§ 17. Двигун внутрішнього згоряння

1. Розглянемо будову і роботу двигуна внутрішнього згоряння (ДВЗ). Перевагою ДВЗ перед іншими двигунами є те, що паливо згоряє всередині циліндра двигуна. Це робить їх більш дешевими і економічними, менш металомісткими.

Існують два типи двигунів внутрішнього згоряння: карбюраторні і дизельні. У карбюраторному двигуні горюча суміш (суміш палива з повітрям) готується поза двигуном у спеціальному пристрої і з нього надходить у двигун. У дизельному двигуні горюча суміш готується в самому двигуні.

2. Двигун внутрішнього згоряння (рис. 37) складається з циліндра 1, в якому переміщається поршень 2, з’єднаний з шатуном 3. Шатун насаджений на колінчастий вал 4 і приводить його в обертання при поступальному русі поршня в циліндрі. У верхній частині циліндра є два отвори, в які вставлено клапани 5 (впускний) і 6 (випускний). Через них у циліндр надходить горюча суміш і виходять відпрацьовані гази.

3. У чотиритактному двигуні внутрішнього згоряння робочий цикл складається з наступних чотирьох тактів (рис. 38).

І такт — впуск. Під час цього такту відбувається рух поршня вниз від верхньої мертвої точки в нижню мертву точку. Мертвими точками називають крайнє верхнє і крайнє нижнє положення поршня в циліндрі двигуна. Тиск газу в циліндрі над поршнем при його русі вниз зменшується, і в нього через клапан 5 надходить горюча суміш (в карбюраторному двигуні) або повітря (в дизельному двигуні). Другий клапан 6 при цьому закритий.

Коли поршень прийде в нижню мертву точку, закриється і впускний клапан.

II такт — стиск. Поршень рухається з нижньої точки вгору, клапани залишаються закритими, і робоча суміш або повітря стискається. В результаті стиснення температура горючої суміші в карбюраторних двигунах досягає 300 °С – 350 °С, а температура повітря в дизельних двигунах – 500 °С – 600 °С.

При наближенні поршня до верхньої мертвої точки в свічці запалювання 7 карбюраторного двигуна проскакує іскра, і горюча суміш запалюється. У дизельних двигунах у сильно нагріте повітря впорскується паливо, і суміш, що утворилася, самозаймається.

III такт—робочий хід. При згорянні горючої суміші виділяється велика кількість теплоти, різко підвищуються тиск і температура газу. Оскільки цей процес здійснюється дуже швидко, то можна вважати, що зміна тиску і температури газу відбувається при сталому об’ємі. Потім газ розширюється: його об’єм збільшується, а тиск зменшується за незмінної температури. Розширюючись, газ штовхає поршень і з’єднаний з ним колінчастий вал, здійснюючи механічну роботу. При цьому газ охолоджується, оскільки частина його внутрішньої енергії перетворюється в механічну енергію.

IV такт — випуск. Після того, як поршень прийде в нижню мертву точку, тиск у циліндрі зменшується. При русі поршня вгору відкривається клапан 6, і починається випуск відпрацьованих газів. У кінці четвертого такту клапан 6 закривається. Потім цикл повторюється.

З чотирьох тактів тільки один — третій — є робочим. Для того, щоб поршень проходив нижню і верхню мертві точки, на колінчастий вал насаджують масивний маховик 8. Завдяки його інертності колінчастий вал відразу не припиняє обертання, і поршень проходить мертві точки.

4. Двигуни внутрішнього згоряння використовують в автомобілях, комбайнах, тракторах, тепловозах, теплоходах тощо. Зазвичай двигун складається з чотирьох (рис. 39) або восьми циліндрів. У чотирициліндровому двигуні в кожному з циліндрів почергово здійснюється робочий хід, і колінчастий вал увесь час отримує енергію від одного з поршнів, тому його обертання відбувається безперервно, без зупинок.

У даний час чотиритактні карбюраторні двигуни встановлюються тільки на автомобілях. На сучасних марках тракторів, теплоходів і тепловозів їхнє місце зайняли дизельні двигуни через більшу економічність останніх. Потужність таких двигунів досягає декількох тисяч кіловат.

Карбюраторні двигуни внутрішнього згоряння мають досить низький ККД — від 21%; ККД дизельних двигунів вищий — до 42%.

Запитання для самоперевірки

• 1. Як улаштований двигун внутрішнього згоряння?
• 2. З яких тактів складається робота двигуна внутрішнього згоряння?
• 3. Який із тактів називають робочим ходом?
• 4. Чим відрізняється карбюраторний двигун внутрішнього згоряння від дизельного?
• 5. Що є робочим тілом, нагрівачем і холодильником у двигуні внутрішнього згоряння?
• 6. Які перетворення енергії відбуваються при роботі двигуна внутрішнього згоряння?
• 7. У яких видах транспорту застосовують двигуни внутрішнього згоряння?
• 8. Навіщо на вісь колінчастого вала двигуна внутрішнього згоряння насаджують маховик?

Завдання 17

• 1. Чому між поршнем і стінкою циліндра двигуна внутрішнього згоряння залишають зазор?
• 2. Коли внутрішня енергія газу в циліндрі двигуна внутрішнього згоряння більша — при проскакуванні іскри чи в кінці робочого ходу?
• 3. Розмір махового колеса залежить від числа циліндрів двигуна внутрішнього згоряння. Яка ця залежність? Чим вона зумовлена?
• 4. Двигун внутрішнього згоряння виконав роботу, рівну 55,2 МДж, і витратив при цьому 6 кг бензину. Чому дорівнює коефіцієнт корисної дії цього двигуна?
• 5. Подумайте, як впливає робота двигуна внутрішнього згоряння на стан навколишнього середовища.

Поршень: з чого складається, як працює, чому прогорає

Прогоряння поршня – досить поширене явище, особливо на сучасних високофорсованих дизельних моторах. Випадки прогару поршня трапляються і на бензинових двигунах. Проте таку несправність майже завжди можна попередити.

Прогорівший поршень – це завжди наслідок неправильної роботи однієї чи кількох систем двигуна. Якщо двигун справний і працює як треба – поршні в ньому не прогоряють.

Будова

Незважаючи на доволі простий вигляд, поршні мають складну будову та дуже точні розміри. Найскладніша будова – у сучасних поршнів дизельних двигунів, адже вони мають камеру згоряння та масляну галерею для охолодження.

Ми не будемо глибоко розбирати будову поршня, відзначимо лише, що кожен поршень має дно (або днище) – частину, що безпосередньо контактує з робочими газами, та спідницю – яка, по суті, є направляючим елементом, який треться до стінок циліндра.

Поршневі кільця встановлюються ближче до верхньої частини поршня, тобто до днища. Саме в районі поршневих кілець найчастіше прогоряють поршні, адже ця частина має найбільші теплові навантаження.

Як працює

Умови роботи поршня дуже непрості через високі температури, значні навантаження та великі швидкості пересування. Більш того, поршні – це один з основних елементів, які обмежують продуктивність двигуна. Адже їх потрібно постійно розганяти та зупиняти у циліндрах. Отже, їх вагу прагнуть зробити як найменшою.

Одною з задач поршня є прийняття на днище величезної температури і віддача її через спідницю на стінки циліндра. У переважній більшості високонавантажених двигунів існує додаткова система охолодження поршнів моторною оливою. За допомогою форсунок воно подається знизу й охолоджує поршень.

Чому прогорає

Прогорівший поршень – завжди наслідок несправності якоїсь з систем. Найчастіше причину варто шукати в системі подачі оливи для охолодження днища поршня. Але бувають і інші. Найбільш поширена, особливо у дизельних та високофорсованих бензинових турбодвигунів – потрапляння масла у впускний тракт (наприклад, через несправний турбонагнітач або через систему вентиляції картера). У такому випадку температура горіння пального значно зростає і це може призвести до прогару поршня.

Також до прогоряння може призвести тюнінг, який пов’язаний з підвищенням тиску турбонагнітача. Часто призводять до прогару поршня і проблеми з сумішшю та запалюванням. Навіть пальне невідповідної якості може завдати шкоди поршням.

Перегрів двигуна майже завжди призводить до проблем з поршнями. Найчастіше внаслідок перегріву вони сильно розширюються та прикипають до стінок циліндру. На поршнях виникають задири, а поршневі кільця втрачають пружність та рухливість.

Що робити, аби не прогорів

По-перше, потрібно вчасно та правильно обслуговувати двигун. Не варто зводити планові ТО до однієї лише заміни оливи. При кожному ТО спеціаліст має оглянути двигун, адже дуже часто досвідчений майстер здатен знайти та усунути невелику проблему ще до того, поки вона призведе до серйозних наслідків. Якщо вам здалось, що у роботі двигуна відбулись якісь зміни – не зволікайте, звертайтесь до спеціалістів.

По-друге, якщо хочете, щоб ресурс двигуна не постраждав, не варто захоплюватись тюнінгом, метою якого є збільшення потужності. Навіть найкращі тюнгові центри не мають такого досвіду, як інженери на заводі-виробника. У величезних конструкторських бюро, які замаються розробкою двигунів, працюють найкращі інженери світу. Навряд чи спеціалісти з тюнінгу зможуть показати кращі результати за умови збереження ресурсу двигуна.

По-трете, використовуйте тільки якісні паливно-мастильні матеріали. Не варто експериментувати з моторною оливою, заливаючи маловідомі бренди і тим паче підробку. Також не варто заправлятись пальним на заправках сумнівної якості.

Підсумок Авто24

Прогоряння поршня – дуже серйозна несправність, усунення якої коштує дорого. Але гарна новина у тому, що поршні не прогорають зненацька, про настання такої поломки двигун зазвичай попереджає змінами у роботі. Кваліфікований спеціаліст у переважній більшості випадків, зможе розпізнати таку несправність на ранніх стадіях. Тому навіть для проходження звичайного ТО варто звертатись лише в перевірений автосервіс.

§ 16. Теплові двигуни. Двигун внутрішнього згоряння

ПРИНЦИП ДІЇ ТЕПЛОВИХ ДВИГУНІВ. Теплові машини, використовувані для різних цілей, мають різноманітну конструкцію. Але незалежно від цього за призначенням вони поділяються на два основних типи: теплові двигуни та холодильні установки. Усі теплові двигуни виконують одне й те саме завдання: забезпечують перетворення внутрішньої енергії в механічну. Холодильні установки використовують для того, аби за рахунок виконання роботи (наприклад, двигуном холодильника) відбирати певну кількість теплоти від холодного тіла й підтримувати його низьку температуру.

В основу роботи теплового двигуна покладено принцип перетворення внутрішньої енергії в механічну роботу, з яким ви ознайомилися в попередньому параграфі.

Тепловий двигун — пристрій, у якому отримана під час згоряння палива енергія, перетворюється в механічну енергію.

За допомогою передавального механізму цю енергію отримує робоче тіло й виконується механічна робота. Найпоширенішими, зокрема на транспорті, є поршневі теплові двигуни, в яких нагрітий газ тисне на поршень та переміщує його в циліндрі.

У поршневих теплових двигунах використовується здатність нагрітого газу (або пари) під час розширення виконувати роботу.

Конструкція теплових двигунів забезпечує передавання енергії, що виділяється під час згоряння палива або внаслідок ядерних реакцій, шляхом теплообміну до деякого газу (наприклад, пари в парових машинах). Нагрітий газ розширюється, він виконує роботу проти зовнішніх сил і зумовлює рух того чи іншого механізму.

Рис. 16.1. Одна з перших машин із тепловим поршневим двигуном

Поршневі двигуни, в яких використовувався процес перетворення внутрішньої енергії стиснутого газу в механічну енергію рухомого колеса, стали першими тепловими двигунами, сконструйованими людиною (рис. 16.1). Теплові поршневі двигуни встановлювалися на парових потягах, пароплавах, парових молотарках тощо.

ДВИГУН ВНУТРІШНЬОГО ЗГОРЯННЯ. Під час створення теплових поршневих двигунів доводилося розв’язувати проблеми, пов’язані із забезпеченням отримання нагрітого та стиснутого газу (пари), почерговим та своєчасним (для певного положення поршня) введенням газу в циліндр, своєчасним виведенням газу з циліндра та підготовкою до наступного циклу роботи.

Наприклад, для нагрівання робочого тіла (пари) до високої температури потрібно передбачити окремий пристрій, скажімо, паровий котел, який є досить громіздким. Тому в сучасній техніці використовують теплові двигуни, де нагрівання робочого тіла здійснюється безпосередньо всередині камери згоряння.

Двигун внутрішнього згоряння — теплова машина, що в ній як робоче тіло використовуються гази високої температури, які утворюються під час згоряння рідкого або газоподібного палива безпосередньо всередині поршневого двигуна.

У поршневих двигунах внутрішнього згоряння застосовується один із найпростіших способів перетворення внутрішньої енергії хімічного палива в механічну енергію. Робоче тіло (суміш повітря та хімічного палива) нагрівається внаслідок хімічної реакції горіння, що відбувається в циліндрі двигуна.

Розглянемо будову та принцип дії поршневого двигуна внутрішнього згоряння (рис. 16.2). Його основними елементами є: циліндр 1, у якому переміщується поршень 2, поршень з допомогою шатуна 3 з’єднаний з колінчатим валом 4. У верхню частину циліндра вмонтовано два клапани 5 і 6, які в процесі роботи двигуна періодично відкриваються і закриваються. Клапан 5 називають впускним. При його відкриванні в циліндр двигуна надходить порція горючої суміші, яка після закриття клапана запалюється за допомогою свічки запалення 7. Клапан 6 називають випускним. Через нього відпрацьована робоча суміш видаляється з циліндра. Щоб клапан не спрацьовував самовільно, він утримується пружиною 10. Колінчатий вал містить маховик 11 і через систему зубчатих передач 9 з’єднується з розподільчим валом 8 та стартером 12.

Рис. 16.2. Будова поршневого двигуна внутрішнього згоряння

У циліндрі двигуна при згорянні палива повітря нагрівається до 1600—1800 °С. Тиск газів на поршень при цьому різко зростає, що спричиняє його поступальний рух. Рухомий поршень зумовлює обертання колінчастого вала й системи зубчатих передач, передаючи механічну енергію механізмам (станкам, на колеса автомобіля тощо), які, у свою чергу, виконують механічну роботу.

Крайні положення поршня в циліндрі називають мертвими точками. Відстань, яку проходить поршень, рухаючись між верхньою і нижньою мертвими точками, називають ходом поршня.

Один робочий цикл у двигуні відбувається за 4 такти (ходи поршня), які отримали такі назви: впуск робочої суміші, стискання, робочий хід, випуск відпрацьованих газів (рис. 16.3). Тому ці двигуни називають чотиритактними.

Рис. 16.3. Робочий цикл чотиритактного двигуна внутрішнього згоряння

Етьєн Ленуар (1822—1900)

Французький винахідник першого поршневого двигуна внутрішнього згоряння

За повний цикл роботи чотиритактного двигуна внутрішнього згоряння здійснюється тільки один робочий такт — робочий хід, інші такти є підготовчими. Тобто самостійно розпочати роботу такий двигун не може. Вал двигуна потрібно розкрутити, для чого використовується стартер.

Перший поршневий двигун внутрішнього згоряння винайшов у 1860 р. французький інженер Е. Ленуар. Автомобіль із газовим двигуном його конструкції проїхав відстань 9 км від Парижа до Жонвіль-ле-Пон за 3 години.

У 1877 р. німецький інженер та винахідник Н. Отто запатентував чотиритактний двигун внутрішнього згоряння, який упродовж наступних десяти років був випущений у кількості 30 000 штук. Цей двигун є основою сучасного автомобільного транспорту. Поршневі двигуни внутрішнього згоряння зазвичай працюють на бензині або природному газі. Вони встановлюються на автомобілях та іншому автотранспорті (рис. 16.4).

Компактні двотактні поршневі двигуни внутрішнього згоряння встановлюють, наприклад, на мотокосарках та бензопилах (рис. 16.5).

У сучасній техніці широко застосовуються двигуни внутрішнього згоряння, які працюють на важчих типах рідкого палива (гас, нафта тощо). Такі двигуни отримали назву дизельних за ім’ям німецького інженера-винахідника Р. Дизеля, який у 1897 р. сконструював перший двигун потужністю 20 кінських сил. З 1898 р. розпочалися промислове виробництво і використання дизельних двигунів.

Рис. 16.4. Автомобільний двигун внутрішнього згоряння

Рис. 16.5. Компактні двигуни внутрішнього згоряння встановлюють на різноманітних механізмах

Важливою конструктивною особливістю дизельного двигуна є відсутність свічки запалювання. Робоча суміш пального та повітря нагрівається при швидкому стисканні й займається. Робочий хід і випуск спрацьованих газів дизельного двигуна відбуваються так само, як і бензинового чи газового (карбюраторного двигуна). Дизельні двигуни, як правило, потужніші та масивніші, тому їх встановлюють на тракторах, автомобілях-тягачах. Нині сконструйовано компактні дизельні двигуни для легкових автомобілів.

Відпрацьовані гази випускаються з двигунів внутрішнього згоряння при температурі 500—600 °С. Достатньо висока температура газу на виході знижує ККД двигунів. ККД карбюраторних двигунів досягає 20—25 %, а дизельних — 30—36 %.

Головне в цьому параграфі

Тепловий двигун — пристрій, у якому отримана під час згоряння палива енергія, перетворюється в механічну енергію.

Двигун внутрішнього згоряння — теплова машина, що в ній як робоче тіло використовуються гази високої температури, які утворюються під час згоряння рідкого чи газоподібного палива безпосередньо всередині поршневого двигуна або газової турбіни.

Один робочий цикл у чотиритактних двигунах відбувається за 4 такти (ходи поршня): впуск робочої суміші, стискання, робочий хід, випуск відпрацьованих газів.

ККД карбюраторних двигунів досягає 20—25 %, а дизельних — 30—36 %.

Запитання для самоперевірки

• 1. Що називають тепловим двигуном?
• 2. Наведіть приклади використання теплових двигунів у техніці.
• 3. Які теплові машини називають двигунами внутрішнього згоряння?
• 4. Які основні відмінності двигунів внутрішнього згоряння від інших теплових двигунів?
• 5. Які фізичні явища відбуваються в кожному такті робочого циклу чотиритактного двигуна внутрішнього згоряння?
• 6. Чому в техніці набули широкого використання чотиритактні двигуни внутрішнього згоряння?
• 7. Які особливості має дизельний двигун внутрішнього згоряння?

Домашній експеримент

За технічними характеристиками двигуна автомобіля ваших батьків або автомобіля батьків ваших друзів, вказаними виробником (потужність, витрати палива на 100 км шляху за відповідної середньої швидкості), визначте ККД двигуна. За можливості спробуйте розрахувати ККД двигуна експериментально, зафіксувавши витрати палива під час поїздки, відстань та час поїздки. Порівняйте отримані значення. Технічні характеристики автомобіля відповідної марки можна знайти за допомогою пошукових систем на сайті виробника.

Вправа до § 16

• 1(c). Поясніть, чому на сучасних транспортних засобах використовують теплові двигуни внутрішнього згоряння.
• 2(c). У потужних двигунах внутрішнього згоряння застосовують водяне охолодження, а не повітряне. Поясніть, чому.
• З(д). Обчисліть масу бензину, яку витрачає за годину двигун мотоцикла, що розвиває потужність 6 кВт, якщо його ККД дорівнює 15 %.
• 4(в). Визначте потужність двигуна автомобіля, якщо витрати бензину становлять 38 л на 100 км шляху за умови, що середня швидкість руху дорівнює 35 км/год. ККД двигуна 22,5 %.

ЯКІ Є ТИПИ ТЕПЛОВИХ ДВИГУНІВ ТА ДЕ ЇХ ВИКОРИСТОВУЮТЬ?

Ви щойно ознайомилися з принципом дії та будовою поршневого двигуна внутрішнього згоряння. У сучасній авіаційній та космічній техніці використовують реактивні й газореактивні двигуни, в яких робоче тіло нагрівається безпосередньо всередині камери згоряння. Тому ці безпоршневі двигуни також належать до типу двигунів внутрішнього згоряння.

У камері згоряння такого двигуна внаслідок взаємодії рідкого або твердого ракетного палива та окиснювача (як паливо може використовуватися зріджений водень, а як окиснювач — кисень) утворюється суміш із високим тиском та температурою, яка зі значною швидкістю витікає із сопла. Реактивна сила, що діє на сопло, рухає двигун у напрямі, протилежному до напряму витікання газової суміші. У реактивному двигуні внутрішня енергія палива безпосередньо перетворюється в енергію рухомого апарату. Реактивні двигуни використовують у ракетах і реактивних літаках.

Українські вчені та дослідники зробили вагомий внесок у розвиток реактивної техніки. Так, конструктором одного з перших серійних реактивних двигунів був талановитий вітчизняний інженер-конструктор В. П. Глушко (рис. 16.5).

В. П. Глушко (1908—1989)

Видатний український конструктор реактивних двигунів

Україна як одна з провідних космічних держав світу має повний цикл виробництва сучасних реактивних двигунів. На виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» (ПІВДЕНМАШ) у м. Дніпропетровську розробляють і виготовляють усі основні комплектуючі деталі та вузли реактивних систем, які збираються та випробовуються на унікальній виробничій базі (рис. 16.6).

Парові та газові турбіни теж є тепловими двигунами. Їхній принцип дії, так само, як і всіх інших теплових машин, полягає в перетворенні теплової енергії в механічну: внутрішня енергія пари перетворюється в механічну енергію обертання лопатей турбіни.

Конструкцію парової турбіни запропонував у 1882 р. шведський учений Г. Лаваль. Промислові паросилові установки складаються з парової турбіни, з’єднаної з ротором генератора електричного струму. Основною робочою частиною парової турбіни є вал 1, на якому закріплено диски 3 з лопатями 4 (рис. 16.7).

Рис. 16.5. Реактивний двигун РД-108 конструкції В. П. Глушка для ракети-носія Р-7 С. П. Корольова

Рис. 16.6. Сучасні реактивні двигуни вітчизняного виробництва використовуються для запуску космічних апаратів багатьох країн світу

Через паропровід 2 струмини пари з великою швидкістю спрямовуються на лопаті й обертають ротор турбіни. Через вихідний паропровід 5 відпрацьована пара виводиться з турбіни. Внутрішня енергія пари перетворюється в механічну енергію обертання її ротора. Принцип дії парової турбіни ґрунтується на явищі, при якому гарячий газ (пара) розширюється під час виходу із сопла й, виконуючи механічну роботу, охолоджується.

Рис. 16.7. Схема промислової парової турбіни

Конструкції парових турбін постійно вдосконалюються, але, незважаючи на це, їхній ККД не перевищує 40 %. Основні втрати енергії в паровій турбіні виникають унаслідок неповного використання внутрішньої енергії пари. Пара, яка залишає парову турбіну, є досить гарячою. Її внутрішня енергія менша, ніж пари на вході в турбіну. Разом із тим цієї енергії достатньо, щоб її використати, наприклад, для обігріву приміщень. Втрати енергії в паровій турбіні будуть тим менші, чим більша різниця температур між парою, що входить до сопла, і парою, яка виходить із турбіни.

Промислові парові турбіни є тепловими двигунами великої потужності й використовуються на теплових і атомних електростанціях. Теплова енергія згоряння палива на теплових електростанціях або енергія ядерних реакцій на атомних електростанціях у спеціальних котлах чи в системі охолодження реактора перетворюється у внутрішню енергію пари, яка обертає ротор турбіни, з’єднаної з генератором електричного струму. Крім електростанцій парові турбіни можуть приводити в рух гвинти великих надводних морських суден та підводних човнів. Сучасні парові турбіни електростанцій мають робочу потужність до 1300 МВт.

На відміну від парових, у газових турбінах ротор обертається під тиском гарячої газової суміші, яка утворюється внаслідок згоряння рідкого палива в самій турбіні. Її конструкція є простішою, оскільки відбувається спрощений процес перетворення внутрішньої енергії газу в механічну енергію рухомого ротора турбіни. Це дає можливість обходитися без котла, де утворюється пара високої температури під час нагрівання води.

У камеру згоряння газової турбіни за допомогою компресора подається повітря при температурі близько 200 °С та під великим тиском впорскується рідке паливо (гас, мазут). Унаслідок згоряння суміші утворюється розжарений до температури 1500—2200 °С газ, який з великою швидкістю та під значним тиском подається на лопаті турбіни й обертає її. Газові турбіни мають кілька роторів. Переходячи від одного до іншого ротора, газ поступово віддає свою внутрішню енергію, яка перетворюється в механічну енергію обертання ротора турбіни.

Сучасні газові турбіни розвивають потужність близько 150 МВт. Вони використовуються в газотурбінних силових генераторах теплових електростанцій, двигунах, що встановлюються на літаках.

Рис. 16.8. Потужні промислові багатоступінчаті турбіни виробництва «Турбоатом» (м. Харків)

Україна має повний завершений цикл виробництва надпотужних парових та газових турбін. Турбіни виробництва публічного акціонерного товариства «Турбоатом» (м. Харків) для теплових та атомних електростанцій успішно працюють у Болгарії, Ісландії, Китаї, Мексиці, Фінляндії та багатьох інших країнах (рис. 16.8).