РОЗДІЛ VI. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII ст.

Причиною війни Хмельницького були єдино гоніння ляхів на православ’я і козакам отяжнення. Адже в них тоді відібрані були всі вольності, тих, хто не бажав робити панщину (чого не було в них у звичаї), перетворювали на служителів при замках, яких посилали з листами в дорогу, доручали чистити коней у старост, топити печі в садибах, за собаками дивитися, двори підмітати та до інших нестерпних робіт приставляли. Ті, які ставали реєстровими козаками, над тими коронний гетьман ставив полковниками панів-шляхтичів, а вони на вольності козаків зовсім не зважали і, як могли, їх приборкували й принижували. Плату, по 30 злотих на рік, установлену для козаків королем і Річчю Посполитою, забирали собі й ділилися із сотниками. <. >Полковники примушували також козаків до всякої незвичної для них роботи по господарству. Якщо ж, вийшовши в поле, якийсь козак добув від татар коня доброго, його віднімали. Хто з козаків ходив ловити рибу за порогами, від тих на Кодаку відбирали для комісара десяту рибу. А полковникам окремо треба було давати, і сотникам, і осавулу, і писарю. І так козацтво дуже збідніло, причому кількість козаків була встановлена не більше ніж шість тисяч.

А селяни, хоча був достаток хліба, худоби, пасік, страждали від незвичної на Україні сваволі старост, намісників, орендарів. <. >Будь-який орендар збагачувався, справляв собі по кілька виїзних запряжок коней, незаконно впроваджував великі оброки, данини від волів, від хліба, оплати за жорнова, за весілля й усілякі інші, віднімав садиби. [139, с. 378—379]

1) Як джерело відображає становище українського козацтва та селянства у складі Речі Посполитої?

2) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, визначте причини Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.

Зі скарги козаків Варшавському сейму (1648 р.)

1. їх милості пани-державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж із невільниками.

2. Хутори, луги, млини і все, що їм подобається в домах козаків, забирають силою, мучать, убивають.

3. Беруть десятину з бджіл і поволовщину.

4. Старих козаків, жінок і батьків їхніх, хоч би син і був на службі, обкладають чиншем, як і інших хлопів.

5. Козацьких жінок одразу по смерті козаків примушують без милості працювати нарівні з міщанами.

6. Пани полковники не захищають, а ще й допомагають чинити нам кривди, а речі наші й майно, під виглядом торгу, забирають за половину ціни.

7. Жовнірська челядь забирає в козаків волів, худобу і всяке добро.

8. На Запоріжжі і на Дніпрі не дають промишляти ні звіра, ні рибу ловити, а з кожного козака беруть по лисиці; а якщо не зловить лисиці, то за лисицю відбирають самопали. Панам полковникам підводи даємо або замість підвід платимо грішми.

11. З усякої нагоди відразу ув’язнюють козака, і де чують хабара — не випустять, доки не дасть доброго викупу, примушують робити, що схочуть. [64, с. 115]

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Як наведене джерело характеризує становище козацтва напередодні Національно-визвольної війни? Спрогнозуйте наслідки такого становища.

3) Поміркуйте, чому полковники не захищали права козаків.

Зі «Стислої історії про бунти Хмельницького, війну з татарами, шведами й уграми за часів царювання королів Владислава IV і Яна Казимира від 1647 до 1660 р.»

Хмельницький, природний козак, людина вчена й добрий воїн, якого король використовував у різних воєнних походах, а особливо проти турок, довіряючи його в діях із ними начальство над військом і гарматами, за заслуги, виявлені перед вітчизною, отримав на Україні велику кількість землі, особливо один хутор у старостві Чигиринському, який він чудово заселив, давши поселянам пільги. Ця значна населеність у слободах Хмельницького збуджувала ненависть і заздрість у нашому браті, поляці, якомусь Чаплинському, який уважав за несправедливе діло, щоб Хмельницький володів таким великим майном; і тому згаданий Чаплинський пообіцяв собі відібрати в Хмельницького той хутір і слободи, що й здійснив. Коли ж Хмельницький про це, як свою власність, став нагадувати, тоді Чаплинський наказав його схопити й посадити у в’язницю; був випущений звідти за проханням своєї дружини, Хмельницький сказав: «Є в мене шабля в руках; живий Господь, і Козацька мати ще не вмерла!» Сказавши це, почав він відразу ж зноситися з іншими сильнішими козаками, які також зазнавали великих образ і кривд від деяких польських панів, помалу затягувати у свою справу народ, створювати стовпища й відкрито бунтувати. Гетьман польський Потоцький, дізнавшись про це, написав листа Кречовському, полковнику Переяславському, щоб вони Хмельницького схопили. Кречовський, який мав Хмельницького схопити, замість цього ще й застеріг його, і листа гетьманського йому показав, радячи бути на сторожі. Попереджений таким чином, Хмельницький поїхав у Запоріжжя й там багатьох підмовивши, зчинив бунт; із Запоріжжя рушив до татарського хана, прохаючи в нього допомоги проти поляків; а оскільки хан на це не погоджувався, то Хмельницький дав йому в заручники свого сина, якого прийняв із задоволенням; відразу ж дав Хмельницькому 7 тис. татар, обіцяючи надалі неодмінно надіслати ще більше. [77, с. 27]

1) Яку характеристику Б. Хмельницькому дає автор джерела?

2) Яким був привід до початку Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького?

3) Яких заходів ужив Б. Хмельницький на підготовчому етапі війни?

4) Поміркуйте, чим виступ Б. Хмельницького відрізнявся від попередніх козацько-селянських повстань.

Із повідомлення Путивльського воєводи про розгром Б. Хмельницьким польського війська під Жовтими Водами та Корсунем (1648 р.)

Як послав гетьман коронний Микола Потоцький у Запороги на самовольних козаків запорозьких черкас на козацького гетьмана Хмельницького сина свого Степана, а з ним послав польських ратних усяких людей і лестрових козаків. <. >Ті польські ратні люди прийшли з гетьманським сином Степаном до урочища Жовтих Вод, і тих польських ратних людей біля Жовтих Вод самовольні козаки, об’єднавшись разом із татарами, усіх побили, а деяких у полон забрали, а гетьманського сина Потоцького взяли в полон живого. <. >Лестрові козаки <. >перейшли до тих самих козаків і до татар. І після <. >того бою пішов обозом сам гетьман коронний Микола Потоцький, та пани Калиновський і Синявський, а з ними було польських і всяких ратних людей тисяч із десять і більше. Гетьман Микола Потоцький, і калиновський, і Синявський пішли з польськими ратними людьми з міста Корсуня, і відійшли десь десять верст і були в тісному місці між лісів, і в тих місцях зустріли Хмельницького з козаками і з татарами <. >. І був у них у той час між собою бій невеликий . Козаки й татари, між лісів на проходах у тісних місцях виконали рови великі тієї ж ночі. І на тих місцях у ровах і в лісах по обидва боки дороги наперед завели піхоту, запорозьких козаків <. >; у гетьмана Миколи Полоцького <. >з татарами й козаками був бій. І козаки зміркували, понадивши невеликою кількістю людей, наче від тих польських ратних людей побігли, і <. >гетьман Полоцький зі своїм військом пішли за ними. І коли були в тих тісних місцях між лісів, а козаки й татари у великій кількості зайшли позаду гетьмана й польських ратних людей з усіх боків, і гетьмана <. >козаки в тих тісних місцях і з ровів усіх побили й у полон забрали. [139, с. 450—451]

1) Яким був результат битви під Жовтими Водами?

2) Чому реєстрові козаки перейшли на бік Б. Хмельницького? Яке значення мала ця подія?

3) Яку хитрість використали козаки, щоб перемогти в Корсунській битві?

4) Визначте причини перемог козаків у битвах під Жовтими Водами та під Корсунем. Поміркуйте, який вплив на ці перемоги мало військове мистецтво козаків.

Із Літопису Самовидця про битву під Пилявцями (1648 р.)

А Хмельницький, зосередивши військо, пішов з України в напрямку до польських міст. Прибувши під Пилявці, не доходячи до Костянтинова Великого, зустрівся з коронним військом під командуванням князя Домініка Острозького та пана Сенюти, якого була безліч. Також і козацького війська при гетьмані Хмельницькому було більше, ніж сто тисяч, і їх коронне військо стримувало, так що мало не в облозі опинилися козаки. Але Хмельницький анітрохи не турбувався, оскільки послав по допомогу до орди. І тільки-но орда прибула великою силою, одразу ж зачепили коронне військо, і так орда з козаками те військо розбили, що довелося йому тікати до Великого Костянтинова, залишивши обоз із самими бойовими возами. Як і раніше, також це прибрали до рук козаки й татари, бо вони рубали тих, кого наздогнали на дорозі, а які прийшли до Костянтинова, проклали міст під самим містом, але, утративши переправу, мали там загинути. Але й ті, хто ввійшов до Костянтинова, там не встояли, і до Польщі пішли розрізнені залишки розбитого війська. А багато з панів та шляхтичів потрапили в неволю, багатьох порубали, бо орда не брала в полон, щоб не обтяжувати себе. [139, с. 386—387]

1) Яким було співвідношення сил ворогуючих сторін у битві під Пилявцями? Хто виступив союзником Б. Хмельницького в цій битві?

2) Якими були результати та наслідки Пилявецької битви?

Зі щоденника В. Московського про урочисту зустріч Б. Хмельницького в Києві

Сам патріарх із тисячею вершників виїжджав із міста його зустрічати, і тутешній митрополит дав йому місце в Санях праворуч від себе. Народ, що вийшов йому назустріч, уся чернь вітали його на полі перед містом. Й академія вітала його промовами й вигуками, як Мойсея, рятівника, визволителя народу від польського ярма, убачаючи в імені Богдан добре знамення, названий від слів «богом даний». Патріарх титулував його світлішим князем. На знак тріумфа стріляли з усіх гармат у замку і з менших знарядь у місті. [139, с. 453]

1) Про що свідчить така урочиста зустріч Б. Хмельницького в Києві?

2) Використовуючи додаткову літературу, складіть історичний портрет українського гетьмана. Дайте власну оцінку його діяльності.

3) Складіть таблицю «Характеристика державотворчих заходів Б. Хмельницького».

Із заяви Б. Хмельницького польським послам (1649 р.)

Хмельницький на довгу й красномовну промову пана воєводи дав таку відповідь: «Марні слова. Тепер уже не час: мені вдалося зробити те, про що я ніколи й не думав, я згодом покажу, що я замислив. Виб’ю з лядської неволі народ руський. Раніш я воював за завдані мені шкоду і кривду, тепер піду битися за нашу православну віру. Уся чернь по Люблін і Краків допомагатиме мені в цій справі. Ставши над Віслою, я скажу дальшим ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи! Туди я зажену всіх дуків і князів, а якщо будуть брикатися й за Віслою, то я напевно й там їх знайду. По всій Україні не лишиться в мене жодного князя і жодного шляхтича. [64, с. 154]

1) Простежте еволюцію політичних поглядів Б. Хмельницького.

2) Схарактеризуйте процес розбудови Української держави в ході Національно-визвольної війни. Яким було значення цього процесу?

Із народної пісні про М. Кривоноса та Б. Хмельницького

Гей, не дивуйте, добрії люди,

Там за Дашевим, під Сорокою,

А Перебийніс водить чимало —

Рубає мечем голову з плечей,

«Ой пийте, ляхи, води калюжі,

А що пивали на тій Вкраїні

Ой чи бач, ляше, що наш Хмельницький

Од нас, козаків, од нас юнаків,

Ой чи бач, ляше, як козак пляше

З мушкетом стане, аж серце в’яне,

Ой чи бач, бяше, що по Случ наше,

Як не схотіли, забунтували

Гей, ну, козакиї Гей, ну у скоки Та заберімося в боки!

Загнали панів геть аж за Віслу,

Не вернуться і в три роки. [102, с. 30—31]

1) Як українська народна пісня відображає події Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького?

2) Як у пісні характеризується один зі сподвижників Б. Хмельницького М. Кривоніс? Підготуйте невелике повідомлення про його діяльність.

3) Назвіть інших соратників та однодумців Б. Хмельницького.

Із Літопису Григорія Грабянки

Над ляхами верх вдалось взять Україні, їхніх голів під Збаражем не злічить і нині. Злічить хіба той, кому довелось там бути,

Де найбільший пан мусив голову положити. Ну, що ж, хай слуги та військо грошове Запам’ятають весілля Зборове. [28, с. 63]

1) Про які події йдеться в наведеному уривку?

2) Розкажіть про основні події Збаразько-Зборівської кампанії. Якими були її результати та наслідки?

Із привілею польського короля Яна Казимира, що підтверджував умови Зборівського миру

Його королівська величність війську своєму запорозькому дозволяє жити за давніми їхніми привілеями і від себе ще новими привілеями жалує. Він запрошує їх до себе та до Речі Посполитої на службу і визначає, що число війська запорозького має сягати сорока тисяч. А впорядкувати реєстр вказаного війська запорозького ми доручаємо гетьманові, доручаємо йому вписати козаків у список, кого він вважає спроможним обстоювати маєтності шляхтянські так само, як і його королівську величність. <. >Усіх, вписаних до козацтва, їхній повний перелік імен, скріпивши військовою печаткою і своїм підписом, гетьман запорозький повинен ще до літа надіслати нам, щоб тільки ці користувалися вольностями, а всі інші мають підлягати і коритися управителям та державцям його королівської величності. <. >Це місто його королівської величності. Чигирин має назавжди лишитися при булаві війська запорозького. Це місто його королівська величність передає нинішньому старшому війська запорозького благородному Богдану Хмельницькому, маючи його за свого вірного. А все, що діялось із волі божої під час заворушення, ми забуттю віддаємо і забороняємо всьому панству своєму за те помству чинити. <. >У землях, що відведені козакам, коронне військо ніколи не буде стояти постоєм, і жиди в них ні державцями, ні арендарями, ані мешканцями проживати не будуть. <. >Київському митрополиту дозволяємо займати місце в сенаті його королівської величності. Як здавна повелося, його королівська величність буде і далі жалувати достоїнства та посади громадянам шляхетського стану (навіть якщо вони і грецького віросповідання) у Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах. У Києві, місті, що здавна має привілейовані школи, а також в інших містах України, ми забороняємо отцям єзуїтам навчати, а також велимо, якщо вони там уже відкрили школи, перенести їх кудись де-інде. Віддаючи все недобре забуттю, ми велимо дотримуватися миру та дружби між громадянами українськими та військом його королівської величності. [28, с. 70—71]

1) Укажіть рік підписання Зборівського договору.

2) Проаналізуйте основні умови Зборівського договору. Дайте власну оцінку цій угоді.

3) Поміркуйте, чи влаштовували умови Зборівського договору обидві сторони? Висловте власну думку щодо тривалості підписаного перемир’я.

Поразка польських військ під Вінницею (1651 р.)

Калиновський, претендуючи на славу переможця України, повернув зброю проти Вінниці. <. >Для оборони Хмельницький послав Богуна, людину досвідчену в усіх воєнних випадковостях і — що рідко поєднуються в одній людині — розумну й удачливу. Він укріпив місто і табір, а крім того, і сусідній монастир.

Після того як стало відомо, що з’явилися передові козацькі загони, Лянцкоронський, запалений успіхом у попередніх справах, кинувся на ворога біля Садківців і легко розбив невеликий ворожий загін. Богун, думаючи, що він легко заманить у незручне місце людину, яка прагне до бою, виставив своїх навпроти. Удаючи, наче бояться, вони почали одразу відходити.

Відступ був подібний до втечі, а переслідування — до гонитви за переможеними. Навально тиснучи їх, ідуть до Гіппаніса, а тим часом на протилежному березі ріки козаки, розділившись на купки, приєднуються до втікачів і готуються до бою. Розрахувавши, із якого укріплення поляки вийдуть, вони попрорублювали в ріці великі ополонки і закидали їх соломою. За одну ніч їх затягло тонким льодом, який приховав зрадливу безодню.

Поляки виходять, не маючи й на думці обману, воєвода надихає їх і йде попереду. І тільки піднесли прапори, як раптом лід проломився і вода поглинула перші ряди. Це було тим жахливіше, що задні, не бажаючи поступитися доблестю переднім, уперто йшли вперед і, натискаючи, прискорювали сумну загибель товаришів. [64, с. 207—208]

1) Як автор джерела характеризую постать сподвижника Б. Хмельницького — І. Богуна? Що вам відомо про його життя та діяльність? Складіть історичний портрет І. Богуна.

2) Завдяки чому козакам удалося здобути перемогу над поляками під Вінницею? Зробіть власний висновок.

Із Літопису Самійла Велична про українсько-молдавські відносини

Хмельницький прибув у Чигирин і невзабарі після того виправив до волоського господаря гінця з листом, щоб той обов’язково готувався до весілля. За ним послав він із Виговським на весілля й сина свого Тимоша разом із десятком тисяч добрих козацьких лицарів. Твардовський свідчить, що у своєму, посланому через гінця, листі Хмельницький пише начебто таке:

«Ваша вельможність не зболить відміняти нашого приятельського зв’язку, отож не відмовляй видати заміж моєму синові своєї дочки. Не хвалися своєю родовитістю й титулом, знаючи, що великим можна бути лише завдяки собі самому, а не тільки з уродження. Адже ясно бачиш, що переді мною світ тремтить, я кількаразово розбивав ущент ляхів і відвагу їхню так розтлив, що вже проти мене вперед виступати ніколи не відважаться і не лише будуть раді такому мирові, який захочу я дати їм сам, але ще й жебратимуть Зборовський пакт, який вони кількаразово знищували і скасовували. А коли б ваша вельможність не зволив би вчинити того приятельства по волі, то муситимеш учинити те неволею».

Цим листом Хмельницького господар був перестрашений і затурбований і, знаючи, що не одержить оборони й захисту від поляків, не міг прибрати іншої собі ради, як схилитися до невідворотної дружби з Хмельницьким. Отож, коли Хмельниченко наближався до Ясс, хутенько, аж на милю, виїхав йому назустріч зі значним супроводом великий господарський управитель двору, а вслід за ним, за чверть милі від Ясс, зі значним і ясно убраним гроном своїх бояр вибрався назустріч і сам господар. Хмельниченко, зіскочивши з коня, привітав його низьким уклоном, у той час, як Виговський проголосив коротке слово. Господар же привітав його навзаєм батьківським привітом і поцілував його в голову. Затим Хмельниченко, у супроводі урочистої музики своїх трубачів і військових бубнів, гучно й бучно в’їхав до Ясс. Його із супроводом ласкаво прийняли і впродовж першого, другого, третього та інших днів гуляли весілля при безрозсудній сербській і турецькій музиці. Після того його відпустили з новошлюбною невісткою Хмельницького до Чигирина. Цих гостей Хмельницький прийняв із радістю і був задоволений, що здобув собі добрих приятелів та союзників — з одного боку хана з ордами, а з другого — свата господаря з Волохами.

Іще не встиг Хмельницький зібратися з думками на цю королівську відповідь, коли з боку венгерського князя Ракочого й мултянського господаря Радула дійшли неприємні для Хмельницького й бажані полякам звістки, що вони, погодившись поміж себе, погано думають про Хмельницького і то з тої причини, що Тиміш Хмельниченко, бувши на весіллі в Яссах, промовився, що начебто його батько, Хмельницький, мав докупитися в Турецької Порти Мултянського володарства і через нього, Тимоша, посилити свій вплив і на Семигродську країну, тобто на Венгерську державу. Здійснюючи той свій ворожий до Хмельницького замисел, Ракочій намовив Логофета на волоського господаря, свата Хмельницького, щоб зігнати того з волоського господарства, і дав йому для цього свого венгерського війська. Логофет уступив у Волоську землю, вигнав геть із неї господаря, і той, з усім своїм найкращим майном, мусив вийти з Волоської землі до Кам’янця-Подільського. Довідавшись про це,

Хмельницький випразив у поміч сватові, волоському господареві, свого сина Тимоша з полковником Богуном і дванадцятьма тисячами добрих козаків. Тиміш прибув до Ясс, коли Логофет звідти був вийшов, вирубав залишену тут Логофетом передню залогу і повернув на волоське господарство вигнаного звідси Логофетом свого тестя. Пізнавши такий успіх, Хмельниченко рушив із Ясс і, переправившись через річку Серет, пішов на Мултяни, на захист яких стояло в потайному місці значне венгерське військо Ракочого. Тільки-но Хмельниченко переправився через річку Тележину, те венгерське військо кріпко і зненацька вдарило з тих потайних місць на Хмельниченка. Козацьке військо було так заскочене, що там-таки, на бойовищі, розсипалося пріч, і тільки менша його частина з Богуном ледве зібралася й прибула до Чигирина.

Ракочій тоді, роздивившися, злякався, що не зможе встояти перед силою Хмельницького й орди, і, забувши свою колишню неприязнь, удався до Корони Польської і просив короля Яна-Казимира допомогти йому проти Хмельницького, обіцяючи йому й свою допомогу проти Хмельницького разом із подунайцями, сербами та мултянами. Він обчислював своє венгерське військо в тридцять тисяч і пропонував через свого посла, який прибув до короля в Глиняни, усілякі способи проти Хмельницького. Хмельницький тоді дав знати Порті про таку неприязнь до себе Ракочого й мултян, і та послала Ракочому пропозицію й указ, як своєму підданому, щоб він не починав війну з Хмельницьким і дав спокій сватові Хмельницького, старому волоському господареві. Цієї турецької пропозиції Ракочій не послухався і все так само брався до союзу проти Хмельницького з поляками. Поляки ж не відправляли згаданого посла Ракочого, довго розмірковували, як тут вчинити, бо зважали, що за Хмельницьким може потягти й турчин і допомогти йому. Із другого боку, Ракочій у час безкоролів’я в Польщі після смерті Владислава, силкуючись здобути корону, виступав у згоді з Хмельницьким проти поляків, і вони стереглися, щоб через цю згоду й тепер зрадою та хитрощами не було б учинено полякам якоїсь шкоди. Стало, однак, на тому, що король схилився до спілки з Ракочієм, виправив до нього свого посла, військового стражника Яскольського, щоб краще про все домовитися. Цей Яскольський, наближаючись зі своїм полком до Дністра, випровадив був набік у роз’їзд із найвиборнішим товариством свого поручника. Його застав на безпечному спочинку в Іллінцях роз’їзд Хмельницького і розгромив ущент. [86, с. 181—184]

1) Як наведене джерело характеризує українсько-молдавські відносини?

2) Якою була мета шлюбу сина Б. Хмельницького Тимоша з дочкою молдавського правителя? Підготуйте історичну довідку про сина Б. Хмельницького Тимоша.

3) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, схарактеризуйте молдавські походи.

Із Літопису Григорія Грабянки про битву під Берестечком (1651 р.)

Обидві сторони вивели до бою війська на п’ятсот тисяч чоловік, окрім тих, що лишилися на сторожі величезних таборів. <. >З усим оцим військом король підійшов до Берестечка, що стояло посеред поля на Волині. <. >У Берестечку король дізнався, що Хмельницький уже під Збаражем, а за ним іде хан зі своїми татарами. <. >Після приходу козаків і татар, що надійшли майже водночас, обидві сторони на другий день зранку розпочали велику битву, яка дещо втихла до другого ранку. У четвер козаки й татари нещадно потріпали польські полки, у той день багато ляхів загинуло від ударів мечем та від вогнепальної зброї, чимало полягло славних ротмістрів. <. >Якраз посеред Січі зайшла ніч. Неспокійна вона була в поляків, бо король скликав свій синкліт і почав раду радити, як би козакам та татарам відсіч дати та як покраще полки поставити.

Не дрімав і Хмельницький. Він поставив свої полки з півночі та півдня, підготував до бою табір, хану доручив пильнувати правий фланг і бойовим строєм рушив на штурм. Та в битві цій ляхи перемогли козаків. Бо сталося якось так, що хан, коли почав вводити свої загони в битву, побачив козаків, які поспішали на поміч із лівого флангу і напоролися на свої гармати, змішалися й дещо відійшли, то хан повернув свої загони назад і полишив козаків самих на себе. Ті, забачивши таке, теж почали відходити до свого табору. <. >Хмельницький наказав полковникам і всьому війську вести бій із табору. <. >Хмельницький, переосвідчившись, що хан зрадив його, був змушений із невимовною скороботою за своїм військом покинути орду.

А козаки <. >у ту ж ніч укріпили свій табір високим валом. На ранок до нього підійшли основні сили поляків з артилерією та обозом. І розгорілась у той день велика битва, чимало люду полягло з обох сторін. <. >Ляхи <. >наступали щосили. <. >На раді полковники вирішили навести через Плешиву міст, переправити ним на той бік побільше війська, відігнати Лянцкоронського і дати змогу всьому козацтву вийти з облоги. Посеред ночі з возів, із войлоку та опанчі козаки навели три мости через Плешиву, а на ранок тими мостами пішли кінні загони. <. >У таборі зчинилося сум’яття, усі кинулися до переправи, юрмилися, щоб вибратися на мости, сильно розхитали їх і почали тонути. Сила-силенна люду загинуло в болоті. <. >Козацький табір повністю опустів і стояв пусткою з артилерією та запасом. На нього напали ляхи, пограбували, а гармати <. >передали королю. А загинуло в тій облозі близько п’ятдесяти тисяч козаків. [28, с. 77—80]

1) Яким було співвідношення сил у битві під Берестечком?

2) Що ви дізналися з документа про перебіг цієї битви?

3) Яким був результат цієї битви? Визначте причини поразки козаків у битві під Берестечком.

Про героїзм козаків у битві під Берестечком

Дві тисячі козаків відступили на малий пагорб, замкнулися у своєму таборі і вирішили боротися і, як люди, що не мали більше надії на порятунок, хотіли дорого продати своє життя. <. >В одному місці серед болота скупчилися триста козаків і хоробро оборонялися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди; щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке [поляки] обіцяли їм дарувати, та до всього, що є найціннішого, крім життя, вони витягали зі своїх кишень та чересів усі свої гроші і кидали їх у воду. Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули один за одним, [але] довелося з кожним із них вести бій. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська; він знайшов на болотяному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків шроти нього; витративши увесь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити. <. >Якийсь шляхтич із Цехановщини та якийсь німецький улан. <. >кинулись у воду по шию і знову почали бій; козак, хоч і пробитий чотирнадцятьма кулями, зустрів їх ще з великою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, у присутності якого закінчувався цей бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче вмерти як справжній вояка. Його вбив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим. [141, с. 132—133]

1) Як наведене джерело відображає мужність козаків у битві під Берестечком?

2) Поясніть, чому, незважаючи на героїзм козаків, полякам удалося здобути перемогу. Спрогнозуйте наслідки цієї битви.

Із Літопису Григорія Грабянки про умови Білоцерківської угоди

Хмельницький на цей час підійшов до Ольшанки, а звідти до Білої Церкви, став табором круг міста на обох берегах Росі. Дізналися про табір польські гетьмани, зібрали раду і почали радитися, що чинити. Вони побоювалися, що дуже відірвалися від свого тилу, а тут якраз надходить зима і від непогоди почало сильно знемагати польське військо. Отак порадившись, вони послали Моховського до Хмельницького і вирішили запропонувати йому мир.

І так день у день Хмельницький вів переговори про мир, а сам вижидав, коли сили шляхтянські вкрай знесиляться без води і паші.

А тут ще й дощі випали великі і від негоди почала сила польська слабнути, уже не ставало провіянту ні коням, ні війську, сила людей мерла, без ліку лежали хворі в наметах, а ті, що все ще ходили здоровими, тільки й думали, як би вирватися з табору та втекти. Козацьке ж військо і татарське стояло в місцині, де було вдосталь і води, і паші. Крім того ляхи добре розуміли, що козацьке військо все зростає й зростає, а польське невпинно знесилюється, тому шляхта прагнула миру ще дужче, аніж козаки. І тільки трапилася нагода, що Хмельницький прислав послання з пропозицією про мир, як ляхи відразу ж прислали своїх комісарів і підписали його. Ось статті цієї угоди.

«Військо козацьке має складатися лише з двадцяти тисяч чоловік».

«Козаки можуть проживати лише в Київському воєводстві, та й то лише на королівських землях».

«Ні Браславське, ні Чернігівське воєводство козаків не матимуть».

«Уся сірома віднині знову повинна лишатися в підданстві».

«Ляхи во віки віків не згадуватимуть про бунти».

«Усі прибутки панські панам слід повернути».

«Чигирин залишається за козацькою булавою».

«Віра православна та духовенство повинні бути недоторканими. Хто взяв чи привласнив церковні скарби і пожитки, повинен повернути їх».

«Шляхта, що воювала в козацьких загонах, не позбавляється ні прав, ні гонору».

«Жиди, так як і раніше, знову будуть торгувати на Україні».

«Хана і татар гетьман мусить помирити з королем. Якщо ж хан не захоче з королем у злагоді жити, то козаки повинні порвати з ним».

«Без відома короля козацькому гетьману забороняється вести переговори із зарубіжними монархами».

«Козаки з Крилова, Канева та Черкас матимуть свій суд у Києві». [28, с. 77—80]

1) Укажіть рік укладення Білоцерківської угоди.

2) Схарактеризуйте умови, за яких було підписано цей мир.

3) Складіть таблицю «Порівняльна характеристика Білоцерківського та Зборівського договорів». Зробіть висновки.

Унаслідок яких подій укладений

4) Прихильники та противники укладення Білоцерківського договору були як в українському, так і в польському таборі. Поясніть причини такого невдоволення.

Лист шляхтича М. Длужевського про розгром польської армії під Батогом

Я наважився повернути гінця до вашої милості, щоб якомога скоріше повідомити про нещасний, нечуваний і швидкий розгром нас Хмельницьким та ордою Кримською, Ногайською, Буджацькою.

Перебіг боїв був таким. 1 червня підступило до нашого війська 16 тис. ординців. Наше військо спочатку діяло завзято. Три полки відігнали орду на півмилі, але туди до ординців прибуло підкріплення. І коли наступили на наших, домоглися переваги, а нашим рицарям не минулося без утрат. Так тривало до вечора.

Наступного дня, 2 червня, починаючи від полудня нас атакував сам Хмельницький із такими великими силами, що ми не змогли стримувати їх і однієї години. Нас, оточених з усіх боків, ординці рубали шаблями, а козаки заволоділи табором, так що наше військо було повністю стерто з лиця землі. Пан гетьман одразу ж сховався в редут, що займали іноземні солдати. Але там не пробув довго, оскільки ворог, що мав кілька десятків гармат, оточив ними наш редут. Захисники його були вбиті або взяті в полон. Здалися, бо не мали іншого виходу. У таких редутах, які не мали води, збудовані поспіхом, під час штурму неможливо втриматися, а тим паче при тій розгубленості, що виникла <. >. А табір був такий, що й 100 тисяч навряд чи б його оборонили. Попереду поставили тільки одну шеренгу, позаду не було не тільки ар’єргарда, але й узагалі жодного, здатного до оборони. Козаки й татари легко взяли нас і проникали в табір, де тільки забажали. [139, с. 460—461]

1) Як джерело відтворює перебіг битви під Батогом? Яким був її результат?

2) Схарактеризуйте значення та наслідки цієї битви.

Із Літопису Григорія Грабянки про Жванецьку облогу

Дізнався Хмельницький про синову смерть і вирішив відплатити ляхам. Коли зібрав велику силу, пустив слух, що ніби нічого не знає ні про загин сина, ні про штурм Сучави, і що нібито вирушає туди своїм на виручку. Цією хитрістю він заманив короля та поляків під Жванець. Місцина то була вельми бідна і чекав Хмельницький немало, поки поляки почнуть потерпати з голоду та від морозів. А король, вирішивши перепинити шлях у Волохію, став біля Жванця, ні сном, ні духом не відаючи, де Хмельницький. Ось тоді Хмельницький разом із ханом і підійшли до польського війська і так облягли його, що поляки не могли з табору й голови виткнути. Почався голод серед поляків (із п’ятнадцяти тисяч піших залишилося тільки чотири), чимало кінних та піших і від меча загинуло. Побачив король, що сутужно йому, почав хана просити і згоду обіцяти, хай тільки він припинить битву. Проте хан, аж поки йому не заплатять за труди і поки Зборівських статей козаків клятвою король не підтвердить, не хотів меч у піхви вкладати. Тоді поляки здалися на ласку переможців. [28, с. 90]

1) Що ви дізналися з тексту джерела про Жванецьку облогу?

2) Автор літопису Григорій Грабянка підсумовує: «Так проходила битва під Жванцем. Отак потерпіли поляки, отак десятикрат знесли вони горя та збитків за оту перемогу над козаками під Берестечком». Чим закінчилася Жванецька облога? Яку оцінку цим подіям дає автор літопису?

3) Що означало для Української козацької держави укладення Жванецького мирного договору між Польщею та Кримом? Якими були наслідки цієї події? Спрогнозуйте подальший розвиток подій.

Перелік козацьких полків та полковників (1653 р.)

Полк Чигиринський — полковник Карп Трушенко.

Полк Черкаський — полковник Ясько Пархоменко.

Полк Канівський — полковник Федір Стародуб.

Полк Корсунський — полковник Максим Нестеренко.

Полк Білоцерківський — полковник Семен Половець.

Полк Уманський — полковник Єсип Глух.

Полк Бряславський — полковник Тимофій Носач.

Полк Кальницький — полковник Іван Богун.

Полк Київський — полковник Антон Жданович.

Полк Переяславський — полковник Павло Тетеря.

Полк Кропивенський — полковник Філон Ждалали [Джалалалий].

Полк Прилуцький — полковник Ясько Воронченко.

Полк Миргородський — полковник Григорій Сахнович.

Полк Полтавський — полковник Мартин Пушкар.

Полк Чернігівський — полковник Степан Погудайло.

Полк Ніжинський — полковник Іван Ничипоренко.

Полк Паволоцький — полковник Михайло Сулитич.

Разом 17 полків, а в них по 100 тис. козаків. [139, с. 462]

1) Як наведене джерело відображає адміністративно-територіальний устрій Української гетьманської держави? Як в адміністративно-територіальному устрої Війська Запорозького втілювалися традиції козацького самоврядування?

2) Чи була кількість полків сталою?

3) На які одиниці поділялися полки?

4) Намалюйте схему політичного устрою Української козацької держави середини XVII ст. Якими були особливості цього устрою?

Із рішення земського собору в Москві про згоду взяти Україну під захист

А про гетьмана про Богдана Хмельницького та про все Військо Запорозьке бояри й думні люди сказали, щоб великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович усія Русі змилувався того гетьмана Богдана Хмельницького й усе Військо Запорозьке з містами їхніми та із землями прийняти під свою державну високу руку для православної християнської віри та святих божих церков, тому що панів рада й уся Річ Посполита на православну християнську віру та на святі божі церкви повстали й хочуть їх викоренити, і для того, що вони, гетьман Богдан Хмельницький та все Військо Запорозьке, присилали до великого государя царя й великого князя Олексія Михайловича всія Русі бити чолом багато разів, щоб він, великий государ, православні християнські віри викоренити та святі божі церкви розорити пригноблювачем і клятвопорушником не дав і над ними змилосердився, звелів їх прийняти під свою державну високу руку.

У присязі Яна Казимира короля написано, що його у вірі християнській остерігати й захищати, і жодними заходами для віри самому не гнобити, і нікого на це не накучати. А якщо він тієї своєї присяги не дотримає, і він підданих своїх від усякої вірності й послуху звільняє.

І він, Ян Казимир, тієї своєї присяги не дотримав, і на православну християнську віру грецького закону повстав, і церкви божі багато розорив, а де-інде унію вчинив. І щоб їх не відпустити в підданство турському султану або кримському хану, тому що вони стали нині присягою королівською вільні люди.

І по тому по всьому ухвалили: гетьмана Богдана Хмельницького й усе Військо Запорозьке з містами та із землями прийняти. [139, с. 463—466]

1) Яким було зовнішньополітичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 р.? Якими були відносини між Українською державою та Московією?

2) Поміркуйте, чи міг Б. Хмельницький без зовнішньої допомоги відстояти Українську козацьку державу? Чи існувала на той час альтернатива укладенню союзу з Московською державою? Свою відповідь аргументуйте.

3) Чим у документі було вмотивовано необхідність протекторату Росії над Україною? Назвіть інші причини укладення союзу між Україною та Московською державою.

4) Чи визначені в документі обов’язки сторін? Чим ви можете це пояснити?

Із Літопису Самійла Велична про Переяславську раду

Хмельницький, вирубавши орду, що поверталася з Литви, поклав цим завдаток до неприязні і розбрату з ханом. Отож він зараз таки послав до пресвітлого великого государя Олексія Михайловича, всеросійського самодержця, своїх послів, бажаючи разом з усією малоросійською Україною, що лежить обіруч Дніпра, з усім Запорозьким військом піти під його сильну протекцію при своїх давніх правах та вольностях. Він, пресвітлий всеросійський монарх, це посольство Хмельницького прийняв сердечно й мило і дуже радів на те, що така велика частина малоросійської землі, яка лишалася в греко-руськім православ’ї, доброхотно прихиляється до нього, православного монарха, без жодної війни й кровопролиття, а віддаляється і відчужується від своїх колишніх панів поляків, що перебувають у римській вірі. Отож він, монарх всеросійський, для утвердження під високу руку його, Хмельницького, з усією Україною і Запорозьким військом прислав у Переяславль своїх знаменитих і повноважних комісарів, великого боярина Василя Васильовича Бутурліна зі значними товаришами, які прибули в Переяславль на свято Водохрещі. Прибув на те ж свято Водохрещі з Чигирина в Переяславль із генеральною старшиною, із полковниками та з іншим, що було обіруч Дніпра, значнішим військовим товариством також і Хмельницький. Тут, у соборі святого Іоана, господнього хрестителя, сьомого січня, перед божою службою, на повній і загальній раді всього Запорозького війська Хмельницький виголосив як до послів його царської пресвітлої величності, так і до всього свого козацького війська довгу промову, виказуючи у ній причини війни, що була з поляками, і про те, що поляки не схиляються на численні прохання його, Хмельницького, до згоди з утвердженням предковічних прав і вольностей Запорозького війська та всієї Малої Росії.

Також висловив Хмельницький, із якої причини відкинув він татарське братерство та приязнь і чому хоче бути з усією Малою Росією та Запорозьким військом у протекції сильного в бозі православного монарха, пресвітлого государя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця. Після цієї його промови зачитано там-таки, на раді, раніше споряджені й наготовані пакти того союзу, а після прочитання їх Хмельницький з усією старшиною і товариством присягали на вірність новому своєму государеві. Після цього згаданий повноважний посол Бутурлін дав Хмельницькому царську хоругву, булаву та інші значні від монархового імені подарунки — як самому Хмельницькому, так і всій старшині та простолюдові, що там був. При цьому він проголосив під клятвою таке монарше слово й запевнення, що він, пресвітлий російський монарх, триматиме Малу Росію з усім Запорозьким військом у своїй протекції при непорушному збереженні старовічних її прав і вольностей і боронитиме та допомагатиме їй від усяких ворогів і наступів своїми військами та скарбами. Після цієї переяславської присяги той таки повноважний посол боярин Бутурлін розіслав у всі малоросійські міста значних великоросійських осіб, щоб вислухати від військових та посполитих малоросіян присягу на вірність государеві,— це було тоді всіма й учинено. При виконанні вказаної присяги найменував Хмельницький бути разом із собою під протекцією й державою пресвітлого всеросійського монарха містам Києву, Брацлаву, Чернігову з усією Україною та її повітами, аж по саму лінію, тобто по річки Горинь, Рось і Тетерів. [86, с. 185—186]

1) Укажіть, коли відбулася Переяславська рада.

2) В. Бутурлін проголосив тільки промову, а «не слово під клятвою», тобто не присягав. Через це між Б. Хмельницьким і ним виникли суперечки. Поясніть причини конфлікту, що виник на Переяславській раді.

3) Дайте власну оцінку поведінці російського посла В. Бутурліна.

4) Яка українська територія переходила під протекторат російського царя?

Уривок зі «Статей Богдана Хмельницького» з книги М. Грушевського «Історія України-Руси»

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити і всякі доходи по правді віддавати до казни. А по тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би право їх ламати і які устави заводити, і то було б прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Щодо цієї статті царське величество пожалував — велів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники і доходи всякі грошові і хлібні збирати на царське величество і віддавати до государевого скарбу тим людям, котрих пришле царське величество, і ті прислані люди, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.

5. Послів, котрі здавна приходять із чужих країв до Війська Запорозького, аби було вільно приймати, а коли щось противне царському величеству, мусять вони сповіщати царське величество.

До цієї статті царське величество велів: послів із добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і щиро, зачим вони приходять і з чим їх отправлено. А котрі посли будуть присилатися зі справами, противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати у війську та писати про них зараз до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.

11. Кодак город на кордоні з Кримом, там гетьман постійно по 400 чоловік держить і харч усякий їм дає — тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчем і порохом для гармати. Також і тим, що за порогами Коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, — бо його не можна самого без людей лишати.

До цієї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що у вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольності велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60 000. То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. Тож як ви, посли, будете в гетьмана Богдана Хмельницького, скажіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписом вислав, негайно царському величеству. [30, с. 215—217]

1) У якому році були підписані «Статті Богдана Хмельницького»?

2) Чому їх називають також «Березневими статтями»?

3) Проаналізуйте основні умови «Статей Богдана Хмельницького». Які права та обов’язки закріплювалися цим документом за Україною? Дайте власну оцінку цього документа.

Лист Б. Хмельницького до шведського короля Карла Густава

Найясніший королю Швеції, наш вельмишановний пане і друже. Для того щоб приязнь могла зміцнюватись і перетворитись у тривалі зв’язки, немає засобу кращого, ніж той, щоб з обох сторін визначала її безсумнівна вірність і непорушна сталість. Хоч в останні роки з боку найяснішої Христини ми мали в різних її листах багато прикладів прихильності, але як би ваша найясніша величність не розвивала її дбайливо далі, прихильність могла легко ослабнути і піти в забуття, стерта дуже довгим мовчанням. Проте сповіщаємо цим (листом), що як від початку ми підняли зброю проти поляків на захист віри й вольності, так і тепер не перестаємо боротися проти кожного, хто хотів би сісти нам на шию, і сподіваємося, що сам Всевишній бог помститься за насильство і знущання над нами. Бажаємо насамперед, щоб ваша найясніша величність знала, що ми з’єднані і пов’язані з вашою найяснішою величністю не іншим зв’язком, ніж тим, яким ми зобов’язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії і найсвітлішому князеві Трансільванії. Цю нашу обітницю радо виконуємо, посилаючи для цього завдання наших особливих послів, як тільки відкриється вільний прохід. [42, с. 545—546]

1) Визначте місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи.

2) Як наведене джерело відтворює встановлення дружніх відносин між Українською козацькою державою та Швецію? Яким було значення встановлення міжнародних відносин з іншими країнами для молодої Української держави?

3) Назвіть інші напрямки зовнішньополітичної діяльності Б. Хмельницького. Схарактеризуйте дипломатичну діяльність українського гетьмана.

Школа джур: як стають правдивими козаками. ФОТОРЕПОРТАЖ

Учасники “Куреня” ретельно вивчають період Визвольної війни 1648-1657 років, а їхні знання оживають на фестивалях, зустрічах та у кількаденних походах, які дають змогу випробувати не лише спорядження, а й власні сили.

Більшість учасників групи мешкають у Києві, але куточок живої історії можна знайти і у Львові: на території музею архітектури та побуту “Шевченківський гай” діє проект Козацька слобода та Школа джур (помічників козаків).

Щосуботи сюди приходять хлопчаки, які мріють стати справжніми козаками.

Козацька слобода

– А ну, хлопчики, дивіться уважно, чого ще бракує козаку, – високий чоловік у вбранні реєстровця війська Богдана Хмельницького звертається до дітлахів.

Шапка є, шабля на поясі, самопал у руці…

Хлопчаки перераховують необхідне спорядження, поки не здогадуються принести мішечок з кулями.

– Правильно, у першу чергу козаки дбали про зброю, бо це шанс вижити в бою.

Тарас Тимчак на прізвисько “Манюта” спільно з ковалем Святославом Ігоровичем та Мирославом Решетилом у 2012 році організували на території “Шевченківського гаю” козацьке селище.

Тут немає бутафорії – кожна деталь, починаючи від ґудзиків на жупані та завершуючи спусковим гачком самопалу, відтворена за описами у архівних документах та книгах, за зображеннями на літографіях та гравюрах, а також з музейних експонатів.

Біля входу – два прапори – історичні копії зі стягів, які зберігаються у Стокгольмському військовому музеї.

Один належав Київському магістрату, інший – одному із козацьких полків Центральної України.

Чоловіки збудували сторожову вежу, шанці (польові та військові укріплення), придбали віз – символ життя у походах, та зробили дерев’яного коня для тренувань, адже козаки були вправними вершниками та стріляли з лука на ходу.

Відвідувачів слободи не нагодують борщем з помідорами та картоплею, оскільки у сімнадцятому столітті цих продуктів просто не було в Україні, натомість пригостять кулішем та напоями за давніми переписами.

– Якщо мати хотіла дати сину справжнє чоловіче виховання, відправляла його на Січ. Я ж збираю хлопчиків щосуботи, – усміхається Тарас. –

Моєму синові Самійлу ще немає п’яти, але він займається разом з іншими з весни цього року.

Діти ходять в Школу джур до шістнадцяти-сімнадцяти років, поки не виберуть подальший життєвий шлях.

Вчу їх, що джура – не просто хлопчик, який шукає пригод, а помічник козака. Він повинен знати, як повісити шаблю козаку на пояс, доглянути коня та розпалити вогнище. От в Самійлика, як у дорослого козака, є своє кресало, ложка на поясі, мішечок з кулями та шапка з хутром лисички.

День майбутні козаки розпочинають з молитви, потім руханка, герці (поєдинки), фехтування, стрільба з лука та теоретичні заняття, на яких діти вивчають історію козацьких війн та походів, види зброї і тактику.

Сьогодні, наприклад, знайомились із самопалом, вчились його ладувати та правильно тримати.

– Мені важливо, щоб хлопцям було цікаво, щоб приходили сюди не через примус батьків, – Тарас обіймає сина, якому не терпиться продемонструвати вміння добувати вогонь кресалом. –

Ми часто ходимо в ліс, вчимося орієнтуватися на місцевості, розводити багаття. Двічі були в невеличких походах, влаштовували нічну імпровізовану засідку: навколо чугав “ворог”, а діти стояли почергово на варті…

Хлопці були у захваті, тож обов’язково повторимо наші виправи.

Без шароварів

Хлопчики шикуються у шеренгу, беруть луки, стріли та ціляться у мішень – намальованих на мішковині зайця, кабана та путу (турецька мішень, яка має форму груші і стилізує погруддя воїна).

Усі босоногі, усі в сорочинах та штанцях із домотканого полотна.

Тарас допомагає батькам пошити вбрання, виготовити автентичне взуття, при потребі приїжджає до учнів, щоб зробити примірку.

Каже, що одяг сприяє зануренню в тогочасний світ: у кросівках та спортивних костюмах відчуття зовсім інші.

Учасників клубу консультують відомі в Україні та за кордоном дослідники історії одягу та зброї, спорядження та тогочасного устрою і світогляду.

Окрім архівів та музеїв, реконструктори використовують європейські кравецькі книги та тогочасні судові справи.

До прикладу, у одній з них шляхтич, якого пограбували, робив детальний опис вкраденого майна: жупан кармазиновий суконний, шапка з лисячим хутром…

Поряд з хлопцями з лука стріляє Дмитро Каднічанський, для побратимів куреня – Сіроманець, збіднілий шляхтич.

Дмитро більше семи років займається військовою та історичною реконструкцією козацтва сімнадцятого століття.

Його син Олег, на прізвисько Сіроманченко, також джура.

Вони разом беруть участь у походах та фестивалях. Як і у батька, у Олега є ретельно продуманий життєпис та історично обґрунтований одяг і спорядження.

Статус Дмитра дозволяє йому носити жупан зі срібними ґудзиками та перстень-печатку з родовим гербом.

Однак зовнішній вигляд Сіроманця та Сіроманченка не відповідає стереотипним уявленням про козаків: немає широченних атласних шароварів та шапки з довгим шликом.

– Історія козацтва налічує понад триста років, а мода, як і тепер, так і тоді, примхлива і швидко змінюється, – усміхається Дмитро. – Козаки шістнадцятого століття не схожі на реєстровців сімнадцятого, а, тим паче, на козаків вісімнадцятого.

Ми намагаємось руйнувати міфи про зовнішність козаків, які склались завдяки театральним та танцювальним колективам, яким важлива не історична точність, а яскраві персонажі на сцені.

Та й ілюстрації Антона Базилевича до “Енеїди” Котляревського міцно закріпили цей образ.

– Один із напрямків діяльності нашого куреня – науково-просвітницький , – підтримує розмову Тарас Тимчак. – Ми опираємось на історичні факти, ми не є складовою масової культури.

Навряд чи хтось замислюється, яким був побут козаків: як вони спали, їли, голилися, чистили зуби та лікували недуги.

Козаки використовували лікарські трави, відвари, наприклад, під Берестечком знайшли глечик, наповнений затверділою маззю.

Якщо у козака мати була знахаркою, ділилась з сином своїм вмінням – розуміла, що йому це знадобиться в поході та бою.

Бог так дав, що у “Шевченківському гаю” маємо осередок, сюди можна прийти та познайомитися з побутом козаків. Починаємо з діток, разом вчимося, виховуємо тіло та дух.

Тарас розповідає, що до нього деколи звертаються вчителі: організувати посвяту в козачата, провести урок та познайомити учнів з правдивими козаками.

На цьогорічне свято Покрови Тарас з власної ініціативи піде до сина Самійла в садочок, щоб розповісти малюкам про одяг, зброю та козацькі звичаї.

За кордоном поширена практика, коли реконструктори дозволяють діткам приміряти вбрання, спробувати стати лицарем, мушкетером чи козаком.

Діти відчувають, яким важким було життя українця-воїна та розуміють, що їм треба набиратися сил та міцніти.

Учасники куреня щороку їздять в Берестечко, щоб вшанувати пам’ять загиблих козаків та селян, поспілкуватися з молоддю, відчути атмосферу минулого.

Нещодавно разом із джурами відвідали козацькі могили між селами Плоска та Семидуби на Дубенщині.

Тарас розповідає, що зазвичай свята відбуваються за класичною схемою – служба, панахида, виступи фольклорних колективів, а потім застілля.

Вони ж доповнюють цей перелік – розкладають імпровізований табір, показують зброю і спорядження, частують тогочасними стравами та відповідають на питання, зокрема і про червоні шаровари.

Ключ до живої історії

– Історичною реконструкцією займаюсь уже майже десять років, а почалось усе з Києва, – пригадує Тарас. – На роботу ходив попри школу, у подвір’ї якої хлопці фехтували на шаблях та мечах.

Декілька місяців спостерігав за ними, а потім наважився познайомитись.

Виявилось, що дехто з хлопців не просто вправлявся, а ще й відтворював зброю та побут козаків.

В дитинстві мені тато розповідав про козаків, Запорізьку Січ, у школі та університеті я добре вчив історію, багато читав.

В результаті приєднався до хлопців, ми почали розвиватися, шукати нові джерела для досліджень, підіймати документи сімнадцятого століття, “обростати” знаннями та речами.

Сучасних псевдокозацьких речей багато, натомість мало хто буде шити жупана з підкладкою з домотканого полотна, латати сорочку, пришивати мініатюрний кований гачок, шукати спеціальні ґудзики та плести вручну до них шнур із дванадцяти чи шістнадцяти шовкових ниток.

Звичайно, у нас немає можливості замовляти предмети спорядження, які б пройшли повний цикл від видобутку руди до отримання металу, але намагаємось якомога менше використовувати сучасні матеріали.

Одяг шиємо з домотканого полотна, зробленого ще на початку двадцятого століття. Полотно зазвичай лежить у скринях, а у нас воно оживає. Ключ до живої історії – у деталях.

Щоб вступити у Курінь Печерської сотні, потрібно скласти легенду.

Є праці науковців, книги, які дозволяють зануритись у сімнадцяте століття та навіть обрати ім’я для персонажа.

Хтось був розбишакою, втратив родину чи пам’ять, був несправедливо скривджений та й пристав до куреня.

Тарас Тимчак каже, що зазвичай придуманий життєпис ґрунтується на сучасному житті людини.

– За легендою, я син ремісника, а мій дідусь служив у залозі Дубенського замку, що належав князю Костянтину Острозькому.

Я справді із Дубна, то чому ж не використати цей факт.

Згодом історія доповнюється новими подробицями, переплітається з оповідями інших учасників клубу.

Історична реконструкція – не лише одяг та зброя, а й розуміння епохи, знання пісень, вірувань та звичаїв.

– Коли спілкуєшся з такою людиною, складається враження, що вона живе не у двадцять першому, а у сімнадцятому столітті.

Легендою супроводжується кожен похід клубу. Тиждень тому, наприклад, козаки повернулися із сплаву на човнах-довбанках.

На трьох човнах, які придбали у старенького дідуся в селі на Чернігівщині, пройшли дев’яносто кілометрів по річці Десна та зупинились у Собачому гирлі, що на Дніпрі.

Шлях подолали за неповних два дні: човни доволі швидкохідні. За легендою козаки зібрались на прощу до Києво-Печерської лаври, а насправді виконували шпигунське завдання – збирали дані про військо Радзівіла, яке підходило до Києва.

У таких походах чоловіки не користуються сучасними спальниками, посудом, а для екстреного випадку в мішечку схована лише аптечка та один мобільний, який не вмикають без потреби.

Хлопчики-джури, які встигли постріляти з лука, посидіти верхи на коні та побігати босоніж по траві, вмостились на довгій лаві та слухають свого вчителя.

Зараз у курені більше двадцяти учасників, троє з них – джури.

Тарас каже, що цього року, якщо хлопці будуть фізично і духовно готові, можна записати до куреня ще двох джур: Тараса Смагу та Любомира Неспиока.

Коли хлопці підростають, стають спершу молодиками, а вже згодом козаками.

Два роки тому Тарас організував посвяту в джури: хлопці ходили до церкви, молились та складали обітницю біля ікони Пресвятої Богородиці, щоб пропустити цю подію крізь себе.

– Зараз переживаємо нелегкі часи, і якщо не будемо цінувати свою історію, просто пропадемо як нація.

Я не втомлюсь це повторювати, – пояснює Тарас Тимчак. – У мене є основна робота, але відчуваю, що реконструкція могла б стати справою мого життя: саме зараз, в умовах війни, варто вкладати час та сили у просвітництво теперішніх та майбутніх поколінь українців.

Катерина Москалюк, журналістка, для УП.Життя