або печінки, особливо під час супутньої терапії з діуретиками, оскільки пригнічення простагландинів може призвести до затримки рідини та подальшого порушення функції нирок. Таким пацієнтам слід застосовувати найнижчу можливу дозу ібупрофену та регулярно контролювати функцію нирок. У випадку зневоднення слід забезпечити достатнє вживання рідини. Існує ризик ниркової недостатності у дітей (віком від 6 років) та підлітків зі зневодненням.

Загалом систематичне застосування аналгетиків, особливо комбінацій різних знеболювальних засобів, може призвести до тривалого ураження нирок з ризиком ниркової недостатності (аналгетична нефропатія). Найвищий ризик цієї реакції існує у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, серцевою недостатністю та печінковою недостатністю, а також у тих, хто отримує терапію діуретиками або інгібіторами АПФ. Після припинення терапії НПЗЗ зазвичай досягається повернення до стану, що спостерігався до лікування.

Як і інші НПЗЗ, ібупрофен може спричиняти невелике тимчасове збільшення певних показників функції печінки, а також суттєве збільшення рівня аспартатамінотрансферази (АСТ) та аланінамінотрансферази (АЛТ). У випадку суттєвого підвищення цих показників лікування слід припинити.

При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, функцію нирок, а також гематологічну функцію/картину крові.

Вплив на фертильність у жінок.

За деякими даними, лікарські засоби, які пригнічують синтез циклооксигенази/простагландину, можуть погіршити фертильність у жінок, впливаючи на овуляцію. Цей процес є оборотним після припинення лікування.

Вплив на шлунково-кишковий тракт.

НПЗЗ слід з обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.

Відомо про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, що можуть бути летальними, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗЗ, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності розладів з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації або виразки підвищується при збільшенні доз НПЗЗ, у пацієнтів з наявністю виразкової хвороби в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією, та в осіб літнього віку. Такі пацієнти повинні розпочинати лікування з найнижчої дози. Для цих пацієнтів, а також пацієнтів, яким потрібне супутнє застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищити ризик побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, рекомендується комбінована терапія захисними препаратами (наприклад, мізопростол або інгібітори протонної помпи).

Пацієнти з наявністю шлунково-кишкової токсичності в анамнезі, передусім пацієнти літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.

Тривале застосування будь-яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. У таких випадках слід припинити лікування та звернутися до лікаря. Слід розглянути ймовірність головного болю внаслідок зловживання лікарським засобом у пацієнтів, які страждають на частий або щоденний головний біль, незважаючи на (або через) регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю.

Слід дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів, які одночасно застосовують препарати, що можуть підвищити ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (наприклад, ацетилсаліцилова кислота).

У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.

Дуже рідко на тлі застосування НПЗЗ можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, що можуть бути летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та синдром Лаєлла (див. розділ «Побічні реакції»). Найвищий ризик таких реакцій існує на початку терапії, у більшості випадків такі реакції розвивалися впродовж першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантематозного пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен. При перших ознаках шкірного висипання, патологічних змін слизових оболонок або при будь-яких інших ознаках підвищеної чутливості ібупрофен слід відмінити.

У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗЗ на виникнення цих ускладнень, тому рекомендується уникати застосування лікарського засобу у випадку вітряної віспи.

Маскування симптомів основних інфекцій.

НПЗЗ можуть маскувати симптоми інфекційного захворювання та гарячки, що може завадити діагностуванню та своєчасному лікуванню і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Такі випадки спостерігалися при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли НПЗЗ застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшувався з менш ніж 1% до приблизно 1,5%. Вважається, що ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості терапії.

За даними доклінічних досліджень, у тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення кількості випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріонів/плодів. Крім того, повідомлялося про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.

Починаючи з 20-го тижня вагітності, застосування ібупрофену може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Ця патологія може виникнути невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотною після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у ІІ триместрі вагітності, яке у більшості випадків зникало після припинення лікування. НПЗЗ не слід приймати у І та ІІ триместрі вагітності, якщо тільки очікувана користь для пацієнтки не перевищує потенційний ризик для плода. Якщо ібупрофен застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместрів вагітності, слід застосовувати найменшу можливу дозу впродовж найкоротшого періоду. Може бути доцільним допологовий моніторинг щодо олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки у разі, коли мав місце вплив ібупрофену протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.

Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландину можуть спричиняти такі ризики:

• для плода: кардіопульмональна токсичність (що характеризується передчасним звуженням/закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, які можуть прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном (див. вище);
• для матері наприкінці вагітності та новонародженого: збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.

Лікарський засіб протипоказаний під час ІІІ триместру вагітності.

У деяких дослідженнях ібупрофен виявлявся у грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, щоб він міг негативно вплинути на немовля, яке годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

За умови дотримання рекомендацій щодо доз та тривалості лікування не очікується впливу лікарського засобу на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Для внутрішнього застосування. Тільки для короткотривалого лікування. Капсули необхідно запивати водою, не розжовувати.

Слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, потрібну для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо симптоми зберігаються більше 5 днів від початку лікування або погіршуються, слід звернутися до лікаря.

Препарат призначати дорослим та дітям з масою тіла більше 20 кг (вік — приблизно 6 років). Рекомендована добова доза препарату становить 20–30 мг/кг маси тіла. Не перевищувати дозу 30 мг/кг маси тіла на добу.

Дітям з масою тіла від 20 до 30 кг (віком від 6 до 11 років): по 200 мг (1 капсула) на прийом. Повторну дозу застосовувати за потреби через 6 годин. Не перевищувати дозу 600 мг (3 капсули) на добу.

Дорослим та дітям з масою тіла більше 30 кг: по 200–400 мг (1–2 капсули) на прийом. Повторну дозу застосовувати за потреби через 4–6 годин. Не перевищувати дозу 1200 мг (6 капсул) на добу.

Особи літнього віку не потребують спеціального дозування.

Діти

Не застосовувати дітям з масою тіла менше 20 кг та віком до 6 років.

Передозування

Більшість випадків передозування, про які повідомлялося, були асимптоматичними. Ризик симптомів виникає при застосуванні дози ібупрофену понад 80–100 мг/кг. Застосування препарату дітям у дозі понад 400 мг/кг може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5–3 години.

Симптоми передозування виникають протягом 4 годин після застосування. У більшості пацієнтів застосування клінічно значущої кількості НПЗЗ викликало симптоми передозування легкого ступеня тяжкості, зокрема нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці, рідше — діарею. Також можуть виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні спостерігається токсичне ураження центральної нервової системи, що проявляється у вигляді вертиго, запаморочення, летаргії, сонливості, інколи — збудженого стану, атаксії, дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів розвиваються судоми. При більш тяжкому отруєнні може виникати гіперкаліємія, метаболічний ацидоз та збільшення протромбінового часу / міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) (ймовірно, через взаємодію з факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі).

У рідких випадках спостерігалися симптоми помірного та тяжкого ступеня, такі як гостра ниркова недостатність, пошкодження печінки, гіпотензія, гіпотермія, ціаноз, задишка / синдром гострого порушення дихальної функції та короткочасні епізоди апное (у дітей після застосування великих кількостей лікарського засобу). У хворих на бронхіальну астму можливе загострення перебігу астми. Можливі ністагм, порушення чіткості зору та втрата свідомості.

Специфічного антидоту не існує. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. При застосуванні невеликих кількостей лікарського засобу (менш ніж 50 мг/кг ібупрофену) рекомендується вживання води для мінімізації розладів з боку шлунково-кишкового тракту. При застосуванні більших кількостей рекомендується пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка, якщо пройшло не більше 1 години після прийому пацієнтом потенційно токсичної дози препарату та якщо прийнята кількість препарату не становить загрозу для життя. Якщо ібупрофен вже всмоктався, можна застосовувати лужні речовини, що сприяють виведенню кислотного ібупрофену з сечею. Користь від застосування таких заходів, як форсований діурез, гемодіаліз та гемоперфузія, не доведена, оскільки ібупрофен має високий ступінь зв’язування з протеїнами плазми крові. При частих або тривалих судомах рекомендовано внутрішньовенне введення діазепаму або лоразепаму. У разі бронхіальної астми слід застосовувати бронходилататори. Слід звернутися до лікаря за медичною допомогою.

Побічні реакції

Побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться нижче за системами органів та частотою їх прояву. Частота побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до 1 .

Нечасто: кропив’янка та свербіж.

Дуже рідко: тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок).

Частота невідома: реактивність дихальних шляхів, включаючи бронхіальну астму, загострення астми, бронхоспазм або задишку.

Дуже рідко: асептичний менінгіт 2 .

Частота невідома: серцева недостатність, набряк.

Є дані на підтвердження того, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (по 2400 мг на добу) та протягом тривалого періоду пов’язано з деяким підвищенням ризику артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту).

Частота невідома: артеріальна гіпертензія.

Нечасто: біль у животі, нудота, диспепсія.

Рідко: діарея, метеоризм, запор, блювання.

Дуже рідко: виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкова перфорація або кровотеча, мелена, криваве блювання, іноді летальні (особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, гастрит.

Частота невідома: загострення коліту і хвороби Крона.

Дуже рідко: порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Нечасто: різні види висипів на шкірі.

Дуже рідко: можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, такі як бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і синдром Лаєлла.

Частота невідома: гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакції світлочутливості.

З боку дихальних шляхів та органів середостіння

Частота невідома: реактивність дихальних шляхів, включаючи астму, бронхоспазм або задишку.

З боку нирок та сечовидільної системи

Дуже рідко: гостре порушення функції нирок, папілонекроз, особливо при тривалому застосуванні НПЗЗ, пов’язаний з підвищенням рівня сечовини у сироватці крові та появою набряків.

Частота невідома: ниркова недостатність.

Дуже рідко: зниження рівня гемоглобіну.

1 Повідомлялося про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать: (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія; (б) реакції з боку дихальних шляхів, включаючи бронхіальну астму, загострення астми, бронхоспазм або задишку; (в) різні розлади з боку шкіри, включаючи висипи різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк; рідше — ексфоліативний і бульозний дерматоз (включаючи епідермальний некроліз та мультиформну еритему).

2 Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого застосуванням лікарського засобу, зрозумілий не повністю. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗЗ, вказують на реакцію гіперчутливості (симптоми виникали під час прийому лікарського засобу та зникали після його відміни). Зокрема, під час лікування ібупрофеном пацієнтів з наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) спостерігалися поодинокі випадки розвитку симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, пропасниця або дезорієнтація).

Термін придатності

3 роки від дати виробництва препарату в упаковці in bulk.

Ібупрофен (Ibuprofen) Лікарські препарати

Ібупрофен — НПЗП
Ібупрофен ― це НПЗП, який широко призначається, вважається одним з найбезпечніших препаратів цієї групи і, як правило, добре переноситься, але, тим не менш, може рідко викликати клінічно виражене і серйозне гостре пошкодження печінки. Ібупрофен чинить протизапальну, знеболювальну та жарознижувальну дію.
Препарат призначають для симптоматичної терапії різних видів болю, включаючи головний, зубний біль, дисменорею, невралгії, біль у спині, суглобах, м’язах, ревматичний біль, а також ознаки ГРВІ та грипу. Ібупрофен призначають у якості монопрепарату або в поєднанні з іншими анальгетиками, антигістамінними або антихолінергічними лікарськими засобами, зазвичай у дозах 200, 400, 600 або 800 мг. Педіатричні лікарські форми цього препарату також доступні в аптеках. Ібупрофен входить до складу багатьох комбінованих препаратів для симптоматичного лікування дисменореї, головного болю, алергії, ГРВІ.

Ібупрофен. Показання, схвалені FDA

Ібупрофен показаний і схвалений FDA для симптоматичного лікування запальних захворювань і ревматоїдного артриту. Ібупрофен був відкритий у процесі пошуку альтернативного некортикостероїдного лікування ревматоїдного артриту. Ця хвороба стала стимулом для створення речовини, яка в підсумку стала відома як ібупрофен. Запатентована доктором Стюартом Адамсом і Джоном Ніколсоном як 2-(4-ізобутилфеніл) пропіонова кислота (ібупрофен) стала і залишається одним із найбільш широко застосовуваних НПЗП у світі (Halford G.M. et al., 2012). Сьогодні ібупрофен застосовується в якості монотерапії для симптоматичного лікування болю при ревматоїдному артриті і запальних захворюваннях, причому частина досліджень проводиться у сфері впровадження нових методів лікування або лікарських форм. Одне з таких досліджень включає створення комплексних препаратів на основі НПЗП та інгібітора карбоангідрази для симптоматичного лікування болю при ревматоїдному артриті (Akgul O. et al., 2018).
Ібупрофен схвалений FDA для симптоматичного застосування при слабкому і помірному болю. Як безрецептурний препарат він застосовується в якості симптоматичного лікування при розтягуванні м’язів, болю в суглобах, мігрені, болю в горлі, при ГРВІ/грипі. Післяопераційний біль є одним із видів болю. В одному рандомізованому подвійному сліпому дослідженні була продемонстрована терапевтична ефективність в/в ібупрофену, препаратом порівняння був в/в ацетамінофен. Ефективність препаратів порівнювали при лікуванні післяопераційного болю у пацієнтів, які перенесли лапароскопічну холецистектомію. У результаті дослідження в перші 24 год після процедури було встановлено, що при терапії в/в ібупрофеном зменшується вираженість болю і таким чином є можливість знизити дозу опіоїдів (Ekinci M. et al., 2019). Ібупрофен широко застосовується в якості ефективного лікарського засобу для симптоматичного лікування болю, однак дослідження постійно спрямовані на те, щоб підвищити ефективність його клінічного застосування.
Ібупрофен також схвалений FDA як жарознижувальний препарат, що застосовується для зниження температури тіла як у дорослих, так і у дітей. НПЗП набагато частіше застосовують в терапії лихоманки у дітей, і багато сучасних досліджень зосереджені навколо створення вищої ефективності застосування ібупрофену для цих цілей.
Дисменорея ― це захворювання, що супроводжується болем під час менструації, який може відрізнятися. Дисменорея може бути або первинною, яка зазвичай опосередковується продукцією простагландину під час овуляції, або вторинною по відношенню до іншого захворювання, такого як ендометріоз або запалення органів малого таза (Durain D., 2004). НПЗП часто є терапевтичним вибором і схвалені FDA для лікування первинної дисменореї. Трансдермальна доставка препаратів була темою досліджень у контексті застосування ібупрофену для симптоматичної терапії при первинній дисменореї. В одному з досліджень вивчалося використання ефірних олій у якості підсилювачів проникнення для трансдермальної доставки препарату у пацієнтів з дисменореєю. У результаті дослідження було встановлено, що одна з ефірних олій (Chuanxiong oil) позитивно впливала на проникність і зменшення вираженості симптомів болю при введенні з гідрогелем ібупрофену (Chen J. et al., 2015).
Ібупрофен та інші НПЗП також схвалені FDA для лікування остеоартриту. Результати порівняльного дослідження целекоксибу (група коксибів) та ібупрофену продемонстрували однакову переносимість та ефективність в лікуванні пацієнтів з остеоартрозом колінного суглоба (Gordo A.C. et al., 2015).
Було вивчено застосування ібупрофену для симптоматичного лікування нападів подагри. У 1978 р. в результаті дослідження Schweitz і співавторів зафіксували швидке поліпшення і зменшення вираженості болю у 10 пацієнтів з гострим подагричним артритом (пацієнти приймали ібупрофен 2400 мг) (Schweitz M.C. et al., 1978). Ібупрофен зазвичай застосовується в якості монотерапії при легких нападах, а колхіцин — у якості терапії при помірних або тяжких нападах подагри.
НПЗП і колхіцин також часто застосовують у поєднанні в терапії перикардиту завдяки протизапальним і знеболювальним властивостям НПЗП. Починаючи з 2011 р., ібупрофен є одним із найбільш широко застосовуваних НПЗП в лікуванні перикардиту. Його ефективність була продемонстрована в дослідженнях CORP і CORP-2 в терапії та профілактиці множинних рецидивів ідіопатичного перикардиту порівняно з ацетилсаліциловою кислотою. У результаті дослідження не встановлено суттєвої різниці між двома препаратами при лікуванні або профілактиці ідіопатичного перикардиту (Schwier N. et al. 2017). В огляді 2014 р. колхіцин зарекомендував себе як ефективний препарат в зниженні частоти випадків рецидивуючого перикардиту при застосуванні в якості додаткової терапії до НПЗП, такими як ібупрофен, ацетилсаліцилова кислота або індометацин, але з обмеженнями за кількістю досліджень (Bayes-Genis A. et al. 2017).
В/в застосування ібупрофену було схвалено FDA в якості терапії відкритої артеріальної протоки в недоношених дітей. У результаті досліджень була зафіксована аналогічна ефективність ібупрофену з індометацином при даній патології. Відмінності існують у кількості випадків розвитку системної вазоконстрикції і ниркової токсичності; ймовірно, через меншу селективність щодо ЦОГ-1 було встановлено, що у ібупрофену знижені показники обох випадків (Ferguson J.M., 2019).
З 2007 р. настанова USPSTF рекомендує застосовувати ацетилсаліцилову кислоту і НПЗП для профілактики колоректального раку в певних групах населення. З 2016 р. вони відновили ці рекомендації, а також рекомендації від 2009 р. про застосування ацетилсаліцилової кислоти і НПЗП в профілактиці серцево-судинних захворювань (Bibbins-Domingo K. et al., 2016). Хоча ці рекомендації конкретно до ібупрофену не стосуються, проте вони все ж дають міцну основу для досліджень, які підтверджують потенційно велику роль НПЗП в лікуванні і профілактиці раку. Результати дослідження ефективності НПЗП в сфері лікування раку, а також деякі дослідження, присвячені ефективності ібупрофену, продемонстрували багатообіцяючі результати. У результаті огляду, проведеного Hil’ovska зі співавторами, було зафіксовано потенційне застосування НПЗП в зниженні зростання, морфології та інвазії ракових клітин; в індукції загибелі ракових клітин і в застосуванні нижчої дози цитотоксичних препаратів (Hiľovská L. et al., 2015). Розглянуті дослідження в основному були присвячені інгібіторам ЦОГ-2. Що стосується конкретно ібупрофену, то в деяких дослідженнях було висловлено припущення, що він виявляє сильніший протипухлинний ефект порівняно з ацетилсаліциловою кислотою, а саме в дослідженнях, проведених у терапії раку молочної залози і легені (Harris R.E. et al., 2005). Також при застосуванні ібупрофену або ацетилсаліцилової кислоти знижується ризик розвитку раку молочної залози (Cuzick J. et al., 2009).
Аналогічно до попередніх авторів, Wawro і співавтори в своїх дослідженнях продемонстрували потенційні показання до застосування НПЗП, особливо ацетилсаліцилової кислоти та ібупрофену, в терапії раку у пацієнтів з колоректальним раком, які проходять монотерапію вінкристином. Передбачувана роль НПЗП полягає перш за все в запобіганні хеморезистентності шляхом пригнічення проліферації утворення фібробластів, пов’язаних з раком. Вінкристин стимулює зростання пов’язаних з раком фібробластів за допомогою секреції факторів росту пухлини бета (TGF-β) і ІЛ-6; при застосуванні ацетилсаліцилової кислоти та ібупрофену вченими був зафіксований інгібуючий ефект препарату на цей патологічний процес. Їх дослідження ґрунтувалися на припущенні, що імовірний механізм цього інгібуючого ефекту пов’язаний з НПЗП, що впливають на швидкість регуляції динаміки полімеризації мікротрубочок (Wawro M.E. et al., 2019).

Ібупрофен. Біль в дитячій популяції

Біль є поширеним симптомом у дітей. За останні 30 років застосування ібупрофену в педіатричній популяції є предметом досліджень. У науковій літературі було проведено огляд інформації про дитячі хвороби за останні 20 років, зроблені висновки про ефективність і побічні ефекти, пов’язані із застосуванням препарату у якості анальгетика. Ібупрофен виявився ефективним при декількох больових станах у дітей, таких як скелетно-м’язовий біль, вушний біль і гострий середній отит, зубний біль і запальні захворювання порожнини рота і глотки. Препарат є розумною й ефективною альтернативою при післяопераційному болю, включаючи тонзилектомію й аденоїдектомію. Також він залишається вибором в симптоматичній терапії болю при хронічних запальних захворюваннях, таких як артрит. Побічні ефекти, пов’язані з ібупрофеном, незначні. Він має найнижчу шлунково-кишкову токсичність серед НПЗП, хоча можуть мати місце деякі випадки GI-токсичності (gastrointestinal toxicity). Побічні реакції, що виявляються з боку нирок, мінімальні, але дегідратація відіграє важливу роль у виникненні пошкодження нирок, тому ібупрофен не слід призначати пацієнтам з блюванням і діареєю. У результаті терапії ібупрофеном був продемонстрований хороший профіль безпеки і надані докази ефективності в симптоматичній терапії легкого та помірного болю у дітей різного походження. Знеболювальний ефект НПЗП, таких як ібупрофен, головним чином полягає в інгібуванні біосинтезу простагландинів. Зниження ж синтезу простагландинів призводить до зниження вироблення глутатіону і ниркової перфузії.

Перевага поєднаного/почергового застосування ібупрофену й ацетамінофену

Переваги застосування НПЗП і ацетамінофену одночасно або по черзі були запропоновані завдяки їх потенційному синергізму антиноцицептивних ефектів, а також зручності застосування додаткового знеболювального препарату при болю, який не піддається терапії монопрепаратами в будь-якій віковій дозі. У ацетамінофену C_max в плазмі крові досягається через 30 хв порівняно з 60 хв для ібупрофену. У дослідженнях жарознижувальних ефектів ацетамінофен максимально знижує високу температуру тіла через 2 год, а ібупрофен — через 3 год. Інтервали дозування — кожні 6 і 8 год для ацетамінофену та ібупрофену відповідно; таким чином, теоретично вони можуть чергуватися кожні 3 год. Короткочасне застосування режиму дозування, що чергується, може бути розглянуто для симптоматичного лікування болю, який не усувається монотерапією (Massimo Barbagallo et al., 2019).
Існує кілька рандомізованих контрольованих досліджень симптоматичного лікування головного болю у дітей. Дійшли висновку, що тільки ібупрофен і суматриптан значно ефективніші, ніж плацебо, у зменшенні вираженості головного болю.
В один з Кокрейновскіх оглядів увійшло 27 рандомізованих контрольованих педіатричних досліджень ефективності НПЗП. У кожному з них порівнювалася терапевтична ефективність одного з препаратів цієї групи з плацебо. Оцінку ефективності проводили через 2 год після прийому досліджуваного препарату. Ґрунтуючись на систематичному огляді, ібупрофен виявився більш ефективним, що робить його препаратом вибору для симптоматичного лікування головного болю. При підозрі ж на мігрень слід розглянути можливість застосування НПЗП і триптанів. У разі нудоти і блювання слід застосовувати протиблювотні препарати і проводити в/в регідратацію (Raucci U., 2019).

Висновки. Ібупрофен ― профіль безпеки серед НПЗП

Уперше ібупрофен з’явився на ринку близько 50 років тому і швидко став популярним препаратом. У квітні 2019 р. Національне агентство з безпеки лікарських засобів і виробів медичного призначення (ANSM) Франції випустило попередження про застосування НПЗП у пацієнтів з інфекційними захворюваннями, ґрунтуючись на аналізі 20-річних реальних даних про безпеку застосування ібупрофену і кетопрофену. Проте ібупрофен залишається базисним препаратом, який застосовується в симптоматичній терапії болю різного походження, що яскраво підтверджено в численних рандомізованих клінічних дослідженнях і клінічним досвідом. Існує огляд літератури про безпеку ібупрофену і того, як він вигідно відрізняється від інших НПЗП. Для терапії ібупрофеном характерні побічні реакції не тільки з боку ШКТ, які є дозозалежними й особливо характерні для деякої популяції пацієнтів. Серед НПЗП ібупрофен викликає порівняно низький ризик серцево-судинних побічних ефектів. У цілому ібупрофен має сприятливий профіль безпеки і є ефективним препаратом при багатьох гострих і хронічних больових станах (Varrassi G. et al., 2020).